X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
30.11.2023
1157/0/15-23
Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 10140-д

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», реєстраційний № 10140-д, внесений 17 листопада 2023 року на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Масловим Д.В. та іншими народними депутатами України.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», реєстраційний № 10140-д, внесеного 17 листопада 2023 року на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Масловим Д.В. та іншими народними депутатами України.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                      Григорій УСИК

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

30 листопада 2023 року № 1157/0/15-23

 

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 10140-д

 

1. Проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», реєстраційний № 10140-д (далі – законопроєкт № 10140-д), внесений 17 листопада 2023 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Павлішем П.В., Гуньком А.Г., Калауром І.Р., Бабієм Р.В.

Як убачається з пояснювальної записки, законопроєкт № 10140-д розроблений для удосконалення процедур суддівської кар’єри.

На думку авторів законопроєкту № 10140-д, з моменту ухвалення Закону № 2453-VI в Україні проведено чотири процедури добору кандидатів на посаду судді, останню з яких розпочато у 2017 році.

Однак на законодавчому рівні процедури добору суттєвих змін не зазнавали та принципово не переглядалися, хоча протягом останніх тринадцяти років в Україні істотно змінилася кадрова ситуація в судовій системі, декілька разів відбувалося оновлення ключових органів судового врядування.

З урахуванням зазначеного, на думку авторів проєкту Закону, існує очевидна необхідність детального аналізу та перегляду існуючих процедур суддівської кар’єри з метою приведення їх у відповідність до сучасних потреб та викликів, які стоять перед судовою владою та державою.

На розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Масловим Д.В. та іншими народними депутатами України було подано проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», реєстраційний № 10140 від 10 жовтня 2023 року, згодом народним депутатом України Калауром І.Р. подано альтернативний законопроєкт про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», реєстраційний № 10140-1 від 24 жовтня 2023 року.

Автори законопроєкту № 10140-д позиціонують його як об’єднаний варіант проєкту Закону з урахуванням позицій авторів двох зазначених вище законопроєктів.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Під час опрацювання законопроєкту № 10140-д та формування позиції Вища рада правосуддя звернулась із пропозицією до Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України та Національної школи суддів України щодо надання позиції стосовно законопроєкту № 10140-д.

Позиція щодо законопроєкту № 10140-д, надана Верховним Судом, врахована Вищою радою правосуддя.

 

3. Проєктом Закону запропоновано внести суттєві зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Пропонується доповнити статтю 56 положеннями про те, що суддя до звільнення з посади або припинення його повноважень не може бути нагороджений державними нагородами, а також будь-якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами, пов’язаними зі здійсненням правосуддя на професійній основі.

Запропоновано істотно переглянути структуру розділу IV «Порядок зайняття посади судді» та викласти його в новій редакції, розділивши на самостійні глави: глава 1 «Кандидат на посаду судді»; глава 2 «Добір на посаду судді місцевого суду»; глава 3 «Конкурс та призначення на посаду судді»; глава 4 «Переведення судді до іншого суду».

У главі 1 «Кандидат на посаду судді» пропонується викласти чинну статтю 69, а також нову статтю 691. У статті 69 пропонується уточнити, що до стажу наукової роботи зараховується стаж на посадах науково-викладацького складу Національної школи суддів України, а також час навчання в аспірантурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускників аспірантури, докторантури. Таке уточнення необхідно для узгодження зазначених положень зі статтею 35 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». До стажу наукової роботи також пропонується зараховувати стаж роботи на посадах працівників апарату суду, посадові обов’язки яких передбачають здійснення науково-аналітичної діяльності в судах України, за умови наявності наукового ступеня.

Пропонується також визначити основні критерії доброчесності та компетентності суддів (кандидата на посаду судді), а також передбачити, що Вища рада правосуддя буде затверджувати Єдині критерії для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій із Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності, що відповідає заходам з виконання Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки.

У главі 2 «Добір на посаду судді місцевого суду» пропонується викласти положення щодо процедури добору кандидатів на посаду місцевого суду, до якої запропоновано віднести такі стадії:

оголошення добору кандидатів на посаду судді місцевого суду (стаття 71);

подання особами, які виявили намір стати суддею, заяви та документів для

участі у доборі (стаття 72);

допуск до участі у доборі (стаття 73);

складання кваліфікаційного іспиту (стаття 74);

проведення спеціальної перевірки (стаття 75);

проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді місцевого суду (стаття 76) – у разі визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такої необхідності;

затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді (статті 77);

зарахування до резерву на заміщення вакантних посад суддів (статті 78).

Чинна процедура добору охоплює 15 стадій, включаючи конкурс на посаду судді та процедуру призначення на посаду судді. На думку авторів проєкту Закону, такий підхід не є виправданим, адже добір та конкурс є різними за змістом процедурами.

Метою добору є зарахуванням кандидатів до резерву, в подальшому вони зможуть претендувати на певні вакантні посади, тому добір проводиться на прогнозовану (абстрактну) кількість посад.

Конкурс проводиться на конкретні посади в судах і кандидати з моменту свого допуску вже конкурують між собою в межах сформованого Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу.

З-поміж ключових змін процедури добору на посаду судді місцевого суду, проєкт Закону пропонує відмовитися від стадії відбіркового іспиту. Проведення двох іспитів (відбіркового і кваліфікаційного) суттєво затягувало процедуру добору. Окремі питання, які перевіряє відбірковий іспит, зараз вже перевіряються в межах інших процедур (наприклад, щодо знання української мови – документ, який підтверджує володіння державною мовою, видається Національною комісією зі стандартів державної мови).

Спеціальну перевірку пропонується проводити після стадії кваліфікаційного іспиту.

Пропонується скасувати спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді, замінивши її початковою підготовкою, яку особа проходитиме після її призначення Указом Президента України на посаду судді. Таке навчання більш доцільно розглядати як аналог існуючої підготовки для підвищення суддею кваліфікації. Крім того, за чинними правилами таку підготовку мають проходити тільки особи, що будуть призначені на посади суддів місцевого суду, тоді як кандидати в апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд, які не мають досвіду роботи на посаді судді, таку підготовку не проходять. Тому автори проєкту Закону пропонують поширити обов’язок проходження такої підготовки на всіх осіб, яких було призначено на посаду судді вперше. Пропонується встановити строк такої підготовки – не більше двох місяців.

Пропонується також термінологічно поєднати кваліфікаційний іспит, який складається кандидатом у межах добору, та іспит, який складається кандидатами та суддями в межах кваліфікаційного оцінювання.

Правила складення кваліфікаційного іспиту (як в межах добору, так і в межах кваліфікаційного оцінювання) також пропонується змінити.

Автори проєкту Закону пропонують встановити мінімальний бал, необхідний для успішного складення іспиту на рівні 70 відсотків максимально можливого бала за кожне тестування та практичне завдання. Такий високий поріг, на думку авторів, забезпечить подальший допуск найбільш фахових кандидатів.

Конкурсні процедури та порядок призначення на посаду пропонується викласти у главі 3. Пропонується встановити, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі також – Комісія) проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які перебувають у резерві.

Пропонується також більш детально регламентувати строки для оприлюднення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України оголошення про проведення конкурсу, а також строк для подання заяв на участь у конкурсі.

Законопроєктом № 10140-д пропонується встановити, що у разі однакової позиції за рейтингом серед кандидатів, які не мають стажу роботи на посаді судді або мають однаковий стаж роботи на посаді судді, перевага надається учаснику, який має більший стаж роботи на посаді помічника судді.

Пропонується залучити Громадську раду доброчесності до конкурсу на посаду судді місцевого суду.

