Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Гусаком Миколою Борисовичем за заявою Нужненка Сергія Миколайовича стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської Валентини Миколаївни,
встановила:
відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII) до Вищої ради юстиції 20 травня 2016 року з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява Нужненка С.М. щодо неправомірних дій судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської В.М. при постановленні ухвали про обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 20 травня 2016 року заяву Нужненка С.М. за унікальним номером ___________ передано для розгляду члену Вищої ради юстиції Гусаку М.Б.
За наслідками перевірки член Вищої ради юстиції запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шеченківського районного суду міста Києва Маліновської В.М. (висновок від 9 червня 2016 року).
На засіданні 21 червня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаної судді.
Дослідивши матеріали перевірки, висновок дисциплінарної секції, заслухавши доповідача, Вища рада юстиції вважає необхідним відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шеченківського районного суду міста Києва Маліновської В.М. з огляду на таке.
У своїй заяві Нужненко С.М. зазначив, що суддя Маліновська В.М. обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо нього як особи – учасника масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII через його участь у таких акціях. У зв’язку із цим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.
Законом № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
З метою його реалізації було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК, Комісія).
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону № 1188-VII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Комісії протягом шести місяців з дня опублікування у газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111(5861) 12 червня 2014 року.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 14 Закону № 1188-VII діяльність Комісії припиняється після закінчення строку, визначеного статтею 2 цього Закону, тобто 12 червня 2015 року.
Частиною п’ятою статті 2 Закону 1188-VII встановлено, що заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Маліновська Валентина Миколаївна, ______ року народження, Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п’ять років.
Зі змісту характеристики, підписаної головою Шевченківського районного суду міста Києва, вбачається, що суддя Маліновська В.М. за час роботи у вказаному суді зарекомендувала себе як сумлінний та дисциплінований працівник. Вміє організовувати свою роботу. Належним чином виконує обов’язки зі здійснення правосуддя. Вживає всі необхідні заходи для забезпечення розгляду справ. Володіє ґрунтовними знаннями законодавства України, високим рівнем культури спілкування та поведінки. Дисциплінарних стягнень не має.
До Шевченківського районного суду міста Києва 3 грудня 2013 року надійшло клопотання старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві підполковника міліції Козлова Р.О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури міста Києва юристом 1 класу Поповим А.О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1.
За змістом вказаного клопотання 1 грудня 2013 року в період з 14:00 по 17:00 ОСОБА_1, який діяв спільно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та іншими не встановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно 300–500 осіб, перебуваючи по вул. Банковій в місті Києві біля будівлі Адміністрації Президента України, узяв активну участь у масових заворушеннях, які супроводжувались насильством над працівниками правоохоронних органів, знищенням майна, а саме металевих турнікетів, які належали ГУ МВС України в місті Києві та використовувались працівниками міліції для стримування учасників масових заворушень, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувались як зброя.
Зазначено, що з метою досягнення свого злочинного умислу ОСОБА_1, діючи спільно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та невстановленими особами, прибув до будівлі Адміністрації Президента України, розташованої по вул. Банковій, 1 в місті Києві, та вчинив дії, спрямовані на досягнення своєї злочинної мети, шляхом вчинення насильства над особами, які намагались їм завадити, а саме над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, нападу та завдання їм ударів битами, кийками, палицями, ціпками, розпилення сльзогінного газу тощо.
У подальшому, діючи спільно із зазначеною групою осіб та іншими невстановленими особами, продовжуючи здійснення протиправних дій, ОСОБА_1 вчинив опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії цих осіб, шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь підготовлені та використовувались як зброя, а саме ножів, гумових палиць, бит, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків із сльозогінним газом, а для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використовували лижні маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби.
Під час вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_1 був затриманий працівниками міліції.
Зазначене клопотання за реєстраційним номером судової справи ___________ було передано в порядку автоматизованого розподілу на розгляд слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської В.М.
За результатами розгляду клопотання слідчого ухвалою слідчого судді Маліновської В.М. від 3 грудня 2013 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30 січня 2014 року включно.
