Акт ВРП

Вища рада юстиції, розглянувши рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 травня 2016 року № 990/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Матяш Таїсії Леонідівни з підстав, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України, матеріали перевірки і висновок секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад,

встановила:

до Вищої ради юстиції 11 липня 2016 року надійшло рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 травня 2016 року № 990/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Матяш Т.Л. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України (надалі – рішення Комісії).

Відповідно до змісту вказаного рішення Вища кваліфікаційна комісія суддів України (надалі – Комісія) дійшла висновку, що суддя Матяш Т.Л. під час розгляду дев’яти аналогічних цивільних справ допустила систематичні грубі порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до настання негативних наслідків та свідчить про порушення присяги судді.

Згідно з протоколом розподілу матеріалу членам Вищої ради юстиції від 11 липня 2016 року рішення Комісії розподілено члену Вищої ради юстиції Малашенковій Т.М. для проведення перевірки.

За результатами перевірки член Вищої ради юстиції Малашенкова Т.М. запропонувала рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення Матяш Т.Л. з посади судді за порушення присяги.

На засіданні 15 липня 2016 року секція Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення Матяш Т.Л. з посади судді за порушення присяги.

Суддя Матяш Т.Л. про дату, час і місце проведення засідань Вищої ради юстиції була повідомлена належним чином з використанням всіх можливих засобів, а саме шляхом направлення письмових запрошень для участі у засіданнях Вищої ради юстиції на адресу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області та розміщення відповідних оголошень на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції. Крім того, Вища рада юстиції вжила всіх можливих заходів з метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді Матяш Т.Л. та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копію рішення Комісії також було направлено на адресу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області для ознайомлення судді Матяш Т.Л.

На засідання Вищої ради юстиції, призначене на 15 вересня 2016 року, суддя Матяш Т.Л. втретє не з’явилася, письмових пояснень не надала, про причини неявки не повідомила.

В.о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Остра Н.С. листом від 15 вересня 2016 року (вих. № 5/2098/16) повідомила Вищу раду юстиції про перебування судді Матяш Т.Л. на лікарняному.

Крім того, на адресу Вищої ради юстиції від представника судді Матяш Т.Л. адвоката Верхоли І.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду рішення Комісії. Зокрема, представник посилався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 серпня 2016 року у справі № __________ про відкриття провадження в адміністративній справі за позовом Матяш Т.Л. до Комісії про визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 17 травня 2016 року № 3440/дп-15 (копія вказаної ухвали долучена до клопотання).

Вирішуючи питання про можливість розгляду рішення Комісії за відсутності судді Матяш Т.Л., Вища рада юстиції врахувала, що остання обізнана про призначене на 15 вересня 2016 року засідання Вищої ради юстиції, до проекту порядку денного якого включено питання про розгляд рішення Комісії, оскільки її представником адвокатом Верхолою І.О. подано клопотання про його відкладення.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» запрошення судді, справа якого розглядається, є обов’язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні Вищої ради юстиції з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов’язковому порядку. Повторне неприбуття такого судді без поважних причин є підставою для розгляду справи за його відсутності.

За таких обставин Вища рада юстиції вирішила розглядати рішення Комісії за відсутності судді Матяш Т.Л.

Вищою радою юстиції також відхилено клопотання адвоката Верхоли І.О. з огляду на те, що рішення Комісії має рекомендаційний характер і його оскарження до суду не перешкоджає розгляду Вищою радою юстиції. Більше того, Вищою радою юстиції взято до уваги, що згідно зі змістом долученої до клопотання ухвали суду суддя Матяш Т.Л. оскаржує у судовому порядку рішення Комісії № 3440/дп-15, тоді як на розгляді у Вищій раді юстиції перебуває рішення Комісії № 990/дп-16.

Заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Малашенкову Т.М., дослідивши рішення Комісії, матеріали перевірки та дисциплінарної справи № _______ стосовно судді Матяш Т.Л. (далі – дисциплінарна справа), врахувавши висновок секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад, Вища рада юстиції встановила таке.

Матяш Таїсія Леонідівна, ______ року народження, Указом Президента України від 20 лютого 2010 року № 200/2010 призначена на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області строком на п’ять років.

Підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Матяш Т.Л. стала заява заступника прокурора Одеської області Занфірова М.В.

Заявник стверджував про систематичне порушення суддею Матяш Т.Л. норм процесуального і матеріального права під час судового розгляду дев’яти цивільних справ, а саме: № ________, № ____________, № ___________, № ____________, № ____________, № ____________, № ____________, № _____________, № _____________.

