Вища рада правосуддя, розглянувши подання виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка Олексія Миколайовича про надання згоди на утримання під вартою судді Якимівського районного суду Запорізької області Федорець Світлани Володимирівни (відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області),
встановила:
4 липня 2023 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 3542/0/8-23 надійшло подання виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. від 4 липня 2023 року № 17/2/1-22841-23 про надання згоди на утримання під вартою судді Якимівського районного суду Запорізької області Федорець С.В. (відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області), підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 436-2 Кримінального кодексу України (далі – КК України). До подання долучено копії матеріалів, якими обґрунтовано його доводи, а також розписку судді Федорець С.В. від 4 липня 2023 року про отримання копії подання з матеріалами, якими воно обґрунтовується.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 4 липня 2023 року доповідачем щодо вказаного подання визначено члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.
Виконувач обов’язків Генерального прокурора Хоменко О.М., суддя Федорець С.В., голова Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Дар’я Ігорівна, адвокат Павленко Сергій Іванович невідкладно, після отримання Вищою радою правосуддя подання про надання згоди на утримання судді під вартою, повідомлені про дату, час і місце його розгляду.
У засідання Вищої ради правосуддя прибули начальник першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Левицький Олег Олегович, заступник начальника першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Кавацюк Ярослав Дмитрович.
Представники Офісу Генерального прокурора просили задовольнити подання з викладених у ньому підстав, зазначили про наявність обґрунтованої підозри судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 436-2 КК України.
Суддя Якимівського районного суду Запорізької області Федорець С.В. не з’явилася у засідання Вищої ради правосуддя, надіслала на електронну адресу Вищої ради правосуддя письмові пояснення, в яких заперечує проти задоволення подання виконувача обов’язків Генерального прокурора, оспорює правильність кримінально-правової кваліфікації, стверджує про порушення порядку вручення підозри та відсутність ризиків, передбачених частиною першою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). Водночас суддя не заперечує факту розмов, зазначених у поданні.
Вища рада правосуддя, дослідивши подання та долучені до нього копії матеріалів, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., представників Офісу Генерального прокурора, дослідивши пояснення судді Федорець С.В., дійшла висновку, що подання виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. про надання згоди на утримання під вартою судді Якимівського районного суду Запорізької області Федорець С.В. (відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області) підлягає задоволенню з огляду на таке.
Федорець (Пишна) Світлана Володимирівна, ____ року народження, Указом Президента України від 7 липня 2008 року № 622/2008 призначена на посаду судді Якимівського районного суду Запорізької області строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 249-VII обрана суддею цього суду безстроково.
Рішенням Голови Верховного Суду від 6 червня 2022 року суддю Якимівського районного суду Запорізької області Федорець С.В. відряджено до Звенигородського районного суду Черкаської області.
На підставі рішення зборів суддів цього суду від 19 квітня 2023 року № 8, наказу від 20 квітня 2023 року № 18-0 Федорець С.В. призначено головою Звенигородського районного суду Черкаської області строком на три роки.
Статтею 482 КПК України встановлено, що затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно до частини другої статті 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом вноситься на розгляд Вищої ради правосуддя Генеральним прокурором або його заступником, а стосовно судді Вищого антикорупційного суду таке подання вноситься Генеральним прокурором (виконувачем обов’язків Генерального прокурора).
Згідно зі статтею 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Відповідно до частини третьої статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до вимог частини першої статті 480 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. При цьому згідно із частиною другою статті 481 КПК України Генеральний прокурор (виконувач обов’язків Генерального прокурора), його заступник може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема судді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 278 цього Кодексу.
Із матеріалів, доданих до подання про надання згоди на утримання судді під вартою, вбачається, що 4 липня 2023 року прокурор першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Яценко В.І. (за дорученням про здійснення процесуальних дій від 4 липня 2023 року, виданим виконувачем обов’язків Генерального прокурора Хоменком О.М.) вручив судді Федорець С.В. складене та підписане того самого дня виконувачем обов’язків Генерального прокурора Хоменком О.М. письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 436-2 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 4 травня 2023 року.
