Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Волковицької Н.О., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежури В.А. за результатами перевірки дисциплінарної скарги Сергієнко Антоніни Афтонівни щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Тиврівського районного суду Вінницької області Мазурчака Анатолія Григоровича та додані до нього матеріали,
встановила:
до Вищої ради юстиції 13 грудня 2016 року за вхідним № С-2487/0/7-16 надійшла скарга Сергієнко А.А. від 8 грудня 2016 року щодо неправомірних, на її думку, дій судді Тиврівського районного суду Вінницької області Мазурчака А.Г. під час здійснення правосуддя у справі № 145/1181/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.
У скарзі Сергієнко А.А. зазначає, що вже після відкриття провадження у справі суддя Мазурчак А.Г. безпідставно двічі залишав її позовну заяву без руху та надавав позивачу час для усунення недоліків і доплати судового збору; всупереч вимогам закону не визначив розміру судового збору, який підлягав сплаті за розгляд позовної заяви; незаконно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а також залишив позовну заяву без розгляду без наявних для цього правових підстав. У зв’язку з цим скаржник вважає, що її неправомірно було обмежено у доступі до правосуддя, тому просить притягнути суддю Мазурчака А.Г. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 13 грудня 2016 року дисциплінарну скаргу Сергієнко А.А. передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежурі В.А. для проведення попередньої перевірки.
Згідно із частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
За результатами попередньої перевірки скарги на дії судді Тиврівського районного суду Вінницької області Мазурчака А.Г. член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежура В.А. висновком від 15 листопада 2017 року запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно зазначеного судді.
Дослідивши матеріали попередньої перевірки, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежуру В.А., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
Як убачається з матеріалів перевірки, 19 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Тиврівського районного суду Вінницької області з позовом до Черемошненської сільської ради Тиврівського району Вінницької області про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом згідно з державним актом на право довічного успадкованого володіння землею, виданого ______________ ОСОБА_2 (чоловікові позивача), який помер _____________.
Ухвалою вказаного суду від 28 липня 2016 року (суддя Мазурчак А.Г.) позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків – протягом п’яти днів із дати отримання копії ухвали.
На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем було доплачено судовий збір у визначеному судом розмірі (як за немайновий спір).
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 8 серпня 2016 року відкрито провадження у справі № 145/1181/16-ц, розгляд справи призначено на 1 вересня 2016 року.
У подальшому ухвалою цього суду від 1 вересня 2016 року позивачу надано строк для усунення недоліків – протягом тридцяти днів із дати отримання ухвали для доплати судового збору. Вказану ухвалу суду мотивовано тим, що у позовній заяві не зазначено ціни позову, а також тим, що позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» за розгляд позовної заяви майнового характеру.
Посилаючись на скрутне фінансове становище, ОСОБА_1 звернулася до Тиврівського районного суду Вінницької області із клопотанням про звільнення її від сплати судового збору.
Ухвалою суду від 16 листопада 2016 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено та надано позивачу строк для усунення недоліків – протягом п’яти днів із дня отримання ухвали.
21 листопада 2016 року на виконання вимог ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 1 вересня 2016 року про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 надала до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій вказала, що поданий нею позов має немайновий характер, та просила суд уточнити позовні вимоги, зазначивши ціну позову –50000,00 гривень.
Ухвалою суду від 23 листопада 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
Зі змісту вказаної ухвали суду слідує, що у встановлений судом строк позивач недоліків позовної заяви не усунула, тому позов підлягає залишенню без розгляду. На обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції зазначив, що подана позивачем заява про уточнення позовних вимог за формою і змістом не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України до позовної заяви.
Крім того, за своєю правовою природою заявлений ОСОБА_1 позов має майновий характер, оскільки позивачем фактично порушено питання про право на довічне успадковане володіння землею. Проте позивач не надала доказів, що підтверджують вартість спірної земельної ділянки, не навела обставин, що свідчать про складність отримання таких доказів, не порушувала перед судом питання про витребування таких доказів, що свідчить про недобросовісне виконання нею своїх процесуальних обов’язків. За таких обставин правильно визначити ціну позову, розмір судового збору суд не має можливості.
Не погодившись із цією ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржила її до апеляційного суду Вінницької області.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2017 року апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до абзацу третього пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» після відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання про залишення заяви без руху та її повернення. Крім того, якщо суд вважає, що судовий збір сплачений у меншому ніж передбачений законом розмірі, в ході розгляду справи саме суд має встановити дійсну ціну позову та стягнути недоплачену суму при вирішенні справи (частина друга статті 80 ЦПК України).
Апеляційний суд у своїй ухвалі також звернув увагу на те, що заява позивача про уточнення позовних вимог від 18 листопада 2016 року не є позовною заявою, тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо невідповідності її вимогам статті 119 ЦПК України.
Під час перевірки також було встановлено, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 6 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2017 року за касаційною скаргою позивача відкрито касаційне провадження щодо перегляду судових рішень попередніх інстанцій.
Таким чином, хоча суддя Мазурчак А.Г. і залишив безпідставно позовну заяву без розгляду після відкриття провадження у справі, однак після скасування апеляційним судом ухвали від 23 листопада 2016 року розглянув справу по суті. Отже, допущені ним процесуальні порушення були усунуті та для ОСОБА_1 не настало будь-яких негативних наслідків, пов’язаних із неможливістю реалізувати надані їй процесуальні права чи виконати процесуальні обов’язки.
Водночас доводи скарги Сергієнко А.А. полягають, насамперед, у переоцінці доказів, покладених судом в основу судового рішення, та зводяться до незгоди автора скарги з ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області, яка в подальшому була скасована судом апеляційної інстанції.
Переоцінка мотивів та доводів, викладених у судовому рішенні, не належить до повноважень Вищої ради правосуддя, яка згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органом правосуддя.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
У пункті 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (23–25 червня 2010 року) зазначено, що процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
Як зазначено у пункті 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (від 17 листопада 2010 року), тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
З огляду на встановлені обставини Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що скарга Сергієнко А.А. зводиться до незгоди з судовим рішенням, що не може бути підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді, який брав участь у його ухвалені.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
З огляду на викладене, керуючись пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Тиврівського районного суду Вінницької області Мазурчака Анатолія Григоровича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
Н.О. Волковицька
