Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Плахтій І.Б., членів Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Сасевича О.М., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікову О.В., розглянувши дисциплінарну справу щодо судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Наталії Василівни, відкриту за окремою ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року,
встановила:
Ткаченко Наталія Василівна із жовтня 1994 року працює на посаді судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 1999 року № 1174-ХІV обрана суддею вказаного суду безстроково.
До Вищої ради правосуддя 4 листопада 2020 року за вхідним № 10485/0/8-20 надійшла копія окремої ухвали Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, якою доведено до відома Вищої ради правосуддя про допущені суддею ОСОБА1 порушення норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи № 201/8180/16-ц за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі – АТ «Банк Кредит Дніпро») до ОСОБА2, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц», про стягнення кредитної заборгованості.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 4 листопада 2020 року копія вказаної окремої ухвали передана члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 січня 2021 року № 26/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. з підстав можливої наявності у її діях під час розгляду справи № 201/8180/16-ц ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини та основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності цим Законом дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя, який також є учасником дисциплінарної справи.
Пунктом 23-7 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в чинній редакції встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
Наразі служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала роботу.
На підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 1 листопада 2023 року дисциплінарну справу щодо судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. передано члену Вищої ради правосуддя Попіковій О.В. для підготовки до розгляду Дисциплінарною палатою.
Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Ткаченко Н.В. та Дніпровський апеляційний суд повідомлені своєчасно і належним чином, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 22 листопада 2023 року суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. взяла участь у режимі відеоконференції та підтримала раніше надані нею письмові пояснення.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікову О.В., суддю Ткаченко Н.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, письмові пояснення судді, дійшла висновку, що у притягненні судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. слід відмовити, а дисциплінарне провадження припинити з огляду на таке.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що у червні 2016 року АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА2, третя особа – ТОВ «Деміс Канц», про стягнення кредитної заборгованості.
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. відкрито провадження у справі за вказаним позовом (справа № 201/8180/16-ц).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА2 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 02/010613/КЛВ від 1 червня 2013 року, яка станом на 25 квітня 2016 року становила 3 350 969,46 гривень.
22 лютого 2019 року відповідач ОСОБА2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року.
28 лютого 2019 року суддя Ткаченко Н.В. постановила ухвалу про залишення без розгляду вказаної заяви, оскільки її подано після закінчення встановленого Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК України) строку подання заяви про перегляд заочного рішення, а заявник не порушував питання про поновлення такого строку.
15 березня та 22 квітня 2019 року ОСОБА2 повторно звертався до суду із заявами про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року, в яких заявляв клопотання про поновлення строку для подання таких заяв.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку, ОСОБА2 зазначав, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи, а про існування заочного рішення дізнався в лютому 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалами судді Ткаченко Н.В. від 15 квітня та 14 травня 2019 року в задоволенні заяв ОСОБА2 про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено, його заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року залишено без розгляду.
Вказані ухвали мотивовано тим, що ОСОБА2 не зазначив поважних причин пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та не надав відповідних доказів.
25 жовтня 2019 року ОСОБА2 знову звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року, в якій також просив поновити строк для подання цієї заяви. На підтвердження зазначених у заяві обставин відповідач надав суду копії відповідних документів.
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 19 листопада 2019 року поновлено ОСОБА2 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення від 17 жовтня 2016 року, заяву ОСОБА2 про перегляд цього рішення задоволено.
Заочне рішення суду від 17 жовтня 2016 року скасовано та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні.
У вказаній ухвалі суддя Ткаченко Н.В. зазначила, що копію заочного рішення від 17 жовтня 2016 року надіслано ОСОБА2 рекомендованим листом з повідомленням на адресу:АДРЕСА1. Однак у заяві про перегляд заочного рішення відповідач стверджував, що за вказаною адресою проживає його колишня дружина, на підтвердження чого надав копію судового рішення від 19 лютого 2016 року про розірвання шлюбу, а також копію рішення від 11 липня 2016 року про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір’ю за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА1.
В ухвалі також зазначено, що 19 листопада 2019 року представник відповідача – Іванчик П.В. надав суду копію висновку Виконавчого комітету Соборної районної у місті Дніпрі ради від 26 березня 2019 року, відповідно до якого з лютого 2016 року до жовтня 2017 року ОСОБА2 разом із дітьми проживав у будинку АДРЕСА2, який орендував на підставі договору від 10 липня 2015 року.
Крім того, суддя Ткаченко Н.В. в ухвалі зауважила, що попередні заяви ОСОБА2 про перегляд заочного рішення подані його представником ОСОБА3. Однак, за твердженнями відповідача, йому не було відомо про вказані дії представника, у зв’язку із чим скасовано відповідну довіреність на представлення інтересів.
Ураховуючи викладене, суддя Ткаченко Н.В. дійшла висновку про поважність причин пропуску ОСОБА2 строку для подання заяви про перегляд заочного рішення.
