X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
13.04.2023
359/0/15-23
Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 5456-д

 

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», реєстраційний № 5456-д, внесений 16 березня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Фрісом І.П., Павлішем П.В., Гуньком А.Г., Ватрасом В.А., Стефанчуком М.О., Калауром І.Р., Дирдіним М.Є., Бабієм Р.В. 

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду зазначеного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», реєстраційний № 5456-д, внесеного 16 березня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Фрісом І.П., Павлішем П.В., Гуньком А.Г., Ватрасом В.А., Стефанчуком М.О., Калауром І.Р., Дирдіним М.Є., Бабієм Р.В., з урахуванням зауважень та пропозицій.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

Голова Вищої ради правосуддя                                            Григорій УСИК

 

    ЗАТВЕРДЖЕНО

        Рішення Вищої ради правосуддя    

        13 квітня 2023 року № 359/0/15-23

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 5456-д

 

1. Проєкт Закону України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України» від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України, реєстраційний № 5456-д від 16 березня 2023 року (далі – законопроєкт № 5456-д), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Масловим Д.В., Фрісом І.П., Павлішем П.В., Гуньком А.Г., Ватрасом В.А., Стефанчуком М.О., Калауром І.Р., Дирдіним М.Є., Бабієм Р.В.

Як убачається з пояснювальної записки до законопроєкту № 5456-д, його метою є приведення положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, а також усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні – Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар’єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загалом будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].

 

3. Вища рада правосуддя звернулася до Верховного Суду, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України та Національної школи суддів України з проханням надати пропозиції щодо законопроєкту № 5456-д. Верховний Суд, Рада суддів України, Державна судова адміністрація України та Національна школа суддів України надали Вищій раді правосуддя пропозиції щодо зазначеного законопроєкту. Державна судова адміністрація України повідомила про відсутність пропозицій та зауважень до зазначеного проєкту Закону України. До Вищої ради правосуддя також надійшли пропозиції Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

 

3.1. Верховний Суд у листі до Комітету Верховної Ради України з питань правової політки підтримав окремі законодавчі ініціативи проєкту Закону України № 5456-д та висловив пропозиції щодо його доповнення додатковими положеннями.

Проаналізувавши законопроєкт, Верховний Суд підтримав доцільність та обґрунтованість законодавчих ініціатив у частині врегулювання питань продовження суддівської кар’єри для суддів Верховного Суду України, визначення статусу суддів вищих спеціалізованих судів України, а також забезпечення гарантій суддів цих судів при звільненні у відставку.

На думку Верховного Суду, запропонований у законопроєкті підхід, з одного боку, забезпечить належне виконання зазначеного Рішення Конституційного Суду України, а з іншого боку, відповідне виконання буде досягнуто у найбільш оптимальний спосіб, який не призведе до виникнення проблем у подальшому функціонуванні Верховного Суду.

Водночас Верховний Суд вважає, що законопроєкт частково торкається майнових аспектів діяльності суду, зокрема передбачає, що Верховний Суд діє на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів України. Утім, Верховний Суд звертає увагу, що нещодавно отримав лист Міністерства економіки України, у якому констатується законодавча прогалина, що позбавляє Верховний Суд можливості здійснювати повноцінне управління об’єктами державної власності, які належать до сфери управління Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за доцільне доповнити частину другу статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» новим пунктом такого змісту: «здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери управління Верховного Суду».

З листа Верховного Суду вбачається також, що законопроєкт № 5456-д необхідно доповнити положенням про те, що працівники апарату Верховного Суду України переводяться на рівнозначні посади в апараті Верховного Суду в разі наявності відповідних вакантних посад. Така позиція Верховного Суду ґрунтується на тому, що у зв’язку із збройною агресією росії проти України наша держава була вимушена оптимізувати витрати Державного бюджету України, зокрема знизивши видатки на утримання Верховного Суду. Верховний Суд, усвідомлюючи складність відповідної ситуації, розглянув питання щодо скорочення штатної чисельності апарату, оптимізації його структури, що призвело до скорочення 330 штатних посад, тотального зниження кількості керівних посад, скорочення значної кількості структурних підрозділів.

Крім того, Верховний Суд пропонує розглянути можливість регламентації граничних строків подання працівниками апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, заяв про переведення на рівнозначні посади до апарату Верховного Суду шляхом доповнення прикінцевих та перехідних положень законопроєкту новим пунктом 5 такого змісту: «5. З метою реалізації положень пункту 42 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» працівники апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, протягом 30 днів із дня набрання чинності цим Законом подають особисті заяви про переведення на рівнозначні вакантні посади до апарату Верховного Суду».

