X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Третя Дисциплінарна палата
Рішення
Київ
29.07.2020
2299/3дп/15-20
Про притягнення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. до дисциплінарної відповідальності

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Говорухи В.І., члена Вищої ради правосуддя Іванової Л.Б. та залученої із Другої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Блажівської О.Є., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., розглянувши у режимі відеоконференції дисциплінарну справу, відкриту за ініціативою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та дисциплінарними скаргами Дніпровської міської ради стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка Ігоря Юрійовича,

 

встановила:

 

Литвиненко Ігор Юрійович Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4736-VI обраний на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави безстроково, Указом Президента України від 7 листопада 2013 року № 619/2013 переведений на роботу на посаді судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

До Вищої ради правосуддя 26 вересня 2019 року за вхідним № П-5392/0/7-19 надійшла скарга громадянина Турецької Республіки Ахмета Пеніч на дії судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Женеску Е.В. під час розгляду справ № 200/5719/18, № 932/14243/19.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 листопада 2019 року № 2902/3дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Женеску Е.В. за скаргою А.Пеніч.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 листопада 2019 року № 3171/3дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Женеску Е.В. за скаргою Президента Національної академії аграрних наук України Гадзала Я.М. та об’єднано її з дисциплінарною справою, відкритою 6 листопада 2019 року Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя за скаргою А.Пеніч.

Під час розгляду зазначеної об’єднаної дисциплінарної справи ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2019 року № 3427/3дп/15-19 за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. з підстав можливої наявності в його діях ознак дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

16 січня 2020 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Литвиненка І.Ю. щодо суті відкритої стосовно нього дисциплінарної справи.

Розгляд дисциплінарної справи призначено на 29 січня 2020 року. Про засідання Дисциплінарної палати належним чином повідомлено суддю Литвиненка І.Ю. Суддя у засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 29 січня 2019 року не з’явився, подав заяву з проханням відкласти розгляд справи у зв’язку із його тимчасовою непрацездатністю.

Розгляд дисциплінарної справи призначено на 12 лютого 2020 року. Про засідання Дисциплінарної палати належним чином повідомлено суддю Литвиненка І.Ю. Суддя у засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 12 лютого 2019 року прибув, надав пояснення щодо суті дисциплінарної справи. У розгляді дисциплінарної справи оголошено перерву з огляду на необхідність додаткової перевірки обставин справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» із змінами, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України  від 2 квітня 2020 року № 255 та від 22 квітня 2020 року № 291, з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин із відповідними заборонами.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 травня 2020 року № 1251/3дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. за дисциплінарними скаргами Дніпровської міської ради з підстав можливої наявності в його діях ознак дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та об’єднано її із дисциплінарною справою, відкритою за ініціативою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 11 грудня 2019 року. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи доручено члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю про дату та час її засідання, а саме шляхом надсилання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на адресу суду та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення судді Литвиненку І.Ю. дотримання процесуальних гарантій та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копії ухвал про відкриття дисциплінарних справ надсилались на адресу суду, де працює суддя, та оприлюднені на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

23 червня 2020 року до Вищої ради правосуддя (вх. №№ 500/1/6-20, 273/1/6-20) надійшли письмові пояснення судді Литвиненка І.Ю. по суті обставин дисциплінарної справи.

У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначені на 8 липня 2020 року та 29 липня 2020 року, суддя Литвиненко І.Ю. не прибув. До Вищої ради правосуддя з Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшло повідомлення про те, що у зазначений час суддя перебуває у відпустці. Додатково від судді надійшли заяви про відкладення розгляду справ 8 липня 2020 року та 19 липня 2020 року з посиланням на обставини, які суддя вважав поважними.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши 29 липня 2020 року матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., представника Дніпровської міської ради, яка взяла участь у засіданні палати в режимі відеоконференції, врахувавши характеристику судді Литвиненка І.Ю. та його письмові пояснення, дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності судді, якого належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, та встановила таке.

 

Обставини дисциплінарної справи за скаргою А.Пеніч

30 березня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла позовна заява Особа_1 до Особа_2 про стягнення заборгованості за договором позики, якій присвоєно номер 200/5719/18 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 30 березня 2018 року передано для розгляду судді Женеску Е.В.

Позовна заява обґрунтована тим, що 20 листопада 2012 року між Особа_1 (позикодавець) та  Особа_2, Особа_3, Пеніч Ахметом, Особа_4, Особа_5,  Особа_6 (позичальники) укладено договір позики на загальну суму три мільйони доларів США, які мали бути повернуті позивачу до 20 листопада 2017 року.

У позовній заяві позивач просив стягнути суму боргу із  Особа_2, який проживає у місті Дніпрі на вулиці Запорізьке шосе, що свідчило про підсудність справи Бабушкінському районному суду міста Дніпропетровська.

До позовної заяви Особа_1 долучив квитанцію про сплату 23 березня 2018 року судового збору за подання позовної заяви до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Женеску Е.В. від 4 квітня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання на 13 квітня 2018 року.

У судовому засіданні 18 квітня 2018 року суддя Женеску Е.В. протокольною ухвалою задовольнила клопотання представника позивача – адвоката Іващенка Р.В. від 13 квітня 2018 року про залучення до участі у справі співвідповідачів:

 Особа_3 (зареєстрований за адресою: місто Стамбул, ІНФОРМАЦІЯ, Туреччина, адреса для листування: 50000, Україна, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця ІНФОРМАЦІЯ);

Пеніч Ахмета (зареєстрований за адресою: місто Стамбул, ІНФОРМАЦІЯ, Туреччина, адреса для листування: 50000, Україна, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця ІНФОРМАЦІЯ);

 Особа_4 (місто Стамбул, ІНФОРМАЦІЯ, Туреччина, адреса для листування: 50000, Україна, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця ІНФОРМАЦІЯ);

 Особа_5 (зареєстрована за адресою: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Бабушкінський район, вулиця ІНФОРМАЦІЯ);

 Особа_6 (зареєстрований за адресою: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Жовтневий район, ІНФОРМАЦІЯ).

Ухвалою від 18 квітня 2018 року суддя Женеску Е.В. залишила без розгляду уточнену позовну заяву від 13 квітня 2018 року за підписом представника позивача – адвоката Іващенка Р.В. та надала час для усунення недоліків позовної заяви – розбіжностей у прізвищі позивача.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Женеску Е.В. від 10 травня 2018 року призначено підготовче судове засідання у цивільній справі № 200/5719/18.

12 червня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла заява про затвердження мирової угоди, згідно з якою відповідачі, які є учасниками ТОВ «ІК АКТИВ», відступали в рахунок визнаної ними заборгованості за договором позики належні їм корпоративні права зазначеного товариства на користь позивача.

У судовому засіданні 12 червня 2018 року до участі у справі як представника відповідачів  Особа_3, Пеніч Ахмета, Особа_4, Особа_5 допущено Марчукова Д.В., повноваження якого підтверджувалися наявними в матеріалах справи копіями довіреностей, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О.

Ухвалою від 21 червня 2018 року суддя Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Женеску Е.В. відмовила в задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Женеску Е.В., мотивованої тим, що представники сторін подали до суду мирову угоду, підписану всіма учасниками процесу, однак суд вимагає від сторін надання додаткових доказів у справі, чим порушує частину сьому статті 81 ЦПК України, згідно з якою суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, із власної ініціативи. Водночас суддя задовольнила заяву про самовідвід від розгляду справи з огляду на недовіру позивача. Справу передано до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу справ між суддями.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 200/5719/18 між суддями від 23 червня 2018 року справу передано судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненку І.Ю.

Суддя Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненко  І.Ю. ухвалою від 27 червня 2018 року справу № 200/5719/18 прийняв до провадження та призначив її до розгляду і підготовчому засіданні на 4 липня 2018 року.

3 липня 2018 року до суду надійшла уточнена позовна заява, у якій доповнено мотивувальну частину позову.

4 липня 2018 року, як вбачається із журналу судового засідання, у відкрите судове засідання з’явились представник позивача – адвокат Іващенко Р.В., представники відповідачів – адвокати Залізко В.Є. та Марчуков Д.В. У зв’язку із тим, що 3 липня 2018 року до суду надійшла уточнена позовна заява без доказів надіслання її відповідачам, розгляд справи відкладено на 10 липня 2019 року для надання відповідних доказів.

У судове засідання 10 липня 2018 року з’явився представник відповідачів Залізко В.С. У зв’язку з неявкою у судове засідання інших учасників справи справу відкладено на 13 липня 2018 року.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 13 липня 2018 року у справі № 200/5719/18 визнано «мирову угоду, укладену сторонами 3 липня 2018 року, за умовами якої:  Особа_2,  Особа_3, Пеніч Ахмет,  Особа_4,  Особа_5 та  Особа_6 визнають те, що їх солідарна заборгованість перед Особа_1 на момент укладення мирової угоди відповідає заявленим у позовній заяві вимогам і становить 3000000 (три мільйони) доларів США, що є еквівалентною сумі у національній валюті у розмірі 79470000 (сімдесят дев’ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч) гривень.

По цій мировій угоді Особа_2 передає Особа_1, в рахунок погашення заборгованості кошти у сумі еквівалентній 50000 (п’ятдесяти тисяч) доларів США, що є еквівалентом суми у 1300000 (один мільйон триста тисяч) гривень. Особа_1, відмовляється від своїх позовних вимог до  Особа_2, у вигляді солідарного стягнення з нього боргу за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року у розмірі 3000000 доларів США, що є еквівалентом сумі, на момент звернення до суду з позовною заявою, у 79470000 (сімдесят дев’ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч) гривень, які є позовними вимогами у цивільній справі за позовом Особа_1 до Особа_2, Особа_3, Пеніч Ахмет, Особа_4, Особа_5 та  Особа_6 про солідарне стягнення боргу за договором позики.

 Особа_3, в рахунок погашення заборгованості передає  Особа_1, корпоративні права у вигляді своєї частки у статутному капіталі ТОВ «ІК Актив» (код ЄДРПОУ: 36208668) у розмірі 21 (двадцять один) відсоток, що є еквівалентним сумі 326445 (триста двадцять шість тисяч чотириста сорок п’ять) гривень та частку у статутному капіталі ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ: 36726560) у розмірі 21 (двадцять один) відсоток, що є еквівалентом сумі у 2100000 (два мільйони сто тисяч) гривень. Особа_1, відмовляється від своїх позовних вимог до  Особа_3, у вигляді солідарного стягнення боргу за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року, у розмірі 3000000 (три мільйони) доларів США, що є еквівалентом сумі, на момент звернення до суду з позовною заявою, у 79470000 (сімдесят дев’ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч) гривень, яка є предметом позову у цивільній справі за позовом Особа_1 до Особа_2, Особа_3, Пеніч Ахмет, Особа_4, Особа_5 та Особа_6 про солідарне стягнення боргу за договором позики.

