Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Бенедисюком Ігорем Михайловичем за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна Олега Володимировича, Горського Микити Андрійовича, прокурора Дарницького району міста Києва Надіда Олександра Володимировича, Дідик Лесі Іванівни стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович Ірини Олександрівни,
встановила:
Набудович Ірина Олександрівна Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 призначена на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року № 524-VI обрана на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва безстроково. Прийняла присягу судді 1 листопада 2002 року.
Голова Дарницького районного суду міста Києва Пойда С.М. надіслав до Вищої ради юстиції характеристику на суддю Набудович І.О., затверджену рішенням загальних зборів суду від 28 березня 2016 року. У характеристиці схвально відзначені ділові, моральні якості та робота судді.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції 8 грудня 2014 року надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. у зв’язку з прийняттям ухвал від 22 січня 2014 року у справах №№ _____________, _____________; 15 грудня 2014 року – заява Дідик Л.І. від 12 грудня 2014 року з приводу цих же ухвал; 10 грудня 2014 року – заява Горського М.А. від 8 грудня 2014 року у зв’язку з прийняттям ухвали від 25 січня 2014 року у справі № _____________ (№ _____________); 12 грудня 2014 року – заява прокурора Дарницького району міста Києва Надіда О.В. від 12 грудня 2014 року у зв’язку з прийняттям постанови від 3 лютого 2014 року у справі № _____________.
Заяви з посиланням на пункти 3, 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» мотивовано тим, що суддя Набудович І.О. порушила присягу судді під час прийняття судових рішень про обрання запобіжних заходів у виді тримання під вартою та про накладення адміністративного стягнення стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування у газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення опубліковане в газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону (тобто після 12 червня 2015 року).
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Листом ТСК зазначені заяви та пов’язані з їх розглядом документи направлені для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції заяви передано члену Вищої ради юстиції Бенедисюку І.М. для проведення перевірки.
За наслідками перевірки член Вищої ради юстиції Бенедисюк І.М. запропонував відкрити дисциплінарну справу за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В., прокурора Дарницького району міста Києва Надіда О.В., Дідик Л.І. та відмовити у відкритті дисциплінарної справи за заявою Горського М.А.
Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції на засіданні 26 липня 2016 року з висновком члена Вищої ради юстиції погодилася.
Вища рада юстиції, дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Бенедисюка І.М., врахувавши висновок дисциплінарної секції, вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В., прокурора Дарницького району міста Києва Надіда О.В., Дідик Л.І. та відмовити у відкритті дисциплінарної справи за заявою Горського М.А. з огляду на таке.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. від 22 січня 2014 року у справі № _____________задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 строком на шістдесят днів.
В ухвалі зазначено:
– ОСОБА_1, _____ року народження, має вищу освіту, неодружений, не працює, зареєстрований та проживає у м. Львові (за певною адресою), раніше не судимий;
– клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні умисного злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років; підозрюється у завданні майнової шкоди; не має постійного місця проживання та роботи в м. Києві, тому може переховуватися від органів досудового слідства та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні; продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, чи вчинити нове;
– підозрюваний та його захисник просили обрати запобіжний захід, не пов’язаний із позбавленням волі – домашній арешт, вказували, що слідчим та прокурором не доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого злочину та ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України);
– 20 січня 2014 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України);
– «у кримінальному провадженні є достатні дані, які свідчать про існування обґрунтованої підозри у вчинені ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України»;
– прокурором та слідчим доведено наявність обставин, передбачених частиною першою статті 177 КПК України;
– існують обставини, що враховуються під час обрання запобіжного заходу, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість кримінального правопорушення, матеріальні наслідки його вчинення, вік, стан здоров’я та міцність соціальних зв’язків підозрюваного.
Зі змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя, оцінюючи передбачені статтею 177 КПК України процесуальні підстави застосування виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою та зазначені у статті 178 КПК України додаткові підстави – вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, матеріальні наслідки вчинення кримінального правопорушення, посилається на те, що відповідні обставини та докази містяться в матеріалах клопотання.
