Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши подання заступника Генерального прокурора Войтенка Антона Борисовича про надання згоди на утримання під вартою судді Макарівського районного суду Київської області Тандира Олексія Віталійовича,

встановила:

26 травня 2023 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 2989/0/8-23 надійшло подання заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б. від 26 травня 2023 року № 31/5-38014-23 про надання згоди на утримання під вартою судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В., підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України). До подання долучено копії матеріалів, якими обґрунтовано його доводи, а також розписку судді Тандира О.В. від 26 травня 2023 року про отримання копії подання з матеріалами, якими воно обґрунтовується.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 26 травня 2023 року доповідачем щодо вказаного подання визначено члена Вищої ради правосуддя Мельника О.П.

Заступник Генерального прокурора Войтенко А.Б., суддя Тандир О.В., адвокати Юрченко О.А. та Бовнегра І.В. невідкладно, після отримання Вищою радою правосуддя подання про надання згоди на утримання судді під вартою, повідомлені про дату, час і місце його розгляду.

У засідання Вищої ради правосуддя прибув представник Офісу Генерального прокурора – прокурор першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури Даньков А.Ю.

Представник Офісу Генерального прокурора Даньков А.Ю. просив задовольнити подання з викладених у ньому підстав, зазначив про наявність обґрунтованої підозри судді Тандира О.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 КК України, та існування ризиків, визначених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).

У засіданні Вищої ради правосуддя також взяли участь суддя Макарівського районного суду Київської області Тандир О.В., його представники – адвокати Юрченко О.А., Бовнегра І.В.

Вища рада правосуддя, дослідивши подання та долучені до нього копії матеріалів, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Мельника О.П., представника Офісу Генерального прокурора – прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури Данькова А.Ю., суддю Тандира О.В. та його представників – адвокатів Юрченка О.А., Бовнегру І.В., дійшла висновку, що подання заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В. підлягає задоволенню з огляду на таке.

Тандир Олексій Віталійович, ____ року народження, Указом Президента України від 19 серпня 2010 року № 823/2010 призначений на посаду судді Макарівського районного суду Київської області строком на п’ять років. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 призначений на посаду судді Макарівського районного суду Київської області.

11 січня 2021 року зборами суддів Макарівського районного суду Київської області Тандир О.В. обраний головою цього суду.

Статтею 482 КПК України встановлено, що затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до частини другої статті 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом вноситься на розгляд Вищої ради правосуддя Генеральним прокурором або його заступником, а стосовно судді Вищого антикорупційного суду таке подання вноситься Генеральним прокурором (виконувачем обов’язків Генерального прокурора).

Згідно зі статтею 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Відповідно до частини третьої статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Із матеріалів, доданих до подання про надання згоди на утримання судді під вартою, вбачається, що 26 травня 2023 року прокурор відділу Київської міської прокуратури Доманіцький М.М. (за дорученням) вручив судді Тандиру О.В. складене та підписане того самого дня заступником Генерального прокурора Войтенком А.Б. письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 КК України (кримінальне провадження № _________________, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 травня 2023 року).

Відповідно до вимог частини першої статті 480 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. При цьому згідно із частиною другою статті 481 КПК України Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступник може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема судді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 278 цього Кодексу.

Згідно з наданими Вищій раді правосуддя матеріалами суддя Макарівського районного суду Київської області Тандир О.В. підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 КК України, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого.

Отже, Тандир О.В. підозрюється у вчиненні злочину, що належить до категорії тяжких, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк від 5 до 10 років.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку ідеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, § 175; «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, § 32).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, становить суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із тим суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

У пункті 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» від 13 листопада 2007 року № 35615/06 Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

У поданні про надання згоди на утримання під вартою судді наведено обставини вчинення Тандиром О.В. зазначеного кримінального правопорушення, вказано, що обґрунтованість підозри підтверджується зібраними доказами у кримінальному провадженні, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 26 травня 2023 року; протоколом освідування Тандира О.В. від 26 травня 2023 року; протоколами допиту свідків ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 від 26 травня 2023 року; іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.

Як зазначено в поданні, під час досудового слідства виникла необхідність в обранні судді Тандиру О.В. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлено наявність ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, а саме, що він може:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.

Злочин, який інкримінується Тандиру О.В., є тяжким правопорушенням, його санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 5 до 10 років. У випадку засудження Тандира О.В. за вчинення злочину, який інкримінується згідно зі статтями 45, 49, 75 КК України, йому може бути призначене лише реальне покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року). При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду». Наведені обставини можуть бути підставою і мотивом для підозрюваного Тандира О.В. переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Будучи суддею та головою Макарівського районного суду Київської області, Тандир О.В. набув широке коло знайомств і зв’язків серед службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, керівників підприємств, установ та організацій, які він може використати з метою переховування від органів досудового розслідування та/або суду, у тому числі шляхом залишення території України.

Тандир О.В. має паспорт громадянина України для виїзду за кордон за номером ________, виданий _____________ року Солом’янським відділом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, дійсний до ____________ року.

У будь-який момент Тандир О.В. може скористатися цим паспортом та залишити територію України.

Протягом 2018–2023 років Тандир О.В. неодноразово здійснював виїзди за межі України. За цей період він перетинав кордон України 4 рази в різних напрямках. При цьому він користувався різними видами транспорту – автомобілями та літаками. Вказане може свідчити про наявність у нього за кордоном стійких соціальних зв’язків та місць, у яких він може проживати, переховуючись від правоохоронних органів.