Заступник прокурора Одеської області Занфіров М.В. вказував, що суддею Матяш Т.Л. не вжито заходів щодо повного з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення вказаних справ, внаслідок чого висновки суду не відповідають фактичним обставинам справ. Зокрема, протягом 2013 року органами прокуратури оскаржено десять судових рішень, ухвалених суддею Матяш Т.Л. у 2012–2013 роках, з яких дев’ять скасовано апеляційним судом Одеської області внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права. Крім того, апеляційним судом Одеської області 10 грудня 2013 року за результатами перегляду в апеляційному порядку справи № ________________ постановлено окрему ухвалу, яку направлено голові Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області для належного реагування. За таких обставин заявник просив Комісію притягнути суддю Матяш Т.Л. до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження за зверненням заступника прокурора Одеської області Занфірова М.В. здійснювалося Комісією відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на момент його подачі, в силу вимог пункту 8 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Комісією встановлено, що в провадженні судді Матяш Т.Л. перебували такі дев’ять цивільних справ.

1. Цивільна справа № ____________ за позовом ОСОБИ_1 до Затоківської селищної ради про визнання права власності на самочинно зведені будівлі, а саме магазин літери «А» з навісом загальною площею 21,7 кв. м.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2012 року позов ОСОБИ_1 задоволено і визнано за ним право власності на самочинно збудований магазин літери «А» з навісом.

Вказане судове рішення оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Головного управління Держземагенства в Одеській області, Затоківської селищної ради.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2013 року у справі № ______________ рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2012 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд Одеської області зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, судом вказано на такі обставини: будівля магазину розташована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без дозволу та належно затвердженого проекту, відтак будівля є самочинним будівництвом; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України); правовим наслідком самочинного будівництва є неможливість набуття права власності на нього особою, яка здійснила таке будівництво; результат будівництва є об’єктом нерухомості, реєстрація прав на нього не проводиться; особа, яка вчинила самочинне будівництво, є власником лише будівельних матеріалів.

Апеляційна інстанція також вказала, що предметом судового розгляду може бути не розгляд заяви про відведення земельної ділянки під збудоване майно, про прийняття будівлі в експлуатацію та видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно чи відмова ради у відведенні земельної ділянки, оформленні права на новостворене майно, а визнання рішень, дій, бездіяльності протиправними, скасування рішень чи зобов’язання вчинити певні дії відповідно до компетенції тощо.

За висновками апеляційної інстанції, відповідно до частини п’ятої статті 376 Цивільного кодексу України правові підстави для визнання права власності за позивачем на самочинно збудоване нерухоме майно відсутні, а згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

2. Цивільна справа № _______________ за позовом ОСОБИ_2 до виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, гаражно-будівельного кооперативу «Сонячний» про визнання права власності на самочинне будівництво, а саме гараж № 3 розміром 4,8х6,48 м загальною площею 5,2 кв. м, розташованого за АДРЕСОЮ_1.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 листопада 2012 року позов ОСОБИ_2 задоволено і визнано за нею право власності на самочинно збудований гараж.

Вказане рішення оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах виконкому Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2013 року у справі № ______________ рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 листопада 2012 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У рішенні апеляційного суду Одеської області вказано, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, оскільки неповно з’ясував обставини справи, що мають значення для її вирішення. Колегія суддів зазначила, що звернутися з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво можна лише за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність є підставою вважати наявним спір щодо цього майна.

Відповідно до висновків суду апеляційної інстанції суд першої інстанції також з порушенням вимог статей 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України не звернув уваги та не встановив, чи звертався позивач до відповідних органів з питання оформлення йому права власності на спірні самочинні прибудови, а тому ухвалив передчасне рішення про наявність правових підстав для задоволення позову. Крім того, відсутня й експертна оцінка новоствореного майна на предмет відповідності його встановленим будівельним, технічним, санітарним та пожежним нормам.

3. Цивільна справа № ___________ за позовом ОСОБИ_3 до підприємства «База відпочинку Харків» первинної профспілкової організації ВАТ «Харківський електроапаратний завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – первинна профспілкова організація ВАТ «Харківський електроапаратний завод», про стягнення грошових коштів у розмірі 100151,00 гривень.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2012 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами, відповідно до якої визнано за позивачем право власності на 17/100 частин бази відпочинку, а саме будівлю адміністративного корпусу літери «А», будівлю котельної літери «П», металеві вагончики літер «С», «Т», «Р», споруду № 9 (металеві цистерни), будівлю очисних споруд літери «М», будинки відпочинку літер «1Ж», «1Є», «1І», «1З», «1Ф». Провадження у справі закрито відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України і роз’яснено сторонам наслідки, передбачені частиною третьою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Вказану ухвалу оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради та Головного управління Держземагентства в Одеській області.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2013 року ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2012 року скасовано, а справу передано до того самого суду першої інстанції для продовження розгляду.

В ухвалі апеляційного суду Одеської області вказано, що під час розгляду питання про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. До того ж висновки суду першої інстанції не відповідали обставинам справи.

Зокрема, у судове засідання 30 листопада 2012 року сторони не з’явилися, а тому мирова угода визнавалася судом першої інстанції без участі сторін і провадження у справі закривалося судом без роз’яснення сторонам наслідків закриття відповідно до вимог частини третьої статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

4. Цивільна справа № ______________за позовом ОСОБИ_4 до підприємства «База відпочинку Харків» первинної профспілкової організації ВАТ «Харківський електроапаратний завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – первинна профспілкова організація ВАТ «Харківський електроапаратний завод», про стягнення грошових коштів у розмірі 58664,58 гривень.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2012 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами, відповідно до якої визнано за позивачем право власності на 7/100 частин бази відпочинку, а саме будівлю спального корпусу літери «Б», споруду № 1 (спортивний майданчик), будинки відпочинку літер «1У», «1П», «1С», «1Р», «1Т». Провадження у справі закрито відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України і роз’яснено сторонам наслідки, передбачені частиною третьою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Вказану ухвалу оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2013 року у справі № _____________ ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2012 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.

