Вища рада юстиції, розглянувши висновки та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Малашенковою Тетяною Михайлівною за депутатським зверненням народного депутата України Продан О.П., заявою Олійника Д.В. стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка Валерія Анатолійовича, заявами Середи М.Л. стосовно суддів окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка Валерія Анатолійовича, Київського апеляційного адміністративного суду Василенка Ярослава Михайловича, Кузьменка Володимира Володимировича, Шурка Олега Івановича,
встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – Тимчасова спеціальна комісія) 31 липня 2014 року надійшли заяви Середи М.Л. від 31 липня 2014 року (вх. № С-2284/0/7-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А., Київського апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заявах Середа М.Л. зазначав, що вказані судді повинні пройти перевірку відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
2 вересня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії надійшло депутатське звернення народного депутата України Продан О.П. від 22 серпня 2014 року (вх. № 214/0/5-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів, у тому числі і судді окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А., відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У депутатському зверненні народний депутат України Продан О.П. зазначала, що суддя Кузьменко В.А. повинен пройти перевірку відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
До Тимчасової спеціальної комісії 1 грудня 2014 року надійшла заява Олійника Д.В. від 29 листопада 2014 року (вх. № О-3059/4/7-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів, у тому числі і судді окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А., відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» перевірка суддів проводиться протягом одного року із дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону, а заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців із дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення. Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.
Згідно із частиною чотирнадцятою статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» діяльність Тимчасової спеціальної комісії припиняється після закінчення строку, визначеного у статті 2 цього Закону.
Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначений порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Листами секретаря Тимчасової спеціальної комісії Соловйової М.М. від 15 березня 2016 року (вих. № 3596/0/9-16) і від 7 квітня 2016 року (вих. № 4787/0/9-16) заяви Середи М.Л., депутатське звернення народного депутата України Продан О.П., заява Олійника Д.В. та пов’язані з їхнім розглядом документи направлені для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції, оскільки Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 23 травня 2016 року заяву Середи М.Л. щодо дій судді Кузьменка В.А. розподілено члену Вищої ради юстиції Малашенковій Т.М. для проведення перевірки.
Відповідно до протоколу передачі матеріалу раніше визначеним членам Вищої ради юстиції від 23 травня 2016 року заяву Середи М.Л. щодо дій суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. приєднано до депутатського звернення народного депутата України Продан О.П. у частині щодо дій судді Кузьменка В.А., яке у свою чергу приєднано до заяви Середи М.Л. щодо дій судді Кузьменка В.А. (протокол передачі матеріалу раніше визначеним членам Вищої ради юстиції від 23 травня 2016 року).
Згідно із протоколом передачі матеріалу раніше визначеним членам Вищої ради юстиції від 13 липня 2016 року заяву Олійника Д.В. у частині щодо дій судді Кузьменка В.А. на виконання рішення Вищої ради юстиції від 30 червня 2016 року № 1314/0/15-16 об’єднано із провадженням за заявою Середи М.Л. щодо дій судді Кузьменка В.А.
Частиною першою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» встановлено, що питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4–6 частини п’ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб’єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
Згідно з параграфом 69 Рекомендації CM/REC (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки», ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання.
Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).
Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення (частина перша статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За результатами розгляду депутатського звернення народного депутата України Продан О.П., заяв Олійника Д.В. і Середи М.Л. член Вищої ради юстиції Малашенкова Т.М. запропонувала відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А., Київського апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І.
На засіданні 13 вересня 2016 року дисциплінарна секція дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А., Київського апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І.
Заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Малашенкову Т.М., вивчивши матеріали перевірки, урахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаних суддів з огляду на таке.
