X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Третя Дисциплінарна палата
Рішення
Київ
19.08.2020
2421/3дп/15-20
Про притягнення судді Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука О.І. до дисциплінарної відповідальності

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Швецової Л.А., членів Гречківського П.М., Матвійчука В.В. та залученої із Другої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Блажівської О.Є., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говоруху В.І., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції в особі начальника сектору правового забезпечення Дзарданової Анастасії Миколаївни, яка діє за дорученням, на дії судді Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука Олега Ігоровича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 15 квітня 2020 року за вх. № 315/5/13-20 надійшла дисциплінарна скарга Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (далі – УПП в Миколаївській області) в особі начальника сектору правового забезпечення Дзарданової А.М., яка діє за дорученням, на дії судді Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука О.І. під час розгляду справ про адміністративні правопорушення № 489/48/20,  № 489/358/20, № 489/344/20.

У дисциплінарній скарзі Дзарданова А.М. зазначає таке.

24 лютого 2020 року суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук О.І., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), стосовно ОСОБА_1 (справа № 489/48/20), керуючись частиною першою статті 247 КУпАП, постановив закрити провадження у справі  у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. У постанові суддя зазначив: «Враховуючи, що посадовою особою Управління патрульної поліції в Миколаївській області водію не було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, а одразу направлено до медичного закладу, такий огляд вважається недійсним. Сам лише протокол про адміністративне правопорушення та надані відеозаписи з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, не є належними доказами стану наркотичного сп’яніння».

Постанова містить висновок, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, оскільки порушено процедуру проведення огляду.

11 лютого 2020 року суддя Кирильчук О.І. розглянув справу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 (справа № 489/358/20) та закрив провадження у справі у зв’язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення. У постанові суду зазначено, що згідно з висновком Миколаївського обласного наркологічного диспансеру (далі – МОНД) ІНФОРМАЦІЯ_1 водій керував транспортним засобом у стані наркотичного сп’яніння. Таким чином, своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги підпункту «а» пункту 2.9  Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – ПДР).

ОСОБА_2 до суду не з’явився, подав заяву, в якій зазначив, що поліцейські не запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу, а відразу направили до МОНД, тому він вважає такий огляд  недійсним і свою провину не визнає.

У зв’язку із цим суддя дійшов такого висновку: «Враховуючи, що посадовою особою Управління патрульної поліції в Миколаївській області водію не було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, а одразу направлено до медичного закладу, такий огляд вважається недійсним. Сам лише протокол про адміністративне правопорушення та надані відеозаписи з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, не є належними доказами стану наркотичного сп’яніння».

За таких обставин суддя Кирильчук О.І. закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, оскільки вважав, що порушено процедуру проведення огляду.

11 лютого 2020 року суддя Кирильчук О.І. розглянув справу про аналогічне адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 (справа № 489/344/20) та закрив провадження у справі у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. У постанові суду зазначено: «ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що не перебував в стані наркотичного сп’яніння та виконав всі вимоги працівників поліції проїхав разом з ними до Миколаївського обласного наркологічного диспансеру, проте не зміг здати біологічний матеріал для проведення лабораторних досліджень, в зв’язку з відсутністю фізіологічної потреби, на місці зупинки транспортного засобу йому не пропонували пройти огляд».

Постанова містить аналогічний висновок: «Враховуючи, що посадовою особою Управління патрульної поліції в Миколаївській області водію не було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, а одразу направлено до медичного закладу, такий огляд вважається недійсним. Сам лише протокол про адміністративне правопорушення та надані відеозаписи з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, не є належними доказами стану наркотичного сп’яніння...

За таких обставин провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, оскільки порушено процедуру проведення огляду».

Крім того, Дзарданова А.М. у дисціплінарній скарзі зазначає, що процедура направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі – Порядок).

Зокрема, пунктом 3 Порядку передбачено, що огляд проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров’я (далі – МОЗ) і Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров’я (в сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Згідно з пунктом 10 Порядку огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров’я проводиться в будь-який час доби за методикою та із застосуванням приладів, дозволених для використання МОЗ.

 Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі – Інструкція).

Відповідно до пункту 12 Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров’я.

Аналіз вказаних нормативних актів свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп’яніння співробітниками поліції огляд на місці зупинки транспортного засобу не проводиться, для проведення огляду водій відразу направляється до найближчого закладу охорони здоров’я.