Суддя встановила, що відповідач не міг отримувати поштову кореспонденцію, не був обізнаний про розгляд справи та ухвалення судом заочного рішення, а також взяла до уваги, що обставини, зазначені в заяві про перегляд заочного рішення, є істотними та не були враховані судом під час постановлення заочного рішення, тому дійшла висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА2 про перегляд заочного рішення.
9 липня 2020 року адвокат Іванчик П.В., який діяв в інтересах ОСОБА2, звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що спір між сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 13 липня 2020 року провадження у справі за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА2, третя особа – ТОВ «Деміс Канц», про стягнення кредитної заборгованості закрито.
У вказаній ухвалі суддя Ткаченко Н.В., посилаючись на статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначила, що розгляд спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного господарського зобов’язання, незалежно від суб’єктного складу сторін належить до юрисдикції господарських судів.
З огляду на те, що АТ «Банк Кредит Дніпро» як кредитор пред’явило позов до фізичної особи ОСОБА2 як поручителя за договором поруки, укладеним на забезпечення виконання основного зобов’язання за договором, сторонами якого є юридичні особи, суддя Ткаченко Н.В. дійшла висновку, що розгляд цього спору належить до юрисдикції господарського суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду про закриття провадження у справі, АТ «Банк Кредит Дніпро» оскаржило її в апеляційному порядку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що конкретний спір (ураховуючи дати пред’явлення позову та ухвалення заочного рішення у справі) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, 21 жовтня 2020 року Дніпровський апеляційний суд постановив окрему ухвалу, якою доведено до відома Вищої ради правосуддя про допущені суддею ОСОБА1 порушення норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА2, третя особа – ТОВ «Деміс Канц», про стягнення кредитної заборгованості.
На думку колегії суддів апеляційного суду, вказані порушення полягали в тому, що суддя ОСОБА1, закриваючи провадження у справі, вирішила питання юрисдикції, посилаючись на норми ГПК України в чинній редакції, які під час пред’явлення позову та ухвалення заочного рішення не діяли, чим порушила право сторін на доступ до правосуддя.
Апеляційний суд також встановив, що «відповідач ОСОБА2 не оскаржуючи судове рішення у повному обсязі в апеляційному порядку, після відмови в його перегляді, неодноразово подавав заяви про перегляд заочного рішення без законних на те підстав, що є недопустимим, чим вчинив дії, які кваліфікуються як зловживання процесуальними правами, а суд першої інстанції у відповідності до ч.ч. 3 та 4 ст. 44 ЦПК України не вжив заходів щодо запобіганню такого зловживання процесуальними правами учасником справи та навпаки після трьох відмов у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, в жовтні 2019 року, через три роки, вирішив задовольнити четверту заяву відповідача та скасувати заочне рішення суду від 17 жовтня 2016 року, а в подальшому і закрити провадження по справі».
ОСОБА2 через свого представника Іванчика П.В. оскаржив в касаційному порядку постанову апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, якою скасовано ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2020 року про закриття провадження у справі.
Суддя ОСОБА1, у свою чергу, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на окрему ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року.
Постановою Верховного Суду від 4 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА2, підписану представником Іванчиком П.В., та касаційну скаргу судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА1 задоволено частково.
Постанову та окрему ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року скасовано та передано справу № 201/8180/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно розглянув справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
У зв’язку з тим, що доводи касаційних скарг ОСОБА2 (підписана представником Іванчиком П.В.) та судді ОСОБА1 свідчили про ухвалення оскаржуваних судових рішень без додержання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування таких рішень та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного перегляду постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду 11 серпня 2022 року, ухвалу судді Ткаченко Н.В. про закриття провадження у справі скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 7 вересня 2023 року цивільну справу № 201/8180/16-ц за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА2, третя особа – ТОВ «Деміс Канц», про стягнення кредитної заборгованості передано на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, у провадженні якого перебуває справа № 904/2166/23 про неплатоспроможність фізичної особи – підприємця ОСОБА2.
Щодо наявності підстав для притягнення судді Ткаченко Н.В. до дисциплінарної відповідальності необхідно зазначити таке.
Як зазначалося вище, в окремій ухвалі апеляційного суду вказано, що ОСОБА2, зловживаючи процесуальними правами та не оскаржуючи заочне рішення суду в апеляційному порядку, після трьох відмов у задоволенні його заяв про перегляд заочного рішення вчетверте звернувся до суду із такою заявою. Проте суддя Ткаченко Н.В. не вжила заходів реагування для запобігання такому зловживанню та безпідставно задовольнила четверту заяву ОСОБА2.
Відповідно до частин першої, третьої статті 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:
1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Згідно із частиною другою статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
28 лютого 2019 року суддя Ткаченко Н.В. постановила ухвалу про залишення без розгляду заяви ОСОБА2 про перегляд заочного рішення як такої, що подана після закінчення строку, встановленого ЦПК України, для подання такої заяви. Ухвалами судді від 15 квітня та 14 травня 2019 року в задоволенні заяв ОСОБА2 про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено, а його заяви про перегляд заочного рішення залишено без розгляду, оскільки заявник не зазначив поважних причин пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та не надав відповідних доказів.
