X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Перша Дисциплінарна палата
Ухвала
Київ
23.04.2020
1057/1дп/15-20
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Краснощокової Н.С., Маловацького О.В., Розваляєвої Т.С., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги адвоката Листопада Олександра Васильовича, поданої в інтересах Родійчук Дар’ї Володимирівни, на дії судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Наталії Іванівни,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 3 березня 2020 року за вхідним № Л-1537/0/7-20 надійшла дисциплінарна скарга адвоката Листопада О.В., подана в інтересах Родійчук Д.В., стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. під час розгляду справ № 553/2568/18, № 553/2624/19.

У скарзі зазначено, що суддею Крючко Н.І при розгляді справи № 553/2568/18 порушено основні засади цивільного права, що призвело до позбавлення Родійчук Д.В. права на належне їй спадкове майно.

Також зазначається, що суддею Крючко Н.І. прийнято до свого провадження позовну заяву у справі № 553/2624/19, подану адвокатом ОСОБА_1 яка є керівником стажування судді для подальшого отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, що може свідчити про конфлікт інтересів.

У зв’язку з викладеним просить притягнути суддю Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. до дисциплінарної відповідальності відповідно до підпункту «г» пункту 1, пунктів 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 3 березня 2020 року зазначену скаргу для проведення перевірки передано члену Вищої ради правосуддя Шелест С.Б.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б. запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І.

Здійснивши попереднє вивчення матеріалів, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. з огляду на таке.

Указом Президента України від 11 листопада 2003 року № 1286/2003 Крючко (Літошину) Н.І. призначено на посаду судді Ленінського районного суду міста Полтави строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 11 червня 2009 року № 1513-VI Крючко Н.І. обрано на посаду судді Ленінського районного суду міста Полтави безстроково.

У листопаді 2018 року до Ленінського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: третя Полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності.

Позивач просила визнати за ОСОБА_4 факт прийняття спадщини після померлого її батька – ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ; визнати договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 – дійсним. Просила визнати за нею право власності на домоволодіння з господарськими будівлями, розташоване АДРЕСА, до складу якого входить: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 62,1 кв.м., житловою площею 34,6 кв.м.: сіни 1-1 площею 10,3 кв.м, 1-2 кімнати площею 12,4 кв.м; 1-3 кімнати площею 12,2 кв.м; 1-4 площею 10,4 кв.м; 1-5 кухня площею 5,8 кв.м; 1-6 сіни площею 5,8 кв.м, сарай «Б» площею 31 кв.м; сарай «Г» площею 10 кв.м; сарай «Д» площею 2,6 кв.м; вбиральня «В» площею 2,3 кв.м та земельну ділянку площею 0,0545 га (кадастровий номер ІНФОРМАЦІЯ) за адресою: АДРЕСА.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ помер ОСОБА_5, який був власником будинку АДРЕСА та земельної ділянки площею 0,0545 га за цією самою адресою. В цьому будинку разом із покійним по день його смерті проживали його донька ОСОБА_4 та онук ОСОБА_3. Вказувала, що в установлений законом строк ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори з заявою про намір прийняти спадщину. 25 жовтня 2013 року Третьою Полтавською державною нотаріальною конторою за заявою спадкоємиці за законом ОСОБА_4 заведено спадкову справу №116/2013. Тому встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання за ОСОБА_4 права власності на спадкове майно.

Крім того, вказувала, що 19 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, від імені якої на підставі довіреності діяв її представник – ОСОБА_6, було укладено попередній договір про те, що ОСОБА_4 має намір продати ОСОБА_2 зазначений житловий будинок з господарськими будівлями, а ОСОБА_2 має намір придбати цей будинок не пізніше 1 червня 2018 року. Вказувала, що за умовами попереднього договору ОСОБА_2 повинна була сплатити ОСОБА_4 як передоплату кошти в сумі 200 000 грн до підписання попереднього договору. Факт передачі та отримання зазначеної суми коштів підтверджується підписанням сторонами попереднього договору. Згідно з розписками від 12 квітня 2018 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 200 000 грн, а син ОСОБА_4 – ОСОБА_3 підтвердив, що отримав від ОСОБА_2 8 тисяч доларів США.

19 квітня 2018 року ОСОБА_4 померла, а тому договір купівлі-продажу не було оформлено нотаріально.

Також позивач зазначила, що син померлої надав розписку про те, що він не має ніяких претензій і залишив будинок, передавши від нього ключі, фактично підтвердивши той факт, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та його покійною матір’ю ОСОБА_4 відбувся.

Ухвалою від 11 грудня 2018 року суддею Крючко Н.І. відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання на 21 січня 2019 року.