У дисциплінарній скарзі Дзарданова А.М. стверджує, що через некомпетентність та байдуже ставлення судді Кирильчука О.І. до виконання обов’язків щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин правопорушники уникають відповідальності.

Такі дії судді, на думку скаржника, спонукають громадян порушувати адміністративне законодавство і почуватися абсолютно безкарними при скоєнні правопорушень, у тому числі й одного із найтяжчих адміністративних проступків, передбачених КУпАП.

Відверта незаконність прийнятих суддею Кирильчуком О.І. рішень у цій категорії справ свідчить про ознаки суддівського свавілля, яке є наслідком розуміння своєї безкарності.

На думку скаржника, суддя Кирильчук О.І., усвідомлюючи, що орган, посадові особи якого склали адміністративні матеріали (УПП в Миколаївській області), відповідно до вимог чинного законодавства не має змоги оскаржити незаконне рішення, закрив провадження в адміністративних справах з підстав нібито відсутності складу правопорушення, чим вчинив неправосудні дії, уникнувши будь-якої відповідальності через відсутність контролю.

Автор скарги вказала, що суддя не зазначив у рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, порушив засади рівності всіх учасників судового процесу та умисно або у зв’язку з очевидною недбалістю допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

У зв’язку з викладеним скаржник просить притягнути суддю Кирильчука О.І. до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 червня 2020 року № 1767/3дп/15-20 стосовно судді Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука О.І. відкрито дисциплінарну справу за ознаками в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктами «а», «б», «г» пункту 1 та пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII).

Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 19 серпня 2020 року, суддя Кирильчук О.І. і скаржник Дзарданова А.М. були повідомлені своєчасно, належним чином у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Кирильчук О.І. не з’явився на засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, подавши заяву про розгляд дисциплінарної справи в режимі відеоконференції за його участю.

Заслухавши доповідача, пояснення  судді Кирильчука О.І., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Кирильчука О.І. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

Кирильчук Олег Ігорович Указом Президента України від 17 жовтня 2019 року № 760/2019 призначений на посаду судді Ленінського районного суду міста Миколаєва.

11 та 24 лютого 2020 року суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчук О.І. розглянув матеріали адміністративних справ за частиною першою статті 130 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності громадян ОСОБА_3 (справа № 489/344/20), ОСОБА_2 (справа № 489/358/20), ОСОБА_1 (справа № 489/48/20).

Як вбачається з копій постанов суду, у всіх цих справах суддя дійшов висновку, що посадовими особами УПП в Миколаївській області водіям не було запропоновано пройти медичний огляд на стан наркотичного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, кожен із них відразу був направлений до медичного закладу.

На думку судді, такий огляд вважається недійсним, а сам лише протокол про адміністративне правопорушення та надані відеозаписи з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського не є належними доказами стану наркотичного сп’яніння. За таких обставин провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, оскільки порушено процедуру проведення огляду.

У поясненнях суддя Кирильчук О.І. зазначив, що мотиви та підстави закриття справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 виклав у відповідних постановах. Проте, на думку судді, скаржник не бачить відмінності між законом та підзаконним нормативно-правовим актом, оскільки посилається на постанову Кабінету Міністрів України та спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства охорони здоров’я України, які є підзаконними нормативно-правовими актами, ігноруючи при цьому вимоги КУпАП. Стверджує, що в ієрархії джерел права  важливішим є кодекс законів, а потім вже постанови уряду та акти міністерств.

Якщо порушено визначену КУпАП процедуру проходження огляду на стан наркотичного сп’яніння, такий огляд є недійсним відповідно до частини п’ятої статті 266 КУпАП, про що і зазначено у прийнятих суддею  Кирильчуком О.І. постановах.

Оскільки співробітники поліції на порушення вимог частини другої статті 266 КУпАП не пропонували громадянам пройти огляд на стан наркотичного сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів у присутності двох свідків, то, за твердженням судді Кирильчука О.І., огляд є недійсним. Неспроможність держави в особі Міністерства внутрішніх справ України забезпечити співробітників поліції технічними засобами для огляду водія на стан наркотичного сп’яніння не може бути підставою для обмеження прав громадян, які в таких випадках у разі будь-якої підозри на наявність у них ознак наркотичного сп’яніння вимушені їхати до медичного закладу, витрачаючи власний час.

