Вища рада правосуддя, розглянувши висновок члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М. за результатами перевірки повідомлення судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової Ірини Сергіївни про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 13 листопада 2023 року за вх. № 794/0/6-23 надійшло повідомлення судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між членами Вищої ради правосуддя від 13 листопада 2023 року вказане повідомлення та додані до нього матеріали передано члену Вищої ради правосуддя Сасевичу О.М. для проведення перевірки.
У повідомленні судді Колеснікової І.С. вказано, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа № 320/19124/23 за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача − Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 6 лютого 2023 року № 478/5 «Про задоволення скарги» та від 14 квітня 2023 року № 1342/5 «Про внесення змін до переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна» (далі – справа № 320/19124/23).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2023 року адміністративний позов приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано: наказ Міністерства юстиції України від 6 лютого 2023 № 478/5 «Про задоволення скарги»; наказ Міністерства юстиції України від 14 квітня 2023 року № 1342/5 «Про внесення змін до переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна» в частині додавання відповідного застереження щодо приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна, через невідповідність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вимозі, встановленій абзацом третім підпункту 9 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану»; розподілено судові витрати.
Суддя Колеснікова І.С. в повідомленні зауважує, що 16 серпня 2023 року під час розгляду вказаної адміністративної справи в судовому засіданні суд встановлював обставини наявність у третьої особи у справі (іноземця) - ОСОБА_2 рівня володіння державною мовою достатнього для розуміння запитань, які йому ставить суд, та надання на них відповідей.
Водночас, як зауважує суддя Колеснікова І.С., третя особа не надала однозначної відповіді на запитання суду щодо рівня володіння державною мовою. На уточнююче запитання суду ОСОБА_2 повідомив про недостатній рівень володіння державною мовою для повноцінного сприйняття запитань суду та надання відповідей на них. Він також неодноразово звертався з проханням повідомити, які саме запитання по суті розгляду адміністративної справи № 320/19124/23 суд планує йому поставити, щоб оцінити свою спроможність надання відповіді на них державною мовою. Суддя зазначає, що за таких обставин дійшла висновку, що ОСОБА_2 не володіє державною мовою на рівні, необхідному для надання пояснень щодо обставин справи.
З повідомлення також убачається, що суддя Колеснікова І.С. близько 10 хвилин з’ясовувала у ОСОБА_2, чи володіє він державною мовою на достатньому рівні для надання пояснень по суті обставин справи. Суддя зазначила, що розуміючи, що рівень володіння ОСОБА_2 державною мовою є недостатнім, усвідомлюючи, що фінансування витрат суду на використання послуг перекладача є обмеженим, з метою економії процесуального часу сторін, дотримання балансу інтересів сторін у справі, з’ясувавши думки інших учасників судового процесу щодо наявності в них заперечень щодо постановки запитань третій особі та отримання відповідей на них російською мовою, не отримавши таких заперечень, у тому числі від представників Міністерства юстиції України, поставила третій особі кілька запитань російською мовою та висловила прохання надати його пояснення виключно стосовно обставин справи.
Суддя Колеснікова І.С. зазначає, що в такий спосіб вона забезпечила ОСОБА_2 доступ до правосуддя, а отримання таких пояснень дало змогу перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження, в якому 7 вересня 2023 року прийнято судове рішення по суті заявлених у справі позовних вимог.
При цьому 31 жовтня 2023 року до її відома було доведено зміст листа Уповноваженого із захисту державної мови від 23 жовтня 2023 року № 5859/04.1, з якого вбачається, що Міністерство юстиції України звернулося до Уповноваженого із захисту державної мови зі скаргою щодо заходів державного контролю за застосуванням державної мови Київським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 320/19124/23. Суддя Колеснікова І.С. наголошує, що такі заперечення у скаржника – Міністерства юстиції України виникли лише після ухвалення судом рішення від 7 вересня 2023 року про задоволення позовних вимог.
На переконання суду, Міністерство юстиції України як сторона у справі № 320/19124/23, у якій рішення ухвалено не на її користь, подало скаргу до Уповноваженого із захисту державної мови, хоча під час розгляду справи представник Міністерства юстиції України жодних зауважень з приводу забезпечення функціонування української мови як державної не висловлював. Наведене вказує, що Міністерство юстиції України, фактично не погоджуючись з ухваленим у справі № 320/19124/23 рішенням, шукає шляхи висловлення незгоди з ним та можливість притягнення до відповідальності судді за ухвалення рішення, яке не відповідає інтересам скаржника.
