Акт ВРП

Вища рада правосуддя розглянула проєкти законів:

«Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», реєстраційний № 9438 від 29 червня 2023 року, внесений на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Масловим Д.В. та іншими народними депутатами України;

«Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», реєстраційний № 9438-1 від 14 липня 2023 року, внесений на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Павлюком М.В.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду зазначених законопроєктів, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», реєстраційний № 9438 від 29 червня 2023 року, внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Масловим Д.В. та іншими народними депутатами України, та проєкту Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», реєстраційний № 9438-1 від 14 липня 2023 року, внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Павлюком М.В.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя Григорій УСИК

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

«15» серпня 2023 року № 825/0/15-23

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєктів № 9438, № 9438-1

 

1. Проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», реєстраційний № 9438 (далі – законопроєкт № 9438), внесений 29 червня 2023 року на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Масловим Д.В. та іншими народними депутатами України.

Народним депутатом України Павлюком М.В. 14 липня 2023 року внесено альтернативний законопроєкт «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», реєстраційний № 9438-1 (далі – законопроєкт № 9438-1).

Як убачається з пояснювальної записки до законопроєктів № 9438, № 9438-1, спільною метою їх внесення на розгляд Верховної Ради України є звернення Ради національної безпеки і оборони України на засіданні, яке відбулося 23 червня 2023 року, до суб’єктів права законодавчої ініціативи щодо потреби в розгляді питання внесення законодавчих змін щодо посилення кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя, а саме передбачення покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

На думку авторів законопроєктів № 9438, № 9438-1, посилення кримінальної відповідальності за вчинення корупційних кримінальних правопорушень у сфері правосуддя дасть змогу запобігти вчиненню подібних правопорушень у майбутньому, а також забезпечить справедливу міру покарання для порушників.

Проєктом Закону № 9438 запропоновано Особливу частину Кримінального кодексу України (далі – КК України) доповнити розділом XVII-А «Корупційні кримінальні правопорушенні у сфері правосуддя», який складається зі статей 370-1 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди судді чи присяжному», 370-2 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди суддею чи присяжним», 370-3 «Вплив на прийняття судового рішення суддею, присяжним», 370-4 «Підкуп експерта, спеціаліста» та 370-5 «Підкуп свідка».

У статті 370-1 КК України запропоновано встановити:

пропозиція чи обіцянка судді, присяжному надати йому або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за прийняття чи неприйняття суддею, присяжним на користь того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи на користь третьої особи судового рішення, караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років, а такі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або під час дії воєнного стану, – від десяти до п’ятнадцяти років;

У статті 370-2 КК України пропонується передбачити:

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання суддею чи присяжним неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за прийняття чи неприйняття таким суддею, присяжним на користь того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи на користь третьої особи судового рішення караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна,

такі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з вимаганням неправомірної вигоди, або під час дії воєнного стану, – від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

У статті 370-3 КК України в редакції законопроєкту встановлюється:

пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття суддею, присяжним судового рішення, караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років;

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття суддею, присяжним судового рішення або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна;

ті самі дії, вчинені повторно, або поєднані з вимаганням неправомірної вигоди, або вчинені під час дії воєнного стану, караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

У статті 370-4 КК України запропоновано встановити:

пропозиція чи обіцянка експерту, спеціалісту надати йому або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за складання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду, таким судовим експертом, спеціалістом в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років;

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди експертом, спеціалістом, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за складання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду, таким експертом, спеціалістом в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої;

ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або під час дії воєнного стану, караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

У статті 370-5 КК України запропоновано встановити:

пропозиція чи обіцянка свідку надати йому або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за надання чи відмову від надання показань таким свідком в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років;

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди свідком, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за надання чи відмову від надання показань в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років;

ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або під час дії воєнного стану, караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Законопроєктом № 9438 також передбачено, що особи, які після набрання чинності цим проєктом Закону вчинили діяння, що містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого розділом XVII-A КК України, несуть відповідальність, передбачену відповідними статтями цього розділу. Частина п’ята статті 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) доповнюється посиланням на відповідні статті.

Законопроєктом № 9438-1 передбачено внесення змін до статті 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», статті 369 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі» розділу XVII «Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» КК України та доповнення цього розділу новою статтею 369-4 «Вплив на прийняття судового рішення суддею, присяжним».

Статтю 368 КК України доповнено новими частинами п’ятою та шостою такого змісту:

«прийняття пропозиції, обіцянки або одержання суддею чи присяжним неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за прийняття чи неприйняття таким суддею, присяжним на користь того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи на користь третьої особи судового рішення – караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років;

дії, передбачені частиною п’ятою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або під час дії воєнного стану, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.».

У пункті 2 примітки до статті 368 КК України з переліку службових осіб, які займають відповідальне становище, наведеного у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу виключено суддів.

