Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової Ольги Юріївни на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 24 травня 2021 року надійшла в електронному вигляді скарга судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між членами Вищої ради правосуддя від 24 травня 2021 року вказану скаргу передано для попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Прудивусу О.В.

У зв’язку з набранням чинності Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» з метою недопущення порушення вимог законодавства рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено розподіл між членами Вищої ради правосуддя дисциплінарних скарг, а також скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

17 вересня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів», який вводиться в дію з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».

19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».

Зазначеними законами України відновлено дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя.

Пунктом 23-7 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 3 листопада 2023 року (на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 «Про розподіл скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора») члена Вищої ради правосуддя Котелевець А.В. визначено доповідачем щодо матеріалу за скаргою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Скаргу подано з дотриманням вимог та строку, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддю Прийомову О.Ю. та скаржника у дисциплінарному провадженні повідомлено про дату, час і місце засідання Вищої ради правосуддя в установленому законом порядку, у тому числі шляхом оприлюднення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

22 листопада 2023 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшла заява судді Прийомової О.Ю. про розгляд скарги за її відсутності.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Котелевець А.В., дійшла висновку, що скарга судді Прийомової О.Ю. на рішення Дисциплінарної палати від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності підлягає задоволенню з огляду на викладене.

З оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати та матеріалів дисциплінарної справи вбачається таке.

Прийомова (Лозун) Ольга Юріївна Постановою Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 240-VІ обрана на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області безстроково.

До Вищої ради правосуддя 30 листопада 2020 року за вхідним № 825/0/13-20 надійшла дисциплінарна скарга адвоката Кравченка І.В. в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Степ 2017» (далі – ТОВ «Агро-Степ 2017») на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. під час розгляду заяви ОСОБА1 про забезпечення позову у цивільній справі № 495/7621/19 за позовом ОСОБА1 до ТОВ «Агро-Степ 2017», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Дочірнє підприємство «Нова Царичанка 1» (далі – ДП «Нова Царичанка 1»), про відшкодування збитків.

У дисциплінарній скарзі адвоката Кравченка І.В. зазначено, що ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 травня 2020 року заяву ОСОБА1 про забезпечення позову задоволено, хоча під час розгляду вказаної справи вже було вжито заходів забезпечення позову ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 серпня 2019 року, яку скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 2 квітня 2020 року.

Повторне вжиття заходів забезпечення позову завдало ТОВ «Агро-Степ 2017» майнової шкоди, оскільки в результаті накладення арешту на належні відповідачу ТОВ «Агро-Степ 2017» земельні ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Грейн» (далі – ТОВ «Еко Грейн») розірвало інвестиційний договір з ТОВ «Агро-Степ 2017», оскільки вважало для себе ризиком вирощування сільськогосподарських культур на арештованих земельних ділянках, що може мати негативні наслідки.

Із копії матеріалів судової справи № 495/7621/19 та рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 встановлено, що 21 серпня 2019 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшли позовна заява ОСОБА1 до ТОВ «Агро-Степ 2017» про відшкодування збитків та заява ОСОБА1 про забезпечення позову, які відповідно до звітів про автоматизований розподіл справ між суддями передано до провадження судді Боярського О.О.

Ухвалами Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 серпня 2019 року частково задоволено заяву ОСОБА1 про забезпечення позову у справі № 495/7621/19 за позовом ОСОБА1 до ТОВ «Агро-Степ 2017» про відшкодування збитків, накладено арешт на нерухоме майно ТОВ «Агро-Степ 2017» у вигляді заборони на його відчуження, відмовлено в задоволенні інших вимог заяви і відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА1 до ТОВ «Агро-Степ 2017» про відшкодування збитків, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Розпорядженням від 10 вересня 2019 року № 425 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв’язку з тим, що 22 серпня 2019 року суддю Боярського О.О. відсторонено від здійснення правосуддя на шість місяців.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2019 року справу № 495/7621/19 передано до провадження судді Прийомової О.Ю.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2019 року суддя Прийомова О.Ю. прийняла справу до провадження та призначила підготовче судове засідання.