Вищою кваліфікаційною комісією суддів України проводитимуться співбесіди з переможцями конкурсу співбесід.

З метою узгодження статті 796 з положеннями частини сьомої статті 109 законопроєктом № 10140-д пропонується встановити, що Вища рада правосуддя ухвалює рішення про відмову у переведенні судді з одного суду до іншого за результатами конкурсу, якщо такий суддя має непогашене дисциплінарне стягнення. Якщо на момент розгляду питання про переведення судді з одного суду до іншого за результатами конкурсу стосовно такого судді здійснюється дисциплінарне провадження, Вища рада правосуддя зупиняє розгляд питання про переведення такого судді до ухвалення остаточного рішення в межах цього дисциплінарного провадження.

Такі дисциплінарні провадження будуть розглядатися у пріоритетному (першочерговому) порядку.

З метою припинення негативної практики отримання однією особою декількох рекомендацій про призначення на посаду судді пропонується уточнити, що особа, яка отримала рекомендацію про призначення на посаду судді за результатами конкурсу, не може брати участь в інших конкурсних процедурах на посаду судді до завершення розгляду Вищою радою правосуддя відповідної рекомендації.

Пропонується встановити, що особа, яка успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання та підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному апеляційному суді, але за результатами конкурсу не стала переможцем, може використати результати складеного у межах такого оцінювання кваліфікаційного іспиту під час наступного конкурсу до апеляційного суду відповідної спеціалізації, оголошеного протягом двох років із дня складення такого іспиту, при цьому не складаючи кваліфікаційний іспит повторно.

Правила переведення суддів пропонується визначити у главі 4.

Проєктом Закону пропонується надати суддям, які хочуть перевестися до іншого місцевого суду, можливість за їх заявою скласти кваліфікаційний іспит одночасно із кандидатами, які беруть участь у доборі. Судді, які успішно складуть такий іспит, отримають рейтинг, їх буде зараховано до резерву та в подальшому вони зможуть брати участь у конкурсі на посаду судді місцевого суду одночасно з кандидатами з резерву.

У статті 85 пропонується уточнити, що сукупна кількість балів, які суддя (кандидат на посаду судді) може отримати на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди, не може перевищувати 30 відсотків від максимальної кількості балів кваліфікаційного оцінювання. Минулий досвід свідчить, що переважну більшість балів кваліфікаційного оцінювання кандидат отримував на етапі, який за своєю природою є суб’єктивним, – дослідження досьє та проведення співбесіди. На думку авторів проєкту Закону, бали кваліфікаційного оцінювання, якими кандидати конкурують під час участі в конкурсі, мають формуватися переважно за результатами кваліфікаційного іспиту.

Пропонується уточнити правовий статус Громадської ради доброчесності (далі – ГРД), виключивши статтю 87, яка регулює її діяльність, та виклавши положення про ГРД в окремій главі 5 розділу «Кваліфікаційний рівень судді», яка буде складатися з 10 статей: статус ГРД; склад ГРД; статус членів ГРД; порядок обрання членів ГРД; права і обов’язки членів ГРД; порядок роботи ГРД; повноваження ГРД; рішення ГРД; висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики, доброчесності.

Пропонується збільшити склад ГРД з 20 до 25 осіб, з яких 20 будуть призначатися зборами громадських об’єднань, а 5 – за пропозиціями бізнесасоціацій Радою бізнес-омбудсмена.

Пропонується також змінити правило для подолання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України «негативного» висновку ГРД до двох третин голосів від фактичного складу ВККСУ, але не менше дев’яти голосів членів Комісії, що відповідає заходам з виконання Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки.

У статті 96 пропонується уточнити визначення «неодноразова відмова без поважних причин від голосування» з метою надання нормі більшої визначеності та чіткості.

Пропонується виключити частину четверту статті 103, адже наявність керівника Служби інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України суперечить суті та змісту патронатної служби.

Пропонується обмежити застосування дисциплінарної санкції, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виключно у разі вчинення проступків, визначених пунктами 1, 2, 4 та 5 частини першої статті 106 цього Закону. На думку авторів проєкту Закону, таке стягнення може застосовуватися до судді виключно у разі допущення ним «процедурних та процесуальних» проступків, не пов’язаних із недоброчесною поведінкою.

Пропонується встановити, що добір та призначення на посаду судді у місцеві окружні суди та господарські окружні суди, утворені указами Президента України від 29 грудня 2017 року № 449/2017, № 450/2017, № 451/2017 та № 453/2017, не здійснюються до набрання чинності законом щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів.

Законопроєктом № 10140-д пропонується уточнити, що судді, призначені на посаду строком на п’ять років до набрання чинності цим Законом, повноваження яких були припинені, за умови підтвердження відповідності займаній посаді призначаються на посаду судді до суду, до якого вони були призначені або переведені (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень.

Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо оптимізації процедур добору та призначення на посаду судді», але з урахуванням особливостей.

Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематичне (тричі і більше) ухилення судді від участі у будь-якому з етапів такого оцінювання незалежно від причин ухилення.

З метою досягнення чіткості законодавчого регулювання пропонується уточнити, що за результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Законопроєктом № 10140-д пропонується визначити, що, якщо Вищою радою правосуддя відмовлено в задоволенні подання колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення судді, призначеного на посаду строком на п’ять років або обраного безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», він вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, а його оцінювання має бути продовжено.

Пропонується встановити, що суддя, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та який після набрання чинності цим Законом за результатами кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду в межах своєї спеціалізації підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, вважається таким, що пройшов оцінювання та підтвердив відповідність займаній посаді.

Законопроєктом пропонується встановити, що процедури первинного кваліфікаційного оцінювання, розпочаті відповідно до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та не завершені станом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо оптимізації процедур добору та призначення на посаду судді», завершуються колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Судді, які в межах таких процедур первинного кваліфікаційного оцінювання не з’явилися для складення іспиту, проходять процедуру оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді.

Судді, які в межах таких процедур первинного кваліфікаційного оцінювання не підтвердили можливість здійснення правосуддя у відповідному суді, відстороняються від здійснення правосуддя та проходять процедуру оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді.

Пропонується встановити, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений 14 вересня 2023 року, за правилами, які діють після набрання чинності цим проєктом Закону.

Також пропонується встановити, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений 14 вересня 2023 року, за правилами, які діяли на день початку такого конкурсу.

Проєктом Закону також пропонується доповнити статтю 122 Кодексу адміністративного судочинства України положеннями, що для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється місячний строк. Статтю 151 Кодексу адміністративного судочинства України пропонується доповнити положеннями, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у процедуру проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» пропонується встановити, що особи, які претендують на зайняття посади судді, у разі включення до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевого суду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік щорічно протягом строку перебування у резерві.

У статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» пропонується встановити, що у першочерговому (пріоритетному) порядку здійснюються дисциплінарні провадження: 1) розпочаті на підставі звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 2) розпочаті стосовно судді, щодо якого Вищою радою правосуддя розглядається питання про переведення з одного суду до іншого за результатами конкурсу. Надається Вищій раді правосуддя право встановити інші критерії першочергового (пріоритетного) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів у регламенті Вищої ради правосуддя.

Проєктом Закону також пропонується, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом шести місяців із дня набрання ним чинності:

1) завершує проведення оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, яких було призначено на посаду строком на п’ять років та повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку їх призначення;

2) завершує проведення оцінювання на відповідність займаній посаді суддів, яких обрано суддями безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та стосовно яких до набрання чинності цим Законом надійшли висновки Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.