Пеніч Ахмет, в рахунок погашення заборгованості передає  Особа_1, корпоративні права у вигляді своєї частки у статутному капіталі ТОВ «ІК Актив» (код ЄДРПОУ: 36208668) у розмірі 16 (шістнадцять) відсотків, що є еквівалентом сумі у 248720 (двісті сорок вісім тисяч сімсот двадцять) гривень та частку у статутному капіталі ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ: 36726560) у розмірі 16 (шістнадцять) відсотків, що є еквівалентом сумі у 1600000 (один мільйон шістсот тисяч) гривень. Особа_1, відмовляється від своїх позовних вимог до Пеніча Ахмет, у вигляді солідарного стягнення боргу за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року, у розмірі 3000000 доларів США (три мільйони), що є еквівалентом сумі, на момент звернення до суду з позовною заявою, у розмірі 79470000 (сімдесят дев’ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч) гривень, що є предметом позову у цивільній справі за позовом Особа_1 до  Особа_2,  Особа_3, Пеніч Ахмет, Особа_4, Особа_5 та  Особа_6 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики.

 Особа_4, в рахунок погашення заборгованості передає Особа_1, (рнокпп: номер_2) корпоративні права у вигляді своєї частки у статутному капіталі ТОВ «ІК Актив» (код ЄДРПОУ: 36208668) у розмірі 21 (двадцять один) відсоток, що є еквівалентом сумі у 326445 (триста двадцять шість тисяч чотириста сорок п’ять) гривень та свою частку у статутному капіталі ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ: 36726560) у розмірі 21 (двадцять один) відсоток, що є еквівалентом сумі у 2100000 (два мільйони сто тисяч) гривень. Особа_1, відмовляється від своїх позовних вимог до Особа_4, у вигляді солідарного стягнення боргу за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року у сумі 3000000 доларів США (три мільйони), що є еквівалентом сумі, на момент звернення до суду з позовною заявою, у 79470000 (сімдесят дев’ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч) гривень, що є предметом позову у цивільній справі за позовом Особа_1 до  Особа_2,  Особа_3, Пеніч Ахмет, Особа_4, Особа_5 та Особа_6 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики.

 Особа_5, в рахунок погашення заборгованості передає Особа_1, корпоративні права у вигляді своєї частки у статутному капіталі ТОВ «ІК Актив» (код ЄДРПОУ: 36208668) у розмірі 17 (сімнадцять) відсотків, що є еквівалентом сумі у 264265 (двісті шістдесят чотири тисячі двісті шістдесят п’ять) гривень та свою частку у статутному капіталі ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ: 36726560) у розмірі 17 (сімнадцять) відсотків, що є еквівалентом сумі у 1700000 (один мільйон сімсот тисяч) гривень. Особа_1, відмовляється від своїх позовних вимог до  Особа_5, у вигляді солідарного стягнення з неї боргу за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року у сумі 3000000 доларів США (три мільйони), що є еквівалентом сумі, на момент звернення до суду з позовною заявою, у 79470000 (сімдесят дев’ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч) гривень, що є предметом позову у цивільній справі за позовом   Особа_1 до  Особа_2,  Особа_3, Пеніч ахмет,  Особа_4,  Особа_5 та  Особа_6 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики.

 Особа_6, в рахунок погашення заборгованості передає  Особа_1, корпоративні права у вигляді своєї частки у статутному капіталі ТОВ «ІК Актив» (код ЄДРПОУ: 36208668) у розмірі 17 (сімнадцять) відсотків, що є еквівалентом сумі у 264265 (двісті шістдесят чотири тисячі двісті шістдесят пять) гривень та свою частку у статутному капіталі ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ: 36726560) у розмірі 17 (сімнадцять) відсотків, що є еквівалентом сумі у 1700000 (один мільйон сімсот тисяч) гривень.   Особа_1, відмовляється від своїх позовних вимог до  Особа_6, у вигляді солідарного стягнення боргу за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року у розмірі 3000000 доларів США (три мільйони), що є еквевалентом сумі, на момент звернення до суду з позовною заявою, у розмірі 79470000 (сімдесят дев’ять мільйонів чотириста сімдесят тисяч) гривень, що є предметом позову у цивільній справі за позовом   Особа_1 до  Особа_2,  Особа_3, Пеніч Ахмет,  Особа_4,  Особа_5 та  Особа_6 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики.

Після передачі грошових коштів у зазначеній вище сумі від  Особа_2 до  Особа_1, передачі корпоративних прав у вигляді розмірів своїх часток у статутному капіталі у зазначеному вище розмірі від  Особа_3 до  Особа_1, від Пеніч Ахмет до  Особа_1, від  Особа_4 до  Особа_1, від  Особа_5 до  Особа_1 та від  Особа_6 до  Особа_1, кредитор   Особа_1 не матиме претензій майнового характеру до позичальників:  Особа_2,  Особа_3, Пеніч Ахмета,  Особа_4,  Особа_5 та до  Особа_6 за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року, що укладений між цими особами, у межах цивільної справи про стягнення боргу за цим договором (справа № 200/5719/18, провадження № 2/200/2367/18).

Строк передачі грошових коштів та корпоративних прав у вигляді часток у статутному капіталі у розмірах, що визначений у цій угоді, складає один календарний місяць, перебіг якого починається з 14 липня 2018 року, тобто з наступного дня після затвердження судом мирової угоди. Будь-які витрати майнового характеру, що можуть виникнути після затвердження цієї Мирової угоди, покладаються на  Особа_2,  Особа_3, Пеніч Ахмета,  Особа_4,  Особа_5 та до  Особа_6 солідарно.

Судові витрати по цивільній справі за позовом Особа_1 до Особа_2, Особа_3, Пеніча Ахмет, Особа_4, Особа_5 та  Особа_6 про стягнення заборгованості за договором позики (справа № 200/5719/18, провадження № 2/200/2367/18) у сумі 8810 гривень, що сплачені Особа_1 при подачі позовної заяви, повинні бути сплачені на його користь Особа_2, Особа_3, Пенічем Ахмет, Особа_4, Особа_5 та Особа_6 протягом одного календарного місяця, перебіг якого починається з 14 липня 2018 року, тобто з наступного дня після затвердження судом цієї мирової угоди.

У випадку ухилення  Особа_2, Особа_3, Пеніча Ахмет, Особа_4, Особа_5 та  Особа_5 від виконання умов цієї мирової угоди чи прострочення сплати платежу, передачі часток у корпоративних правах у власність, Особа_1 має право пред’явити ухвалу про затвердження мирової угоди до Державної виконавчої служби для примусового виконання. При пред’явленні ухвали Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська про затвердження мирової угоди для примусового виконання, вона буде мати силу виконавчого документу, у відповідності до вимог частини третьої статті 208 ЦПК України, та буде підлягати примусовому виконанню про стягнення з боржників заборгованості, згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

По справі роз’яснено вимоги статті 256 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається».

17 липня 2018 року справу передано на зберігання до канцелярії Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

18 липня 2018 року представниця відповідачки  Особа_5 - адвокат Грунська М.О. ознайомилась із матеріалами цивільної справи.

16 липня 2018 року до суду надійшла письмова заява адвоката Марчукова Д.В., як представника відповідачки Особа_5, про видачу копії ухвали від 13 липня 2018 року та про видачу матеріалів справи для ознайомлення.

18 липня 2018 року до суду надійшла письмова заява адвоката Грунської М.О., як представниці Особа_5, про видачу технічного запису усіх судових засідань у зазначеній цивільній справі.

18 липня 2018 року до суду надійшла апеляційна скарга представниці відповідачки  Особа_5 ‒ адвоката Шипоші К.І. на ухвалу суду від 13 липня 2018 року, яка обґрунтована тим, що  Особа_5 випадково, із ЄДРСР, стало відомо про затвердження мирової угоди по справі № 200/5719/18, яку вона у дійсності не укладала, оскільки не перебуває у будь-яких правовідносинах із Особа_1 та Особа_2, не отримувала жодної повістки про час та місце розгляду справи, жодної судової ухвали, а також копії позовної заяви, і не уповноважувала будь-яку особу на представлення її інтересів у суді. Вважала спір штучним та створеним із метою заволодіння її та її бізнес-партнерів, майном.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у справі № 200/5719/18 апеляційну скаргу Особа_5 на ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2018 року задоволено. Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема апеляційним судом в зазначеній постанові встановлено, що «23 серпня 2018 року до апеляційного суду Дніпропетровської області представником відповідача  Особа_2 – адвокатом Дятловим А.М. подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

27 серпня 2018 року при підготовці даної справи до колегії, яка призначена на 28 серпня 2018 року, помічником судді апеляційного суду Дніпропетровської області були виявлені підложні матеріали справи, тобто адвокатом було порушено вимоги статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За фактом викрадення цивільної справи № 200/5719/18 (апеляційне провадження №22-ц/774/5251/18) були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування.

28 серпня 2018 року питання стосовно розгляду апеляційної скарги  Особа_5 було зняте до відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 листопада 2018 року заяву апеляційного суду Дніпропетровської області про відновлення втраченого судового провадження №200/5719/18 задоволено.

Відновлено повністю втрачене судове провадження № 200/5719/18 по цивільній справі за позовом Особа_1 до  Особа_2, Особа_3, Пеніч Ахмета, Особа_4, Особа 5, Особа 6 «про стягнення боргу за договором позики».

Визнаючи мирову угоду по справі за позовом Особа_1 до Особа_2, Особа_3, Пенича Ахмета, Особа_4, Особа 5 та Особа_6 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції дійшов до висновку, що мирова угода, досягнута безпосередньо сторонами, не порушує чиїх не-будь прав та охоронюваних законом інтересів.

З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погодився з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що звертаючись з позовом до суду Особа_1 зазначив про існування боргових зобов’язань Особа_2,  Особа_5, Особа_3, Пеніч А., Особа_4, Особа_5 на суму 3 000 000 доларів США, про що була складена розписка 20 листопада 2012 року. Особа_2,  Особа_6, Особа_3, Пеніч А., Особа_4, Особа_5 зобов’язувалися повернути кошти не пізніше 20 листопада 2017 року. Посилаючись на те, що відповідачі не виконали своїх зобов’язань та не реагують на його звернення, позивач просив стягнути з них на свою користь 79 470 000 грн та судові витрати.

12 червня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська було подано мирову угоду, в якій сторони прийшли до врегулювання спору шляхом її укладення, вона прийнята судом та затверджена.

Затверджуючи мирову угоду по справі, судом першої інстанції не враховано, що предметом спору є солідарне стягнення з Особа_2, Особа_5, Особа_3, Пеніч А., Особа_4, Особа_5 на користь Особа_1 заборгованості за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року у розмірі 79 470 000,00 грн.

