Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Гусаком Миколою Борисовичем за заявою Української Гельсінської спілки з прав людини, яка надійшла з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції стосовно суддів апеляційного суду Дніпропетровської області Богдана Вячеслава Володимировича, Русакової Ірини Юріївни, Мажари Світлани Борисівни та Пістун Алли Олексіївни,
встановила:
Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII) визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації цього Закону була утворена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК; Комісія).
Заява про проведення ТСК перевірки згідно зі статтею 3 Закону № 1188-VII стосовно перерахованих вище суддів та судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області Приміч Ганни Іванівни була подана Українською Гельсінською спілкою з прав людини (далі – УГСПЛ) 16 грудня 2014 року, тобто з пропуском строку встановленого статтею 3 Закону № 1188-VII, згідно з якою заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.
Відповідне повідомлення опубліковане у газеті «Голос України» № 111 (5861) 12 червня 2014 року.
Заява стосовно проведення перевірки судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області Приміч Г.І. залишена Комісією без розгляду на підставі статті 2 вказаного Закону, оскільки до заяви не додана копія рішення, прийнятого суддею.
Частиною п’ятою статті 2 Закону № 1188-VII встановлено, що заяви, які надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 11 травня 2016 року зазначену вище заяву за унікальним номером 537/5/13-1414 передано члену Вищої ради юстиції Гусаку М.Б. для розгляду.
За результатами опрацювання заяви член Вищої ради юстиції запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Дніпропетровської області Русакової І.Ю., Мажари С.Б., Пістун А.О. та залишити заяву УГСПЛ стосовно судді Богдана В.В. без розгляду (висновок від 8 червня 2016 року).
Розгляд заяви УГСПЛ стосовно проведення перевірки зазначених суддів було відкладено на засіданні секції Вищої ради юстиції 14 червня 2016 року у зв’язку з необхідністю доопрацювання матеріалів.
На засіданні 20 вересня 2016 року дисциплінарна секція підтримала висновок члена Вищої ради юстиції від 8 червня 2016 року і рекомендувала Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Дніпропетровської області Русакової І.Ю., Мажари С.Б., Пістун А.О. та залишення заяви УГСПЛ стосовно судді Богдана В.В. без розгляду.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача, врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції вважає, що підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно вищевказаних суддів немає з огляду на таке.
У заяві УГСПЛ ставилося питання про проведення перевірки у зв’язку з тим, що судді Богдан В.В., Русакова І.Ю., Мажара С.Б. та Пістун А.О. ухвалили рішення з порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), про які констатовано у рішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ; Суд) у справі «Анатолій Руденко проти України» від 17 квітня 2014 року (далі – рішення ЄСПЛ).
Заявник у вказаній вище справі скаржився, зокрема, на порушення пунктів 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції (на його досудове тримання під вартою), за підпунктом «е» пункту 1 статті 5, а також за статтею 8 (на його примусове психіатричне лікування).
ЄСПЛ у своєму рішенні встановив, зокрема, такі обставини.
16 серпня 2011 року апеляційний суд залишив без змін рішення про застосування до заявника примусових заходів медичного характеру.
4 жовтня 2011 року заявника було оглянуто комісією у складі трьох лікарів Гейківської лікарні, які дійшли висновку, що його стан стабілізувався і що він не потребує будь-якого примусового стаціонарного лікування. Комісією було рекомендовано припинити примусове лікування заявника, призначене судом, і замінити його амбулаторним психіатричним лікуванням.
14 жовтня 2011 року Криворізьким судом задоволено подання лікарів Гейківської лікарні.
19 жовтня 2011 року тією ж комісією лікарів Гейківської лікарні було надано ще один акт, у якому лікарі відзначали різке погіршення настрою та поведінки заявника. Тому лікарі відмовилися від свого попереднього висновку від 4 жовтня 2011 року як передчасного та звернулися до суду з клопотанням про продовження примусового лікування заявника.
29 листопада 2011 року апеляційний суд скасував на підставі акта від 19 жовтня 2011 року постанову Криворізького суду від 14 жовтня 2011 року.
Вказаним вище рішенням ЄСПЛ зазначено, що під час розгляду справи заявника в національних судах було порушено підпункти «с» та «е» пункту першого статті 5 Конвенції у зв’язку з його поміщенням до Гейківської лікарні та тримання там, а також пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з тим, що національні органи влади не обґрунтували належним чином тривале тримання заявника під вартою.
Також Судом вказано, що проблему продовжуваного тримання під вартою до або під час судового розгляду без жодного судового рішення спричинено прогалиною в законодавстві і що в Україні вона становить системну повторювану проблему (пункт 69 рішення ЄСПЛ).
Суд зазначає, що законодавство України на час подій не передбачало процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після закінчення досудового слідства, яка б відповідала вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції (пункт 82).