 

4. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У разі виникнення колізії між нормами Конституції України та будь-якими іншими нормативно-правовими актами мають застосовуватися саме норми Конституції.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Вказані норми регламентуються статтею 9 Конституції України.

За загальним правилом усі нормативно-правові акти мають відповідати Основному Закону України, покликані розвивати його зміст і забезпечувати ефективне застосування.

Закони мають відповідати встановленому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод стандарту, який вимагає достатньо чіткого формулювання правових норм у тексті нормативно-правових актів. Закон має переслідувати легітимну мету.

Конституційний Суд України зазначає, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п’ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).

Стаття 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» регламентує, що Вища рада правосуддя як найвищий конституційний орган в системі судоустрою діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Ефективність і якість судочинства, діяльності судової системи – невід’ємні складова якості та ефективності функціонування держави загалом, адже судова влада – частина державної влади.

Реформи фундаментальних державних інститутів, наприклад судової влади, слід проводити лише після належного аналізу поточної ситуації та можливого впливу нового законодавства, що свідчить про необхідність запропонованих змін. Вони повинні бути прийняті після консультацій з основними зацікавленими сторонами на основі принципів прозорості та всеосяжності, і їх внесок має бути важливим для підготовки збалансованого та ефективного законодавства у цих галузях[1].

 

5. Законопроєктом № 10140-д пропонується доповнити статтю 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» положенням про те, що на посаду судді не може претендувати особа, яка обіймає посаду члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Вища рада правосуддя заперечує щодо такої законодавчої ініціативи з огляду на таке.

Закон про статус суддів має на меті забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, яких кожна особа цілком законно очікує від судів та від кожного судді, якому довірено захист її прав. Він не повинен містити жодного положення та жодної процедури, що може похитнути довіру до такої компетентності, такої незалежності і такої неупередженості.

Правила відбору та призначення на посаду суддів незалежним органом або комісією вимагають здійснення відбору на основі здатності кандидатів вільно і неупереджено оцінювати справи, що передаються на їхній розгляд, та застосовувати закон із повагою до гідності людини [2].

Незалежність судових установ – невід’ємна складова верховенства права, необхідна для функціонування судової системи. Вона є гарантією дотримання прав людини і основоположних свобод, завдяки якій кожна людина може довіряти системі правосуддя.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, щоб встановити, чи є судова установа незалежною, особливо від виконавчої влади і сторін у справі, розглядають, у тому числі, такі питання: порядок призначення членів судової установи та строк їхніх повноважень; наявність гарантій від стороннього впливу; чи орган виглядає незалежним. Європейський Суд з прав людини зазначав, що питання поділу влади між виконавчою й судовою гілками набуває все більшого значення в його практиці.

На нашу думку, організація і склад Вищої ради правосуддя мають відповідати таким очікуванням, як незалежність від виконавчої та законодавчої гілок влади та автономність, які забезпечують остаточну відповідальність за підтримку судової влади в питанні незалежного здійснення правосуддя.

Зазначені норми законопроєкту № 10140-д є дискримінаційними та не відповідають вимогам Конституції України.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 43 Конституції України конкретизує заборону дискримінації у трудових правовідносинах. Так, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9 рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина.

Заборона дискримінації є одним з обов’язків держави відповідно до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Протоколу № 12 Конвенції чітко регламентує, що здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

Дискримінація у сфері праці – це нерівні можливості працівників, наділених рівною продуктивністю, або неоднакове до них ставлення з боку роботодавців, суспільства і держави, а також свідоме обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин, що перекриває їм доступ до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінація у доступі до певних професій / посад або професійна сегрегація проявляється у забороні або обмеженні доступу до певних видів діяльності, професій, посад, незважаючи на те, що людина здатна виконувати цю роботу за своєю кваліфікацією.

Заборона дискримінації у трудових відносинах закріплена також у Конвенції Міжнародної організації праці № 111 «Про дискримінацію в галузі праці та занять». Конвенція проголошує, що дискримінація є порушенням не лише самої Конвенції, а й Загальної декларації прав людини. Відповідно до Конвенції кожний член Міжнародної організації праці зобов’язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на забезпечення рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Запровадження такої дискримінаційної норми може створити інституційну загрозу функціонуванню Вищої ради правосуддя. Відповідно до статті 131 Конституції України Вища рада правосуддя набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше п’ятнадцяти її членів, серед яких більшість становлять судді. На сьогодні до складу Вищої ради правосуддя обрано (призначено) 17 членів. У випадку, якщо закон поставить участь у конкурсі на посаду судді у залежність від складання повноважень члена Вищої ради правосуддя, це створить передумову для втрати повноважності ключового конституційного органу у системі правосуддя та загальмує ключові реформи у системі правосуддя.

Існує ризик зупинення на тривалий період, з огляду на вже існуючий попередній досвід тривалих строків конкурсних процесів, усіх процедур призначення на посаду суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, їх звільнення, надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності тощо.

Повноваження, визначені статтею 131 Конституції України, не можуть бути делеговані будь-яким іншим органам державної влади, що, у свою чергу, може поставити під загрозу перспективи переговорів про вступ до Європейського Союзу, для яких відновлення роботи Вищої ради правосуддя було однією із ключових умов.

Крім того, стаття 58 Конституції України закріплює один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення вказаного принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави, що породжує у громадян впевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію України, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України).

Виняток із цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом’якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Конституційний Суд України вважає, що вказані положення Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набрання чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Вища рада правосуддя наголошує, що систематичним внесенням змін до законодавства щодо судової влади та судоустрою, які порушують не лише закріплені Конституцією України принципи незалежності суду, а й принцип поділу влади, закріплений статтею 6 Основного Закону України, створюється істотна загроза незалежності суду.

Визначальною властивістю судової влади в демократичній правовій державі є її самостійність, що означає її інституційну відокремленість від органів законодавчої та виконавчої влади, неприпустимість їх впливу на виконання суддями їхніх професійних функцій, у тому числі й у спосіб не обумовленої суспільними прагненнями законодавчої реорганізації, зміни системи судоустрою.

Принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава також зобов’язана дотримуватися законів, які вона ввела в дію, та застосовувати їх у прогнозований і послідовний спосіб; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків; він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку.

Конституційний Суд України виходить з того, що зміни в юридичному регулюванні має бути вчинено так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість пристосуватися до нової юридичної ситуації, зокрема встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, встановлений законодавством, до внесення відповідних змін. За певних обставин, зокрема, якщо нове законодавче регулювання погіршуватиме юридичний статус осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого зацікавлені особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, передбачених новим законодавчим регулюванням.[3]

Такі часті законодавчі зміни, зокрема шляхом постійних намагань впливати на єдиний конституційний орган, уповноважений забезпечувати незалежність судової влади, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, є загрозою для верховенства права як складової конституційного ладу та не відповідатимуть змісту присяги члена Вищої ради правосуддя, наведеної у статті 19 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а отже, можуть призвести у подальшому до неможливості виконання діючими членами Вищої ради правосуддя своїх повноважень.

 

6. Законопроєктом № 10140-д передбачено зміни у визначенні поняття «стаж наукової роботи». Зокрема, встановлено, що стаж наукової роботи – це стаж професійної діяльності у сфері права, в тому числі на посадах працівників апарату суду, посадові обов’язки яких передбачають виключно здійснення науково-аналітичної діяльності в судах України, за умови наявності наукового ступеня, на посадах науково-викладацького складу Національної школи суддів України, а також час навчання в аспірантурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускників аспірантури, докторантури.