Визнаючи відповідно до умов мирової угоди за Особа_1 частки у статутному капіталі ТОВ «ІК АКТИВ» та ТОВ «ДНІПРООЛІЯ», які не є предметом спору про стягнення боргу, суд детально не з’ясував, чи відповідає зазначена мирова угода вимогам закону, зокрема положенням статті 207 ЦПК України, чи стосується вона прав та обов’язків сторін, що випливають із договору позики і самого предмета позову, чи пов’язані її умови зі спірними правовідносинами, чи законно відповідачі в розумінні положень статей 1046, 1049 ЦК України, укладаючи мирову угоду щодо корпоративних прав у вигляді часток у статутних капіталах ТОВ «ІК АКТИВ» та ТОВ «ДНІПРООЛІЯ» шляхом передання їх у власність позивача виконали взяті на себе зобов’язання по поверненню боргу та чи є вони співмірними із сумою боргу за договором позики.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що були порушені вимоги ЦПК України щодо встановлення місця реєстрації відповідачів, оскільки як вбачається з позовної заяви та заяви про затвердження мирової угоди позивачем зазначено зареєстровані адреси Особа_3 ‒ місто Стамбул, ІНФОРМАЦІЯ, Туреччина, Пеніч А. ‒ місто Стамбул, ІНФОРМАЦІЯ, Туреччина, Особа_4 ‒ м.Стамбул, ІНФОРМАЦІЯ, Туреччина.

Проте, вказані адреси є неповними та не містять, а ні назви вулиці, а ні номеру будинку.

Також, зазначені позивачем адреси для листування з відповідачами мають для всіх однакову адресу, а саме: вулиця ІНФОРМАЦІЯ, місто Кривий Ріг, Дніпропетровська області, в той час коли Особа_3, Пеніч Ахмет, Особа_4 є громадянами Турецької Республіки.

Суд першої інстанції не з’ясував та не перевірив місце проживання та реєстрації Особа_3, Пеніч Ахмет, Особа_4, чим порушив вимоги частини шостої статті 187 ЦПК України

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції всупереч вимогам статей 498 ЦПК України не здійснено належне повідомлення іноземних осіб про дату, час та місце розгляду справи в Бабушкінському районному суді місто Дніпропетровська, учасниками якої вони є.

Тобто, суддею першої інстанції порушено права сторін та усунуто від участі у розгляді справи громадян інших держав (іноземців) ‒ громадян Турецької Республіки  Особа_3, Пеніч Ахмет, Особа_4.

Розпочинаючи судовий розгляд, суд мав встановити, чи повідомлені про час і дату цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з’явилися у засідання.

Відповідно до частини другої статті 496 ЦПК України іноземні особи мають процесуальні права та обов’язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судом не здійснено жодних дій згідно з нормами ЦПК України щодо направлення сторонам судових повісток про виклик.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважала, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо визнання мирової угоди та закриття провадження у справі є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, а тому відповідно до вимог статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції».

З моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська під головуванням судді Яковлева Д.О. від 5 грудня 2019 року у справі № 200/5719/18 на підставі нотаріально засвідченої заяви Особа_1 прийнято відмову від позову до  Особа_2, Особа_3, Пеніча Ахмета, Особа_4, Особа_5,  Особа_6 про стягнення заборгованості за договором позики та закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.

У письмових поясненнях суддя Литвиненко І.Ю. зазначив таке.

Провадження у справі відкрито іншим складом суду і допуск до участі справі особи, що представлялась Марчуковим Д.В., як представника відповідачів здійснений іншим головуючим.

У зв’язку із втратою оригіналів матеріалів цивільної справи апеляційним судом спростувати факт допуску до участі у справі неповноважних представників неможливо. Суддя вважає, що встановлення наявності у його діях складу дисциплінарного проступку на підставі відновлених матеріалів справи не є можливим.

Суддя переконаний, що відповідачам було відомо про розгляд суддею справи, оскільки адвокати АО «Інтегрітіс», які представляли інтереси Особа_5, Пеніча А., Особа_3, Особа_4, подавали відповідні заяви.

Незважаючи на те, що відповідачі Пеніч А., Особа_3, Особа_4 не брали участі у розгляді справи у суді першої інстанції, під час апеляційного перегляду ухвали суду та після скерування справи до суду першої інстанції на новий розгляд останні будь-яких доказів, заяв по суті справи чи із процесуальних питань не подавали. У зв’язку із цим стверджувати про те, що неучасть відповідачів унеможливила реалізацію ними своїх процесуальних прав та обов’язків, неправильно і такий висновок не тільки не відповідає фактичним обставинам справи, а є припущенням.

Суддя стверджує, що не допустив упередженості, оскільки вжив усіх можливих заходів задля своєчасного ознайомлення відповідачів із матеріалами цивільної справи, отримання технічних записів судового засіданні, надіслання справи до апеляційного суду, відновлення матеріалів втраченого судового провадження, надіслання копій рішень для оприлюднення.

Вважає, що розгляд справи за участю громадян Туреччини можливий, оскільки підстави виникнення позову мали місце на території України, відповідачі мають майно на території України, один із відповідачів зареєстрований у Шевченківському районі міста Дніпра, що підпадає під юрисдикцію Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська; апеляційний суд при перегляді ухвали про затвердження мирової угоди не встановив порушень правил підсудності, а підставою скасування судового рішення стало неналежне повідомлення відповідачів про час, день та місце розгляду справи, а також затвердження мирової угоди із виходом за межі позовних вимог.

Суддя зазначив, що єдиною підставою для висновку про те, що Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська порушено правила підсудності під час розгляду цієї справи, може бути відповідна ухвала апеляційного суду, постановлена за результатами перегляду ухвали суду про відкриття провадження у справі. Такий перегляд апеляційним судом не здійснювався, оскільки сторони зі скаргою не звертались, а апеляційний суд при скасуванні ухвали суду про затвердження мирової угоди порушень правил територіальної підсудності не встановив.

Суддя вважає, що в його діях відсутнє порушення права на справедливий суд, оскільки конвенційні права ним не порушувалися.

У результаті затвердження суддею мирової угоди відповідачі не були позбавлені права власності, оскільки ані офіційний, ані фактичний перехід часток у статутному капіталі товариств не відбувся, реєстраційні зміни не вносились, прибуток не перерозподілявся. Відповідачі не звертались до суду із заявою про поворот виконання судового рішення у вигляді ухвали про затвердження мирової угоди; не просили зупинити виконання такого рішення; не подавали на його дії скарги із зазначенням того, що внаслідок прийнятого суддею рішення їх позбавлено власності чи завдано їм матеріального збитку.

На переконання судді, прийняття судом рішення за відсутності доказів належного повідомлення сторін про час, день та місце розгляду справи є підставою для скасування рішення судом апеляційної інстанції. Однак це не є безумовною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки необхідно обов’язково встановити факт спричинення внаслідок прийняття рішення за таких умов шкоди правам або інтересам особи.

Суддя Литвиненко І.Ю. вказує, що у цій справі ним допущено помилку, яка була усунута судом апеляційної інстанції, а отже, усунуто можливі негативні наслідки для учасників справи.

Оцінюючи дії судді Литвиненка І.Ю. як такі, що містять ознаки дисциплінарних проступків, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Статтею 190 ЦПК України встановлено обов’язок судді після відкриття провадження у справі невідкладно надіслати учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Також цією нормою визначено, що одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

У фотокопії матеріалів справи № 200/5719/18 відсутні відомості про здійснення судом виклику відповідачів до суду та надсилання їм ухвали про прийняття справи до провадження та призначення справи до розгляду. У матеріалах справи також відсутні документи, що підтверджували б отримання відповідачем судових документів, що призвело до порушення процесуальних прав учасників судового провадження.

Також матеріали справи № 200/5719/18 не містять відомостей про надіслання учасникам справи судових повісток про виклик у підготовче судове засідання, а також інформація про їх вручення, що свідчить про порушення суддею Литвиненком І.Ю. вимог статей 8, 12, 128, 190, 223 ЦПК України з огляду на таке.

За приписами статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Із протоколів та записів судових засідань від 4, 10 та 13 липня 2018 року вбачається, що питання щодо повідомлення сторін у справі про час і місце розгляду справи, причини їх неявки в судове засідання і можливість проведення засідання за відсутності сторін відповідно до вимог ЦПК України суддею Литвиненком І.Ю. не вирішувались.

Статтею 498 ЦПК України встановлено, що у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі – іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено – Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Аналогічна норма міститься в частині першій статті 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», якою встановлено, що у разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникає необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Водночас статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач – фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа – відповідач – місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддя Литвиненко І.Ю., розпочинаючи розгляд справи за участю відповідачів, які є громадянами Турецької Республіки, не з’ясував питання щодо їхнього місцезнаходження, незважаючи на те, що у договорі позики, заявах про затвердження мирової угоди місцем їхнього проживання вказано Турецьку Республіку, а у заяві про залучення до участі у справі та в уточненій позовній заяві зазначена адреса для листування: 50000, Україна, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця ІНФОРМАЦІЯ. Водночас достовірність вказаних адрес жодним чином не підтверджувалася та судом не перевірялася.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддя Литвиненко І.Ю., здійснюючи розгляд справи за участю іноземних громадян, з огляду на відсутність відомостей про наявність у них місця проживання або місцезнаходження в Україні або про те, що за їхньою згодою визначалася підсудність справи українським судам, порушив вимоги ЦПК України та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Згідно із частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Статтями 2, 5 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Таким чином, положення статті 223 ЦПК України слід тлумачити з урахуванням імперативного припису статті 8 ЦПК України та у світлі норм статей 2, 5 ЦПК України, згідно з якими завданням суду є здійснення правосуддя з метою захисту прав і свобод осіб та надання їм рівних процесуальних можливостей для захисту своїх прав, які повинен забезпечити суд, а обов’язок суду щодо належного повідомлення сторін у справі (стаття 223 ЦПК України) є необхідним процесуальним механізмом забезпечення сторонам обізнаності щодо своєї судової справи та реалізації права на захист.

Наведеними нормами також спростовуються твердження судді Литвиненка І.Ю. щодо неможливості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за прийняття судом рішення за відсутності доказів належного повідомлення сторін про час, день та місце розгляду справи, це є підставою для скасування рішення судом апеляційної інстанції, а не безумовною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки необхідно обов’язково встановити факт спричинення прийняттям рішення за таких умов шкоди правам або інтересам особи.

Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що істотне порушення норм процесуального права є підставою як для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, так і для скасування постановленого з такими порушеннями судового рішення, оскільки для скасування судового рішення має значення встановлення факту неправильного правозастосування суддею, натомість для дисциплінарної справи мають значення допущені суддею порушення обов’язків судді під час розгляду справи, що призвели до хибного застосування закону.

Зазначене спростовує посилання судді на неможливість його притягнення до дисциплінарної відповідальності з огляду на те, що істотність порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухваленого рішення, однак не є безумовною підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

Надаючи оцінку твердженням судді Литвиненка І.Ю., що для встановлення наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку необхідною є наявність шкоди, Дисциплінарна палата зазначає, що суддя є носієм публічної влади, зокрема державної, і вчинення ним дисциплінарного проступку заподіює шкоду, перш за все, публічним інтересам. Шкода дисциплінарного порушення полягає у самому факті вчинення проступку, а додаткові шкідливі наслідки для приватних інтересів осіб, які зазнають безпосереднього впливу від такого проступку, лише обтяжують відповідальність судді і їх встановлення та відшкодування здійснюються в цивільному судочинстві.