В ухвалі апеляційного суду Одеської області вказано, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням вимог закону. Зокрема, суд першої інстанції, задовольнивши заяву сторін про затвердження мирової угоди, якою визнав право власності за позивачем, не взяв до уваги, що позивач не заявляв вимог про визнання за ним права власності на частину бази відпочинку і що у матеріалах справи відсутні документи на підтвердження права власності у підприємства «База відпочинку Харків» первинної профспілкової організації ВАТ «Харківський електроапаратний завод» на будівлю спального корпусу, спортивний майданчик, будинки відпочинку; не перевірив належним чином факт наявності або відсутності заборгованості відповідача перед позивачем та фактично мировою угодою затвердив договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості, не з’ясувавши, що заважало сторонам при визнанні заборгованості відповідача перед позивачем належним чином оформити за ним право власності на вказаний об’єкт нерухомості.

5. Цивільна справа № _______________ за позовом ОСОБИ_5 до підприємства «База відпочинку Харків» первинної профспілкової організації ВАТ «Харківський електроапаратний завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – первинна профспілкова організація ВАТ «Харківський електроапаратний завод», про стягнення грошових коштів у розмірі 104368,10 гривень.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2012 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами, відповідно до якої визнано за позивачем право власності на 31/100 частину бази відпочинку, що розташована за АДРЕСОЮ_2, а саме їдальню літери «Г», будівлю дизельної літери «Ж», будівлю складу літери «Є» (овочевого цеху), будівлю трансформаторної підстанції літери «О», будівлю складу літери «Д», навіс літери «У», будівлю вбиральні літери «Л», будинки відпочинку літер «X», «Ф», «Ц», «Ч». Провадження у справі закрито відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України і роз’яснено сторонам наслідки, передбачені частиною третьою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Зазначену ухвалу оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради, Головного управління Держземагентства в Одеській області.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2013 року у справі № ________________ ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 листопада 2012 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За висновками апеляційної інстанції, наявна у справі мирова угода між позивачем та відповідачем не стосувалася предмета спору (грошових коштів), а зазначене в угоді нерухоме майно не було предметом позики, тому суд першої інстанції діяв поза межами прав та обов’язків сторін і предмета спору та допустив порушення положень статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, визнавши подану сторонами мирову угоду. Суд першої інстанції також не пересвідчився в повноваженнях представника відповідача здійснювати відчуження нерухомого майна профспілки, не з’ясував, чи є нерухоме майно належно зареєстрованим, не самочинним і чи відводилася для його будівництва земельна ділянка. Водночас суд не впевнився, чи існує насправді між сторонами спір щодо боргу та чи не є мирова угода прихованою формою незаконного, зловмисного відчуження нерухомого майна і формою незаконного заволодіння земельною ділянкою на території Затоківської селищної ради.

6. Цивільна справа № ____________ за позовом ОСОБИ_6 до ОСОБИ_7 про визнання договору дійсним та визнання права власності на 18/100 частин житлового будинку, а саме домоволодіння, розташованого за АДРЕСОЮ_3, яке в цілому складається з чотирьох житлових будинків, зазначених на плані під літерою «А» загальною площею 143,9 кв. м, під літерою «Б» загальною площею 33,4 кв. м, під літерою «Д» загальною площею 60,3 кв. м, під літерою «В» загальною площею 104,7 кв. м, надвірних будівель – сараю під літерами «К», «Г», «Ж», «М», «З», споруд № 1–7, розташованих на земельній ділянці площею 1085 кв. м.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 грудня 2012 року позов ОСОБИ_6 задоволено і визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 28 вересня 2012 року, а також право власності ОСОБИ_6 на 18/100 частин домоволодіння.

Вказане судове рішення оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради та Головного управління Держземагентства в Одеській області.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 2 липня 2013 року у справі № _______________ рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 грудня 2012 року скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У рішенні апеляційного суду Одеської області вказано, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна, який уклали між собою сторони, підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню. З урахуванням вимог закону відсутні правові підстави для визнання дійсною угоди, яка була укладена між позивачем і відповідачем як «домашня угода». Сторони у справі не були позбавлені права на звернення до нотаріальної контори з метою посвідчення угоди з подальшою її державною реєстрацією.

