Вища рада юстиції, розглянувши рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 травня 2013 року щодо внесення подання про звільнення Реви Сергія Вікторовича з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги, матеріали перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції за вказаною рекомендацією, висновок секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад Вищої ради юстиції від 17 грудня 2013 року,
встановила:
Рева Сергій Вікторович з серпня 1980 року по червень 1987 року працював народним суддею Луцького міського народного суду Волинської області. Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 2001 року № 2869-III обраний суддею Київського районного суду м. Одеси безстроково, Указом Президента України від 01 червня 2004 року № 597/2004 призначений на посаду заступника голови цього ж суду. В період з 01 червня 2009 року по 01 жовтня 2010 року виконував обов’язки заступника голови Київського районного суду м. Одеси. Стаж роботи суддею становить 33 роки.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – ВККС України) за результатами перевірки звернення виконуючого обов’язки прокурора Одеської області Ліщишина П.В. від 16 січня 2013 року № (16) 05/2-48 вих-13 та за наслідками проведення додаткової перевірки прийняла рішення від 30 травня 2013 року № 1590/дп-13 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення Реви С.В. з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги.
Підставою для направлення рекомендації стало допущення суддею Ревою С.В. порушень норм законодавства під час розгляду справ, пов’язаних з відчуженням земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а також справ про визнання права власності за позивачами на самовільно збудовані будівлі, про визнання особи недієздатною, подань слідчого про проведення обшуків.
Крім того, на думку ВККС України, в діях судді Реви С.В. вбачаються порушення правил суддівської етики та трудового розпорядку роботи суду, що порочать звання судді і підривають авторитет судової влади.
Під час перевірки відомостей, викладених у вказаному рішенні ВККС України від 30 травня 2013 року, проведеної на підставі доручення заступника Голови Вищої ради юстиції, член Вищої ради юстиції дійшла висновку про наявність підстав для внесення подання про звільнення Реви С.В. з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги, про що надала відповідну довідку від 30 серпня 2013 року.
До Вищої ради юстиції надійшли колективні звернення народних депутатів України Дубіля В.О., Путілова А.С. та інших від 24 жовтня 2013 року № 198к, народних депутатів України Путілова А.С., Побера І.М. та інших від 05 грудня 2013 року № 248 і звернення народного депутата України Путілова А.С. від 05 грудня 2013 року № 249 та від 06 грудня 2013 року №№ 250, 251, 252, 259, 264, 266 з приводу вжиття заходів щодо прийняття рішення про внесення подання про звільнення судді Реви С.В. з посади за порушення присяги.
Також надійшло колективне звернення Р. Роженко, І. Рафальської та інших від 26 листопада 2013 року про об’єктивний розгляд питання стосовно звільнення судді Реви С.В. з посади, враховуючи подану ним заяву про звільнення у відставку.
Зазначені звернення приєднані до матеріалів перевірки.
На засіданні 17 грудня 2013 року секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Реви С.В. з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги.
Вивчивши матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача - члена Вищої ради юстиції, врахувавши пояснення судді Реви С.В., Вища рада юстиції вважає, що рекомендація ВККС України від 30 травня 2013 року стосовно судді Реви С.В. підлягає задоволенню з огляду на таке.
До Київського районного суду м. Одеси 05 грудня 2007 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (справа № 2-7549/07) про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 03 січня 2007 року між сторонами у простій письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 1,30 га. Оскільки сторони домовились щодо усіх суттєвих умов договору, однак відповідачка ухиляється від його нотаріального посвідчення, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнати за ним право власності на земельну ділянку.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2007 року, постановленим під головуванням судді Реви С.В., вказаний позов задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 січня 2007 року та визнано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,30 га. Зобов’язано відділ земельних ресурсів Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області погодити технічну документацію землеустрою для складання державного акта про право приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку без зміни її цільового призначення, а також Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» – видати та зареєструвати на ім’я ОСОБА_1 земельну ділянку.
Апеляційним судом Одеської області за апеляційною скаргою прокурора Комінтернівського району Одеської області 05 квітня 2011 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2007 року у справі № 2-7549/07 та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції при перегляді вказаного рішення встановив численні порушення суддею Ревою С.В. норм матеріального та процесуального права, а саме:
- суддя грубо порушив правила виключної підсудності, передбачені частиною першою статті 114 ЦПК України, та вирішив спір щодо земельної ділянки, яка знаходиться на території Комінтернівського району Одеської області;
- порушив вимоги Земельного кодексу України, якими встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у власності громадян, та незаконно визнав право власності на зазначену земельну ділянку;
- вийшов за межі заявленого позову та зобов’язав відділ земельних ресурсів районної адміністрації погодити технічну документацію землеустрою для складання державного акта про право приватної власності на земельні ділянки, а також Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» – видати та зареєструвати державний акт на земельну ділянку;
- порушив вимоги статей 2, 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» щодо ухвалення судового рішення без залучення до розгляду справи районної державної адміністрації – розпорядника земельних ділянок.