 

3.2. Рада суддів України також висловила свою позицію щодо проєкту Закону України № 5456-д, підтримавши його прийняття, оскільки це забезпечить приведення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідність до рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, врегулює питання продовження суддівської кар’єри суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів України (далі також – ВСС України) та усуне інституційний дуалізм існування двох юридичних осіб публічного права – Верховного Суду та Верховного Суду України.

 

3.3. Національна школа суддів України при оцінці вказаних законодавчих ініціатив звернула увагу, що викладення підпункту 1 пункту 4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в такій редакції: «1) Верховний Суд України як орган державної влади перейменовується у Верховний Суд та продовжує діяти як найвищий суд у системі судоустрою України», фактично зумовить перейменування Верховного Суду України. Тобто, на думку Національної школи суддів України, законом буде визнано існування в Україні двох верховних судів одночасно, оскільки відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 з 15 грудня 2017 року вже функціонує Верховний Суд.

Крім того, Національна школа суддів України зазначає, що вживання в тексті законопроєкту формулювань «Верховний Суд України як орган державної влади» не відповідає Конституції України.

Також зазначила, що в цьому законопроєкті не враховано, що працівники апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, можуть за своїм статусом бути державними службовцями, належати  до адміністративно-технічного персоналу, входити до патронатної служби тощо. Ураховуючи це,  залежно від категорії таких посад буде різнитися як порядок переведення відповідних працівників до апарату Верховного Суду, так і наявність такої можливості загалом.

 

3.4. Судді Верховного Суду України надіслали до Вищої ради правосуддя свої пропозиції щодо законопроєкту № 5456-д, згідно з якими, зокрема, пропонують підпункт 1 пункту 4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти в такій редакції:

«1) Верховний Суд України, перейменований у Верховний Суд Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжує діяти як найвищий суд у системі судоустрою України». На думку суддів Верховного Суду України, така редакція зазначеної норми повністю відповідатиме Рішенню Конституційного Суду України, Висновку Венеційської комісії та рішенню Європейського суду з прав людини.

Крім того, судді вважають, що оскільки Верховний Суд України продовжив діяти як Верховний Суд саме з 15 грудня 2017 року, а його перейменування, як зазначив Конституційний Суд України, не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, цілком логічним і таким, що узгоджується з висновками Конституційного Суду України, є висновок про те, що судді Верховного Суду України набувають повноважень суддів Верховного Суду з дня початку роботи перейменованого суду, тобто з 15 грудня 2017 року, тому пропонують викласти пункт 41 у такій редакції: «Судді Верховного Суду України, обрані на посади до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.».

На думку суддів Верховного Суду України, статтю 4 законопроєкту слід викласти в такій редакції: «З метою реалізації положень пункту 41 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у трудові книжки суддів Верховного Суду України, обраних на посади до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вносяться відповідні зміни.».

 

3.5. Судді вищих спеціалізованих судів України також звернулися до Вищої ради правосуддя із проханням врахувати їхню думку щодо проєкту Закону України № 5456-д.

Позиція суддів ВСС України ґрунтується на тому, що законопроєкт № 5456-д не гарантує переведення суддів вищих спеціалізованих (касаційних) судів до судів тієї самої інстанції (рівня) – касаційної, якою на сьогодні є Верховний Суд, утворений на матеріальній базі Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, а запропонована редакція пункту 141 свідчить про втручання законодавчої влади у діяльність конституційного органу – Вищої ради правосуддя, дискреційні повноваження якого в цьому питанні чітко визначені законом.

На думку суддів ВСС України, законопроєкт № 5464-д не врегульовує питань щодо зберігання особових справ суддів у відставці та видачі таким суддям довідок про розмір суддівської винагороди для проведення нарахування / перерахунку довічного грошового утримання, що фактично унеможливлює виконання запропонованого в законопроєкті перерахунку довічного грошового утримання суддям у відставці після завершення процедури ліквідації вищих спеціалізованих судів.

 

4. Проєктом Закону України № 5456-д пропонується, зокрема, внести  такі зміни до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»:

1) підпункт 1 пункту 4 викласти в такій редакції: «1) Верховний Суд України як орган державної влади перейменовується у Верховний Суд та продовжує діяти як найвищий суд у системі судоустрою України;»;

2) доповнити пунктами 41 та 42 такого змісту:

«41. Судді Верховного Суду України, обрані на посади до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.