На думку судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С., зазначені дії Міністерства юстиції України свідчать про тиск на неї, тому вона просить ужити реальних заходів з метою забезпечення її захисту від свавільних та протиправних дій Міністерства юстиції України.
За результатами перевірки матеріалів повідомлення судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. Вища рада правосуддя вбачає підстави для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя та виходить із того, що незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Відповідно до частини першої статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року № 5-рп/2016).
Судова влада є незалежною від виконавчої та законодавчої гілок влади (Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), її незалежність має гарантуватися державою, а всі державні інституції зобов’язані поважати незалежність судової влади (пункт 1 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року) та не допускати будь-яких обмежень, неналежних впливів, стимулів, тисків, загроз чи втручання, прямих чи опосередкованих, з будь-яких сторін чи з будь-якої причини (пункт 2 Основних принципів незалежності судових органів).
Ефективне виконання судовою владою функцій можливе лише за умови її незалежності, що є характерною рисою саме судової влади. Суди повинні бути повністю незалежними від органів законодавчої та виконавчої влади. Незалежність судової влади забезпечується відокремленістю її в системі поділу державної влади, неможливістю інших гілок державної влади впливати на рішення судів, а також гарантіями незалежності суддів.
Конституційний Суд України стверджував, що положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо (пункт 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).
Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов’язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Будь-який тиск представників законодавчої та виконавчої влади на судову владу неможливий, зокрема під час розгляду справ, не допускається втручання в її діяльність з метою прийняття тих чи інших рішень. Незалежність судової влади є одним із головних принципів її ефективної діяльності, тобто будь-який вплив законодавчої та виконавчої влади виключається повністю.
Виконавча та законодавча влада повинні забезпечити незалежність суддів та не вживати заходів, які можуть загрожувати незалежності суддів (підпункт «b» пункту 2 Принципу І Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року № R (94) 12).
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23 жовтня 2023 року на адресу голови Київського окружного адміністративного суду О.Басая надійшов лист Уповноваженого із захисту державної мови Т.Кременя у якому повідомлено про прийняття рішення щодо заходів здійснення державного контролю за застосуванням державної мови Київським окружним адміністративним судом. Підставою для здійснення заходів державного контролю стала скарга Міністерства юстиції України на дії судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С., а саме порушення вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», зареєстрована в Секретаріаті Уповноваженого із захисту державної мови 11 жовтня 2023 року за вхідним № 1491-вх.
Уповноважений із захисту державної мови Т.Кремінь, покликаючись на приписи статті 10 Конституції України, статті 9, 12, 14, 49 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», статтю 15 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), зазначав, що «всупереч вимогам законодавства суддя Колеснікова І.С. у судовому засіданні від 16.08.2023 у справі № 320/19124/23 при спілкуванні зі стороною по справі ОСОБА_2 використовувала іншу мову, ніж державна (підтверджується звукозаписом судового засідання з 05:44 по 09:25 хвилину, з 19:36 по 19:52 хвилину, з 53:50 по 59:59 хвилину, з 1:16:50 по 1:17:46 хвилину, додається).»
Уповноважений із захисту державної мови Т.Кремінь у листі покликався на позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 14 липня 2021 року № 1-р/2021, згідно з якою «у зв’язку з військовою агресією з боку російської федерації й використанням нею «мовного питання» як одного з інструментів геополітичної експансії, загроза українській мові рівносильна загрозі національній безпеці України, існуванню української нації та її держави, і без повноцінного функціонування української мови в усіх ділянках публічного життя суспільства на всій території України українській нації загрожує втрата статусу й ролі титульної й державотворчої нації, є рівнозначним загрозі зникнення Української держави з політичної карти світу. Українська мова як єдина держава має юридичний статус обов’язкового засобу спілкування в публічних сферах усередині країни. Конституційний Суд також відзначив, що влада російської федерації використовує російську мову як один із інструментів геополітичної експансії, унаслідок чого створено загрозу загострення міжетнічних стосунків. Мовне питання від початку постання України як незалежної держави є одним із головних у веденні російською федерацією гібридної війни проти України. Трагічні наслідки таких дій з боку російської федерації для нашої держави виявилися в збройній агресії проти України, коли російська федерація здійснила окупацію частини території України − Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також в Донецькій та Луганській областях з утратою Україною на цій частині території свого суверенітету. Отже, судді законодавчо зобов’язані здійснювати судочинство державною мовою, а у випадках, коли учасники судового процесу не володіють або недостатньо володіють державною мовою, залучати перекладачів для забезпечення прав таких учасників».