Так, відповідно до частини першої статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Спірна земельна ділянка розташована на території Комінтернівського району Одеської області, про що було відомо судді Реві С.В., оскільки до позовної заяви у зазначеній справі позивач додав копію державного акта на право приватної власності на землю. Однак суддя Рева С.В., всупереч наявним документам, порушуючи вказані норми ЦПК України, визначив підсудність зазначеної справи Київському районному суду м. Одеси.
Крім того, пунктом 15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи суддею Ревою С.В.) встановлено, що до 01 січня 2008 року не допускається купівля-продаж або відчуження іншим способом земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження вказаних земельних ділянок, в частині відчуження зазначених ділянок (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладання (посвідчення).
Отже, суддя Рева С.В. свідомо порушивши вимоги земельного законодавства, вирішив питання щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з наступним визнанням права власності на неї.
При цьому суддя Рева С.В. проігнорував положення частини другої статті 14 Конституції України, відповідно до якої право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
В обґрунтування своїх дій суддя Рева С.В. надавав власну оцінку нормам Земельного кодексу України, яка зводилась до того, що тимчасова заборона відчуження земельних ділянок, які належать громадянам України на праві приватної власності, суперечить вимогам статей 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, та статті 321 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) щодо непорушності права власності.
Крім того, до правовідносин, які виникли між сторонами у вищезгаданій справі, суддя Рева С.В. застосував норми частини другої статті 220 ЦК України, згідно з якою, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Суддя Рева С.В. при цьому не врахував вимоги статті 657 ЦК України, згідно з якою договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Момент вчинення такого правочину відповідно до статей 210 та 640 ЦК України обов’язково пов’язується з державною реєстрацією. В противному разі він є неукладеним і не може створювати прав та обов’язків для сторін.
Апеляційним судом при перегляді справи також встановлено, що суд першої інстанції за власною ініціативою вийшов за межі заявленого позову та зобов’язав відділ земельних ресурсів Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області погодити технічну документацію землеустрою для складання державного акта про право приватної власності на земельні ділянки, а також Одеську регіональну філію державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» – видати та зареєструвати державний акт на земельну ділянку.
Незважаючи на те, що вирішення питань про зміну власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення безпосередньо стосується реалізації законних прав та інтересів уповноваженого державного органу, суддя Рева С.В., порушивши вимоги статей 2, 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», не залучив до участі у справі відповідну районну державну адміністрацію, в чому вбачається його упередженість.
Крім того, в ході проведення перевірки членом Вищої ради юстиції встановлено, що вказану справу № 2-7549/07 суддя Рева С.В. самовільно розподілив собі до розгляду, порушивши при цьому порядок і вимоги щодо розподілу та реєстрації справ у суді, встановлені наказом голови Київського районного суду м. Одеси Жуковського О.Г. від 10 вересня 2004 року № 111 «Про розподіл обов’язків між заступниками голови суду», згідно з яким обов’язок розподілу цивільних справ між суддями цього суду покладений виключно на заступника голови суду Сватаненка В.І. З інформації щодо відпусток голови, в.о. голови та заступників голови в період з 2006-2010 роки, наданої Київським районним судом м. Одеси (надійшла до ВККС України 18 березня 2013 року), вбачається, що станом на 05 грудня 2007 року Сватаненко В.І. у відпустці не перебував.
Вказане також свідчить про наявність упередженості в діях судді Реви С.В.
Аналогічні порушення норм процесуального та матеріального права допущені суддею Ревою С.В. при ухваленні рішень у справах № 2-7445/07, № 2-4397/07, № 2-4398/07, № 2-4691/07, № 2-4421/07, № 4789/07, № 2-4790/07, № 2-7351/07, якими визнавались дійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Під час перевірки також встановлено, що суддя Рева С.В. систематично порушував норми матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ про стягнення боргу за договорами позики. Порушення пов’язані зі схемами погашення боргових зобов’язань через визнання судом мирових угод із відчуженням земельних ділянок сільськогосподарського призначення (справи № 2-3999/06, № 2-4943/06, № 2-4370/06, № 2-4854/06, № 2-4855/06, № 2-4908/06, № 2-5555/06, № 2-5802/06, № 2-5804/06, № 2-5957/06, № 2-6265/06, № 2-6266/06, № 2-6390/06, № 2-6391/06, № 2-1919/07, № 2-1920/07, № 2-1921/07, № 2-2174/07, № 2-2175/07, № 2-2176/07, № 2-2177/07, № 2-2179/07, № 2-2501/07, № 2-2172/07, № 2-2173/07, № 2-2178/07, № 2-2182/07, № 2-2171/07, № 2-2180/07, № 2-2181/07, № 2-2208/07, № 2-2623/07, № 2-2744/07).