З метою уникнення законодавчих колізій потрібно зважати, що згідно зі статтею 35 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» до стажу наукової роботи зараховуються:

час роботи на посадах наукових працівників, визначених статтею 31 цього Закону;

час роботи на посадах науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, визначених у Законі України «Про вищу освіту»;

час роботи осіб, які мають науковий ступінь, за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей галузі науки, за якою присуджено науковий ступінь, з дня зайняття посади за цією спеціальністю;

час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників на посадах, зазначених у статті 118 Кодексу законів про працю України, якщо цій роботі безпосередньо передувала і після неї слідувала робота, передбачена пунктами 1–3 цієї частини;

час навчання в аспірантурі, ад’юнктурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускникам аспірантури, ад’юнктури, докторантури;

час роботи на посадах науково-викладацького складу Національної школи суддів України;

час навчання в аспірантурі (докторські програми) третього рівня вищої освіти та наукової роботи за спеціальністю за кордоном, за умови збереження громадянства, сплати страхових внесків відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та перерви між завершенням навчання (роботи) за кордоном та відновленням навчання (роботи) в Україні не більше трьох місяців;

час наукового стажування, у тому числі в іноземній науковій установі (закладі вищої освіти), за умови сплати страхових внесків відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Пропонуємо пункт 4 частини шостої статті 69 викласти в такій редакції: «стаж наукової роботи у сфері права – час професійної діяльності (навчання, стажування) у сфері права відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», а також час роботи в апаратах судів, на посадах, обов’язки яких передбачають здійснення науково-аналітичної діяльності, за умови наявності наукового ступеня (ступеня доктора філософії)».

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя в цілому підтримує розширене тлумачення цього поняття як такого, що забезпечить доступ осіб зі стажем наукової роботи до професії судді, та пропонує включити до конструкції зазначеної норми вимогу щодо наявності в таких осіб наукового ступеня.

 

7. Законопроєктом № 10140-д регламентовано критерії компетентності та доброчесності судді (кандидата на посаду судді).

На думку авторів законопроєкту № 10140-д, кандидат на посаду судді вважається компетентним, якщо він володіє знаннями у сфері права та вміє їх застосовувати, має навички юридичного письма та правничої аргументації, когнітивні здібності.

У свою чергу, частиною восьмою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції законопроєкту № 10140-д передбачено, що кандидат на посаду судді вважається доброчесним, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, дотриманні етичних норм, бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

На думку Вищої ради правосуддя, законодавче закріплення тлумачення понять «компетентність» та «доброчесність», безумовно, сприятиме об’єктивним кар’єрним процедурам щодо суддів та формуванню довіри до судової системи в цілому.

Водночас звертаємо увагу, що у диспозиції частини восьмої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» міститься формулювання «відсутні обґрунтовані сумніви», що фактично є закріпленим на законодавчому рівні стандартом доказування в межах конкурсної процедури.

Введення на рівні законів нових стандартів доказування потребує додаткового обґрунтування та дослідження. Обговорення такого стандарту у конкурсних процедурах в експертному середовищі не відбулось.

Європейський Суд з прав людини наголошував, що відповідно до його усталеної практики доведеність може випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та взаємоузгоджених умовиводів або такого ж плану неспростовних презумпцій (§ 481 рішення від 31 травня 2018 року у справі «Абу Зубайда проти Литви»).

Крім того, рівень переконаності, необхідний для досягнення відповідного висновку, та у зв’язку із цим питання про покладення тягаря доведення, з необхідністю пов’язані зі специфікою фактів, природою тверджень та передбаченим Конвенцією правом, про яке йдеться.

Слід також зважати на серйозність наслідків, які пов’язані з можливим рішенням, тому Вища рада правосуддя наполягає, щоб відсутність або наявність обґрунтованих сумнівів супроводжувалась доказами та була вмотивована належним чином.

Лише у такому випадку буде дотримано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принцип доступу до професії.

Вища рада правосуддя також звертає увагу, що статтею 73 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції законопроєкту № 10140-д) передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України надає оцінку відповідності кандидата на посаду судді критеріям компетентності та доброчесності на етапі допуску до участі в доборі, що видається недостатньо виваженим кроком на цій стадії добору.

 

7.1. Крім того, у конструкції частини восьмої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції законопроєктів № 10140, № 10140-1) слова «відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу» пропонуємо замінити словами «відповідності способу життя кандидата на посаду судді його доходам», оскільки, на думку Вищої ради правосуддя, саме таке формулювання норми статті законопроєкту відповідатиме Закону України «Про запобігання корупції» та дасть можливість реалізувати мету відповідного закону.

Звертаємо увагу, що поняття «попередній статус» не регламентовано жодним нормативно-правовим актом, що може спричинити складнощі під час подальшого застосування Закону на практиці. У законопроєкті не розкривається зміст визначення «попередній статус особи» та критерії (ознаки), за якими буде відбуватися порівняння.

На думку Вищої ради правосуддя, законом має бути встановлено конкретні обставини, за яких через попередню діяльність кандидата або його / її близьких родичів можуть виникнути законні та обʼєктивні сумніви щодо його незалежності та неупередженості, що може бути перешкодою для призначення до певного суду.

 

8. Статтею 76 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції законопроєкту № 10140-д передбачено, що для цілей встановлення відповідності особи вимогам до кандидата на посаду судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей.

Таким чином, законодавцем надається Вищій кваліфікаційній комісії суддів України право, а не встановлюється обов’язок ухвалити рішення про проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидата.

Водночас частиною другою статті 76 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції законопроєкту № 10140-д передбачено, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про проведення таких тестувань не може встановлюватися індивідуально щодо певного кандидата чи групи кандидатів.

На думку Вищої ради правосуддя, частини перша та друга статті 76 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції законопроєкту № 10140-д очевидно протирічать одна одній за змістом, що не дасть можливості реалізувати їх на практиці.

Для всіх кандидатів на посаду судді місцевого суду має застосовуватися однаковий підхід щодо порядку добору, оскільки будь-яка диференціація може створити ризик виникнення сумніву щодо об’єктивності конкурсних процедур, вибіркового підходу та обмеження прав кандидатів на доступ до професії.

Надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України альтернативного права приймати таке рішення виглядає двозначною правовою нормою та створює ризик порушення рівності і справедливості, правової визначеності, ясності закону, що є складовими принципу верховенства права.

У цьому контексті потребує змін конструкція статті 76 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д, якою визначено право, а не обов’язок Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалювати рішення про проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді місцевого суду.

Вища рада правосуддя також вважає за необхідне передбачити на законодавчому рівні, що результати (висновок) перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді місцевого суду не можуть бути опубліковані або розповсюджені будь-яким можливим способом як такі, що охороняються статтею 22, частиною другою статті 32 Конституції України.

 

9. Щодо строків перебування кандидата на посаду судді у резерві на заміщення вакантних посад зазначаємо таке.

Пропонуємо передбачити в частині третій статті 78 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції законопроєкту № 10140-д), що строк перебування кандидата в резерві становить п’ять років з дня зарахування, оскільки, на нашу думку, саме такий строк може стати запобіжником надмірного навантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Ураховуючи попередній досвід діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, орієнтовну тривалість процедури добору до місцевого суду, збільшення терміну можливого перебування кандидата в резерві позбавить такого кандидата необхідності повторної участі у процедурах добору.

Вища рада правосуддя, аналізуючи вказані законодавчі зміни, також зазначає, що необхідно вживати всіх можливих дій для подолання кадрового голоду в судовій системі. Однак конкурсні процедури на практиці відбуваються рідше, ніж один раз на два роки, тому для дієвої реалізації зазначеної норми законопроєкту слід збільшити строк перебування кандидата у резерві.

