X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
17.09.2020
2657/0/15-20
Про публічне звернення Вищої ради правосуддя

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Серед повноважень, визначених статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», є вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.

Відповідно до статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Вища рада правосуддя ухвалює та оприлюднює публічні заяви і звернення які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

З метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, реалізуючи повноваження, встановлені пунктом 7 частини першої статті 131 Конституції України та пунктом 4 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», керуючись статтею 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

  1. Ухвалити публічне звернення, що додається.
  2. Оприлюднити публічне звернення на вебсайті Вищої ради правосуддя.
  3. Копію публічного звернення надіслати до Кабінету Міністрів України.

 

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                 А.А. Овсієнко

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої  ради правосуддя

17 вересня 2020 року

№ 2657/0/15-20

 

ПУБЛІЧНЕ  ЗВЕРНЕННЯ

Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина в інтерв’ю «РБК-Україна», відповідаючи на запитання щодо проблем судової реформи, дала оцінку судовій системі України, зазначивши таке: «Немає довіри до судової системи… Велике питання щодо довіри до суддів і їхніх рішень. Довіри, що ці рішення не ситуативні і що суддя має достатній авторитет. Більшість судових рішень першої інстанції йдуть на апеляцію. З одного боку – це бізнес, бо юрист може затягнути процес. Але з іншого боку – немає довіри, і це, на жаль, вважається нормальним» (https://daily.rbc.ua/ukr/show/olga-stefanishina-situatsiya-donbasse-prep...). 

Вища рада правосуддя акцентує увагу, що органи державної влади, їхні посадові особи повинні утримуватися від інформаційних та політичних кампаній, заяв та дій, що можуть вплинути на незалежність судової влади та підірвати авторитет правосуддя в цілому.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. 

Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їхніх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Вища рада правосуддя наголошує, що довіра та повага до судової влади – гарантія ефективності системи правосуддя. Повага до авторитету судів – вимога європейських стандартів для демократичних держав, невід’ємна умова публічної довіри до судової влади, а в більш широкому значенні – довіри до норм права та держави загалом. У разі виникнення того чи іншого правового конфлікту особа звертається за його вирішенням до суду, спираючись на авторитет правосуддя.

Суди є та сприймаються широким загалом як належний форум для встановлення юридичних прав і обов’язків та вирішення пов’язаних із цим спорів[1].

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства  права  та  основоположною  гарантією   справедливого судового розгляду.  На  суддів  «покладається  обов’язок приймати остаточне  рішення  з питань  життя  та  смерті,  свободи,  прав, обов’язків  та  власності громадян». Незалежність судів  є  прерогативою  чи  привілеєм,  що надається не на користь власних інтересів суддів,  а на користь забезпечення  верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя[2] .

Незалежність судової влади забезпечує кожній особі право на справедливий суд і тому є не привілеєм суддів, а гарантією поваги до прав людини та основоположних свобод, що дає змогу кожній особі відчувати довіру до судової системи.

Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію[3].

Надання політиками незбалансованих критичних коментарів є безвідповідальним і створює серйозну проблему, оскільки тим самим можуть бути мимоволі чи навмисно підірвані суспільна довіра і впевненість у системі правосуддя. У таких випадках судова влада повинна зазначати, що ця поведінка є нападом на конституцію демократичної держави, а також посяганням на правове становище інших гілок державної влади. Така поведінка порушує також міжнародні стандарти[4].

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс» проти України» наголосив, що обсяг зобов’язань Держави щодо забезпечення розгляду «незалежним та неупередженим судом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежується судовою гілкою влади. Цей обсяг зобов’язань також покладає обов’язки на виконавчі, законодавчі та будь-які інші органи Держави, незалежно від їх рівня, поважати та виконувати рішення і постанови судів, навіть якщо ці органи не погоджуються з ними. Таким чином, повага з боку Держави до повноважень судів є невід’ємною передумовою впевненості суспільства у судах і, у більш широкому сенсі, верховенства закону. Для того щоб це відбулося, конституційних гарантій незалежності та неупередженості судової гілки влади не досить. Ці гарантії мають бути ефективно впроваджені у повсякденну поведінку та поводження органів влади.

Конституція України закріпила основні засади судочинства (частина третя статті 129 Конституції України). Ці засади є конституційними гарантіями права на судових захист, зокрема шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Відповідно до статей 126, 129 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Обов’язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. 

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частина третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

З-поміж іншого, статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.  Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. 

Слід взяти до уваги принцип внутрішньої незалежності суддів і той факт, що скасування рішення має сприйматись як нормальний результат процедури апеляційного оскарження, а не як провина судді першої інстанції[5].

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення (стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже реалізація такого права особою не є чинником довіри до судової влади.

Вища рада правосуддя вважає неприпустимими політичні коментарі публічної особи такого рівня та представників органів виконавчої влади, які у своїх виступах, за відсутності об’єктивної та конкретної інформації щодо рівня довіри до судової системи та впливу на неї судових реформ, формують у суспільстві хибне уявлення щодо діяльності суддів та судової влади в цілому. Такі коментарі також суперечать конституційному принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, який гарантує кожній гілці влади незалежність.

Вища рада правосуддя вважає, що на рівень довіри до судової влади впливають, у тому числі, необґрунтовані заяви політиків та державних діячів, які несуть загрозу авторитету правосуддя, та наголошує, що представникам інших гілок влади слід утримуватися від будь-яких дій чи заяв, які можуть бути сприйняті як інструмент здійснення тиску на діяльність судових органів чи викликати сумніви щодо їх здатності виконувати свої обов’язки ефективно.

 

 

 

 

[1] Висновок № 7 (2005) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» (п.8).

[2] Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів про стандарти незалежності судової системи і незмінюваності суддів(п.10).

[3] Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обовʼязки.

[4] Висновок № 18 КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях від 16 жовтня 2015 року.

[5] Висновок № 6 КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про справедливий суд у розумні строки та роль судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів від 24 листопада 2004 року.