42. Працівники апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, переводяться за їх особистою заявою без обов’язкового проведення конкурсу на рівнозначні посади до апарату Верховного Суду в порядку, встановленому законом.»;

3) пункт 5 викласти в такій редакції: «5. Верховний Суд діє на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.»;

4) доповнити пунктом 71 такого змісту: «71. Судді, визначені в пункті 41 цього розділу (крім тих, які пройшли перевірки на відповідність займаній посаді до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України»), оцінюються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності в порядку, визначеному цим Законом, та з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом. Кваліфікаційне оцінювання таких суддів проводиться на підставі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм компетентності проводиться лише шляхом проведення співбесіди. Громадська рада доброчесності сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності таких суддів критеріям професійної етики та доброчесності.»;

5) доповнити пунктами 141, 142 такого змісту:

«141 . Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду в порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без конкурсу і з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом. Переведення такого судді здійснюється на підставі його заяви Вищою радою правосуддя протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» незалежно від наявності у суді вакантних посад. У разі, якщо суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України не подано відповідної заяви про переведення його до визначеного ним суду, Вища рада правосуддя переводить такого суддю до будь-якого іншого апеляційного суду, в якому є вакантна посада, без його згоди. Рішення про переведення приймається Вищою радою правосуддя без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Судді, визначені цим пунктом (крім тих, які пройшли перевірки на відповідність займаній посаді до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону  України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України»), оцінюються на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності в порядку, визначеному цим Законом. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, прирівнюються за своїм статусом та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів.

142. При звільненні у відставку незалежно від займаної на момент звільнення посади суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбаченому цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищих спеціалізованих судів. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України 2010 р., №№ 41–45, ст. 529 із наступними змінами), мають право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначеному частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищих спеціалізованих судів»;

6) з метою реалізації положень пункту 41 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді Верховного Суду України, обрані на посади до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та які станом на дату набрання чинності цим Законом перебувають у штаті Верховного Суду України, протягом 20 днів з дня набрання чинності цим Законом подають на ім’я Голови Верховного Суду особисті заяви про зарахування до штату Верховного Суду. Голова Верховного Суду протягом трьох днів з дня отримання відповідної заяви зараховує такого суддю до штату Верховного Суду у касаційний суд тієї юрисдикції, яка відповідає юрисдикції судової палати Верховного Суду України, в якій суддя здійснював правосуддя;

7) з метою реалізації положень пункту 71 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України здійснює відповідне оцінювання протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом, а якщо вона є неповноважною – протягом шести місяців з дати призначення її повноважного складу.

Розглянувши законопроєкт № 5456-д, беручи до уваги пропозиції Верховного Суду, Ради суддів України та Національної школи суддів України,  суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів України, Вища рада правосуддя зазначає таке.

 

5. Чинне правове забезпечення функціонування суду касаційної інстанції було визначене судовою реформою 2016 року. Законом України  від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі – Закон № 1401-VIII) до Основного Закону України було внесено низку змін, зокрема в частині функціонування найвищої інстанції судової гілки влади – Верховного Суду України. Його назва була змінена на «Верховний Суд».

Після набрання чинності Законом № 1401-VIII, яким були внесені відповідні зміни до Конституції України, Верховний Суд набув статусу найвищого суду у системі судоустрою України (частина третя статті 125 Основного Закону України).

Законом України  від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», прийнятим на виконання положень Закону № 1401-VIII, було передбачено ліквідацію Верховного Суду України та створення нового органу державної влади – Верховного Суду.

На сьогодні ліквідаційна процедура стосовно Верховного Суду України не завершена.

 

6. Проаналізувавши законопроєкт № 5456-д, Вища рада правосуддя зазначає, що з метою виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 існує нагальна потреба у вирішенні питання щодо суддівського корпусу Верховного Суду України.

Конституційний Суд України вирішив, що у процесі реформи 2016 року «Верховний Суд України» фактично був перейменований у «Верховний Суд», а жодного нового суду створено не було, що фактично свідчить про відсутність існування двох паралельних судів.

Системний аналіз положень Конституції України «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв’язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає Конституційному Суду України підстави стверджувати, що вилучення слова «України» – власної назви держави – із словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади. При прийнятті законопроєкту № 5456-д висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, мають бути враховані. 