7. Цивільна справа № ____________ за позовом ОСОБИ_8 до фізичної особи-підприємця ОСОБИ_9 про стягнення боргу у розмірі 100000,00 гривень за договором позики від 24 червня 2012 року.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 лютого 2013 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами, відповідно до якої визнано за позивачем право власності на спальний корпус № 33 загальною площею 384 кв. м, бар-магазин № 34 загальною площею 23 кв. м, що розташовані на базі відпочинку «Ізюмінка» за АДРЕСОЮ_4. Провадження у справі закрито на підставі вимог пункту 4 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України і роз’яснено сторонам наслідки, передбачені частиною третьою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Зазначену ухвалу оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2013 року у справі № ____________ скасовано ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 лютого 2013 року та направлено справу для продовження розгляду до того самого суду першої інстанції в іншому складі.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спір виник з правовідносин позики, а саме грошових коштів у розмірі 100000,00 гривень. Позикодавець був вправі вимагати від фізичної особи-підприємця ОСОБИ_9 повернення цієї ж суми грошових коштів (суми позики), а останній як позичальник зобов’язаний був повернути ОСОБІ_8 отримані у позику грошові кошти (суму позики). Сторони були вправі укласти між собою мирову угоду, однак вона могла стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета спору, тобто суми позики.

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що наявна у справі мирова угода між ОСОБОЮ_8 та фізичною особою-підприємцем ОСОБОЮ_9 не стосувалася предмета спору (грошових коштів), а зазначене в угоді нерухоме майно не було предметом позики, а тому суд першої інстанції допустив порушення положень статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, визнавши подану сторонами мирову угоду, що стало підставою для її скасування.

Крім того, за висновками апеляційного суду суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права, не встановив наявності або відсутності обставин, що мають значення для вирішення справи, та визнав право власності на спальний корпус та бар-магазин, не маючи жодного доказу того, що таке нерухоме майно належить відповідачу, оскільки матеріали справи не містили жодного правовстановлюючого документа щодо нерухомого майна, право на яке визнано судовим рішенням. Зокрема, апеляційна інстанція вказала, що 5 грудня 2008 року між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБОЮ_9 укладено довгостроковий договір оренди земельної ділянки площею 0,545 га. Відповідно до пункту 17 вказаного договору однією з умов збереження стану об’єкта оренди є проведення будівництва об’єктів згідно з вимогами чинного законодавства. Як вбачалось зі змісту технічного паспорта, виготовленого 21 грудня 2009 року, на орендованій земельній ділянці самочинно збудовано триповерховий спальний корпус загальною площею 384 кв. м, а також бар-магазин площею 23 кв. м.

Таким чином, з порушенням вимог статті 376 Цивільного кодексу України суд першої інстанції визнав за позивачем, який не був власником або користувачем земельної ділянки та не був особою, яка здійснила самочинне будівництво, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не залучивши до участі у справі власника земельної ділянки – Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію Одеської області.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вказав, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки характер допущених суддею порушень чинного законодавства викликав у апеляційної інстанції сумніви в її об’єктивності та неупередженості.

Крім того, за результатами розгляду вказаної цивільної справи постановлено окрему ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2013 року у справі № _______________ з метою довести до відома голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про допущені суддею Матяш Т.Л. порушення норм матеріального та процесуального права для належного реагування та вжиття заходів у встановлений законом строк.

Комісією встановлено, що вказану окрему ухвалу суддя Матяш Т.Л. не оскаржувала в апеляційному порядку, а тому вона набрала законної сили та є чинною.

В окремій ухвалі апеляційною інстанцією звернуто увагу на такі обставини: всупереч вимогам частини першої статті 120 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви не було долучено копій позовної заяви та інших документів для відповідача; порушуючи вимоги частини першої статті 121 Цивільного процесуального кодексу України, суддя Матяш T.JI. не залишила позовної заяви без руху і не надала строку для усунення вказаних недоліків; у матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідачу була надіслана копія позовної заяви, що свідчить про недотримання судом вимог частини другої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України; до позовної заяви позивач додав низку документів (техпаспорти на самочинні будівлі, договір оренди землі, акт приймання-передавання земельної ділянки тощо), які належали відповідачу та не стосувалися предмета спору, проте стали підставою для ухвалення незаконного судового рішення про визнання мирової угоди; у матеріалах справи відсутні дані про реєстрацію судом заяви позивача та відповідача від 21 лютого 2013 року про розгляд справи без їх участі та їх заяви про затвердження мирової угоди; всупереч вимогам частини третьої статті 222 Цивільного процесуального кодексу України копія повного судового рішення відповідачу – фізичній особі-підприємцю ОСОБІ_9 судом не надсилалася.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вказав на неналежну організацію роботи апарату суду щодо реєстрації вхідної кореспонденції та (або) непроцесуальне спілкування судді Матяш T.JI. зі стороною (сторонами).

За висновками апеляційного суду, суддя Матяш Т.Л. дійшла помилкового висновку про можливість розгляду та визнання заяви щодо мирової угоди за відсутності сторін, не звернула уваги на приписи частини третьої статті 175, частини третьої статті 206 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якими у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди до ухвалення судового рішення суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення.

