Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Саліхова В.В., членів Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В. за результатами попередньої перевірки скарги Маселка Романа Анатолійовича стосовно судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Ярослава Ярославовича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року надійшла дисциплінарна скарга Маселка Р.А. від 16 серпня 2021 року (єдиний унікальний номер М-3948/27/7-21) на дії судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Я.Я. під час розгляду справи № 309/2078/21.

Скаржник вважає, що дії судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Я.Я. містять ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), тому просить притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі – Закон № 1635-ІХ), яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності Законом № 1635-ІХ дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя, а дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя є учасником дисциплінарної справи.

Правова невизначеність реалізації норм Закону № 1635-IX позбавила Вищу раду правосуддя можливості здійснювати процедури дисциплінарних проваджень стосовно суддів у зв’язку з чим рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено з 5 серпня 2021 року розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Надалі Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» який набрав чинності 17 вересня 2023 року, та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», який набрав чинності 19 жовтня 2023 року внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу ІІ «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Розділ ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 23⁷, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновлено розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, розподіл яких зупинено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21, з 1 листопада 2023 року.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 7 листопада 2023 року вказану скаргу передано для попередньої перевірки члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В. (доповідач), яка відповідно до пункту 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», в редакції на час вчинення процесуальної дії, тимчасово здійснює повноваження дисциплінарного інспектора.

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначено главою 4 розділу II Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Пунктом 1 частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарне провадження включає, зокрема, попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, – передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В. внесла пропозицію про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Я.Я.

Здійснивши попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Ковбій О.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Я.Я. з огляду на таке.

У провадженні судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Я.Я. перебували адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Скаржник зазначив, що відповідно до постанови Хустського районного суду Закарпатської області від 10 серпня 2021 року у справі № 309/2078/21 10 червня 2021 року о 14 год 10 хв на автодорозі Мукачево–Рогатин громадянин ОСОБА1 керував мопедом марки «Мустанг» з явними ознаками алкогольного сп’яніння. Від проходження медичного огляду на стан сп’яніння в установленому порядку відмовився в присутності двох свідків.

Суд визнав водія винним, але вирішив звільнити від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у зв’язку з передачею матеріалів на розгляд трудового колективу КНП «Хустська центральна лікарня ім. Віцинського О.П.» для застосування заходу громадського впливу, провадження у справі про адміністративне правопорушення–закрити.

Своє рішення суд мотивував таким:

«Обираючи ОСОБА1 міру адміністративного стягнення, враховуючи обставини справи, особу яка притягується до адміністративної відповідальності, його ставлення до вчиненого, з урахуванням наведеного, вважаю, що до ОСОБА1 доцільно застосувати заходи громадського впливу та звільнити його від адміністративної відповідальності».

У скарзі також зазначено, що Сідей Я.Я. проігнорував той факт, що щодо правопорушника ОСОБА1 вже розглядалася справа про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП. Так, постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2018 року у справі № 309/1000/18 ОСОБА1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.

Як зазначено в дисциплінарній скарзі, керування транспортним засобом у стані сп’яніння є одним з найнебезпечніших видів адміністративних правопорушень, їх суспільна небезпека настільки значна, а наслідки ДТП такі трагічні, що і громадськість, і законодавець чітко визначилися з необхідністю посилювати відповідальність за це порушення.

Відповідно до статті 21 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи, яка вчинила правопорушення, передбачені частинами другою–четвертою статті 126 та статтею 130, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

16 лютого 2021 року Верховна Рада України внесла зміни до статті 21 КУпАП, в якій зазначено, що її положення не застосовуються до правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП. Закон був офіційно опублікований 16 березня 2021 року і набрав чинності 17 березня 2021 року.

Скаржник звернув увагу, що суддя не міг навіть теоретично застосувати положення частини першої статті 21 КУпАП до вказаного правопорушення, оскільки воно було вчинено 10 червня 2021 року, після набрання чинності Законом, а у самій статті, на яку посилається суддя, є чітке обмеження, що положення статті 21 КУпАП не застосовується до статті 130 КУпАП.