Зважаючи на викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що незабезпечення суддею Литвиненком І.Ю. повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи та розгляд справи за відсутності належного підтвердження про повідомлення сторін про час і місце розгляду справи свідчить про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).

Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частиною одинадцятою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

У наданих представником скаржника та суддею до Вищої ради правосуддя фотокопіях матеріалів справи № 200/5719/18 наявна квитанція про сплату судового збору на розрахунковий рахунок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. Документа про сплату судового збору за подання позовної заяви до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська матеріали справи не містять, що свідчить про невиконання суддею Литвиненком І.Ю. вимог статті 185 ЦПК України щодо залишення позовної заяви без руху та прийняття ним до свого провадження позовної заяви, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 189 ЦПК України одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 196 ЦПК України).

Як вбачається з ухвали судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 27 червня 2018 року, справа № 200/5719/18 була призначена до розгляду в підготовчому засіданні на 4 липня 2018 року.

Відповідно до статті 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Суд з’ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

Із матеріалів справи вбачається, що справа призначена суддею Литвиненком І.Ю. до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 4 липня 2018 року, однак таке засідання суддею не проводилося, рішення за результатами проведення такого засідання не приймалося, сторонам не надавалася можливість скористатися правами, наданими статтями 191, 192 ЦПК України, справа не призначалася до розгляду у відкритому судовому засіданні, що свідчить про істотне порушення суддею Литвиненком І.Ю.
статей 189‒200 ЦПК України.

Частиною другою статті 62 ЦПК України встановлено, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

Головуючий встановлює особи тих, хто бере участь у судовому засіданні, а також перевіряє повноваження представників (частина четверта статті 217 ЦПК України).

У наданих представником скаржника та суддею Литвиненком І.Ю. фотокопіях матеріалів справи № 200/5719/18 наявні чотири копії довіреностей від імені  Особа_3, Пеніч Ахмета,  Особа_4 та  Особа_5 (довірителі), посвідчені приватним нотаріусом Тригуб Є.О., якими уповноважено Марчукова Дмитра Вікторовича та Нестеренко Анастасію Миколаївну (повірені) представляти їхні інтереси.

При цьому на всіх копіях довіреностей відсутні підписи довірителів.

Із запису судового засідання 4 липня 2018 року вбачається, що суддя Литвиненко І.Ю. в судовому засіданні не перевіряв належність документів, що уповноважували Марчукова Д.В. представляти інтереси відповідачів у справі.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що зазначені обставини свідчать про грубу недбалість судді під час виконання обов’язку щодо належного встановлення особи та перевірки її повноважень здійснювати представництво у судовому засіданні, негативні наслідки чого виявились при розгляді справи та затверджені мирової угоди. Зокрема, 25 липня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Є.О. посвідчила заяву Марчукова Д.В., в якій він зазначив, що не брав участі у розгляді судової справи № 200/5719/18 у Бабушкінському районному суді міста Дніпропетровська як представник  Особа_3, Пеніч Ахмета,  Особа_4,  Особа_5, а також не подавав до зазначеного суду жодних заяв, у тому числі і мирових угод. Цього самого дня нотаріус Тригуб Є.О. повідомила, що не посвідчувала довіреностей від імені  Особа_3, Пеніч Ахмета,  Особа_4,  Особа_5 та їх копій.

Встановлені обставини справи, надані скаржником фотокопії матеріалів справи № 200/5719/18, аудіозаписи засідань, відновлені матеріали справи дають підстави для обґрунтованого висновку про те, що суддею Литвиненком І.Ю. не виконано належним чином обов’язку щодо встановлення осіб сторін, які беруть участь у справі, та наявності у них належних повноважень, а отже, суддя Литвиненко І.Ю., стверджуючи про неможливість встановлення в його діях проступку на підставі відновлених матеріалів справи, не врахував загального обсягу інформації та матеріалів, наявних у провадженні Дисциплінарної палати.

Твердження судді Литвиненка І.Ю. щодо відсутності у нього обов’язку встановлювати осіб та перевіряти наявність у них повноважень з огляду на те, що такі дії здійснив попередній склад суду, є необґрунтованим, оскільки суперечить принципу безпосереднього розгляду справи суддею та обов’язку судді щодо розгляду справи спочатку.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, подання позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (стаття 44 ЦПК України).

На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, внаслідок допущення усіх зазначених порушень суддя Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненко І.Ю. у надзвичайно короткий строк (20 днів), призначаючи судові засідання з перервами у кілька днів (4, 10, 13 липня 2018 року), прийняв рішення про затвердження мирової угоди, що надавало можливість заінтересованим особам протиправно заволодіти корпоративними правами юридичної особи без відома їхніх власників.

Застосовуючи положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі ‒ Конвенція) Європейський суд з прав людини (далі ‒ ЄСПЛ) неодноразово вказував, що Конвенція вимагає від держав-сторін вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 (пункт 77 рішення у справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» від 4 березня 2014 року). Поза всяким сумнівом, право на справедливий судовий розгляд порушується, якщо особа взагалі не була залучена до судового розгляду, в результаті якого було вирішене питання про її права.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Литвиненка І.Ю., а саме  порушення вимог статей 44, 62, 175, 177, 185, 197, 198, 217 ЦПК України, не можна кваліфікувати інакше, ніж «явні помилки», тобто помилки, яких не міг би допустити розумний суд, що можна вважати «грубим свавіллям» (рішення від 5 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)», пункт 62), а кількість допущених «помилок» не дає можливості констатувати неупереджене ставлення судді до розгляду справи.

Водночас з огляду на вимоги положень статті 498 ЦПК України, статей 76, 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що дії судді щодо здійснення провадження у справі з іноземним елементом, зважаючи на відсутність в ухвалі про прийняття справи до провадження відповідних мотивів судді щодо правового регулювання зазначених статей, суддя Литвиненко І.Ю. діяв у спосіб не передбачений законодавством України, що не відповідає положенням статті 6 Конвенції щодо «суду, встановленого законом».

У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року № 7360/76 у справі «Лео Занд проти Австрії» зазначено, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції охоплює усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (пункт 68).

Зважаючи на викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддя Литвиненко І.Ю. під час розгляду справи № 200/5719/18 допустив грубі порушення норм та принципів процесуального права, а саме: прийняв до провадження позовну заяву, що не оплачена судовим збором; порушив спеціальну процедуру залучення до участі у справі іноземних громадян; допустив до участі у справі особу, повноваження якої не підтверджені та особа якої не встановлена; порушив порядок проведення підготовчого судового засідання, що свідчить про порушення прав сторін у справі на справедливий розгляд справи судом, встановленим законом, оскільки більшість дій судді під час розгляду справи суперечила чітким вимогам закону, що вказує на наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права на справедливий суд).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції регламентує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Затверджуючи мирову угоду у справі, суд першої інстанції не врахував, що предметом спору є солідарне стягнення із Особа_2, Особа_5, Особа_3, Пеніч А., Особа_4, Особа_5 на користь Особа_1 заборгованості за договором позики № 1 від 20 листопада 2012 року у розмірі 79 470 000,00 грн, як про це також зазначив апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про затвердження мирової угоди.

Відповідно до статті 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову.

Тобто мирова угода – це досягнута між сторонами під час судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по-новому визначає їх суб’єктивні права та обов’язки. Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета спору. Не може визнаватися судом мирова угода, в якій не вирішено долю заявлених позивачем вимог і умови якої не пов’язані зі спірними правовідносинами, оскільки така угода не призведе до усунення конфлікту.

При визнанні мирової угоди цивільний процесуальний закон покладає на суд обов’язок перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують такі умови права, свободи та інтереси інших осіб, чи не суперечать дії законного представника однієї із сторін мирової угоди інтересам особи, яку він представляє, чи мають представники сторін відповідні повноваження на укладення мирової угоди, а також роз’яснити сторонам наслідки визнання мирової угоди.

Згідно з положеннями пункту 1 частини п’ятої статті 207 ЦПК України, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, є невиконуваними, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, з огляду на зміст статті 207 ЦПК України укладена в цивільному процесі мирова угода породжує права та обов’язки для осіб не тільки процесуальні, а й матеріальні. Тому мирова угода має матеріальний зміст, укладається і затверджується судом відповідно до вимог не лише цивільного процесуального права, а й з урахуванням цивільного права.

Визнаючи відповідно до умов мирової угоди за Особа_1 частки у статутному капіталі ТОВ «ІК АКТИВ» та ТОВ «ДНІПРООЛІЯ», які не входили до предмета спору, суд здійснив втручання у права власності власників корпоративних прав, при чому без детального з’ясування, чи відповідає мирова угода вимогам закону, зокрема положенням статті 207 ЦПК України, чи стосується вона прав та обов’язків сторін, що випливають із договору позики і самого предмета позову, чи пов’язані її умови зі спірними правовідносинами, чи законно відповідачі в розумінні положень статей 1046, 1049 ЦК України, укладаючи мирову угоду щодо корпоративних прав у вигляді часток у статутних капіталах ТОВ «ІК АКТИВ» та ТОВ «ДНІПРООЛІЯ» шляхом передання їх у власність позивача, виконали взяті на себе зобов’язання щодо повернення боргу та чи є такі зобов’язання співмірними із сумою боргу за договором позики і чи укладався такий договір позики взагалі, зважаючи, що примітивність його змісту суперечить та унеможливлює реальність надання позики в такому особливо великому розмірі.

Зазначене, на переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, з огляду на швидкість розгляду справи (20 днів), кількість порушень норм процесуального права, відсутність законного обґрунтування обраного судом способу втручання у право власності непоінформованих про розгляд справи власників, призвело до втручання у право осіб на вільне володіння своїм майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що при встановлені в діях судді Литвиненка І.Ю. ознак втручання у право власності застосовується категоричний підхід, який не залежить від фактичного настання наслідків у виді фактичного позбавлення особи права власності.

У цьому випадку суддя Литвиненко І.Ю. здійснив усі залежні від нього дії з метою створення для недобросовісних сторін умов для отримання повноцінної можливості заволодіти майном інших осіб, а тому оцінку дій судді через консеквенціалістичний підхід (наявність чи відсутність наслідків) Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає неприпустимою, оскільки суддя несе персональну відповідальність за свої дії незалежно від випадку.

Наведеним повністю спростовуються твердження судді щодо неможливості притягнення його до дисциплінарної відповідальності через відсутність реальних наслідків, що виразилося у позбавленні осіб права власності.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що не існує жодного володіння власністю доти, доки особа не може заявити про своє право власності. «Заявлення права» може означати «володіння майном», про яке йдеться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку. Для того щоб довести, що втручання у право власності відбулося, необхідно довести, що гарантії захисту, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, було порушено. Як свідчить аналіз практики ЄСПЛ, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді – органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як стаття 1 Першого протоколу до Конвенції забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону.

Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що суддя Литвиненко І.Ю. допустив істотне порушення вимог статей 2, 8, 128, 130, 187, 207 ЦПК України, що мало наслідком порушення правил щодо юрисдикції та грубе порушення закону, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України, а тому в його діях містяться ознаки дисциплінарного проступку, наслідком якого є притягнення судді до відповідальності з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності).

За результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що зазначені вище порушення закону, які полягають в істотному порушенні процесуальних прав сторін, допущені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов’язків судді (недбалості). Натомість порушення прав власників майна на мирне володіння майном та права сторін на справедливий суд (з огляду на очевидну непропорційність, незаконність, необґрунтованість прийнятого рішення та велику кількість та системність порушень) допущено внаслідок грубої недбалості. Доказів умисного вчинення суддею проступків під час розгляду дисциплінарної справи не здобуто.

Враховуючи викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Литвиненка І.Ю. час розгляду ним справи № 200/5719/18 містять ознаки дисциплінарних проступків, наслідком яких може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд).

 

Обставини дисциплінарної справи, відкритої за скаргами Дніпровської міської ради

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2015 року у справі № 202/5198/15-ц (за позовом  Особа_7 до Особа_8 про зобов’язання вчинити певні дії та визнання права власності) за Особа_7 було визнано право власності на 15-поверховий об’єкт житлової нерухомості за адресою: місто Дніпропетровськ, вулиця ІНФОРМАЦІЯ.

10 вересня 2015 року на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку добровільного виконання зобов’язання за позикою від 10 вересня 2015 року Особа_6 передав  Особа_9 право власності на предмет іпотеки – незавершений будівництвом квартирний (багатоквартирний) 15-поверховий житловий будинок, розташований на вулиці ІНФОРМАЦІЯ у місті Дніпропетровську, що складається з цокольного поверху, літ. А, загальна площа 1088,8 кв. м, готовністю 44 %.

10 вересня 2015 року за  Особа_9 зареєстровано право власності на об’єкт нерухомого майна – незавершене будівництво загальною площею 1088,8 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, вулиця ІНФОРМАЦІЯ, про що внесено запис № 11124916 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року заочне рішення від 19 червня 2015 року у справі № 202/5198/15-ц було скасовано. Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2016 року позов  Особа_6 у вказаній справі залишено без розгляду.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року у справі № 202/3999/16-ц (за позовом  Особа_9 до Особа_6, третя особа – Дніпровська міська рада, про визнання права власності на квартири та нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку) за  Особа_9 визнано право власності на нерухоме майно на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ) у місті Дніпрі загальною площею 7549,8 кв. метра.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 8 серпня 2016 року заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року у справі № 202/3999/16-ц скасовано. Зазначена справа перебуває на розгляді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, судове засідання призначено на 23 липня 2020 року.

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 15 жовтня 2014  року № 553-р незавершеному будівництву по вулиці ІНФОРМАЦІЯ присвоєно адресу – вулиця ІНФОРМАЦІЯ. Розпорядженням в. о. Дніпропетровського міського голови від 24 листопада 2015 року № 882-р вулиця ІНФОРМАЦІЯ була перейменована на вулицю ІНФОРМАЦІЯ. Розпорядженням Дніпровського міського голови від 12 вересня 2017 року № 1092-р визнано таким, що втратило чинність, розпорядження від 15 жовтня 2014 року № 553-р «Про присвоєння адреси незавершеному будівництву по вулиця ІНФОРМАЦІЯ (Бабушкінський район)» та присвоєно адресу цьому незавершеному будівництву: вулиця ІНФОРМАЦІЯ. Рішенням Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 80/24 вказаному об’єкту було присвоєно адресу – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 13Б.

Рішенням Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 83/24 «Про визначення об’єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра об’єкта нерухомого майна по вулиця ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б» зазначений об’єкт нерухомості визначено об’єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра та встановлено балансоутримувачем Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

20 вересня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесено запис № 22444688 про право комунальної власності на об’єкт нерухомого майна – незавершений будівництвом багатоквартирний житловий будинок загальною площею 13198,3 кв. м за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 13Б.

Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12013040650001281 від 6 березня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 197-1, частинами першою, четвертою статті 358, статтею 356, частинами першою, третьою, четвертою статті 190, частиною першою статті 194, частинами першою, третьою статті 185, частиною п’ятою статті 191 КК України, за фактами вчинення злочинів, пов’язаних зі здійсненням будівництва багатоквартирного житлового будинку на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К в місті Дніпрі та інших об’єктів містобудування у місті Дніпрі.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року у справі № 757/26429/17-к задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України Громадського О.А. про арешт майна, подане в межах кримінального провадження  № 12013040650001281. Накладено арешт на незавершене та завершене самовільне будівництво, крім житлових приміщень, які належать фізичним особам на праві приватної власності, що здійснюється на земельній ділянці за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (раніше вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К (до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г), кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, яка обліковується за Особа_9, із забороною розпорядження, користування, укладання попередніх договорів купівлі-продажу та проведення будь-яких будівельних робіт, спрямованих на створення завершеного об’єкта будівництва.

Зазначена ухвала була переглянута судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою  Особа_9 та ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року залишена без змін.

Також ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року у справі № 757/26430/17-к задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України Громадського О.А. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040650001281 від 6 березня 2013 року, про накладення арешту на майно та накладено арешт на земельну ділянку, на якій здійснюється самочинне будівництво, площею 1088,8 кв. м, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, яка розташована за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (раніше  вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К (до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г), із забороною розпорядження та користування вказаною земельною ділянкою.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року переглянуто вказану ухвалу слідчого судді за апеляційною скаргою  Особа_9 та залишено її без змін.

12 червня 2017 року старший слідчий в ОВС ГСУ НП України Государський О.А. виніс постанову про проведення процесуальних дій на іншій території, якою доручив працівникам СУ ГУ НП в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні № 12013040650001281 організувати виконання ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року про накладення арешту.

На виконання вказаної постанови старший слідчий СУ ГУ НП в Дніпропетровській області Гончарук А.О. виніс постанову від 6 липня 2017 року про передачу на відповідальне зберігання керівнику Комунального підприємства «Муніципальна варта» (далі ‒ КП «Муніципальна варта») Ткаченку А.І. земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, з об’єктом незавершеного будівництва площею 1088,8 кв. м, яка розташована за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (раніше вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К (до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г), та зобов’язав зберігати вказане майно в такому стані, в якому воно було на час передачі, до прийняття рішення у кримінальному провадженні.

Постановою першого заступника Генерального прокурора Сторожука Д.А. від 4 жовтня 2017 року здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013040650001281 доручено СУ ГУ НП в Дніпропетровській області.

Крім того, у провадженні СУ НП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12017040000000770 від 2 червня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, за фактом придбання невстановленими особами шляхом шахрайства права на майно, а саме на об’єкти незавершеного будівництва та земельні ділянки, розташовані у місті Дніпрі, у тому числі на вулиці Князя Володимира  Великого, 15К.

 

Справа № 200/12806/17, ухвала від 7 серпня 2017 року

1 серпня 2017 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга Особа_9, подана у порядку, передбаченому статтями 303–307 КПК України, про скасування постанови слідчого та зобов’язання вчинити дії.

У скарзі  Особа_9 просив: скасувати постанову слідчого Гончарука А.О. від 6 липня 2017 року, винесену в межах кримінального провадження № 120130406500001281; скасувати акт приймання-передачі речей від 6 липня 2017 року, складений у межах кримінального провадження № 120130406500001281 між слідчим Гончаруком А.О. та керівником КП «Муніципальна варта» Ткаченком А.І., про передачу на відповідальне зберігання керівнику КП «Муніципальна варта» Ткаченку А.І. земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, та об’єкта незавершеного будівництва площею 1088,8 кв. м, який розташовано по вулиця ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі.

Відповідно до автоматизованого розподілу скаргу розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

7 серпня 2017 року Особа_9 подав уточнену скаргу, у якій, керуючись статтями 303, 306 КПК України, просив: скасувати дії слідчого Гончарука А.О. в  межах кримінального провадження  № 12017040000000770 від 2 червня 2017 року щодо винесення постанови про передачу майна на відповідальне зберігання та акта приймання-передачі майна від 6 липня 2017 року; зобов’язати слідчого Гончарука А.О. допустити його як власника до майна, що належить йому, і не чинити перешкод для здійснення ревізії-інвентаризації майна; з метою збереження земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, та об’єкта незавершеного будівництва площею 1088,8 кв. м, який розташований по вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі, зобов’язати слідчого Гончарука А.О. в межах кримінального провадження № 12017040000000770 передати йому як власнику на відповідальне зберігання зазначену земельну ділянку з об’єктом незавершеного будівництва; з метою збереження його майна, на яке не накладено арешт і яке не передано на відповідальне зберігання КП «Муніципальна варта», але знаходиться на земельній ділянці із об’єктом незавершеного будівництва по вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі, зобов’язати слідчого Гончарука А.О. в межах кримінального провадження № 12017040000000770, а також керівництво КП «Муніципальна варта» не чинити йому як власнику майна перешкод в організації охорони майна з метою запобігання його викраденню та розтратам.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 7 серпня 2017 року скаргу Особа_9 задоволено частково.

Зобов’язано слідчих, які здійснюють та будуть здійснювати досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 120130406500001281 і № 12017040000000770, а також прокурорів, які є процесуальними керівниками у цих кримінальних провадженнях, забезпечити безперешкодний доступ  Особа_9 та уповноваженим ним особам до будівельного майданчика по вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі з метою користування та збереження своєї власності – рухомого майна у вигляді будівельної техніки та будівельних матеріалів, що розташовані на цьому майданчику та у недобудованому приміщенні. У задоволенні скарги в іншій частині відмовлено.

Як вбачається з ухвали, слідчий суддя встановив, що право власності на нерухоме майно на вулиці ІНФОРМАЦІЯ у місті Дніпрі Особа_9 набув на підставі рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року у спорі між ним та Особа_7 Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 8 серпня 2016 року це рішення скасовано. Тому до вирішення спору по суті Особа_9 не можна вважати власником нерухомого майна у вигляді об’єкта незавершеного будівництва площею 1088,8 кв. м на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі. Власником земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно, є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, тому накладенням арешту на це майно ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, його права не порушено. При цьому на об’єкті нерухомого майна, розташованому по вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі, де Особа_9 як власник цього майна здійснював будівництво, знаходиться належне йому майно – будівельні ліси, будівельна техніка, електричні кабелі, залізна арматура, пінобетон, огорожа майданчика тощо. Оскільки ніхто інший  до моменту накладення у травні 2017 року Печерським районним судом міста Києва арешту на об’єкт нерухомого майна по вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі, крім Особа_9, будівельних робіт на цьому недобудованому об’єкті не здійснював, слідчий суддя погодився із твердженням представників скаржника, що будівельні матеріали та техніка, які розташовані на цьому будівельному майданчику, є майном Особа_9.