Статтю 369 КК України пропонується доповнити новими частинами п’ятою, шостою, якими передбачити:

пропозиція чи обіцянка судді, присяжному надати йому або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за прийняття чи неприйняття суддею, присяжним на користь того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи на користь третьої особи судового рішення – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років;

дії, передбачені частиною п’ятою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або під час дії воєнного стану, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Частинами першою – третьою нової статті 369-4 «Вплив на прийняття судового рішення суддею, присяжним» визначено:

пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття суддею, присяжним судового рішення, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років;

прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття суддею, присяжним судового рішення, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди – караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна;

дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно, або поєднані з вимаганням неправомірної вигоди, або вчинені під час дії воєнного стану, – караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Законопроєктом № 9438-1 також вносяться відповідні зміни до статті 216 КПК України, згідно з якими досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених новою статтею 369-4, віднесено до компетенції детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтею 369-4 КК України, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загалом будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].

Під час опрацювання законопроєктів № 9438, № 9438-1 Вища рада правосуддя врахувала позицію Верховного Суду, викладену в постанові Пленуму Верховного Суду від 4 серпня 2023 року № 18[2] (далі – постанова Пленуму Верховного Суду) та висновку щодо законопроєктів № 9438, № 9438-1, затвердженого цією постановою Пленуму Верховного Суду[3] (далі – висновок Верховного Суду). Рада суддів України та Національна школа суддів України також надали Вищій раді правосуддя інформацію стосовно позиції щодо законопроєктів № 9438 та № 9438-1.

 

2.1. Верховний Суд визнав, що окремі положення проєктів законів № 9438, № 9438-1 потребують доопрацювання з урахуванням зауважень, висловлених у висновку Верховного Суду.

У висновку Верховного Суду щодо законопроєктів № 9438, № 9438-1 висловлені суттєві зауваження щодо вказаної законодавчої ініціативи.

Верховний Суд звернув увагу на спільну мету прийняття зазначених законопроєктів, яка полягає в посиленні кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя. Загалом посилення кримінальної відповідальності за деякі злочинні прояви (пеналізація) разом із запровадженням кримінальної відповідальності за окремі діяння (криміналізація) є одним із векторів динаміки законодавства України про кримінальну відповідальність та кримінальної репресії. Однак Верховний Суд акцентує увагу на ключовій закономірності кримінально-правової політики, яка полягає в тому, що саме по собі посилення кримінальної відповідальності не може вважатися достатнім засобом протидії вчиненню кримінальних правопорушень, у тому числі корупційних. Якщо держава має намір активно користуватися цим інструментом (протидія злочинам шляхом посилення кримінальної відповідальності за них) та на певному етапі посилює кримінальну відповідальність за корупційні кримінальні правопорушення, постає питання, чому такий підхід є вибірковим та стосується виключно однієї сфери – правосуддя. Сфера правосуддя як об’єкт кримінально-правової охорони від корупційних кримінальних правопорушень не є єдино можливою, в якій ці кримінально-протиправні прояви становлять суспільну небезпеку високого ступеня.

Верховний Суд зазначає, що задекларована мета законопроєктів щодо посилення кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя не може бути досягнута виключно посиленням кримінальної відповідальності та не може вважатися достатнім засобом протидії кримінальним корупційним правопорушенням. Крім того, Верховний Суд висловив застереження щодо вибірковості зазначеного підходу, який стосується лише сфери правосуддя.

Звернув увагу, що згідно з результатами різних соціологічних досліджень на перше місце громадяни ставлять питання корупції у сфері повоєнного відновлення України[4].

Верховний Суд акцентує увагу, що події, які передували розробленню законопроєктів № 9438, № 9438-1 щодо посилення кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя, добре відомі та зрозумілі. Водночас, якщо керуватися логікою законодавця, мало б бути посилено кримінальну репресію і в тих сферах, які населення та представники бізнесу вважають найбільш корумпованими в Україні. Створення таких казуїстичних норм суперечить останнім соціологічним дослідженням та створює враження не системної протидії корупції в Україні, а кримінально-правового реагування на один випадок.

Верховний Суд також висловив зауваження щодо нормопроєктувальних недоліків та правових проблем у запропонованих законопроєктах № 9438, № 9438-1.

Наголосив, що за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, статтями 368, 368-4 та 369 КК України, диференціація кримінальної відповідальності залежно від вчинених відповідних протиправних дій під час воєнного стану не здійснюється.

Верховний Суд, не заперечуючи доцільності закріплення окремої кваліфікуючої ознаки у статтях про корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя, зазначив, що такий підхід не є системним, оскільки аналогічна диференціація кримінальної відповідальності за загальний підкуп сьогодні не передбачена. Як приклад, зазначено про підкуп службової особи у сфері оборони, якщо відсутні кваліфікуючі ознаки, який може каратися менш суворо, ніж підкуп свідка під час воєнного стану, що не враховує типового ступеня суспільної небезпеки вчиненого.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає за доцільне системно вирішити вказану проблему шляхом прийняття окремого нормативно-правового акта, який би уніфікував використання у статтях КК України відповідної кваліфікуючої ознаки для диференціації кримінально-правової відповідальності за відповідні кримінальні правопорушення, а законопроєкти доопрацювати з урахуванням висловлених зауважень.

 

2.2. Рада суддів України (далі – РСУ) висловила позицію щодо законопроєктів № 9438, № 9438-1. Законопроєкт № 9438 не підтримано з огляду на необхідність суттєвого доопрацювання. РСУ звертає увагу, що обґрунтування пояснювальних записок до законопроєктів у частині підстави їх розроблення містить ознаки тиску на органи правосуддя, порушує презумпцію невинуватості та не відповідає об’єктивній реальності.