Згідно із врученою судді підозрою та наданими Вищій раді правосуддя матеріалами суддя Якимівського районного суду Запорізької області Федорець С.В. підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 436-2 КК України, а саме у виправдовуванні, запереченні збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовуванні, визнанні правомірною тимчасової окупації частини території України, вчинених службовою особою повторно.
Відповідно до підозри Федорець С.В., обіймаючи посаду голови Звенигородського районного суду Черкаської області, будучи службовою особою, після неспровокованого та повномасштабного збройного нападу російської федерації на Україну під час спілкування з іншими особами, зокрема із суддею Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д.І. у період із 16 травня 2023 року по 30 травня 2023 року, діючи умисно, з метою поширення російських наративів щодо військового вторгнення в Україну та переконання співрозмовників неодноразово виправдовувала збройну агресію російської федерації проти України, розпочату в 2014 році, заперечувала агресію, виправдовувала та визнавала правомірною тимчасову окупацію частини території України.
Докази, а саме аудіозаписи розмов судді Федорець С.В., здобуті шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій на підставі ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду Крижанівської Г.В. від 10 травня 2023 року № 01-45/824/11891/2023. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 12 червня 2023 року із відтворенням розмов підозрюваної було передано на лінгвістичну експертизу. Відповідно до висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 26 червня 2023 року № 443/1, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, встановлено, що під час цих розмов суддя Федорець С.В. доводила своїм співрозмовникам таку інформацію:
пояснення тимчасової окупації Криму російською федерацією, розпочатої у 2014 році, тим, що політичним інтересам Китаю й Туреччини вигідний контроль росії у Чорному морі, через яке пролягає Шовковий шлях; російський флот потенційно посилює китайський флот у разі війни із США за Тайвань, тобто зміщується зосередження на відповідальності з держави-агресора на одного з політичних світових лідерів;
позиціонування збройної агресії російської федерації проти України як домовленості стосовно реклами зброї, підняття ВВП, заробляння грошей, перерозподілу територій, логістичних шляхів, сфер впливу;
заперечення вкладу (зусиль) української армії у звільнення Херсона;
негативна характеристика внутрішніх подій в Україні, зокрема передбачення повернення чоловіків із фронту «як бомби сповільненої дії»;
репрезентація війни (збройної агресії російської федерації проти України) як домовленості задля демонстрації військової техніки, її реклами та продажу;
пояснення війни зацікавленістю США у посиленні військово-промислового комплексу, аби зарадити дефолту;
пояснення війни «ставанням» російської промисловості на військові рейки та зміною логістики за рахунок паралельного імпорту через Азію;
пояснення війни перерозподілом світу «більшими дядями»;
виправдовування тимчасової окупації частини території України;
заперечення викрадення й вивезення дітей з тимчасово окупованих територій України;
визнання поширення влади російської федерації на тимчасово окупованих територіях України;
виправдовування вивезення українських дітей до росії;
твердження про завдання українською армією ударів по місту Луганську заради тестування нових далекобійних ракет;
заперечення потенційного (майбутнього) звільнення тимчасово окупованих територій;
звинувачення України у використанні міст Бучі та Ірпеня як вітрини для європейських лідерів та відсутності робіт з відновлення міста (за контекстом);
визнання Автономної Республіки Крим частиною росії;
трактування влучання в цивільні будинки як економії дорогих високоточних ракет з нехтуванням безпекою мирного населення;
пояснення влучання в будинок у місті Умані перебуванням там баз НАТО;
поширення тези про страх населення щодо приходу ЗСУ;
позитивна репрезентація представників збройних формувань російської федерації та окупаційної адміністрації російської федерації як таких, що дбають про власну репутацію;
звинувачення України в руйнуванні Криму, позитивна оцінка змін у Криму впродовж тимчасової окупації російською федерацією;
заперечення примусової мобілізації в Криму;
розповідь стверджувального характеру про те, що українські снайпери стріляли в людей, військовослужбовці української армії використовували населення як «живий щит», не випускаючи їх з міст; виганяли із власних квартир, кидали гранати в підвали через те, що люди розмовляли російською мовою;
визнання поширення російського законодавства на тимчасово окуповані території України в Автономній Республіці Крим;
обговорення потенційного поширення після завершення війни насильства в сім’ях, спричиненого психологічними травмами військовослужбовців;
обговорення випадків жорстокості та злочинів військовослужбовців після АТО;
