Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Бойком Андрієм Михайловичем за заявою заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Юлії Вікторівни,
встановила:
Іваніна Юлія Вікторівна Указом Президента України від 6 лютого 2007 року № 82/2007 призначена на посаду судді Приморського районного суду Запорізької області строком на п’ять років. Указом Президента України від 20 квітня 2010 року № 563/2010 Іваніну Юлію Вікторівну переведено на посаду судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя в межах п’ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 9 лютого 2012 року № 4368-VI Іваніну Юлію Вікторівну обрано суддею Комунарського районного суду міста Запоріжжя безстроково. Указом Президента України від 6 вересня 2013 року № 503/2013 Іваніну Юлію Вікторівну переведено на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва.
Згідно з інформацією, наданою Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, суддя Іваніна Ю.В. дисциплінарних стягнень не має.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія) 8 грудня 2014 року надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Іваніної Ю.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», у зв’язку з прийняттям нею рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно осіб-учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв’язку з їх участю у таких акціях.
У заяві до ТСК заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. звернув увагу на те, що відповідно до статті 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо буде доведено, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти можливому невиконанню підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків, а також спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
У зв’язку з відсутністю ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у справах №№ _____________, _____________, ухвали у яких постановлені суддею Іваніною Ю.В., просив провести перевірку стосовно цієї судді.
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Для реалізації цього Закону була утворена ТСК.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування у газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року, у якому зазначено, що ТСК оголошує про своє створення і початок прийому заяв від фізичних та юридичних осіб про проведення перевірки індивідуально визначеного судді.
Згідно із частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність ТСК припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи чи прийняття рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 12 травня 2016 року вказана заява (щодо якої Комісією не було прийнято рішення) передана для розгляду члену Вищої ради юстиції Бойку А.М. Для належної оцінки викладених у заяві відомостей судді Іваніній Ю.В. було запропоновано надати пояснення стосовно обставин, викладених у заяві, витребувано оригінали судових справ № _____________ з розгляду клопотання старшого слідчого слідчого відділу Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі – СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві) Савенка О.М. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, № _____________з розгляду клопотання старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Касяна О.О. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2.
За наслідками перевірки член Вищої ради юстиції Бойко А.М. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. (висновок від 28 липня 2016 року).
На засіданні 2 серпня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Бойка А.М., врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. з огляду на таке.
Стосовно дій судді Іваніної Ю.В. під час розгляду справи № _____________ встановлено, що 18 лютого 2014 року розпочато кримінальне провадження № _____________ за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень. Згідно з витягом з кримінального провадження № _____________ 18 лютого 2014 року приблизно з 10 год. 00 хв. невстановлені досудовим розслідуванням особи, перебуваючи на вулиці Інститутській, 15/5 в місті Києві розпочали масові заворушення, що супроводжуються погромами та знищенням майна, що призвело до інших тяжких наслідків.
Постановою прокурора відділу прокуратури міста Києва Нагорного А.А. від 18 лютого 2014 року із кримінального провадження № _____________ в окреме провадження виділені матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_1 та інших 10 осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), зареєструвавши їх в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № _____________.
Місцем проведення досудового розслідування кримінального провадження № _____________ визначено територію Дніпровського району столиці, яка знаходиться під юрисдикцією Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві (постанова прокурора міста Києва М.Бескишкого від 18 лютого 2014 року про визначення територіальної підслідності).
Згідно з рапортом оперативного чергового Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Довбні О.О., 18 лютого 2014 року о 22 год. 10 хв. до Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві з вулиць Інститутська та Грушевського у м. Києві лейтенантом конвойної служби ГУ МВС України в місті Києві Петрівим М.М. доставлено 16-х осіб, яких було затримано співробітниками міліції за активні дії під час масових заворушень 18 лютого 2014 року в центральній частині м. Києва. Серед затриманих осіб був громадянин ОСОБА_1, 23.07.1987 р.н.
Того ж дня, з 23- год. 20 хв. до 23 год. 50 хв. проведено огляд місця події, місцем події зазначено каб. № 325 приміщення Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві. У цьому протоколі зафіксовані дії щодо огляду ОСОБА_1 та вилучення його телефону та одягу. У такий спосіб фактично проведено його обшук, що суперечить вимогам частини п’ятої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), відповідно до якої особистий обшук підозрюваного повинен здійснюватися у ході оформлення протоколу затримання.