Клопотання (до тексту якого відсилає ухвала слідчого судді) в частині наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення мотивоване такими обставинами:
– 19 січня 2014 року приблизно о 15 год. ОСОБА_1 перебував у м. Києві на перехресті вул. Грушевського та Петропавлівської алеї збоку від центрального входу до стадіону «Динамо»; у цей час приблизно п’ять тисяч осіб вчиняли масові заворушення, що супроводжувалися насильством, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя;
– ОСОБА_1 з метою вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, діючи спільно з не встановленими досудовим розслідуванням особами, здійснював напади на працівників міліції та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України із застосуванням як зброї каміння з бордюрів та фрагментів асфальтового покриття дороги; наближався до правоохоронців та наносив їм удари предметом, схожим на бейсбольну биту;
– ОСОБА_1, діючи спільно з не встановленими досудовим розслідуванням особами, з метою подолання перешкоди для досягнення злочинного умислу із застосуванням фізичної сили вчиняли дії, спрямовані на знищення належного ГУ МВС України в м. Києві майна (автотранспортних засобів та металевих турнікетів); під час зазначених протиправних дій застосовували до працівників міліції предмети, що використовувалися як зброя, а саме: ножі, гумові палиці, бити, пневматичні пістолети, ціпки, газові балончики тощо;
– не встановлені слідством особи для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за протиправні діяння використовували маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби;
– під час цих протиправних дій працівникам міліції та іншим особам (всього сто осіб) завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості;
– ОСОБА_1 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав; його вина підтверджується протоколами допиту свідок_1, свідок_3, показаннями свідок_2, протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками (фотознімки пред’являлися для впізнання свідок_2).
У частині клопотання, що стосується існування ризиків, які дають підставами вважати, що підозрюваний може вчинити дії, що зашкодять проведенню досудового слідства та/або судового розгляду справи, зазначено, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб, вчинити інший злочин та продовжити злочин, в якому підозрюється.
Водночас у клопотанні пропонується врахувати, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років; розмір майнової шкоди; відсутність реєстрації, постійного місця проживання та роботи в м. Києві; відсутність документів щодо віку та стану здоров’я підозрюваного, які доводили б неможливість застосування запобіжного заходу у виді позбавлення волі.
Ухвалу слідчого судді Набудович І.О. було переглянуто судом апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2014 року скасовано ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року у справі № _____________; застосовано до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту цілодобово.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що слідчий суддя, застосовуючи винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою, порушив вимоги статей 177, 178, 183, 194 КПК України, що істотно вплинуло на правильність прийнятого рішення; зокрема, залишив поза увагою, що у клопотанні слідчого лише зазначено про можливість здійснення підозрюваним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, проте таке припущення достатньо не обґрунтовано; слідчий суддя, застосовуючи найбільш суворий запобіжний захід, не з’ясував та не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Поряд із цим суд апеляційної інстанції зауважив, що необхідність у обмеженні права особи на свободу, гарантованого кримінальним процесуальним законом України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у контексті зазначеного кримінального провадження відсутня.
Водночас слідчий суддя Набудович І.О., оцінюючи в сукупності обставини під час обрання підозрюваному запобіжного заходу, не вказала, на яких належних допустимих та достовірних обставинах ґрунтується переконання щодо винуватості підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення на момент вирішення питання про тримання його під вартою.
Згідно із клопотанням вина підозрюваного підтверджується наступними доказами: показаннями свідок_2, протоколом пред’явлення свідок_2 (який є співробітником міліції) особи для впізнання за фотознімками, а також протоколами допиту свідок_1, свідок_3. При цьому свідок_3 по суті пояснив лише, що 19 січня 2014 року у вечірній час прибув із підозрюваним на Майдан Незалежності у м. Києві (а. с. 27).
До клопотання додано протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 20 січня 2014 року (а. с. 9–11); повідомлення про підозру від 20 січня 2004 року (а. с. 28–30); протоколи допиту свідок_2, свідок_3 (а. с. 17–21, 25–27) протокол пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 січня 2014 року (а. с. 22–24). З опису документів справи № 753/1428/15-к та завіреної судом копії цієї справи вбачається, що протокол допиту свідок_1 (який є співробітником міліції) до клопотання не додано.
Відповідно до протоколу затримання від 20 січня 2014 року (а. с. 9–11) у підозрюваного під час обшуку не виявлено предметів, що використовувалися як зброя проти працівників міліції, про які йдеться у повідомленій підозрі, а саме: ножів, гумових палиць, бит, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків тощо.
Обґрунтована підозра у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин (справа «Ердагоз проти Туреччини», 1997 рік; справа «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», 1990 рік).
Також слід зазначити, що судове засідання розпочато слідчим суддею Набудович І.О. у нічний час – о 23 год. 30 хв., а закінчено о 1 год. 43 хв.
Відповідно до частини четвертої статті 223 КПК України проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.