Вказана законодавча ініціатива потребує доопрацювання та є певною мірою неприйнятною, оскільки породжує різні норми, що регулюватимуть одні й ті самі правовідносини, містить необґрунтовані, безальтернативні санкції та ознаки тиску на систему правосуддя.

Щодо внесення змін до КК України, запропонованих законопроєктом № 9438, зокрема включення до КК України нового розділу ХVІІ-А, який урегульовує питання щодо відповідальності за вчинення корупційних кримінальних правопорушень у сфері правосуддя, РСУ звертає увагу, що законодавцем не враховано, що норми зазначеного розділу переплітаються із чинними на сьогодні правовими нормами КК України, їх прийняття в подальшому призведе до виникнення технічно-правової невизначеності, зумовленої недостатнім аналізом норм чинного КК України.

РСУ зауважує, що, виокремивши в окремий розділ норми, які стосуються кримінальних правопорушень у сфері правосуддя, законодавець мав проаналізувати норми чинного кримінального законодавства України та в сукупності внести зміни до них, але редакція запропонованого законопроєкту № 9438 свідчить про її недосконалість із технічної точки зору, яка за умови його прийняття може призвести до виникнення розбіжностей у правозастосуванні, незважаючи на запропоновані досліджуваним законопроєктом зміни до Прикінцевих та перехідних положень КК України.

Щодо диспозицій передбачених законопроєктом статей РСУ зазначає, що на відміну від чинних редакцій статей норми запропонованих статей містять звужене коло диспозицій, які не враховують ступінь тяжкості вчиненого злочину через призму розміру неправомірної вигоди.

Звертає увагу, що з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина законодавче регулювання, в тому числі зазначених питань, що стосуються корупційних правопорушень, має відповідати вимогам Основного Закону України, насамперед принципу верховенства права, зокрема таким його складовим, як співмірність між інтересами особи та суспільства, а також справедливість, розумність, логічність закону тощо.

Таким чином, РСУ вважає, що для забезпечення справедливості як складової принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Конституції України, законодавцю необхідно провести більш деталізовану градацію диспозицій статей, розширивши їх шляхом врахування розмірів неправомірної вигоди, як, наприклад, це передбачено вказаними вище диспозиціями та пунктом 1 примітки до статті 368 КК України.

У запропонованих законодавцем нормах законопроєкту № 9438, передбачених новим розділом ХVІІ-А «Корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», визначено також безальтернативні санкції у вигляді покарання – позбавлення волі на певний строк. Проте РСУ вважає, що частину першу відповідних правових норм необхідно доповнити альтернативними та менш суворими видами покарань відповідно до переліку, визначеного частиною першою статті 51 КК України. Такі зміни дадуть змогу врахувати характер і ступінь суспільної небезпеки діяння та визначити тяжкість злочину відповідно до вимог частини шостої статті 12 КК України.

Принцип незалежності судових органів, а також приписи, що виконавча та законодавча влада повинна гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї, закріплені як на рівні обов’язкових для врахування міжнародно-правових документів[5], так і Основного Закону України[6].

Крім того, РСУ звертає увагу на нульову толерантність РСУ до корупції та наголошує, що саме через призму неупередженого, законного, процесуально дотриманого слідства можна відокремити чесних, високоморальних і професійних суддів від тих, хто не витримав випробування судовою владою. Надзвичайно важливо, щоб судді, реально не причетні до таких випадків, могли б і надалі здійснювати правосуддя, відстоюючи законність і справедливість. Відповідно, посилання законодавця на вказану вище ситуацію свідчить про ознаки тиску на всю судову систему України. Вказане обґрунтування пояснювальної записки створює викривлене бачення в суспільстві та середовище для недовіри до правосуддя загалом, що є неприпустимим.

Відповідно до викладеного вище РСУ вважає, що необхідно комплексно боротися з корупцією в Україні, провести аналіз чинних норм корупційного законодавства, адаптувати його до реалій сьогодення та внести зміни, які стосуватимуться не тільки органів правосуддя, а й інших органів державної влади.

На сьогодні запропоноване законодавцем обґрунтування пояснювальної записки законопроєкту № 9438, на думку РСУ, є дискредитаційним і таким, що спотворює об’єктивну реальність щодо суддів та органів судової системи України. Наголошено також, що обґрунтування пояснювальної записки досліджуваного законопроєкту в частині підстави його розроблення містить ознаки тиску на органи правосуддя, порушує презумпцію невинуватості та не відповідає об’єктивній реальності.

 

РСУ також зауважує, що законопроєкт № 9438-1, який є альтернативним до законопроєкту № 9438, потребує доопрацювання, зокрема з підстав, викладених вище, та з урахуванням доповнень і зауважень нормопроєктувального характеру.

РСУ акцентує увагу, що для забезпечення справедливості та логічності закону як складової принципу верховенства права, що визначений статтею 8 Конституції України, законодавцю необхідно більш детально попрацювати над тлумаченням понять «службова особа» та «службова особа, яка займає відповідальне становище».

Крім того, віднесення суддів саме до службових осіб, які займають відповідальне становище, вже свідчить про підвищений ступінь застосування до них кримінальної відповідальності у разі вчинення діяння, передбаченого частинами третьою, четвертою статей 368 та 369 КК України. Законодавцю варто звернути увагу і на правовий статус присяжних, визначений законодавством України. Наразі їх віднесення до службових осіб є законодавчо необґрунтованим.

