X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
07.09.2023
874/0/15-23
Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 9343

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів України щодо уточнення порядку звільнення суддів у відставку та забезпечення їх утримання», реєстраційний № 9343, внесений 30 травня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Радіною А.О. та іншими народними депутатами України.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів України щодо уточнення порядку звільнення суддів у відставку та забезпечення їх утримання», реєстраційний № 9343, внесеного 30 березня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Радіною А.О. та іншими народними депутатами України.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

 

Заступник Голови

Вищої ради правосуддя                        Дмитро ЛУКЯНОВ

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

7 вересня 2023 року № № 874/0/15-23

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 9343

 

1. Проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів України щодо уточнення порядку звільнення суддів у відставку та забезпечення їх утримання», реєстраційний № 9343 (далі – законопроєкт № 9343), внесений 30 травня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Радіною А.О. та іншими народними депутатами України.

Як убачається з пояснювальної записки, законопроєкт розроблений з метою усунення можливостей для зловживання суддею правом на відставку, якщо такий суддя є підозрюваним або обвинуваченим у вчиненні умисного злочину, а також з метою вдосконалення порядку реалізації повноважень Вищої ради правосуддя (далі також – ВРП) та її членів.

Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону передбачається внесення змін до Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також – Закон № 1402-VIII) та Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі також – Закон № 1798-VIII), зокрема пропонується:

1) визначити умови припинення та відновлення виплати щомісячного довічного грошового утримання та вихідної допомоги у зв’язку з відставкою судді, який є підозрюваним чи обвинуваченим у вчиненні умисного злочину;

2) закріпити на законодавчому рівні загальне правило, що заява про відставку судді не розглядається, у разі якщо щодо такого судді здійснюється дисциплінарне провадження, наслідком якого може бути звільнення судді з посади з підстав, передбачених Конституцією України;

3) дозволити члену Вищої ради правосуддя надсилати запити для збору інформації у справах, у розгляді яких він бере або буде брати участь, а також у разі ініціювання ним дисциплінарного провадження;

4) надати члену Вищої ради правосуддя право самостійно ініціювати дисциплінарні провадження щодо суддів у разі виявлення підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

5) зобов’язати Вищу раду правосуддя здійснювати обов’язкову трансляцію засідань Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя;

6) встановити, що Вища рада правосуддя та її органи ухвалюють рішення шляхом поіменного голосування, та зобов’язати Вищу раду правосуддя опубліковувати результати такого поіменного голосування;

7) зобов’язати Вищу раду правосуддя опубліковувати основну інформацію про хід та результати дисциплінарних проваджень щодо суддів;

8) передбачити встановлення правил черговості розгляду дисциплінарних скарг.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загалом будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].

При опрацюванні законопроєкту № 9343 Вища рада правосуддя врахувала позицію Верховного Суду, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України та Національної школи суддів України, які висловилися щодо необхідності суттєвого доопрацювання законопроєкту з метою недопущення посягання на суддівську незалежність.

 

3. Щодо законодавчих ініціатив, запропонованих законопроєктом № 9343, Вища рада правосуддя зазначає таке.

3.1. Законопроєктом передбачено такі зміни до законів України:

доповнення статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» новою частиною шостою;

викладення в новій редакції частини третьої статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо закріплення на законодавчому рівні загального правила, згідно з яким заява про відставку судді не розглядається, якщо стосовно такого судді здійснюється дисциплінарне провадження, наслідком якого може бути звільнення судді з посади з підстав, передбачених Конституцією України.

Вища рада правосуддя в такому випадку зобов’язана зупинити розгляд заяви судді про відставку, а секретаріат Вищої ради правосуддя має повернути таку заяву судді з відповідним обґрунтуванням у триденний строк з дня надходження заяви або початку дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. За приписами частини п’ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується, зокрема, правом судді на відставку.

Відповідно до частини першої статті 116 Закону № 1402-VIII право подати заяву про відставку має суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону.

Конституційний Суд України в Рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є, зокрема, надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Таким чином, Конституційний Суд України висновує, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання)[2].

Аналіз розділу VIII Конституції України та Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання[3].