8. Цивільна справа № ___________ за позовом ОСОБИ_10 до підприємства «База відпочинку Харків» первинної профспілкової організації ВАТ «Харківський електроапаратний завод», третя особа – первинна профспілкова організація ВАТ «Харківський електроапаратний завод», про стягнення грошових коштів у розмірі 40000,00 гривень за договором підряду.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 березня 2013 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами, відповідно до якої визнано за позивачем право власності на 11/100 частин бази відпочинку, а саме на будівлю кінотеатру під літерою «З» загальною площею 435,5 кв. м, склад під літерою «І» загальною площею 7,0 кв. м, побутовий корпус під літерою «К» загальною площею 300,7 кв. м, будівлі більярду і тенісу під літерою «Н» загальною площею 107,1 кв. м та будинки відпочинку під літерами «Д», «Г», «В», «Б», «Ш», «Щ». Провадження у справі закрито відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України і роз’яснено сторонам наслідки, передбачені частиною третьою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Зазначену ухвалу Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура Одеської області оскаржила в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2013 року у справі № _____________ ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 березня 2013 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В ухвалі апеляційного суду Одеської області вказано на постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка суперечить вимогам частини першої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, визнаючи за позивачем право власності на нерухоме майно, яке не було предметом спору, суд першої інстанції не з’ясував, чи відповідала мирова угода вимогам закону, чи стосувалася вона прав та обов’язків сторін, чи законно відповідач, укладаючи мирову угоду щодо нерухомого майна шляхом передачі його у власність позивача, виконав узяті на себе зобов’язання з повернення боргу за договором. Апеляційна інстанція також зазначила, що суд першої інстанції не з’ясував, що саме перешкоджало сторонам вирішити питання про відчуження зазначеного у мировій угоді нерухомого майна шляхом нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу цього майна, який би відповідав вимогам статей 655–657 Цивільного кодексу України та був би зареєстрований у встановленому законом порядку.

9. Цивільна справа № _____________ за позовом ОСОБИ_11 до підприємства «База відпочинку «Харків» первинної профспілкової організації ВАТ «Харківський електроапаратний завод», третя особа – первинна профспілкова організація ВАТ «Харківський електроапаратний завод», про стягнення коштів.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 березня 2013 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами, відповідно до якої визнано за позивачем право власності на 34/100 частин бази відпочинку, а саме на будівлю складу літери «1Ц» загальною площею 102,6 кв. м, будівлю складу літери «1Ч» загальною площею 16,5 кв.м, спальний корпус літери «В» загальною площею 1060,5 кв.м, будинки відпочинку літер «1О», «1Н», «1Л», «Я», «Ю», «1К», огорожу № 7, хвіртку № 2 і № 6, ворота № 3–5. Провадження у справі закрито відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України і роз’яснено сторонам наслідки, передбачені частиною третьою статті 206 Цивільного процесуального кодексу України.

Зазначену ухвалу оскаржив в апеляційному порядку заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2013 року у справі № ____________ ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 березня 2013 року скасовано, а справу направлено до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області для продовження розгляду іншим суддею.

В ухвалі апеляційного суду Одеської області вказано, що суд першої інстанції передчасно визнав за позивачем право власності на 34/100 частин бази відпочинку «Харків» без з’ясування та перевірки її належності відповідачеві. Крім того, у матеріалах справи не містилося доказів володіння чи користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розташоване спірне нерухоме майно. Суд першої інстанції всупереч вимогам статті 120 Земельного кодексу України визнав право власності на нерухоме майно за позивачем, не встановивши правомірності користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розміщене спірне нерухоме майно.

Таким чином, Комісією вірно встановлено, що у 2012–2013 роках суддею Матяш Т.Л. було постановлено дев’ять судових рішень, про які йдеться у зверненні заступника прокурора Одеської області Занфірова М.В., а саме:

• у 2012 році – 19 липня і 26 листопада по одному судовому рішенню, 30 листопада – три судові рішення, 11 грудня – одне судове рішення;
• у 2013 році – 27 лютого – одне судове рішення, 15 березня – два судових рішення.

З травня по листопад 2013 року всі ці судові рішення скасовано апеляційною інстанцією з вказаних вище підстав.

Слід підкреслити, що за результатами розгляду п’яти ідентичних цивільних справ, а саме № _______________, № _______________, № ___________, № ____________, № _______________ було фактично визнано право власності на частини бази відпочинку, що свідчить про штучне створення сторонами судових спорів з метою оформлення права власності на об’єкти нерухомості та вкотре вказує на системні та умисні порушення судді Матяш Т.Л.

Отже, оцінку вказаним вище судовим рішенням надано апеляційною інстанцією під час розгляду апеляційних скарг у передбаченому процесуальним законодавством порядку. Саме апеляційною інстанцією, як судовим органом, встановлено, що суддя Матяш Т.Л. під час розгляду зазначених дев’яти цивільних справ і постановленні судових рішень припустилась систематичних грубих порушень норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення судових справ.

З огляду на висновки суду апеляційної інстанції Вища рада юстиції вважає, що Комісією правильно констатовано систематичний і умисний характер порушень, допущених суддею Матяш Т.Л. Варто зазначити, що допущені суддею Матяш Т.Л. порушення навіть при розгляді кожної окремо з перерахованих дев’яти цивільних справ можуть слугувати підставою для звільнення з посади за порушення присяги внаслідок одноразового грубого порушення, оскільки свідчать про очевидну упередженість і необ’єктивність судді Матяш Т.Л.

