Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Господарського суду міста Києва Стасюка Сергія Васильовича, подану адвокатом Шкелебеєм Олександром Васильовичем, на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 про притягнення судді Господарського суду міста Києва Стасюка Сергія Васильовича до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 6 травня 2021 року в електронній формі надійшла скарга судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., подана адвокатом Шкелебеєм О.В., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Третя Дисциплінарна палата) від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 про притягнення судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності, а 11 травня 2021 року – паперова копія цього документа.

До Вищої ради правосуддя 19 травня 2021 року за вхідним № Ш-2571/1/7-21 від представника судді Стасюка С.В. – адвоката Шкелебея О.В. надійшли на електронну пошту доповнення до скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-2, а 21 травня 2021 року – паперова копія доповнень. Крім цього, 30 червня та 22 липня 2021 року за вхідними №№ Ш-2571/2/7-21, Ш-2571/3/7-21 надійшли додаткові пояснення адвоката Шкелебея О.В. до скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між членами Вищої ради правосуддя від 6 травня 2021 року вказану дисциплінарну скаргу передано для попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.

У зв’язку з набранням чинності Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» з метою недопущення порушення вимог законодавства рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено розподіл між членами Вищої ради правосуддя дисциплінарних скарг, а також скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

17 вересня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів», який вводиться в дію з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».

19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».

Зазначеними законами відновлено дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя.

Пунктом 23-7 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 3 листопада 2023 року (на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 «Про розподіл скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора») члена Вищої ради правосуддя Котелевець А.В. визначено доповідачем щодо матеріалу за поданою адвокатом Шкелебеєм О.В. скаргою судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Скарга судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. подана адвокатом Шкелебеєм О.В. з дотриманням вимог та у строки, що визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Адвокат Тимовський В.С., суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В. та його представник – адвокат Шкелебей О.В. повідомлені про дату, час і місце засідання Вищої ради правосуддя в установленому законом порядку, у тому числі шляхом оприлюднення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та доповнення до неї, матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Котелевець А.В., суддю Стасюка С.В., представника судді Стасюка С.В. – адвоката Шкелебея О.В., встановила таке.

Стасюк Сергій Васильович Указом Президента України від 23 січня 2012 року № 29/2012 призначений на посаду судді Господарського суду міста Києва строком на п’ять років, Указом Президента України від 17 травня 2019 року № 269/2019 призначений на посаду судді безстроково.

До Вищої ради правосуддя надійшли 19 серпня 2020 року – дисциплінарна скарга (єдиний унікальний № 70/25/13-20) та 13 листопада 2020 року – доповнення до скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі – ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») (єдиний унікальний № 70/31/13-20) в особі адвоката Тимовського В.С. щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. за дії, вчинені під час розгляду справи № 910/5251/20.

У скарзі адвокат Тимовський В.С. зазначив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року задоволено заяву Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (далі – ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль») про забезпечення позовних вимог шляхом заборони ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» здійснювати відчуження (продаж, міну, дарування тощо) майнових прав (прав вимоги) за договорами № 1048м-01-0б від 27 лютого 2006 року, № 25-04/04 від 29 квітня 2004 року, № 1060м-01-06 від 21 березня 2006 року, № 1290-09 від 26 лютого 2009 року, № 1517-14 від 8 серпня 2014 року, № 1065м-01-06 від 4 квітня 2006 року, № 1323-10 від 6 липня 2010 року, № 1325м-10 від 10 серпня 2010 року, № 1459м-13 від 11 квітня 2013 року, № 876м-01-04 від 15 липня 2004 року, № 1475-13 від 19 вересня 2013 року, № 1477-13 від 30 вересня 2013 року, № 1478-13 від 30 вересня 2013 року, № 1342-10 від 29 листопада 2010 року, № 1255м-08 від 29 липня 2008 року, № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року. Заборонено особам, у тому числі ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитна установа «Інвестиційна» (далі – ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна»), які придбали право вимоги за кредитними договорами, укладеними з Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі таких кредитних договорів.

Постановляючи вказану ухвалу, суддя Стасюк С.В. на порушення вимог статей 55, 124, 129 Конституції України, частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) не в повному обсязі дослідив подані сторонами докази та не надав їм належну оцінку, не з’ясував обставин справи, не розглянув повно та всебічно всі обставини справи в їх сукупності, а також не здійснив перевірку їх доказами.

Скаржник наголосив, що ухвалою Господарського суду Київської області від 14 травня 2020 року у справі № 911/2498/18 кредитора ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» замінено на нового кредитора – ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» в межах вимог до боржника – Приватного акціонерного товариства «Росава» (далі – ПрАТ «Росава») у сумі 394 055 354,00 гривні, які не забезпечені заставою майна боржника (4 черга задоволення вимог кредиторів): за договорами № 1255м-08 від 29 липня 2008 року, № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року. Постановляючи вказану ухвалу, суд встановив, що ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» на підставі договору № 07/13/05/2020/2 про відступлення права вимоги набуло право вимоги до ПрАТ «Росава», що належало ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та визнано ухвалою Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року в цій справі. Зазначені ухвали Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року та від 14 травня 2020 року у справі № 911/2498/18 набрали законної сили та відповідно є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами.

