Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скарги судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича, адвоката Фролової Олени Григорівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 про притягнення вказаного судді до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

14 грудня 2020 року до Вищої ради правосуддя за вхідними №№ 5713/0/6-20, Ф-1031/3/7-20 надійшли скарги судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В., адвоката Фролової О.Г. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 про притягнення вказаного судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя та передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2020 року вказані скарги об’єднано в одне провадження та передано на розгляд члену Вищої ради правосуддя Краснощоковій Н.С.

Скарги подані з дотриманням вимог та у строки, визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддю Рудика І.В., адвоката Фролову О.Г., скаржника – Офіс Генерального прокурора повідомлено про розгляд скарг на рішення Дисциплінарної палати 11 лютого 2021 року шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено учасникам можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.

Суддя Рудик І.В. взяв участь у засіданні Вищої ради правосуддя 11 лютого 2021 року в режимі відеоконференції. У засідання Вищої ради правосуддя 11 лютого 2021 року прибув представник адвоката Фролової О.Г. – адвокат Перепелиця С.О.

Вища рада правосуддя, вивчивши скарги та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Краснощокову Н.С., суддю Рудика І.В., представника адвоката Фролової О.Г. – адвоката Перепелицю С.О., встановила таке.

Рудик Іларіон Валерійович Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 призначений на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на п’ять років.

До Вищої ради правосуддя 26 вересня та 2 листопада 2017 року за вхідними №№ Ф-6174/0/7-17, Ф-6174/4/7-17 надійшли дисциплінарні скарги адвоката Фролової О.Г. на дії судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. під час розгляду кримінальної справи № 752/11857/15-к.

У скаргах Фролова О.Г. зазначає, що суддею Рудиком І.В. під час розгляду вказаної кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 384 Кримінального кодексу України, допущено порушення вимог щодо врегулювання конфлікту інтересів та правил щодо відводу (самовідводу); істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. У зв’язку із цим просить притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 26 вересня 2017 року та протоколом передачі матеріалу раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 2 листопада 2017 року вказані дисциплінарні скарги передано члену Вищої ради правосуддя Нежурі В.А. для проведення перевірки.

Ухвалою Дисциплінарної палати від 23 липня 2018 року № 2374/2дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В., оскільки відомості, викладені у дисциплінарних скаргах Фролової О.Г., можуть свідчити про наявність у діях судді Рудика І.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г», «д» пункту 1 частини першої, частиною четвертою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Дисциплінарної палати від 19 жовтня 2018 року № 3159/2дп/15-18 зупинено провадження у дисциплінарній справі, відкритій за дисциплінарними скаргами Фролової О.Г. стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В.

Крім того, до Вищої ради правосуддя 27 серпня 2018 року за вхідним № 7310/0/8-18 надійшла скарга Генеральної прокуратури України на дії судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. під час розгляду адміністративної справи № 752/10386/18 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) стосовно ОСОБА2.

У скарзі вказано, що в діях судді Рудика І.В. під час здійснення правосуддя наявні ознаки дисциплінарного правопорушення, яке полягає у незазначенні в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 27 серпня 2018 року вказану скаргу передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Гусаку М.Б.

Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2018 року № 3173/1дп/15-18 за дисциплінарною скаргою Генеральної прокуратури України відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В., оскільки в діях судді наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «б», «г» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Вищої ради правосуддя від 8 листопада 2018 року № 3439/0/15-18 об’єднано дисциплінарну справу стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В., відкриту за дисциплінарними скаргами Фролової О.Г. (№№ Ф-6174/0/7-17, Ф-6174/4/7-17 від 26 вересня та 2 листопада 2017 року), та дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Генеральної прокуратури України стосовно вказаного судді (№ 7310/0/8-18 від 27 серпня 2018 року), в одну дисциплінарну справу і передано її на розгляд Другій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної справи доручено члену Дисциплінарної палати Нежурі В.А.

У зв’язку із закінченням строку повноважень члена Вищої ради правосуддя Нежури В.А. протоколом повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя у справі та протоколами передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 8 травня 2019 року матеріли об’єднаної дисциплінарної справи передано члену Вищої ради правосуддя Худику М.П. для підготовки до розгляду.

Рішенням Дисциплінарної палати від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 притягнуто суддю Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Підставою притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Дисциплінарною палатою під час перевірки обставини, які свідчать про вчинення вказаним суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас Дисциплінарною палатою під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи не встановлено в діях судді Рудика І.В. складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «г», «д» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Доводи адвоката Фролової О.Г. про неповідомлення суддею Рудиком І.В. про вчинене корупційне правопорушення залишені без розгляду, оскільки вони не заявлялись у дисциплінарній скарзі та не були предметом попередньої перевірки на стадії вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

У скарзі на рішення Дисциплінарної палати від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 суддя Рудик І.В. зазначив, що не погоджується з висновками Дисциплінарної палати, що під час проведення судового засідання у кримінальній справі № 752/11857/15-к 10 жовтня 2017 року він залишив поза увагою клопотання про непроведення судових дебатів, порушив права потерпілого та представників у цій кримінальній справі з огляду на таке.

Суддя Рудик І.В. вказав, що кримінальна справа № 752/11857/15-к перебувала в його провадженні із 16 липня 2015 року. 31 серпня 2017 року у справу вступила представник потерпілого – адвокат Фролова О.Г. Того самого дня Фроловою О.Г. заявлено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом задоволено та оголошено перерву до 11 вересня 2017 року. У засіданні 11 вересня 2017 року адвокат Фролова О.Г. заявила повторне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення судового засідання, яке було задоволено, а розгляд справи призначено на 25 вересня 2017 року. У подальшому розгляд справи було відкладено на 4 жовтня 2017 року у зв’язку із хворобою адвоката Фролової О.Г. До початку судового засідання, призначеного на 4 жовтня 2017 року, на адресу суду надійшло клопотання Фролової О.Г. про відкладення судового засідання, оскільки повістку про виклик до суду отримано нею за день до призначення засідання. Вказане клопотання задоволено, судове засідання відкладено на 10 жовтня 2017 року.