 

Справа № 200/15179/17, ухвала від 21 вересня 2017 року

6 вересня 2017 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга представника  Особа_10 – адвоката Воронка В.С., подана в порядку, передбаченому статтями 303–307 КПК України.

У скарзі міститься також такі прохання: зобов’язати слідчого СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області Гончарука А.О., який виніс постанову про передання майна на відповідальне зберігання від 6 липня 2017 року в межах кримінального провадження № 120130406500001281 від 6 березня 2013 року, негайно повернути житлове приміщення – квартиру № 12, яка належить  Особа_10 як власнику та знаходиться у будинку, що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі, та не перешкоджати проводити будь-які роботи, у тому числі і будівельні, у квартирі, що належить їй; зобов’язати відповідальних осіб, яким було передано на відповідальне зберігання  майно Особа_10, забезпечити повний доступ та не перешкоджати у доступі до нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, їй як власниці майна або особам, які діють від її імені та представляють її інтереси; на підставі ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2017 року у справі № 202/4228/17 скасувати постанову слідчого СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області Гончарука А.О. у кримінальному провадженні № 12017040000000770 від 2 червня 2017 року щодо передачі третій особі на відповідальне зберігання земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, та нерухомого майна, яке розташоване на цій земельній ділянці, а також будь-які інші постанови слідчого, якими обмежується право користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, та нерухомим майном, яке розташовано на цій земельній ділянці; зобов’язати слідчого СУ ГУ НП України у Дніпропетровській області Гончарука А.О. в межах кримінального провадження № 12017040000000770 від 2 червня 2017 року негайно повернути нерухоме майно, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці,  Особа_10 як власнику.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу представника  Особа_10 – адвоката Воронка В.С. розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 21 вересня 2017 року скаргу  Особа_10 задоволено частково. Зобов’язано слідчих, які здійснюють та будуть здійснювати досудове слідство у кримінальному провадженні № 12017040000000770, а також прокурорів, які є процесуальними керівниками у цьому кримінальному провадженні, забезпечити безперешкодний доступ  Особа_10 та уповноваженим нею особам до недобудованого житлового будинку на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі з метою користування та збереження своєї власності – квартири № 12, що розташована у цьому недобудованому житловому будинку. У задоволенні скарги в іншій частині відмовлено.

Як убачається з ухвали, слідчим суддею встановлено, що 10 серпня 2016 року між  Особа_9 та  Особа_10 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким остання придбала у власність квартиру № 12 в об’єкті незавершеного будівництва по вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі. Право власності на це житло зареєстровано за  Особа_10 Постановою слідчого Гончарука О.А. від 6 липня 2017 року керівнику КП «Муніципальна варта» Ткаченку А.І. передано на відповідальне зберігання земельну ділянку із об’єктом незавершеного будівництва площею 1088,8 кв. м, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113, яка розташована на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня  вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі. Оскільки накладенням арешту на майно ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року права Особа_10 як власниці не порушено, а перешкоди у доступі до її майна у вигляді квартири № 12 у недобудованому будинку по вулиці ІНФОРМАЦІЯ у місті Дніпрі їй чинять працівники КП «Муніципальна варта», якому доручив охорону арештованих земельної ділянки та недобудованого будинку слідчий Гончарук А.О., слідчий суддя дійшов висновку про можливість зобов’язання вчинити такі дії саме тих слідчих, які здійснюють досудове слідство у кримінальному провадженні № 12017040000000770, зокрема слідчого Гончарука А.О.

 

Справа № 200/20739/17, ухвала від 14 грудня 2017 року

27 листопада 2017 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга Особа_9, в якій скаржник просив зобов’язати слідчого, який здійснює розслідування у кримінальному провадженні № 12013040650001281 від 6 березня 2013 року, передати на відповідальне зберігання об’єкт нерухомого майна за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б (раніше вулиця ІНФОРМАЦІЯ, а ще раніше, до 15 жовтня 2014 року, вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г), що розташований на земельних ділянках площею 0,1402 га, кадастровий номер 1210100000:02:422:0127, та площею 0,0267 га, кадастровий номер 1210100000:02:422:0126 (раніше площею 0,1669 га, кадастровий номер 1210100000:02:422:0113), йому як власнику цього майна, оскільки слідчим цей об’єкт нерухомого майна передано для зберігання КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, та забезпечити повний доступ до майна, а також не перешкоджати у доступі до цього майна та у користуванні ним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу  Особа_9 розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

У судовому засіданні 12 грудня 2017 року скаржник заявив, що просить також скасувати постанову слідчого Громадського О.А. від 11 серпня 2017 року.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 14 грудня 2017 року скаргу  Особа_9 задоволено частково. Постанову слідчого з ОВС ГСУ НП України Громадського О.А. від 11 серпня 2017 року про часткове задоволення клопотання представника ОСОБА_9 –  адвоката Бейгул А.Г. від 9 серпня 2017 року скасовано. Зобов’язано слідчих, які здійснюють та будуть здійснювати досудове слідство у кримінальному провадженні № 120130406500001281 від 6 березня 2013 року, передати  Особа_9 чи уповноваженій ним особі на зберігання речовий доказ – недобудований будинок по вулиці ІНФОРМАЦІЯ, 13Б у місті Дніпрі (колишні вулиця ІНФОРМАЦІЯ, вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г), що розташований на земельній ділянці площею 0,1402 га, кадастровий номер 1210100000:02:422:0127, та на земельній ділянці площею 0,0267 га, кадастровий номер 1210100000:02:422:0126, який раніше було передано на відповідальне зберігання КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради. У задоволенні скарги в іншій частині відмовлено.

Як убачається з ухвали, слідчим суддею встановлено, що право власності на нерухоме майно по вулиці ІНФОРМАЦІЯ у місті Дніпрі  Особа_9 набув на підставі рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2016 року при вирішенні спору між ним та  Особа_7 Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 8 серпня 2016 року це заочне рішення скасовано. Таким чином, до вирішення спору між Особа_7 та  Особа_9 по суті останнього не можна вважати власником нерухомого майна у вигляді об’єкта незавершеного будівництва площею 1088,8 кв. м на вулиці (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К у місті Дніпрі, а з 11 жовтня 2017 року згідно з рішенням Дніпровської міської ради № 30/25 «Про визначення об’єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра об’єкта нерухомого майна на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ) 13Б» – власником нерухомого майна на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ) 13Б у місті Дніпрі, оскільки від зміни юридичної адреси цього об’єкта нерухомого майна (будинок № 15К на будинок № 13Б), його фактичне місцезнаходження не змінилося. Однак, як встановлено судовими рішеннями в інших справах, він є забудовником недобудованого будинку по вулиці ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б, оскільки на будівельному майданчику розміщені будівельні матеріали, тобто майно, яке є його власністю, – будівельні ліси, будівельна техніка, електричні кабелі, залізна арматура, пінобетон, огорожа майданчика тощо. У зв’язку з тим, що ніхто інший, крім Особа_9, будівельних робіт на цьому недобудованому об’єкті не здійснював, слідчий суддя погодився із твердженням скаржника та представника скаржника про те, що недобудований будинок на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б у місті Дніпрі, а також будівельні матеріали та техніка, що розташовані на цьому будівельному майданчику, є майном  Особа_9. При цьому ні сам Особа_9, ні уповноважені ним особи через охорону будівельного майданчика на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (колишня вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б у місті Дніпрі працівниками КП «Муніципальна варта» доступу до цього майна – недобудованого житлового будинку, який є речовим доказом, не мають. Постановою слідчого з ОВС ГСУ НП України Громадського О.А. від 11 серпня 2017 року у задоволенні  клопотання представника  Особа_9 – адвоката Бейгул А.Г. від 9 серпня 2017 року відмовлено в частині скасування постанови слідчого Гончарука А.О. від 6 липня 2017 року щодо передачі Особа_9 земельної ділянки, незавершеного будівництва та іншого майна. Ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року скасовано арешт на недобудований житловий будинок та на земельну ділянку під ним, який накладено ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року. Ухвалою слідчого судді від 5 жовтня 2017 року встановлено, що саме Особа_9 є забудовником недобудованого будинку на вулиці ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б у місті Дніпрі.

 

Справа № 200/1712/18, ухвала від 8 лютого 2018 року

2 лютого 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга, в якій скаржник просив зобов’язати слідчого, що здійснює досудове слідство у кримінальному провадженні № 12017040000000770, повернути йому або його довіреній особі тимчасово вилучене майно, а саме квартиру № 25 у будинку 15К на вулиці ІНФОРМАЦІЯ у місті Дніпрі (до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, буд. 15Г, після 21 вересня 2017 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ (ІНФОРМАЦІЯ), буд. 13Б) за координатами 48°28`10.0"N 35°02`28/1"Е, який був збудований на земельних ділянках із кадастровими номерами 1210100000:02:422:0126 та 1210100000:02:422:0127.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу Особа_11 розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 8 лютого 2018 року скаргу Особа_11 задоволено. Зобов’язано слідчого СУ ГУ НП України в Дніпропетровській області, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12017040000000770, повернути квартиру № 25, яка знаходиться в недобудованому житловому будинку за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (ІНФОРМАЦІЯ), буд. 15К (до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, буд. 15Г, після 21 вересня 2017 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ (ІНФОРМАЦІЯ), буд. 13Б), який знаходиться за координатами 48°28`10.0"N 35°02`28/1"Е, побудований на земельних ділянках із кадастровими номерами 1210100000:02:422:0126 та 1210100000:02:422:0127, її власнику –  Особа_11

Як убачається з ухвали, слідчий суддя встановив, що у січні 2018 року  Особа_11 прибув за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ, буд. 15К, для огляду належної йому квартири, але потрапити на територію будинку та до квартири не зміг, оскільки зазначений будинок було вилучено слідчим та передано на відповідальне зберігання КП «Муніципальна варта» Дніпропетровської міської ради. Особа_11 звернувся до слідчого з клопотанням про здійснення заходів для забезпечення безперешкодного доступу його та уповноважених ним осіб до недобудованого житлового будинку. Водночас слідчий надав відповідь, що Особа_11 не є стороною чи учасником у зазначеному кримінальному провадженні. Оскільки станом на день розгляду скарги даних про те, що слідчим суддею накладено арешт на зазначену квартиру, ні слідчим, ні прокурором у судовому засіданні не надано, немає підстав вважати вилучену квартиру такою, що на законних підставах утримується органом досудового розслідування, тому слідчий суддя дійшов висновку, що вказана квартира підлягає поверненню її власнику – Особа_11.

 

Справа № 200/12806/17, ухвала від 8 травня 2018 року

5 травня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла скарга Особа_9 на протиправну бездіяльність слідчого щодо неповернення вилученого майна.