Натомість протокол затримання був оформлений значно пізніше – о 2 год. 10 хв. 19 лютого 2014 року, тобто більш ніж через 2 години після здійснення обшуку ОСОБА_1.
Згідно з протоколом затримання ОСОБА_1 він приблизно о 10 год. 00 хв. 18 лютого 2014 року разом із невстановленими досудовим слідством особами, перебуваючи на вул. Інститутській, 15/5, в м. Києві, розпочав масові заворушення, що супроводжувалися погромами та знищенням майна, що призвело до інших тяжких наслідків. Після вчинення злочину ОСОБА_1 о 19 год. 00 хв. 18 лютого 2014 року затримано працівниками міліції.
З 2 год. 40 хв. до 2 год. 55 хв. 19 лютого 2014 року ОСОБА_1 був допитаний у якості підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. ОСОБА_1 щодо суті поставлених питань повідомив, що 18 лютого 2014 року протягом дня перебував поблизу намету «Другої сотні», оскільки до його обов’язків входило підтримування вогню для обігріву та несення варти з охорони території. Приблизно о 16 год. 00 хв. того ж дня побачив, як з вул. Грушевського у напрямку намету бігла група людей, у той же час поблизу нього підірвались дві гранати, внаслідок чого оглушило, у подальшому він був затриманий працівниками підрозділу «Беркут» та доставлений у відділення міліції. Під час допиту ОСОБА_1 вказав, що при затриманні його було жорстоко побито, жодного захисного екіпірування чи озброєння він не мав, нападів на співробітників міліції не вчиняв.
Осіб, які б могли підтвердити його місце перебування, ОСОБА_1 під час допиту його у якості підозрюваного не вказав, мотивуючи тим, що такі відомості можуть бути використані співробітниками міліції для затримання цих осіб за підозрою у здійсненні заворушень.
0 3 год. 47 хв. 19 лютого 2014 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру, відповідно до якого ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя, та потягли за собою тяжкі наслідки. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною другою статті 294 КК України.
19 лютого 2014 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Савенок О.М. внесене клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1, яке було погоджене заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В. Згідно з клопотанням, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами: протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року за адресою – м. Київ, вул. Червоноткацька, 2, каб. № 325; іншими матеріалами кримінального провадження без конкретизації їх назви та змісту.
Викладаючи фактичні обставини правопорушення, у вчиненні якого підозрювався ОСОБА_1, слідчий у клопотанні вказав, що для приховування власних облич, з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння ОСОБА_1, діючи спільно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами використали шоломи, медичні марлеві пов’язки та інші засоби для приховання особистості.
При цьому жодні матеріали досудового розслідування не містять відомостей, які б підтверджували використання ОСОБА_1 засобів для приховування особистості. Зокрема, у згаданому вище протоколі огляду зазначено про вилучення у нього в ході його огляду мобільного телефону, одягу та зняття змивів з рук та обличчя. Про відсутність захисного екіпірування повідомляв сам ОСОБА_1 під час його допиту у якості підозрюваного.
Копію клопотання про застосування запобіжного заходу стосовно нього було вручено ОСОБА_1 об 11 год. 00 хв. 19 лютого 2014 року.
Того ж дня матеріали клопотання були подані на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва, де були зареєстровані як судова справа № _____________.
Відповідно до розпоряджень керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва Вишенської Л.М. від 19 лютого 2014 року № 25 та № 27, двічі призначався повторний автоматизований розподіл зазначеної справи – у зв’язку із перебуванням судді Марцинкевича В.А. на лікарняному та у зв’язку із перебуванням судді Макарчук В.В. у нарадчій кімнаті.
Матеріали справи були розподілені для розгляду судді Іваніній Ю.В.