З огляду на зазначене, на думку Маселка Р.А., ігнорування положень статті, на які сам суддя посилається та застосовує, свідчить про вкрай грубу недбалість судді. Більш того, суддею не враховано характер правопорушення та не обґрунтовано доцільність, з точки зору досягнення завдань КУпАП, застосування до правопорушників саме заходів громадського впливу.

Під час попередньої перевірки судді Сідею Я.Я. запропоновано надати пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі Маселка Р.А. обставин.

Суддя зазначив, що під час розгляду справи № 309/2078/21, він дослідив усі докази та обставини, а при прийняті рішення про доцільність звільнення від адміністративної відповідальності на підставі статті 21 КУпАП враховано характер правопорушення та особу правопорушника (характеристики за місцем проживання і роботи, майновий стан, похилий вік, наявність заохочень та відсутність стягнень тощо) в сукупності, про що суддя зазначив у мотивувальній частині постанови.

Однією з основних і вагомих підстав для прийняття такого рішення було те, що громадянин ОСОБА1 проживає на значній відстані від місця роботи (13–15 км), а графік роботи не збігається із графіком руху громадського транспорту, відповідно потребує мати у користуванні транспортний засіб (мопед), майновий стан та можливість матеріального забезпечення його сім’ї безпосередньо пов’язані з керуванням транспортним засобом та наявністю єдиного джерела доходу.

Суддя звернув увагу, що у справі наявні обґрунтоване клопотання про передачу матеріалів щодо правопорушника на розгляд трудового колективу за підписом членів зборів колективу та документи, що підтверджують викладені у клопотанні обставини, а твердження скаржника про відсутність у постанові обґрунтування прийнятого рішення та звільнення особи від відповідальності за «сумнівних обставин» суперечать матеріалам справи та змісту постанови.

Крім того, суддя в поясненнях звернув увагу на те, що посилання у скарзі не те, що стосовно громадянина ОСОБА1 вже розглядалась справа про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП та постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2018 року особу було визнано винною та накладено адміністративне стягнення, не відповідає дійсності, оскільки вказаною постановою було визнано винним ОСОБА1, ____ року народження, тобто іншу особу, а не особу ОСОБА1, ____ року народження, матеріали стосовно якого передано на розгляд трудового колективу.

Разом із тим суддя визнав факт допущення ним помилки при застосуванні статті 21 КУпАП, оскільки на момент прийняття постанови від 10 вересня 2021 року Верховною Радою України було внесено зміни до вказаної статті, які набрали чинності 17 березня 2021 року, її положення не застосовуються до статті 130 КУпАП. Суддя усвідомив, що допустив процесуальну помилку, запевнив, що допустив ненавмисні дії і його дії не містять ознак, які свідчили б про несумлінність, упередженість або бездіяльність.

Як зазначив суддя, він помилково прийняв одну постанову, до цього та після аналогічних постанов не приймав, щиро жалкує та запевняє, що буде більш уважним до виконання своїх професійних обов’язків.

За результатами попередньої перевірки, оцінюючи відомості, викладені у дисциплінарній скарзі Маселка Р.А. варто зазначити таке.

Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).

Уповноважений орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення з метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи, вирішення її у відповідності із законом згідно з вимогами статті 280 КУпАП зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення уповноважений орган (посадова особа) враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).

Підпунктом «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно з пунктом 2.5 цих Правил водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно із частиною першою статті 130 КУпАП (у редакції, чинній на момент вчинення ОСОБА1 правопорушення) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Варто зауважити, що транспортний засіб законодавцем позиціонується як джерело підвищеної небезпеки (стаття 1187 Цивільного кодексу України), його експлуатація завжди пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, безпеки довкілля, а тому особа, яка володіє чи користується транспортним засобом, не може використовувати його на шкоду правам і свободам громадян, інтересам суспільства.

Системний аналіз вказаних вище приписів законодавства також свідчить, що адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, характеризується значною, порівняно з іншими адміністративними правопорушеннями, які визначені приписами КУпАП, суспільною небезпечністю, оскільки санкція частини першої цієї статті передбачає застосування до правопорушника більш суворого адміністративного стягнення, ніж у інших випадках, передбачених КУпАП.