Суддя Набудович І.О. у своїх поясненнях стверджує, що під час обрання запобіжного заходу чітко дотримувалася вимог КПК України; скасування відповідної ухвали не свідчить про умисне порушення процесуального закону; обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_1 відповідного кримінального правопорушення не спростована судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного заходу у виді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Приписи статті 196 КПК України зобов’язують слідчого суддю в ухвалі про обрання запобіжного заходу не лише констатувати існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам, а зазначити конкретні обставини, які підтверджують такі ризики з посиланням на докази, які їх обґрунтовують.
Таким чином, обмеження розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою лише переліком законодавчих підстав його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості стосовно конкретної особи є порушенням наведених вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та КПК України.
Слідчий суддя Набудович І.О. ці норми порушила. Під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою на максимальний строк вона фактично виходила з тяжкості кримінального правопорушення, в якому підозрювався ОСОБА_1.
Отже, слідчий суддя Набудович І.О. під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 не сприяла виконанню завдань кримінального судочинства, не забезпечила належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. від 22 січня 2014 року у справі № _____________задоволено клопотання слідчого про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
У цій ухвалі зазначено:
– ОСОБА_2 _____ року народження, має середню спеціальну освіту, одружений, не працює, зареєстрований та проживає у м. Трускавці Львівської області (за певною адресою), раніше не судимий, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України;
– клопотання мотивовано тим, що підозрюваний не має постійного місця проживання та роботи в м. Києві, тому може переховуватися від слідства та суду; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб; продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється;
– підозрюваний та його захисник просили відмовити в задоволенні клопотання у зв’язку з тим, що слідчим та прокурором не доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України;
– слідчий суддя дійшов висновків про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України; доведеність у клопотанні існування обставин, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, що обумовлюють обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто що підозрюваний може переховуватися від слідства та суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб та/або продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється; жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам;
– слідчим суддею враховано (на підставі статті 178 КПК України) «вагомість наявних у матеріалах справи доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік та стан здоров’я, міцність соціальних зв’язків підозрюваного».
Із клопотання, на зміст якого посилається слідчий суддя, вбачається, що:
– 19 січня 2014 року о 9 год. ОСОБА_2, діючи спільно із не встановленими слідством особами, на вул. Грушевського в м. Києві біля стадіону «Динамо» із злочинним умислом, спрямованим на організацію масових заворушень, що супроводжувалися насильством над працівниками міліції та військовослужбовцями внутрішніх військ МВС України, вчиняли напади на останніх; завдавали їм удари камінням та бруківкою; заподіювали тілесні ушкодження із застосуванням скляних пляшок із легкозаймистою рідиною;
– ОСОБА_2., діючи спільно із не встановленими слідством особами, з умислом, спрямованим на вчинення зазначеного злочину, долаючи перешкоди для його реалізації, вчиняли дії щодо знищення майна – підпалу та пошкодження транспортних засобів громадян та ГУ МВС України в місті Києві; чинили опір працівникам міліції із застосуванням заздалегідь заготовлених предметів;
– під час цих протиправних дій працівникам міліції та іншим особам (усього близько ста) було завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, завдано значну матеріальну шкоду ГУ МВС України в м. Києві;
– допитаний як підозрюваний ОСОБА_2 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, не визнав; повідомив, що приїхав до м. Києва та перебував на Майдані Незалежності, але участі у масових заворушеннях не брав.
У клопотанні слідчого не зазначено, якими доказами підтверджується підозра у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення. Не вказано такі відомості й у повідомленні про підозру від 21 січня 2014 року (а. с. 22, 23).
Водночас слід зауважити, що письмове повідомлення про підозру було вручене ОСОБА_2 21 січня 2014 року, проте до клопотання додано протокол допиту підозрюваного ОСОБА_2 від 20 січня 2014 року.
У матеріалах клопотання слідчого міститься протокол від 20 січня 2014 року допиту свідок_1 – співробітника підрозділу міліції «Беркут», який пояснив, що він спостерігав за чоловіком з певними прикметами по вул. Грушевського в м. Києві та далі у Міському парку. Вказаний чоловік, побачивши працівників міліції, викинув дерев’яну палицю, яку потім не знайшли. Також викинув металеву каску, жовту хустинку з написом «Самооборона майдану», комплект захисту. Ці предмети свідок_1 забрав, повернувшись на місце після затримання (а. с. 17–18). Зі змісту протоколу огляду місця події – кабінету Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві від 20 січня 2014 року вбачається, що в цьому приміщенні перебуває чоловік в описаному в документі одязі, у руках якого знаходиться металева каска, жовта хустинка з написом «Самооборона» і комплект захисту. Зазначено, що свідок_1 пояснив, що названі речі він підібрав у Міському парку в центрі м. Києва, їх зняв із себе молодий чоловік, коли намагався втекти від працівників міліції.