При винесенні ухвал у зазначених справах суддя Рева С.В. свідомо та систематично порушував вимоги пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакціях на час їх прийняття стосовно заборони купівлі-продажу або іншого способу відчуження земельних ділянок.
При цьому суддя Рева С.В. порушував вимоги частини першої статті 114 ЦПК України щодо підсудності вказаних справ.
Також в порушення статей 2, 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» не було залучено до розгляду у цих справах районну державну адміністрацію Одеської області – розпорядника земельних ділянок.
Крім того, суддя Рева С.В., без залучення до участі у судовому розгляді, зобов’язував відділи земельних ресурсів відповідних районних державних адміністрацій Одеської області оформляти на визнаних судом нових «власників» державні акти на земельні ділянки.
Із перерахованих справ рішення суду у справі № 2-7445/07 скасоване апеляційним судом Одеської області 26 червня 2012 року. ВККС України дійшла висновку, що інші рішення, маючи латентний характер за умов зацікавленості усіх учасників процесу, не оскаржувались в апеляційному порядку, набрали законної сили і стали обов’язковими для виконання для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб і громадян.
Вказані порушення норм законодавства носять характер послідовно здійснених суддею Ревою С.В. дій, які свідчать про негативне ставлення судді до врегульованих законом земельних відносин та його упередженість при розгляді справ зазначеної категорії.
Слід зауважити, що дані, зазначені у рішенні ВККС України від 30 травня 2013 року щодо порушень норм законодавства, допущених суддею Ревою С.В. при винесенні ухвал у справах № 2-2981/04, № 2-2982/04, № 2-1959/05, № 2-1960/05, № 2-2075/05, № 2-2148/05, № 2-2623/05, № 2-2874/05, № 2-4441/05, № 2-4931/05, № 2-4932/05, № 2-5001/05, № 2-7158/05, № 2-7159/05, № 2-4525/06, № 2-4526/06, № 2-3246/05, № 2-3247/05, № 2-5757/06, не можуть бути враховані Вищою радою юстиції, оскільки зазначені відомості вже були предметом розгляду Вищої ради юстиції за пропозицією члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 14 жовтня 2010 року про внесення подання про звільнення судді Реви С.В. з посади за порушення присяги. Рішенням Вищої ради юстиції від 16 жовтня 2012 року № 1163/0/15-12 зазначену пропозицію відхилено.
Справа № 3394/10 за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Інвестбанк» та ТОВ «К.Г.Д.» про витребування документів та стягнення заборгованості також була предметом розгляду Вищої ради юстиції.
Так, рішенням ВККС України від 26 травня 2011 року Реву С.В. було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани за порушення, допущені при розгляді вказаної справи. Зазначене рішення суддя Рева С.В. оскаржив до Вищої ради юстиції. Рішенням Вищої ради юстиції від 01 листопада 2011 року скаргу судді Реви С.В. задоволено, вищевказане рішення ВККС України скасовано.
Також суддею Ревою С.В. неодноразово порушувались норми матеріального та процесуального права при розгляді адміністративних справ про визнання права власності на земельні ділянки та зобов’язання вчинити певні дії.
Так, до Київського районного суду м. Одеси 24 березня 2008 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до Таїровської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», відділу земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку та зобов’язання вчинити певні дії.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області з клопотанням про зміну цільового призначення належної йому земельної ділянки площею 0,9400 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на цільове призначення – для ведення садівництва. Овідіопольська районна державна адміністрація відмовила йому у зміні цільового призначення земельної ділянки з причин необґрунтованості і недоцільності такої зміни.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2008 року у справі № 2-а-354/08, прийнятою суддею Ревою С.В., визнано неправомірною відмову Таїровської сільської ради Овідіопольського району Одеської області в наданні згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки за позивачем та визнано за ним право власності на земельну ділянку, а також зобов’язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» зареєструвати та видати державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва, а відділ земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області – видати державний акт на право власності на земельні ділянки.
Прокуратурою Київського району м. Одеси вказану постанову Київського районного суду м. Одеси оскаржено в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року апеляційну скаргу задоволено частково. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Таїровської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», відділу держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області в частині визнання права власності на земельну ділянку – закрито.
В іншій частині позову прийнято нову постанову. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Таїровської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», відділу держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області про визнання дій неправомірними і зобов’язання вчинити певні дії – відмовлено повністю.