РСУ зазначає також про безальтернативність санкцій, передбачених новими частинами п’ятою та шостою статей 368, 369 КК України, у вигляді покарання – позбавлення волі на певний строк. Проте логіка законодавця є незрозумілою, оскільки він не відносить суддів до службових осіб, які займають відповідальне становище, а фактично прирівнює їх до службових осіб, але передбачає санкції в рази вищі, ніж визначені частинами першою – четвертою відповідних статей, які, крім того, є безальтернативними.

Непередбачення альтернативного та менш суворого покарання відповідно до видів покарань, визначених у переліку згідно із частиною першою статті 51 КК України, свідчить, що такі зміни не передбачатимуть можливості врахування характеру і ступеня суспільної небезпеки такого діяння та визначення тяжкості злочину відповідно до вимог частини шостої статті 12 КК України.

Проте логічно, що якщо законодавець виключає застосування до суддів статусу службових осіб, які займають відповідальне становище, то варто врахувати всі суб’єктивні та об’єктивні обставини складів злочину та передбачити альтернативність залежно від ступеня тяжкості злочину.

Щодо присяжних слід зазначити, що на їхні діяння взагалі не може поширюватися дія правових норм, визначених статтями 368 та 369 КК України, оскільки вони не є службовими особами.

 

2.3. Національною школою суддів України зазначено, що законопроєкти № 9438, № 9438-1 можуть бути підтримані за умови врахування викладених пропозицій та зауважень. Наголошено, що, як показує багаторічна судова практика, ефективність покарання залежить не тільки від суворості санкції тієї чи іншої кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності кримінально караних діянь.

 

2.4. Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України (далі – ГНЕУ) надано висновок щодо законопроєкту № 9438.

ГНЕУ висловило загальні зауваження стосовно недоліків законопроєкту № 9438 нормотворчого характеру та звернуло особливу увагу, що доповнення КК України окремими (самостійними) складами кримінальних правопорушень (нові статті 370-1–370-5 КК України) не відповідає загальноприйнятим у теорії кримінального права положенням, що поява спеціальної норми мала б бути обумовлена підвищеним (зниженим) рівнем суспільної небезпеки діяння порівняно з тим, відповідальність за вчинення якого передбачена загальною нормою. Мається на увазі не тільки караність (межі відповідних санкцій) як підстава класифікації кримінальних правопорушень (стаття 12 КК України), а й характер і ступінь суспільної небезпеки як індивідуальні показники рівня суспільної небезпеки вчиненого особою окремого кримінального правопорушення.

Натомість у супровідних до законопроєкту документах не наведено переконливих пояснень, чому, наприклад, одержання неправомірної вигоди суддею чи присяжним слід вважати більш небезпечним, ніж одержання неправомірної вигоди іншими службовими особами, які займають відповідальне / особливо відповідальне становище.

ГНЕУ, порівнявши санкції щодо корупційних кримінальних правопорушень у сфері правосуддя, запропоновані законопроєктом № 9438 (нові статті 370-1–370-5 КК України), із чинними нормами кримінального закону, що передбачають відповідальність за такі корупційні кримінальні правопорушення, як прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 КК України), незаконне збагачення (стаття 368-5 КК України), пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369 КК України), зловживання впливом (стаття 369-2 КК України), дійшло висновку про непропорційність покарань, що можуть бути призначені судом за скоєння тотожних за суттю діянь.

Водночас ГНЕУ зауважило, що ефективність покарання залежить не лише від суворості санкції тієї чи іншої кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності кримінально караних діянь. Саме безкарність (а не м’якість покарань, які призначаються судами за вчинення відповідних кримінальних правопорушень) є в цьому разі тим підґрунтям, на якому формується і поширюється поведінка, спрямована на вчинення нових суспільно небезпечних діянь.

Зауважено, що на відміну від чинних положень статті 368 КК України «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою» у новій статті 370-2 КК України «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди суддею чи присяжним» покарання не диференційоване залежно від розміру неправомірної вигоди.

Отже, вимагання суддею неправомірної вигоди як у розмірі 10 тисяч гривень, так і в розмірі 1 мільярд гривень каратиметься однаково – на строк від 10 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна (частина друга нової статті 370-2 КК України). Для всіх інших службових осіб диференціація покарання у виді позбавлення волі на певний строк залежно від розміру неправомірної вигоди становить від 2 до 12 років, передбачаючи конфіскацію майна як додаткове обов’язкове покарання виключно у випадках, коли йдеться про великий чи особливо великий розмір неправомірної вигоди (стаття 368 КК України).

 

ГНЕУ надано також висновок щодо законопроєкту № 9438-1.

Правовий механізм та пропозиції законопроєкту № 9438-1 викликали низку суттєвих зауважень. ГНЕУ зазначає, що доповнення КК України запропонованими у проєкті нормами не відповідає загальноприйнятим у теорії кримінального права положенням про те, що поява спеціальної норми мала б бути обумовлена підвищеним (зниженим) рівнем суспільної небезпеки діяння порівняно з тим, відповідальність за вчинення якого передбачена загальною нормою.