Згідно із частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша статті 43, частина друга статті 55 Конституції України).

Стаття 126 Конституції України (у редакції, яка передувала внесенню змін у 2016 році) передбачала, що судді обіймали свої посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначалися на посаду судді вперше на строк п’ять років.

Ця сама норма Основного Закону передбачала такий вичерпний перелік підстав для звільнення суддів: закінчення строку, на який суддя був обраний або призначений; досягнення шістдесяти п’яти років; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров’я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; відставка.

Після внесення у 2016 році змін стаття 126 аналогічно проголошує принцип, згідно з яким судді обіймають свої посади безстроково (частина п’ята статті 126 Конституції України), та передбачає вичерпний перелік підстав для звільнення суддів і припинення їхніх повноважень, що включає незгоду на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду (пункт 5 частини шостої статті 126 Конституції України).

У Загальному коментарі № 32 до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (право на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий суд), опублікованому 23 серпня 2007 року, Комітет ООН з прав людини зазначив, що судді можуть бути звільнені лише із серйозних підстав неналежної поведінки чи некомпетентності відповідно до справедливих, передбачених Конституцією чи законом процедур, що забезпечують об’єктивність та неупередженість.

З аналізу законопроєкту № 5456-д вбачається, що законодавцем пропонується вирішення не тільки питання кар’єри суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, а також працівників апарату Верховного Суду України.

У новому пункті 41 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції проєкту Закону України № 5456-дзаконодавець пропонує визначити, що судді Верховного Суду України, обрані на посади до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що до конституційної реформи 2016 року Верховний Суд України був найвищим судом у системі судів України. У свою чергу, в чинній редакції Основного Закону найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний Суд.

З метою збереження принципу незмінності суддів, збереження їх гарантій та статусу суддів найвищого суду у системі судоустрою України механізм продовження повноважень суддів Верховного Суду України як суддів Верховного Суду, запропонований у пункті 41 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 5456-д, на думку Вищої ради правосуддя, є чітким вирішенням питання збереження гарантій суддів Верховного Суду України, які є основною передумовою функціонування самостійної й авторитетної судової влади, здатної забезпечити об’єктивне та безстороннє правосуддя, ефективно захистити права та свободи людини і громадянина.

Вища рада правосуддя вважає, що при опрацюванні законопроєкту № 5456-д розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно доповнити новим пунктом, яким передбачити, що судді Верховного Суду України, які виявили намір продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації, для зарахування до штату Верховного Суду подають відповідну заяву протягом 30 днів з дати набрання чинності цим Законом.

У випадку неподання суддею Верховного Суду України такої заяви, заяви про відмову або заяви про інші наміри (переведення до іншого суду нижчої інстанції, звільнення з посади судді тощо) протягом строку, визначеного Законом, такий суддя наказом Голови Верховного Суду зараховується до його штату протягом трьох днів після спливу тридцятиденного строку, визначеного цим пунктом.

6.1. Щодо пропозиції, викладеної в пункті 42 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» законопроєкту № 5456-д, стосовно того, що працівники апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, переводяться за їх особистою заявою без обов’язкового проведення конкурсу на рівнозначні посади до апарату Верховного Суду в порядку, встановленому законом, слід зазначити, що Вища рада правосуддя підтримує цю законодавчу ініціативу як таку, що спрямована на збереження трудових гарантій працівників апарату Верховного Суду України, що відповідає вимогам Основного Закону.

 

7. Пунктом 71 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено обов’язок суддів, визначених у пункті 41 цього розділу (крім тих, які пройшли перевірки на відповідність займаній посаді до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України»), пройти оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності.

Крім того, суб’єкт законодавчої ініціативи фактично спрощує процедуру проходження кваліфікаційного оцінювання суддів Верховного Суду України, скорочуючи процедуру такого оцінювання виключно до проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України співбесіди із цими суддями за сприяння Громадської ради доброчесності.

На думку Вищої ради правосуддя, пропозиція щодо закріплення спрощеної процедури кваліфікаційного оцінювання для суддів Верховного Суду України, що передбачена законопроєктом № 5456-д, є виправданою за обставин, що склалися.

 

8. Щодо внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» шляхом його доповнення пунктом 141, відповідно до якого суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду в порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без конкурсу і з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід’ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов’язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею)[2] .