Із цих самих міркувань пропонуємо збільшити до п’яти років строк, протягом якого кандидат, який склав кваліфікаційний іспит, але не набрав прохідний бал, може використати результати такого іспиту під час участі в наступному доборі.

 

10. Частиною п’ятою статті 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції законопроєкту № 10140-д) передбачено, що «кандидат вважається таким, що склав кваліфікаційний іспит, якщо він набрав не менше 70 відсотків максимально можливого балу за кожним тестуванням та практичним завданням кваліфікаційного іспиту. Суддя вважається таким, що склав кваліфікаційний іспит із відповідної спеціалізації, якщо він набрав не менше 70 відсотків максимально можливого балу за тестуванням із когнітивних здібностей, загальних теоретичних знань у сфері права, а також за тестуванням та практичним завдання такої спеціалізації».

Після визначення переможця конкурсу Вища кваліфікаційна комісія суддів України на засіданні проводить із ним співбесіду (стаття 795 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д).

«Сукупна кількість балів які суддя (кандидат на посаду судді) може отримати на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди не може перевищувати 30 відсотків від максимальної кількості балів кваліфікаційного оцінювання (частина перша статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д».

З конструкції норм, передбачених частиною п’ятою статті 74 та частиною першою статті 795, частиною першою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції законопроєкту № 10140-д), вбачається, що співбесіда кандидата фактично оцінюється в 30 відсотків як самостійний етап процедури добору.

На думку Вищої ради правосуддя, процес відбору кандидатів має бути відкритим і прозорим. Підхід до осіб цієї категорії має відрізнятися від підходу до діючих суддів, оскільки в цьому випадку метою є оцінка здатності кандидатів працювати суддею в майбутньому, а не їхньої попередньої діяльності. Більше того, прозорість більш виправдана, оскільки кандидати погодилися на участь у змагальній процедурі відбору, з елементами якої вони були обізнані чи мали б бути обізнані до подання заяви про участь у конкурсі.

Уважаємо таке відсоткове співвідношення двох ключових етапів добору співмірним та таким, що повною мірою відповідає стандартам судочинства і забезпечує баланс між принципами незалежності кандидата та необхідністю формування високопрофесійного та доброчесного суддівського корпусу.

При цьому з метою дотримання принципів прозорості процедури добору пропонуємо на законодавчому рівні визначити необхідність затвердження Вищою кваліфікаційною комісією суддів України методології розрахунку тридцяти відсотків, які може отримати кандидат на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди.

Крім того, у зв’язку з необхідністю приведення у відповідність змін, внесених до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до специфіки діяльності спеціалізованих судів (Вищий антикорупційний суд, Вищий суд з питань інтелектуальної власності) пропонуємо частину третю статті 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції законопроєкту № 10140-д) викласти в такій редакції: «Судді, які виявили намір скласти кваліфікаційний іспит відповідно до статті 821 цього Закону, складають анонімне тестування із когнітивних здібностей, загальних теоретичних знань у сфері права, а також анонімне тестування та практичне завдання з однієї або кількох спеціалізацій на вибір, якщо інше не передбачено спеціальним законом.».

 

11. Відповідно до частини восьмої статті 794 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції законопроєкту № 10140-д), якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що переможець конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про рекомендацію про його призначення на посаду судді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

Вища рада правосуддя в цілому не заперечує щодо внесення таких змін, однак висловлює такі застереження.

1 червня 2023 року Вища рада правосуддя призначила 16 повноважних членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, однак два члени Комісії не змогли реалізувати свої повноваження через проходження військової служби у складі Збройних Сил України, а можливість демобілізації у зв’язку з обранням на посаду члена Комісії чинним законодавством не передбачена.

Ураховуючи військову агресію проти України, яка триває, та інші чинники, що можуть вплинути на роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з метою необхідності формування доброчесного і високопрофесійного корпусу суддів пропонуємо передбачити, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про рекомендацію про призначення переможця конкурсу на посаду судді лише в разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів від фактично призначених та зарахованих до штату членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

 

12. Частиною третьою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус» у редакції законопроєкту № 10140-д пропонується передбачити, що для цілей формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про запровадження та проведення інших тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей, а також про застосування інших засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Порядок та методику проведення таких тестувань затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Рішення Комісії про запровадження та проведення інших тестувань не може стосуватися індивідуально певного судді чи групи суддів.

Результати таких тестувань використовуються як одне із джерел інформації, що підлягає оцінці в сукупності з іншими зібраними інформацією і матеріалами, та не можуть впливати на кількість балів кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).

Вища рада правосуддя висловлює застереження щодо регламентації на законодавчому рівні інших не визначених законом засобів встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання, оскільки під час нормотворчої і правозастосовної практики для забезпечення доступності і зрозумілості нормативно-правового акта необхідно дотримуватись «якості закону» як принципу верховенства права. Наявність невизначеної або неодзначної норми закону може створити більше перешкод, ніж її відсутність.

Ураховуючи, що подібна правова конструкція очевидно може мати юридичні наслідки для судді (кандидата на посаду судді), Вища рада правосуддя не підтримує положення частини третьої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус» у редакції законопроєкту № 10140-д та з огляду на наведене пропонує виключити такі положення із цього законопроєкту.

Крім того, пунктом 31 частини п’ятої статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус» у редакції законопроєкту № 10140-д пропонується визначити, що досьє кандидата на посаду судді має містити, зокрема, висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності (за наявності).

Однак Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновок Громадської ради доброчесності є фактично проміжним документом, який може бути подоланий пленарним складом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або оскаржений у суді, тому, на думку Вищої ради правосуддя, досьє судді має містити всі зазначені вище процесуальні документи судді в межах його кар’єрної процедури (інформацію, висновок, рішення суду, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України).

 

13. Законопроєктом № 10140-д пропонується передбачити, що особа, яка отримала рекомендацію про призначення на посаду судді за результатами конкурсу, до завершення розгляду Вищою радою правосуддя відповідної рекомендації не може брати участь в інших конкурсах на посаду судді.

Якщо на момент отримання рекомендації про призначення на посаду судді за результатами конкурсу особа брала участь в інших конкурсах на посаду судді, з дня прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного рішення про рекомендацію ця особа вважається такою, що припинила участь у відповідних конкурсах.

Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства визначають, що незалежність судів є передумовою верховенства права та основоположною гарантією справедливого суду. На суддів «покладається відповідальність за прийняття остаточного рішення стосовно життя людини, свобод, прав, обов’язків та власності громадян» (преамбула до Основних принципів ООН, які повторено в Пекінській декларації, а також у статтях 5, 6 Європейської конвенції про права людини). Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм не для захисту власних інтересів, але в інтересах верховенства права та тих, хто шукає й очікує правосуддя.

Основні принципи ООН визначають, що «просування по службі суддів в умовах будь-якої системи повинно ґрунтуватися на об’єктивних чинниках, зокрема, здібностях, порядності та досвіді». Рекомендація № R (94) 12 також є недвозначною: «Усі рішення стосовно професійної кар’єри суддів повинні базуватися на об’єктивних критеріях, а відбір суддів та їхнє просування по службі повинні базуватися на професійних якостях з урахуванням рівня кваліфікації, порядності, здібностей та ефективності». Рекомендація № R (94) 12 чітко визначає, що ці вимоги застосовуються до всіх осіб, які здійснюють суддівські функції, включно з тими, хто має справу з конституційними, кримінальними, цивільними, господарськими та адміністративними питаннями (а також, у більшості випадків, і до непрофесійних суддів та інших осіб, які здійснюють суддівські функції).