Йдеться не тільки про караність (межі відповідних санкцій), а й про характер і ступінь суспільної небезпеки як індивідуальні показники рівня суспільної небезпеки вчиненого особою кримінального правопорушення.

Натомість у супровідних до законопроєкту документах не надано переконливих пояснень, чому, наприклад, одержання неправомірної вигоди суддею чи присяжним слід вважати більш небезпечним, ніж одержання неправомірної вигоди іншими службовими особами, які займають відповідальне становище, перелік яких наведений у пункті 2 примітки до статті 368 КК України (прокурори, інші (крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті) керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць тощо).

За відсутності комплексного перегляду статей 368, 369 КК України запропоновані проєктом зміни до цих норм призведуть до пом’якшення відповідальності за окремі діяння, вчинені суддями, а також внесуть низку неточностей та суперечностей до законодавства України про кримінальну відповідальність. Зокрема, звертається увага на таке.

У чинній частині першій статті 368 КК України, яка є загальною щодо нової частини п’ятої цієї статті, передбачено кримінальну відповідальність за «прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища».

Натомість у проєкті запроваджуються кваліфіковані склади цього кримінального правопорушення, суб’єктом яких є судді та присяжні. При цьому для кваліфікації за новою частиною п’ятою (так само, як і за новою частиною шостою) цієї статті необхідно, щоб прийняття пропозиції, обіцянки або одержання суддею чи присяжним неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи було обумовлене прийняттям чи неприйняттям таким суддею, присяжним на користь того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи на користь третьої особи, судового рішення. У випадку, коли відповідні діяння обумовлені необхідністю вчинення (невчинення) будь-яких інших дій (крім прийняття чи неприйняття судового рішення) з використанням наданої суддям влади чи службового становища, вони (за конкретних обставин справи) відповідно до чинного закону мають кваліфікуватися за частиною третьою (діяння, передбачене частиною першою або частиною другою цієї статті, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище) або частиною четвертою (діяння, передбачене частиною першою, другою або третьою цієї статті, вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище) статті 368 КК України.

Однак, на думку ГНЕУ, виключення з пункту 2 примітки до статті 368 КК України суддів, які для цілей статей 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу є «службовими особами, які займають відповідальне становище», фактично унеможливлює кваліфікацію зазначених діянь для суддів за частиною третьою статті 368 КК України.

Отже, за відсутності в діях судді інших кваліфікуючих обставин, про які йдеться в частині третій статті 368 КК України (неправомірна вигода у великому розмірі, попередня змова, повторність, поєднання з вимаганням неправомірної вигоди), такі дії будуть кваліфікуватися за частиною другою (але лише якщо предметом кримінального правопорушення була неправомірна вигода у значному розмірі) або навіть за частиною першою цієї статті. Таким чином, відбудеться значне пом’якшення відповідальності суддів за певні діяння, пов’язані з одержанням неправомірної вигоди.

У цьому контексті зауважується, що санкція частини першої статті 368 КК України передбачає покарання у виді штрафу від однієї до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк від трьох до шести місяців, або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Аналогічні зауваження повною мірою стосуються також нових частин п’ятої та шостої статті 369 КК України.

ГНЕУ звертає увагу, що порівняння санкцій за вчинене кримінальне правопорушення, передбачених закопроєктом (нові частини п’ята, шоста статті 368, статті 369 КК України), із чинними нормами кримінального закону, що передбачають відповідальність за такі корупційні кримінальні правопорушення, свідчить, що за скоєння тотожних за суттю діянь судом будуть призначатися неоднакові покарання (для суддів вони будуть більш суворими).

Зауважується, що на відміну від чинних положень статей 368, 369 КК України у відповідних нормах законопроєкту покарання не диференційоване залежно від розміру неправомірної вигоди. Отже, одержання суддею неправомірної вигоди як у розмірі 10 тисяч гривень, так і в розмірі 1 мільярд гривень каратиметься однаково – на строк від 7 до 10 років позбавлення волі.

Для всіх інших службових осіб диференціація покарання у виді позбавлення волі на певний строк залежно від розміру неправомірної вигоди відповідно до чинного закону становить від 2 до 12 років та передбачає конфіскацію майна як додаткове обов’язкове покарання виключно у випадках, коли йдеться про великий чи особливо великий розмір неправомірної вигоди.

При цьому звертається увага, що в нових частинах п’ятій, шостій статей 368, 369 КК України чомусь взагалі відсутнє додаткове обов’язкове покарання у виді конфіскації майна, так само як і позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, що є дещо нелогічним.

Щодо доповнення Особливої частини КК України новою статтею 369-4 «Вплив на прийняття судового рішення суддею, присяжним» слід зазначити, що аналіз пропонованої норми свідчить, що вона є спеціальною щодо статті 369-2 КК України «Зловживання впливом».

При цьому санкції усіх частин нової статті 369-4 КК України передбачають безальтернативне покарання у виді позбавлення волі (у частині першій – від п’яти до восьми років; у частині другій – від восьми до дванадцяти років; у частині третій – від дванадцяти до п’ятнадцяти років).

