Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Плахтій І.Б., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В., Попікової О.В., за участю залученого з Першої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Бокової Ю.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюбу О.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Маселка Романа Анатолійовича щодо судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва Олександра Юрійовича,
встановила:
Юр’єв Олександр Юрійович Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 призначений на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п’ять років.
До Вищої ради правосуддя 9 листопада 2020 року за вх. № М-5486/26/7-20 надійшла дисциплінарна скарга Маселка Р.А. на неналежну поведінку судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. під час розгляду справ №№ 181/832/19, 181/1015/19.
У дисциплінарній скарзі Маселко Р.А. зазначає, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить постанову Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року, якою об’єднано в одне провадження дві справи про вчинення адміністративних правопорушень ОСОБА1, а саме:
справа № 181/832/19 – за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП);
справа № 181/1015/19 – за статтею 173 КУпАП.
Згідно з цією постановою ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, визначених частиною першою статті 130, статтею 173 КУпАП, і на підставі частини другої статті 36 цього Кодексу на нього накладено адміністративне стягнення, передбачене статтею 173 КУпАП, у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин.
Скаржник наголошує, що матеріали адміністративної справи № 181/1015/19 за статтею 173 КУпАП надійшли до суду 12 серпня 2019 року та розглянуто того самого дня, тоді як з відповіді Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 5 жовтня 2020 року № 4779/8/14-20-20, що надійшла на запит Маселка Р.А., убачається, що розгляд справи № 181/1015/19 призначено на 14 серпня 2019 року о 10:15.
Отже, незважаючи на призначення засідання на 14 серпня 2019 року, суддя за два дні до цього дня об’єднав дві справи та застосував до особи, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, стягнення, яке не передбачає позбавлення права керування транспортним засобом. Як наслідок, об’єднавши вказані справи, суддя дозволив продовжувати керувати транспортними засобами правопорушнику, вину якого у вчиненні правопорушення, визначеного частиною першою статті 130 КУпАП, установлено.
Звільняючи від покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, що становить високу суспільну небезпеку, суддя мав застосувати особливо переконливі аргументи, щоб зовнішні спостерігачі були переконані у справедливості судового розгляду. Скаржник вважає, що суддя не обґрунтував ухваленого рішення, а навів загальні фрази, які не пояснюють підстав його ухвалення.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 червня 2021 року № 1390/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. з підстав можливої наявності в його діях під час розгляду об’єднаної адміністративної справи № 181/1015/19 ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності цим Законом дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспекторові Вищої ради правосуддя, який також є учасником дисциплінарної справи.
Із набранням чинності цим Законом здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів було зупинено.
З 19 жовтня 2023 року у зв’язку з ухваленням законів України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя відновлено.
Відповідно до пункту 237 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
Наразі служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала свою роботу.
19 жовтня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 997/0/15-23 «Про розподіл скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора».
На підставі протоколу автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 1 листопада 2023 року дисциплінарну справу щодо судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. передано для підготовки до розгляду Дисциплінарною палатою члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюбі О.В.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно й у належний спосіб повідомила суддю Юр’єва О.Ю. та скаржника Маселка Р.А. про дату та час розгляду дисциплінарної справи, надіславши письмові запрошення для участі в засіданні дисциплінарного органу на адреси, що містять матеріали дисциплінарної справи, та оприлюднивши відповідні запрошення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
13 грудня 2023 року суддя Юр’єв О.Ю. прибув на засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та надав усні пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі обставин. Скаржник Маселко Р.А. у засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не прибув.
Ознайомившись із копіями матеріалів адміністративних справ № № 181/832/19, 181/1015/19, усними поясненнями судді Юр’єва О.Ю., а також його додатковими письмовими поясненнями, заслухавши доповідача в дисциплінарному провадженні, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
7 липня 2019 року стосовно ОСОБА1 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння). Огляд на стан алкогольного сп’яніння було проведено із застосуванням приладу «Drager» (1,87 проміле).
10 липня 2019 року відповідний адміністративний матеріал надійшов до Межівського районного суду Дніпропетровської області та автоматизованою системою документообігу суду розподілений судді Юр’єву О.Ю. (справа № 181/832/19).
Матеріали адміністративної справи № 181/832/19 (після протоколу автоматизованого розподілу справи) містять 3 аркуші: три заяви ОСОБА1 від 23 липня, 30 липня та 7 серпня 2019 року про відкладення розгляду справи (жодної судової повістки або телефонограми, з якої вбачалося б повідомлення ОСОБА1 про судові засідання матеріали адміністративної справи не містять).