Кузьменко Валерій Анатолійович Указом Президента України № 901/2008 від 3 жовтня 2008 року призначений на посаду судді окружного адміністративного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 451-VIІ обраний суддею окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
Згідно з характеристикою, наданою в.о. голови окружного адміністративного суду міста Києва Абловим Є.В., Кузьменко В.А. за час роботи в суді зарекомендував себе як кваліфікований спеціаліст, який забезпечує якісний та оперативний розгляд адміністративних справ, грамотний юрист. Володіє теоретичними та практичними знаннями у сфері адміністративної юстиції та фахово застосовує їх при здійсненні правосуддя. Судові справи розглядає з дотриманням законодавчо встановлених процесуальних строків. Процесуальні документи складає своєчасно, виважено та обґрунтовано. Ініціативний, дисциплінований, принциповий працівник. Відповідально ставиться до виконання покладених на нього завдань та обов’язків, проявляє тактовність, ввічливість. Постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, уважно стежить за змінами в чинному законодавстві, приділяє вивченню нового законодавства України. До дисциплінарної відповідальності не притягувався.
Василенко Ярослав Михайлович Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року № 3802-ХIІ обраний суддею військового суду Київського гарнізону. Постановою Верховної Ради України від 18 березня 2004 року № 1633-ІV обраний суддею військового місцевого суду Київського гарнізону безстроково. Постановою Верховної Ради України від 5 червня 2008 року №334-VІ обраний суддею Київського апеляційного адміністративного суду безстроково.
Згідно з характеристикою, наданою в.о. голови Київського апеляційного адміністративного суду Саприкіною І.В., Василенко Я.М. зарекомендував себе висококваліфікованим суддею, який усвідомлює свої обов’язки та відповідальність за дотримання законності при відправленні правосуддя, має організаторські здібності, конструктивно сприймає критику. Дисциплінарних стягнень не має.
Кузьменко Володимир Володимирович Указом Президента України від 26 квітня 1996 року № 301/96 призначений суддею Олександрійського міського суду Кіровоградської області. Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2001 року № 2423-ІІІ обраний на посаду судді Олександрійського міського суду Кіровоградської області безстроково. Указом Президента України від 16 грудня 2002 року № 1160/2002 переведений на посаду судді Печерського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 16 квітня 2009 року № 1281-VI обраний на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду безстроково.
Згідно з характеристикою, наданою в.о. голови Київського апеляційного адміністративного суду Саприкіною І.В., Кузьменко В.В. зарекомендував себе кваліфікованим суддею, який з відповідальністю ставиться до виконання своїх службових обов’язків, є принциповим, самокритичним, вимогливим до себе та оточуючих, здатний приймати виважені рішення та відстоювати власну думку. Має високий рівень знань у галузі матеріального і процесуального права. Кузьменко В.В. з 2011 року по 2013 року був членом Ради суддів адміністративних судів України. За високий професіональнім, наполегливу працю, за вагомий особистий внесок у розбудову судової системи України, здійснення правосуддя Кузьменку В.В. присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України». Нагороджений Почесною відзнакою Вищої ради юстиції, Почесним знаком Міністерства юстиції України, Почесним знаком Ради суддів адміністративних судів України. Дисциплінарних стягнень не має.
Шурко Олег Іванович Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 1994 року № 302/94-ВР обрано на посаду судді військового суду Чернігівського гарнізону. Із грудня 1998 року по липень 1999 року Шурко О.В. працював суддею військового суду Дарницького гарнізону відповідно до наказу Голови військового суду Центрального регіону від 1 грудня 1998 року № 125. Постановою Верховної Ради України від 2 березня 2000 року № 1496-ІІІ обраний на посаду судді військового суду Чернігівського гарнізону безстроково. Указом Президента України від 19 вересня 2000 року № 1075/2000 призначений головою військового суду Чернігівського гарнізону. Указом Президента України від 6 липня 2006 року № 5999/2006 військовий суд Чернігівського гарнізону був ліквідований. Наказом Міністерства оборони України від 2 жовтня 2007 року № 915 полковника юстиції Шурка О.І., голову військового місцевого суду Чернігівського гарнізону, звільнено з військової служби у запас. Постановою Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року № 2513-VІ обраний безстроково на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.
Згідно з характеристикою, наданою в.о. голови Київського апеляційного адміністративного суду Саприкіною І.В., Шурко О.І. зарекомендував себе висококваліфікованим юристом, досвідченим і принциповим суддею. До виконання своїх обов’язків ставиться сумлінно та відповідально, має глибокі професійні знання. Дисциплінарних стягнень не має.