У мотивувальній частині ухвали зазначено, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколом огляду місця події, показаннями свідків та потерпілих, що вказані слідчим та додані до клопотання про застосування запобіжного заходу.
Суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні на час розгляду зазначеного клопотання наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 КК України, та встановив наявність певних передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) ризиків, а саме можливість ОСОБА_1 переховуватись від органів досудового розслідування, чинити тиск на потерпілих та свідків, а також можливе вчинення інших аналогічних правопорушень.
Ухвала слідчого судді від 3 грудня 2013 року була оскаржена в апеляційному порядку. За наслідками апеляційного розгляду колегією суддів апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11 грудня 2013 року скасовано ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської В.М. від 3 грудня 2013 року, клопотання старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві підполковника міліції Козлова Р.О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури міста Києва юристом 1 класу Поповим А.О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 задоволено частково, застосовано до нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Аргументуючи таке рішення, колегія суддів апеляційного суду міста Києва зазначила, що з ухвали слідчого судді, журналу судового засідання та технічного запису, на основі наданих слідчим матеріалів, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що слідчий суддя дослідив клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, і встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на даному етапі розслідування достатньою сукупністю даних.
Щодо ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного колегія суддів апеляційного суду міста Києва зауважила, що слідчий суддя на момент розгляду клопотання дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь та їх тяжкість, а також обґрунтовано вказав, що більш м’які запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам. Разом з тим на час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків. Прокурором у судовому засіданні надані пояснення, що орган досудового розслідування провів у кримінальному провадженні значний обсяг слідчих та процесуальних дій, а тому ризик того, що ОСОБА_1 зможе перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, значно мінімізовано.
З урахуванням викладеного, а також даних, які характеризують особу підозрюваного, його стану здоров’я, наявності постійного місця роботи, проживання, відсутності судимості апеляційним судом встановлена можливість застосування щодо ОСОБА_1 більш м’якого запобіжного заходу, який є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризик якого залишився у кримінальному провадженні, а також тим завданням, яких має досягти орган досудового розслідування, у вигляді особистого зобов’язання.
У письмових поясненнях, наданих ТСК, суддя Маліновська В.М. зазначила про те, що вважає ухвалу про обрання підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою законною та обґрунтованою, такою, що винесена з неухильним дотриманням вимог КПК України. Також зауважила, що в ухвалі детально викладено обставини та мотиви, за яких слідчий суддя дійшов висновку про можливість застосування до підозрюваного саме такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.
З набранням чинності 20 листопада 2012 року КПК України істотно розширено функції та завдання суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування та запроваджено інститут слідчого судді, який має здійснювати такі функції.
Слідчим суддею відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.
Слідчим суддею Маліновською В.М. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного; не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб особу не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї ж статті.
Перевіркою встановлено порушення суддею Маліновською В.М. названих норм кримінального процесуального закону та вчинення дій, які не відповідають завданням кримінального провадження.
З журналу судового засідання від 3 грудня 2013 року у справі № ___________ вбачається, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 його захисник Гнатюк Т.В. заявила про те, що її підзахисний не міг перебувати по вул. Банковій в місті Києві 1 грудня 2013 року о 14:00 та вчиняти там незаконні дії, оскільки, за його словами, о15:40 він був в іншому місці.
Слід зауважити, що у рапорті заступника начальника СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві підполковника міліції Посвитака І.М., доданому до зазначеного клопотання, вказано, що ОСОБА_1 було затримано 1 грудня 2013 року о 18:00 неподалік будівлі Адміністрації Президента по вул. Банковій, 8 та встановлено його особу.
Натомість у дійсності ОСОБА_1 було затримано 2 грудня 2013 року в приміщенні Київської лікарні швидкої допомоги о 01:18, що підтверджується відповідним протоколом затримання особи.