З листа Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (який Маселко Р.А. долучив до скарги) вбачається, що вказана справа призначалась до розгляду на: 31 липня, 8 серпня, 14 серпня 2019 року. Проте, як було встановлено, вперше справа була призначена до розгляду на 24 липня 2019 року.
10 серпня 2019 року стосовно ОСОБА1 складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство).
12 серпня 2019 року відповівдний адміністративний матеріал надійшов до Межівського районного суду Дніпропетровської області та автоматизованою системою документообігу суду розподілений судді Юр’єву О.Ю. (справа № 181/1015/19).
Цього самого дня від ОСОБА1 до суду надійшло клопотання про об’єднання адміністративних справ за частиною першою статті 130 та статтею 173 КУпАП.
Постановою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. від 12 серпня 2019 року об’єднано в одне провадження справи про вчинення адміністративного правопорушення стосовно ОСОБА1: № 181/832/19 – за частиною першою статті 130 КУпАП та № 181/1015/19 – за статтею 173 КУпАП. Об’єднаній справі присвоєно № 181/1015/19.
ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 130 та статтею 173 КУпАП, і на підставі частини другої статті 36 цього Кодексу накладено адміністративне стягнення за статтею 173 КУпАП у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин. Вирішено питання судових витрат.
Приймаючи вказану постанову, суд першої інстанції керувався тим, що громадські роботи, передбачені санкцією статті 173 КУпАП, є більш суворим видом адміністративного стягнення, ніж стягнення, встановлене статтею 130 КУпАП, тому вважав за доцільне накласти на ОСОБА1 адміністративне стягнення в межах санкції статті 173 КУпАП у виді громадських робіт, яке за видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для виховання правопорушника та запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами, а також буде достатнім для досягнення завдання та мети, передбачених статтями 1, 23 КУпАП.
У наданих поясненнях щодо суті дисциплінарної скарги суддя Юр’єв О.Ю. зазначив, що рішення про задоволення клопотання щодо об’єднання справ №№ 181/1015/19, 181/832/19 в одне провадження не суперечить чинному процесуальному законодавству України. Постанова від 12 серпня 2019 року є вмотивованою, законною, справедливою та такою, яка прийнята на підставі встановлених фактичних обставин вчинення діянь та дослідження наявних у справі доказів. Твердження скаржника, що матеріали адміністративної справи розглянуто суддею раніше від призначеного строку, не можуть вважатись порушенням процесуального порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, оскільки про розгляд справи саме 12 серпня 2019 року заявила особа, яка притягалась до адміністративної відповідальності (матеріали справи таких відомостей не містять), про що було подане письмове клопотання щодо об’єднання справ та їх розгляд. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, визначені статтею 36 КУпАП, як зазначив суддя Юр’єв О.Ю., ним порушено не було.
Суддя також наголошує, що особа, до якої застосовано стягнення у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин, відбула вказане покарання повністю, що підтверджено повідомленням органу пробації, а також сплатила судовий збір за розгляд вказаної справи.
Щодо доводів скаржника про непозбавлення правопорушника права керування транспортними засобами суддя Юр’єв О.Ю. зазначає, що на підставі фактичних обставин справи та наданих доказів ним було прийнято рішення застосувати основне покарання у виді громадських робіт, яке для правопорушника є більш тяжким видом адміністративного стягнення.
Після відкриття дисциплінарної справи суддя Юр’єв О.Ю. надав письмові додаткові пояснення щодо суті скарги, у яких зазначив таке.
Відповідно до частини другої статті 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення за статтею 173 КУпАП, розглядається протягом доби з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Тому, як зазначив суддя Юр’єв О.Ю., з метою дотримання прав особи та принципу Європейського суду з прав людини «щоб особа була почутою» вирішив невідкладно розглянути ці справи 12 серпня 2019 року, що кореспондується із процесуальними вимогами КУпАП щодо строку розгляду справи за статтею 173 КУпАП упродовж доби.