10 жовтня 2017 року, враховуючи, що фактично за останні 5 судових засідань, а саме починаючи із 31 серпня 2017 року, суд був позбавлений можливості продовжити розгляд справи по суті, таку процесуальну поведінку суддя вважав зловживанням сторони у користуванні своїми правами задля затягування розгляду справи. Обговоривши із присутніми учасниками можливість продовжити судовий розгляд за умови, що судом добросовісно надіслано повістки відсутнім представникам потерпілого та вони надали свою згоду, суд провів судове засідання.

У судовому засіданні 10 жовтня 2017 року допит обвинуваченого не завершився, оскільки жодне запитання йому в цьому судовому засіданні не було поставлено. З урахуванням значного обсягу пред’явленого обвинувачення його допит тривав 23 травня, 24 липня та 4 серпня 2017 року у присутності представника потерпілого – адвоката Гриценка І.І., який безпосередньо ставив свої запитання обвинуваченому. А тому фактично допит було закінчено у судовому засіданні саме 4 серпня 2017 року.

Крім того, підсудним на підтвердження своєї позиції було долучено до матеріалів справи низку документів. Вказані документи в цьому судовому засіданні судом не вивчались, а навпаки, через те, що у справі з’явились нові документи, судовий розгляд було відкладено на 11 жовтня 2017 року для надання можливості іншим учасникам справи ознайомитись з ними.

Судове засідання 11 жовтня 2017 року не відбулось через неявку представників потерпілого і фізичну неможливість повідомити їх про судовий розгляд.

Як зазначив суддя Рудик І.В., враховуючи, що судовий розгляд не було завершено 10 жовтня 2017 року, а в наступних судових засіданнях представники потерпілого вже брали участь, більше того, також долучали до матеріалів справи низку документів на підтвердження своєї позиції, через що суд оголошував перерви для надання можливості іншим учасникам справи ознайомитись із ними, на переконання суду, у всіх учасників були рівні можливості доступу до матеріалів справи та, зокрема, до низки нових документів, які були подані всіма учасниками вже під час судового розгляду. Крім того, представниками потерпілих в жодному наступному засіданні, які відбулись після 10 жовтня 2017 року, не порушувалось питання про необхідність повернення до допиту підсудного.

Щодо клопотання про непроведення судових дебатів суддя Рудик І.В. вказував, що таке клопотання подано не у судовому засіданні, а до канцелярії суду 30 жовтня 2017 року. Проте судове засідання було призначено на 9:00 цього самого дня, в якому і відбулись судові дебати, в яких виступив, зокрема, представник потерпілого Гриценко І.І., після останнього слова підсудного суд видалився до нарадчої кімнати. Жодного клопотання про непроведення судових дебатів у судовому засіданні не заявлялось. Фізично клопотання адвоката Фролової О.Г. було отримано після виходу з нарадчої кімнати та проголошення вироку, а саме 8 листопада 2017 року, про що проставлено відмітку на самому клопотанні та у журналі вхідної кореспонденції. Таким чином, жодної можливості вже на той час розглянути вказане клопотання не було.

Суддя Рудик І.В. також вказав, що в його провадженні перебував адміністративний матеріал стосовно ОСОБА2 за частиною першою статті 130 КУпАП. Переглянуті в судовому засіданні відеозаписи 20180519092005000805 та 20180519092433000810 не містили доказів факту керування ОСОБА2 автомобілем. 12 липня 2018 року він прийняв постанову, якою ОСОБА2 визнано невинним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрито у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Суддя Рудик І.В. зазначив, що таке рішення він ухвалив за результатами власної оцінки обставин справи і виклав їх у судовому рішенні за власним переконанням, а також навів аргументи ухвалення судового рішення.

Суддя Рудик І.В. зазначив, що переоцінка доказів, обставин у справі, а також оцінка правильності та законності наведення мотивів, з яких виходив суд під час постановлення судового рішення, не належать до повноважень Вищої ради правосуддя, яка згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органом правосуддя. Отже, на думку судді, в його діях відсутній умисел чи ознаки грубої недбалості, а допущена добросовісна суддівська помилка.

З огляду на викладене суддя Рудик І.В. просив скасувати рішення Дисциплінарної палати від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.

У скарзі на рішення Дисциплінарної палати від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 адвокат Фролова О.Г. зазначила, що є помилковим висновок Дисциплінарної палати, що дії судді Рудика І.В. охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та не потребують додаткової кваліфікації за підпунктом «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 вказаного закону. Так, саме законодавцем розрізняються склади дисциплінарних проступків, а істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя не може виключати та/або охоплювати самостійну суб’єктність інших складів дисциплінарних проступків.

Адвокат Фролова О.Г. вказала, що необґрунтованим також є висновок Дисциплінарної палати про відсутність у діях судді Рудика І.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року в цьому випадку мало місце порушення правил щодо відводу (самовідводу), передбачених нормами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК України 1960 року). Продовживши розгляд кримінальної справи та постановивши судове рішення, суд допустив істотні порушення вимог КПК України 1960 року, а саме розгляд справи незаконним складом суду, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Наведений факт у сукупності з іншими вказаними представником потерпілого обставинами свідчить про упереджений підхід судді до розгляду вказаної кримінальної справи. Проте оцінка вказаним обставинам, встановленим судом апеляційної інстанції, Дисциплінарної палатою не надана, беззаперечні обставини проігноровані.