Щодо переведення суддів основним принципом є те, що суддів неможливо переводити без їхньої згоди, що є однією із засад незалежності суддів. Однак стаття 126 Конституції України містить виняток, яким передбачено можливість переведення судді до іншого суду лише у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому суддя обіймає посаду. Про цей виняток йдеться також у Висновку Венеційської комісії, у якому, зокрема, наголошується на тому, що винятком може бути лише «реформа організації судової системи». Тобто судді можуть бути переведені проти їхньої волі після реорганізації їхнього суду[3]. Про це зазначається і в Рекомендації CM/Rec (2010) 12  Комітету Міністрів Ради Європи, а саме, що суддя не може отримати нове призначення або бути переведеним на іншу судову посаду без його згоди на це, крім випадків, коли щодо нього вживаються дисциплінарні санкції або здійснюється реформування в організації судової системи[4].

Утворення Верховного Суду призвело до необхідності внесення змін і доповнень до законодавства України в частині забезпечення відповідних гарантій для суддів вищих спеціалізованих судів, які до початку роботи Верховного Суду здійснювали повноваження касаційної інстанції.

Запропонований законопроєкт передбачає право суддів вищих спеціалізованих судів звернутися до Вищої ради правосуддя із заявою про переведення без конкурсу до визначеного суддею апеляційного суду незалежно від наявності в такому суді вакантних посад. У разі неподання заяви Вищій раді правосуддя пропонується вирішити питання про переведення таких суддів до апеляційного суду відповідно до вимог статей 53 та 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас частина третя статті 82 цього Закону передбачає можливість переведення судді до іншого суду того самого або нижчого рівня без конкурсу у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому суддя обіймає посаду судді.

Вища рада правосуддя підтримує положення законопроєкту № 5456-д у частині збереження статусу діючих суддів вищих спеціалізованих судів у разі їх переведення до апеляційного суду, оскільки збереження такого статусу забезпечить гарантію незалежності суддів, яка пов’язана з набуттям статусу судді, що має юридичне призначення та спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Крім того, доцільною видається пропозиція законодавця, викладена в пункті 141 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» законопроєкту № 5456-д, згідно з якою рішення про переведення приймається Вищою радою правосуддя без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки такий механізм дасть змогу значно скоротити строки переведення діючих суддів до апеляційних або місцевих судів.

Збереження законодавцем обов’язку проходження кваліфікаційного оцінювання суддями вищих спеціалізованих судів України, що є вимогою чинного законодавства, яка стосується всіх суддів України, є виправданим та підтримується Вищою радою правосуддя без зауважень.

Вища рада правосуддя також підтримує доцільність та обґрунтованість відповідних законодавчих ініціатив, які стосуються інших положень щодо статусу суддів вищих спеціалізованих судів, зокрема суддів у відставці.

Наголошуємо, що прийняття таких змін спрямоване на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 в частині визнання неконституційним положення пункту 25 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

 При звільненні у відставку незалежно від займаної на момент звільнення посади суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

Гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій із цього питання у рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 3 червня    2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 18 лютого   2020 року № 2-р/2020.

У Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Вища рада правосуддя, з-поміж іншого, звертає увагу, що в пункті 5 пояснювальної записки до законопроєкту зазначається, що реалізація положень законопроєкту не вимагає додаткових видатків з Державного бюджету України, однак у пункті 6 законопроєкту зазначено: «у разі виникнення необхідності у здійсненні Верховним Судом як розпорядником бюджетних коштів додаткових видатків з Державного бюджету України, пов’язаних з реалізацією окремих положень цього Закону, Кабінету Міністрів України забезпечити збільшення видатків відповідному розпоряднику бюджетних коштів, передбачених законом України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік, шляхом подання на розгляд Верховної Ради України проєкту закону України про внесення змін до закону України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік».

На думку Вищої ради правосуддя, із прийняттям законопроєкту № 5456-д у будь-якому випадку будуть потрібні додаткові витрати з Державного бюджету України, адже фактично він передбачає низку нових посад суддів Верховного Суду, апеляційних та місцевих судів та, відповідно, посади в їхніх апаратах, тому це має бути враховано при його прийнятті, оскільки судова система на сьогодні перебуває у стані недофінансування.

 

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя підтримує законопроєкт № 5456-д з урахуванням зауважень і пропозицій.

 

 


[1]Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.

[2] Рішення Великої палати Конституційного Суду України» від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

[4] Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність  та обов’язки.