Однак ні із законопроєкту № 9438-1, ні з пояснювальної записки до нього не зрозуміло, чому передбачені цим законопроєктом діяння за рівнем суспільної небезпеки є більш небезпечними, ніж аналогічні діяння, передбачені чинною статтею 369-2 КК України. Адже по суті вони відрізняються лише суб’єктами правопорушення (йдеться про вплив на прийняття суддею, присяжним судового рішення).

Крім того, порівнюючи санкції статті 369-2 КК України та статті 368 цього Кодексу, ГНЕУ звертає увагу, що прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою наразі визнається більш суспільно небезпечним діянням, ніж зловживання впливом. Натомість у законопроєкті № 9438-1 пропонується, навпаки, діяння, передбачені новими частинами другою, третьою статті 369-4 КК України, віднести до більш суспільно небезпечних, ніж ті, про які йдеться у частинах п’ятій, шостій статті 368 КК України (у редакції проєкту Закону № 9438-1). Про це свідчить, зокрема, наявність у санкціях частин другої, третьої нової статті 369-4 КК України, крім покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років та від 12 до 15 років, обов’язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна.

ГНЕУ звертає увагу, що нова стаття 369-4 КК України створює невиправдану конкуренцію із чинною статтею 369-2 КК України. Адже згідно із приміткою до статті 369-2 КК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є, зокрема, особи, визначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції». Згідно із приписами Закону України «Про запобігання корупції» такими особами у контексті зловживання впливом визнаються, зокрема, судді, судді Конституційного Суду України, присяжні. Таким чином, діяння, передбачені новою статтею 369-4 КК України, одночасно охоплюються чинною статтею 369-2 КК України.

 

3. Проаналізувавши законопроєкти № 9438, № 9438-1, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Законопроєкт № 9438 передбачає низку змін до КК України та КПК України з метою запровадження окремих норм щодо кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення саме у сфері правосуддя.

У зв’язку із зазначеним запропоновано Особливу частину КК України доповнити новим розділом ХVII-A «Корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», який містить п’ять нових статей, а саме статтю 370-1 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди судді чи присяжному», статтю 370-2 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди суддею чи присяжним», статтю 370-3 «Вплив на прийняття судового рішення суддею, присяжним», статтю 370-4 «Підкуп експерта, спеціаліста» та статтю 370-5 «Підкуп свідка».

Слід зауважити, що санкції нових статей 370-1–370-5 КК України в редакції законопроєкту передбачають найбільш сувору кримінальну відповідальність за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя порівняно із санкціями статей за корупційні кримінальні правопорушення в інших сферах.

Запропонований законодавцем підхід щодо реалізації задекларованої законопроєктами № 9438, № 9438-1 мети, якою визначено запобігання вчиненню подібних правопорушень у майбутньому, а також забезпечення справедливої міри покарання для порушників шляхом посилення кримінальної відповідальності за корупцію у сфері правосуддя, викликає сумніви та застереження, оскільки посилення відповідальності в окремо визначеній сфері матиме вплив лише на наслідки системного явища, яким є корупція, яке є однаково розповсюджено в усіх сферах суспільного життя та не є притаманним виключно системі правосуддя.

Крім того, такий підхід суперечить встановленому КК України принципу, відповідно до якого при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Запропонованими нормами законопроєктів усі злочини, визначені статтями 370-1–370-5 КК України, кваліфікуються як тяжкі та особливо тяжкі. Натомість аналогічні корупційні злочини, вчинені службовими особами у сфері службової діяльності та діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, караються значно м’якше та передбачають менш сувору санкцію за наявності пом’якшувальних обставин та/або залежно від розміру неправомірної вигоди.

Водночас задекларована мета законопроєктів полягає в посиленні кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя. Посилення кримінальної відповідальності за деякі злочинні прояви з одночасним запровадженням кримінальної відповідальності за окремі діяння є одним із напрямів реформування кримінального законодавства. Беззаперечним є факт, що при виборі стратегії пеналізації та криміналізації кримінальних правопорушень, у тому числі корупційних, слід ураховувати, що саме по собі посилення кримінальної відповідальності не може вважатися достатнім засобом протидії вчиненню кримінальних правопорушень, у тому числі корупційних. Як вже зазначалося, суворі міри покарання не зупиняють корупцію, яка є системним явищем, поширеним у всіх сферах суспільного життя. Вибірковий підхід, який стосується виключно однієї сфери – правосуддя, викликає багато запитань щодо дотримання конституційних гарантій незалежності суддів та загалом має ознаки посягання на передбачені Конституцією України гарантії незалежності суддів.

Ступінь суспільної небезпеки корупційних правопорушень стосується всіх аспектів державного управління, що є однаково неприпустимим у діяльності посадових осіб усіх гілок влади. Останні соціологічні дослідження вказують, що найбільш корумпованими в Україні є інші сфери.

Вища рада правосуддя наголошує не неприпустимості та неприйнятності будь-яких проявів корупції в усіх сферах та зазначає про безумовну готовність вживати заходів для самоочищення. Проте акцентує увагу, що посилення кримінальної відповідальності має стосуватися всіх сфер, оскільки корупція як прояв системного явища потребує системної протидії.

Законодавча ініціатива законопроєкту № 9438, якою передбачено внесення до Особливої частини КК України самостійного розділу ХVІІ-А «Корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», вбачається недоцільною. Виокремлення самостійного розділу у структурі Особливої частини КК України за родовим об’єктом та систематизація за видовим об’єктом порушує внутрішню структуру та логіку систематизації кримінальних правопорушень. У практиці законотворення критерієм для об’єднання окремих кримінально-правових норм у самостійному розділі Особливої частини КК України є родовий об’єкт.