Отже, судом вже надано оцінку правомірності договору від 6 грудня 2019 року щодо відступлення права вимоги Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») за відповідними кредитними договорами та договору від 13 травня 2020 року № 07/13/05/2020/2 про відступлення права вимоги на користь ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна», встановлено також відсутність ознак нікчемності таких правочинів і законності факту наявності у ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права вимоги до ПрАТ «Росава» про його банкрутство.

Таким чином, на думку скаржника, постановляючи оскаржувану ухвалу, суддя Стасюк С.В. порушив статті 18, 235 ГПК України та принцип правової визначеності, оскільки поставив під сумнів законність судових рішень, що набрали законної сили, а також порушив презумпцію правомірності правочину, передбачену статтею 204 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Скаржник також зауважив, що суддя Стасюк С.В., розглядаючи заяву про забезпечення позову, не врахував доказів, наданих позивачем, не пересвідчився, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з’ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При цьому суддя не вказав конкретно, які права заявника в цьому випадку взагалі порушуються оспорюваними правочинами та чому саме їх ефективний захист буде унеможливлений в разі невжиття відповідних заходів. Більш того, в цьому випадку позивач не є стороною спірних правочинів, учасником проведених торгів, учасником кредитних правовідносин та не довів, що у зв’язку із проведеними торгами та укладеним договором його майновий стан якимось чином змінився.

Скаржник зазначив, що з аналогічними заявами про забезпечення позову зверталися пов’язані із ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміорі» (далі – ТОВ «Преміорі»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Валса» (далі – ТОВ «Валса») та ПрАТ «Росава» (справи № 910/6941/20, № 910/6994/20, № 910/6998/20, № 910/6999/20), які, у свою чергу, є боржниками ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».

Наведене, на думку автора скарги, свідчить про пов’язаність ТОВ «Преміорі», ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», ТОВ «Валса» та ПрАТ «Росава», які входять до однієї комерційної групи компаній «Росава» та шляхом подання заяв про забезпечення позову до його пред’явлення та позовних заяв про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 13 травня 2020 року № 07/13/05/2020/2 намагаються уникнути відповідальності за невиконання кредитних зобов’язань перед ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».

Суддя Стасюк С.В. не врахував такі доводи ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та розглянув заяву позивача про забезпечення позову без виклику сторін, чим фактично обмежив відповідача у доступі до правосуддя, тоді як оцінку незаконності та неправомірності ухвали від 10 червня 2020 року надав Північний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 22 липня 2020 року.

Щодо розгляду та прийняття рішення за зустрічним позовом ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» про визнання права вимоги скаржник зазначив, що за результатами розгляду цієї заяви суддя Стасюк С.В. ухвалив рішення від 22 липня 2020 року про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду, оскільки зустрічний позов є зловживанням процесуальними правами.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ТОВ «Інвестохіллс Веста» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, проте на порушення пунктів 17.10–17.12 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та пункту 14 частини першої статті 255 ГПК України суддя Стасюк С.В. не зупинив розгляд справи та не передав матеріали до Північного апеляційного господарського суду, а продовжив розгляд справи, що підтверджується наявністю в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвал від 8 вересня 2020 року, 24 вересня 2020 року, 6 жовтня 2020 року, 20 жовтня 2020 року суддя Стасюк С.В. ухвалив рішення, яким позови ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» та ТОВ «Танк Транс» задовольнив повністю.

Наведене, на думку скаржника, свідчить, що суддя Стасюк С.В. на порушення норм процесуального права створив ситуацію, за якої має відбуватися продовження розгляду зустрічного позову ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» у справі № 910/5251/20, розгляд по суті якої вже відбувся.

Скаржник також зазначив про порушення суддею Стасюком С.В. вимог пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України у зв’язку з тим, що 23 липня 2020 року за наявності клопотання про відкладення розгляду справи суддя постановив ухвалу, якою прийняв для спільного розгляду з первісним позовом позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, – ТОВ «Танк Транс» та залучив до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна».

Скаржник зазначив, що в ухвалі від 23 липня 2020 року про закриття підготовчого засідання суд зазначив, що у судовому засіданні представники сторін не заперечили проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, тоді як представник ТОВ «ФК «Інвестохіллс» не брав участі в судовому засіданні. Тобто суддя Стасюк С.В. за відсутності представника ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та відповідних заяв (клопотань) розглянув заяви та ухвалив процесуальні рішення.

З огляду на викладене автор скарги просив притягнути суддю Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати від 13 січня 2021 року № 27/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. у зв’язку з можливою наявністю в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод). При цьому Третьою Дисциплінарною палатою було зазначено, що твердження адвоката Тимовського В.С. про наявність таких підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Стасюка С.В., як незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, не підтвердилися.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 суддю Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Підставою для притягнення судді Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Третьою Дисциплінарною палатою під час перевірки обставини, які свідчать про вчинення вказаним суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків) та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права власності)).

Як зазначено в рішенні Третьої Дисциплінарної палати, при постановленні ухвали про забезпечення позову від 10 червня 2020 року у справі № 910/5251/20 суддя Стасюк С.В. не надав оцінку тому, що позивач не навів доказів щодо можливого відчуження вказаного майна, не мотивував співмірність обраного способу забезпечення позову із позовними вимогами, не надав належної оцінки доводам позивача щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову. При цьому суддя Стасюк С.В. не врахував висновків об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, пославшись лише на те, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову утруднить та затягне виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Стасюк С.В. взяв до уваги лише інтереси позивача, не врахувавши, що, заборонивши ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» вчиняти відповідні дії, він фактично втрутився у право мирного володіння майном.