Отже, загальноприйнятим є твердження, що призначення на посади суддів повинні ґрунтуватися «на професійних якостях» на основі «об’єктивних критеріїв», а політичні міркування є неприпустимими.[4]

Вища рада правосуддя усвідомлює мету таких змін, однак пропонує не обмежувати кандидатів щодо участі в різних конкурсних процедурах з метою зменшення тривалості заповнення вакансій у судовій системі, дотримання принципу доступу до суддівської професії та гарантій судді.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя пропонує виключити такі положення із законопроєкту № 10140-д.

 

14. Законопроєктом № 10140-д передбачається, що переведення судді з одного суду до іншого здійснюється Вищою радою правосуддя за результатами конкурсу.

Європейськими та міжнародними стандартами судочинства визначено, що суддя, який обіймає посаду в суді, не може без його згоди бути призначений на іншу судову посаду або переведений на будь-яку іншу роботу, навіть якщо це відбувається з підвищенням по службі. Винятки із цього принципу дозволяються лише у випадку, коли переведення передбачене відповідно до дисциплінарних санкцій, у разі змін у судовій системі на підставі закону або у разі тимчасового переведення для зміцнення сусіднього суду.

Основоположним принципом судової незалежності є те, що термін повноважень гарантується до досягнення обов’язкового пенсійного віку або до моменту припинення фіксованого терміну повноважень (Основні принципи ООН, пункт 12; Рекомендація № R (94) 12, Принцип I (2) (a) (ii) та (3) і Принцип VI (1) та (2)).

Європейська Хартія підтверджує, що цей принцип поширюється на призначення на посаду або направлення до іншого суду чи іншого місця роботи без згоди особи (крім випадків реорганізації суду або тимчасового переведення). Проте як цей принцип, так і Рекомендація № R (94) 12, передбачають можливість переведення на інше місце роботи внаслідок застосування дисциплінарних санкцій.

Це відповідає підходу Венеційської комісії при розгляді конституцій держав.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що запровадження конкурсної процедури переведення судді не сприятиме дотриманню принципу доступу до правосуддя, оскільки конкурсні процедури за своєю процесуальною природою є доволі тривалими, що робить таку процедуру невиправданою для судді, судової системи та держави в цілому.

Крім того, слід враховувати, що у випадку переведення суддів через конкурсні процедури виникне суттєве ускладнення та затягування в часі відновлення здійснення правосуддя на деокупованих територіях.

Пропонуємо залишити за Вищою радою правосуддя дискреційне повноваження щодо переведення суддів, що є її конституційним повноваженням, без ускладнення додатковими конкурсними процедурами.

 

15. Відповідно до статті 801 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді зі здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування до штату відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, що встановлені цим Законом. Датою набуття суддею повноважень зі здійснення правосуддя є дата виконання останньої із цих умов.

Вища рада правосуддя критично ставиться до таких умов у сукупності для набуття суддею повноважень з огляду на таке.

Статтею 128 Конституції України регламентовано, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Незалежність судової влади як частини державної влади забезпечується гарантіями незалежності та недоторканності суддів – носіїв цієї влади, що прямо передбачається статтею 126 Конституції України. Такими гарантіями є, зокрема: здійснення правосуддя виключно судами; особливий порядок призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; здійснення правосуддя відповідно до встановленої законом процедури; недопустимість втручання у здійснення правосуддя, впливу на суд або суддів у будь-який спосіб, неповаги до суду та встановлення відповідальності за такі діяння; особливий порядок фінансування та організаційного забезпечення судів; належне матеріальне забезпечення суддів.

Законопроєктом № 10140-д визначено, зокрема, що особа, призначена на посаду судді, у якої відсутній стаж роботи на посаді судді, з метою отримання практичних навичок роботи в суді проходить, з-поміж іншого, початкову підготовку в Національній школі суддів України тривалістю не більше трьохсот п’ятдесяти академічних годин та не довше двох місяців. Програму та порядок проходження початкової підготовки затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів України за пропозицією Національної школи суддів України.

Вища рада правосуддя погоджується, що кандидати, яких обрано для виконання обов’язків судді, повинні проходити відповідний курс спеціального навчання.

Однак судді повинні мати можливість підвищення кваліфікації щодо теорії та практики діяльності без відриву від роботи, що повністю фінансується державою. Інтенсивність і тривалість такого навчання мають визначатися з огляду на попередній професійний досвід.

Отже, суддя має набути повноважень у спосіб, визначений Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», і лише потім проходити початкову підготовку в Національній школі суддів України, оскільки на нашу думку, базова професійна підготовка та навчання мають проходити без відриву судді від здійснення правосуддя, що є, в тому числі, вимогою щодо відкритості, компетентності та неупередженості, однак факт набуття суддею повноважень не може залежати від наявності в законодавстві вимоги щодо проходження такої підготовки.

З огляду на зазначене пропонуємо передбачити в законопроєкті № 10140-д, що особа, призначена на посаду судді указом Президента України, яка набула повноважень зі здійснення правосуддя, з метою отримання практичних навичок роботи в суді проходить, зокрема, початкову підготовку в Національній школі суддів України тривалістю не більше трьохсот п’ятдесяти академічних годин та не довше двох місяців протягом року після призначення.

Вимоги щодо набуття суддею повноважень після проходження початкової підготовки в Національній школі суддів України пропонуємо виключити з диспозиції статті 801 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д.

 

16. Відповідно до частини сімнадцятої статті 98 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д у разі надходження від Громадської ради доброчесності пропозиції щодо відкладення співбесіди із суддею (кандидатом на посаду судді) Вища кваліфікаційна комісія суддів України відкладає таку співбесіду не більше ніж на двадцять днів. Повторні пропозиції щодо відкладення співбесіди стосовно одного й того самого судді (кандидата на посаду судді) не розглядаються.

Вища рада правосуддя загалом підтримує таку законодавчу ініціативу, однак пропонує доповнити конструкцію цієї норми нормою щодо обов’язку Громадської ради доброчесності обґрунтовувати пропозиції щодо відкладення співбесіди із суддею з огляду на таке.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Sunday Times v. United Kingdom» Суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-от норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (аналогічної позиції ЄСПЛ дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Кар’єрні процедури щодо суддів мають формальний характер та є об’ємними і тривалими за процесами.

На нашу думку, обов’язок Громадської ради доброчесності належним чином обґрунтовувати пропозиції щодо відкладення співбесіди із суддею (кандидатом на посаду судді) забезпечить дотримання принципу res judicata у кар’єрних процедурах суддів та запобігатиме перебуванню судді (кандидата на посаду судді) у невизначеному становищі.

При цьому звертаємо увагу, що положення частини сімнадцятої статті 98 слід уніфікувати з положеннями статті 1052 в частині регламентованих строків відкладення співбесіди із суддею (кандидатом на посаду судді).

 

17. Законопроєктом № 10140-д також пропонуються зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Зокрема, визначено, що Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після погодження з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

На думку Вищої ради правосуддя, саме поняття доброчесності, як і її критерії, є досить багатоскладовим суб’єктивним поняттям, яке може широко тлумачитися, та не має чіткого законодавчого визначення у країнах, які є членами Ради Європи.

Серйозне занепокоєння викликає те, що таке поняття як «доброчесність» не має чітко визначених меж або прикладу тривалого застосування на законодавчому рівні в інших країнах, що суттєво ускладнює його регламентацію.