У рішенні Дисциплінарної палати міститься посилання на постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року, якою скасовано постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17, де Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП. Проте Дисциплінарної палатою не досліджено суть та мотиви, які стали підставою для скасування судового рішення. Крім того, зазначені факти були не єдиною підставою для відводу (самовідводу) судді Рудика І.В. У матеріалах дисциплінарної справи наявна копія звукозапису судового засідання від 11 вересня 2017 року у кримінальній справі № 752/1187/15-к. Наведеним звукозаписом зафіксовано обставину виступу вільного слухача ОСОБА3, який повідомив, що обвинувачений ОСОБА1 взяв у нього 30 тисяч євро і повідомив, що розрахувався із судом.

Незрозумілим є твердження Дисциплінарної палати, що допущені суддею Рудиком І.В. порушення усунуті судом апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями виправляти чиїсь порушення, а лише встановлює факти таких порушень, що є підставою для скасування судового рішення.

Дисциплінарною палатою не надано оцінку діям судді Рудика І.В. щодо здійснення правосуддя під час перебування на навчанні у Національній школі суддів України, а лише наведено власне міркування самого судді із цього приводу.

Дисциплінарною палатою враховано відомості, викладені в характеристиці судді Рудика І.В., наданій головою Голосіївського районного суду міста Києва, проте не в межах цього дисциплінарного провадження. Однак Дисциплінарною палатою не надано оцінку характеризуючим даним судді Рудика І.В., викладеним, зокрема, у рішенні Ради суддів України від 18 травня 2018 року № 20, відповідно до якого, зокрема, суддя Рудик І.В. без поважних причин неодноразово не був присутній на зборах суддів, внаслідок чого не були прийняті рішення щодо забезпечення належної організації роботи суду та доступу до правосуддя, а також щодо фактів несвоєчасного розгляду суддею Рудиком І.В. кримінальних проваджень.

На думку адвоката Фролової О.Г., застосоване до судді Рудика І.В. дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця не відповідає принципу пропорційності, характеру вчинених дисциплінарних проступків, всіх даних, що характеризують суддю Рудика І.В., оскільки він вчинив грубі порушення закону, що підривають суспільну довіру до суду.

З огляду на викладене адвокат Фролова О.Г. просила змінити рішення Дисциплінарної палати від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 та застосувати до судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. дисциплінарне стягнення у виді звільнення його з посади.

Вища рада правосуддя встановила, що, як вбачається з оскаржуваного рішення, Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи щодо дисциплінарних скарг адвоката Фролової О.Г. в частині наявності / відсутності в діях судді Рудика І.В. ознак складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», встановлено таке.

Відповідно до підпунктів «а», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Дисциплінарною палатою встановлено, що у провадженні судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. із 16 липня 2015 року перебувала кримінальна справа № 752/11857/15-к за обвинуваченням ОСОБА1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 384 Кримінального кодексу України.

31 серпня 2017 року до участі у цій справі як представника потерпілого було залучено адвоката Фролову О.Г. Того самого дня Фроловою О.Г. заявлено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом задоволено та оголошено перерву до 11 вересня 2017 року.

У засіданні 11 вересня 2017 року адвокатом Фроловою О.Г. заявлено повторне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення судового засідання, яке було задоволено, розгляд справи призначено на 25 вересня 2017 року.

У подальшому розгляд справи було відкладено на 4 жовтня 2017 року у зв’язку із хворобою адвоката Фролової О.Г.

До початку судового засідання, призначеного на 4 жовтня 2017 року, на адресу суду надійшло клопотання Фролової О.Г. про відкладення судового засідання, оскільки повістку про виклик до суду отримано нею за день до призначення засідання. Вказане клопотання задоволено, судове засідання відкладено на 10 жовтня 2017 року.

Адвокат Фролова О.Г. у дисциплінарних скаргах вказувала, що суддя Рудик І.В. 10 і 11 жовтня 2017 року без повідомлення й участі потерпілого та її як представника потерпілого провів два судових засідання у справі № 752/11857/15-к, під час яких згідно із протоколами здійснив такі процесуальні дії: закінчив допит підсудного ОСОБА1 та долучив до матеріалів справи низку документів, наданих підсудним як нові докази. Зазначала, що судову повістку від 4 жовтня 2017 року про призначення справи до розгляду на 10 жовтня 2017 року отримала лише 12 жовтня 2017 року. При цьому потерпілий ОСОБА4 про час та місце судового розгляду справи взагалі не був повідомлений належним чином.

Вищою радою правосуддя з Голосіївського районного суду міста Києва витребувано копію матеріалів справи № 752/11857/15-к, в якій містяться повідомлення про виклик до суду у кримінальній справі від 4 жовтня 2017 року потерпілого ОСОБА4, представників потерпілого – Гриценка І.Г, Фролову О.Г., прокурора Демиденко Л.В. на засідання 10 жовтня 2017 року. Також у матеріалах справи міститься розписка про повідомлення про час та місце розгляду справи 10 жовтня 2017 року, на засідання зобов’язались з’явитись ОСОБА1 та прокурор Демиденко Л.В.

Крім того, на запит Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва надіслані копії реєстрів простої та рекомендованої кореспонденції, відповідно до яких повідомлення про виклик до суду у кримінальній справі були надіслані 4 жовтня 2017 року потерпілому ОСОБА4, представникам потерпілого – Гриценку І.І., Фроловій О.Г., прокурору Демиденко Л.В.

У поясненнях, наданих на запит Вищої ради правосуддя, суддя Рудик І.В. зазначив, що в судовому засіданні, яке відбулось 10 жовтня 2017 року, були відсутні представники потерпілого – адвокати Гриценко І.І. та Фролова О.Г. Вирішуючи питання про можливість проведення судового засідання за їхньої відсутності суд керувався статями 267, 268 КПК України 1960 року, які передбачають участь потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у судовому розгляді. Враховуючи, що на той час потерпілий був допитаний, а також що прокурор не заперечувала проти проведення судового засідання без потерпілого та його представників, суд прийняв рішення про можливість проведення судового засідання.