21 січня та 11 лютого 2019 року судові засідання не відбулися у зв’язку з неявкою сторін.

Ухвалою від 15 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 6 березня 2019 року.

6 та 20 березня 2019 року судові засідання не відбулися у зв’язку з неявкою сторін.

12 квітня 2019 року позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3 та представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про день та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, але надала на адресу суду заяву, в якій просила проводити слухання справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 у судове засідання не з’явився, але надав на адресу суду заяву, в якій просив проводити судовий розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Рішенням судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. від 12 квітня 2019 року у справі № 553/2568/18 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Третя Полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності.

Визнано за ОСОБА_4 факт прийняття спадщини після померлого її батька – ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ.

Визнано договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дійсним.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння з господарськими будівлями, розташоване за адресою: АДРЕСА, до складу якого входить: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 62,1 кв.м, житловою площею 34,6 кв.м: сіни 1-1 площею 10,3 кв.м, 1-2 кімнати площею 12,4 кв.м; 1-3 кімнати площею 12,2 кв.м; 1-4 площею 10,4 кв.м; 1-5 кухня площею 5,8 кв.м; 1-6 сіни площею 5,8 кв.м, сарай «Б» площею 31 кв.м; сарай «Г» площею 10 кв.м; сарай «Д» площею 2,6 кв.м; вбиральня «В» площею 2,3 кв.м та земельну ділянку площею 0,0545 га (кадастровий номер ІНФОРМАЦІЯ) у АДРЕСА.

25 липня 2019 року ОСОБА_7 (особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що вказаним рішенням суду порушено її права) подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 квітня 2019 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Третя Полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності відмовлено.

Згідно з зазначеною постановою, перевіркою обґрунтованості доводів апеляції щодо наявності прав в апелянта на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент винесення рішення судом першої інстанції ОСОБА_7 була єдиною спадкоємицею на майно покійної матері ОСОБА_4, яка у встановлені законом строки прийняла спадщину, тобто набула майнових прав на спадкове майно. Тому оскаржуване рішення суду стосується її прав та інтересів, оскільки до участі у розгляді цієї справи вона не залучалась.

Суд апеляційної інстанції вказав, що, враховуючи обставини справи та положення частини першої статті 293 ЦПК України, частини другої статті 315 ЦПК України, вимоги позивача про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після померлого ІНФОРМАЦІЯ ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки, по-перше, цей факт не стосується позивачки та її прав, а тому вона не може бути заявником із зазначеного питання (стаття 4 ЦПК України). По-друге, вказане не потребує визнання, оскільки ОСОБА_4 у передбаченому порядку прийняла спадщину після смерті батька і цей факт не заперечується іншими особами, а тому не потребує повторного визнання.

У постанові Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року зазначено, що висновки суду першої інстанції про поширення на укладений попередній договір положень статті 655 ЦК України (договір купівлі-продажу) не ґрунтуються на положеннях закону, а тому є незаконними. Сторони договору на момент укладання попереднього договору виявили волю лише на закріплення намірів у майбутньому вчинити дії щодо купівлі-продажу житлового будинку, належного ОСОБА_4. У зв’язку зі смертю останньої укладення основного договору не відбулося, а тому про остаточне волевиявлення ОСОБА_4 на продаж належного їй нерухомого майна говорити неможливо. За відсутності вказаних обставин у суду першої інстанції були відсутні підстави на визнання основного договору (який взагалі не укладався) дійсним, виходячи лише з положень попереднього договору, який на момент розгляду справи втратив свою силу.

Висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно є безпідставними та необґрунтованими. Цивільним кодексом України передбачено випадки набуття права власності за рішенням суду лише в окремих випадках (статті 344, 376, 392 ЦК України), в інших випадках право власності набувається особами у порядку, визначеному законом. Враховуючи положення статті 334 ЦК України, визнання судом договору дійсним є достатньою підставою для виникнення в особи права власності і додаткових дій не потребує. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції вказані обставини не врахував та безпідставно погодився з доводами позовної заяви, не дивлячись на те, що вони не відповідають положенням закону.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені вказаних вимог.

Крім того, колегією суддів Полтавського апеляційного суду взято до уваги той факт, що оскаржуваним рішенням суду апелянта фактично позбавлено права на належне їй спадкове майно та не надано можливості останній захищати свої права у передбачений законом спосіб.

Суддею Крючко Н.І. у наданих письмових поясненнях зазначено, що рішення у справі № 553/2568/18 ухвалено нею на підставі наявних у справі доказів, наданих сторонами. Будь-якої інформації та доказів щодо наявності у померлої ОСОБА_4, окрім сина – ОСОБА_3, доньки ОСОБА_7 суду сторонами надано не було, що позбавило суд можливості з’ясувати ці обставини та вирішити їх у правовому полі, зокрема визначити коло спадкоємців та обсяг спадкової маси.