Безпідставність вжиття суддею Стасюком С.В. заходів забезпечення позову також констатовано в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2020 року, зазначено, що заява про забезпечення позову в розумінні статті 136 ГПК України не була ефективним захистом порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

На думку Третьої Дисциплінарної палати, застосовані суддею Стасюком С.В. заходи забезпечення позову були очевидно неспівмірними та не відповідали меті застосування правового інституту забезпечення позову, що призвело до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.

Як встановлено Третьою Дисциплінарною палатою, дії судді Стасюка С.В. призвели до порушення права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Володіння ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» майном, стосовно якого було застосовано заходи забезпечення позову, підпадає під гарантії, встановлені цією статтею.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що вчинене суддею Стасюком С.В. порушення не має характеру простої суддівської помилки, натомість дії судді свідчать про допущену ним очевидну недбалість.

Щодо тверджень судді Стасюка С.В. про відсутність негативних та несприятливих наслідків для скаржника під час застосування заходів забезпечення позову у справі № 910/5251/20 Третя Дисциплінарна палата зазначила, що цей факт сам по собі не може бути підставою для звільнення від дисциплінарної відповідальності судді, оскільки йдеться про порушення прав людини і основоположних свобод (права власності) як таких.

При цьому, як вказала Третя Дисциплінарна палата в оскаржуваному рішенні, представник скаржника – адвокат Цурка Н.О. на засіданні 28 квітня 2021 року наголосила, що викладені суддею в ухвалі Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року висновки про забезпечення позову було застосовано як преюдицію в інших справах, в яких стороною було ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», та відмовлено у задоволенні позовів.

Третя Дисциплінарна палата також зазначила, що, залишаючи зустрічний позов, поданий ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» в межах розгляду справи № 910/5251/20, без розгляду, суддя Стасюк С.В. не обґрунтував, у чому саме полягає штучність та безпідставність поданого ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» позову, та не дослідив обставин справи, що подання зустрічного позову дійсно мало на меті перешкоджання провадженню у цій справі або затягування її розгляду. Факт наявності у провадженні Господарського суду Київської області справи № 911/445/19, у межах якої розглядаються вимоги про стягнення із ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованості за договором від 27 лютого 2006 року № 1048м-01-06 про мультивалютну кредитну лінію, не може свідчити про безпідставність та штучність зустрічного позову.

Не погоджуючись із рішенням Третьої Дисциплінарної палати, представник судді Стасюка С.В. – адвокат Шкелебей О.В. надіслав до Вищої ради правосуддя скаргу на це рішення. Адвокат Шкелебей О.В. зазначив, що станом на дату підписання скарги (6 травня 2021 року) копію оскаржуваного рішення не було надіслано ні судді Стасюку С.В., ні адвокату Шкелебею О.В., повний текст цього рішення відсутній на офіційному сайті Вищої ради правосуддя, скарга не містить мотивованих заперечень щодо доводів, покладених в основу оскаржуваного рішення. При цьому адвокат Шкелебей О.В. вказав, що розуміє «фактичну неможливість» отримання рішення Третьої Дисциплінарної палати від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 до закінчення визначеного частиною другою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» строку на його оскарження, а також неможливість за відсутності тексту рішення підготувати вмотивовані заперечення на викладені дисциплінарним органом у цьому рішенні доводи. Адвокат Шкелебей О.В. вважає, що метою надіслання на адресу Вищої ради правосуддя скарги без належного мотивування є виключно уникнення несприятливих наслідків у вигляді закінчення строку для оскарження рішення. За словами адвоката Шкелебея О.В., це буде виправлено в найкоротший строк з моменту ознайомлення з повним текстом оскаржуваного рішення.

У доповненнях до скарги представник судді Стасюка С.В. – адвокат Шкелебей О.В. посилається на порушення Третьою Дисциплінарною палатою процедурних питань під час здійснення дисциплінарного провадження. Зокрема, представник судді зазначає, що склад Третьої Дисциплінарної палати при розгляді дисциплінарної справи стосовно судді Стасюка С.В. тричі змінювався, однак матеріали дисциплінарної справи не містять жодної інформації щодо правових підстав для визначення (залучення) членів Вищої ради правосуддя до складу Третьої Дисциплінарної палати. Представник судді також вказав, що 28 квітня 2021 року до участі в засіданні Третьої Дисциплінарної палати було залучено члена Другої Дисциплінарної палати Саліхова В.В., який не брав участі в попередніх засіданнях дисциплінарного органу з розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Стасюка С.В., що, на думку представника, свідчить про неможливість належного ознайомлення вказаного члена Вищої ради правосуддя з матеріалами дисциплінарної справи у день засідання дисциплінарного органу.

Адвокат Шкелебей О.В. зазначає, що Третя Дисциплінарна палата, обмеживши гарантовані Законом України «Про Вищу раду правосуддя» права судді Стасюка С.В. під час розгляду дисциплінарної справи, унеможливила реалізацію суддею права на захист, оскільки: 1) не надала можливості представнику судді Стасюка С.В. поставити запитання представнику скаржника, які саме права скаржника були порушені внаслідок ухвалення суддею Стасюком С.В. судових рішень; 2) не надала можливості представнику судді надати відповідні пояснення стосовно доводів скаржника з приводу порушення його прав внаслідок вжиття суддею Стасюком С.В. заходів забезпечення позову; 3) головуючий на засіданні – член Вищої ради правосуддя Говоруха В.І. систематично переривав та припиняв пояснення представника судді Стасюка С.В.