Посилаючись у скарзі на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року у справі № 757/51821/17-к скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року на незавершене та завершене самовільне будівництво, окрім житлових приміщень, які належать фізичним особам на праві приватної власності, що здійснюється на земельній ділянці за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (раніше  вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К, однак слідчим не вчинено жодних дій щодо повернення цього майна законному володільцю – Особа_9, скаржник просив визнати протиправною бездіяльність старшого слідчого в СУ ГУ НП України в Дніпропетровській області Гончарука А.О., який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013040650001281, щодо неповернення вказаного об’єкта незавершеного будівництва власнику – Особа_9 та зобов’язати слідчого повернути Особа_9 цей об’єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скаргу Особа_9 розподілено слідчому судді Литвиненку І.Ю.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 8 травня 2018 року скаргу  Особа_9 задоволено. Зобов’язано слідчого СУ ГУ НП України в Дніпропетровській області, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12013040650001281, повернути об’єкт незавершеного будівництва за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), буд. 13Б (раніше вулиця ІНФОРМАЦІЯ, до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ 15Г), його власнику –  Особа_9.

Як вбачається з ухвали, слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді  Печерського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2017 року на незавершене та завершене самовільне будівництво, окрім житлових приміщень, які належать фізичним особам на праві приватної власності, що здійснюється на земельній ділянці за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (раніше вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 15К (до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г), із забороною розпорядження, користування, укладання попередніх договорів купівлі-продажу та проведення будь-яких будівельних робіт, спрямованих на створення завершеного об’єкта будівництва. Станом на день розгляду скарги майно не повернуто власнику, а тому підстав вважати вилучене майно таким, що на законних підставах утримується органом досудового розслідування, немає. У зв’язку із цим об’єкт незавершеного будівництва  за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б (раніше вулиця ІНФОРМАЦІЯ, до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г), підлягає поверненню його власнику –  Особа_9.

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка І.Ю. від 21 травня 2018 року виправлено описку, допущену в ухвалі від 8 травня 2018 року, та постановлено вважати правильним зазначення в тексті ухвали, що  Особа_9 є володільцем об’єкта незавершеного будівництва за адресою: місто Дніпро, вулиця ІНФОРМАЦІЯ (вулиця ІНФОРМАЦІЯ), 13Б  (раніше  вулиця ІНФОРМАЦІЯ, до 15 жовтня 2014 року – вулиця ІНФОРМАЦІЯ, 15Г).

У письмових поясненнях щодо суті дисциплінарних скарг Дніпровської міської ради суддя Литвиненко І.Ю. зазначив, що скарги № 200/15179/17 та № 200/12806/17 надійшли до його провадження 1 серпня та 6 вересня 2017 року, тобто тоді, коли органом досудового розслідування ще було Головне слідче управління Національної поліції, розташоване у місті Києві.

Однак предметом скарги були рішення, дії та бездіяльність слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області Гончарука А.О., який на той час був посадовою особою органу досудового розслідування, що знаходився у межах територіальної юрисдикції Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Зокрема, під час розгляду скарги № 200/15179/17 предметом оскарження були дії слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області Гончарука А.О., вчинені ним у межах кримінального провадження № 120130406500001281, тобто за дорученням слідчого ГСУ НП України Громадського О.А., та дії Гончарука А.О. як самостійного слідчого СУ ГН НП в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні № 12017040000000770; за результатами розгляду скарги його було зобов’язано вчинити певні дії як слідчого у кримінальному провадженні № 12017040000000770.

Предметом скарги № 200/12806/17 були рішення, дії та бездіяльність слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області Гончарука А.О., вчинені ним у межах кримінального провадження № 120130406500001281, тобто за дорученням слідчого ГСУ НП України Громадського О.А., та його дії як самостійного слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні № 12017040000000770.

Як зазначено Дисциплінарною палатою, норми КПК України не містять прямої вказівки щодо правил територіальної підсудності скарг, які розглядаються в порядку статті 303 КПК України. За аналогією з іншими нормами КПК України щодо правил територіальної підсудності клопотань, які надходять на розгляд слідчого судді, їх належить розглядати за місцезнаходженням органу досудового розслідування.

Розглянуті суддею скарги не стосувалися дій слідчого ГСУ НП України Громадського О.А., а лише дій слідчого Гончарука А.О., який є посадовою особою СУ ГУ НП в Дніпропетровській області, що належить до територіальної юрисдикції Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Із фактичних обставин розглянутих суддею скарг, а також фактичних обставин спорів між Дніпровською міською радою та Особа_9, Особа_10, Особа_11 вбачається, що прямої норми процесуального права, яку суддя міг би порушити при розгляді скарг вказаних осіб, не існує, оскільки КПК України не містить прямої, однозначної, зрозумілої норми щодо територіальної підсудності скарг, які подаються у порядку статті 303 КПК України, скарги розглянуто на дії слідчого органу досудового розслідування, що перебував під юрисдикцією Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Суддя Литвиненко І.Ю. також зазначив, що незалежно від місця розгляду скарги слідчим суддею права та обов’язки Дніпровської міської ради цим не були б порушені, оскільки статтею 306 КПК України передбачено обов’язок слідчого судді викликати виключно скаржника (представника чи захисника), слідчого та прокурора, а не можливих зацікавлених у розгляді скарг осіб.

Подання скарг Дніпровською міською радою суддя оцінює як намагання уникнути відповідальності за невиконання рішень, постановлених слідчим суддею.

Суддя переконаний, що реєстрація права власності на спірну недобудову за  Особа_9 і за Дніпровською міською радою здійснена без достатніх на те правових підстав, однак Особа_9, на відміну від Дніпровської міської ради, є забудовником, а тому і власником будівельних матеріалів, конструкцій та техніки, а також особою, яка понесла витрати на будівництво.

Щодо віднесення спірного майна до тимчасово вилученого як підстави для прийняття скарг до розгляду у порядку пункту 1 частини першої статті 303 КПК України всупереч положенням статті 167 КПК України суддя вважає, що, незважаючи на те, що такі слідчі дії, як огляд чи обшук майна, не здійснювались, внаслідок обмеження доступу до майна шляхом встановлення охорони сторонньою особою ‒ КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради скаржники були позбавлені доступу до свого майна, тобто фактично майно вибуло із їхнього володіння. Внаслідок позбавлення скаржників права володіти, користуватись та розпоряджатись майном воно набуло всіх ознак тимчасово вилученого майна, хоч це відбулося не у спосіб, визначений статтею 168 КПК України.

На думку судді, майно вважається тимчасово вилученим до його повернення володільцю (особі, у якої було вилучено) або до вирішення питання про арешт майна. У випадку, коли арешт майна скасований, а майно не повернено володільцю в порядку статті 169 КПК України, воно продовжує мати ознаки тимчасово вилученого, оскільки у володінні власника не перебуває і арештом не обтяжене.

Суддя вказує, що не мав обов’язку повідомляти Дніпровську міську раду про розгляд судом відповідних скарг, оскільки вимоги статті 306 КПК України не зобов’язують повідомляти про розгляд скарги інших осіб, окрім скаржника, слідчого чи прокурора. Внаслідок прийнятих суддею рішень переходу права власності не відбулось, а самі рішення до цього часу не виконані. Дніпровська міська рада не була учасником судового процесу, а отже, не мала відповідних процесуальних прав та обов’язків у межах розгляду скарг. Твердження скаржника про вчинення суддею дисциплінарних правопорушень ґрунтується виключно на незгоді із прийнятими рішеннями, про що свідчить зміст скарг, у яких Дніпровська міська рада не погоджується із встановленими суддею у судових засіданнях фактами та способом вирішення скарг.

На переконання судді, з огляду на те, що для Дніпровської міської ради не настало жодних негативних наслідків як процесуального характеру, так і матеріального (зокрема щодо зміни майнового стану), умислу на порушення прав скаржника він не мав, в його діях відсутній склад дисциплінарних порушень.

Оцінюючи дії судді Литвиненка І.Ю. в дисциплінарній справі за скаргами Дніпровської міської ради, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

Відповідно до статті 1 КПК України в редакції, яка діяла на момент розгляду слідчим суддею відповідних справ, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

У статті 7 КПК України зазначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права, законність, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості тощо.

Відповідно до частини першої статті 38, частини п’ятої статті 40 КПК України прокурор, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Статтею 303 КПК України визначений перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

При цьому оскарження постанови слідчого про передачу майна на відповідальне зберігання, а також дій слідчого щодо передачі майна на відповідальне зберігання не передбачено зазначеною нормою закону, що не заперечується суддею Литвиненком І.Ю.

Згідно із частиною другою статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді відповідно до статей 314–316 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КПК України слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.

Водночас, як вбачається з матеріалів попередньої перевірки, слідчий суддя Литвиненко І.Ю. розглянув скарги  Особа_9 у справах № 200/12806/17 (ухвала від 7 серпня 2017 року) та № 200/20739/17 (ухвала від 14 грудня 2017 року), а також скаргу представника  Особа_10 – адвоката Воронка В.С. у справі № 200/15179/17 (ухвала від 21 вересня 2017 року) на рішення та дії слідчого, оскарження яких не передбачено статтею 303 КПК України.

Враховуючи чітке законодавче врегулювання порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування та визначений перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддя Литвиненко І.Ю. не мав правових підстав для виходу за межі встановленої законодавчими нормами процедури та прийняття судових рішень всупереч встановленим законом приписам.

При цьому, постановляючи ухвалу від 8 лютого 2018 року у справі № 200/1712/18 про повернення квартири  Особа_11 та ухвалу від 8 травня 2018 року у справі № 200/12806/17 про повернення об’єкта незавершеного будівництва  Особа_9, слідчий суддя Литвиненко І.Ю. виходив із того, що вказане майно є тимчасово вилученим.

Слід зазначити, що згідно із частиною другою статті 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Водночас КПК України передбачено можливість тимчасового вилучення майна лише у трьох випадках: 1) у затриманої особи; 2) при проведенні огляду; 3) при проведенні обшуку. Майно є тимчасово вилученим до його повернення або вирішення питання про його арешт.

На підставі викладеного Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що зобов’язання суддею Литвиненком І.Ю. слідчого та прокурора забезпечити скаржнику безперешкодний доступ до будівельного майданчика є втручанням у діяльність органів досудового розслідування та зобов’язанням їх до дій, що не належать до їхньої компетенції.

Із постановлених суддею рішень вбачається, що суддя усвідомлював відсутність законних підстав для ухвалення таких рішень, однак допустив істотні порушення вимог положень КПК України з метою досягнення цілей, не пов’язаних із цілями та завданнями кримінального судочинства.

Суддя Литвиненко І.Ю., окрім втручання в діяльність слідчого та прокурора, допустив також втручання у вирішення цивільно-правових відносин між особою, що здійснює самочинне будівництво, та Дніпровською міською радою, яка є власником землі, на якій здійснюється таке будівництво, і якою прийнято рішення про визнання об’єкта незавершеного будівництва об’єктом комунальної власності.