Про вказані обставини суддя дізналася лише після скасування рішення судом апеляційної інстанції. Суддя зауважує, що розгляд цивільних справ здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, що вказує на покладення обов’язку доказування обставин, які мають значення для справи, безпосередньо на сторони.

Суддя вказує на те, що суд позбавлений можливості збирати докази у цивільних справах. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України.

Суддя вважає підстави дисциплінарної скарги такими, що мають суб’єктивний, надуманий характер та не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Положеннями статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати, зокрема, коло спадкоємців, які прийняли спадщину. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. У випадках коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази. У разі якщо особи, які беруть участь у справі, не заявляють клопотання про витребування доказів, зокрема, копій документів із спадкової справи, обов’язком суду є роз’яснення наслідків невчинення такої процесуальної дії.

Як вбачається з матеріалів справи, встановивши, що у справі № 553/2568/18 спір між сторонами виник стосовно визнання права власності на спадкове майно, суддею Крючко Н.І. не було перевірено наявності прав на таке майно в інших осіб та не вчинено жодних дій щодо можливості з’ясування вказаних обставин.

Так, суддею Крючко Н.І. було встановлено, що ОСОБА_4 прийняла спадщину за померлим ОСОБА_5. Водночас не досліджено обставини спадкування майна за померлою ОСОБА_4, наявності інших осіб, крім сина померлої, які можуть претендувати на спадкове майно.

Отже, суддею при ухваленні рішення не дотримано вимог статті 264 ЦПК України, що є істотним порушенням норм процесуального права, що фактично унеможливило реалізацію спадкоємцем ОСОБА_7 її прав отримати належне їй спадкове майно. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 була єдиною, хто подав заяву про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_4.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_2 щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після померлого у ___ році ОСОБА_5, суддею Крючко Н.І. не досліджено питання щодо обрання позивачем належного способу захисту, а саме не з’ясовано, в чому полягало порушення прав саме ОСОБА_2. Слід зазначити, що апеляційний суд при перегляді рішення судді Крючко Н.І. звернув увагу на ту обставину, що вказаний факт не потребував визнання, оскільки ОСОБА_4 у встановленому порядку прийняла спадщину після смерті батька.

При цьому задоволення суддею безпідставної позовної вимоги стало підґрунтям для подальшого вирішення питання про договір купівлі-продажу та визнання права власності на майно.

Як зазначено вище, суддя Крючко Н.І. визнала право власності на житловий будинок та земельну ділянку за третьою особою (ОСОБА_2) на підставі попереднього договору, укладеного в інтересах ОСОБА_4 представником ОСОБА_6 у день її смерті.

Статтею 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно з умовами попереднього договору, укладеного 19 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, від імені якої на підставі довіреності діяв її представник ОСОБА_6, основний договір мав бути укладений не пізніше 1 червня 2018 року.

Проте у зв’язку зі смертю ОСОБА_4 основний договір укладено не було.

Суддею Крючко Н.І. було встановлено, що фактично договір купівлі-продажу між сторонами відбувся, оскільки сторонами виконано істотні умови цього правочину та вчинено низку послідовних дій з метою його фактичного укладення.

Відповідно до статті 635 ЦК України суть попереднього договору полягає в тому, що його сторони зобов’язуються в майбутньому укласти основний договір. При цьому попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов’язуються в певний строк укласти основний договір, тобто за попереднім договором виникає лише двостороннє зобов’язання сторін укласти основний договір у майбутньому, оскільки укладенням попереднього договору лише обумовлюються наступні дії його сторін, а не відбувається фактичне вибуття із власності продавця предмета продажу, а покупець не набуває права власності на це майно.

Попередній договір не може вважатися самостійною підставою для переходу права власності на майно. Така правова позиція є усталеною в судовій практиці, висвітлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 344/8030/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 359/4992/17.

Визнання суддею Крючко Н.І за позивачем права власності на спірне нерухоме майно не відповідає наведеним положенням закону, є безпідставним та необґрунтованим.

На цьому акцентував апеляційний суд у своїй постанові від 15 жовтня 2019 року скасовуючи рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 квітня 2019 року у справі № 553/2568/18.

Такі порушення судді Крючко Н.І. можуть вказувати на недбале ставлення судді до службових обов’язків, що виявилось у поверхневому дослідженні обставин справи, ненаданні належної оцінки наявним у ній доказам, що у свою чергу призвело до фактичного позбавлення скаржника належного їй спадкового майна. Вказане може свідчити про формальний характер судового розгляду суддею унаслідок незабезпечення об’єктивного вирішення справи та прийняття справедливого рішення у справі.