Крім цього, для спростовування встановлених Третьою Дисциплінарною палатою обставин, що стали підставою для притягнення судді Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності, адвокат Шкелебей О.В. наводить, зокрема, такі доводи:

1) факт незазначення суддею Стасюком С.В. в ухвалі від 10 червня 2020 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/5251/20 правової позиції об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, на думку представника судді, не свідчить про неврахування цієї позиції та/або незастосування такої позиції при вирішенні судом питання про задоволення заяви позивача про забезпечення позову, а тим більше про порушення суддею Стасюком С.В. норм процесуального права під час прийняття вказаного вище судового рішення;

2) ГПК України не містить вимоги щодо детального мотивування в ухвалі суду відповідності вжиття певного заходу забезпечення позову відповідно до кожного критерію (розумність, обґрунтованість, адекватність тощо);

3) здійснивши пошуковий запит у Єдиному державному реєстрі судових рішень, представник судді не знайшов жодної правової позиції щодо правомірності застосування статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) у спорі, в якому оскаржується саме договір про відступлення права вимоги;

4) відсутність єдиної судової практики щодо перегляду ухвал про вжиття заходів забезпечення позову за обставин, тотожних обставинам справи № 910/5251/20, на переконання представника судді, не може свідчити про умисність чи недбалість дій судді Стасюка С.В. при постановленні ухвали від 10 червня 2020 року;

5) Третя Дисциплінарна палата жодним чином не врахувала факт встановлення судом касаційної інстанції штучності поданого ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» зустрічного позову та не надала вказаним обставинам жодної правової оцінки.

Представник судді Стасюка С.В. – адвокат Шкелебей О.В. також зазначає про неоднозначну практику Вищої ради правосуддя щодо розгляду дисциплінарних скарг, поданих скаржниками за наслідками вжиття суддею заходів забезпечення позову. Так, представник судді посилається на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 17 червня 2020 року № 1856/3дп/15-20 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді окружного адміністративного суду міста Києва Добрівської Н.А.», ухвалу Другої Дисциплінарної палати від 1 лютого 2021 року № 176/2дп/15-21 «Про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Харківської області Жигалкіна І.П.» та рішення Третьої Дисциплінарної палати від 20 січня 2021 року № 76/3дп/15-21 «Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменка В.А.».

За таких обставин адвокат Шкелебей О.В. просить скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 та закрити дисциплінарне провадження стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В.

Розглянувши доводи і аргументи, викладені у скарзі судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., поданої адвокатом Шкелебеєм О.В., на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, належним чином завірену копію матеріалів справи, слід зазначити таке.

Щодо тверджень представника судді Стасюка С.В. – адвоката Шкелебея О.В. про порушення Третьою Дисциплінарною палатою процедурних питань під час здійснення дисциплінарного провадження слід зазначити таке.

Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно (частина друга статті 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше чотири члени Вищої ради правосуддя. При формуванні Дисциплінарних палат Вища рада правосуддя має забезпечити, щоб щонайменше половина, а якщо це неможливо – принаймні значна частина членів кожної Дисциплінарної палати були суддями або суддями у відставці.

У разі необхідності Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про залучення членів однієї Дисциплінарної палати до роботи іншої Дисциплінарної палати або про делегування Голові Вищої ради правосуддя повноважень ухвалювати такі рішення (частина п’ята статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Як встановлено під час попередньої перевірки, 13 січня 2021 року у засіданні Третьої Дисциплінарної палати брали участь члени Вищої ради правосуддя Говоруха В.І., Гречківський П.М., Швецова Л.А. та член Другої Дисциплінарної палати Артеменко І.А., залучений до роботи Третьої Дисциплінарної палати відповідно до розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13 січня 2021 року № 2/0/2-21. За результатами розгляду питань порядку денного засідання Третя Дисциплінарна палата ухвалила, зокрема, відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В.

17 березня 2021 року у засіданні Третьої Дисциплінарної палати брали участь члени Вищої ради правосуддя Говоруха В.І., Гречківський П.М., Іванова Л.Б., Матвійчук В.В., Швецова Л.А. Розгляд дисциплінарної справи, відкритої за скаргою адвоката Тимовського В.С. стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., було відкладено.

21 квітня 2021 року у засіданні Третьої Дисциплінарної палати взяли участь члени Вищої ради правосуддя Говоруха В.І., Гречківський П.М., Іванова Л.Б., Матвійчук В.В., Швецова Л.А. Розгляд дисциплінарної справи, відкритої за скаргою адвоката Тимовського В.С. стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., відкладено на 28 квітня 2021 року.

28 квітня 2021 року у засіданні Третьої Дисциплінарної палати взяли участь члени Вищої ради правосуддя Говоруха В.І., Гречківський П.М., Матвійчук В.В., Швецова Л.А. та відповідно до розпорядження виконувача обов’язків Голови Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2021 року № 21/0/2-21 до роботи Третьої Дисциплінарної палати залучено члена Другої Дисциплінарної палати Саліхова В.В.