Суддя Рудик І.В. зазначив, що під час самого судового засідання допит обвинуваченого не проводився, оскільки сам допит з огляду на значний обсяг пред’явленого обвинувачення тривав кілька судових засідань і відбувся 23 травня, 24 липня та 4 серпня 2017 року за присутності представника потерпілого – адвоката Гриценка І.І., який ставив свої запитання обвинуваченому.

Враховуючи, що в межах кримінальної справи під час допиту більше запитань не надійшло, з’ясувавши думку сторін про наявність доповнень до судового розгляду, обвинувачений долучив до матеріалів кримінальної справи низку документів, одразу після чого прокурор заявила клопотання про надання їй можливості ознайомитись із цими документами, яке було задоволене, а судове засідання відкладене. Більше в судовому засіданні 10 жовтня 2017 року ніякі питання не вирішувались.

Суддя звернув увагу, що в подальшому представникам потерпілого за їхніми клопотаннями також була надана можливість ознайомитись із доданими обвинуваченим документами. Крім того, клопотань від представників потерпілих про надання їм можливості поставити обвинуваченому додаткові запитання не надходило.

Надаючи правову оцінку діям судді Рудика І.В., Дисциплінарна палата виходила з такого.

Положеннями статті 261 КПК України 1960 року передбачено, що сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їхні представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.

Згідно зі статтею 267 КПК України 1960 року потерпілий під час судового розгляду справи має право: давати показання; заявляти відводи і клопотання; висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду.

Якщо в судове засідання не з’явиться потерпілий, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого з’ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси. До потерпілого, який не з’явився без поважних причин, суд може застосувати привід відповідно до статті 72 цього Кодексу.

Дисциплінарною палатою встановлено, що 10 жовтня 2017 року суддею Рудиком І.В. за відсутності даних про належне повідомлення потерпілого та його адвоката проведено судове засідання, закінчено допит підсудного ОСОБА1, долучено до матеріалів справи низку документів, наданих підсудним та оголошено перерву в судовому засіданні до 09:30 11 жовтня 2017 року. Про час та дату проведення вказаного судового засідання потерпілого ОСОБА4 та його представника – адвоката Фролову О.Г. не повідомили, чим позбавили потерпілого права на захист своїх інтересів під час розгляду кримінальної справи, зокрема ставити підсудному запитання, отримувати на них відповіді, надавати пояснення тощо.

Також суддею Рудиком І.В. безпідставно залишено поза увагою клопотання адвоката Фролової О.Г. в інтересах потерпілого ОСОБА4, подане до суду 30 жовтня 2017 року, щодо непроведення судових дебатів та надання можливості потерпілому та їй як представнику доповнити судове слідство та відкладення у зв’язку із цим розгляду справи для належного повідомлення потерпілого. Однак, ігноруючи вказане клопотання, 30 жовтня 2017 року суддя продовжив засідання за відсутності потерпілого та його представника – адвоката Фролової О.Г., закінчив судове слідство, провів судові дебати та завершив розгляд справи.

Вказані обставини також підтверджено ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 752/11857/15-к. Так, в ухвалі зазначено, що, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, 10 жовтня 2017 року судом першої інстанції за відсутності даних про належне повідомлення потерпілого та його адвоката проведено судове засідання, закінчено допит підсудного ОСОБА1, долучено до матеріалів справи низку документів, наданих підсудним, та оголошено перерву в судовому засіданні до 09:30 11 жовтня 2017 року. Про час та дату проведення вказаного судового засідання потерпілого ОСОБА4 та його представника – адвоката Фролову О.Г. не повідомлено, чим позбавлено потерпілого права на захист своїх інтересів під час розгляду кримінальної справи, а саме ставити підсудному запитання, отримувати на них відповіді, надавати пояснення тощо.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку, що суддею Рудиком І.В. порушено вимоги статей 261, 267 КПК України 1960 року та в його діях наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав.

Враховуючи наведене, доводи скарги судді Рудика І.В. про те, що він не порушив права потерпілого та його представників у кримінальній справі та не залишив поза увагою клопотання про непроведення судових дебатів, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами об’єднаної дисциплінарної справи.

Крім того, як вбачається із протоколу судового засідання від 30 жовтня 2017 року (том 74, аркуші 122–128 копії матеріалів справи № 752/11857/15-к), у вказаному судовому засіданні брав участь інший представник потерпілого – Гриценко І.І., який заявив клопотання про виклик потерпілого для особистої участі та надання пояснень, а також клопотання захисника Фролової О.Г. про непроведення судових дебатів за її відсутності. Однак суд, проігнорувавши вказане клопотання, завершив судовий розгляд та вийшов до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі.

При цьому Дисциплінарна палата правильно зазначила, що вказані дії охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та не потребують додаткової кваліфікації за підпунктом «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 вказаного Закону.

Отже, Дисциплінарна палата правильно кваліфікувала дії судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. під час здійснення правосуддя у справі № 752/11857/15-к за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому доводи скарги адвоката Фролової О.Г. про помилковість такого висновку є необґрунтованими.

Щодо доводів скарг Фролової О.Г. про наявність у діях судді Рудика І.В. ознак складу дисциплінарного проступку, який полягає в порушенні правил щодо відводу (самовідводу), а також упередженості судді під час розгляду кримінальної справи Дисциплінарна палата встановила таке.

Відповідно до підпункту «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Дисциплінарною палатою встановлено, що у судовому засіданні, яке відбулось 11 вересня 2017 року, представником потерпілого – адвокатом Фроловою О.Г. подано клопотання про вирішення суддею Рудиком І.В. питання самовідводу через наявність підстав, передбачених статтею 56 КПК України 1960 року, а саме через факт особистого знайомства і тривалої спільної праці судді Рудика І.В. із суддею Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА8 та перебування з ним в особистих спочатку дружніх, а потім неприязних стосунках. ОСОБА8 є її чоловіком, що може вплинути на об’єктивність і неупередженість прийняття процесуальних рішень. Вказане клопотання протокольною ухвалою судді Рудика І.В. залишено без задоволення.