Так, на підставі рішення судді Крючко Н.І. від 12 квітня 2019 року у справі № 553/2568/18 право власності на предмет спадкування 27 травня 2019 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2, яка у подальшому 12 липня 2019 року продала його ОСОБА_8.

Згідно з відомостями офіційного веб-порталу «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді Ленінського районного суду міста Полтави перебуває справа № 553/2956/19 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., Третя Полтавська державна нотаріальна контора, Перша Полтавська державна нотаріальна контора, про витребування майна, скасування запису про реєстрацію нерухомого майна та внесення дії запису про реєстрацію нерухомого майна.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вирішення питання про права та обов’язки осіб, не залучених до судового розгляду, є неприпустимим. Такі дії судді порушують приписи статей 19, 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо непорушності права власності на майно.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Наведені у скарзі відомості та встановлені під час здійснення попередньої перевірки обставини можуть свідчити про наявність у діях судді Крючко Н.І. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Стосовно доводів скаржника про прийняття суддею Крючко Н.І. до свого провадження позовної заяви у справі № 553/2624/19, поданої адвокатом ОСОБА_1, яка є керівником стажування судді для подальшого отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, слід зазначити таке.

Ухвалою судді Крючко Н.І. від 17 січня 2020 року у справі № 553/2624/19 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Третя Полтавська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Першої Полтавської державної нотаріальної контори, Сіренко Д.І., про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся та визнання права власності. Розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання у цивільній справі на 24 лютого 2020 року.

Зі змісту ухвали від 17 січня 2020 року вбачається, що представником позивача у цій справі є адвокат ОСОБА_1.

Як вбачається з копій рішення Ради адвокатів Полтавської області від 25 лютого 2020 року (протокол № 4) та направлення для проходження стажування серії ПТ № 242/4 від 25 лютого 2020 року, Крючко Н.І. надано допуск до стажування на строк шість місяців (з 1 березня по 1 вересня 2020 року) та призначено керівником стажування адвоката ОСОБА_1.

Під час підготовчого провадження відповідачем ОСОБА_7 подано письмову заяву про відвід головуючої судді Крючко Н.І.

Заяву мотивовано тим, що, незважаючи на ухвалення 12 квітня 2019 року суддею Крючко Н.І. неправосудного рішення, яким задоволено вимоги ОСОБА_2, суддею Крючко Н.І. було відкрито провадження у справі з таким самим предметом спору: про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності на майно, як у справі № 553/2568/18, рішення у якій від 12 квітня 2019 року було скасовано згідно з постановою Полтавського апеляційного суду як незаконне. Заявник вважав вказані обставини такими, що викликають сумнів в неупередженості судді Крючко Н.І.

Ухвалою від 2 березня 2020 року заяву відповідача ОСОБА_7 про відвід головуючої судді Крючко Н.І. у цивільній справі № 553/2624/19 визнано необґрунтованою та передано на розгляд іншому судді, визначеному відповідно до статті 33 ЦПК України.

Зі змісту ухвали вбачається, що представником позивача у цій справі був інший представник – адвокат ОСОБА_9, а не адвокат ОСОБА_1.

Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Полтави Чистик І.О. від 5 березня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_7 про відвід судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І.

Згодом ухвалою від 17 березня 2020 року суддею Крючко Н.І. задоволено заявлений самовідвід, справу передано на розгляд іншому судді Ленінського районного суду міста Полтави в порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України.

Представником позивача у цій справі також був адвокат ОСОБА_9.

Як вбачається з викладеного, на момент відкриття провадження суддею Крючко Н.І. у справі № 553/2624/19 були відсутні обставини, які могли б свідчити про конфлікт інтересів у зв’язку з наведеним вище. Після їх виникнення, а саме після 25 лютого 2020 року, представництво у вказаній справі здійснювалося іншим адвокатом – ОСОБА_9.

При цьому відсутні відомості про заявлення скаржником відводу судді Крючко Н.І. з підстав наявності конфлікту інтересів між нею та адвокатом ОСОБА_1.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що суддя взяла самовідвід від розгляду справи № 553/2624/19, відсутні достатні підстави для висновку про наявність конфлікту інтересів у судді Крючко Н.І. при розгляді справи № 553/2624/19.

Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що наведені у скарзі адвоката Листопада О.В. відомості можуть свідчити про наявність у діях судді Крючко Н.І. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що є підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаної судді.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Дисциплінарна палата розглядає висновок доповідача та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та за результатами такого розгляду ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, враховуючи викладені обставини, керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Наталії Іванівни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                        В.В. Шапран

 

Члени Першої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя         Н.С. Краснощокова

О.В. Маловацький

Т.С. Розваляєва