Вища рада юстиції, розглянувши висновок та матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції Лесько Аллою Олексіївною за скаргою Гусак Віри Василівни стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гулька Бориса Івановича, Луспеника Дмитра Дмитровича, Хопти Сергія Федоровича,
встановила:
Гулько Борис Іванович з 1989 року – суддя Шевченківського районного народного суду міста Києва. З 2007 року по 2011 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3399-VІ обраний на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково.
Луспеник Дмитро Дмитрович Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 2001 року № 2869-ІІІ обраний на посаду судді апеляційного суду Харківської області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 301-VІ обраний на посаду судді Верховного Суду України. Постановою Верховної Ради України від 16 червня 2011 року № 3542-VІ обраний на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Хопта Сергій Федорович з 23 грудня 1992 року по 22 вересня 1999 року – суддя Броварського міського народного суду. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 1999 року № 673-XIV обраний безстроково суддею Київського обласного суду. Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2989-VI обраний на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
До Вищої ради юстиції 19 січня 2016 року надійшла скарга Гусак В.В. від 12 січня 2016 року щодо порушення суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) Гульком Б.І., Луспеником Д.Д., Хоптою С.Ф. норм матеріального та процесуального права при розгляді її касаційної скарги на рішення апеляційного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_ 1 до ОСОБА_ 2, ОСОБА_ 3, третя особа – Уманська міська державна нотаріальна контора Черкаської області, про визнання права власності на частину нерухомого майна (касаційне провадження № 6-12116св14).
У скарзі автор зазначає, що суддями Гульком Б.І., Луспеником Д.Д., Хоптою С.Ф. 4 червня 2014 року постановлено необґрунтовану ухвалу, в якій не зазначено мотивів відхилення аргументів та доказів, вказаних у касаційній скарзі.
У зв’язку з цим Гусак В.В. просила притягнути суддів ВССУ Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Хопту С.Ф. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 19 січня 2016 року скаргу Гусак В.В. від 12 січня 2016 року передано для розгляду члену Вищої ради юстиції Лесько А.О.
За результатами розгляду скарги Гусак В.В. член Вищої ради юстиції Лесько А.О. запропонувала відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів ВССУ Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф. (висновок від 14 вересня 2016 року).
На засіданні 20 вересня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції рекомендувала Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів ВССУ Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф.
Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача – члена Вищої ради юстиції Лесько А.О., врахувавши письмові пояснення судді Луспеника Д.Д., Вища рада юстиції погоджується з висновком про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів ВССУ Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., виходячи з такого.
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом та просила суд встановити факт її проживання однією сім’єю з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з жовтня 1988 року; визнати за нею право власності на 29% у житловому будинку № 3 по провулку Матросова у місті Умань Черкаської області та визнати недійсним у цій частині заповіт ОСОБА_4, складений 19 квітня 2008 року на користь ОСОБА_2.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з жовтня 1988 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 29% у будинку № 3 по провулку Матросова у місті Умань Черкаської області та визнано недійсним у цій частині заповіт ОСОБА_4 від 19 квітня 2008 року, складений на користь ОСОБА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до ВССУ.
Відповідно до системи автоматизованого розподілу справ касаційну скаргу було передано для розгляду судді-доповідачу Гульку Б.І.
Згідно з частиною першою статті 335 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої–третьої статті 332 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п’яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.
У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ухвалою колегії суддів ВССУ у складі Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф. від 4 червня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 18 лютого 2014 року залишено без змін.
При цьому судді виходили з того, що, скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела, що є її процесуальним обов’язком (статті 10, 60 ЦПК України), своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім’єю із своєю матір’ю ОСОБА_4, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, своїм чоловіком ОСОБА_5, померлим ІНФОРМАЦІЯ_2, як і домовленість про створення спільної сумісної власності спільною працею та за спільні кошти.
Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та її представника, безпідставні, оскільки вона була належним чином повідомлена про дату повторного судового засідання. Також суд касаційної інстанції зазначив про те, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Суддя Луспеник Д.Д. у письмових поясненнях зазначив, що доводи скарги Гусак В.В. безпідставні. В ухвалі від 4 червня 2014 року наведені мотиви, з яких судді виходили, відхиляючи касаційну скаргу. Оскільки апеляційний суд правильно послався на норми матеріального права, застосував їх відповідно до встановлених фактичних обставин та наданих сторонами доказів, то суд касаційної інстанції в ухвалі попереднього судового засідання їх повторно не перераховував, що відповідає змісту та направленню такої стадії касаційного розгляду, як попередній розгляд справи. Також зазначив, що Європейський суд з прав людини зобов’язує суди надавати мотивування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру судового рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, наданих сторонами, а також враховувати положення законодавства, яке існує для викладення та формулювання судових рішень (наприклад, у справах Киіz Тогуja v. Sраіn, 09 Dесеmbег 1994, § 29, Sеrіеs А3О3-А; Ніggіns аvd Оther v. Frаnсе, 19 Fеbruaгу 1998, § 42).
Таким чином, судді ВССУ Гулько Б.І., Луспеник Д.Д., Хопта С.Ф., постановляючи ухвалу від 4 червня 2014 року, діяли відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у чинній редакції) дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення.
Відповідно до статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;
2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);
4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;
5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.
З огляду на вищевикладене перевіркою встановлено, що в діях суддів Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф. відсутні порушення норм процесуального права, які можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 83 вказаного вище Закону.
Частиною дев’ятою статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (чинна редакція) передбачено, що у разі відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення або виявлення обставин, передбачених частиною п’ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи щодо судді.
З огляду на зазначене Вища рада юстиції вважає, що підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів ВССУ Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф. немає.
Вища рада юстиції, враховуючи викладені обставини, керуючись статтею 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та статтею 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
вирішила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гулька Бориса Івановича, Луспеника Дмитра Дмитровича, Хопти Сергія Федоровича.
Голова Вищої ради юстиції І.М. Бенедисюк