акцентування на великій кількості нелегальної зброї та соціально- економічному аспекті як передумов вияву жорстокості й насильства;
позиціонування міста Севастополя як російського міста;
звинувачення України в обстрілах цивільних об’єктів на тимчасово окупованій території;
звинувачення України в обстрілах жилих будинків міста Мелітополя ракетним комплексом «Точка У»; схвалення рівня життя в Мелітополі під час тимчасової окупації;
заперечення мобілізації на тимчасово окупованих територіях, крім Донецької та Луганської областей;
виправдовування та висловлення згоди з тимчасовою окупацією частини території України;
наголошення на відсутності в мешканців міста Мелітополя підстав захищати Україну;
контекстуальне покладання відповідальності за знищення Каховської ГЕС на Україну.
Згідно із загальним висновком експертизи в мовленні судді міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, виправдовування тимчасової окупації території України, а також інформація негативного характеру щодо України, Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства.
Такі дії судді містять ознаки злочину, передбаченого частиною третьою статті 436-2 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Отже, Федорець С.В. підозрюється у вчиненні злочину, що належить до категорії тяжких.
Згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, § 175; «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, § 32).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.
Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, становить суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 (підпункт «с» пункту 1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом із тим суд, який розглядає клопотання про застосування запобіжного заходу, повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У пункті 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» від 13 листопада 2007 року № 35615/06 ЄСПЛ зазначив, що метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.
У поданні про надання згоди на утримання під вартою судді наведено обставини вчинення Федорець С.В. зазначеного кримінального правопорушення, вказано, що обґрунтованість підозри підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 12 червня 2023 року № 5/1/1545т (розсекречено); висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 26 червня 2023 року № 443/1, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України; іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
Як зазначено в поданні, під час досудового слідства виникла необхідність в обранні судді Федорець С.В. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлено наявність ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, а саме що вона може:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні;
3) вчинити інше кримінальне правопорушення.
Оцінюючи ризик переховування судді від правосуддя, Вища рада правосуддя виходить із того, що відповідно до наведеної у клопотанні прокурора інформації Федорець С.В. у 2022 році, у період дії воєнного стану, перетинала державний кордон України та виїжджала на територію Республіки Польща, що вказує на можливість її виїзду за кордон.
Крім того, Федорець С.В. має тісні контакти з особами на окупованих територіях, вважає перебування на цих територіях безпечним для себе та знає способи потрапляння на них, у тому числі нелегальні. Зокрема, після початку широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України вона деякий час перебувала на окупованій території. З її слів, зафіксованих під час негласних слідчих (розшукових) дій, у цей час вона мала контакти із представниками окупаційної влади. Федорець С.В. також двічі відвідувала тимчасово окуповану територію міста Мелітополя та Автономної Республіки Крим (святкувала там Новий 2023 рік), перетинаючи лінію зіткнення біля міста Запоріжжя, про що повідомила в розмовах з іншими особами.
У матеріалах подання наведено зафіксовану розмову судді від 8 червня 2023 року, під час якої вона повідомила, що у місті Запоріжжі мала зустріч із впливовою особою щодо нелегального виїзду на окуповану територію. В інших розмовах зазначала, що знає, як за гроші організувати виїзд з України. Вказане свідчить, що Федорець С.В. шукала способи переходу на окуповану територію поза контролем відповідних органів влади України та може їх використати з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Має також значення, що всі члени сім’ї Федорець С.В. добровільно перебувають на окупованих територіях. Зокрема, двоє її неповнолітніх дітей разом з її мамою проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, де мають статус біженців. Діти ходять до школи та перебувають під постійним наглядом органів опіки окупантів. У Криму також тривалий час проживає та працює ветеринаром її рідний брат ОСОБА1. З розмов судді вбачається, що її чоловік ОСОБА2 проживає на тимчасово окупованій території у місті Мелітополі, вона підтримує з ним постійний зв’язок.