Отже, проведення засідань дисциплінарного органу здійснювалось повноважним складом. Необхідно також вказати, що у дні проведення засідань з розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Стасюка С.В. на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оприлюднювались оперативні результати розгляду питань порядку денного засідання Третьої Дисциплінарної палати, які, зокрема, містять інформацію щодо дат та номерів розпоряджень, на підставі яких до роботи Третьої Дисциплінарної палати залучались члени інших Дисциплінарних палат. При цьому слід зауважити, що доступ до такої інформації є вільним, жодних обмежень щодо нього не встановлено, а отже, твердження адвоката Шкелебея О.В. про відсутність доказів, які давали б змогу встановити, на яких правових підставах до роботи Третьої Дисциплінарної палати залучались члени інших Дисциплінарних палат, є безпідставними.

Крім цього, Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити, що тривалість часу, необхідного для ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи, визначається членом Вищої ради правосуддя самостійно з огляду на складність справи, обсяг матеріалів, які підлягали вивченню та оцінці, його досвід розгляду відповідної категорії матеріалів, ставлення до своєї роботи.

За таких обставин твердження представника судді Стасюка С.В. – адвоката Шкелебея О.В. про неможливість належного ознайомлення члена Вищої ради правосуддя Саліхова В.В., залученого до роботи Третьої Дисциплінарної палати, з матеріалами дисциплінарної справи у день засідання дисциплінарного органу (28 квітня 2021 року) є лише його припущеннями, які не ґрунтуються на фактичних даних.

Крім цього, відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

Приписами частини восьмої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема, передбачено право учасників дисциплінарної справи висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи.

Перебіг розгляду дисциплінарної справи та оголошення результатів її розгляду фіксуються технічними засобами (частина дев’ята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

При прослуховуванні технічного запису засідання Третьої Дисциплінарної палати 28 квітня 2021 року встановлено, що до початку розгляду дисциплінарної справи, відкритої за скаргою адвоката Тимовського В.С. стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., головуючим було оголошено склад Третьої Дисциплінарної палати, зокрема, присутньому у цьому засіданні представнику судді Стасюка С.В. – адвокату Шкелебею О.В. було роз’яснено його право заявляти клопотання. Однак технічний запис засідання від 28 квітня 2021 року не містить відомостей, що адвокат Шкелебей О.В. скористався правом висловити заперечення або ж заявити клопотання чи відводи, якщо вважав, що у зв’язку із залученням на підставі розпорядження виконувача обов’язків Голови Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2021 року № 21/0/2-21 до роботи Третьої Дисциплінарної палати члена Другої Дисциплінарної палати Саліхова В.В. розгляд дисциплінарним органом 28 квітня 2021 року дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. здійснюється неповноважним складом Дисциплінарної палати. На запитання головуючого Дисциплінарної палати, чи є у представника судді Стасюка С.В. будь-які додаткові клопотання, адвокат Шкелебей О.В. відповів, що єдине, що він хотів би уточнити, чи надійшли до Вищої ради правосуддя надіслані ним електронною поштою доповнення до пояснень від 26 квітня 2021 року (дані згідно з технічним записом засідання від 28 квітня 2021 року, файл № 1, починаючи з 00 хв 30 с).

Таким чином, Вища рада правосуддя доходить висновку, що доводи адвоката Шкелебея О.В. в частині, що оскаржуване рішення було прийняте неповноважним складом Третьої Дисциплінарної палати у зв’язку з тим, що залучений до засідання член Вищої ради правосуддя Саліхов В.В. не брав участі в розгляді дисциплінарної справи на всіх етапах, є безпідставними, оскільки мають характер суб’єктивних припущень та не ґрунтуються на фактичних обставинах дисциплінарної справи.

Щодо тверджень адвоката Шкелебея О.В., що Третя Дисциплінарна палата обмежила гарантовані Законом України «Про Вищу раду правосуддя» права судді Стасюка С.В. під час розгляду дисциплінарної справи, унеможлививши реалізацію суддею права на свій захист, оскільки: 1) не надала можливості представнику судді Стасюка С.В. поставити запитання представнику скаржника стосовно того, які саме права скаржника були порушені внаслідок ухвалення суддею Стасюком С.В. судових рішень; 2) не надала можливості представнику судді надати відповідні пояснення щодо доводів скаржника з приводу порушення його прав внаслідок вжиття суддею Стасюком С.В. заходів забезпечення позову; 3) головуючий на засіданні – член Вищої ради правосуддя Говоруха В.І. систематично переривав та припиняв пояснення представника судді Стасюка С.В., слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 12.30 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, зі змінами, розгляд справи у засіданні Дисциплінарної палати розпочинається з доповіді доповідача, після чого заслуховуються пояснення судді, скаржника, їхніх представників, допитуються свідки, а також пояснення можуть надати інші особи, які були викликані або запрошені для участі у засіданні. Письмова доповідь долучається до матеріалів дисциплінарної справи. Час надання пояснень кожною стороною становить не більше 20 хвилин.