ТОВ «Агро-Степ 2017», не погоджуючись з ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 серпня 2019 року, звернулося до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 2 квітня 2020 року задоволено частково апеляційну скаргу ТОВ «Агро-Степ 2017», скасовано ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 серпня 2019 року, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА1 звернувся до суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 7 травня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА1 на постанову Одеського апеляційного суду від 2 квітня 2020 року за заявою ОСОБА1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА1 до ТОВ «Агро-Степ 2017» про відшкодування матеріальних збитків.

4 травня 2020 року позивач ОСОБА1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що загальна сума нанесених збитків, з урахуванням уточнених позовних вимог, становить 4 428 556,97 грн, з яких 2 124 296,97 грн – реальні збитки, 2 304 260,00 грн – розмір упущеної вигоди (недоотриманий дохід). Загальна сума спричинених збитків встановлена на підставі висновку експерта від 2 листопада 2019 року № 218. Крім того, ОСОБА1 заявлені вимоги про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 197 647,10 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 462 257,75 грн, суми судового збору – 10 510,00 гривень.

У заяві ОСОБА1 вказав, що з додатків до відзиву ТОВ «Агро-Степ 2017», наданого до Білгород-Дністровського міськрайонного суду 7 жовтня 2019 року, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що на праві власності у ТОВ «Агро-Степ 2017» перебувають земельні ділянки загальною площею 74 га, розташовані на території Новоцаричанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, кадастрові номери: 5120885200:01:002:1015 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1016 – площею 2 га, вартістю 15912 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1028 – площею 2 га, вартістю 16 116 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1034 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1002 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1001 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1007 – площею 2 га, вартістю 15 888 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1026 – площею 2 га, вартістю 16 116 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1027 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 22 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1033 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 24 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1009 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 24 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1011 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 24 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1032 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 24 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1013 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 25 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1020 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 25 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1022 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 7 лютого 2018 року); 5120885200:01.002:1014 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 7 лютого 2018 року); 5120885200:01:002:1038 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 7 лютого 2018 року); 5120885200:01:002:1019 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 2 квітня 2018 року); 5120885200:01:002:1003 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1030 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1024 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1004 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1031 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 22 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1008 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 22 грудня 2017 року); 5120885200:01:002:1012 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 24 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1000 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 24 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1035 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 24 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1025 – площею 2 га, вартістю 15 936 грн (договір купівлі-продажу від 25 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1036 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 25 січня 2018 року); 5120885200:01:002:1005 – площею 2 га, вартістю 15936 грн (договір купівлі-продажу від 7 лютого 2018 року); 5120885200:01:002:1006 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 7 лютого 2018 року); 5120885200:01:002:1010 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 7 лютого 2018 року); 5120885200:01:002:1021 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 7 лютого 2018 року); 5120885200:01:002:1039 – площею 2 га, вартістю 15 912 грн (договір купівлі-продажу від 2 квітня 2018 року); 5120885200:01:002:1018 – площею 2 га, вартістю 16 140 грн (договір купівлі-продажу від 5 липня 2018 року); 5120885200:01:002:1023 – площею 2 га, вартістю 16 140 грн (договір купівлі-продажу від 2 квітня 2018 року), загальна вартість яких становить 589 800 гривень. З метою забезпечення позову позивач просив суд накласти арешт на нерухоме майно ТОВ «Агро-Степ 2017», а саме на 37 земельні ділянки.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 травня 2020 року задоволено заяву позивача ОСОБА1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА1 до ТОВ «Агро-Степ 2017», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ДП «Нова Царичанка 1», накладено арешт на належні відповідачу ТОВ «Агро-Степ 2017» 37 земельних ділянок.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд зазначив, що 13 грудня 2019 року позивач додав до матеріалів справи висновок експерта № 218 дослідження судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА1 від 2 листопада 2019 року про проведення судової економічної експертизи, складений 11 грудня 2019 року судовим експертом ОСОБА2, згідно з яким проведеним дослідженням документально підтверджується понесення витрат ДП «Нова Царичанка 1» у 2018 році на полі Н-6 площею 103 га з вирощування сільськогосподарської культури соняшнику в сумі 2 124 296,97 грн, сума недоотриманого прибутку становить 2 304 260 гривень. Позивач 18 березня 2020 року надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд: стягнути з ТОВ «Агро-Степ 2017» на його користь матеріальні збитки у загальному розмірі 4 428 556,97 грн, з яких 2 124 296,97 грн – реальні збитки, 2 304 260,00 грн – упущена вигода (неотриманий дохід); стягнути з ТОВ «Агро-Степ 2017» на його користь суму трьох відсотків річних у загальному розмірі 197 647,10 грн, інфляційні нарахування в загальному розмірі 462 257,75 грн та судовий збір в сумі 10 510,00 гривень. З урахуванням суми пред’явлених позовних вимог, що становить понад 5 000 000,00 грн, у суду були підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з ухвалою, представник ТОВ «Агро-Степ 2017» – адвокат Кравченко І.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою.