Ураховуючи викладене, Уповноважений із захисту державної мови Т.Кремінь відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» висловив прохання в найкоротший термін з дати отримання листа надати пояснення суду щодо застосування недержавної мови суддею Колесніковою І.С. під час виконання службових обов’язків, а саме у вказаному вище судовому засіданні; безпосередньо пояснення судді Колеснікової І.С. щодо застосування нею недержавної мови під час виконання службових обов’язків; копії протоколів та звукозаписів усіх судових засідань у цій адміністративній справі; копію сертифіката про володіння державною мовою; інформацію про особисті дані судді. До вказаного листа долучено диск із звукозаписом засідання та копію наказу.
Як убачається з копії наказу від 16 жовтня 2023 року № 190-ДК, Уповноважений із захисту державної мови відповідно до статті 52, пункту 1 частини першої статті 53, статті 55, статті 56 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», підпункту 5 пункту 4 Положення про Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови, затвердженого наказом Уповноваженого із захисту державної мови від 14 серпня 2020 року № 2, вирішив «здійснити державний контроль за застосуванням державної мови Київським окружним адміністративним судом (_________АДРЕСА_____________ за скаргою директора департаменту (керівник офісу) Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 11.10.2023 № 1491-Вх». Цим самим наказом визначено посадову особу Секретаріату, відповідальну за здійснення заходів контролю, строки здійснення такого контролю.
Слід наголосити, що інститут Уповноваженого із захисту державної мови покликаний сприяти функціонуванню української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», на всій території України (частина перша статті 49 вказаного Закону).
Уповноважений із захисту державної мови, втілюючи вказану місію, виконує функції із захисту української мови як державної (пункт 1 частини другої статті 49 зазначеного Закону), захисту права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України і усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою (пункт 2 частини другої статті 49 цього Закону).
Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» з метою реалізації покладених на нього завдань Уповноважений здійснює такі повноваження: 1) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо забезпечення ефективної реалізації державної політики, спрямованої на захист державної мови, всебічний розвиток і функціонування державної мови у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України, сприяння задоволенню мовних потреб українців, які проживають за межами України; 2) забезпечує моніторинг виконання законодавства про державну мову, державних цільових програм забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної; 3) розглядає скарги фізичних і юридичних осіб на дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій всіх форм власності, інших юридичних і фізичних осіб щодо дотримання вимог законодавства про державну мову; 4) спрямовує до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій подання про проведення службових розслідувань, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні законодавства про державну мову, що є обов’язковими до розгляду; 5) складає протоколи та застосовує стягнення у випадках, встановлених законом; 6) здійснює контроль за виконанням повноважень його представниками відповідно до частини шостої цієї статті; 7) затверджує форму акта про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови, а також форму протоколу та постанови, зазначених у статті 57 цього Закону.
З метою захисту державної мови від публічного приниження чи зневажання, від навмисного спотворення державної мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисного застосування її з порушенням стандартів державної мови, а також від нехтування вимогами обов’язкового застосування державної мови, визначеними законом, Уповноважений здійснює державний контроль за застосуванням державної мови органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної і комунальної форм власності, їхніми посадовими та службовими особами, а також громадськими об’єднаннями, політичними партіями та іншими юридичними особами, їхніми посадовими особами (пункт 1 частини першої статті 53 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини другої статті 54 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» особа може оскаржити до Уповноваженого рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності, їхніх посадових і службових осіб та працівників, якщо у судовому процесі застосовувалася інша мова, ніж державна, крім випадків, визначених цим Законом та процесуальними кодексами; судове рішення було складено іншою мовою, ніж державна, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено таке рішення, не відповідає стандартам державної мови і це зроблено навмисно.