Таким чином, право судді на відставку є безумовним правом судді.

Право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотриманням високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (такий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/75/19 та від 12 листопада 2020 року у справі № 9901/223/19).

Вказані правовідносини щодо зупинення ВРП розгляду питання про звільнення судді у відставку врегульовані чинною главою 6 «Звільнення судді з посади» Закону № 1798-VIII. Зокрема, відповідно до чинної частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якого може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

Таким чином, прямого обов’язку щодо необхідності зупинення ВРП розгляду питання про звільнення судді у відставку на час розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді чинне законодавство не встановлює.

Зупинення розгляду питання щодо звільнення судді у відставку на час розгляду скарги є дискреційним повноваженням ВРП.

Така дискреція обумовлена співвідношенням обсягу повноважень дисциплінарного органу ВРП під час дисциплінарного провадження щодо судді та повноважень ВРП під час вирішення питання про звільнення судді у відставку, оскільки тільки Дисциплінарна палата ВРП (дисциплінарний інспектор ВРП) на час розгляду скарги або заяви може визначити, чи може бути наслідком її розгляду звільнення судді з посади з підстав, встановлених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Беззаперечним є факт, що не будь-яка скарга щодо дисциплінарного проступку судді має наслідком рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України. Дисциплінарна палата ВРП, діючи як quasi-суд першої інстанції, може ухвалити рішення про притягнення судді до відповідальності або відмовити у притягненні судді до відповідальності, застосувати іншу санкцію, передбачену частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII.

Проте рішення дисциплінарного органу ВРП не є остаточним. На підставі скарги судді / особи, що подала дисциплінарну скаргу, таке рішення підлягає перевірці Вищою радою правосуддя у пленарному складі та може бути оскаржене до суду з визначених законом підстав. Весь цей час суддя буде позбавлений можливості реалізувати своє право на відставку, що є порушенням принципу правової визначеності, яка є складовою принципу верховенства права.

Окрім того, положення щодо зупинення розгляду питання про відставку в запропонованій законопроєктом № 9343 редакції може призвести до зловживання особами, які звертаються зі скаргою, процесуальними правами, оскільки будь-яка скарга, в якій порушується питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України, автоматично призупиняє розгляд ВРП питання про відставку судді.

Щодо обов’язку секретаріату Вищої ради правосуддя повернути заяву про відставку судді з відповідним обґрунтуванням у триденний строк з дня надходження такої заяви або початку дисциплінарного провадження зазначаємо, що відповідно до Закону № 1798-VIII секретаріат ВРП здійснює організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Вищої ради правосуддя та її органів і не наділений повноваженнями щодо розгляду та/або повернення заяв суддів про відставку.

Така норма у запропонованій законопроєктом № 9343 редакції може призвести до позбавлення судді можливості реалізувати своє право на відставку (у зв’язку із новим законодавчим актом), яке є безумовним правом судді, оскільки закон не передбачає права на повторне звернення з такою заявою.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні «Самсін проти України», заява № 38977/19, не встановив наявності в Уряду України «…переконливих аргументів…, які б свідчили, що, навіть припустивши законність переслідуваних цілей, ці цілі не могли бути досягнуті шляхом задоволення заяви заявника про відставку за конкретних обставин його справи … і за відсутності доказів вчинення заявником конкретних відомих проступків».

Таким чином, ЄСПЛ у цій справі констатував, що внаслідок прийняття нового законодавчого акта та зміни нормативно-правового регулювання порядку реалізації права на відставку заявник фактично був позбавлений цього права, що є порушенням незалежності суддів, та виснував, що має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема права заявника на повагу до приватного і сімейного життя[4].

З огляду на викладене Вища рада правосуддя звертає увагу законодавця, що автоматичне зупинення розгляду питання про відставку без аналізу відповідних дисциплінарних скарг по суті не відповідає принципу правової визначеності та порушує право судді на відставку, яке є конституційною гарантією незалежності суддів, передбаченою частиною першою статті 126 Конституції України.

Запобіжником такому зловживанню можуть бути положення, відповідно до яких розгляд заяви про відставку може зупинятися за вмотивованим рішенням Вищої ради правосуддя на час розгляду дисциплінарних справ щодо суддів, стосовно яких Вищою радою правосуддя відкрито дисциплінарне провадження.