Зокрема, за результатами перегляду у 2013 році цивільних справ № ______________, № ___________ апеляційним судом Одеської області ухвалено судові рішення, які обґрунтовані тим, що всупереч вимогам статей 331, 376 Цивільного кодексу України та статей 213–214 Цивільного процесуального кодексу України суддя Матяш Т.Л. неправомірно визнала за позивачами право власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомого майна (магазин та гараж) за відсутності правових підстав для такого визнання до моменту завершення будівництва та прийняття їх до експлуатації. Звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво можна лише за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність є підставою вважати наявним спір щодо цього майна. Суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213–214 Цивільного процесуального кодексу України не звернув уваги та не встановив, чи звертався позивач до відповідних органів з питанням про оформлення йому права власності на спірні самочинні прибудови, а тому за висновком апеляційного суду ухвалив передчасне рішення про наявність правових підстав для задоволення його позову. Крім того, відсутня й експертна оцінка новоствореного майна на предмет відповідності його встановленим будівельним, технічним, санітарним та пожежним нормам.

Під час розгляду цивільних справ № _____________, № ______________, № _______________, № ___________, № ______________, № __________ суддя Матяш Т.Л. знехтувала положеннями статі 120 Земельного кодексу України та статтями 175, 206, 376 Цивільного процесуального кодексу України за наявності обставин, що вказували на штучне створення спорів між сторонами, адже спори виникли з правовідносин позики, а саме грошових коштів. Позивачі вправі були вимагати від відповідачів повернення цієї ж суми грошових коштів (суми позики), а останні як позичальники зобов’язані були повернути позивачам отримані у позику грошові кошти (суму позики). Сторони вправі були укласти між собою мирову угоду, однак вона могла стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета спору, тобто суми позики.

За результатами перевірки Вища рада юстиції погоджується з висновком Комісії про упередженість судді Матяш Т.Л. під час розгляду вказаних цивільних справ і умисний характер допущених нею порушень, оскільки наявні у справах мирові угоди між позивачами та відповідачами не стосувалися предмета спору (грошових коштів), а зазначене в угоді нерухоме майно не було предметом позики (суд діяв поза межами прав та обов’язків сторін і предмета спору), а тому суддя Матяш Т.Л. допустила порушення положень статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, визнавши подані сторонами мирові угоди.

Комісія правильно констатувала, що суддя Матяш Т.Л. під час розгляду справ № ___________, № _____________, № ______________, № ____________, № ___________ знехтувала вимогами закону і не пересвідчилася у наявності повноважень у представника відповідача здійснювати відчуження нерухомого майна профспілки, не з’ясувала, чи є нерухоме майно належно зареєстрованим, не самочинним, і чи відводилася для його будівництва земельна ділянка. Водночас суддя Матяш Т.Л. не з’ясувала, чи дійсно існував спір між сторонами щодо стягнення коштів, чи не були мирові угоди прихованою (штучною) формою незаконного, зловмисного відчуження нерухомого майна і формою незаконного заволодіння таким майном. Фактично вказаними мировими угодами суд першої інстанції затвердив договори купівлі-продажу об’єктів нерухомості та не з’ясував причин та передумов, які заважали сторонам при визнанні заборгованості відповідача перед позивачами оформити належним чином право власності на це майно.

Слід зауважити, що під час розгляду справи № ____________ Комісія, крім умисного характеру порушень, встановила істотні порушення суддею Матяш Т.Л. норм процесуального права. Комісія вказала на те, що суддею Матяш Т.Л. не встановлено наявності або відсутності обставин, які мають значення для вирішення справи, та визнано право власності на майно, не маючи жодного доказу того, що таке нерухоме майно належить відповідачу, оскільки матеріали справи не містили правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна, право на яке визнано судовим рішенням. Апеляційна інстанція встановила, що 5 грудня 2008 року між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБОЮ_9 укладено довгостроковий договір оренди земельної ділянки площею 0,545 га. Відповідно до пункту 17 договору однією з умов збереження стану об’єкта оренди є проведення будівництва об’єктів згідно з вимогами чинного законодавства. Як убачалось зі змісту технічного паспорта, виготовленого 21 грудня 2009 року, на орендованій земельній ділянці самочинно збудовано триповерховий спальний корпус загальною площею 384 кв. м, а також бар-магазин площею 23 кв. м.

Таким чином, всупереч вимогам статті 376 Цивільного кодексу України суд першої інстанції визнав за позивачем, який не був власником або користувачем земельної ділянки та не був особою, яка здійснила самочинне будівництво, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не залучивши до участі у справі власника земельної ділянки – Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію Одеської області.

З урахуванням викладеного Комісія дійшла обґрунтованого висновку, з яким також погоджується Вища рада юстиції, що ухвалене суддею рішення у вказаній цивільній справі свідчить про типовість та систематичність допущених суддею умисних порушень норм права.