З технічного запису від 28 квітня 2021 року вбачається, що в засіданні Третьої Дисциплінарної палати з розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., був, зокрема, присутній представник судді – адвокат Шкелебей О.В., якому на засіданні надавалась можливість безперешкодно надавати додаткові пояснення щодо доводів, висловлених представником скаржника на попередньому засіданні Третьої Дисциплінарної палати (21 квітня 2021 року). У свою чергу, зазначеним технічним записом засідання не підтверджується, що головуючий на засіданні – член Вищої ради правосуддя Говоруха В.І. перебивав адвоката Шкелебея О.В. або будь-яким іншим чином заважав йому викласти свою позицію з приводу доводів скаржника та коментарі щодо практики застосування Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя норм права у подібних правовідносинах. Крім того, з технічного запису засідання від 28 квітня 2021 року встановлено, що у минулому засіданні Дисциплінарної палати, яке відбулось 21 квітня 2021 року, і представник скаржника, і представник судді Стасюка С.В. – адвокат Шкелебей О.В. також надавали свої пояснення під час розгляду дисциплінарної справи. На підтвердження, що представником судді Стасюка С.В. – адвокатом Шкелебеєм О.В. було реалізовано право судді Стасюка С.В. на захист, свідчить факт, що адвокат Шкелебей О.В. неодноразово протягом усього часу розгляду дисциплінарної справи надсилав до Вищої ради правосуддя пояснення та доповнення до них як із приводу відомостей, викладених у скаргах адвоката Тимовського В.С., так і відомостей, викладених в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати, що містяться у матеріалах дисциплінарного провадження.

Більше того, твердження адвоката Шкелебея О.В., що 28 квітня 2021 року на засіданні Дисциплінарного органу його було позбавлено можливості з’ясувати у представника скаржника, які саме його права були порушені внаслідок вжиття суддею Стасюком С.В. заходів забезпечення позову у справі № 910/5251/20, не відповідають дійсності, оскільки представник скаржника у засіданні висловлював із цього приводу власні доводи з наведенням прикладів судових справ (де стороною було ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна»), в яких викладені суддею в ухвалі від 10 червня 2020 року про забезпечення позову висновки було застосовано як преюдицію та відмовлено у задоволенні вимог вказаного Товариства (відомості згідно з технічним записом засідання Дисциплінарної палати від 28 квітня 2021 року, файл № 2, починаючи з 15 хв 50 с).

Отже, за результатами перевірки матеріалів дисциплінарної справи встановлено, що представнику судді Стасюка С.В. – адвокату Шкелебею О.В. не створювались будь-які перешкоди в реалізації прав, передбачених частиною восьмою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», що, у свою чергу, свідчить про те, що представнику судді було забезпечено право на участь у прийнятті Третьої Дисциплінарної палатою рішення, а суддею Стасюком С.В. реалізовано право на свій захист.

Вивчивши та перевіривши доводи, викладені в доповненнях до скарги в частині вжиття суддею Стасюком С.В. заходів забезпечення позову та матеріалах дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя доходить висновку, що рішення Дисциплінарної палати підлягає скасуванню з огляду на таке.

З матеріалів дисциплінарної справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», Державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання недійсними електронних торгів та договору відступлення прав вимоги (справа № 910/5251/20).

Ухвалою судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. від 21 квітня 2020 року відкрито провадження у справі № 910/5251/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» 9 червня 2020 року звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просило суд:

1) заборонити ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» здійснювати відчуження (продаж, міну, дарування тощо) майнових прав (прав вимоги) за кредитними договорами: мультивалютної кредитної лінії № 1048м-01-06 від 27 лютого 2006 року, мультивалютної кредитної лінії № 25-04/04 від 29 квітня 2004 року, мультивалютної кредитної лінії № 1060м-01-06 від 21 березня 2006 року, відновлювальної кредитної лінії № 1290-09 від 26 лютого 2009 року, відновлювальної кредитної лінії № 1517-14 від 8 серпня 2014 року, відновлювальної кредитної лінії № 1065м-01-06 від 4 квітня 2006 року, відновлювальної кредитної лінії № 1323-10 від 6 липня 2010 року, мультивалютної кредитної лінії № 1325м-10 від 10 серпня 2010 року, мультивалютної кредитної лінії № 1459м-13 від 11 квітня 2013 року, відновлювальної кредитної лінії № 876м-01-04 від 15 липня 2004 року, відновлювальної кредитної лінії № 1475-13 від 19 вересня 2013 року, відновлювальної кредитної лінії № 1477-13 від 30 вересня 2013 року, відновлювальної кредитної лінії № 1478-13 від 30 вересня 2013 року, відновлювальної кредитної лінії № 1342-10 від 29 листопада 2010 року, мультивалютної кредитної лінії № 1255м-08 від 29 липня 2008 року, мультивалютної кредитної лінії № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року;

2) заборонити особам, у тому числі ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна», які придбали право вимоги за кредитними договорами, укладеними з АТ «Банк «Фінанси та кредит», вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі зазначених вище кредитних договорів.

На обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» посилалось на такі обставини: право вимоги за вказаними кредитними договорами було відступлено на підставі спірного договору відступлення прав вимоги від 6 грудня 2019 року, укладеного за результатами проведення спірних електронних торгів; 18 травня 2020 року з Єдиного державного реєстру судових рішень позивачу стало відомо, що згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 14 травня 2020 року у справі № 911/2498/18 про банкрутство ПрАТ «Росава» кредитора – ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» замінено на нового кредитора – ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» в межах вимог до боржника – ПАТ «Росава» у сумі 394 055 354,00 гривні, як таких, що не забезпечені заставним майном, а саме: за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1255м-08 від 29 липня 2008 року у сумі 360 592 820,64 гривні – прострочена заборгованість за кредитом у гривні; за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року у сумі 33 462 533,36 гривні – прострочена заборгованість за кредитом у гривні; з ухвали Господарського суду Київської області від 14 травня 2020 року у справі № 911/2498/18 вбачається, що процесуальне правонаступництво було здійснено судом на підставі договору про відступлення права вимоги від 13 травня 2020 року № 07/13/05/2020/2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 654, який укладено між ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна»; оскільки ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» не обмежено у праві відчужити наявні в нього права вимоги (права вимоги за якими отримало на підставі електронних торгів, які оспорюються) будь-яким третім особам та вже відступило права вимоги за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1255м-08 від 29 липня 2008 року в сумі 360 592 820,64 гривні та договором про мультивалютну кредитну лінію № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року в сумі 33 462 533,36 гривні – невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у складі судді Стасюка С.В. від 10 червня 2020 року задоволено заяву ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» про забезпечення позову.

До набрання законної сили рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи № 910/5251/20 по суті, заборонено ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» здійснювати відчуження (продаж, міну, дарування тощо) майнових прав (прав вимоги) за: договором мультивалютної кредитної лінії № 1048м-01-06 від 27 лютого 2006 року; договором мультивалютної кредитної лінії № 25-04/04 від 29 квітня 2004 року; договором мультивалютної кредитної лінії № 1060м-01-06 від 21 березня 2006 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1290-09 від 26 лютого 2009 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1517-14 від 8 серпня 2014 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1065м-01-06 від 4 квітня 2006 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1323-10 від 6 липня 2010 року; договором мультивалютної кредитної лінії № 1325м-10 від 10 серпня 2010 року; договором мультивалютної кредитної лінії № 1459м-13 від 11 квітня 2013 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 876м-01-04 від 15 липня 2004 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1475-13 від 19 вересня 2013 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1477-13 від 30 вересня 2013 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1478-13 від 30 вересня 2013 року; договором відновлювальної кредитної лінії № 1342-10 від 29 листопада 2010 року; договором про мультивалютну кредитну лінію № 1255м-08 від 29 липня 2008 року; договором про мультивалютну кредитну лінію № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року.

Заборонено особам, у тому числі ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна», які придбали право вимоги за кредитними договорами, укладеними з АТ «Банк «Фінанси та Кредит», вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі вказаних вище кредитних договорів.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В. погодився з доводами позивача про необхідність вжиття відповідних заходів, оскільки часткове відступлення ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на користь ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» прав вимоги за кредитними договорами, які набуті на підставі електронних торгів, що оспорюються, може бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження прав вимоги будь-яким іншим особам. За висновком суду, такий захід забезпечення, як заборона відчужувати майнові права та заборона вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі кредитних договорів, може допомогти уникнути до моменту вирішення спору у цій справі іншої низки правочинів щодо відступлення майнових прав, що у разі визнання позовних вимог законними та обґрунтованими і прийняття рішення про їх задоволення утруднить та затягне його виконання.

Не погодившись із ухвалою суду від 10 червня 2020 року, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» задоволено; скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року; відмовлено у задоволенні заяви ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» про забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд критично оцінив доводи ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль», що ефективний захист його прав у разі задоволення позову може відбутися виключно у разі, коли внаслідок встановлення недійсності договору відступлення прав вимоги незаконно продані права вимоги будуть повернуті до ліквідаційної маси неплатоспроможного банку для їх подальшого продажу з дотриманням вимог законодавства та за найвищою ціною для одержання якомога більшої суми коштів, що в подальшому будуть спрямовані на задоволення вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», зокрема вимог позивача, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що відкриті торги (аукціони) з продажу права вимоги за шістнадцятьма кредитними договорами, щодо яких вжито заходи забезпечення позову, неодноразово не відбулися у зв’язку з відсутністю учасників.

Так, самим позивачем у позові зазначено, що на перших торгах (31 жовтня 2017 року) початкова ціна реалізації лота була визначена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 6 493 984 350,25 гривні, але внаслідок відсутності зареєстрованих учасників торги не відбулися, у зв’язку із чим ціна реалізації неодноразово знижувалась: 31 жовтня 2017 року до 5 844 585 915,23 гривні, 14 листопада 2017 року до 5 195 187 480,20 гривні, 28 листопада 2017 року до 4 545 789 045,18 гривні, 12 грудня 2017 року до 3 896 390 610,15 гривні, 26 грудня 2017 року до 3 246 992 175,13 гривні, 11 січня 2018 року до 2 597 593 740,10 гривні, 25 січня 2018 року до 1 948 195 305,08 гривні, 5 червня 2018 року до 1 462 130 662,74 гривні, однак жодні з наступних торгів також не відбулись із цих самих підстав.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вирішив продавати право вимоги за цими кредитними договорами на електронних торгах (голландський аукціон) в межах пулу активів (всього 164 кредитні договори, укладені з АТ «Дельта Банк», «ПАТ «КБ «Надра», АТ «Банк «Фінанси та Кредит»), за результатами яких було проведено спірні електронні торги та укладено спірний договір із ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» як із переможцем.

Таким чином, Апеляційний господарський суд вважав непереконливими твердження позивача про те, що в подальшому (у разі задоволення позову) право вимоги за цими кредитними договорами може бути продано за вищою ціною, оскільки ці твердження ґрунтуються на припущеннях та суперечать встановленим фактичним обставинам справи.