Надаючи оцінку діям вказаних суддів під час розгляду справи, про яку зазначено у зверненнях заявників, слід виходити з такого.
Під час проведення перевірки встановлено, що матеріали адміністративної справи № 826/19401/13-а втрачено. Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року закрито розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі № 826/19401/13-а.
Як свідчить текст постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року у справі № 826/19401/13-а Київська міська державна адміністрація 6 грудня 2013 року звернулась до окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Депутатської фракції Політичної партії «УДАР («Український Демократичний Альянс за Реформи») Віталія Кличка», ОСОБИ_1, ОСОБИ_2, ОСОБИ_3, ОСОБИ_4, ОСОБИ_5, ОСОБИ_6, третя особа – Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, в якому просив встановити обмеження на мирні зібрання (пікетування, пішу ходу, демонстрації, мітинги, збори інше) шляхом заборони відповідачам та іншим суб’єктам, що реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів із 7 грудня 2013 року по 7 січня 2014 року у місті Києві на вулицях Інститутській, Лютеранській, Шовковичній, Командарма Каменєва.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2014 року (суддя Кузьменко В.А.) у справі № 826/19401/13-а вказаний адміністративний позов було задоволено, а саме встановлено обмеження права на мирні зібрання шляхом заборони Депутатській фракції Політичної партії «УДАР («Український Демократичний Альянс за Реформи») Віталія Кличка», ОСОБІ_1, ОСОБІ_2, ОСОБІ_3, ОСОБІ_4, ОСОБІ_5, ОСОБІ_6 та іншим суб’єктам, що реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів із 7 грудня 2013 року по 7 січня 2014 року у місті Києві на вулицях Інститутській, Лютеранській, Шовковичній, Командарма Каменєва.
Як свідчить зміст вказаної постанови суд з матеріалів справи встановив факти звернення відповідачів до Київської міської державної адміністрації з повідомленнями про наміри провести мирні акції. Зокрема, суд відзначив у судовому рішенні, що 6 грудня 2013 року надійшло письмове повідомлення від ОСОБИ_5 про намір проведення із 7 грудня 2013 року о 9:00 безстрокової мирної акції з приблизною кількістю учасників – 10000 осіб на вулицях Інститутська, Лютеранська, Шовковична, Командарма Каменєва.
Суд також встановив, що 25 листопада 2013 року до Київської міської державної адміністрації надійшло повідомлення від заступника голови партії - голови центрального виконавчого комітету, голови Київської міської місцевої організації Політичної партії «УДАР («Український Демократичний Альянс за Реформи») Віталія Кличка» ОСОБИ_7 про проведення з 24 листопада 2013 року безстроково мирної акції «Україна – це Європа!» на вулицях Інститутській, Лютеранській, Шовковичній; орієнтовна кількість учасників акції до 150000 осіб; передбачалося встановлення агітаційних наметів, використання звукопідсилювальної техніки, світлового обладнання, сценічної конструкції, відеообладнання та автономного енергозабезпечення; відповідальний за проведення акції – ОСОБА_6.
Також суд встановив, що 30 листопада 2013 року до Київської міської державної адміністрації надійшла телеграма від ОСОБИ_1, ОСОБИ_2, ОСОБИ_3, ОСОБИ_4 про проведення безстрокової мирної акції протесту, мирного зібрання, зокрема, на вулицях Лютеранській та Інститутській, а також інших вулицях міста Києва за наявності потреби.
Крім того, від Депутатської фракції Політичної партії «УДАР («Український Демократичний Альянс за Реформи») Віталія Кличка» надійшло повідомлення від 30 листопада 2013 року про проведення із 30 листопада 2013 року народними депутатами України – членами депутатської фракції зустрічей з виборцями, у тому числі біля будівлі Адміністрації Президента України на підходах з вулиць Інститутської та Лютеранської та біля будівлі Міністерства внутрішніх справ України на підходах з вулиці Шовковичної.