Суддею залишені поза увагою завдання і цілі кримінального процесуального законодавства, зокрема щодо захисту не тільки особи, а й суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Як убачається зі змісту ухвал слідчого судді Литвиненка І.Ю. від 7 серпня 2017 року та 21 вересня 2017 року суддя, приймаючи рішення застосував положення статей 7, 9 КПК України.

Частина шоста статті 9 КПК України зобов’язує суди застосовувати загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.

Разом із тим, приймаючи рішення про застосування статті 9 КПК України, у судовому рішенні потрібно зазначати, яка із загальних засад кримінального провадження, передбачена статтею 7 КПК України, застосовується судом для вирішення відповідного процесуального питання.

У цьому випадку слідчий суддя лише обмежився згадкою про статті 7, 9 КПК України, що свідчить про відсутність обґрунтування та належного мотивування судового рішення.

У рішеннях у справах №№ 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 суддею Литвиненком І.Ю. були встановлені обставини у непередбаченому законом порядку, без врахування обставин, яким може бути надана оцінка лише в межах кримінального провадження; в описовій частині рішення суддя Литвиненко І.Ю. за відсутності підстав та повноважень констатував статус  Особа_9 як власника, права якого оспорюються; визнавав існування в незавершеному будівництвом будинку, який не введено в експлуатацію, такого об’єкта права власності, як квартира, з визначенням географічних координат і зобов’язував повернути її фізичній особі, відношення якої до зазначеного об’єкта не встановлено; надавав оцінку діяльності фізичної особи як забудовнику поза контекстом очевидної відсутності у неї статусу забудовника і дозвільної документації на самочинне будівництво; визначив в ухвалах наявність цивільно-правових відносин, надавши їм перевагу над кримінальним провадженням; зобов’язав передати об’єкт незавершеного будівництва володільцю за відсутності відповідних даних, які б обґрунтовували вказані факти та підстави.

Судова юрисдикція ‒ це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства та щодо визначеного кола правовідносин, що покликана розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»).

Розгляд справ у «неправильній» юрисдикції порушує принцип правової визначеності та впевненість осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду.

У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року № 7360/76 у справі «Лео Занд проти Австрії» зазначено, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції охоплює усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (пункт 68).

З огляду на викладене постановленням ухвал у справах №№ 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 з явним виходом за межі компетенції слідчого судді суддя Литвиненко І.Ю. не діяв як «суд, встановлений законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, чим порушив право сторін на справедливий суд, гарантоване цією статтею. Таке розуміння положень статті 6 та, відповідно, змісту права на справедливий суд підтверджується практикою ЄСПЛ (див., зокрема, пункти 24, 26‒29 рішення у справі «Сокуренко та Стригун проти України» від 20 липня 2006 року).

У рішенні у справі «Дюлоран проти Франції» ЄСПЛ встановив порушення права на справедливий суд, оскільки єдиною причиною, чому касаційний суд Франції ухвалив оскаржуване рішення про залишення касаційної скарги заявниці без задоволення як неприйнятної, був результат «une erreur manifeste d’appreciatoin» («явної помилки в оцінці»). Ідея, що лежить в основі цього поняття «erreur manifeste d’appreciatoin» (концепція адміністративного права Франції) у тому вигляді, в якому воно використовується у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції, безсумнівно, полягає у тому, що якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої не міг би припустися розумний суд), вона може порушити справедливість провадження. У рішенні у справі «Хамідов проти Росії» безпідставність висновку національних судів щодо фактів була «такою разючою та відчутною», що Суд постановив, що провадження, на яке скаржився заявник, мало вважатися «грубим свавіллям». У рішенні у справі «Анджельковіч проти Сербії» Суд встановив, що свавільність рішення національного суду, яке в принципі не мало правових підстав за національним законодавством та не мало жодного зв’язку між встановленими фактами, застосовним правом та результатами провадження, становила «відмову у правосудді».

Відповідно до частини першої статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать верховенство права та законність.

У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law (верховенство права) є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У межах цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Відзначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).

З огляду на те, що суддя Литвиненко І.Ю. у прийнятих у справах №№ 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 рішеннях, незважаючи на чіткі положення статей 167, 303, 304 КПК України, зокрема щодо компетенції слідчого судді, дійшов висновків та прийняв рішення, якими зобов’язав слідчих та прокурорів: забезпечити безперешкодний доступ  Особа_9 та  Особа_10 до будівельного майданчика та до недобудованого 15-поверхового житлового будинку; передати  Особа_9 чи уповноваженій ним особі на зберігання речовий доказ – недобудований 15-поверховий житловий будинок; повернути квартиру № 25, яка знаходиться у недобудованому 15-поверховому житловому будинку, її власнику –  Особа_11; повернути об’єкт незавершеного будівництва його володільцю –  Особа_9, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в цих справах мало місце суддівське свавілля, оскільки є очевидною незаконність висновків судді та недобросовісність і односторонність тлумачення ним законодавства.

Враховуючи очевидність порушень норм процесуального права, допущених суддею Литвиненком І.Ю., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що під час розгляду справ №№ 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 суддя допустив порушення внаслідок грубої недбалості.

Отже, встановлені обставини дають підстави для висновку, що допущені суддею Литвиненком І.Ю. порушення щодо розгляду справ у не передбачений законодавством спосіб та постановлення не передбачених законодавством рішень свідчать про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, відповідальність за який передбачена пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості порушення суддею прав людини і основоположних свобод, а саме права на справедливий суд), оскільки суддя Литвиненко І.Ю., нехтуючи основоположними принципами судочинства, вийшов за встановлені КПК України межі здійснюваного слідчим суддею контролю, фактично діючи не як «суд, встановлений законом», що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому дії судді Литвиненка І.Ю. під час розгляду справ та постановлення ухвал від 7 серпня 2017 року (справа № 200/12806/17) та 21 вересня 2017 року містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 5 січня 2017 року (у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод), що відповідає положенням пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Водночас Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вважає за доцільне додатково кваліфікувати дії судді Литвиненка І.Ю. як істотні порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію сторонами наданих їм прав та виконання обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції, за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки такі порушення повністю охоплюються пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (порушення права на справедливий суд).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу, що до повноважень Дисциплінарного органу під час розгляду дисциплінарної справи не віднесено переоцінку доказів та оцінювання фактів у розглянутих суддею справах. Питання правомірності застосування суддею Литвиненком І.Ю. норм права при розгляді справи не оцінюється.

Обов’язки судді реалізуються у конкретних правовідносинах, що виникають в умовах здійснення суддею його професійних функцій, а результатом такої реалізації є його волевиявлення у формі прийнятих рішень. Отже, дотримання вимог законодавства України при здійсненні професійної діяльності є обов’язком судді.

З наведених вище підстав при вирішенні питання про притягнення судді Литвиненка І.Ю. до дисциплінарної відповідальності не ревізуються судові рішення, не ставиться під сумнів наявність у суду дискреційних повноважень.

Для цілей дисциплінарного провадження важливим є те, як діяв суддя Литвиненко І.Ю. під час перегляду ним справ і чи відповідали його дії встановленому принципу верховенства права.

Таким чином, Дисциплінарна палата оцінює питання, які стосуються дій судді щодо неналежного виконання обов’язків, покладених на нього Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

Відповідно до Висновків першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (Туніс, 24−25 жовтня 1980 року) суддя не може бути відповідальним за свої рішення, якщо вони є результатом помилки у праві чи у факті, але єдиний випадок, коли суддя несе відповідальність за свої рішення – це груба халатність або випадки геть неправильної поведінки, тобто вчинки, які несумісні зі званням судді, що нормально і розумно виконує свої функції.

Вирішуючи питання про притягнення судді Литвиненка І.Ю. до дисциплінарної відповідальності та визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.

На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, розгляд суддею Литвиненком І.Ю. справ №№ 200/5719/18, 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 мав формальний характер та не був спрямований на справедливий розгляд з метою забезпечення завдань судочинства та верховенства права.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що діями судді Литвиненка І.Ю. під час розгляду справ №№ 200/5719/18, № 200/12806/17, 200/15179/17, 200/20739/17, 200/1712/18 допущено істотне порушення вимог статей 2, 8, 44, 62, 128, 130, 185, 187, 189‒200, 207, 217, 223, 498 ЦПК України, що виразилося у: незабезпеченні суддею Литвиненком І.Ю. повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи та розгляді справи за відсутності належного підтвердження повідомлення сторін про час і місце розгляду справи; прийнятті до провадження позовної заяви, що не оплачена судовим збором; порушенні спеціальної процедури залучення та участі у справі іноземних громадян; допуску до участі у справі особи, повноваження якої не підтверджені та особа якої не встановлена; порушенні порядку проведення підготовчого судового засідання; грубому порушенні закону, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 6 Конвенції, статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України; розгляді слідчим суддею справ у не передбачений законодавством спосіб із постановленням не передбачених законодавством рішень, що свідчить про наявність в діях судді складу дисциплінарних проступків, відповідальність за які передбачена підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд).

Така поведінка судді Литвиненка І.Ю. при виконанні професійних обов’язків викликає обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції та підриває суспільну довіру до суду.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано факт допущення суддею іншого грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Таким чином, зазначений строк стосовно вчинених суддею Литвиненком І.Ю. проступків не закінчився.

Відповідно до даних Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та відомостей, розміщених на вебсайті Вищої ради правосуддя, суддю Литвиненка І.Ю. рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 січня 2018 року № 68/3дп/15-18 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом шести місяців з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку.

Таким чином, для цілей дисциплінарного провадження суддя Литвиненко І.Ю. вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення.

Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, в тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно з характеристикою, підписаною виконувачем обов’язків голови Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Карягіною Н.О., суддя Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненко І.Ю. є кваліфікованим та грамотним юристом, досвідченим суддею, сумлінно ставиться до виконання своїх обов’язків та дотримується правил суддівської етики, систематично розвиває професійні навички та уміння, вимогливий до себе, самокритичний, відповідальний, у спілкуванні толерантний і тактовний.

Враховуючи, з одного боку, позитивну характеристику судді Литвиненка І.Ю., а з іншого – системність та характер грубих порушень, допущених суддею, що свідчать про необ’єктивне та несправедливе здійснення ним правосуддя, зокрема про втручання в основоположні права людини без належних підстав та з грубим порушенням норм законодавства, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді Литвиненка І.Ю. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає вимогам статей 109, 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50, 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,  статтями  106, 108, 109, 110, 115  Закону України  «Про  судоустрій  і  статус суддів» та пунктами 12.22–12.40 Регламенту Вищої ради правосуддя,

 

вирішила:

 

притягнути суддю Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Литвиненка Ігоря Юрійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше десяти днів з дня його ухвалення.

 

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                       В.І. Говоруха

 

Член Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                       Л.Б. Іванова

 

Член Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                       О.Є. Блажівська