У подальшому адвокатом Фроловою О.Г. подано заяву про відвід головуючого судді Рудика І.В. в порядку статті 56 КПК України у зв’язку з наявністю реального конфлікту інтересів між його публічно-правовими обов’язками і приватними інтересами. Вказана заява ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. від 11 вересня 2017 року залишена без задоволення.

Також адвокатом Фроловою О.Г. 27 жовтня 2017 року подано ще три заяви про відвід з аналогічних та додаткових підстав, які також були залишені без задоволення ухвалами судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В.

У скаргах адвокат Фролова О.Г. зазначає, що всупереч вимогам статей 54, 56 КПК України 1960 року суддя Рудик І.В. не заявив самовідвід у вказаній справі, а також протиправно не задовольнив клопотання скаржника про його відвід, продовжив розгляд справи за наявності реального конфлікту інтересів між його публічно-правовими обов’язками і приватними інтересами через факт особистого знайомства і тривалої спільної праці із суддею Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА8, який є її чоловіком, що вплинуло на об’єктивність і неупередженість прийняття процесуальних рішень. На думку скаржника, вказані обставини підтверджені ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 752/11857/15-к, якою скасовано вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 7 листопада 2017 року (винесений суддею Рудиком І.В.) у вказаній справі з підстав ухвалення судового рішення незаконним складом суду.

Крім того, скаржниця зазначає, що з 9 по 13 жовтня 2017 року суддя Рудик І.В. перебував на навчанні у Національній школі суддів України та не мав, на думку Фролової О.Г., повноважень розглядати справи, здійснювати правосуддя, що додатково свідчить про упередженість судді.

У наданих Вищій раді правосуддя поясненнях суддя Рудик І.В. зазначив, що вступ у справу представника потерпілого – адвоката Фролової О.Г. не створив для нього реального чи потенційного конфлікту інтересів при розгляді кримінальної справи № 752/11857/15-к. Факт, що суддя ОСОБА8 працював у Голосіївському районному суді міста Києва, не свідчить про наявність у судді будь-якого інтересу чи зацікавленості в розгляді цієї кримінальної справи, оскільки під час спільної роботи між суддями ОСОБА8 та Рудиком І.В. стосунки були виключно професійні, а не дружні чи неприязні. Після закінчення повноважень і подальшого звільнення судді ОСОБА8 з Голосіївського районного суду міста Києва суддя Рудик І.В. та громадянин ОСОБА8 не підтримували стосунки.

Крім того, суддя вказав, що із представником потерпілого – Фроловою О.Г. познайомився 11 вересня 2017 року під час судового засідання у кримінальній справі № 752/11857/15-к. Про те, що вона є дружиною колишнього колеги ОСОБА8, також дізнався від неї під час судового засідання.

Суддя Рудик І.В. зазначив, що після судового засідання, яке відбулось 11 вересня 2017 року, сама представник для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи жодного разу до суду не з’явилась.

Таким чином, суддя вважає, що участь представника потерпілого – адвоката Фролової О.Г. в судовому розгляді вказаної кримінальної справи була зведена до звернення до суду із клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи (після задоволення яких представник жодного разу для ознайомлення не з’явилась), звернення до суду із клопотаннями про відкладення проведення судових засідань та звернення із численними заявами про відвід головуючого. Жодного іншого клопотання по суті розгляду справи чи подання нових доказів Фроловою О.Г. не подано. Рудик І.В. зазначив, що другий представник потерпілого – Гриценко І.І. постійно з’являвся до суду та здійснював представництво інтересів потерпілого, а тому були відсутні підстави для його відводу / самовідводу.

Стосовно тверджень скаржника про проведення судових засідань під час перебування на навчанні суддя Рудик І.В. повідомив, що в період із 9 по 13 жовтня 2017 року він взяв участь у щорічному періодичному навчанні суддів з метою підвищення рівня кваліфікації. Цей захід, організований Національною школою суддів України, відбувався у приміщенні актового залу Апеляційного суду міста Києва та у приміщенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, тобто в межах міста, де він працює, без оформлення відповідного відрядження.

На думку Рудика І.В., твердження скаржника, що суддя не міг здійснювати правосуддя в цей період, є надуманими, оскільки вона посилається на приписи нормативних актів, а саме на Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Засади використання автоматизованої системи документообігу у Голосіївському районному суді міста Києва, які не містять відповідної заборони. Варто зазначити, що такої заборони також не містить будь-яка інша норма.

Розподіл судових справ та можливість судді здійснювати правосуддя не є тотожним і виключення судді під час автоматизованого розподілу судових справ не є безумовною забороною здійснювати правосуддя в тих справах, які перебувають у провадженні судді.

Факти, на які посилається скаржник, про виключення його як судді під час розподілу судових справ на підставі наказу виконувача обов’язків голови суду від 15 вересня 2017 року йому не відомі, оскільки такий наказ до його відома не доводився. Не доводився до його відома також табель обліку використання робочого часу за вказаний період.

За змістом КПК України 1960 року кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 54 КПК України 1960 року суддя не може брати участь в розгляді кримінальної справи, якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи, при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності суду.

Згідно зі до статтею 56 КПК України 1960 року за наявності обставин, передбачених статтями 54, 55 цього Кодексу, суддя зобов’язаний заявити самовідвід.

Будь-який суддя, в неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к.

Вказаний висновок цілком відповідає правовим позиціям, висловленим у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд), який констатує в аналогічних випадках порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Зокрема, в рішенні «Де Куббер проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив, що «навіть видимість може бути важливою», «правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться», тому будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані підстави побоюватися браку безсторонності, має бути відведений. Крім того, в рішенні ЄСПЛ «Мироненко і Мартенко проти України» зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб’єктивного та об’єктивного критеріїв. За суб’єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, з-поміж інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» та «Веттштайн проти Швейцарії»). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»).

