Член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельник Олексій Петрович, попередньо вивчивши та перевіривши скаргу Абрамчук Ольги Петрівни стосовно судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Ткаченко С.В. та судді Дніпровського апеляційного суду Онушко Н.М.,
встановив:
до Вищої ради правосуддя 6 лютого 2023 року за вхідним № А-434/0/7-23 надійшла скарга Абрамчук О.П. на дії судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Ткаченко С.В. та судді Дніпровського апеляційного суду Онушко Н.М. під час розгляду справи № 211/6705/21.
5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі – Закон № 1635-ІХ), яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності Законом № 1635-ІХ дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя, а дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя є учасником дисциплінарної справи.
Правова невизначеність реалізації норм Закону № 1635-IX позбавила Вищу раду правосуддя можливості здійснювати процедури дисциплінарних проваджень стосовно суддів у зв’язку з чим рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено з 5 серпня 2021 року розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
Надалі Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (далі – Закон № 3304-ІХ, набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу ІІ «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.
Поряд з цим розділ ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 237, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновлено розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, розподіл яких зупинено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21, з 1 листопада 2023 року.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2023 року вказану скаргу передано для попередньої перевірки члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради Мельнику О.П. (доповідач), який відповідно до пункту 237 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції закону на час вчинення процесуальної дії, далі – Закон України «Про Вищу раду правосуддя») тимчасово здійснює повноваження дисциплінарного інспектора.
Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, – залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.
Вимоги до дисциплінарної скарги встановлено частиною другою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за змістом якої скарга подається у письмовій формі та повинна містити прізвище, ім’я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку; прізвище, ім’я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу; конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді; посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості. Дисциплінарна скарга підписується скаржником із зазначенням дати її підписання.
Зі змісту поданої скаржником скарги вбачається, що вона викладена російською мовою.
Разом із тим Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10), це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п’ята статті 10 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначав, що «публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п’ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами» (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набув чинності 16 липня 2019 року, та спрямований на посилення ролі офіційної мови.
Так, статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова; порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом; статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов’язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом; українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» цей закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України; дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів; порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Крім того, у рішенні «Менцен проти Латвії» (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов’язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
Суд також зазнає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов’язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов’язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову – це наявність певних суб’єктивних прав для носіїв цієї мови».
Системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що українська мова як державна є обов’язковою на всій території України у державній сфері, у тому числі у сфері дисциплінарного провадження щодо суддів, а отже і відповідна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою.
Разом з тим, не зважаючи на вищевикладене, скарга Абрамчук О.П. викладена російською мовою, а не державною, що не відповідає положенням Конституції України та Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Слід зазначити, що така позиція щодо застосування державної мови відповідає судовій практиці Верховного Суду, викладеній в ухвалах від 11 вересня 2018 року у справі № 2040/6082/18, від 26 липня 2018 року у справі № 766/5444/17, від 3 липня 2018 року у справі № 805/4071/17-а, від 2 липня 2018 року у справі № 815/2740/14, від 7 травня 2018 року у справі № 826/7284/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 754/13168/17, від 3 березня 2018 року у справі № 815/5023/17, від 1 липня 2019 року у справі № 243/10706/18.
Крім цього встановлено, що в порушення вимог пункту 2 частини другої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скарга Абрамчук О.П. не містить повної інформації щодо імені та по батькові суддів, щодо яких подано скаргу.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до пункту 1 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що при розгляді питання про наявність підстав для повернення дисциплінарної скарги не оцінюються достовірність відомостей про ознаки дисциплінарного проступку у поведінці судді, докази його вчинення.
При цьому варто зазначити, що повернення скарги без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до Вищої ради правосуддя зі скаргою, яка має відповідати вимогам, передбаченим статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 44, пунктом 237 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 107, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
ухвалив:
скаргу Абрамчук Ольги Петрівни стосовно судді Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Ткаченко С.В. та судді Дніпровського апеляційного суду Онушко Н.М. залишити без розгляду та повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Член Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Олексій МЕЛЬНИК