Як відзначено у тексті постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2014 року у справі № 826/19401/13-а суддя Кузьменко В.А., розглянувши матеріали справи, звернув увагу, що станом на 6 грудня 2013 року загальновідомим фактом є проведення на вулицях міста Києва, зокрема, на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях безстрокової акції протесту щодо підтримання угоди України з Європейським Союзом (Євромайдан), під час якої відбулись сутички між демонстрантами та представниками правоохоронних органів, блокування та захоплення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян (Генеральна прокуратура України, Київська міська державна адміністрація, Будинок профспілок); під час проведення акції протесту лунали заклики учасників Євромайдану щодо виходу громадян на масові заходи, про підняття революції та повалення правлячого режиму.
Суд вказав, що зазначені обставини підтверджуються повідомленнями, які містяться у пресі, на телебаченні, радіо, в мережі Інтернет.
Суддя Кузьменко В.А. відзначив, що вказані загальновідомі обставини свідчать про існування реальної загрози інтересам національної безпеки та громадському порядку, зокрема, виникнення заворушень та підготування злочинів, про загрозу здоров’ю населення, правам і свободам громадян під час проведення акцій протесту та інших мирних зібрань у контексті подій.
Також, як свідчить текст постанови, суддя Кузьменко В.А. зазначив, що дії учасників акцій протесту перешкоджають нормальній роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, які розташовані в епіцентрі чи поблизу місць проведення акцій, а також порушують нормальний рух транспортних засобів на ділянках доріг, наближених до місць проведення заходів. При цьому суд виходив з того, що забезпечення інтересів національної безпеки, забезпечення громадського порядку та дотримання прав і свобод громадян переважає над правом проведення заходів на заявленій відповідачами території.
Як свідчить текст постанови, суддя Кузьменко В.А. під час винесення судового рішення також звернув увагу, що повідомлення про проведення масових заходів подано не завчасно. Суддя вказав, що вимога про завчасне сповіщення про проведення масових заходів обумовлена необхідністю певного часу на створення Київською міською державною адміністрацією та іншими державними органами належних умов для проведення заходів масового характеру та забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ і організацій, забезпечення захисту здоров’я людей при проведені таких заходів.
Як встановлено судом і відображено у тексті судового рішення, організатори акцій подали повідомлення про проведення громадських заходів не завчасно, що унеможливлює створити належні умови для забезпечення громадського порядку та дотримання прав і свобод інших людей, зокрема, з боку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Таким чином, враховуючи зазначене вище, з метою забезпечення інтересів національної безпеки та громадського порядку, охорони життя, здоров’я, захисту прав і свобод громадян суд дійшов висновку за доцільне встановити обмеження права на мирні зібрання шляхом заборони відповідачам проводити заходи на вулицях Інститутській, Лютеранській, Шовковичній та Командарма Каменєва із 7 грудня 2013 року по 7 січня 2014 року.
Як свідчить текст постанови, встановлюючи вказані обмеження, суддя Кузьменко В.А. звертав увагу, що вони стосуються лише визначеної частини міста Києва та не перешкоджають проведенню таких мирних зібрань в інших місцях.
Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2014 року у справі № 826/19401/13-а переглядалася в апеляційному порядку.
Колегією суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. апеляційну скаргу ОСОБИ_8 відхилено, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2014 року у справі № 826/19401/13-а залишено без змін.
Як свідчить текст ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі № 826/19401/13-а, колегія суддів вказала, що організатори акцій всупереч вимогам статті 39 Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4рп/2001 не подали завчасно повідомлення про проведення громадських заходів, що унеможливлювало створення належних умов для забезпечення громадського порядку та дотримання прав і свобод інших людей.
Колегія суддів у складі Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі № 826/19401/13-а зазначила, що в силу приписів статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) покладено обов’язок вжиття заходів щодо забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ і організацій, забезпечення захисту здоров’я людей.
Судді Київського апеляційного адміністративного суду Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І. також вказали, що судом першої інстанції з повідомлень у пресі, на телебаченні, радіо та мережі Інтернет вірно встановлено, що у місті Києві, зокрема, на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях триває безстрокова акція протесту щодо підтримання угоди України з Європейським Союзом (Євромайдан), під час якої відбулись сутички між демонстрантами та представниками правоохоронних органів, блокування та захоплення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян (Генеральна прокуратура України, Київська міська державна адміністрація, Будинок профспілок); під час проведення акції протесту лунали заклики учасників Євромайдану щодо виходу громадян на масові заходи, про підняття революції та повалення правлячого режиму.