 

3.2. Законопроєкт містить пропозиції щодо внесення змін до статей 142, 143 Закону № 1402-VIII, відповідно до яких у разі перебування судді у процесуальному статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні умисного злочину виплата судді щомісячного довічного грошового утримання у зв’язку з відставкою, а також вихідної допомоги у зв’язку з відставкою не здійснюється.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо судді у відставці за вчинення умисного злочину такий суддя втрачає право на вказані виплати.

Щомісячне довічне грошове утримання, вихідна допомога у зв’язку з відставкою виплачуються у разі набрання законної сили виправдувальним вироком суду щодо судді у відповідному кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні умисного злочину, закриття кримінального провадження, ухвалення інших процесуальних рішень, які мають наслідком втрату суддею процесуального статусу підозрюваного (крім випадку передачі обвинувального акта щодо такої особи до суду), обвинуваченого без ухвалення судом обвинувального вироку.

Передбачено обов’язок Генерального прокурора (його заступника) повідомити у триденний строк Пенсійний фонд України про оголошення судді підозри у вчиненні умисного злочину та про звернення до суду з обвинувальним актом щодо вчинення суддею умисного злочину, а також у подальшому надати інформацію стосовно рішень суду щодо такого судді, які впливають на виплату йому довічного грошового утримання.

Вказані правовідносини врегульовані чинною статтею 145 Закону № 1402-VIII, якою встановлено, що відставка судді припиняється, зокрема, в разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення умисного злочину, припинення його громадянства або набуття ним громадянства іншої держави, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Припинення відставки судді є підставою для припинення виплати йому щомісячного довічного грошового утримання, що було нараховано у зв’язку з відставкою (частина друга статті 145 Закону № 1402-VIII).

Необхідно зазначити, що запропонованою редакцією нових частин статей 142, 143 Закону № 1402-VIII не враховано, що важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі також – Конвенція) проголошує, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Положення наведеної статті Конвенції розкриває сутність та зміст однієї з найважливіших гарантій, закріплених у ній, – презумпції невинуватості. Зокрема, зазначаються межі дії цього принципу, момент, з якого особа вважається винуватою, та недопустимість альтернативної визначеній законом процедури встановлення винуватості особи.

У разі, коли особа не відповідає (пункт 5 рішення ЄСПЛ у справі «Bellet, Huertas and Vialatte v. France», заява № 23805/94) або перестає відповідати передбаченим у внутрішньому законодавстві юридичним критеріям призначення допомоги або пенсій у тій чи іншій формі, відсутнє втручання у здійснення цією особою прав, передбачених статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 71 рішення ЄСПЛ у справі «Rasmussen v. Poland», заява № 38886/05), якщо ці критерії змінилися до того, як у заявника виникло право на отримання конкретної допомоги (пункт 17 рішення ЄСПЛ у справі «Richardson v. the United Kingdom», заява № 26252/08).

У разі, коли розмір пенсії зменшується чи вона перестає виплачуватись не через зміни обставин самого заявника, а у зв’язку зі змінами у законодавстві чи правозастосовній практиці, це може призвести до втручання у здійснення прав, передбачених статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Béláné Nagy v. Hungary», заява № 53080/13).

Крім того, стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції була визнана застосовною у справі, де заявнику було наказано повернути допомогу, отриману добросовісно, на підставі адміністративного рішення, де влада допустила помилку (пункти 54–65 рішення ЄСПЛ у справі «Čakarević v. Croatia», заява № 48921/13).

Таким чином, принцип презумпції невинуватості передбачає, що наслідки, пов’язані, зокрема, із втратою особою статусу судді та гарантій незалежності, які є складовими цього статусу, можуть настати виключно у випадку, якщо вину особи буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Звертаємо увагу, що чинне кримінальне процесуальне законодавство передбачає механізм забезпечення кримінального процесу шляхом накладення за мотивованою ухвалою слідчого судді арешту на майно підозрюваного у вчиненні умисного злочину.