Підставою для закриття провадження у вказаній справі в частині визнання права власності на земельну ділянку стало порушення суддею Ревою С.В. норм процесуального права. Так, Одеський апеляційний адміністративний суд зазначив, що предметом заявленого позивачем позову є спір про право власності на земельну ділянку і не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом першим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття «справа адміністративної юрисдикції» – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У зв’язку з викладеним справа повинна була розглядатися на підставі Цивільного процесуального кодексу України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що при розгляді вимог позивача щодо визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, суддя Рева С.В. проігнорував вимоги Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час звернення позивача з позовом), яким передбачена пряма заборона органам місцевого самоврядування і органам державної влади вчиняти будь-які дії відносно зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачі по справі діяли на підставі закону та у спосіб визначений законами України.
Аналогічні порушення допущені суддею Ревою С.В. при розгляді адміністративних справ № 2а-356/08, № 2а-463/08, № 2а-466/08, № 2а-306/08, № 2а-517/08. Рішення у справі № 2а-356/08 скасоване апеляційним судом 17 грудня 2010 року. Рішення у справах № 2а-306/08 та № 2а-517/08 в подальшому скасовані за нововиявленими обставинами Київським районним судом м. Одеси (суддя Калініченко Л.В.) за заявами прокуратури Комінтернівського району Одеської області. При цьому суд встановив, що позивачі не зверталися до відповідних органів із заявою про зміну цільового призначення земельних ділянок, відповідачі у справах судові повістки з викликом в судові засідання не отримували. ВККС України з цього приводу у рішенні зазначає, що вказані обставини свідчать про ознаки фальсифікації матеріалів судових справ та умисний характер порушень, допущених суддею Ревою С.В. при їх розгляді. Рішення у справах № 2а-463/08, № 2а-466/08 не оскаржувались в апеляційному порядку.
Отже, відомості, викладені у рішенні ВККС України від 30 травня 2013 року про систематичне, грубе порушення суддею Ревою С.В. норм чинного законодавства при розгляді справ, які виникають із земельних правовідносин, незабезпечення ним повного, всебічного та об’єктивного розгляду судових справ, підтверджені матеріалами перевірки.
Аналіз допущених суддею Ревою С.В. порушень з урахуванням їх очевидності для професійного судді, суддівського стажу, його спеціалізації з розгляду цивільних справ свідчить про невиконання ним обов’язків судді щодо справедливого та безстороннього розгляду і вирішення судових справ відповідно до закону із дотриманням засад і правил судочинства, а також у вчиненні ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Непоодинокими є випадки розгляду суддею Ревою С.В. справ про визнання права власності на самовільно збудовані будівлі.
Рішенням суду від 23 серпня 2007 року у справі № 2-5464/2007 визнано за ЗАТ «Укрмаркет» право власності на самовільно побудовану нежилу будівлю загальною площею 5 182,5 м2, яка розташована на земельній ділянці площею 4 949,87 м2 за ВІДПОВІДНОЮ_АДРЕСОЮ.
При розгляді вказаної справи суддею Ревою С.В. проігноровано вимоги статті 376 ЦК України, згідно з якою особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Позивач у справі не надав доказів щодо надання земельної ділянки ЗАТ «Укрмаркет» під обслуговування вказаної нежитлової будівлі, тому суд не мав законних підстав для визнання права власності на самовільно збудовану будівлю та вийшов за межі своєї компетенції.
Крім того, рішення суду суперечить вимогам статті 331 ЦК України, в якій визначено: якщо законом передбачено прийняття об’єкта нерухомості в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Отже, в порушення порядку прийняття в експлуатацію (без проведення такої процедури) та визнання права власності на об’єкти нерухомості, передбаченого вказаними вище нормами, суд незаконно взяв на себе повноваження управління архітектури та містобудування Одеської міської ради і визнав право власності на самовільно збудований та не введений в експлуатацію об’єкт нерухомості. Зазначене рішення суду не оскаржувалось в апеляційній інстанції.
Допущені суддею Ревою С.В. порушення при розгляді справ про визнання права власності на об’єкти нерухомості та земельні ділянки мали місце і в подальші роки.
Так, суддею Ревою С.В. 01 жовтня 2009 року постановлено заочне рішення у цивільній справі № 2-5888/2009, яким визнано за ОСОБА_5 право власності на нерухоме майно, а саме будівлю магазина-кафе площею 113,3 м2 та мостіння площею 162 м2 ЗА_ВІДПОВІДНОЮ_АДРЕСОЮ.
Прокуратура Одеської області, звертаючись до суду із заявою про скасування вказаного заочного рішення, зазначила, що згідно з відповіддю Управління Держкомзему у м. Одеса від 19 вересня 2012 року № 01-07-04/4851 за ОСОБА_5 відсутня реєстрація права власності чи користування земельною ділянкою, яка розташована за вказаною адресою. Ухвалою суду від 18 березня 2013 року (суддя Рева С.В.) задоволено заяву прокуратури Одеської області та скасовано заочне рішення у справі, а ухвалою суду від 23 квітня 2013 року вказаний позов залишено без розгляду.