Таким чином, суддя Ткаченко Н.В. не ухвалювала судових рішень про відмову в задоволенні заяв ОСОБА2 про перегляд заочного рішення, як помилково вважав апеляційний суд. Зазначені одноособові ухвали про залишення заяв без розгляду не є судовими рішеннями, ухваленими за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, оскільки постановлені в порядку, передбаченому статтею 126 ЦПК України.
Передчасними є також висновки окремої ухвали про невжиття суддею Ткаченко Н.В. заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами ОСОБА2, який замість оскарження заочного рішення в апеляційному порядку подавав заяви про його перегляд.
Необхідно зазначити, що ОСОБА2 не міг подати апеляційну скаргу на заочне рішення, оскільки частиною четвертою статті 287 ЦПК України передбачено, що заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку виключно після залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Крім того, у статті 44 ЦПК України регламентовано, що суд може визнати зловживанням процесуальними правами певні дії залежно від конкретних обставин. Отже, визнання тих чи інших процесуальних дій зловживанням процесуальними правами та вжиття суддею відповідних заходів реагування залежить від обставин, встановлених та оцінених суддею, у провадженні якого перебуває відповідна справа. Встановлення та оцінка суддею таких обставин не можуть бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Щодо постановлення суддею Ткаченко Н.В. ухвали про поновлення ОСОБА2 строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та скасування цього рішення необхідно зазначити таке.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 284 ЦПК України передбачена можливість поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення в разі пропуску цього строку з поважних причин.
Вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду і ґрунтується на перевірці зазначених заявником обставин та оцінці наданих ним доказів.
Розглядаючи клопотання ОСОБА2 про поновлення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, суддя Ткаченко Н.В. в межах повноважень перевірила обставини, на які посилався заявник, та, оцінивши надані ним докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшла висновку про необхідність задоволення цього клопотання.
Відповідно до частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Оцінка поважності причин неявки відповідача в судове засідання та істотності доказів, на які він посилається, також належить до дискреційних повноважень суду.
Вища рада правосуддя діє в межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст.
Пунктом 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, визначено, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Таким чином, суддю Ткаченко Н.В. не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за постановлення ухвали про скасування заочного рішення у справі, оскільки грубої недбалості чи навмисного порушення закону в діях судді не встановлено.
Крім того, в окремій ухвалі колегія суддів Дніпровського апеляційного суду зазначила, що суддя ОСОБА1, закриваючи провадження у справі, вирішила питання юрисдикції, посилаючись на норми ГПК України в чинній редакції, які під час пред’явлення позову та ухвалення заочного рішення не діяли, чим порушила право сторін на доступ до правосуддя.
Станом на дату пред’явлення АТ «Банк Кредит Дніпро» позову до ОСОБА2 (1 червня 2016 року) підвідомчість господарських справ визначалася статтею 12 ГПК України у відповідній редакції, згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів, яким внесено зміни до процесуальних кодексів» (далі – Закон № 2147-VIII), зокрема до статті 20 ГПК України, якою визначено перелік справ, віднесених до господарської юрисдикції та згідно з якою суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами у яких є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
Таким чином, законодавець відніс спори, що виникають із правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами у яких є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці, до юрисдикції господарських судів шляхом внесення відповідних змін до ГПК України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.
У письмових поясненнях суддя Ткаченко Н.В. зазначила, що згідно зі статтею 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пояснила, що незважаючи на те, що позов АТ «Банк Кредит Дніпро» пред’явлений у 2016 році, після скасування заочного рішення 19 листопада 2019 року відповідно до вимог статті 3 ЦПК України продовжувала розгляд справи за правилами ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Суддя Ткаченко Н.В. також зауважила, що після набрання чинності 15 грудня 2017 року Законом № 2147-VIII виникли складнощі щодо визначення підвідомчості певної категорії судових справ, та наголосила на відсутності у вказаний період єдності судової практики із цього питання.
Таким чином, у поясненнях суддя Ткаченко Н.В. виклала свою позицію щодо розуміння положень ЦПК України про дію процесуального закону в часі, що не виходить за межі допустимого суддівського розсуду.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Крім того, як зазначалося, постановлена суддею Ткаченко Н.В. ухвала про закриття провадження у справі скасована за результатами перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Таким чином, Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено в діях судді Ткаченко Н.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. слід відмовити.
Згідно із частиною другою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Частиною шостою вказаної статті передбачено, що в разі ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності дисциплінарне провадження припиняється.
На підставі викладеного, керуючись статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Наталії Василівни до дисциплінарної відповідальності за окремою ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року.
Дисциплінарне провадження щодо судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Наталії Василівни припинити.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Інна ПЛАХТІЙ
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Олег КАНДЗЮБА
Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Олександр САСЕВИЧ