Уповноважений здійснює державний контроль за застосуванням державної мови у випадку, визначеному частиною третьою статті 55 цього Закону, а також за власною ініціативою. Предметом здійснення державного контролю за застосуванням державної мови є дотримання визначених цим Законом вимог застосування державної мови (частина перша статті 56 цього Закону).
Системний аналіз положень наведених приписів Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» дає підстави для висновку, що Уповноважений із захисту державної мови реалізує надані йому повноваження із захисту української мови як невіддільного елементу конституційного ладу в разі: 1) її публічного приниження чи зневаження; 2) спотворення державної мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисного застосування її з порушенням стандартів державної мови; 3) нехтування вимогами обов’язкового застосування державної мови, визначеними законом.
Стаття 54 цього Закону визначає межі контролю Уповноваженого із захисту державної мови з підстав звернення осіб щодо захисту їх прав щодо застосування державної мови у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, у тому числі у сфері здійснення повноважень органами судової влади. Такими випадками є, зокрема 1) застосування в судовому процесі іншої мови, ніж державна, крім випадків, визначених цим Законом та процесуальними кодексами; 2) складення судового рішення іншою мовою, ніж державна, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено таке рішення, не відповідає стандартам державної мови і це зроблено навмисно.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови.
Зазначені приписи кореспондуються із приписами частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини першої статті 15 КАС України, за змістом яких судочинство і діловодство в судах України, зокрема в адміністративних судах, здійснюється державною мовою.
Разом із тим статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 15 КАС України визначено певні особливості застосування інших мов, ніж державна під час здійснення судочинства.
Зокрема, суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову у процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частини друга, третя статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини друга, третя статті 15 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 15 КАС України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 зазначив, що суди реалізують державну мову у процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Отже, Уповноважений із захисту державної мови, здійснюючи функції в частині здійснення контролю за захистом української мови, безумовно, зобов’язаний був враховувати положення чинного законодавства, що визначають особливості функціонування державної мови та використання інших мов, окрім державної, під час здійснення судочинства, а також дотримуватися меж здійснення такого контролю, проте знехтував вимогами законодавства.
Вища рада правосуддя зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) визначає право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка гарантує право кожного на звернення до суду, яке не може бути обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).
У Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 Конституційний Суд України зауважив, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов’язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення у правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. За змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Стаття 15 Конвенції надає можливість Державам – Договірним Сторонам – відступати від своїх зобовʼязань за Конвенцією під час війни. Зокрема, під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
Європейський суд з прав людини наголошує, що відступ від статті 15 Конвенції, навіть якщо він може бути виправданий обставинами, що його супроводжують, не звільняє держави від обов’язку поважати принцип верховенства права та пов’язані з ним гарантії. Як раніше зазначав Суд, навіть в умовах надзвичайного стану основоположний принцип верховенства права повинен мати переважну силу. Аналогічно правомірне відступлення від статті 15 не дає органам державної влади карт-бланш на вчинення дій, які можуть призвести до довільних наслідків для окремих осіб. У зв’язку із цим Суд повторює, що свавілля з боку державних органів має наслідком заперечення принципу верховенства права (рішення у справі «Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye», заява № 15669/20, § 350).
28 лютого 2022 року Держава України в особі її уповноважених органів поінформувала Генерального секретаря ООН про Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану» та ухвалення Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», а також надіслала роз’яснення щодо обсягу застосування відступу (відповідна нотифікація розміщена за посиланням https://treaties.un.org/doc/Publication/CN/2022/CN.65.2022-Eng.pdf).
Однак зазначене повідомлення не містить покликань на відступ Держави Україна від своїх зобов’язань у частині дотримання та гарантування захисту прав, визначених статтею 55 Конституції України.
Не ставлячи під сумнів істину, закладену Конституційним Судом України у Рішенні від 14 липня 2021 року № 1-р/2021, зокрема щодо мети використання владою російської федерації російської мови як інструменту геополітичної експансії, використання мовного питання як одного з методів ведення гібридної війни проти України, що призвело до трагічних наслідків, Вища рада правосуддя зауважує, що зазначене не може бути єдиною об’єктивною підставою для вчинення Уповноваженим із захисту державної мови Т.Кременем усупереч приписам 19 Конституції України дій із встановлення нагляду над судом за відсутності фактів / обставин використання іншої мови під час здійснення судочинства як недержавної усупереч вимогам, визначених Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», чи на порушення гарантій, запроваджених статтею 6 Конвенції, не у цілях виконання завдань судочинства, що становило загрозу безпосередньо функціонуванню української мови як державної.