Системне тлумачення положень статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в якій йдеться про умисел та недбалість судді щодо деяких складів дисциплінарних проступків суддів (пункт 1 частини першої), дає підстави стверджувати, що наявність умислу та недбалості стосовно допущеного порушення як обов’язкової ознаки складу дисциплінарного проступку є обов’язковою умовою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За відсутності вини притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є явно непропорційним та таким, що суперечить принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Дисциплінарний орган повинен встановити, які дії вчинив суддя, здійснюючи правосуддя; як згідно із процесуальним законом має діяти суддя; які рішення має прийняти суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомчих нормативних документів і якщо вчинив інакше, то з яких причин, якими мотивами керувався. Встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і співставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку з вимогами закону, що встановлюють процедуру здійснення судочинства, норми поведінки судді, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення від норми чи недотримання або інших негативних поведінкових факторів, зовнішнє вираження яких відображає ставлення судді до суті і характеру дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через недбалість, утворюють юридичну кваліфікацію фактичних взаємовідносин, формують обсяг та зміст (тіло) діяння. Встановлюються ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки і причинний зв’язок між ними, надається юридична оцінка проступку.

Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують права і свободи, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів (пункт 25 Київських рекомендацій щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Центральній Азії (від 23–25 червня 2010 року).

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій, для того щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Дисциплінарна палата зауважила, що під час вирішення питання про наявність підстав для відводу (самовідводу), а також розгляду справи під час його навчання у Національній школі суддів суддя Рудик І.В. допустив помилку, яка з огляду на обставини справи не мала характеру грубої, оскільки він не усвідомлював своєї помилки, не мав сумніву щодо правильності своїх дій, не передбачав можливості настання негативних (небезпечних) наслідків своєї поведінки (чи їх ненастання або відвернення у майбутньому) внаслідок невиправданої самовпевненості чи ігнорування очевидних, чітких і зрозумілих речей.

Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя вважає, що є необґрунтованими доводи скарги адвоката Фролової О.Г., що Дисциплінарна палата не надала оцінку діям судді Рудика І.В. щодо здійснення правосуддя під час перебування на навчанні у Національній школі суддів, а лише наведено власне міркування судді із цього приводу

Дисциплінарна палата правильно вказала, що зазначені дії судді Рудика І.В. слід розцінювати як його власну правову позицію, власне розуміння положень процесуального законодавства та обставин, що мали місце у його житті, а отже, допущені ним порушення мали характер простої суддівської помилки, які усунуті судом апеляційної інстанції, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості, що свідчить про відсутність у його діях одного з обов’язкових елементів складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, Дисциплінарною палатою встановлено, що постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17 Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

При цьому постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року апеляційну скаргу Рудика І.В. задоволено, постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року скасовано, провадження у справі щодо нього закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в діях Рудика І.В. складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 цього Кодексу, зокрема встановлено відсутність у діях судді Рудика І.В. конфлікту інтересів, зумовленого особистими, дружніми та іншими позаслужбовими стосунками із ОСОБА8 та Фроловою О.Г.

З огляду на наведене Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що в діях судді Рудика І.В. під час вирішення питання щодо наявності підстав відводу / самовідводу від розгляду справи № 752/11857/15-к відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Враховуючи наведене, Вища рада правосуддя вважає, що доводи скарги адвоката Фролової О.Г. про помилковість такого висновку не підтвердились та є її власним тлумаченням норм права та висновків Дисциплінарної палати.

Не можуть бути взяті до уваги доводи адвоката Фролової О.Г., що Дисциплінарною палатою не досліджено суть та мотиви, які стали підставою для скасування апеляційним судом постанови Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17.

Як вбачається з оскаржуваного рішення від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20, Дисциплінарна палата взяла до уваги, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року апеляційну скаргу Рудика І.В. задоволено, постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року скасовано, провадження у справі щодо нього закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в діях Рудика І.В. складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 цього Кодексу.

Крім того, Вища рада правосуддя вважає за необхідне зауважити, що Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень.

Щодо доводів адвоката Фролової О.Г. про невнесення суддею Рудиком І.В. до протоколу судового засідання, що відбулось 11 вересня 2017 року, її зауважень, неповідомлення суддею про вчинене корупційне правопорушення Дисциплінарна палата зазначила таке.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження включає попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, а за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

З огляду на те, що доводи, викладені у додаткових поясненнях скаржника, наданих після відкриття дисциплінарної справи, не можуть бути предметом перевірки в межах цього дисциплінарного провадження, оскільки не заявлялися у дисциплінарній скарзі та не були предметом попередньої перевірки на стадії вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи, Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку про залишення їх без розгляду.

Щодо скарги Генеральної прокуратури України Дисциплінарна палата встановила таке.

До Голосіївського районного суду міста Києва 23 травня 2018 року надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії БД № ____ від 19 травня 2018 року, в якому зазначено, що 19 травня 2018 року о 03:05 ОСОБА2, керуючи транспортним засобом поблизу будинку № 46 на вулиці Великій Васильківській у місті Києві, здійснив розворот, перетнувши подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки 1.3, чим порушив вимоги пункту 34 Правил дорожнього руху (далі – ПДР). Під час перевірки документів у ОСОБА2 було виявлено ознаки алкогольного сп’яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нечітка вимова, порушена координація рухів.

До протоколу про адміністративне правопорушення були додані письмові пояснення свідків ОСОБА5 та ОСОБА6, які о 03:05 19 травня 2018 року засвідчили факт відмови ОСОБА2 від проходження перевірки в медичному закладі або за допомогою приладу «Драгер» у встановленому законом порядку з метою виявлення стану алкогольного сп’яніння.

Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. від 12 липня 2018 року ОСОБА2 визнано невинним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення закрито у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

У дисциплінарній скарзі Генеральної прокуратури України зазначено, що суддя Рудик І.В. у постанові зазначив, що до протоколу не долучено рапорти інспекторів патрульної поліції про обставини зупинки автомобіля, а підстави зупинки транспортного засобу, наведені у протоколі серії БД № ____, не підтверджуються жодним доказом, наданим суду, зокрема:

відсутні відомості про складання стосовно ОСОБА2 протоколу за порушення вимог підпункту 34.1.3 ПДР (перетин подвійної суцільної розмітки);

із переглянутого в судовому засіданні відеозапису 20180519092433000810 вбачається, що ОСОБА2 відмовився від огляду, оскільки не керував транспортним засобом.

Однак, на думку скаржника, суддя Рудик І.В. не навів мотивів, з яких вважав щирими і такими, що викликають довіру, пояснення зацікавленої особи – ОСОБА2, які нічим не підтверджувалися і суперечили матеріалам справи про адміністративне правопорушення.

Незважаючи на те, що статтею 251 КУпАП не передбачено долучення до протоколу будь-якого рапорту, суддя не навів мотивів, з яких він дійшов висновку, що протокол від 19 травня 2018 року серії БД № 118446 не міг бути використаний як доказ за відсутності рапорту поліцейського про обставини зупинки транспортного засобу. Зокрема, не констатував у постанові жодних можливих порушень, допущених у протоколі стосовно ОСОБА2, що давало б обґрунтовані підстави відхилити цей самостійний доказ.

Не вказав суддя і мотивів, з яких він вирішив не перевіряти достовірність пояснень ОСОБА2, хоча без виконання вимог статті 252 КУпАП щодо всебічної і об’єктивної їх перевірки неможливо було справедливо і безсторонньо розглянути справу. Зокрема, у постанові не наведено мотивів, з яких суддя не допитав поліцейських для усунення істотних суперечностей і не витребував з Управління патрульної поліції в місті Києві додаткову інформацію.

У постанові не вказано, чи вживав суддя будь-яких заходів для з’ясування дійсних обставин зупинки транспортного засобу.

На думку скаржника, факт керування автомобілем саме ОСОБА2 об’єктивно підтверджується відеозаписом 20180519092005000805, долученим до скарги Генеральної прокуратури України (який також було долучено до протоколу про адміністративне правопорушення), з якого вбачається, що за кермом перебував ОСОБА2, який відразу після зупинки транспортного засобу не заперечував факту керування ним транспортним засобом. Однак суддя не вказав мотивів, з яких він дійшов висновку, що ОСОБА2 не керував транспортним засобом.

Як вбачається з постанови від 12 липня 2018 року, суддя Рудик І.В. переглянув відеозапис 20180519092433000810, на якому зафіксовано відмову ОСОБА2 від огляду на стан сп’яніння і його пояснення, що він нібито не керував автомобілем. Водночас відеозапис 20180519092433000810 містив відомості про наявність відеозапису 20180519092005000805, яким підтверджувалося, що автомобілем керував ОСОБА2.

У постанові не вказано мотивів, з яких суддя не врахував зазначеного і не вказав, які заходи ним вжито до перегляду відеозапису 20180519092005000805 і чи вживалися такі заходи.

Ухвалюючи немотивовану постанову, суддя достовірно знав, що його рішення не буде переглядатися апеляційним судом, оскільки єдиною особою, яка відповідно до частини другої статті 294 КУпАП мала право на її оскарження, є ОСОБА2, який в оскарженні цієї постанови не зацікавлений.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що суддя Рудик І.В. під час розгляду аналогічних справ за подібних обставин приймав рішення про визнання водіїв винними та притягнення їх до адміністративної відповідальності.

У своїх поясненнях суддя Голосіївського районного суду міста Києва Рудик І.В. зазначив, що, приймаючи вказане рішення, виходив із такого.

На підтвердження зазначеної у протоколі БД № 118446 від 19 травня 2018 року інформації до суду було надано бланки пояснень двох свідків, а саме ОСОБА5 та ОСОБА6, і компакт-диск із двома відеофайлами. Будь-яких інших документів матеріали справи не містили.

Оскільки захисником у судових засіданнях порушувалось питання про відсутність доказів факту, що його підзахисний керував автомобілем, суддя в першу чергу дослідив матеріали з огляду на такий довід.

Як було встановлено суддею Рудиком І.В. в судових засіданнях, відповідно до тексту протоколу ОСОБА2, з-поміж іншого, інкриміновано вчинення порушення пункту 34.1.3. ПДР, а саме перетин подвійної суцільної лінії. При цьому матеріали не містили рапортів інспекторів патрульної поліції про обставини зупинки автомобіля чи копії протоколу про адміністративне правопорушення, складеного на водія автомобіля, державний номерний знак ____, за порушення пункту 34.1.3 ПДР.

Вивчені в судовому засіданні пояснення ОСОБА5 та ОСОБА6 не доводили факту керування ОСОБА2 автомобілем, оскільки містили інформацію про відмову ОСОБА2 у присутності свідків пройти огляд на стан сп’яніння.

Переглянуті в судовому засіданні відеозаписи 20180519092005000805 та 20180519092433000810 також не містили доказів факту керування ОСОБА2 автомобілем чи перетину ним подвійної суцільної лінії.

Так, із першого відео вбачається, що ОСОБА2 знаходиться в автомобілі та надає інспектору документи для перевірки, після чого інспектор йде та сідає до службового автомобіля. При цьому на відео не зафіксовано, що ОСОБА2 переміщається на автомобілі, чи докази працюючого двигуна.

При цьому суддя Рудик І.В. пояснив, хто вважається водієм та що саме вважається керуванням транспортним засобом. Так, згідно з пунктом 1.10 ПДР водієм є особа, яка керує транспортним засобом.