Ухвалою апеляційного суду місті Києва від 30 січня 2014 ухвалу слідчого судді Набудович І.О. про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком шістдесят днів скасовано; застосовано до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту цілодобово.
Суд апеляційної інстанції встановив, що слідчий суддя, застосовуючи винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою, порушив принципи, закріплені в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України, та безпідставно обмежив права особи на свободу, гарантовані кримінальним процесуальним законом України та статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом апеляційної інстанції з’ясовано, що слідчий суддя не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Колегія суддів, розглядаючи клопотання слідчого в апеляційній інстанції, врахувала наявність у підозрюваного місця постійного проживання; його сімейний стан, у тому числі, що він має на утриманні малолітню дитину (міцність соціальних зв’язків підозрюваного в місці його постійного проживання), що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
У журналі судового засідання 22 січня 2014 року відображено, що під час розгляду клопотання слідчим суддею Набудович І.О. підозрюваний посилався на наявність обставин, врахованих судом апеляційної інстанції відповідно до статті 178 КПК України, але слідчий суддя Набудович І.О. ці обставини в ухвалі не вказала та не оцінила в сукупності з іншими обставинами.
Суддя Набудович І.О. у своїх поясненнях зазначила, що під час обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу чітко дотримувалася вимог КПК України; скасування відповідної постанови не свідчить про умисне порушення процесуального закону; обґрунтованість підозри про вчинення ОСОБА_2 відповідного кримінального правопорушення не спростована судом апеляційної інстанції.
Такі пояснення не узгоджуються зі змістом ухвали суду апеляційної інстанції, наведеними вище фактичними обставинами, положеннями Конституції України, КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини.
Отже, слідчий суддя Набудович І.О. під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 порушила норми процесуального права, не забезпечила належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Слідчий суддя Набудович І.О. постановила ухвалу від 25 січня 2014 року у справі № _____________, якою задовольнила клопотання слідчого; застосувала до ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів до 5 год. 23 березня 2014 року.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Набудович І.О. від 25 січня 2014 року у справі № _____________ було скасовано; застосовано до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Дії судді Набудович І.О. під час постановлення ухвали від 25 січня 2014 року у справі № _____________ були розглянуті Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у дисциплінарному провадженні за іншою заявою, та прийнято рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді Набудович І.О. відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України за порушення присяги.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 6 травня 2016 року у справі № _____________ рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 9 лютого 2016 року № _____________ визнано протиправним та скасовано. Відповідно до статті 124 Конституції України це рішення є обов’язковим до виконання, зокрема, в частині встановлених преюдиційних фактів.
Таким чином, обставини, пов’язані з поведінкою судді Набудович І.О. під час постановлення ухвали від 25 січня 2014 року у справі № _____________про обранням ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вже були предметом перевірки, в результаті якої прийнято рішення в дисциплінарному провадженні та судове рішення, тому у Вищої ради юстиції відсутні підстави для розгляду звернення Горського М.А. від 8 грудня 2014 року стосовно тих самих обставин.
3 лютого 2014 року суддя Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. прийняла постанову у справі № _____________, якою ОСОБА_4 було позбавлено права керування транспортними засобами на три місяці у зв’язку із вчиненням правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
Зі змісту постанови вбачається, що суддя Набудович І.О. виходила з таких обставин: ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки «Шкода», номерний знак АА __________ МС, 29 грудня 2013 року о 13 год. 25 хв. на вул. Богатирській у м. Києві не виконав вимогу працівника міліції про зупинку, яка надавалася за допомогою жезла та свистка; винуватість ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного правопорушення доводиться протоколом про адміністративне правопорушення від 6 січня 2014 року та рапортом працівника ДАІ від 29 грудня 2013 року.
У протоколі про адміністративне правопорушення від 6 січня 2014 року ОСОБА_4 заперечує обставини, зазначені в рапорті.
Справу розглянуто без участі ОСОБИ_4 У матеріалах справи є лише копія адресованого ОСОБА_4 повідомлення про час та місце судового засідання, призначеного на 3 лютого 2014 року.
Постановою судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. від 4 березня 2014 року ОСОБА_4 звільнено від адміністративної відповідальності згідно зі статтею 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» за клопотанням прокурора.