Наведене свідчить про відсутність у судді міцних соціальних звʼязків у Черкаській області чи в інших регіонах України та може стати додатковим аргументом для переховування від органів досудового розслідування та/або суду на тимчасово окупованій території України або на території російської федерації.
Федорець С.В. обіймає посаду судді Якимівського районного суду Запорізької області, рішенням Голови Верховного Суду від 6 червня 2022 року відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області, обіймала посаду голови цього суду. У зв’язку із цим мала широке коло звʼязків серед службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, керівників підприємств, установ та організацій, які може використати з метою переховування від органів досудового розслідування та/або суду, у тому числі шляхом залишення території України.
Слід також враховувати, що злочин, який інкримінується Федорець С.В., є тяжким кримінальним правопорушенням, його санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Практика ЄСПЛ свідчить, що загроза відносно суворого покарання також може враховуватися (поряд з іншими обставинами) при обранні виду запобіжного заходу (пункт 76 рішення ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року).
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду» зауважується, що під час розгляду питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер і тяжкість інкримінованого злочину. Відповідно до вказаної Рекомендації важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин.
У пункті 60 рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти Росії» від 21 липня 2003 року суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв’язки з державою, у якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти.
Під час досудового розслідування також встановлено, що Федорець С.В., будучи суддею, може особисто чи опосередковано впливати на свідків у кримінальному провадженні, зокрема суддю Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д.І. та її чоловіка ОСОБА3, показання яких мають вагоме значення для доведення вини Федорець С.В.
Крім того, використання знайомств, зв’язків, соціального статусу та авторитету, набутих, зокрема, під час здійснення професійної діяльності, дають Федорець С.В. можливість впливати на свідків або експертів, а саме підбурювати їх до надання неправдивих показань у кримінальному провадженні, відмови від давання показань, що негативним чином впливатиме на їхні намір та можливість давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду, а також на дієвість кримінального провадження загалом.
З урахуванням вимог статті 23 КПК України ризик впливу на свідків є таким, що існує не лише під час досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків.
Із розмов Федорець С.В. також убачається, що вона має тісний особистий контакт з високопосадовцем Служби безпеки України, через якого може отримувати інформацію про перебіг досудового розслідування та впливати на його проведення.
У пунктах 29, 31 рішення ЄСПЛ «Амбрушкевич проти Польщі» від 4 травня 2006 року Суд зазначає, що, вмотивовуючи рішення про взяття й тримання заявника під вартою, органи влади, зокрема, посилалися на потребу забезпечити належний хід кримінального процесу і на існування ризику того, що заявник ухилятиметься від правосуддя. Суд не ставить під сумнів, що позбавлення волі може за певних виняткових обставин бути єдиним способом забезпечити присутність обвинуваченого, зокрема зважаючи на характер його особистості або скоєного правопорушення, а так само на суворість можливого покарання. Однак потрібно, щоб підстави, на які посилається влада, обґрунтовуючи застосування запобіжного заходу, пов’язаного з позбавленням волі, були доповнені конкретними фактами, що мають стосунок до підозрюваного.
Суд повторює, що одним з основних елементів при визначенні законності тримання під вартою за змістом пункту 1 статті 5 є відсутність сваволі. Позбавлення свободи ‒ захід настільки суворий, що виправдати його можна лише в тому разі, коли інші, менш суворі, заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою. Отже, недостатньо, щоб позбавлення волі лише відповідало нормам національного права, а ще потрібно, щоб з огляду на обставини справи воно було необхідним.