У судовому засіданні під час розгляду вказаного клопотання захисник Кольвах В.О. заявив клопотання в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 у порядку статті 206 КПК України про забезпечення невідкладного судово-медичного обстеження ОСОБА_1. Захисник Гришко С.Ю. та підозрюваний ОСОБА_1 клопотання підтримали, при цьому останній пояснив, що під час його затримання на Європейській площі у м. Києві до нього було застосовано фізичне насильство з боку працівника міліції, який наніс йому удар кийком по голові, збивши з ніг, після чого шестеро працівників підрозділу «Беркут» били його ногами по різних частинах тіла. Після цього його роздягли, залишивши фуфайку, помістивши в службовий автомобіль, та протягом 6 годин возили по м. Києву, після чого доставили до Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві. На його прохання слідчий викликав швидку медичну допомогу, працівники якої надали йому першочергову медичну допомогу. Потім його було доставлено в лікарню, де йому надавалася медична допомога. На даний час він потребує судово-медичного обстеження та медичної допомоги, оскільки отримав значні тілесні ушкодження під час затримання.
Слідчий суддя Іваніна Ю.В. клопотання сторони захисту задовольнила та постановила ухвалу, якою зобов’язала старшого слідчого Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Савенка О.М. забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження підозрюваного ОСОБА_1 та доручила прокурору міста Києва провести дослідження фактів, викладених у заяві підозрюваного ОСОБА_1, що зафіксована в журналі судового засідання, про застосування відносно нього насильства під час затримання.
Після розгляду клопотання про забезпечення невідкладного судово-медичного обстеження ОСОБА_1 судове засідання з розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 було продовжене.
Під час судового засідання був присутній народний депутат України Швайка І.О., який заявив про взяття підозрюваного ОСОБА_1 на особисту поруку за виконанням підозрюваним ОСОБА_1 обов’язків, покладених на нього відповідно до статті 194 КПК України.
Суддя, вислухавши доводи і пояснення сторін у справі, оцінивши матеріали клопотання, дійшла висновку, що зазначене клопотання оформлене відповідно до вимог статті 184 КПК України.
У судовому засіданні, на думку слідчого судді, встановлена наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КПК України, наявними у справі допустимими доказами. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, суддя Іваніна Ю.В. виходила з того, що ОСОБА_1 раніше не судимий, офіційної реєстрації у м. Києві, де проводиться досудове розслідування, не має, проживає у місті Одесі, підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання від 8-ми до 15-ти років позбавлення волі. Зазначені обставини, а також підвищена суспільна небезпечність злочину, у вчиненні якого підозрювався ОСОБА_1, на думку слідчого судді, дали підстави дійти висновку про наявність передбачених статтею 177 КПК України ризиків – можливості переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється.
Зваживши на доведеність слідчим і прокурором клопотання, те, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, зокрема особиста порука, не зможе запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, суддя визнала за необхідне застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Ухвалу слідчого судді Іваніної Ю.В. від 19 лютого 2014 року у справі № _____________ не було оскаржено в апеляційному порядку.
Стосовно дій судді Іваніної Ю.В. під час розгляду справи № _____________ встановлено таке.
21 січня 2014 року розпочато кримінальне провадження № _____________ за повідомленнями засобів масової інформації та інформацією, розміщено в мережі Інтернет. Згідно з витягом з кримінального провадження № _____________ 19 січня 2014 року приблизно о 15 год. 00 хв. по вул. Грушевського та Європейській площі в м. Києві невідомими особами організовані масові заворушення, що супроводжувалися погромами, підпалами та знищенням майна, що потягло інші наслідки.
Постановою старшого прокурора відділу прокуратури міста Києва Літавського Т.В. від 21 січня 2014 року із кримінального провадження № _____________ в окреме провадження виділені матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_2, _____________ р.н., та інших 10 осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), зареєструвавши їх в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № _____________. Матеріали цього провадження направлені до Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві для організації проведення досудового розслідування.
Місцем проведення досудового розслідування кримінального правопорушення за частиною другою статті 294 КК України, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № _____________ визначено територію Дніпровського району столиці, яка знаходиться під юрисдикцією Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві (постанова прокурора міста Києва М.Бескишкого від 21 січня 2014 року про визначення територіальної підслідності).
Згідно з рапортом старшого інспектора патрульної служби Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві Панченка В.О., йому за місцем несення служби на вул. Грушевського в м. Києві лейтенантом міліції Ковальовим О.В. з автозаку був переданий громадянин ОСОБА_2, якого він доставив до Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві для подальшого прийняття рішення. Аналогічні відомості Панченко В.О. надав під час допиту його у якості свідка (протокол допиту від 20 січня 2014 року).