Аналогічні порушення норм законодавства допущені суддею Ревою С.В. також у справі № 2-4082/2009 за позовом ОСОБА_6 до Одеської міської ради про визнання права власності. Право власності визнано на нерухоме майно, самовільно побудовані будівлі у центральному районі м. Одеси. Загальна площа комплексу будівель становить 2875,6 м2.
У позовній заяві ОСОБА_6 посилається на наявність правового спору між ним та Одеською міською радою, яка відмовила йому у видачі свідоцтва на право власності на самовільну збудовану будівлю. Проте до позовної заяви вказане звернення ОСОБА_6 та відмова (рішення) Одеської міської ради не долучені, такі документи відсутні у матеріалах справи і судом не досліджувались.
Прийняте рішення суду у цій справі не переглядалось в апеляційному порядку.
Також суддею Ревою С.В. порушено вимоги законодавства при винесенні ухвали суду від 25 березня 2009 року у цивільній справі № 2-3241/2009 про визнання мирової угоди, укладеної між представником ОСОБА_7, ПП «Фарватер-Південь» та ОСОБА_8, згідно з якою ПП «Фарватер-Південь» передає у власність ОСОБА_7 нежитлову будівлю, будівлю та споруди загальною площею 1794,7 м2, що знаходяться за ВІДПОВІДНОЮ_АДРЕСОЮ.
Зазначена цивільна справа розглянута суддею Ревою С.В. у порушення вимог статті 109 ЦПК України, оскільки справа підсудна Іллічівському міському суду Одеської області за місцезнаходженням відповідача – ПП «Фарватер-Південь».
Посилання на відповідача у справі ОСОБА_8, який є мешканцем Київського району м. Одеси, є штучною, незаконною підставою для визначення підсудності справи, оскільки договір позики укладався між ОСОБА_7 та ПП «Фарватер-Південь», а ОСОБА_8 лише був директором вказаного підприємства.
Рішення суду не було оскаржено до апеляційного суду.
Крім того, викликав негативний резонанс і завдав шкоди міжнародному іміджу України розгляд і вирішення суддею Ревою С.В. справи № 2-3929/10 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій прийнято мирову угоду про передачу у власність ОСОБА_9 6 квартир та нежитлового приміщення підвалу. На підставі винесеного під головуванням судді Реви С.В. рішення суду від 23 березня 2010 року група осіб вчинила замах на заволодіння вказаним нерухомим майном у центрі м. Одеси, яке належало Генеральному консульству Грецької Республіки, вартістю більше 5 млн гривень, що кваліфіковано органом досудового слідства у кримінальній справі № 058201000125 як шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великому розмірі. При цьому присутній у судовому засіданні позивач ОСОБА_10 насправді був іншою особою (ОСОБА_11), а сам ОСОБА_10 у цей час відбував покарання у вигляді позбавлення волі.
Відповідно до повідомлення прокуратури Приморського району м. Одеси старшого радника юстиції Пімонова Г.П. від 27 лютого 2013 року № 16-3133 вих. 13 правова оцінка щодо можливих незаконних дій судді Київського районного суду м. Одеси Реви С.В. з приводу відчуження квартир у межах вказаної кримінальної справи № 058201000125 не надавалась.
Дії судді Реви С.В. при розгляді вищезазначеної справи призвели до порушення прав Генерального консульства Грецької Республіки щодо вільного володіння майном, яке належить йому на праві приватної власності, яке змушено було звернутися за захистом своїх прав до прокуратури Приморського району м. Одеси.
У зв’язку з викладеними фактами й обставинами прокуратура Приморського району м. Одеси звернулася до суду із заявою про перегляд вказаної ухвали районного суду за нововиявленими обставинами. Ухвалою суду від 12 липня 2010 року заява прокуратури Приморського району м. Одеси задоволена, ухвала суду від 23 березня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_9 6 квартир та нежитлового приміщення підвалу скасована.
Також суддею Ревою С.В. допущено порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції 1960 року) при розгляді подань слідчого про проведення обшуків у жилих і нежилих приміщеннях за місцем проживання і роботи підозрюваного у кримінальній справі ОСОБА_12.
Постановами Київського районного суду м. Одеси (суддя Таваркіладзе А.М.) від 06 червня 2012 року задоволено два подання слідчого органів МВС України про проведення обшуків за місцем проживання ОСОБА_12 за ВІДПОВІДНОЮ_АДРЕСОЮ та за місцезнаходженням ТОВ «Нова справа» і фірми «Нова справа» (справа № 1512/10153/2012), засновником і директором яких є ОСОБА_12. На підставі судових рішень проведено обшуки.