Під час розгляду цивільної справи № ____________________ суддею Матяш Т.Л. умисно порушено вимоги статті 220 Цивільного кодексу України щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, який уклали між собою сторони, оскільки такий договір підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню та подальшій державній реєстрації. Слід зауважити, що під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна підлягають сплаті обов’язкові платежі до бюджету держави (державне мито, збір до Пенсійного фонду України, у деяких випадках і податок на прибуток від продажу нерухомого майна) у відсотковому співвідношенні від вартості майна. Вартість відчужуваного майна повинна підтверджуватися висновком незалежної експертизи. Ці обставини суддею Матяш Т.Л. також проігноровано, що свідчить про наявність у діях судді недбалого ставлення до службових обов’язків.

Комісія дійшла висновку, що суддя Матяш Т.Л. не виконала покладених на неї професійних обов’язків щодо безстороннього та об’єктивного вирішення справ (стаття 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції 2010 року), оскільки, розглядаючи вказані справи, знехтувала вимогами норм матеріального та процесуального права, надала перевагу неналежним доказам.

В матеріалах дисциплінарної справи містяться письмові пояснення судді Матяш Т.Л., згідно з якими остання зазначала, що діяла відповідно до вимог закону, а прийняті нею судові рішення є обґрунтованими, оскільки відповідачі у цих справах жодного разу не оскаржили судових рішень, з якими були згодні, та не підтримували апеляційні скарги прокуратури, навіть коли вони були подані в їх інтересах. Суддя Матяш Т.Л. стверджувала, що жодної шкоди судові рішення, ухвалені під її головуванням, не завдали. Суддя Матяш Т.Л. також наголошувала, що під час ухвалення вказаних судових рішень у неї був лише дворічний стаж роботи на посаді судді та просила взяти до уваги її надмірне навантаження, яке призвело до допущення процесуальних помилок під час розгляду оскаржуваних справ. Крім того, суддя Матяш Т.Л. вважала подану заступником прокурора Одеської області Занфіровим М.В. заяву спробою тиску на суд, посилаючись на частину другу статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент прийняття судових рішень), де визначено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. Суддя Матяш Т.Л. вважала, що заступником прокурора Одеської області Занфіровим М.В. не доведено умисне порушення нею норм права чи неналежне ставлення до службових обов’язків. Суддя Матяш Т.Л. також вказувала, що відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент подачі заяви заступника прокурора Одеської області Занфірова М.В.) сплинув однорічний строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки порушення були нею вчинені у 2012–2013 роках, а тому просила припинити дисциплінарну справу у зв’язку зі спливом строку.

Однак пояснення судді Матяш Т.Л. Комісія цілком виправдано оцінила критично, з чим погоджується Вища рада юстиції, оскільки викладені в них доводи не спростовують встановлених під час дисциплінарного провадження систематичних грубих і умисних порушень норм матеріального та процесуального права.

Стосовно посилання судді Матяш Т.Л. на її надмірне навантаження та незначний стаж роботи суддею Комісія відзначила, що під час здійснення дисциплінарного провадження проаналізовано досвід роботи Матяш Т.Л. у галузі права, який становив більше десяти років, показники роботи та навантаження, що не завадило розглянути вказані цивільні справи впродовж найкоротшого строку. Такі дії судді Матяш Т.Л. вказують на вибірковий підхід до черговості призначення та розгляду судових справ, надання переваги тій чи іншій справі першочерговості, що свідчить про несумлінне виконання обов’язків судді. Комісією встановлено, що Матяш Т.Л. у 2005 році закінчила Одеську національну юридичну академію та отримала вищу юридичну освіту за кваліфікацією юрист. З березня 2003 року по червень 2007 року працювала консультантом, старшим консультантом, помічником судді в апеляційному суді Одеської області. З червня 2007 року по лютий 2010 року працювала на посаді помічника судді Приморського районного суду міста Одеси, з лютого 2010 року працює суддею. Отже на день розгляду вказаних цивільних справ суддя Матяш Т.Л. мала достатній досвід роботи у галузі права.

Таким чином, Комісією правильно встановлено, що аналіз допущених суддею порушень у розгляді вказаних дев’яти цивільних справ, ураховуючи їх очевидність для професійного судді, суддівського стажу і спеціалізації судді з розгляду цивільних справ свідчить, що ці порушення мають системний характер, а саме – ухвалення упередженого, незаконного судового рішення на користь позивача. «Правова позиція судді» є одним з елементів у системі прихованого зловживання суддею своїм статусом і посадовими повноваженнями з метою упередженого вирішення справ і водночас уникнення встановленої законом відповідальності за ухвалення таких рішень.