Щодо обставин затримання ОСОБА_2 були допитані у якості свідків міліціонери підрозділу «Беркут» Вечірко Є.В. і Желізняк С.М., які надали ідентичні за змістом показання. Зокрема пояснили, що у проміжок часу з 5 год. 00 хв. до 6 год. 00 хв. вони під час охорони громадського порядку перебували у загороджувальному ланцюжку із щитами, після сутичок із мітингуючими отримали команду на затримання цих осіб, після чого здійснили короткий рейд та затримали чоловіків, які чинили активний спротив. У подальшому цих чоловіків було передано працівникам міліції із групи документування та розбору.
Того ж дня, оформлено протокол затримання ОСОБА_2 як особи, підозрюваної у вчиненні злочину. У протоколі затримання ОСОБА_2 не зафіксовано фактичного часу та місця затримання, як того вимагають приписи частини п’ятої статті 208 КПК України.
Ознайомившись з підставами затримання, ОСОБА_2 пояснив, що протокол затримання складено о 19 год. 15 хв., а до цього часу протягом 13 годин його утримували без визначення його процесуального статусу.
20 січня 2014 року о 23 год. 50 хв. ОСОБА_2 вручено повідомлення про підозру, від підпису про вручення останній відмовився. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за частиною другою статті 294 КК України.
Матеріали справи не містять протоколу допиту ОСОБА_2 у якості підозрюваного.
Натомість матеріали справи містять протокол огляду місця події, складений наступного дня після його фактичного затримання та складення протоколу затримання, а саме 21 січня 2014 року. Цей протокол фактично описує огляд ОСОБА_2, огляд та подальше вилучення належних йому речей та документів під час перебування у каб. № 307 приміщення Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві. Зміст протоколу дає підстави вважати, що у такий спосіб фактично проведено його обшук, що суперечить вимогам частини п’ятої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), відповідно до якої особистий обшук підозрюваного повинен здійснюватися у ході оформлення протоколу затримання.
21 січня 2014 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Касяном О.О. складене клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2, заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В. зазначене клопотання погоджене.
Згідно з клопотанням, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 інкримінованого правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Необхідність внесення клопотання слідчий обґрунтовував так: «ОСОБА_2 … своїми діями вчинив активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя, та потягла за собою тяжкі наслідки, є підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_2, перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового слідства або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також продовжувати вчинювати кримінальне правопорушення, не має постійного місця проживання в м. Києві, без місця реєстрації, а більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти даним ризикам, слідство приходить до висновку про необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою».
Копію клопотання про застосування запобіжного заходу стосовно нього було вручено ОСОБА_2 наступного дня після його складання – о 10 год. 15 хв. 22 січня 2014 року.
Того ж дня матеріали зазначеного клопотання були подані на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва, де були зареєстровані як судова справа № _____________.
Матеріали справи були розподілені для розгляду судді Іваніній Ю.В.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. від 22 січня 2014 року матеріали клопотання прийняті нею до провадження та призначено судовий розгляд на 13 год. 30 хв. 22 січня 2014 року за участю прокурора, слідчого, підозрюваного та захисника.
У судовому засіданні під час розгляду цього клопотання захисник Гнатюк Т.В. заявив клопотання про приєднання документів, що характеризують особу підозрюваного – відомостей про виконання ним повноважень спостерігача Всеукраїнського комітету «Наступ» за ходом протистояння по вул. Грушевського у м. Києві; характеристики за місцем реєстрації у м. Конотоп Сумської області; інформації про наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Суддя, вислухавши доводи і пояснення сторін у справі, оцінивши матеріали клопотання, дійшла висновку, що зазначене клопотання оформлене відповідно до вимог статті 184 КПК України, наявна обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КПК України, протоколами огляду місця події, впізнання особи за фотознімками, допиту свідків.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, суддя Іваніна Ю.В. врахувала те, що ОСОБА_2 раніше не судимий, проживає на території м. Києва без офіційної реєстрації по АДРЕСА_1 та без родини, постійного місця проживання не має, періодично проживає на території Сумської області.
Крім того, в ухвалі слідчий суддя Іваніна Ю.В. встановила, що «…ОСОБА_2 скоїв злочин, який згідно статті 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який законом передбачено покарання від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі».