Ухвалами апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2012 року постанови суду від 06 червня 2012 року скасовано, матеріали справ направлено до Київського районного суду м. Одеси на новий судовий розгляд.
Суддею Ревою С.В. при повторному розгляді вищевказаних подань винесено постанови від 01 серпня 2012 року про припинення провадження за поданнями слідчого про проведення обшуку. Слідчого зобов’язано повернути ОСОБА_12 усі вилучені у ході обшуку предмети, документи і грошові кошти.
Апеляційним судом Одеської області 06 серпня 2012 року скасовано винесені постанови суду від 01 серпня 2012 року, при цьому вказано на допущення судом першої інстанції істотних порушень та неправильне застосування норм процесуального права.
Зокрема, як зазначив суд апеляційної інстанції, суддя Рева С.В. допустив підозрюваного ОСОБА_12 та його захисника до участі в розгляді подання, що могло спричинити розголошення таємниці досудового слідства відповідно до статті 121 КПК України та суперечило вимогам статті 387 КК України, якою встановлена відповідальність за розголошення даних досудового слідства або дізнання, у тому числі і стосовно судді.
Крім того, суддя Рева С.В. порушив вимоги статті 177 КПК України, ухваливши рішення про припинення проваджень за згаданими справами і не розглянувши подання по суті, а також необґрунтовано вирішив повернути предмети, вилучені в ході обшуку, оскільки таке рішення не належить до компетенції суду.
З викладеного вбачається, що, незважаючи на законні заперечення прокурора, суддя Рева С.В., маючи значний суддівський стаж, свідомо допустив порушення вимог законодавства КПК України (1960 року) при розгляді подань слідчого про проведення обшуків.
У подальшому постановами судді Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В. від 04 вересня 2012 року подання слідчого про проведення обшуків задоволені.
У справі про визнання особи недієздатною суддя Рева С.В. допустив порушення, негативні наслідки від яких не ліквідовані до цього часу, зокрема, порушено право дітей на наслідування майна, а зумовлені судовими рішеннями інші правові спори продовжують розглядатися судами.
Так, рішенням Київського районного суду м. Одеси (суддя Рева С.В.) від 04 березня 2004 року у справі № 2-1813/04 задоволено заяву ОСОБА_13 про визнання ОСОБА_14 недієздатним та визнання її опікуном над ним.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2006 року рішення від 04 березня 2004 року скасовано, провадження у справі закрито.
Скасовуючи вказане рішення, апеляційний суд Одеської області зазначив, що відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року № 3 розгляд вказаних справ необхідно проводити за участю представника відділу органу опіки та піклування, однак суддя Рева С.В., ігноруючи вказані вимоги, розглянув заяву лише за участю заявника.
Крім того, рішення суду стосувалося прав та обов’язків неповнолітніх дітей ОСОБА_14, думку яких не враховано при ухваленні рішення, чим порушено їх право на спадщину після померлого 03 квітня 2004 року ОСОБА_14.
Рішення суду про визнання ОСОБА_14 недієздатним призвело до подальших дій стосовно його майна, при цьому саме суддя Рева С.В. і надалі приймав судові рішення, якими визнавалось право власності на майно ОСОБА_14.
Так, рішенням судді Реви С.В. від 30 березня 2004 року у справі № 2-2320/04 задоволено позовні вимоги ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про визнання права власності на незакінчене будівництвом нежитлове приміщення № 1 ЗА_ВІДПОВІДНОЮ_АДРЕСОЮ.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2004 року скасовано.
Апеляційним судом встановлено суттєві порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, незалучення до участі належного відповідача. Так, у рішенні суду першої інстанції зазначено, що відповідачем у справі за позовом ОСОБА_15 про визнання угоди, укладеної з ОСОБА_14, дійсною та визнання права власності на нежитлове приміщення залучено ОСОБА_13, яка є опікуном недієздатного ОСОБА_14. Однак на момент розгляду цієї справи ОСОБА_13 не була опікуном, оскільки рішення суду від 04 березня 2004 року у справі № 2-1813/04 не набрало законної сили, тому згідно зі статтею 291 ЦПК України (в редакції 1963 року) та пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року № 3 на момент розгляду справи ОСОБА_14 не можна було вважати недієздатним. До того ж 30 березня 2004 року в день розгляду справи ОСОБА_14 помер, таким чином, до участі у справі повинні були залучатися його спадкоємці.