На території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості у підозрюваного здійснити спробу перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.

Викладене вище свідчить, що Тандир О.В., усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування;

2) незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного, експерта в цьому самому кримінальному провадженні.

Оцінюючи наявність вказаного ризику, слід враховувати специфіку посади, яку обіймає Тандир О.В., а саме: будучи суддею та головою Макарівського районного суду Київської області, він має авторитет серед інших суддів, працівників правоохоронних органів, органів державної влади, державних та комунальних підприємств, установ і організацій.

З метою уникнення кримінальної відповідальності Тандир О.В. може впливати на представників судової гілки влади, координувати з ними свою процесуальну поведінку, узгоджувати тактику та стратегію захисту, створювати альтернативну версію подій тощо.

Крім того, користуючись повагою та авторитетом судді, може чинити тиск на працівників правоохоронних органів, медичних працівників, експертів тощо.

Згідно зі статтями 7, 23 КПК України однією із загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей і документів. Можливість настання для кримінального провадження негативних наслідків через вплив на свідків зберігається до моменту усного отримання судом їх показань під час судового розгляду і не може бути усунута шляхом їх допиту під час досудового розслідування.

КПК України передбачена процедура отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні. На стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду, – усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише свідченнями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто від допитаних слідчим суддею на стадії досудового розслідування.

За цих обставин ризик впливу на свідків є не лише на початковому етапі кримінального провадження – при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Основними свідками вчиненого кримінального правопорушення є працівники органів Національної поліції України та військовослужбовці Національної гвардії України.

Шляхом створення штучних перешкод місцевим правоохоронним органам та саботування їх законної діяльності Тандир О.В. може примусити їхніх працівників шукати можливості, щоб допомогти йому в уникненні кримінальної відповідальності, у тому числі шляхом вмовляння свідків-поліцейських відмовитись від надання ними показань.

У межах кримінального провадження планується призначення низки криміналістичних експертиз. Маючи зв’язки, Тандир О.В. може вдатися до незаконного впливу на судових експертів;

3) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Будучи головою Макарівського районного суду Київської області, Тандир О.В. набув широке коло знайомств і зв’язків серед службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, керівників підприємств, установ та організацій, які він може використати з метою перешкоджання досудовому розслідуванню іншим чином, зокрема шляхом спроб незаконного впливу на працівників органу досудового розслідування та прокуратури, а також слідчих суддів чи суду у цьому кримінальному провадженні;

4) вчинити інше кримінальне правопорушення.

Необхідно врахувати той факт, що кримінальне правопорушення, інкриміноване Тандиру О.В., вчинене в умовах воєнного стану в Україні та спричинило загибель військовослужбовця.

Із зазначеного вбачається, що девіантна поведінка Тандира О.В. виходить за межі мінімально допустимої поведінки у суспільстві та свідчить про повну зневагу до оточуючих.

Наявність кримінального провадження за підозрою судді у скоєнні кримінального правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, вчиненого у стані алкогольного сп’яніння, не узгоджується із морально-етичними принципами, встановленими Кодексом суддівської етики, згідно з якими суддя повинен бути прикладом неухильного дотримання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

У рішенні у справі «Амбрушкевич проти Польщі» від 4 травня 2006 року Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у виді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи – переконливими та відповідними.

Встановлені під час досудового розслідування та відображені в поданні обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, обґрунтування та ступінь вираженості наведених ризиків, а також те, що існують такі ризики: підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного, експерта в цьому самому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчиняти інше кримінальне правопорушення, дають обґрунтовані підстави вважати, що жодні інші, більш м’які, запобіжні заходи, окрім тримання під вартою, не зможуть забезпечити досягнення мети їх застосування до Тандира О.В.

Відповідно до статті 126 Конституції України без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя є недоторканним. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Згідно із частинами другою, третьою статті 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання про надання згоди на затримання, утримання під вартою чи арешт судді повинно відповідати вимогам, встановленим Кримінальним процесуальним кодексом України, при цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України, обґрунтування необхідності такого затримання (утримання).

Частиною першою статті 184 КПК України передбачено, що клопотання про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 184 КПК України до клопотання додаються, з-поміж іншого, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

На думку Вищої ради правосуддя, подання заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В. відповідає вказаним вище вимогам закону. Мотиви, наведені в поданні, є обґрунтованими, підтверджуються наданими Вищій раді правосуддя матеріалами, які містять конкретні факти і докази, що можуть свідчити про вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України. Подання містить обґрунтування необхідності утримання судді Тандира О.В. під вартою як запобіжного заходу у кримінальному провадженні та неможливості застосування до нього більш м’якого запобіжного заходу, що узгоджується з вимогами національного законодавства і правовими позиціями Європейського суду з прав людини.

Ураховуючи зазначене, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для задоволення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В.

Керуючись статтями 126, 131 Конституції України, статтею 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 30, 34, 58–60 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 5.2, 18.6–18.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

1. Подання заступника Генерального прокурора Войтенка Антона Борисовича про надання згоди на утримання під вартою судді Макарівського районного суду Київської області Тандира Олексія Віталійовича задовольнити.

2. Надати згоду на утримання під вартою судді Макарівського районного суду Київської області Тандира Олексія Віталійовича.