Вища рада правосуддя доходить висновку, що гарантії справедливого судового розгляду, визначені статтею 55 Конституції України, статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 15 КАС України, зокрема в частині забезпечення реалізації судом права особи на використання в судовому процесі рідної мови або мови, якою вона володіє, не можуть бути обмежені / звужені судом у період воєнного стану лише з тих мотивів, про які зазначає Уповноважений із захисту державної мови у своєму листі від 23 жовтня 2023 року № 5859/04.1-Вих.
Недотримання гарантій справедливого судового розгляду, визначених вказаними приписами законодавства, суперечить принципу верховенства права та може вказувати формальний (уявний) підхід суду до судового розгляду справи з дотриманням певних правил, що безумовно не узгоджується із цінностями демократичного суспільства.
Як убачається з технічного запису судового засідання від 16 серпня 2023 року, суддя Колеснікова І.С., забезпечуючи гарантії, визначені статтею 55 Конституції України, статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 15 КАС України, за згодою інших учасників судового процесу протягом нетривалого часу спілкувалась із третьою особою (іноземцем) – ОСОБА_2 російською мовою, однак загалом судовий процес суддею Колесніковою І.С. здійснювався українською мовою.
Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Перевірка обставин та фактів допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального та матеріального права належить до компетенції судів апеляційної інстанції.
З-поміж іншого, статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено виключні повноваження Вищої ради правосуддя та її органів щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів, у тому числі з підстав, які відповідно до приписів статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть вказувати на істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Ні Конституція України, ні Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» не наділяє Уповноваженого із захисту державної мови повноваженнями встановлювати, які дії зобов’язаний вчинити суддя під час здійснення правосуддя у конкретній справі у взаємозв’язку із приписами процесуального законодавства; визначати, які процесуальні рішення він зобов’язаний був ухвалити, у тому числі щодо належного з’ясування обсягу прав та обов’язків учасників судового провадження, необхідності / доцільності залучення до участі у справі перекладача з метою виконання адміністративним судом завдань, покладених на цей суд статтею 125 Конституції України, статтею 2 КАС України.
Завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Отже, вчинення Уповноваженим із захисту державної мови дій у межах компетенції не в передбачені законом спосіб та формі або з виходом за межі компетенції, що мало наслідком безпідставне, невмотивоване застосування заходів нагляду / контролю за судом, може негативно позначитися на авторитеті правосуддя та свідчити про посягання на незалежність судової влади.
Слід також зауважити, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (пункт 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228), та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі − виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб − підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з питань утримання військовополонених, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації; забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції.
Міністерство юстиції України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Міністерства юстиції України. Відповідно до статті 55 КАС України Міністерство юстиції України у судовому процесі може брати участь через свого представника.
Вища рада правосуддя встановила, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2023 року визнано протиправними та скасовано накази Міністерства юстиції України, зокрема в певній частині.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Міністерство юстиції України, діючи через свого представника, 9 жовтня 2023 року оскаржило це рішення суду до суду апеляційної інстанції, покликаючись на неповноту з’ясування судом першої інстанції обставин, що мали значення для вирішення справи, невідповідності рішення суду нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
Міністерство юстиції України, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, не вказувало на порушення судом першої інстанції вимог, передбачених статтею 15 КАС України, Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а також не наголошувало на недотриманні суддею Колесніковою І.С. вимог процесуального законодавства в частині здійснення судочинства державною мовою та/або неправомірного використання нею іншої мови (російської мови), що мало наслідком порушення вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Як убачається з технічного запису судового засідання 16 серпня 2023 року, при вирішенні суддею Колесніковою І.С. питання щодо можливості ставити запитання третій особі та отримувати від неї пояснення російською мовою представник Міністерства юстиції України поклався на розсуд суду.
Натомість 11 жовтня 2023 року керівник Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України ОСОБА_3 звернувся до Уповноваженого із захисту державної мови зі скаргою щодо недотримання суддею Колесніковою І.С. вимог законодавства.