Суд вказав, що він надає національним органам влади певну свободу у вирішенні питання, чи має особа триматися під вартою як «психічно хвора». Суд своїми рішеннями не підмінятиме рішень держав щодо застосування конвенційних прав до конкретних фактологічних обставин. Саме національні органи влади повинні оцінювати докази, надані їм у конкретній справі (пункт 100).
Суд також зазначив, що ініціювати провадження стосовно перевірки дотримання умов примусового лікування заявника могли виключно органи влади (пункт 118).
Враховуючи зазначене вище, Суд вказав, що національні органи влади не встановили у переконливий спосіб та з необхідними процесуальними гарантіями від свавілля наявність та стійкість дійсного психічного розладу, характер або ступінь якого були такими, що виправдовують поміщення заявника до Гейківської лікарні та його тримання там (пункт 119).
Частиною 4 статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI), у редакції від 28 березня 2015 року, встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
У разі, якщо рішенням Європейського суду з прав людини встановлені факти, які можуть бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення до судді, зазначений строк обраховується з дня набуття таким рішенням Європейського суду з прав людини статусу остаточного.
Така редакція не була чинною на момент розгляду справи та ухвалення в ній рішень перерахованими суддями.
У законі відсутнє надання зворотної сили нормі, яка встановила правило про можливість обчислення строку давності притягнення судді до відповідальності, зокрема, з моменту набрання рішенням ЄСПЛ статусу остаточного.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, зазначено, що Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Таким чином, регулювання, запроваджене абзацом 2 частини 4 статті 96 Закону № 2453-VI, у редакції Закону від 28 березня 2015 року, може стосуватися поведінки суддів (дій, бездіяльності), яка мала місце після набрання сили цією нормою.
Водночас слід звернути увагу на те, що запроваджене регулювання порушує принцип правової визначеності, що є невід’ємною складовою принципу верховенства права, оскільки, всупереч теоретичним засадам, встановлення початку перебігу строку давності притягнення особи до відповідальності карального характеру допускає можливість обчислення перебігу строку з двох різних дат, призводить до різних правових наслідків у однакових випадках у залежності від того чи ставало одне з судових рішень предметом аналізу ЄСПЛ на предмет дотримання Україною приписів Конвенції.
У рішенні ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» вказується, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними. Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.
Встановлення строку притягнення до юридичної відповідальності означає неможливість реалізації відповідальності у формі примусу зі спливом цього строку.
У зазначеному вище рішенні ЄСПЛ не вважав за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, проте зазначив, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципу юридичної визначеності.
Тобто ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» вказав, що відсутність (на час розгляду цієї справи в ЄСПЛ) у законодавстві України положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що ця справа свідчить про серйозні системні проблеми функціонування судової влади в Україні. Зокрема, встановлені у справі порушення наводять на думку, що система судової дисципліни в Україні не є організованою належним чином, і вона не забезпечує достатнє відділення судової гілки влади від інших гілок державної влади. Більш того, вона не надає достатніх гарантій проти зловживань та неправильного застосування дисциплінарних заходів, що шкодить незалежності судової влади, в той час як остання є однією з найважливіших цінностей, які підтримують ефективність демократій (пункт 199).
З огляду на викладені факти та обставини виявлені у ході перевірки, в діях суддів Русакової І.Ю., Мажари С.Б., Пістун А.О. та Богдана В.В., під час розгляду матеріалів справи щодо подій, які відбувалися у період з 2006 по 2011 роки та постановлення в ній рішень, зокрема, від 16 серпня та 29 листопада 2011 року, які стали предметом перевірки в ЄСПЛ, не вбачається ознак порушення вказаними суддями присяги судді, проте вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом першим частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час вчинення проступку) як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя.
Водночас відповідно до статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у вказаній вище редакції) дисциплінарне стягнення до судді застосовується, зокрема, не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Відповідно до статті статі 43 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції від 1 січня 2011 року, дисциплінарне стягнення до судді застосовується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку.
Виходячи з наведених законодавчих норм, строк притягнення зазначених вище суддів до дисциплінарної відповідальності закінчився задовго до набрання 28 березня 2015 року чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».
Відповідно до частини 9 статті 95 Закону № 2453-VI, у разі відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення або виявлення обставин, передбачених частиною п’ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.
Оскільки суддя апеляційного суду Дніпропетровської області Богдан В.В. відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 12 листопада 2015 року № 788–VIII звільнений у зв’язку з поданням заяви про відставку, заява УГСПЛ стосовно даного судді підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 4 частини шостої статті 93 Закону № 2453-VI, пункту 54 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції № 355/0/15-15 від 30 липня 2015 року.
На підставі викладеного, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 24, 37 Закону України «Про Вищу раду юстиції», статтями 83, 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону від 7 липня 2010 року № 2453-VI, частиною п’ятою статті 2, статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції, Вища рада юстиції
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Дніпропетровської області – Русакової Ірини Юріївни, Мажари Світлани Борисівни та Пістун Алли Олексіївни, а стосовно судді Богдана Вячеслава Володимировича заяву УГСПЛ залишити без розгляду.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