Вища рада юстиції також погоджується з висновком Комісії, що ухвалення суддею Матяш Т.Л. незаконних рішень створило передумови настання істотних суспільно резонансних негативних наслідків з приниженням авторитету правосуддя, що призвело до неправомірного відчуження майна, зокрема, що належало державі, первинній профспілковій організації ВАТ «Харківський електроапаратний завод», та визнання права власності на майно в порушення закону, підриву авторитету державних органів та загалом довіри до правосуддя. Порушення суддею Матяш Т.Л. норм права при ухваленні зазначених судових рішень стали підставами для скасування їх апеляційною інстанцією з ухваленням протилежних судових рішень чи направленням справ на новий судовий розгляд, а також постановлення за результатом розгляду однієї з цих справ окремої ухвали з направленням її голові Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області для належного реагування.

Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Носіями судової влади в Україні є професійні судді.

Особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент вчинення проступку) суддя зобов’язаний, з-поміж іншого, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді.

У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент складення суддею Матяш Т.Л. присяги судді) суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 додержання присяги є обов’язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та кореспондується з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок.

Цим же Рішенням Конституційного Суду України наголошено, що присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді.

Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, яка діяла на момент вчинення проступку) порушенням суддею присяги, з-поміж іншого, є вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумніви у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Порушення присяги згідно зі статтею 126 Конституції України є підставою для звільнення судді із займаної посади.

Під час здійснення дисциплінарного провадження Комісією враховано досвід роботи судді Матяш Т.Л. у галузі права, кількісні та якісні показники роботи, а також характер дій щодо недоброчесного та несумлінного виконання нею обов’язків судді під час розгляду вказаних дев’яти судових справ, наслідки таких дій та особу судді. Згідно з наявною в матеріалах дисциплінарної справи характеристикою суддя Матяш Т.Л. характеризується позитивно, зарекомендувала себе як кваліфікований юрист та досвідчений суддя, регулярно проходить двотижневу підготовку суддів, яких призначено на посаду судді вперше.

Однак, Комісія, оцінюючи в сукупності факти та обставини, встановлені за результатами дисциплінарного провадження, з огляду на умисний характер дій судді Матяш Т.Л., враховуючи наслідки, до яких призвело їх вчинення, отриману інформацію про суддю Матяш Т.Л., дійшла цілком правильного висновку, що звільнення судді з посади за порушення присяги відповідає характеру вчиненого дисциплінарного проступку та його наслідкам.

Відповідно до частини п’ятої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

За правилами частини першої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4–6 частини п’ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

Таким чином викладені в рішенні Комісії відомості знайшли своє підтвердження під час проведення перевірки. Зокрема, за результатами дисциплінарного провадження Комісія дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях судді Матяш Т.Л. ознак порушення присяги.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що дисциплінарне провадження стосовно судді Матяш Т.Л. здійснено Комісією з дотриманням процедури, встановленої Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Засідання Комісії неодноразово відкладалися у зв’язку з неявкою судді Матяш Т.Л. та з метою надання можливості останній бути присутньою особисто під час розгляду питання стосовно неї. Матеріали дисциплінарної справи містять докази завчасного повідомлення судді Матяш Т.Л. про дату, час і місце проведення засідань Комісії. Більше того, в матеріалах справи наявні електронні повідомлення від судді Матяш Т.Л. з проханням розглядати питання за її відсутності.

Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Відповідно до принципу V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, судді, зокрема, зобов’язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону.

Правосуддя є одним із повноважень суверенної держави, здійснюваних від імені народу задля забезпечення верховенства закону. Зокрема, у пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів визначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

У пункті 1 Принципу VI Рекомендації № К(94)12, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року на 518 засіданні заступників міністрів «Незалежність, дієвість та роль суддів», зазначено, що коли мають місце дисциплінарні порушення, мають бути вжиті всі необхідні заходи, за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя. Дисциплінарний проступок судді повинен підлягати розслідуванню і покаранню, і недопустимо, щоб уповноважений орган не вчиняв відповідних дій на основі будь-яких інших критеріїв, окрім чинного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Відповідно до пункту 8 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Законодавство, яке регулювало дисциплінарну відповідальність суддів до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», не відносило звільнення судді за порушення присяги до дисциплінарних стягнень, а тому строк накладення дисциплінарного стягнення, встановлений у частині четвертій статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до звільнення за порушення присяги не застосовувався, і звільнення судді за порушення присяги не було обмежено в часі.

Діюче законодавство визначає звільнення судді з посади з підстав порушення присяги як вид дисциплінарного стягнення (стаття 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та встановлює строк його застосування – не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 96 вказаного Закону).

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», який встановив строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади за порушення присяги, слід вважати законом, який пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином у даному випадку підлягає застосуванню частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк (з урахуванням часу тимчасової непрацездатності та перебування судді у відпустці) застосування дисциплінарного стягнення до судді Матяш Т.Л. у виді звільнення з посади за порушення присяги не закінчився.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року у справі № П/800/485/15. В силу вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За результатами таємного голосування Вища рада юстиції вирішила внести подання про звільнення судді Матяш Т.Л. з посади за порушення присяги.

Враховуючи наведене, Вища рада юстиції, керуючись статтями 23, 24 Закону України «Про Вищу раду юстиції»,

вирішила:

внести подання Президентові України про звільнення Матяш Таїсії Леонідівни з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за порушення присяги.

Рішення Вищої ради юстиції про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржене до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.