Вища рада правосуддя наголошує, що функція судової влади полягає у вирішенні спорів між членами суспільства і державою та безпосередньо між членами суспільства. Судова влада часто також залучається до вирішення спору між двома чи навіть трьома гілками влади. Подібне вирішення спорів повинно здійснюватися згідно із принципом верховенства права. Незалежна й ефективна система судочинства є наріжним каменем верховенства права. Мета будь-якої незалежної та ефективної системи судочинства повинна полягати в тому, щоб гарантувати справедливе, неупереджене вирішення правових спорів, дотримуючись прав і свобод усіх осіб, що прагнуть справедливості. Щоб досягти цієї мети, у кожному певному випадку суд повинен визначити належні факти відповідно до справедливої процедури, застосувати закон та забезпечити ефективні засоби захисту (пункт 7 Висновку № 18 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях від 16 жовтня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував, що зміст зобов’язання держави із забезпечення судового розгляду «незалежним і безстороннім судом» згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції не обмежується сферою судочинства. Він також включає обов’язок органів виконавчої та законодавчої влади, а також будь-яких інших державних органів влади, незалежно від їх рівня, поважати і виконувати судові рішення і ухвали, навіть якщо вони не погоджуються з ними. Таким чином, повага державою повноважень судів є неодмінною передумовою забезпечення громадської довіри до правосуддя і, загалом, забезпечення верховенства права. Для того щоб це було саме так, конституційних гарантій незалежності і безсторонності судової влади недостатньо. Вони мають бути ефективно закріплені в повсякденних адміністративних правовідносинах та практиці (рішення у справі «Агрокомплекс проти України», заява № 23465/03, § 136).
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року № CM/Rec (2010) 12 зазначено, що рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві. Для перегляду судового рішення в законі встановлюються відповідні процедури судочинства, які передбачають оскарження судового рішення та надання йому юридичної оцінки компетентним судом (Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2000).
Однак, Міністерство юстиції України, діючи в особі Офісу протидії рейдерству та звертаючись до Уповноваженого із захисту державної мови із скаргою у порядку, визначеному Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», з огляду на правову природу повноважень цього органу виконавчої влади не могло не розуміти порядку та підстав оскарження судових рішень, завдань та основних засад адміністративного судочинства, тому такі дії посадової особи Міністерства юстиції України суперечать вимогам статті 19 Конституції України, порушують конституційний принцип незалежності судової влади.
Застосування державним органом, який безпосередньо наділений повноваженнями щодо формування та реалізації державної правової політики методів / інструментів, які передбачають вжиття позапроцесуальних заходів оскарження дій та процесуальних рішень судді у конкретній судовій справі може створити в суспільства уявлення про можливість безперешкодного впливу на суд та судове рішення в позапроцесуальний спосіб та може бути розцінене як неправомірний вплив на судову владу, можливість втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади.
Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.
У пункті 11 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» зазначено, що життєво важливо, щоб судова влада не мала неналежних зв’язків з іншими гілками влади й не зазнавала неправомірного впливу з їх боку.
У пунктах 13, 14 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року зазначено, що потрібно вживати всіх необхідних заходів для забезпечення поваги, захисту і сприяння незалежності та неупередженості суддів. Закон повинен передбачати санкції проти осіб, які намагаються певним чином впливати на суддів.
За приписами статті 131 Конституції України, статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя вживає заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
Встановлені під час перевірки повідомлення судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. обставини свідчать про втручання в діяльність цього суду та судді щодо здійснення правосуддя, що порушує принципи незалежності суддів та підриває авторитет судової влади, та потребують вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя
вирішила:
звернути увагу Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя на дотримання приписів статті 19 Конституції України та гарантій незалежності суддів та авторитету правосуддя під час здійснення повноважень з розгляду скарг фізичних та юридичних осіб на дії суду / суддів з підстав, визначених Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Внести до Міністерства юстиції України подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності посадових осіб Міністерства юстиції України за вчинення дій, що порушують гарантії незалежності суддів та підривають авторитет правосуддя.
Звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо перевірки в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, обставин, зазначених у повідомленні судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової Ірини Сергіївни.
Голова Вищої ради правосуддя Григорій УСИК