Стосовно обрання виду адміністративного стягнення щодо ОСОБА1 суддя вказав, що відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У рішенні у справі «Салов проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини (далі – Конвенція) рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Отже, як зазначив суддя Юр’єв О.Ю., під час розгляду адміністративної справи ОСОБА1 однозначно був почутим: його клопотання про одночасний розгляд справ, що перебували на одночасному розгляді в провадженні суду було задоволено на виконання імперативних вимог статті 36 КУпАП; він просив призначити йому покарання відповідно до вимог чинного законодавства: в межах санкції, установленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених; ОСОБА1 погодився з рішенням, оскільки він його не оскаржив, відбув стягнення, сплатив судовий збір, тому, як наголосив суддя, не можна стверджувати, що його дії під час розгляду об’єднаної адміністративної справи у будь-який спосіб унеможливили реалізацію учасниками судового процесу (а це лише ОСОБА1) наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Що стосується можливого порушення підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, суддя просив урахувати, що постанову від 12 серпня 2019 року прийнято в межах вимог, передбачених КУпАП, зокрема статтями 283–285 КУпАП, вона містить опис обставин, установлених під час розгляду об’єднаної адміністративної справи, досліджені судом докази, мотиви ухваленого рішення, а тому жодних порушень вимог чинного КУпАП чи інших нормативно-правових актів він не вчиняв.
Зокрема, з постанови суду за результатами розгляду вказаних справ убачається, що особа, яка вчинила адміністративні правопорушення за частиною першою статті 130 та статтею 173 КУпАП, була присутньою під час розгляду справи, свою вину визнала, щиро розкаялась у вчиненому. Суддя також урахував усі наявні у справі докази наявності вини та складу адміністративних правопорушень, про що зазначено в постанові. Після заслуховування особи, яка вчинила адміністративні правопорушення, дослідивши матеріали справи, урахувавши ставлення особи до вчиненого, суд дійшов висновку про об’єднання справ в одне провадження згідно з нормами КУпАП та про доцільність застосування до правопорушника покарання у виді громадських робіт.
Як зазначалося вище, усі мотиви особи, яку було притягнуто до адміністративної відповідальності, враховано й застосовано всі положення чинного законодавства України.
Крім того, суддя вказав, що відповідно до частини другої статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Проте, як наголосив суддя, у постанові суду зазначено, що «суддя вважає дискримінаційним щодо осіб, які вчинили правопорушення даного виду, таким, що суперечить положенням ст.ст.245, 280 КУпАП, ст.ст. 21 і 24 Конституції України, а окрім цього унеможливлює вмотивоване визначення виду і розміру адміністративного стягнення за конкретне правопорушення, в разі, якщо санкція статті КУпАП, якою за нього передбачена відповідальність, є альтернативною, чи у разі необхідності застосування положень ч. 2 ст. 36 КУпАП».
Станом на день ухвалення рішення за адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, було встановлено стягнення у виді накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік; за статтею 173 КУпАП – накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
За ієрархією стягнень, установлених статтею 24 КУпАП, як наголосив суддя, громадські, виправні роботи та адміністративний арешт є більш серйозними стягненнями та їх наявність у статті 173 КУпАП однозначно вказувала на те, що за санкцією саме цієї статті слід застосовувати стягнення у разі об’єднання зі справою за частиною першою статті 130 КУпАП.
Частиною другою статті 36 КУпАП установлено, що до основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Тобто, як зауважив суддя, приєднання додаткового стягнення є виключно дискрецією судді, який приймає рішення в таких справах.
З огляду на тяжкість покарання за статтею 173 КУпАП, на думку судді Юр’єва О.Ю., вказана стаття належить до «кримінального обвинувачення» у розумінні Конвенції, оскільки передбачає позбавлення волі особи – арешт, як найсуворіший вид покарання.
Тому застосування стягнення до особи правопорушника у виді громадських робіт, ураховуючи характер вчиненого правопорушення та особу правопорушника, є правом суду.
На думку судді Юр’єва О.Ю., доводи дисциплінарної скарги Маселка Р.А. зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, копії матеріалів адміністративних справ №№ 181/832/19, 181/1015/19, урахувавши усні та письмові пояснення судді Юр’єва О.Ю., дійшла висновку, що дії судді не містять складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Щодо наявності підстав для притягнення судді Юр’єва О.Ю. до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно з вимогами пункту 2.5 цих Правил водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У статті 1 КУпАП закріплено, що завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з частиною першою статті 130 КУпАП (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 173 КУпАП дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, – тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Згідно із статтею 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Відповідно до частини першої статті 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173 КУпАП, розглядаються протягом доби.
Водночас, порушивши вимоги частини першої статті 277 КУпАП, суддя Юр’єв О.Ю. не розглянув справу про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП у п’ятнадцятиденний строк.
Як було зазначено, адміністративний протокол про вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, надійшов до суду 10 липня 2019 року. Суддя призначав розгляд справи чотири рази. Водночас ОСОБА1 тричі подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи без надання підтверджуючих доказів необхідності такого відкладення, які суддя врахував.