Варто також зазначити, що Громадська рада доброчесності є допоміжним органом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який утворюється при Комісії на постійній основі та діє на засадах колегіальності з метою сприяння у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики, доброчесності.

Слід наголосити, що з порушеного питання Венеційська комісія як дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права зазначала, що оцінювання суддів України щодо професіоналізму, етичності та доброчесності є надзвичайним заходом, який має бути обмеженим у часі та вимагає найвищої міри обережності, має здійснюватися швидко та ефективно[5].

У консультативному висновку Вищої ради правосуддя до проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення участі Громадської ради доброчесності у оцінюванні на відповідність займаній посаді судді», реєстраційний № 3534 від 25 травня 2020 року, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 9 липня 2020 року № 2077/0/15-20, наголошено, що з огляду на висновки Венеційської комісії (висновок Венеційської комісії ОБСЄ / БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року, пункти 74–76) рішення Громадської ради доброчесності повинні мати рекомендаційний характер для суб’єкта прийняття відповідних рішень[6].

З огляду на зазначене пропонуємо передбачити, що Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України, оскільки процедура погодження означає обов’язковість наявності згоди усіх суб’єктів. За відсутності згоди хоча б одного з визначених законом суб’єктів процедура затвердження таких показників може бути заблокована, що поставить під загрозу кар’єрні процедури суддів.

Громадська рада доброчесності як допоміжний орган Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може надати їй свої пропозиції із цього питання.

Такий механізм, на думку Вищої ради правосуддя, сприятиме більш оперативному затвердженню Вищою радою правосуддя Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), що, у свою чергу, не сповільнить кар’єрні процедури суддів, які не проводилися майже 4 роки.

 

18. Щодо глави 5 «Громадська рада доброчесності» Вища рада правосуддя зазначає таке.

Суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя, однак, на нашу думку, інститут громадського нагляду у судовій системі має функціонувати таким чином, щоб дотриматися справедливого балансу між впливом на судову систему та її незалежністю.

Громадська рада доброчесності покликана представляти інтереси громадян під час формування та реалізації державної політики в частині формування високопрофесійного та доброчесного суддівського корпусу.

Вища рада правосуддя підтримує положення законопроєкту № 10140-д щодо того, що членами Громадської ради доброчесності можуть бути правники, науковці, адвокати, журналісти, вчителі, психологи, викладачі, не молодші тридцяти років, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію, відповідний стаж професійної діяльності не менше 5 років, володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови для судді, відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності.

Уважаємо, що вимоги, які свідчать про високий професійний рівень та наявність певного життєвого досвіду, безумовно, позитивно вплинуть на ефективність діяльності Громадської ради доброчесності та сприятимуть підвищенню довіри громадськості до кар’єрних процедур у судовій системі.

 

18.1. Законопроєктом № 10140-д передбачено, що з метою перевірки відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності Громадська рада доброчесності може запитувати та безоплатно отримувати інформацію та копії документів і матеріалів щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім’ї від будь-яких осіб, які є власниками або розпорядниками інформації (документів, матеріалів), що запитуються. Розкриття інформації з обмеженим доступом здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Водночас статтями 32, 34 Конституції України передбачено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Парламент може ухвалювати законодавчі акти виключно на розвиток конституційних приписів, конкретизуючи та деталізуючи їх. Це означає, що Верховна Рада України, запроваджуючи законодавче регулювання, не може допускати довільного їх застосування[7].

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя звертає увагу Парламенту, що таке законодавче положення не повною мірою відповідає Конституції України.

Крім того, зазначаємо, що вся інформація щодо суддів, кандидатів на посаду судді та членів його сім’ї, яка перебуватиме в розпорядженні Громадської ради доброчесності, має архівуватись у Вищій кваліфікаційній комісій суддів України з метою уникнення ризику поширення інформації, яка охороняється законом.

 

18.2. Вища рада правосуддя вітає законодавчу ініціативу, передбачену статтею 10510 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д, якою визначено, що під час ухвалення висновку предметом аналізу Громадської ради доброчесності не може бути обґрунтованість чи законність судових рішень, оцінка дій судді та/або інших рішень, що були ухвалені суддею під час професійного здійснення правосуддя.

Громадська рада доброчесності створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки Громадська рада доброчесності бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому.

Статтею 129 Конституції України регламентовано, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до стандартів Ради Європи незалежність суддів не означає, що судді непідзвітні за свою роботу[8]. Судді, перш за все, є відповідальними в межах процесуальної системи оскарження судових рішень («суддівська відповідальність»)[9].

Згідно з фундаментальним принципом незалежності судової влади система оскарження є, по суті, єдиним способом, у який судове рішення може бути скасовано або змінено після його ухвалення, і це єдиний спосіб, у який судді можуть вважатися відповідальними за свої рішення, за винятком випадків, коли суддя діяв недобросовісно[10].

Оцінюванням не слід зловживати, наприклад, вчиняючи політичний тиск на суддів або піддаючи сумніву певні судові рішення[11].

З огляду на це та свої повноваження Громадська рада доброчесності може надавати висновок лише щодо професійної етики та доброчесності судді, а не обґрунтованості його / її рішень або дій. Оцінювання судді (кандидата на посаду судді), зокрема оцінка його / її професійних знань і компетентності, моральної, етичної та психологічної доброчесності, – це завдання органу, якому доручено проводити оцінювання (Вища кваліфікаційна комісія суддів України), а висновок Громадської ради доброчесності – це елемент, що має стосуватися лише питань професійної етики та доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді[12].

Крім того, варто звернути увагу на спосіб формування складу Громадської ради доброчесності.

Відповідно до статті 1054 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції законопроєкту № 10140-д) членами Громадської ради доброчесності можуть бути адвокати, інші правники, науковці, журналісти, вчителі, психологи, викладачі, не молодші тридцяти років, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію, відповідний стаж професійної діяльності не менше 5 років, володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності.

З огляду на те, що склад Громадської ради доброчесності формується не тільки із представників правничих професій, оцінка судових рішень за таких умов видається недоречним кроком.

Таким чином, Вища рада правосуддя підтримує таке застереження законодавця.

 

18.3. Крім того, Вища рада правосуддя підтримує положення законопроєкту № 10140-д, які передбачають, що за наявності підстав для ухвалення висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики, доброчесності, Громадська рада доброчесності до його ухвалення забезпечує можливість такому судді (кандидату на посаду судді) надати свої пояснення чи заперечення для спростування відповідної інформації, яка свідчить про наявність підстав для ухвалення такого висновку. Строк для надання таких пояснень чи заперечень не може бути меншим ніж п’ять робочих днів.

Таке законодавче положення безумовно забезпечує дотримання суддівських гарантій щодо надання пояснень у кар’єрних процедурах суддів, дотримання прав судді (кандидата на посаду судді) та свідчить про прозорість і відкритість процедур за участю громадськості.

Водночас пропонуємо передбачити на законодавчому рівні право судді на продовження строку для надання пояснень, що спричинено різними державними та соціальними чинниками, в тому числі тривалими бюрократичними процедурами у разі необхідності отримання суддею (кандидатом на посаду судді) додаткових документів на підтвердження раніше наданих або нових пояснень.

 

18.4. Положення законопроєкту № 10140-д щодо того, що висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики, доброчесності не підлягає оприлюдненню до моменту прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України остаточного рішення стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) в межах процедури конкурсу на посаду судді місцевого суду або процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно також заслуговують на підтримку з огляду на таке.