Слід також зазначити, що не всі кримінальні правопорушення, відповідальність за які пропонується передбачити законопроєктом у новому розділі XVII-А «Корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», є корупційними. Підкуп свідка (стаття 370-5 КК України у редакції законопроєкту № 9438) не містить усіх ознак корупції, визначених Законом України «Про запобігання корупції».

З огляду на викладене сумнівними є виокремлення в Особливій частині КК України самостійного розділу про корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя та пропозиція доповнити примітку до статті 45 КК України посиланням на окремі статті розділу XVII-А «Корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя», які фактично не містять ознак корупції.

Законопроєктом № 9438 пропонується передбачити в цьому самостійному розділі кримінальні правопорушення у сфері правосуддя, що не відповідає розумінню відповідної сфери в Конституції України, оскільки статтями 131-1 та 131-2 Конституції України до системи правосуддя віднесено не лише суди, а й прокуратуру та адвокатуру. Проте законопроєктом № 9438 не пропонується відповідно до поставленої мети посилити кримінальну відповідальність за підкуп прокурора чи адвоката. Таким чином, дії осіб, які підкупили цих учасників судочинства, а також дії прокурора чи адвоката, який прийняв пропозицію, обіцянку або одержав неправомірну вигоду, будуть кваліфікуватися за загальними нормами КК України, якими, відповідно, передбачено менш сувору міру покарання.

Щодо положення законопроєкту № 9438, яким пропонується передбачити у статтях 370-1 та 370-2 КК України кримінальну відповідальність за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди судді та за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди суддею чи присяжним відповідно, слід зазначити таке.

Згідно із чинним КК України прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди суддею кваліфікується за частиною третьою статті 368 КК України, а пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди судді – за частиною третьою статті 369 КК України як вчинені особою / щодо особи, яка займає відповідальне становище. Згідно з пунктом 2 примітки до статті 368 КК України суддів віднесено саме до такої категорії службових осіб.

Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди Головою Конституційного Суду України, його заступниками та суддями Конституційного Суду України, Головою Верховного Суду, його заступниками та суддями Верховного Суду, головами вищих спеціалізованих судів, їхніми заступниками та суддями вищих спеціалізованих судів кваліфікується за частиною четвертою статті 368 КК України, а пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди вказаним суб’єктам – за частиною четвертою статті 369 КК України як вчинені особою / щодо особи, яка займає особливо відповідальне становище.

Пунктом 3 примітки до статті 368 КК України Голову Конституційного Суду України, його заступників та суддів Конституційного Суду України, Голову Верховного Суду, його заступників та суддів Верховного Суду, голів вищих спеціалізованих судів, їхніх заступників та суддів вищих спеціалізованих судів віднесено саме до такої категорії службових осіб.

Пропозиції законопроєкту № 9438 щодо кримінальної відповідальності за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди судді у статті 370-1, а за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди суддею – у статті 370-2 КК України, без відповідного коригування пунктів примітки до статті 368 КК України (з яких у такому разі слід було б вилучити згадку про суддів), зумовлюватимуть правозастосовну ситуацію, коли вчинене діяння підпадатиме під ознаки двох статей Особливої частини КК України. Для подолання такої конкуренції правозастосовні органи змушені будуть використовувати правило, відповідно до якого застосуванню підлягатиме норма, яка передбачає менш сувору відповідальність, що навряд чи відповідатиме задекларованій меті зазначеного законопроєкту.

Стосовно потенційної конкуренції між чинними статтями Особливої частини КК України та статтями, якими пропонується доповнити цей Кодекс, зауважуємо, що більшість зі статей, запропонованих законопроєктом № 9438, створюють невиправдану потенційну конкуренцію зі статтями Особливої частини чинного КК України.

Про недоцільність віднесення суддів до осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище, а також до самостійних суб’єктів підкупу зазначено вище.

Новою статтею 370-4 КК України в редакції законопроєкту № 9438 пропонується передбачити кримінальну відповідальність за підкуп експерта, спеціаліста. Водночас експерт відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції» та до диспозиції частини першої статті 368-4 КК України є особою, яка надає публічні послуги. Тому в разі підкупу експерта відповідні протиправні дії з урахуванням пропозицій законопроєкту № 9438 будуть одночасно підпадати під ознаки складів злочинів, передбачених статтями 368-4 та 370-4 КК України у редакції законопроєкту № 9438.

Новою статтею 370-5 КК України в редакції законопроєкту № 9438 пропонується передбачити кримінальну відповідальність за підкуп свідка, водночас статтею 386 КК України вже встановлено кримінальну відповідальність за таке правопорушення. Тому в разі підкупу свідка відповідні протиправні дії з урахуванням пропозицій законопроєкту № 9438 одночасно підпадатимуть під ознаки складів кримінальних правопорушень, передбачених статтями 386 та 370-5 КК України у редакції законопроєкту № 9438.