Термін «керування транспортним засобом» законодавством не визначено, проте таке тлумачення є у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Так, згідно із пунктом 27 цієї постанови керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп’яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Отже, суддя Рудик І.В. вважає, що відео 20180519092005000805 не містило доказів керування ОСОБА2 транспортним засобом та не потребувало відображення у винесеній ним постанові.

З переглянутого у судовому засіданні відео 20180519092433000810 вбачалось, що ОСОБА2 відмовляється від проходження огляду на стан сп’яніння через те, що він не може вважатись водієм, що кореспондувалось із поясненнями, наданими у судовому засіданні захисником ОСОБА2 – адвокатом Коханчуком С.С. стосовно обставин відмови від проходження огляду.

Надані стороною захисту докази, а саме довідки про відсутність у ОСОБА2 стану сп’яніння, суддя Рудик І.В. до уваги не брав, оскільки ОСОБА2 було інкриміновано відмову від проходження огляду на стан сп’яніння, а не керування транспортним засобом у стані сп’яніння, а тому вони не могли бути належним доказом.

Крім того, не взято суддею до уваги й пояснення ОСОБА7, яку опитав захисник та чиї письмові пояснення долучив до матеріалів справи, через незабезпечення явки свідка у судове засідання та відсутність можливості у суду її допитати.

У той самий час будь-яких інших доказів матеріали справи не містили, а тому суддя виходив із тих доказів, що були у матеріалах справи. При цьому вважав, що, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення в межах висунутого звинувачення, дотримався принципів змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, функції звинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган.

Крім того, на думку судді, ним дотримано приписи статті 62 Конституції України, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року, на думку судді Рудика І.В., відповідає приписам, встановленим статтею 283 КУпАП, оскільки містить найменування органу (прізвище, ім’я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення, прийняте у справі рішення.

Щодо тверджень скаржника про зазначення чи незазначення окремих мотивів у постанові суддя звернув увагу, що керувався практикою Апеляційного суду міста Києва, який неодноразово у своїх рішеннях вказував на те, що невзяття до уваги доказу є правильним, якщо він не стосується справи або нічого не доводить.

Надаючи оцінку діям судді Рудика І.В., Дисциплінарна палата виходила з такого.

Згідно із частиною першою статті 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення відповідно до статті 245 КУпАП є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, а крім того, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, і запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а є насамперед гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Як вказує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди вмотивовувати свої рішення, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, з-поміж іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Тобто, щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

Як вбачається з постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року, під час розгляду справи суддя Рудик І.В. дослідив такі докази: протокол про адміністративне правопорушення, акти медичного огляду, відеозапис 20180519092433000810.

Дисциплінарною палатою правильно встановлено, що суддя Рудик І.В. під час розгляду справи № 752/10386/18 проігнорував відеозапис 20180519092005000805, з якого вбачається, що саме ОСОБА2 керував автомобілем, тобто доказ, яким, на думку працівників поліції, підтверджена об’єктивна сторона вчиненого ОСОБА2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Надані суддею Рудиком І.В. пояснення не спростовують допущених ним порушень, оскільки постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року не містить мотивів відхилення відеозапису 20180519092005000805 як доказу у справі.

Таким чином, незазначення суддею Рудиком І.В. в судовому рішенні мотивів, з яких він проігнорував відеозапис 20180519092005000805, свідчить про недотримання ним вимог статей 252, 280 КУпАП під час розгляду вказаної вище справи про адміністративне правопорушення.

Зважаючи на порушення суддею Рудиком І.В. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону, Дисциплінарна палата обґрунтовано вважала, що допущені порушення не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов’язків, а отже, вчинені внаслідок недбалості. При цьому будь-яких доказів умисності вчинення проступку під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.

Водночас Дисциплінарна палата зазначила, що не надавала оцінку законності чи обґрунтованості судового рішення, а здійснювала оцінку дій судді під час розгляду вказаної вище справи про адміністративне правопорушення.

Отже, Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку, що в діях судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. під час розгляду справи № 752/10386/18 наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя вважає, що доводи скарги судді Рудика І.В. про те, що в судовому засіданні 12 липня 2018 року він переглянув відеозапис 20180519092005000805, не спростовують висновків Дисциплінарної палати щодо незазначення в постанові суду від 12 липня 2018 року мотивів відхилення вказаного відеозапису як доказу у справі № 752/10386/18.

Доводи скарги судді Рудика І.В. про те, що переоцінка доказів, обставин у справі, а також оцінка правильності та законності наведення мотивів, з яких виходив суд під час постановлення судового рішення, не належать до повноважень Вищої ради правосуддя, яка згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органом правосуддя є неспроможними, оскільки під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. Дисциплінарна палата не надавала оцінку законності чи обґрунтованості судового рішення, а здійснювала оцінку дій судді під час розгляду справи № 752/10386/18 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА2.

При цьому Дисциплінарна палата правильно встановила відсутність у діях судді Рудика І.В. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Інші доводи скарг судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В., адвоката Фролової О.Г., зокрема щодо ненадання оцінки характеризуючим даним судді Рудика І.В., викладеним у рішенні Ради суддів України від 18 травня 2018 року № 20, не є підставою для скасування правильного по суті рішення Дисциплінарної палати.

Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Дисциплінарна палата під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В., як передбачено частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», врахувала позитивну характеристику судді, допущення ним проступків внаслідок недбалості, а також відсутність у нього непогашених дисциплінарних стягнень.

За наведених обставин Вища рада правосуддя вважає, що застосування до судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця є пропорційним вчиненим проступкам.

Таким чином, за результатами розгляду скарг судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В., адвоката Фролової О.Г. на рішення Дисциплінарної палати від 15 червня 2020 року № 1828/2дп/15-20 про притягнення вказаного судді до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя дійшла висновку про залишення цього рішення без змін.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 про притягнення судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Голова Вищої ради правосуддя                                                                А.А. Овсієнко