Також рішенням судді Реви С.В. від 30 березня 2004 року у справі № 2-2321/04 задоволено позовні вимоги ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1442 га і недобудованого двоповерхового будинку ЗА_ВІДПОВІДНОЮ_АДРЕСОЮ, укладеного 05 вересня 2003 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_13, та визнання права власності на зазначену будівлю і земельну ділянку.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано. При цьому апеляційним судом зазначено, що суд першої інстанції повинен був зупинити провадження у справі, оскільки дані правовідносини допускали правонаступництво. Більш того, суддя Рева С.В. не звернув уваги на вимоги частини другої статті 71 ЦК України щодо надання згоди піклувальника на вчинення правочинів, пов’язаних з укладанням договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири чи іншого цінного майна, лише з дозволу органу опіки та піклування. Крім того, рішення суду від 04 березня 2004 року, яким ОСОБА_14 визнаний недієздатним, не набрало законної сили, а тому відповідачка у справі не могла бути стороною як опікун ОСОБА_14. До того ж доказом на підтвердження угоди купівлі-продажу визнано письмову угоду від 23 серпня 2003 року, яка в матеріалах справи відсутня, натомість до справи долучена копія розписки від 05 вересня 2003 року.
Отже, на підставі рішень Київського районного суду м. Одеси, постановлених під головуванням судді Реви С.В., вищезазначені об’єкти нерухомого майна, які належали ОСОБА_14, неодноразово відчужувалися, що у подальшому стало підставою для численних позовів, які до теперішнього часу розглядаються в Київському районному суді м. Одеси.
Крім того, вказаними рішеннями позбавлено неповнолітніх дітей реалізації прав на наслідування майна після померлого 03 квітня 2004 року ОСОБА_14.
Згідно з характеристиками, наданими головою Київського районного суду м. Одеси Чванкіним С.А. від 06 березня 2013 року та в.о. голови Київського районного суду м. Одеси Іванчуком В.М. від 12 вересня 2012 року, суддя Рева С.В. зарекомендував себе негативно, проявляє нестриманість та неповагу до учасників судового процесу, нетактовно та неввічливо поводиться під час здійснення правосуддя.
Негативна характеристика судді Реві С.В. підтверджена також зборами суддів Київського районного суду м. Одеси (протокол від 21 березня 2013 року), на яких одноголосно вирішено «вважати дії судді Київського районного суду м. Одеси Реви С.В. такими, що не відповідають суддівській етиці та є порушенням морально-етичних принципів поведінки судді».
Крім того, ВККС України в своєму рішенні зазначила про порушення суддею Ревою С.В. трудового розпорядку роботи Київського районного суду м. Одеси, зокрема: постійне запізнення на роботу (підтверджується доповідними записками судового розпорядника Коршунова Є.О.) та тривала відсутність на робочому місці. Так, у 2008 році Рева С.В. безпідставно не виконував повноваження судді з 24 по 30 квітня 2008 року, з 22 по 27 серпня 2008 року, 22 травня 2009 року, 20 червня 2012 року, з 19 по 29 листопада 2012 року.
Щодо відсутності Реви С.В. на роботі у період з 24 по 30 квітня 2008 року Вищою радою юстиції встановлено, що 27 квітня 2008 року в Україні святкували Великдень, у зв’язку з чим 28 квітня 2008 року був вихідним днем. Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 березня 2008 року № 538-р рекомендовано керівникам підприємств, установ та організацій перенести робочі дні 29 та 30 квітня 2008 року на 17 та 31 травня 2008 року. Таким чином, доводи ВККС України частково спростовуються, оскільки суддя Рева С.В. міг бути безпідставно відсутнім на роботі лише 24 та 25 квітня 2008 року.
У своїх поясненнях від 26 листопада 2013 року суддя Рева С.В. щодо трудового розпорядку роботи за вказаний період зазначив, що з 05 по 08 травня 2008 року брав відгули за чергування в неробочі дні, що підтверджується копією наказу голови суду від 26 березня 2008 року № 15-в. Згідно з довідкою Державної прикордонної служби від 19 березня 2013 року № 0.254-3260/0/15-13 про перетинання державного кордону в період з 2008 по 2012 рік суддя Рева С.В. 24 квітня 2008 року вибув за межі України до Шарм-Ель-Шейху (Республіка Єгипет) о 16 годині 33 хвилини, а повернувся в Україну 08 травня 2008 року о 16 годині 28 хвилин.
Також суддя Рева С.В. наголошує, що 22 серпня 2008 року знаходився на робочому місці, розглядав справи та виносив рішення у справах про розірвання шлюбу (додано 4 копії рішень суду від 22 серпня 2008 року № 2-5029/08, № 2-5128/08, № 2-5025/08, № 2-5026/08). Згідно із вищевказаною довідкою Державної прикордонної служби Рева С.В. вибув за межі України до м. Прага 22 серпня 2008 року о 15 годині 02 хвилини.
23, 24, 25 серпня 2008 року були вихідними та святковими днями.
26 серпня 2008 року суддя Рева С.В. брав відгул за чергування у суді у вихідний день, що підтверджується копією наказу голови суду від 17 липня 2008 року № 37-в та спростовує доводи ВККС України про відсутність Реви С.В. на робочому місці та безпідставне невиконання ним повноважень судді в цей день.