Доводи дисциплінарної скарги суддя вважає необґрунтованими і такими, що зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями.

Проте пояснення судді Кирильчука О.І. та надана інформація не спростовують встановленого Дисциплінарною палатою факту наявності у діях вказаного судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Даючи оцінку діям судді Кирильчука О.І., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

З огляду на наведене правомірність закриття проваджень у справах про адміністративні правопорушення у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не оцінюється Дисциплінарною палатою. Водночас важливим є те, як діяв суддя Кирильчук О.І. під час розгляду матеріалів зазначених вище адміністративних справ для захисту основоположних прав людини, зокрема права на справедливий судовий розгляд безстороннім судом, та правового порядку загалом і чи наведено мотиви прийняття судових рішень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції відповідно до закону.

Водночас аналіз дій судді Кирильчука О.І. під час розгляду вказаних вище адміністративних справ свідчить, що такі дії вчинені суддею із порушенням норм КУпАП та за відсутності належного мотивування підстав для закриття проваджень у справах щодо ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу адміністративного правопорушення.

Справа № 489/344/20

Як вбачається з постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 лютого 2020 року, суддя Кирильчук О.І., розглянувши матеріали адміністративної справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, встановив таке.

Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення 26 грудня 2019 року о 13 год 55 хв водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz E280», державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, у місті Миколаєві на проспекті Богоявленському, 22 з ознаками наркотичного сп’яніння (відсутність реакції зіниць очей на світло, почервоніння обличчя, порушення координації рухів). Від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків. Таким чином, своїми діями водій ОСОБА_3 порушив вимоги пункту 2.5 ПДР, що має наслідком відповідальність, передбачену частиною першою статті 130 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що не перебував у стані наркотичного сп’яніння, виконав усі вимоги працівників поліції та поїхав разом із ними до МОНД. Проте здати біологічний матеріал для проведення лабораторного дослідження не зміг у зв’язку з відсутністю фізіологічної потреби. На місці зупинки транспортного засобу працівники поліції не пропонували йому пройти огляд.

Пославшись на статтю 62 Конституції України (інститут презумпції невинуватості), частину першу статті 130, частини другу, третю та п’яту статті 266 КУпАП, пункт 5.2 ПДР, суддя дійшов висновку про необхідність закриття порушеної стосовно ОСОБА_3 справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, у зв’язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. При цьому навів у постанові такі мотиви: «Враховуючи, що посадовою особою Управління патрульної поліції в Миколаївській області водію не було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, а одразу направлено до медичного закладу, такий огляд вважається недійсним. Сам лише протокол про адміністративне правопорушення та надані відеозаписи з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, не є належними доказами стану наркотичного сп’яніння».

У постанові суддя також зазначив, що водію не було запропоновано здати інші, окрім сечі, аналізи на дослідження біологічного середовища, хоча відповідно до пунктів 12, 13 Інструкції предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Крім того, для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу.

За твердженням судді Кирильчука О.І., «відсутність фізичного бажання», як зазначено у висновку МОНД ІНФОРМАЦІЯ_3, не може бути прирівняна до відмови від проходження огляду.

Разом із тим поза увагою суду залишилось те, що від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків. Цей факт підтверджено не тільки протоколом про адміністративне правопорушення, а й письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Більш того, як убачається з висновку лікаря МОНД ОСОБА_6 від 26 грудня 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_3, водій ОСОБА_3 відмовився від проведення лабораторних досліджень під час медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, пославшись на «відсутність фізіологічного бажання».

За таких обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що висновки судді Кирильчука О.І. про те, що водію не було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп’яніння у встановленому законом порядку та здати інші, окрім сечі, аналізи на дослідження біологічного середовища, суперечать матеріалам справи, а тому не є мотивованими.

Справа № 489/358/20

Постановою від 11 лютого 2020 року суддя Кирильчук О.І. закрив адміністративну справу стосовно ОСОБА_2 у зв’язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Як убачається з постанови суду, згідно із протоколом про адміністративне правопорушення від 21 січня 2020 року водій ОСОБА_2 12 січня 2020 року о 13 год 15 хв керував транспортним засобом марки ВАЗ-2106, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_4, у місті Миколаєві на вулиці Маршала Василевського, 29 з явними ознаками наркотичного сп’яніння (виражене тремтіння пальців рук, порушення мови, звуженість зіниць очей і відсутність їх реакції на світло). На законну вимогу поліцейських проїхати до медичного закладу для проходження медичного огляду на стан наркотичного сп’яніння водій погодився. Згідно із висновком МОНД ІНФОРМАЦІЯ_1 водій керував транспортним засобом у стані наркотичного сп’яніння. Таким чином, своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги підпункту «а» пункту 2.9 ПДР, що має наслідком відповідальність, передбачену частиною першою статті 130 КУпАП.