Проте в день надходження до суду адміністративного протоколу про вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, суддя об’єднав вказані адміністративні матеріали і розглянув їх протягом доби.
Згідно із статтею 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Суддя Юр’єв О.Ю. вказав, що на підставі фактичних обставин справи та наданих доказів вирішив застосувати основне покарання у виді громадських робіт, яке для правопорушника є більш тяжким видом стягнення.
У той же час санкція частини першої статті 130 КУпАП (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення) безальтернативно у виді основного стягнення встановлює штраф у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Вочевидь таке стягнення свідчить про підвищену суспільну небезпеку діяння, визначеного частиною першою статті 130 КУпАП, а тому законодавець установив, що виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами, неможливе в інший спосіб, незалежно від наявності чи відсутності обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
У частині другій статті 33 КУпАП зазначено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Відповідно до роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», убачається, що позбавлення права керування транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених частиною третьою статті 121, частиною четвертою статті 122, статтею 1222, частиною третьою статті 123, статтями 124, 130 КУпАП. Можливості накладати на винну особу таке стягнення як додаткове КУпАП не надає.
Суддя у додаткових поясненнях вказав, що за ієрархією стягнень, визначених статтею 24 КУпАП, громадські, виправні роботи та адміністративний арешт є більш серйозними стягненнями та їх наявність у статті 173 КУпАП однозначно вказувала на те, що за санкцією саме цієї статті слід застосовувати стягнення при об’єднанні зі справою за частиною першою статті 130 КУпАП.
Слід звернути увагу, що стаття 24 КУпАП містить такі види стягнень: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 51) громадські роботи; 6) виправні роботи; 61) суспільно корисні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) арешт з утриманням на гауптвахті.
У постанові суду не наведено мотивів, чому саме суддя дійшов висновку, що громадські роботи є більш серйозним стягненням, аніж позбавлення права керування транспортними засобами, якщо ці стягнення перебувають на одному рівні.
Крім того, як було зазначено, санкція частини першої статті 130 КУпАП безальтернативно у виді основного стягнення встановлювала штраф у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Отже, суддя Юр’єв О.Ю. в судовому рішенні не навів обґрунтування застосування стягнення саме у виді громадських робіт.
Із копії матеріалів об’єднаної адміністративної справи № 181/1015/19 убачається, що стосовно ОСОБА1 складено адміністративний протокол за статтею 173 КУпАП з огляду на те, що він образив громадянина ОСОБА2 та висловлювався нецензурною лайкою, чим порушив громадський порядок та спокій громадян.
Висновок суду про те, що вказане адміністративне правопорушення є більш серйозним, ніж керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, оскільки стаття 173 КУпАП належить до «кримінального обвинувачення» у розумінні Конвенції, є також необґрунтованим, адже стаття 130 КУпАП також належить до «кримінального обвинувачення» у розумінні Конвенції.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, Європейський суд з прав людини поширює і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (рішення у справі «Лучанінова проти України»).
Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, як і значно перевищує мінімальний розмір штрафу, визначений частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України, а також передбачає обов’язкове позбавлення права керування транспортним засобом.
Обов’язкову відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів, безумовно мають враховувати як особи, яких звинувачують у вчиненні адміністративного правопорушення, їх захисники, так і суд, що здійснює розгляд відповідних справ.
У рішенні суддя зазначив: «Громадські роботи, передбачені санкцією ст. 173 КУпАП, є суворішим видом адміністративного стягненням, а ніж стягнення, передбачене в ст. 130 КУпАП, а тому це правопорушення є більш серйозним, вважаю за необхідне накласти на ОСОБА1 адміністративне стягнення в межах санкції цієї статті у виді громадських робіт, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами, а також буде достатнім для досягнення мети, передбаченої ст. ст. 1, 23 КУпАП».
Водночас з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ОСОБА1 не вперше вчиняє адміністративні правопорушення, установлені статтею 130 КУпАП.
Згідно з постановою Межівськогого районного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2009 року за частиною першою статті 130 КУпАП на ОСОБА1 накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік.
Відповідно до постанови Межівськогого районного суду Дніпропетровської області від 6 березня 2014 року за частиною першою статті 130 КУпАП на ОСОБА1 накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на сім діб.