Частиною першою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д регламентовано, що, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

Громадська рада доброчесності лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але не може виносити остаточне рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді. Це положення відповідає європейським стандартам і, зокрема, § 37 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів, згідно з яким «з метою захисту суддівської незалежності оцінювання повинно проводитися переважно суддями». Цей принцип має застосовуватися під час ухвалення остаточного рішення про призначення суддів та кандидатів на посаду судді.

Таким чином, висновок Громадської ради доброчесності не є остаточним до прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення в межах будь-якої кар’єрної процедури судді.

Отже, публікація висновків Громадської ради доброчесності до прийняття уповноваженим державним органом – Вищою кваліфікаційною комісією суддів України – остаточного рішення в межах процедури очевидно не є виваженим кроком та не сприятиме зміцненню довіри та авторитету правосуддя.

З аналогічних міркувань Вища рада правосуддя підтримує диспозицію частини четвертої статті 1057 законопроєкту № 10140-д, якою передбачено, що член Громадської ради доброчесності зобов’язаний утримуватися від будь-яких оціночних публічних висловлювань стосовно судді (кандидата на посаду судді), питання щодо якого розглядає Громадська рада доброчесності, у тому числі поза межами здійснення своїх повноважень як члена Громадської ради доброчесності.

Вимогою статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законопроєкту № 10140-д також передбачено зобов’язання для членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України утримуватися від будь-яких оціночних публічних висловлювань стосовно судді (кандидата на посаду судді), питання щодо якого розглядається Комісією.

Як закріплено у статті 10 Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Свобода вираження поглядів – одна із фундаментальних основ демократичного суспільства, одна з основних умов його прогресу й розвитку кожної людини. Із цього випливає, що винятки із цієї свободи мають тлумачитися чітко, а необхідність будь-яких обмежень має бути переконливо доведена.

Висловлювання як членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, так і членів Громадської ради доброчесності можуть вплинути на публічний імідж системи правосуддя, оскільки суспільство загалом може сприймати їх не як суб’єктивні, а як об’єктивні оцінки та приписувати інституції в цілому.

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя вважає зазначені обмеження виправданими та такими, що сприятимуть підвищенню довіри та авторитету судової влади.

 

18.5. Суттєвому доопрацюванню також підлягає розширення законопроєктом № 10140-д підстав дисциплінарної відповідальності судді, що передбачені статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки, на думку Вищої ради правосуддя, процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства.

Вища рада правосуддя вважає, що усі дисциплінарні заходи базуються на встановлених нормах поведінки суддів.

Дисциплінарне стягнення щодо судді може бути винесено тільки на підставі чинного закону та згідно із чітко визначеною процедурою.

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя не підтримує такі законодавчі зміни, оскільки вважає, що професійна компетентність судді встановлюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України в межах кваліфікаційного оцінювання та конкурсних процедур, що має неминучі юридичні наслідки для судді або кандидата на посаду судді, тому притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав непроходження початкової підготовки видається недостатньо виваженим заходом.

Крім того, Вища рада правосуддя не підтримує зміни, які пропонуються законопроєктом № 10140-д до статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема щодо того, що дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 4 частини першої цієї статті, може застосовуватися до судді виключно у разі вчинення проступків, визначених пунктами 1, 2, 4, 5 частини першої статті 106 цього Закону.

Цією новелою фактично розширено перелік проступків, за вчинення яких застосовується дисциплінарне стягнення у вигляді подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Оскільки положення статті 22 Конституції України забороняють законодавцю погіршувати становище людини у суспільстві та закріплюють принцип недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не можуть бути звужені не тільки конституційні, а й усі права та свободи, передбачені законами України (відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України ці права та свободи так само, як і їх гарантії, визначаються виключно законами України). Зміст і обсяг конституційних прав і свобод розкриваються не тільки в Основному Законі України, а й в інших законах України.

Крім того, в окремих випадках Конституція України, положеннями якої встановлено межі для прояву волі законодавця, передбачає у відповідних нормах мету, яка має досягатися шляхом закріплення вказаних обмежень. Разом із тим у процесі захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно закладати доктринальні ідеї та позиції, які мають реалізовуватися та не порушуватися у діяльності публічної влади, задля запобігання ухваленню неконституційних та свавільних законів.

На думку Вищої ради правосуддя, така законодавча ініціатива може істотно вплинути на зміст та обсяг прав судді та підлягає додатковому обговоренню.

 

19. Законопроєктом № 10140-д пропонується доповнити розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» нормою, відповідно до якої відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі і більше) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності поважних причин.

Пропонуємо передбачити, що наявність у судді підстав для звільнення з посади, передбачених статтею 126 Конституцією України, і фактична їх реалізація у спосіб, визначений законом, не можуть вважатися відмовою від проходження кваліфікаційного оцінювання, оскільки за таких умов підтвердження суддею відповідності займаній посаді очевидно вимагатися не може.

Крім того, пропонуємо не передбачати участі представника Громадської ради доброчесності під час встановлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України факту відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді у зв’язку з відсутністю практичної необхідності.

 

20. Вища рада правосуддя підтримує положення законопроєкту № 10140-д в частині необхідності завершення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 за правилами, які діятимуть після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» та конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року 95/зп-2, за правилами, які діяли на день початку такого конкурсу, оскільки це сприятиме оперативному заповненню частини вакантних посад місцевих та апеляційних судів та дотриманню принципу доступу до правосуддя.

 

21. Решта законодавчих ініціатив, передбачених законопроектом № 10140-д підтримуються Вищою радою правосуддя, як такі, що сприятимуть удосконаленню процедур суддівської кар’єри.

Європейською хартією про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) визначено, що правила відбору та призначення на посади суддів незалежним органом або комісією вимагають здійснення відбору на основі здатності кандидатів вільно і неупереджено оцінювати справи, які передаються на їхній розгляд, та застосовувати закон із повагою до гідності людини, тому, на думку Вищої ради правосуддя, фундаментальні зміни щодо кар’єрних процедур суддів, регламентовані законопроєктом № 10140-д, лише сприятимуть незалежності, ефективності та підвищенню довіри до судової влади України.

Ураховуючи зазначене, Вища рада правосуддя просить врахувати позицію, викладену в цьому консультативному висновку щодо законопроєкту № 10140-д.

 

Вища рада правосуддя підтримує законопроєкт № 10140-д за умови врахування зауважень, застережень та пропозицій.


[1]CDL-AD (2019) 014, Румунія – Висновок про надзвичайні накази уряду GEO № 7 та GEO № 12 про внесення змін до Законів про правосуддя, пункти 9–21.

[2]Європейська Хартія про статус суддів, Лісабон, 10 липня 1998 року.

[3]Абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020.

[4]Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства (https://newjustice.org.ua/wp-content/uploads/2018/05/EU_Standarts_book_w...).

[5]Висновок Венеційської комісії від 26 жовтня 2015 року № CDL-AD (2015) 027. Пункти 38, 44).

[6] Рішення Вищої ради правосуддя від 9 липня 2020 року № 2077/0/15-20 «Про надання консультативного висновку до законопроєкту № 3534» (https://www.hcj.gov.ua/doc/doc/403).

[7] Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020.

[8] Висновок Консультативної ради європейських суддів № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя і повагу до незалежності судової влади, § 4.

[9] Висновок Консультативної ради європейських суддів № 18, § 25.

[10] Висновок Консультативної ради європейських суддів № 18, § 23.

[11] Висновок Консультативної ради європейських суддів № 18, § 30.

[12] Висновок Ради Європи щодо регламенту громадської ради доброчесності (https://rm.coe.int/opinion-diana-public-council-of-integrity-uk-copy/168...).