Крім того Рева С.В. вказує, що 27 серпня 2008 року знаходився на робочому місці та розглядав справи (додано копію ухвали суду від 27 серпня 2008 року попереднього судового засідання у цивільній справі № 2-5430/08 про визнання права власності на земельну ділянку). При цьому відповідно до довідки Державної прикордонної служби прибув до України з Праги 27 серпня 2008 року о 15 годині 29 хвилин.
Також суддя Рева С.В. зазначає, що 22 травня 2009 року перебував на робочому місці та розглядав справи (додано копію рішення про визнання договору купівлі-продажу дійсним у справі № 2-4119/09), а перетин кордону здійснив у вечірній час. Однак відповідно до вищевказаної довідки Державної прикордонної служби суддя Рева С.В. вибув за межі України 22 травня 2009 року о 15 годині.
Доводи судді Реви С.В. про перебування 20 червня 2012 року на робочому місці та перетин кордону у цей день у вечірній час також спростовуються довідкою Державної прикордонної служби, згідно з якою Рева С.В. 20 червня 2012 року виїхав через пропускний пункт «Маяки-Удобне» о 10 годині 56 хвилин.
Перебування судді Реви С.В. у відпустці з 17 по 29 листопада 2012 року підтверджується копією наказу голови суду від 23 серпня 2012 року № 31-в та спростовує доводи ВККС України про відсутність Реви С.В. на робочому місці в цей період.
Вищою радою юстиції також встановлено, що вказані у рішенні ВККС України доводи про незаконне використання суддею Ревою С.В. та членами його сім’ї гаража, який знаходиться на території Київського районного суду м. Одеси, для задоволення особистих потреб не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються листом Державної судової адміністрації від 23 травня 2013 року № 10-3048/13, в якому повідомлено ВККС України, що підстави для відповідного реагування про незаконне використання суддею Ревою С.В. гаража відсутні. Зокрема, як зазначено у листі, за наданою інформацією територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, Одеською міською радою відповідно до договору оренди від 23 серпня 2004 року № 303/200 територіальному управлінню було передано у строкове платне користування нежитлову будівлю, розташовану ЗА_ВІДПОВІДНОЮ_АДРЕСОЮ. При цьому на підставі записів у технічному паспорті та договорі оренди зазначеної будівлі приміщення капітального гаража в оренду територіальному управлінню не передавалось та ним не використовується. Крім того, Одеською міською радою не оформлено відвід земельної ділянки, на якій розташований Київський районний суд м. Одеси, та не встановлено її меж, а також не передано в оренду територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Одеській області.
Суддя Рева С.В. 27 листопада 2013 року надіслав до Вищої ради юстиції копію адміністративного позову про оскарження ним рішення ВККС України від 30 травня 2013 року, який перебуває на розгляді Вищого адміністративного суду України, та просив вважати цей позов поясненнями до нього.
Доводи судді Реви С.В. щодо порушення ВККС України передбаченого статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» річного строку, в межах якого може бути прийняте рішення у дисциплінарній справі стосовно судді, є безпідставними.
Чинним законодавством України не встановлено строків для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги, а річний строк притягнення судді до відповідальності з дня вчинення проступку застосовується при прийнятті рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді догани (частина четверта статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Крім того, Вищою радою юстиції встановлено, що суддя Рева С.В. оскаржив рішення ВККС України від 30 травня 2013 року до Вищого адміністративного суду України. 06 лютого 2014 року Вищим адміністративним судом України прийнято постанову, відповідно до якої Реві С.В. відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статей 6, 10 Закону України «Про статус суддів» (чинного на момент розгляду справ суддею Ревою С.В.) судді, серед іншого, зобов’язані: при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків; не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності. Приймаючи присягу, суддя зобов’язується чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим.
Вказана норма закону кореспондується зі статтею 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою передбачений обов’язок судді своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати й вирішувати судові справи згідно з законом з дотриманням засад і правил судочинства.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» вчинення суддею дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумніви у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, є порушенням присяги судді.
Враховуючи викладене, Вища рада юстиції дійшла висновку про свідоме та систематичне порушення суддею Ревою С.В. норм матеріального та процесуального права. Вчинені дії при здійсненні правосуддя порочать звання судді, викликають сумнів у його об’єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов’язків.
Вища рада юстиції, керуючись статтями 27, 30, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», підпунктом «а» пункту 7 § 3 глави 2 розділу І, § 2.2 глави 1 розділу ІІ Регламенту Вищої ради юстиції Регламенту Вищої Ради юстиції,
вирішила:
внести подання до Верховної Ради України про звільнення Реви Сергія Вікторовича з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги.
