Вища рада правосуддя, розглянувши заяву та додані до неї документи про звільнення Чорногуза Михайла Георгійовича з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 29 червня 2023 року надійшла заява Чорногуза М.Г. про звільнення з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку.
Чорногуз Михайло Георгійович, ____ року народження, Указом Президента України від 26 квітня 2000 року № 626/2000 призначений строком на п’ять років на посаду судді арбітражного суду Чернівецької області. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2005 року № 2585-IV обраний на посаду судді місцевого господарського суду Чернівецької області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 238-VІ обраний на посаду судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду безстроково. Указом Президента України від 5 січня 2011 року № 5/2011 переведений на посаду судді Київського апеляційного господарського суду. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 295/2018 переведений на посаду судді Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з частиною першою статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Із матеріалів, доданих до заяви про відставку, встановлено, що суддя Чорногуз М.Г. має 23 роки 2 місяці 17 днів стажу роботи на посаді судді.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Частиною другою статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.
Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, який відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Особливі вимоги, необхідні для зайняття посади судді Конституційного Суду України, арбітражних та військових судів, визначаються Конституцією України, законами України «Про Конституційний Суд України», «Про арбітражний суд» та іншими законами України (частина п’ята статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів», яка була чинною на час призначення Чорногуза М.Г. на посаду судді).
Відповідно до статті 22 Закону України від 4 червня 1991 року № 1142-XII «Про арбітражний суд», чинного на момент призначення на посаду судді Чорногуза М.Г., право на зайняття, зокрема, посади судді арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя має громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п’яти років.
Ураховуючи викладене, Чорногуз М.Г. має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково п’яти років стажу роботи у галузі права.
Крім того, абзацом другим частини другої статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» передбачено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 року № 1097 «Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», також було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Ураховуючи, що Чорногуз М.Г. вперше призначений на посаду судді у квітні 2000 року, тобто під час дії Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995, та перебував на посаді судді під час дії постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, ці нормативні положення тривалий час давали заявникові право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку, періоду проходження строкової військової служби. У 2011 році такі нормативні положення були скасовані без перехідного періоду, що позбавило заявника можливості завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків.
Вказані підзаконні акти діяли під час роботи заявника на посаді судді, а отже, він набув передбачених ними прав та з урахуванням недопущення зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності судді у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів у Чорногуза М.Г. виникли правомірні очікування на отримання права на звільнення з посади судді у відставку із зарахуванням до стажу, що дає право на відставку, періоду проходження строкової військової служби. Зазначений висновок ґрунтується на такому.
Стаття 8 Конституції України проголошує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У разі, коли особа не відповідає (пункт 5 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Bellet, Huertas and Vialatte v. France», заява № 23805/94) або перестає відповідати передбаченим у внутрішньому законодавстві юридичним критеріям призначення допомоги або пенсій у тій чи іншій формі, то відсутнє втручання у здійснення цією особою прав, передбачених статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) (пункт 71 рішення ЄСПЛ у справі «Rasmussen v. Poland», заява № 38886/05), якщо ці критерії змінилися до того, як у заявника виникло право на отримання конкретної допомоги (пункт 17 рішення ЄСПЛ у справі «Richardson v. the United Kingdom», заява № 26252/08). У разі, коли розмір пенсії зменшується чи вона перестає виплачуватись не через зміни обставин самого заявника, а у зв’язку зі змінами у законодавстві чи правозастосовній практиці, це може призвести до втручання у здійснення прав, передбачених статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Béláné Nagy v. Hungary», заява № 53080/13). Крім того, стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції була визнана застосовною у справі, де заявнику було наказано повернути допомогу, отриману добросовісно, на підставі адміністративного рішення, де влада допустила помилку (пункти 54–65 рішення ЄСПЛ у справі «Čakarević v. Croatia», заява № 48921/13).
Відповідно до пункту 2.1.2 Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) є також принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської комісії, «виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань» (спеціальне Дослідження Венеційської комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61).
Принцип легітимних очікувань походить від принципу правової визначеності та корелюється з іншими принципами, такими як добросовісність, правова визначеність, належне урядування, пропорційність, передбачуваність тощо.
Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування на врахування певного трудового стажу та інших видів діяльності (служба в армії, навчання за денною формою), що дає право на відставку, можуть бути: а) норми права (законодавства); б) судова практика; в) акт індивідуальної дії; г) конкретне судове рішення, що набрало законної сили; д) відсутність у законі приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права; є) відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права. Легітимні очікування можуть виникати у зв’язку із тривалим, стійким та однаковим правовим регулюванням правовідносин.
У разі, коли суб’єкт владних повноважень створив для осіб обґрунтовані підстави сподіватися на отримання певних прав понад ті, що гарантуються відповідно до принципів справедливості і природного права, відповідні особи вважаються такими, що мають легітимні (законні) очікування.
Такий підхід забезпечує особам, на яких поширюється дія рішень органів публічної влади, можливість завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків. Недотримання такого підходу призведе до порушення вимог співмірності.
Якщо рішення органу державної влади викладено в нормативно-правовому акті і після довготермінового застосування його буде змінено та ці зміни призведуть до зміни підходів щодо обрахування видів діяльності людини, що дає право на визначення стажу для звільнення судді у відставку, і таке рішення має ретроспективну дію, то це є фактором, який має бути врахований у балансі при оцінці пропорційності втручання у мирне володіння майном. Такий підхід призводить до індивідуального та надмірного тягаря заявника і є несумісним зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції (пункт 67 рішення ЄСПЛ у справі «Wieczorek v. Poland» (заява № 18176/05)).