У вказаній скарзі представник ТОВ «Агро-Степ 2017» зазначив, що суд апеляційної інстанції встановив неправомірність постановлення у вказаній справі ухвали про забезпечення позову, що, у свою чергу, мало наслідком порушення права власності відповідача. Зазначав про відсутність спору між сторонами.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року задоволено апеляційну скаргу адвоката Кравченка І.В. в інтересах ТОВ «Агро-Степ 2017», скасовано ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 травня 2020 року про забезпечення позову, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ТОВ «Агро-Степ 2017» 37 земельних ділянок.

Скасовуючи ухвалу про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції вказав, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення належного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Апеляційний суд дійшов висновку, що виділені матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. Таким чином, позивачем не надано доказів, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які підтверджують вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення позову до суду. Тому самі лише твердження позивача про можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про притягнення судді Білгород-Дністровського районного суду Одеської області Прийомової О.Ю. до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Прийомової О.Ю. наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (при постановленні ухвали про забезпечення позову не оцінено належним чином обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, не забезпечено збалансованість інтересів сторін); внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав і основоположних свобод (права власності) та грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Не погоджуючись із зазначеними висновками дисциплінарного органу, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомова О.Ю. у скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя наводить такі доводи і аргументи:

1) Дисциплінарна палата дійшла безпідставного висновку про вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки в її діях відсутня недбалість, істотне порушення норм процесуального права та наслідки такого порушення;

2) в її діях відсутній юридичний склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме грубої недбалості, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, дії не мали істотних негативних наслідків, причинний зв’язок між порушенням та наслідками відсутній.

Зазначає, що вона повністю дотрималася вимог щодо розумної пропорційності (вартість арештованого майна майже у десять разів є меншою, ніж сума позовних вимог, для забезпечення яких було накладено арешт), а також вимог щодо процесуальних гарантій (власник без будь-яких перешкод з боку судді оскаржив застосований арешт).

У зв’язку із цим суддя Прийомова О.Ю. просить скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 та закрити дисциплінарне провадження стосовно неї.

Розглянувши доводи і аргументи, викладені у скарзі судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, належним чином завірену копію матеріалів цивільної справи № 495/7621/19, Вища рада правосуддя зазначає таке.

1. Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що при постановленні ухвали про забезпечення позову не оцінено належним чином обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, не забезпечено збалансованість інтересів сторін.

Відповідно до частини другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, одним з яких є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, – ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо його застосуванням забезпечуються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення в разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Предметом спору в цій цивільній справі є відшкодування матеріальних збитків у розмірі 4 428 556,97 грн (з урахуванням уточнених позовних вимог). Забезпечення позову стосувалося накладення арешту на 37 земельних ділянок загальною вартістю 589 800,00 грн, власником яких є ТОВ «Агро-Степ 2017» на підставі договорів купівлі-продажу, укладених із фізичним особами у 2017–2018 роках, що не позбавляло ТОВ «Агро-Степ 2017» права продовжувати користуватися 37 земельними ділянками під час розгляду справи в суді. Вартість 37 земельних ділянок підтверджується відповідними копіями договорів купівлі - продажу, що містяться в матеріалах справи.

При цьому позов пред’явлено ОСОБА1, який відповідно до договору про відступлення права вимоги № 15/08/2019 від 15 серпня 2019 року набув право вимагати від ТОВ «Агро-Степ 2017» відшкодування спричиненої ДП «Нова Царичанка 1» матеріальної шкоди в розмірі 4 428 556,97 гривні.

До того ж, із заявою про зустрічне забезпечення позову відповідач не звертався.