З-поміж іншого, саме характер суспільної небезпеки (суспільної шкідливості) відмежовує адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, від кримінального правопорушення. Адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, за своїм складом є формальним, а диспозиція вказаної статті не містить вказівок на настання шкідливих наслідків протиправного діяння, фізичної шкоди, яка могла бути завдана об’єкту посягання, тобто відповідальність настає лише за сам факт вчинення діяння. Відсутність шкідливих наслідків для охоронюваних законом прав та інтересів не впливає на наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП. Водночас наслідком вчинення дій, які утворюють склад кримінального правопорушення, може бути реальна шкода охоронюваним суспільним інтересам, зокрема заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого або заподіяння смерті потерпілому.

Разом із тим статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до частини другої статті 284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Частиною першою статті 21 КУпАП (у редакції, яка діяла до 17 березня 2021 року) передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

Водночас Законом України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» (далі – Закон № 1231-IX), який набрав чинності 17 березня 2021 року, частину першу статті 21 КУпАП після слів «крім посадової особи» доповнено словами і цифрами «та особи, яка вчинила правопорушення, передбачені частинами другою – четвертою статті 126 та статтею 130».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення (стаття 8 КУпАП).

За таких обставин під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 суд зобов’язаний був врахувати особливості дії норм КУпАП у часі та застосувати правове регулювання, яке існувало на час вчинення особою правопорушення, тобто станом на 10 червня 2021 року.

Разом із тим частиною першою статті 21 КУпАП (у редакції, чинній на час вчинення ОСОБА1 правопорушення) визначено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, крім посадової особи та особи, яка вчинила правопорушення, передбачені частинами другою – четвертою статті 126 та статтею 130, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

На час прийняття суддею Сідеєм Я.Я. постанови суду від 10 серпня 2021 року у справі № 309/2078/21 приписи частини першої статті 21 КУпАП чітко, однозначно вказували на заборону щодо їх застосування у випадку вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.

За таких обставин суддя Сідей Я.Я. з огляду на вказану вище однозначну заборону, встановлену законом, ураховуючи характер адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, що має підвищену суспільну небезпечність порівняно з іншими встановленими цим Кодексом правопорушеннями, зобов’язаний був навести в постанові суду від 10 серпня 2021 року вмотивоване обґрунтування застосування положень статті 21 КУпАП усупереч загальним засадам КУпАП щодо дії закону про відповідальність за адміністративні правопорушення у часі.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відсутність належних мотивів на обґрунтування застосування судом приписів статті 21 КУпАП у редакції, яка станом на 10 серпня 2021 року не підлягала застосуванню у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130, безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконаним.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

З-поміж іншого, Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м’якого права», наголосила: якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ). При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод.

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов’язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи, однак така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов’язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх, без винятку, доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов’язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) ЄСПЛ наголосив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Разом із тим усупереч вимогам статей 252, 280 КУпАП суддя Сідей Я.Я. у постанові суду від 10 серпня 2021 року не навів належних співвідносних мотивів застосування приписів статті 21 КУпАП у редакції, яка діяла до 17 березня 2021 року та втратила чинність із прийняттям Закону № 1231-IX.

Зазначена постанова суду не містить також мотивів, з яких суд вбачав неможливим застосування до правопорушника адміністративного стягнення, передбаченого санкцією частини першої статті 130 КУпАП, зокрема штрафу у великому розмірі, у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем або позбавлення права керування транспортними засобами через наявність у суду переконливих фактичних даних, які свідчили, що правопорушник дійсно працевлаштований на посаді майстра у КНП «Хустська центральна лікарня ім. Віцинського О.П.» і його робота пов’язана з керуванням транспортним засобом.

Наведені вище обставини, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, можуть свідчити про наявність у діях судді Сідея Я.Я. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

За таких обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що попередньою перевіркою дисциплінарної скарги Маселка Р.А. на дії судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Я.Я. під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлено відомості, які можуть свідчити про наявність у діях цієї судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що в дисциплінарній скарзі Маселко Р.А. не зазначає жодних фактичних даних (свідчень, доказів), що підтверджують вказані ним відомості щодо вчинення суддею Сідеєм Я.Я. дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), тому в цій частині дисциплінарна скарга є неприйнятною.

З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Я.Я.

При цьому Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаного судді.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Хустського районного суду Закарпатської області Сідея Ярослава Ярославовича.

Ухвала оскарженню не підлягає.