Хоча на цій стадії слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті у межах висунутого особі обвинувачення та встановлювати вину особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Суддя Іваніна Ю.В. встановила наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, можливості переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється.
Зваживши на доведеність слідчим і прокурором клопотання, те, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, суддя визнала за необхідне застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
29 січня 2014 року захисником Гнатюк Т.В. в інтересах ОСОБА_2 було подано апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Іваніної Ю.В. від 22 січня 2014 року у справі № _____________. Захисник Гнатюк Т.В. вказувала на необґрунтованість висновків щодо наявності достатніх підстав вважати про існування хоча б одного із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України; неврахування допущених органом досудового розслідування порушень під час здійснення пред’явлення особи до впізнання за фотознімками; неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Макарчук В.В. від 12 лютого 2014 року ОСОБА_2 змінено запобіжний захід у вигляді взяття під варту на особисте зобов’язання із покладенням на нього обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, ОСОБА_2 звільнено з-під варти в залі суду.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Ю.В. від 22 січня 2014 року скасовано. Застосовано до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання із покладенням на нього обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України та роз’яснено наслідки невиконання цих обов’язків.
Суддя Іваніна Ю.В. скористалася правом надання письмових пояснень Вищій раді юстиції, у яких повідомила, що в ході судового розгляду вказаних клопотань дослідила матеріали, які їх обґрунтовують, встановила наявність підозри, яка підтверджувалася достатньою сукупністю даних. На думку судді, вона діяла відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» № 4 від 25 квітня 2003 року та врахувала вимоги статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини. Суддя Іваніна Ю.В. зауважила, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Твердження заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. про допущені нею порушення вважає безпідставними, оскільки постановлені нею ухвали не були скасовані як незаконні та необґрунтовані.
При перевірці даних щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи Вища рада юстиції виходить з такого.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Підстави позбавлення свободи зазначені у цій статті. Вона містить вичерпний перелік винятків, за яких особу може бути позбавлено свободи і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме – гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (рішення у справі «Хайредінов проти України»).
Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману (рішення у справі «Моорен проти Німеччини»), або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. Рішення у справі «Нештак проти Словаччини»).
З набранням чинності 20 листопада 2012 року КПК України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, покликаного здійснювати весь обсяг таких функцій.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування слідчим суддею будь-якого запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Виходячи зі змісту частини першої статті 178 КПК України слідчий суддя Іваніна Ю.В., вирішуючи питання про обрання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов’язана була оцінити у сукупності всі обставини, у тому числі:
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення;
- тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється;
- вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;
- міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців;
- наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
- репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
- майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
- наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
- дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
- наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
- розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має встановити, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою-четвертою цієї ж статті.
З матеріалів перевірки вбачається порушення суддею Іваніною Ю.В. названих норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.
Зокрема, слідчим суддею Іваніною Ю.В. не наведено наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особами кримінального правопорушення як підстави для застосування запобіжного заходу; не зазначено обставин того, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам того, що підозрювані могли здійснити дії, що зашкодять інтересам розслідування та/або судового розгляду кримінальної справи; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Європейський суд з прав людини одним із критеріїв для визначення наявності обґрунтованої підозри вважає наявність фактів причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого її (особу) підозрюють (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»). Доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має відповідати стандарту «розумна підозра» (див. Рішення у справі «О’Хара проти Сполученого Королівства»), тобто наявності фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що саме ця особа могла вчинити кримінальне правопорушення (див. Рішення у справі «Фокс, Кемпбел і Харлей проти Сполученого Королівства»). КПК України також зазначає, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі і вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення (пункт 1 частини першої статті 178 КПК України).
Хоча наявні на момент вирішення питання про утримання під вартою докази і не повинні бути переконливими настільки, щоб можна було встановити винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, суд повинен оцінити докази, надані сторонами, на предмет їхньої належності, допустимості та достовірності, і відкинути ті з них, що не відповідають цим критеріям.
При здійсненні перевірки встановлено, що в обґрунтуванні клопотань слідчих про застосування запобіжного заходу слугували докази, які не мали жодного зв’язку з фактичними обставинами події злочину, які були викладені в обґрунтованій підозрі і, відповідно, не могли підтверджувати факту причетності особи до вчиненого кримінального правопорушення.