Поряд із цим постанова суду про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, які підтверджували б факт вчинення правопорушення саме цією особою. У постанові також відсутня будь-яка оцінка особи правопорушника, не досліджено ступінь його вини, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність.
У поданих до ТСК поясненнях суддя Набудович І.О. зазначила, що ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання у справі. Постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності він не оскаржував. Копію цієї постанови отримав та сплатив судовий збір.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 частини четвертої статті 54 вказаного Закону передбачено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи вирішує наступні питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов’язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч положенням статті 278 КУпАП суддя Набудович І.О. не перевірила, чи правильно складено протокол про адміністративне правопорушення. Також вона знехтувала вимогами статті 265-1 КУпАП, з аналізу положень якої вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення щодо недотримання правил дорожнього руху складається виключно у присутності порушника та на місці вчинення правопорушення.
Суддя Набудович І.О., порушуючи положення статей 251–252 КУпАП, не оцінила рапорт інспектора ДАІ на предмет належності та допустимості, а саме: чи може такий документ відповідно до вимог закону бути доказом вчинення особою відповідного порушення.
Суддя не з’ясувала відповідно до статті 280 КУпАП, чи були вчинені адміністративні правопорушення безпосередньо ОСОБА_4, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення він заперечував факт його вчинення; чи винен ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення; обставини, що можуть пом’якшувати або обтяжувати відповідальність, хоча й обрала найбільш сувору санкцію (міру відповідальності) – вид адміністративного стягнення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП.
З огляду на наведене суддя Набудович І.О., користуючись дискреційними повноваженнями, які не є абсолютними та обмежені обов’язком судді (суду) дати оцінку обставинам, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, згідно зі статтею 280 КУпАП, необґрунтовано застосувала один із найсуворіших видів адміністративного стягнення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП. Застосування такої міри відповідальності без будь-якої правової мотивації не могло бути спрямоване на досягнення цілей адміністративної відповідальності, передбачених статтею 23 КУпАП – виховання особи правопорушника, а мало каральний характер.
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернув увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 рішення № 23-рп/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення) наголосив, що статтями 245, 247, 249, 252, 280 КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб’єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. У сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, що в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.
З урахуванням викладеного суддею Набудович І.О. під час розгляду адміністративного матеріалу стосовно ОСОБА_4 порушено низку положень процесуального права, обов’язок судді здійснювати правосуддя у чіткій відповідності із законом на засадах верховенства права, не забезпечено притягнутій до відповідальності особі права на справедливий суд, тобто вчинено дії, які можуть свідчити про наявність ознак порушення присяги.
Підсумовуючи фактичні обставини щодо наявності або відсутності порушення Набудович І.О. присяги судді під час прийняття зазначених вище судових рішень у контексті дотримання основних засад судочинства, що забезпечують авторитет правосуддя, та суддівської етики, слід виходити з такого.
Встановлено обставини стосовно порушення суддею Набудович І.О. завдання кримінального судочинства, незабезпечення належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Також встановлено обставини щодо порушення суддею процесуальних норми під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, порушення обов’язку судді здійснювати правосуддя у чіткій відповідності із законом та на засадах верховенства права, незабезпечення притягнутій до адміністративної відповідальності особі права на справедливий суд.
Допущені суддею Набудович І.О. порушення свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справ та про наявність ознак порушення присяги судді.
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на момент постановлення зазначених вище судових рішень) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Наведені положення Законів України кореспондуються зі статтями 55, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції, якими передбачено, що суддя зобов’язаний додержуватися присяги судді. Суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Згідно з частиною другою статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади за порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині із внесенням змін до законодавства не змінилися.
Законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакціях, які діяли на момент прийняття суддею відповідних судових рішень, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим ніж три роки із дня вчинення проступку (пункт четвертий статті 96 Закону).
За таких обставин відповідно до змісту статті 58 Конституції України підлягає застосуванню строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції, як такий, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи, тобто три роки.
На даний час цей строк не сплинув.
З огляду на зазначене Вища рада юстиції вважає, що є підстави для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович Ірини Олександрівни.
Вища рада юстиції на підставі викладеного, керуючись статтею 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
ухвалила:
1. Відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович Ірини Олександрівни за заявами заступника Генерального прокурора України Бачуна Олега Володимировича від 5 грудня 2014 року, Дідик Лесі Іванівни від 12 грудня 2014 року, прокурора Дарницького району міста Києва Надіда Олександра Володимировича від 12 грудня 2014 року.
2. Відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович Ірини Олександрівни за заявою Горського Микити Андрійовича від 8 грудня 2014 року.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