Захисник у судовому засіданні повідомила, що її підзахисний перебував у час, зазначений в повідомленні про підозру, по вул. Б. Хмельницького в місті Києві у відповідному магазині, що підтверджується чеком від 1 грудня 2013 року, який був у вилученому гаманці підозрюваного.
У зв’язку з цим захисником було заявлено клопотання про витребування у слідчого виявлених та вилучених особистих речей підозрюваного під час затримання, зокрема гаманця із чеком. Однак вказані обставини не були взяті до уваги суддею Маліновською В.М., а також не було вжито відповідних процесуальних заходів для спростування або підтвердження таких даних.
Згідно з частиною четвертою статті 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Тому слідчий суддя під час розгляду вказаного клопотання був зобов’язаний дати належну процесуальну оцінку очевидним невідповідностям, що містяться у зазначеному рапорті, повідомленні про підозру та протоколі затримання.
У клопотанні про застосування запобіжного заходу підозрюваному у вигляді тримання під вартою наголошено, що ОСОБА_1, діючи спільно із зазначеною групою осіб та іншими невстановленими особами, продовжуючи здійснення протиправних дій, вчинив опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії цих осіб, шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь підготовлені та використовувались як зброя, а саме ножів, гумових палиць, бит, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків із сльозогінним газом, а для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використовували лижні маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби.
При цьому зі змісту протоколу про огляд місця події від 1 грудня 2013 року та протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 2 грудня 2013 року вбачається, що будь-яких із перелічених у відповідному клопотанні предметів у ОСОБА_1 вилучено не було.
Також слідчим суддею не обґрунтовано належним чином підстави відмови в задоволенні заяви народних депутатів України Агафонової Н.В. та Петренка П.Д. про взяття ОСОБА_1 під особисту поруку. Слідчий суддя при вирішенні цього питання, відмовивши у його задоволенні, обмежилася лише узагальненим посиланням на існуючі ризики та заперечення проти застосування більш м’якого запобіжного заходу, які були висловлені слідчим та прокурором у судовому засіданні.
Крім того, слідчим суддею не враховано належним чином особу підозрюваного та стан його здоров’я, зокрема те, що стосовно ОСОБА_1 захисником надано документальні докази, які спростовували можливість існування ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, щодо особи підозрюваного, а саме: позитивні характеристики з місця роботи та проживання; наявність постійного місця проживання (поруч з місцем, де ведеться досудове розслідування), відсутність судимостей; єдиними потерпілими у справі є працівники правоохоронних органів, на яких затриманий, навіть теоретично, не мав можливості вплинути.
Щодо стану здоров’я підозрюваного зафіксовано, що як на момент його фактичного затримання, так і під час розгляду клопотання слідчого він потребував невідкладної медичної допомоги та лікування, що встановлено ухвалою слідчого судді.
Наведені вище обставини у сукупності свідчать на користь неістотності ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може слугувати підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У судовому рішенні, яке постановлено у формі ухвали, слідчим суддею Маліновською В.М. не наведено мотивів та підстав для його ухвалення.
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Маліновською В.М. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на момент ухвалення суддею рішень, частини четверта, п’ята статті 55 чинної редакції цього Закону).
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Із наведених норм можна дійти висновку, що слідчий суддя може бути звільнений з посади судді за порушення присяги судді за серйозні і очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавільності). Прояви суддівської свавільності необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент постановлення зазначеної вище ухвали) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Чинна редакція частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» передбачає, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Частина друга статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що подання про звільнення судді з посади за порушення присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Отже, підстави для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги в цій частині із внесенням змін до законодавства не змінилися.
Допущені суддею Маліновською В.М. порушення законодавства можуть викликати сумнів у її об’єктивності, неупередженості, незалежності, у чесності, сумлінності та справедливості, порочити звання судді, що є порушенням присяги.
За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та«Про Вищу раду юстиції» у редакції, що була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з підстав порушення присяги.
Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що такий строк не може бути більшим ніж три роки із дня вчинення проступку (пункт четвертий статті 96 Закону).
Запровадження такого строку є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.
Виходячи зі встановлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 37 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської Валентини Миколаївни.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