Очевидно, що принциповою відмінністю запропонованого правового регулювання питання призупинення виплати є той факт, що виплати припиняються Пенсійним фондом України негайно за клопотанням Генерального прокурора (його заступника) та у випадку набрання законної сили вироком суду про визнання судді винним у вчиненні умисного злочину не повертаються, що є порушенням встановленого Конституцією України принципу невинуватості, тому не підтримується Вищою радою правосуддя.

 

3.3. Щодо зміни передбачених Законом № 1798-VIII повноважень Вищої ради правосуддя зазначаємо таке.

Назва законопроєкту № 9343 не відповідає його змісту, оскільки законопроєкт унормовує не лише питання уточнення порядку звільнення суддів у відставку та забезпечення їх утримання, а й питання, які не стосуються заявленої мети законопроєкту, – реалізації Вищою радою правосуддя, її органами, членами ВРП своїх повноважень, зокрема щодо:

надання члену Вищої ради правосуддя дозволу надсилати запити для збору інформації у справах, у розгляді яких він бере або братиме участь, а також у разі ініціювання ним дисциплінарного провадження;

надання члену Вищої ради правосуддя права самостійно ініціювати дисциплінарні провадження щодо суддів у разі виявлення підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

зобов’язання Вищої ради правосуддя здійснювати обов’язкову трансляцію засідань Дисциплінарних палат ВРП;

встановлення, що Вища рада правосуддя та її органи ухвалюють рішення шляхом поіменного голосування (зобов’язання ВРП опубліковувати результати такого поіменного голосування);

зобов’язання Вищої ради правосуддя опубліковувати основну інформацію про хід та результати дисциплінарних проваджень щодо суддів;

встановлення правил черговості розгляду дисциплінарних скарг, а також інших питань, які стосуються порядку реалізації Вищою радою правосуддя дисциплінарних повноважень та порядку розгляду дисциплінарних скарг.

Звертаємо увагу, що відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Натомість пунктом 2 розділу IІ «Прикінцеві та перехідні положення» законопроєкту № 9343 запропоновано зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

При цьому тільки зміни до статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» стосуються питань, пов’язаних з уточненням порядку звільнення суддів у відставку та забезпечення їх утримання, всі інші зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», про які зазначено вище, стосуються зовсім інших питань, включно із дисциплінарними повноваженнями Вищої ради правосуддя, але не обмежуючись ними.

При цьому деякі з порушених питань є предметом регулювання інших законопроєктів, які перебувають на розгляді Верховної Ради України, зокрема:

проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», реєстраційний № 9483-2, внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Павлішем П.В. та іншими народними депутатами України[5];

проєкту Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів та забезпечення роботи Служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», реєстраційний № 9261, внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Масловим Д.В. та іншими народними депутатами України[6].

Вища рада правосуддя брала безпосередню участь у їх опрацюванні та надала відповідні консультативні висновки[7].

У зв’язку з тим, що предмет регулювання, запропонований змінами до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в редакції законопроєкту № 9343, безпосередньо пов’язаний із законопроєктами № 9483-2, № 9261, зважаючи на вимоги нормопроєктувальної техніки, вважаємо доцільним відображення всіх пропозицій щодо внесення змін до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», не пов’язаних з уточненням порядку звільнення суддів у відставку та забезпечення їх утримання, в окремому законопроєкті, відповідальним профільним комітетом щодо якого буде визначено Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, виключно з урахуванням зауважень, застережень та пропозицій Вищої ради правосуддя.

Проте щодо окремих новел Закону № 1798-VIII, запропонованих законопроєктом № 9343, Вища рада правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

Передбачені новою частиною третьою статті 32 «Розподіл справ у Вищій раді правосуддя, її органах» Закону № 1798-VIII в редакції законопроєкту № 9343 положення, відповідно до яких дані про результати розподілу справ у Вищій раді правосуддя, а також протокол такого розподілу публікуються для загального і необмеженого доступу на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя не пізніше наступного дня після його здійснення, заслуговують на підтримку Вищої ради правосуддя.