Судді Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І. погодились, що вказані обставини є загальновідомими і свідчать про існування реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку, зокрема, виникнення заворушень та підготування злочинів, про загрозу здоров’ю населення, правам і свободам громадян під час проведення акцій протесту та інших мирних зібрань у контексті сьогоднішніх подій.
Як свідчить зміст ухвали від 21 січня 2014 року у справі № 826/19401/13-а судді Київського апеляційного адміністративного суду Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І. дійшли висновку, що дії учасників акцій протесту перешкоджають нормальній роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, які розташовані в епіцентрі чи поблизу місць проведення акцій, а також порушують нормальний рух транспортних засобів на ділянках доріг, наближених до місць проведення заходів.
Враховуючи викладене вище, вказана колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що з метою забезпечення інтересів національної безпеки та громадського порядку, охорони життя, здоров’я, захисту прав і свобод громадян необхідно було встановити обмеження права на мирні зібрання шляхом заборони відповідачам на проведення заходів на вулицях Інститутській, Лютеранській, Шовковичній та Командарма Каменєва із 7 грудня 2013 року по 7 січня 2014 року. При цьому, судді Київського апеляційного адміністративного суду Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І. вказали, що зазначені обмеження не порушують права громадян на мирні зібрання, оскільки стосуються лише визначеної частини міста Києва та не перешкоджають проведенню таких мирних зібрань в інших місцях.
Колегія суддів погодилась також з висновком суду першої інстанції та відхилила доводи ОСОБИ_8 про те, що позовну заяву необхідно було залишити без розгляду, оскільки вона подана в день проведення заходів. До вказаного висновку судді дійшли на підставі статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України і постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 № 6 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо)». Зокрема, цією постановою доведено до відома суддів апеляційних та окружних адміністративних судів Довідку щодо вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення впродовж 2010–2011 років справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо, в якій зазначено: «Судам потрібно мати на увазі, що в разі подання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування позовної заяви про обмеження у реалізації права на мирні зібрання після початку проведення масового заходу, запланованого до проведення протягом декількох днів (місяців тощо), суд, за відсутності інших перешкод, повинен прийняти таку заяву до провадження та вирішити відповідно до статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України. У цьому випадку в разі прийняття постанови про задоволення позову заборона заходів чи інший спосіб обмеження права на мирні зібрання застосовується судом із дня, що настає за днем ухвалення рішення у справі».
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
30 липня 2014 року представник Київської міської ради звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на судові рішення окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущені судами під час розгляду справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2016 року у справі № К/800/41549/14 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника Київської міської ради на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Депутатської фракції Політичної партії «УДАР («Український Демократичний Альянс за Реформи») Віталія Кличка», ОСОБИ_1, ОСОБИ_2, ОСОБИ_3, ОСОБИ_4, ОСОБИ_5, ОСОБИ_6, третя особа – Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, про обмеження права на мирні зібрання.
У наданих поясненнях суддя окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко В.А., судді Київського апеляційного адміністративного суду Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І. зазначили, що обмеження, застосовані постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, відповідають Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Сіракузьким принципам тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, оскільки загальновідомими фактами були обставини, що в цей час на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях тривала безстрокова акція протесту, під час якої відбулись сутички між демонстрантами та представниками правоохоронних органів, блокування та захоплення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що свідчило про реальну загрозу інтересам національної безпеки та громадського порядку. В той же час судді зазначали, що не перешкоджали і не обмежували реалізовувати право на мирні зібрання в інших місцях міста Києва.
Вища рада юстиції дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Кузьменка В.А., Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. з огляду на таке.
Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
За приписами статті 55 вказаного Закону присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Згідно зі статтею 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Законом, до якого відсилає Конституція України та яким керується суд при здійсненні обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, є Кодекс адміністративного судочинства України. Згідно із частиною п’ятою статті 182 Кодексу адміністративного судочинства України суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Завдання суду в цій категорії справ – забезпечити громадянам можливість реалізувати право збиратися мирно без шкоди їхнім та інших осіб правам та свободам.