ОСОБА_2 до суду не з’явився, подав заяву, в якій зазначив, що поліцейські не запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп’яніння на місці, а відразу направили до МОНД. Тому такий огляд ОСОБА_2 вважає недійсним і свою провину не визнає.

Посилаючись на статтю 62 Конституції України, частину першу статті 130, частини другу, третю та п’яту статті 266 КУпАП, пункт 5.2 ПДР, суддя Кирильчук О.І. дійшов висновку про необхідність закриття справи стосовно ОСОБА_2 за частиною першою статті 130 КУпАП у зв’язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Таке рішення суддя мотивував тим, що посадовими особами УПП в Миколаївській області водію не було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, а відразу направлено його до медичного закладу.

На думку судді, такий огляд вважається недійсним, а протокол про адміністративне правопорушення та надані відеозаписи з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського не є належними доказами стану наркотичного сп’яніння.

Справа № 489/48/20

Постановою від 24 лютого 2020 року суддя Кирильчук О.І. закрив адміністративну справу стосовно ОСОБА_1 у зв’язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Як убачається з постанови суду, згідно із протоколом про адміністративне правопорушення від 2 січня 2020 року ОСОБА_1 25 грудня 2019 року о 11 год 45 хв  керував транспортним засобом марки ВАЗ-2107, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_5, в місті Миколаєві на вулиці Індустріальній, 7, мав явні ознаки наркотичного сп’яніння (розширені зіниці та відсутність їх реакції на зміну освітлення, виражене тремтіння пальців рук). Водій пройшов медичний огляд у МОНД, згідно з висновком якого від 25 грудня 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 перебував у стані наркотичного сп’яніння. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги підпункту «а» пункту 2.9 ПДР, що  має наслідком відповідальність, передбачену частиною першою статті 130 КУпАП.

Не наводячи будь-яких доказів, а також позиції самого ОСОБА_1, за відсутності його у судовому засіданні суддя з незрозумілих причин стверджує, що посадовою особою УПП в Миколаївській області водію не було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, а відразу направлено його до медичного закладу, тому вважає такий огляд недійсним.

Стосовно протоколу про адміністративне правопорушення та наданих відеозаписів із нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського суддя Кирильчук О.І. зазначив, що вони не є належними доказами стану наркотичного сп’яніння.

Таким чином, розглядаючи вказані вище адміністративні справи та вирішуючи питання про правомірність дій учасників досліджуваних подій – працівників поліції та громадян ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, суддя взяв до уваги лише інтереси останніх. Про це свідчать і письмові пояснення судді Кирильчука О.І., в яких він висловлює стурбованість обмеженням прав громадян, які «в разі підозри на ознаки наркотичного сп’яніння вимушені їхати до медичного закладу, витрачаючи власний час».

Проте суддя не звернув увагу, що відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Принцип встановлення об’єктивної (матеріальної) істини означає, що всі справи розглядаються всебічно, збираються, перевіряються і враховуються всі необхідні матеріали і докази. З’ясування об’єктивної істини у справах про адміністративні проступки – основне завдання адміністративного провадження. Цей принцип зобов’язує посадових осіб, що розслідують та розглядають справи, досліджувати всі обставини та їхні взаємозв’язки у тому вигляді, в якому вони дійсно існували, і на цій підставі виключити однобічний, упереджений підхід до вибору рішення.

Крім того, послідовне, повне і неухильне врахування інтересів держави та особи безпосередньо відображається на ефективності адміністративно-деліктного процесу і є обов’язком будь-якого органу або посадової особи, що розглядає і вирішує адміністративну справу. До їхніх завдань належить також обов’язок стежити за належним використанням сторонами своїх прав, щоб це не зашкодило інтересам держави та учасників процесу.