Заслуговує на підтримку також запропонована законопроєктом № 9343 редакція пункту 1 частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII, відповідно до якої член Вищої ради правосуддя має право висловлювати письмово окрему думку щодо будь-яких рішень Вищої ради правосуддя чи органів Вищої ради правосуддя, до складу яких він входить, та положення нової частини сьомої статті 34, відповідно до якої за наявності окремої думки члена Вищої ради правосуддя така окрема думка викладається у письмовій формі і додається до матеріалів справи, про що головуючий повідомляє на засіданні (зміст окремої думки оголошенню на засіданні не підлягає, окрема думка оприлюднюється разом із повним текстом рішення).

Пропонуємо в частині сьомій статті 34 Закону № 1798-VIII в редакції законопроєкту слова «окрема думка оприлюднюється разом із повним текстом рішення» викласти в такій редакції: «окрема думка оприлюднюється після оприлюднення повного тексту рішення».

Щодо передбаченого новою частиною четвертою статті 42 Закону № 1798-VIII в редакції законопроєкту положення, відповідно до якого за ініціативою Голови Вищої ради правосуддя чи не менше трьох її членів Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про першочергове здійснення дисциплінарного провадження відповідною Дисциплінарною палатою ВРП, зауважуємо, що така редакція порушує баланс черговості розгляду справ, побудований на засадах оказіональності та хронології надходження скарг, та може призвести до вибіркового підходу до розгляду Вищою радою правосуддя дисциплінарних скарг.

Оскільки Вища рада правосуддя є колегіальним органом, який ухвалює рішення на засіданні у пленарному складі, наділення Голови Вищої ради правосуддя повноваженнями, які виходять за межі його адміністративних повноважень, а також наділення декількох членів Вищої ради правосуддя повноваженнями ініціювати порушення перед Вищою радою правосуддя питання про першочергове здійснення дисциплінарного провадження Дисциплінарною палатою ВРП буде порушувати принцип та засади колегіальності ухвалення рішень, що, у свою чергу, може розглядатися як втручання в роботу Дисциплінарних палат ВРП, що впливатиме на їх незалежність.

Крім того, Вища рада правосуддя вважає, що така законодавча ініціатива може порушити принцип безсторонності та інституційної незалежності, тому з урахуванням викладеного вище, законодавцем має бути розроблений та визначений інший механізм.

Вища рада правосуддя вважає за доцільне передбачити на законодавчому рівні її право самостійно визначати політику пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг, виходячи з їх важливості, визначивши такий порядок у локальному акті – Регламенті Вищої ради правосуддя.

Щодо внесення змін до частини десятої статті 49 Закону № 1798-VIII, відповідно до яких, якщо в процесі розгляду дисциплінарної справи один з членів Дисциплінарної палати дійде висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діяннях інших суддів або про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа член Дисциплінарної палати ВРП може звернутися зі скаргою щодо дисциплінарного проступку відповідного судді, слід зазначити таке.

Жодний член Вищої ради правосуддя не наділений пріоритетною думкою відносно інших членів. Рішення ВРП, її дисциплінарних органів приймаються шляхом голосування більшості членів. Тому ініціювання дисциплінарної справи є пріоритетним правом Дисциплінарної палати ВРП, а не окремого її члена.

Ураховуючи викладене, вважаємо за доцільне залишити частину першу статті 20 та частину десяту статті 49 Закону № 1798-VIII в чинній редакції, відповідно до якої ініціювання цих питань належить до повноважень Дисциплінарної палати ВРП.

 

 

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя вважає, що законопроєкт № 9343 підлягає суттєвому доопрацюванню з урахуванням висловлених зауважень, застережень та пропозицій.

 

 


[1]Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.

[2]Абзаци п’ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

[3]Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013.

[4] СТАТТЯ 8

Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

[5]6 вересня 2023 року проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», реєстраційний № 9483-2, прийнято Верховною Радою України.

[6]9 серпня 2023 року проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів», реєстраційний № 9261, прийнято Верховною Радою України та 24 серпня 2023 року направлено на підпис Президенту України.

[7]Рішення Вищої ради правосуддя від 18 травня 2023 року № 492/0/15-23 «Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 9261» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/39722). Рішення Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2023 року № 833/0/15-23 «Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 9483-2» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/40852).