Відповідно до Загальної декларації прав людини та статті 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожен має право бути почутим та вносити свій вклад у рішення, що стосуються суспільства.
Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії» від 21 липня 1988 року щодо статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що демонстрація може дратувати чи ображати тих, хто виступає проти ідеї чи вимоги, на підтримку яких вона проводиться. Однак учасники демонстрації повинні мати можливість проводити демонстрацію, не боячись бути підданими фізичному насиллю з боку своїх супротивників (опонентів); такі побоювання могли б перешкодити асоціаціям чи іншим групам, що підтримують загальні ідеї чи інтереси, відкрито виражати свою думку з найбільш суперечливих питань, які зачіпають суспільство. У демократичному суспільстві право на проведення контрдемонстрацій не може суміщатися з обмеженням реалізації права на демонстрацію. Справжня й ефективна свобода мирних зібрань, відповідно, не може зводитись лише до обов’язку держави утримуватися від втручання: повністю негативна концепція ролі держави не відповідає предмету та цілі статті 11 Конвенції, а отже вказана стаття іноді вимагає застосування позитивних заходів, навіть у сфері відносин між фізичними особами, коли це необхідно.
Сіракузькі принципи тлумачення обмежень та відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські та політичні права надають тлумачення виразу «в демократичному суспільстві» в розумінні ведення додаткових умов для застосування обмежень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року Суд вказав, що втручання у право на свободу мирних зібрань становитиме порушення статті 11 Конвенції, якщо воно не «встановлено законом», не переслідує одну або кілька легітимних цілей, зазначених у пункті 2, та не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі або цілей.
Європейський суд з прав людини у параграфі 55 справи «Остін та інші проти Сполученого Королівства» від 15 березня 2012 року вказав, що у діях служб не викликає сумніву принцип, відповідно до якого при певних обставинах влада має обов’язок виконання певних превентивних операційних дій, для захисту осіб, яким загрожує серйозна шкода в результаті кримінальних актів з боку інших. Слід пам’ятати про труднощі, пов’язані з утриманням порядку в сучасних суспільствах, непередбачливість людської поведінки і необхідний операційний вибір у сфері пріоритетів і ресурсів. Свобода зборів не є абсолютною свободою, оскільки може підлягати певним обмеженням і режимам. Однак допустимі обмеження мусять виконувати три основні умови: мають бути передбачені правом, пропорційні та необхідні в демократичному суспільстві.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сергій Кузнєцов проти Росії» зазначено, що, вивчаючи характер оскаржуваного втручання, суд повинен визначити, наскільки розумно, обережно і сумлінно держава-відповідач використала своє право. Суд також повинен розглянути оскаржуване втручання у контексті всієї справи та оцінити, наскільки «пропорційно переслідуваній законній цілі» воно було, а також чи є його причини, викладені національною владою, «суттєвими та достатніми». Виконуючи це, суд повинен переконатися у тому, що національна влада застосувала стандарти відповідно до принципів, закріплених у статтях 10 та 11 Конвенції, а також, що їх рішення ґрунтувалося на прийнятній оцінці істотних фактів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Киссе проти Франції» від 9 квітня 2002 року щодо статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено,що зібрання не може бути визнано мирним, якщо воно виливається у порушення суспільного порядку.
Вища рада юстиції зазначає, що за умови відсутності матеріалів адміністративної справи № 826/19401/13-а, зумовленої об’єктивними причинами, враховуючи зміст судових рішень та пояснення суддів Кузьменка В.А., Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І., неможливо перевірити та беззастережно встановити наявність чи відсутність у діях цих суддів ознак дисциплінарного проступку. Самі по собі тексти судових рішень у справі № 826/19401/13-а не дають підстав стверджувати про вчинення суддями Кузьменком В.А., Василенком Я.М., Кузьменком В.В., Шурком О.І. дисциплінарного проступку, в тому числі про порушення ними присяги судді.
Зі змісту постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі № 826/19401/13-а видно, що судді дотримались вимог статей 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме – щодо структури судового рішення, його обґрунтованості і законності. Зокрема, в мотивувальних частинах зазначених судових рішень судді вказали про встановлені судом обставини із посиланням на докази та мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення законодавства, якими він керувався.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19 квітня 2011 року № 4-рп/2001 положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають слугувати його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.