У повідомленнях про підозру, клопотаннях слідчих і ухвалах суду йдеться про події злочинів, які мали місце 19 січня 2014 року та 18 лютого 2014 року. Зокрема, що невстановлені досудовим розслідуванням невідомі особи у кількості приблизно 3000-5000 осіб на вул. Грушевського, Інститутській та Європейській площі в м. Києві організували масові заворушення, що супроводжувалися погромами, підпалами та знищенням майна, що потягло інші наслідки.
Жоден, наданий стороною обвинувачення доказ (зокрема, рапорти працівників міліції та протоколи допиту цих працівників міліції у якості свідків) не містить даних про причетність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до кримінального правопорушення, подія якого мала місце 19 січня та 18 лютого 2014 року, з огляду на те, що під час затримання у підозрюваних не були вилучені предмети, які б підтверджували показання свідків; показання свідків ідентичні за змістом та стилем викладу. Обрання за таких умов запобіжного заходу грубо порушує статтю 29 Конституції України, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 177, 183 КПК України, які допускають застосування тримання під вартою, як виняткового запобіжного заходу, лише за наявності обґрунтованої підозри.
Оскільки у цьому випадку показання свідків були єдиним доказом, то у разі відсутності будь-яких інших фактів на підтвердження отриманих доказів, слідчий суддя зобов’язана була розглянути ці докази на предмет їх достовірності.
Суддя Іваніна Ю.В. дійшла висновку, що у кримінальних провадженнях встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а у зв’язку з тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підозрювалися у вчиненні кримінального правопорушення, яке належить до категорії особливо тяжких, та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, можуть переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, продовжити кримінальне правопорушення, застосування більш м’якого запобіжного заходу відносно них не зможе запобігти відповідним ризикам.
Зазначаючи в ухвалі суду наявність певного ризику (ризиків) відповідно до статті 177 КПК України, які є процесуальною підставою для взяття особи під варту, зокрема, ризик переховування, ризик перешкоджання кримінальному провадженню, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, слідчий суддя повинен опиратися на докази того, що вони є виправданими (обґрунтованими).
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Натомість слідчим суддею не враховано обставини, які ставили під сумнів наведені слідчими ризики, зокрема, позитивні характеризуючі дані підозрюваних ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (раніше не судимі, мають міцні соціальні зв’язки, одружені, мають постійне місце проживання та роботи, усталений спосіб життя, наявність неповнолітніх дітей на утриманні).
Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 суддею Іваніною Ю.В. не наведено належних й достатніх мотивів та підстав застосування виняткового запобіжного заходу.
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Іваніною Ю.В. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»); «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Крім того, суддею Іваніною Ю.В. не взято до уваги те, що у протоколі затримання ОСОБА_2 не було зафіксовано фактичного часу та місця його затримання, як того вимагають припис частини п’ятої статті 208 КПК України.
Пунктом 125 рішення Європейського суду з прав людини від 25 травня 1998 року у справі «Курт проти Туреччини» передбачено, що недокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведені обставини вказують на те, що суддя Іваніна Ю.В. під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту проігнорувала зазначені вище вимоги закону, що призвело до порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Необґрунтоване застосування до них виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушують їхнє право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і дає підстави вважати, що суддя Іваніна Ю.В. вчинила дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у її об’єктивності, неупередженості та незалежності.
Суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою (Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).
Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Відповідно до принципу V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518-му засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, судді, зокрема, зобов’язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав та основних свобод людини.
Комітет Міністрів Ради Європи виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює декілька винятків, коли суддя може нести дисциплінарну відповідальність за суддівські помилки, пов’язані зі змістом судових рішень, а саме – тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу або грубої недбалості.
Із наведених норм можна дійти висновку, що слідчий суддя може бути звільнений з посади судді за порушення присяги судді за серйозні і очевидні, порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавільності). Прояви суддівської свавільності необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною.
Вітчизняне законодавство (частина перша статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») зобов’язує суддю дотримуватись присяги судді і об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції чинній на момент винесення зазначених вище ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За змістом частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання про звільнення судді з посади за порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині із внесенням змін до законодавства не змінилися.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, що була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку (пункт четвертий статті 96 Закону). Запровадження такого строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований. Виходячи із встановлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 37 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Іваніної Юлії Вікторівни.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