Таким чином, за відсутності коригування зазначених статей Особливої частини чинного КК України підкуп свідка, експерта, спеціаліста підпадатиме під ознаки складів кримінальних правопорушень, описаних у кількох статтях цього Кодексу, що зумовлюватиме необхідність використання правозастосовними органами під час кваліфікації відповідних дій правила, спрямованого на подолання такої конкуренції, відповідно до якого застосуванню підлягатиме норма, яка передбачає менш сувору відповідальність.

У законопроєкті № 9438 здійснена неналежна диференціація кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення, оскільки вказаний принцип диференціації передбачає, зокрема, врахування законодавцем різноманітних типових ознак, що характеризують суспільну небезпеку, типовий ступінь суспільної небезпеки або особу винуватого під час конструювання спеціальних складів кримінальних правопорушень. Водночас перелік кваліфікуючих ознак, а тому й диференціація кримінальної відповідальності за підкуп, передбачена загальними нормами (статті 368 та 369 КК України), порівняно зі спеціальними нормами про підкуп судді або присяжного, є більшим та враховує особливості різноманітних видів підкупу.

Для диференціації кримінальної відповідальності за статтями 368 та 369 чинного КК України законодавець використовує такі кваліфікуючі ознаки, як розмір неправомірної вигоди (у значному розмірі – частина друга статті 368 КК України, у великому розмірі – частина третя статті 368 КК України, в особливо великому розмірі – частина четверта статті 368 КК України); статус службової особи (вчинення діяння службовою особою, яка займає відповідальне становище, – частина третя статті 368 КК України, частина третя статті 369 КК України; службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, – частина четверта статті 368 КК України, частина четверта статті 369 КК України); форма співучасті (вчинення діяння за попередньою змовою групою осіб – частина третя статті 368 КК України, частина третя статті 369 КК України; вчинення діяння організованою групою осіб чи її учасником – частина четверта статті 369 КК України). Окрім того, кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, є вчинення відповідних дій, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Утім, у статтях 370-1 та 370-2 КК України диференціація кримінальної відповідальності залежно від розміру неправомірної вигоди та залежно від статусу службової особи не здійснюється, а у статті 370-2 КК України не передбачено такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину організованою групою або її учасником, яка міститься в загальній нормі (стаття 369 КК України).

 

Диференціація кримінальної відповідальності у статтях 368 та 369 чинного КК України є більш виправданою, ніж підхід, запропонований у законопроєкті № 9438, оскільки законодавець, використовуючи такі засоби диференціації кримінальної відповідальності у вказаних статтях, враховує особливості різноманітних форм підкупу та різний типовий ступінь суспільної небезпеки вчинених дій стосовно неправомірної вигоди залежно від її розміру, а також від статусу службової особи як суб’єкта чи адресата підкупу.

Стосовно кваліфікуючої ознаки корупційних кримінальних правопорушень у сфері правосуддя «вчинення дій під час дії воєнного стану» в законопроєкті № 9438 та законопроєкті № 9438-1 зазначаємо таке.

Законопроєктом № 9438 пропонується в усіх нових складах кримінальних корупційних правопорушень у сфері правосуддя передбачити таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення відповідних дій під час дії воєнного стану (частина друга статті 370-1, частина друга статті 370-2, частина третя статті 370-3, частина третя статті 370-4, частина третя статті 370-5 КК України).

Законопроєктом № 9438-1 пропонується передбачити в частині шостій статті 368 та частині шостій статті 369 КК України таку саму кваліфікуючу ознаку.

Формулювання цієї ознаки є відмінним від формулювання в інших статтях Особливої частини КК України: «в умовах воєнного стану» (частина друга статті 111 КК України), «в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту» (частина друга статті 113 КК України), «в умовах воєнного або надзвичайного стану» (частини перша, друга статті 114-2, частина четверта статті 185, частина четверта статті 186, частина четверта статті 187, частина четверта статті 189, частина четверта статті 191 КК України), «під час надзвичайного або воєнного стану» (частина третя статті 201-2 КК України), «під час дії надзвичайного або воєнного стану» (частина третя статті 258-6 КК України).

Вважаємо за доцільне системно вирішити вказану проблему шляхом прийняття окремого нормативно-правового акта, який би уніфікував використання у статтях КК України відповідної кваліфікуючої ознаки для диференціації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення.

Звертаємо увагу, що за вчинення корупційних кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, статтями 368, 368-4, 369 КК України, диференціація кримінальної відповідальності залежно від вчинення відповідних протиправних дій під час воєнного стану не здійснюється. Не заперечуючи доцільності закріплення відповідної кваліфікуючої ознаки у статтях про корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя, зазначаємо, що такий підхід не є системним, оскільки аналогічна диференціація кримінальної відповідальності за «загальний» підкуп на сьогодні не передбачена. Тому, наприклад, підкуп будь-якої іншої службової особи під час дії воєнного стану (якщо відсутні кваліфікуючі ознаки) може каратися менш суворо, ніж підкуп свідка під час дії воєнного стану, що не враховує типового ступеня суспільної небезпеки вчиненого.

Вища рада правосуддя безумовно підтримує системну боротьбу з будь-якими проявами корупції в судовій системі, однак наголошує, що будь-які законодавчі зміни не повинні впливати на незалежність суддів та органів судової влади.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважає, що законопроєкти № 9438, № 9438-1 потребують істотного доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та застережень.