Установлені під час досудового розслідування та наведені в цьому поданні обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, ступінь вираженості наведених ризиків дають обґрунтовані підстави вважати, що тримання під вартою може вважатися необхідним у цьому випадку. Водночас це питання буде вирішуватись слідчим суддею при розгляді подання про застосування конкретного запобіжного заходу.
Крім того, як зазначено в поданні, Федорець С.В. може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Під час досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 436-2 КК України, встановлено, що Федорець С.В. подала заяву про звільнення із займаної посади судді у відставку та після отримання відповідних грошових нарахувань і довічного утримання має намір повернутися на тимчасово окуповану територію, у місто Мелітополь, а згодом виїхати до Автономної Республіки Крим. Із цією метою вона шукала посередника, за допомогою якого мала намір впливати на прискорення розгляду її заяви про звільнення у відставку та прийняття позитивного рішення, у зв’язку із чим до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 14, частиною третьою статті 369 КК України. Це свідчить про підготовку до вчинення підозрюваною інших кримінальних правопорушень.
Встановлені під час досудового розслідування та відображені в поданні обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, обґрунтування та ступінь вираженості наведених ризиків, а також те, що існують такі ризики: підозрювана може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому самому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, ‒дають обґрунтовані підстави вважати, що жодні інші, більш м’які, запобіжні заходи, окрім тримання під вартою, не зможуть забезпечити досягнення мети їх застосування до Федорець С.В.
Відповідно до статті 126 Конституції України без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Частиною першою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя є недоторканним. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Згідно із частинами другою, третьою статті 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання про надання згоди на затримання, утримання під вартою чи арешт судді повинно відповідати вимогам, встановленим Кримінальним процесуальним кодексом України, при цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України, обґрунтування необхідності такого затримання (утримання).
Частиною першою статті 184 КПК України передбачено, що клопотання про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 цього Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 184 КПК України до клопотання додаються, з-поміж іншого, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
На думку Вищої ради правосуддя, подання виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. про надання згоди на утримання під вартою судді Якимівського районного суду Запорізької області Федорець С.В. (відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області) відповідає вказаним вище вимогам закону. Мотиви, наведені в поданні, є обґрунтованими, підтверджуються наданими Вищій раді правосуддя матеріалами, які містять конкретні факти і докази, що можуть свідчити про вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України. Подання містить обґрунтування необхідності утримання судді Федорець С.В. під вартою як запобіжного заходу у кримінальному провадженні та неможливості застосування до неї більш м’якого запобіжного заходу, що узгоджується з вимогами національного законодавства і правовими позиціями ЄСПЛ.
Водночас розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу, зокрема у вигляді утримання під вартою, здійснюється слідчим суддею, який відповідно до вимог статті 194 КПК України зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Питання про доведеність наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України, вирішується слідчим суддею під час розгляду відповідного клопотання про застосування запобіжного заходу в порядку, визначеному КПК України.
Ураховуючи зазначене, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для задоволення подання виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. про надання згоди на утримання під вартою судді Якимівського районного суду Запорізької області Федорець С.В. (відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області).
Керуючись статтями 126, 131 Конституції України, статтею 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 30, 34, 58–60 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 5.2, 18.6–18.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
1. Подання виконувача обов'язків Генерального прокурора Хоменка Олексія Миколайовича про надання згоди на утримання під вартою судді Якимівського районного суду Запорізької області Федорець Світлани Володимирівни (відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області) задовольнити.
2. Надати згоду на утримання під вартою судді Якимівського районного суду Запорізької області Федорець Світлани Володимирівни (відряджена до Звенигородського районного суду Черкаської області).
Голова Вищої ради правосуддя Григорій УСИК
Члени Вищої ради правосуддя
Юлія БОКОВА
Тетяна БОНДАРЕНКО
Сергій БУРЛАКОВ
Олег КАНДЗЮБА
Олена КОВБІЙ
Алла КОТЕЛЕВЕЦЬ
Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Роман МАСЕЛКО
Олексій МЕЛЬНИК
Микола МОРОЗ
Інна ПЛАХТІЙ
Олександр САСЕВИЧ