Скасування судом апеляційної інстанції ухвали про забезпечення позову не свідчить про наявність у діях судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. ознак складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду).

2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Як зазначено в рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року, застосовані суддею Прийомовою О.Ю. заходи забезпечення позову були очевидно неспівмірними та не відповідали меті застосування правового інституту забезпечення позову, що призвело до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.

Проте такий висновок є помилковим з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі № 11-628сап19 вказано, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку.

Як убачається з рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21, вирішуючи питання про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність у діях судді недбалості. Однак у цьому випадку закон вимагає встановлення саме грубої недбалості.

Дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 «Про судоустрій і статус суддів», має не формальний, а матеріальний склад (якщо застосувати аналогію класифікації складів злочинів). Обов’язковими елементами об’єктивної сторони такого проступку є: 1) порушення суддею прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону; 2) істотні негативні наслідки; 3) причинно-наслідковий зв’язок між порушеннями і наслідками (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 11-260сап20).

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі статтею 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, у тому числі для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно да частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає необхідними, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (частина друга статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У пункті 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» наголошено, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга норма, що міститься у другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі, тобто не пов’язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою.

Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 39 рішення).

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом».

Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України»).

Важливо врахувати, що арешт майна, який на певний час обмежує власника у праві розпорядження його власністю, а не позбавляє права власності на його майно, є тимчасовим обмеженням, яке ґрунтується на вимогах закону і не завжди може визнаватися саме порушенням права власності. В ухвалі Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 травня 2020 року у справі № 495/7621/19 суд вказав, що арештом не заборонено власнику користування майном.

Для висновку про порушення права недостатньо факту застосування арешту, який сам по собі є допустимим тимчасовим обмеженням, передбаченим нормами ЦПК України.

Вирішуючи питання щодо наявності такого елементу складу дисциплінарного проступку, як істотні негативні наслідки, важливо зазначити таке.

Істотні негативні наслідки мають полягати не в неправильному застосуванні суддею положень закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні в результаті цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження можливостей здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров’ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі.

У постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 11-4сап19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що наявність негативних наслідків має бути підтверджена відповідними доказами.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, скаржник не надав жодних доказів наявності негативних наслідків у вигляді упущеної вигоди та її дійсного розміру.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести фактичне вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів.

Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню.

Підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 921/377/14-г/7).

Як на підставу для притягнення судді Прийомової О.Ю. до дисциплінарної відповідальності скаржник посилається на розірвання інвестиційного договору від 27 квітня 2020 року, укладеного між ТОВ «Еко Грейн» та ТОВ «Агро-Степ 2017», у зв’язку з постановленням ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 травня 2020 року про накладення арешту на належні ТОВ «Агро-Степ 2017» земельні ділянки, які виступали предметом інвестиційної діяльності.

Разом із тим ТОВ «Агро-Степ 2017» уклало інвестиційний договір з ТОВ «Еко Грейн» під час розгляду справи в суді на власний ризик.

Закон вимагає встановити не лише наявність негативних наслідків, а ретельно обґрунтувати, чому такі наслідки вважаються істотними.

За загальними правилами розподілу обов’язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 ГПК України).

Отже, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об’єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов’язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов’язання (стаття 614 Цивільного кодексу України).

ТОВ «Агро-Степ 2017» не позбавлено можливості звертатися із заявою про відшкодування збитків у порядку, передбаченому частиною першою статті 155 ЦПК України, якою передбачено, що в разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Відповідно до частини першої статті 159 ЦПК України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

З огляду на зазначене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 дійшла помилкового висновку про наявність у діях судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод та грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Частиною десятою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право, зокрема, скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження.

За результатами розгляду скарги судді Прийомової О.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 Вища рада правосуддя встановила відсутність у діях судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав і основоположних свобод та грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Отже, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що за результатами розгляду скарги судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. та на підставі пункту 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Білгород-Дністровського

міськрайонного суду Одеської області Прийомової О.Ю. підлягає скасуванню із закриттям дисциплінарного провадження стосовно неї.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 14.9, 14.10, 14.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2021 року № 998/3дп/15-21 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Прийомової Ольги Юріївни до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження стосовно неї.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».