Обов’язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування та стає предметом захисту в розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, є те, що таке очікування (вимога) повинно мати належне правове (таке, що ґрунтується на законі) підґрунтя, тобто має бути достатнє правове джерело для відповідного очікування (вимоги). Для того, щоб очікування було законним, воно повинне бути більш конкретним, ніж звичайна надія, і бути заснованим на нормі права або правовому акті (пункт 103 рішення ЄСПЛ у справі «Saghinadze and Other v. Georgia» (заява № 18768/05), пункт 39 рішення ЄСПЛ у справі «Ceni v. Italy» (заява № 25376/06)).
Якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, то особа, якій воно належить, може вважатися такою, що має легітимні очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя, наприклад, коли є чинний закон, який передбачає таке право, або усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 68 рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03; пункт 35 рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 та № 71378/10; пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Kopecký v. Slovakia», заява № 44912/98; пункт 94 рішення ЄСПЛ у справі «Vilho Eskelinen and Other v. Finland», заява № 63235/00; пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Haupt v. Austria», заява № 9816/82; пункт 142 рішення ЄСПЛ у справі «Radomilja and Other v. Croatia», заява № 25376/06; пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі «Draon v. France», заяви № 1513/03, № 11810/03).
У пункті 62 рішення ЄСПЛ у справі «Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshirе Building Society v. the United Kingdom», заява № 117/1996/736/933-935, зазначено, що легітимні очікування стосуються також способу, у якому вимога, яка була кваліфікована як «актив», буде розглядатися відповідно до національного законодавства і, зокрема, у зв’язку з посиланням на той факт, що встановлене прецедентне право національних судів продовжуватиме застосовуватися саме в такий спосіб.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на можливості виникнення легітимних очікувань на підставі індивідуального акта або його скасування як неправомірного (пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland» (заява № 12742/87)).
Зокрема, судова практика Верховного Суду в частині застосування статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо обрахунку стажу, що дає право на відставку судді, та щодо перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання як до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, так і до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше під час дії зазначених нормативно-правових актів, є сталою (пункт 20 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 235/7316/16-а, постанови Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 414/529/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 521/2593/17, від 5 грудня 2019 року у справі № 592/2737/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 592/5433/17, від 24 березня 2020 року у справі № 559/512/17 та від 29 квітня 2020 року у справі 426/12415/16-а, від 9 листопада 2018 року у справі № 713/1064/17, від 6 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 1 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/14821/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 7 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17, від 15 січня 2020 року у справі № 683/600/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 426/12415/16-а, від 9 листопада 2018 року у справі № 686/24597/16-а, від 9 листопада 2018 року у справі № 686/1938/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 766/7021/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 686/24597/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 522/5168/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19, від 23 грудня 2021 року у справі № 686/16953/17).
Відповідно до правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з’ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийняття рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Відповідно до пункту 11 розділу XII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною п’ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Ураховуючи, що Чорногуз М.Г. вперше призначений на посаду судді у квітні 2000 року під час дії Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995, а згодом була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, які в сукупності безперервно діяли 16 років і тривалий час надавали йому право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, періоду проходження строкової військової служби, з огляду на те, що у 2011 році положення цих нормативних актів були скасовані без перехідного періоду, що позбавило заявника можливості завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків, у Чорногуза М.Г. виникли правомірні очікування на врахування при визначенні його трудового стажу, що дає судді право на відставку, періоду проходження строкової військової служби.
Оскільки такі зміни внесено до законодавства під час роботи заявника на посаді судді, він набув таких прав з огляду на недопущення зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності судді в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів. У Чорногуза М.Г. виникли правомірні очікування на отримання права на звільнення з посади судді у відставку із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на відставку, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, та періоду проходження строкової військової служби, що становить 2 роки 8 днів.
За результатами вивчення доданих до заяви судді Чорногуза М.Г. документів щодо визначення стажу роботи для звільнення у відставку, а саме: актів про призначення, обрання, переведення на посаду судді, копії військового квитка, копії трудової книжки, копії диплома, довідки про роботу на посаді судді, встановлено, що до стажу роботи Чорногуза М.Г. на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягають зарахуванню строк роботи на посаді судді – 23 роки 2 місяці 17 днів, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого, визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді, – 5 років, період проходження строкової військової служби – 2 роки 8 днів.
Отже, станом на дату ухвалення рішення загальний стаж роботи судді Чорногуза М.Г., який дає йому право на звільнення у відставку, становить 30 років 2 місяці 25 днів.
Частиною першою статті 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є подання заяви про відставку.
Згідно зі статтею 131 Конституції України рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя.
Додані до заяви документи свідчать, що суддя Чорногуз М.Г. має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Вища рада правосуддя, керуючись пунктом 4 частини шостої статті 126, статтею 131 Конституції України, статтями 3, 30, 34, 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,
вирішила:
звільнити Чорногуза Михайла Георгійовича з посади судді Північного апеляційного господарського суду у зв’язку з поданням заяви про відставку.
Голова Вищої ради правосуддя Григорій УСИК