Приймаючи рішення у справі, судді окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко В.А., Київського апеляційного адміністративного суду Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І. взяли до уваги вказане рішення Конституційного Суду України та зазначили, що відповідачами не було дотримано обов’язку щодо завчасного сповіщення позивача про проведення мирних зібрань.
Також суддями враховано судову практику, яка доведена до відома суддів апеляційних та окружних адміністративних судів, зокрема, постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 № 6 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо)».
Європейський суд з прав людини у справах «Круслен проти Франції», «Ювіг проти Франції» виходив з того, що якби суд (у країнах загального права) не приймав до уваги судову практику, то він підірвав би правову систему континентальних держав, тому суд зазначає, що «законом» є діючий правовий акт у тому вигляді, як він розуміється компетентними судовими органами.
У той же час слід відзначити, що при обмеженні права на мирні зібрання суд повинен обрати той спосіб обмеження цього права, який був би адекватним (співмірним). Водночас обмеження права усіх мирних зібрань на відповідній території протягом тривалого часу є найсуворішим та не співмірним способом обмеження.
Предметом розгляду в адміністративній справі щодо встановлення обмеження у реалізації громадянами права на мирні зібрання може бути лише масовий захід, про проведення якого органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування одержали повідомлення. Усупереч цьому, суд першої інстанції заборонив, з чим погодився суд апеляційної інстанції, проведення будь-яких мирних зібрань та заходів відповідачам та будь-яким іншим суб’єктам із 7 грудня 2013 року по 7 січня 2014 року.
Вища рада юстиції вважає, що, встановивши обмеження права на мирні зібрання, судді не взяли до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що «будь-яка демонстрація у громадському місці неминуче, до певної міри порушує загальний перебіг життя, включаючи перешкоди для руху транспорту, і органам слід виявляти певну терпимість стосовно мирних зібрань» (справа «Сергій Кузнєцов проти Росії»).
Таким чином, під час перевірки встановлено, що суддями були допущені порушення норм права при розгляді адміністративної справи № 826/19401/13-а, однак ці порушення не є такими, що свідчать про порушення суддею присяги, оскільки під час перевірки за наявними у Вищій раді юстиції матеріалами не встановлено фактів, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону суддями під час розгляду судової справи та прийняття судових рішень.
Відповідно до Висновку № 1 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів система судових інспекцій у тих країнах, де вона існує, не повинна займатися змістом судових справ або правильністю ухвалених рішень і не повинна змушувати суддів, з міркувань ефективності, гнатися за продуктивністю на шкоду належному виконанню своїх обов’язків, що полягають у прийнятті ретельно зваженого рішення в інтересах тих, хто звернувся до правосуддя.
Переоцінка доказів не належить до повноважень Вищої ради юстиції, оскільки Рада згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду юстиції» не є органом правосуддя.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) зазначено: «До уваги Комітету Міністрів Ради Європи є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій». КРЄС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону. Той факт, що рішення судді може бути переглянуто, змінено чи відмінено апеляційною інстанцією, не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
У матеріалах перевірки немає прийнятних та допустимих доказів, які б давали підстави стверджувати про свавільність цих судових рішень.
Матеріали перевірки також не містять посилань на встановлені факти, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону вказаними суддями під час розгляду справи та прийняття судових рішень.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень, зазначених у частині першій цієї статті. Самий лише факт, що суддя приймав рішення, перелічені у частині першій статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», не є підставою для притягнення його до відповідальності, якщо в діях судді відсутні ознаки порушення присяги або іншого дисциплінарного проступку, передбаченого частиною першою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на момент прийняття судових рішень).
Згідно із приписами частини п’ятої статті 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
Відповідно до частини дев’ятої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі виявлення обставин, передбачених частиною п’ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.
За таких обставин у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А., Київського апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтею 23 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та статтями 93, 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада юстиції
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка Валерія Анатолійовича, Київського апеляційного адміністративного суду Василенка Ярослава Михайловича, Кузьменка Володимира Володимировича, Шурка Олега Івановича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