Більше того, суддя проігнорував ту обставину, що під час медичних оглядів факти вживання водіями наркотичних засобів були однозначно підтверджені, тобто підтверджена об’єктивна сторона адміністративного правопорушення.

Відповідно до висновку МОНД ІНФОРМАЦІЯ_6 від 25 грудня 2019 року водій ОСОБА_1 перебував у стані наркотичного сп’яніння.

Згідно з висновком МОНД ІНФОРМАЦІЯ_1 водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом у стані наркотичного сп’яніння.

Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП передбачає відповідальність не лише за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Як встановлено під час перевірки, від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_3 відмовився у присутності двох свідків. Цей факт підтверджується не тільки протоколом про адміністративне правопорушення, а й письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5. У висновку ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо результатів медичного огляду лікар МОНД ОСОБА_6 також зазначив, що водій ОСОБА_3 відмовився від проведення лабораторних досліджень, посилаючись на «відсутність фізіологічного бажання».

За наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу I Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп’яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Для цього поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Огляд на стан сп’яніння проводиться з дотриманням вимог інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та з фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.

Спеціальним технічним засобом для проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану алкогольного сп’яніння є алкотестер – прилад для швидкого визначення концентрації алкоголю в крові людини шляхом аналізу повітря, яке вона видихає. 

Поліцейські не забезпечуються спеціальними технічними засобами для проведення огляду на стан наркотичного сп’яніння водіїв транспортних засобів, тому зробити такий огляд фактично не мають можливості.

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Обов’язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з’ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

 Водночас, оскільки на суд покладено обов’язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року та 2 червня 2016 року), зазначений обов’язок суду полягає в закладенні у мотиви прийнятих рішень відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.

Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), вимога щодо мотивування судового рішення – важлива процедурна гарантія від свавільності судових органів (рішення у справі «RuizTorija v. Spain», §§ 29–30).

Обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація – це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м’якого права», наголосила: якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а слугує насамперед гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод.

Належне мотивування судового рішення – це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

Ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб, по-перше, продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

У рішеннях у справах «Гарсія Руїз проти Іспанії», «Красуля проти Росії», «Ільяді проти Росії», «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначив таке.

 Стаття 6 Конвенції гарантує особі право на справедливий суд. Однак цією статтею не закріплено будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Отже, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов’язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов’язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи, однак така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов’язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх без винятку доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов’язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.

Зокрема, в рішенні у справі «Хіро Балані проти Іспанії» ЄСПЛ встановив, що відмова вищої судової інстанції розглянути головну підставу апеляції була порушенням права на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції. У рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» ЄСПЛ констатував відповідне порушення, оскільки національний суд відмовив у прийнятті наданих заявником доказів невмотивованим рішенням, що перешкодило особі ефективно оскаржити таку відмову в апеляції.

У рішенні у справі «Ільяді проти Росії» ЄСПЛ також дійшов висновку про порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що заявник обвинувачувався у вчиненні злочину й у суді ясно та чітко стверджував і надавав докази, які стосуються надійності основного свідка обвинувачення. Проте його доводи й докази не знайшли ясної та чіткої відповіді при розгляді судами справи на національному рівні, що обмежило право заявника на захист до рівня, несумісного з гарантією права на справедливий суд.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

Зазначеними вище діями суддя Кирильчук О.І. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII, частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Зі змісту характеристики, наданої головою Ленінського районного суду міста Миколаєва, вбачається, що суддя Кирильчук О.І. за період роботи на посаді судді зарекомендував себе висококваліфікованим фахівцем, грамотним та дисциплінованим спеціалістом, сумлінно та відповідально ставиться до виконання своїх обов’язків. У колективі користується повагою та авторитетом, бере активну участь у заняттях та семінарах, які проводяться Національною школою суддів України.

Враховуючи характер вчиненого суддею Кирильчуком О.І. дисциплінарного проступку, ступінь вини та позитивну характеристику судді, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за результатами розгляду дисциплінарної справи слід притягнути суддю Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука О.І. до дисциплінарної відповідальності на підставі підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Ленінського районного суду міста Миколаєва Кирильчука Олега Ігоровича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                     Л.А. Швецова

 

 

Члени Третьої Дисциплінарної палати                               

Вищої ради правосуддя                                                     П.М. Гречківський

 

 

                                                                                               В.В. Матвійчук

 

Член Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя

 

 

О.Є. Блажівська