Крім того, Апеляційний господарський суд наголосив на презумпції правомірності правочину, вказавши, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Оскільки укладений 6 грудня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договір відступлення права вимоги не визнано недійсним, заборона необмеженому колу осіб здійснювати права, які виникли на його підставі, у тому числі щодо вказаних вище кредитних договорів, є втручанням у право мирного володіння майном.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисної або внаслідок недбалості незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

У рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що при постановленні ухвали про забезпечення позову не оцінено належним чином обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, не забезпечено збалансованість інтересів сторін, не мотивовано співмірність обраного способу забезпечення позову із позовними вимогами.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Із цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 висловлено позицію, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов’язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що предметом спору у справі № 910/5251/20 є визнання недійсними електронних торгів та договору відступлення прав вимоги, тобто немайнові вимоги, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому у таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Наведена правова позиція викладена у постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 904/2285/19, від 16 березня 2020 року у справі № 916/3245/19 та від 14 квітня 2021 року у справі № 910/11177/20.

Скасування судом апеляційної інстанції ухвали про забезпечення позову не свідчить про наявність у діях судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. ознак складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).

Фактів, які вказували б, що ухвала від 10 червня 2020 року постановлена суддею Господарського суду міста Києва Стасюком С.В. внаслідок умисного порушення норм процесуального права, що свідчить про грубу та очевидну недбалість судді, не встановлено.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

Розглядаючи подану ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» заяву про забезпечення позову, суддя Стасюк С.В. діяв у межах суддівського розсуду, а тому зазначені обставини не можуть оцінюватись як дисциплінарний проступок судді та кваліфікуватись як істотне порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Як зазначено в рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 квітня 2021 року, застосовані суддею Стасюком С.В. заходи забезпечення позову були очевидно неспівмірними та не відповідали меті застосування правового інституту забезпечення позову, що призвело до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.

Проте такий висновок є помилковим з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі № 11-628сап19 вказано, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку.

Вирішуючи питання про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 дійшла висновку про наявність недбалості у діях судді. Однак дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», має не формальний, а матеріальний склад (якщо застосувати аналогію класифікації складів злочинів). Обов’язковими елементами об’єктивної сторони такого проступку є: 1) порушення суддею прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону; 2) істотні негативні наслідки; 3) причинно-наслідковий зв’язок між порушеннями і наслідками (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 11-260сап20).

Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як підстави дисциплінарної відповідальності судді передбачено два порушення, які можуть призвести до істотних негативних наслідків: порушення прав людини і основоположних свобод; інше грубе порушення закону. Отже, законодавець визначив, що перше з них саме по собі є грубим порушенням закону. Поняття «інше грубе порушення закону» в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» не конкретизовано і грубість його має бути визначена і мотивована в рішенні про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин дисциплінарної справи.

Для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не є достатнім встановлення факту формального порушення ним норм процесуального та/або матеріального права. Обов’язковим елементом об’єктивної сторони дисциплінарного проступку в такому разі мають бути також істотні негативні наслідки.

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) зазначено, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.

За приписами статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає необхідними, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (частина друга статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У пункті 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» наголошено, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга норма, що міститься у другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі, тобто не пов’язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою.

Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 39 рішення).

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом».

Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України»).

Важливо врахувати, що арешт майна, який на певний час обмежує власника у праві розпорядження його власністю, а не позбавляє права власності на його майно, є тимчасовим обмеженням, яке ґрунтується на вимогах закону і не завжди може визнаватися саме порушенням права власності.

Вжитими ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року у складі судді Стасюка С.В. заходами забезпечення позову не заподіяна шкода правам та інтересам ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».

Підстави вважати, що суддею Стасюком С.В. було умисно або внаслідок грубої недбалості допущено порушення права власності ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відсутні.

До того ж, як пояснив суддя Стасюк С.В., ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2020 року про вжиття ідентичних заходів забезпечення позову щодо ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», правовідносини в якій релевантні справі № 910/5251/20, під час розгляду якої суддя вжив заходів забезпечення позову, було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2021 року у справі № 910/8680/20 за позовом ПАТ «Банкомзв’язок» до ПАТ «Український професійний банк», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – ТОВ «Фрунзе 69» та інші, про визнання недійсними електронних торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону, договору про відступлення прав вимоги та договору купівлі-продажу майнових прав.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 вересня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2021 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 листопада 2020 року у справі № 910/8680/20 залишено без змін.

Здійснюючи розгляд скарги судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., поданої адвокатом Шкелебеєм О.В., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 про притягнення судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність у діях судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав і основоположних свобод та грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

За таких обставин Вища рада правосуддя вважає помилковим висновок Третьої Дисциплінарної палати про наявність у діях судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Пунктом 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження.

За результатами розгляду скарги та доповнень до неї судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В., поданих адвокатом Шкелебеєм О.В., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 Вища рада правосуддя встановила відсутність у діях судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; внаслідок недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав і основоположних свобод та грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Отже, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що за результатами розгляду скарги судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. та доповнень до неї, поданих адвокатом Шкелебеєм О.В., та на підставі пункту 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. підлягає скасуванню із закриттям дисциплінарного провадження стосовно нього.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 14.9, 14.10, 14.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 квітня 2021 року № 945/3дп/15-21 про притягнення судді Господарського суду міста Києва Стасюка Сергія Васильовича до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження стосовно нього.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».