Таким чином, твердження судді, що громадські роботи є справедливими, відповідають характеру вчиненого адміністративного правопорушення і будуть достатніми для виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень ОСОБА1, суперечать встановленим обставинам, як і те, що ОСОБА1 розкаявся у вчиненому.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено: «Звернути увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягують до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників».
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Водночас суддя Юр’єв О.Ю. під час розгляду адміністративних справ щодо ОСОБА1 зазначених вимог не дотримав. Суддя спрощено підійшов до розгляду справи.
Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується й конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено в прецедентах Європейського суду з прав людини.
Умотивованість – це вимога до суду письмово наводити у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, що є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він ухвалив саме таке рішення, погодився з одними доводами та відкинув інші.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Відповідно до пунктів 34–36, 40 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав ухвалення рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а й насамперед є гарантією від свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави ухвалення рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад мотивів ухвалення рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки слід знайти відповідний баланс між стислістю та належним розумінням ухваленого рішення.
Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та однозначний спосіб.
Європейський суд з прав людини зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов’язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення у справі «Олюджіч проти Хорватії»).
Щоб судове рішення вважалося належно вмотивованим, недостатньо лише процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
Звільняючи від покарання (у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком один рік) особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, що становить високу суспільну небезпеку, суддя мав застосувати особливо переконливі аргументи, щоб зовнішні спостерігачі були переконані у справедливості судового розгляду.
Водночас, мотивуючи постанову Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року, суддя Юр’єв О.Ю. лише зазначив, що громадські роботи, визначені санкцією статті 173 КУпАП, є більш суворим видом адміністративного стягнення, аніж стягнення, передбачене статтею 130 КУпАП, отже, це адміністративне правопорушення є більш серйозним, тому суддя вирішив накласти стягнення в межах санкції цієї статті у виді громадських робіт.
У той же час судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, з огляду на специфіку й суворість санкції вимагає детального з’ясування всіх обставин справи та виваженого підходу з дотриманням прав людини. Зважаючи на суворість покарання, яке передбачене статтею 130 КУпАП, це правопорушення не є незначним, належить до «кримінального обвинувачення» у розумінні Конвенції, отже, вимагає застосування всіх гарантій, визначених у статті 6 цієї Конвенції.
Слід також зауважити, що в поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя, суддя Юр’єв О.Ю. намагався пояснити, у чому саме полягало його внутрішнє переконання під час обрання адміністративного стягнення у виді громадських робіт. Водночас у постанові Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року таких мотивів не наведено.
Згідно з Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Він має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною. Крім того, суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді (статті 1, 3, 6, 15).
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності наголошується, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті все більшої глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов’язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.
Порушення, так само, як і дотримання правил суддівської етики, можуть впливати на рівень довіри як у бік збільшення (підвищення), так і у бік зменшення (зниження). Впевненість громадськості в судовій владі підривається, якщо прийняття рішення суддею створює враження такого, що було прийнято під стороннім впливом. Судова влада повинна користуватись довірою не тільки з боку сторін у розгляді конкретної справи, а й з боку суспільства у цілому (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).
Довіра до судової влади залежить від упевненості громадськості у чесності, незалежності, неупередженості, справедливості суду та поваги до судових рішень як мірила ефективності відновлення порушеного права.
З урахуванням викладеного Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що дії судді Юр’єва О.Ю. під час розгляду об’єднаної справи про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА1 не можна визнати сумісними з поняттям справедливого суду та такими, що гарантують фундаментальні права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 1978 року № 7360/76 у справі «Лео Занд проти Австрії» зазначено, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції охоплює всю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (пункт 68).
Ухвалення судом першої інстанції під головуванням судді Юр’єва О.Ю. невмотивованого рішення, яким ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 130 та статтею 173 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин, дає підстави для висновку, що такий суд не може вважатися «судом, встановленим законом».
На думку Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, зазначене порушення суддя Юр’єв О.Ю. учинив внаслідок недбалості. Під час проведення перевірки та розгляду дисциплінарної справи не встановлено ообставин, що вказували б на умисність дій судді Юр’єва О.Ю.
Надані суддею пояснення не спростовують допущеного ним порушення, оскільки є достатні підстави вважати, що встановлені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи обставини були допущені внаслідок неефективного та несумлінного використання суддею Юр’євим О.Ю. своїх процесуальних повноважень, невжиття ним заходів для забезпечення об’єктивного розгляду справи справедливим судом.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що, здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон так, щоб не порушувати довіри громадян до справедливого судового розгляду незалежним і неупередженим судом. Однак встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення безсумнівно вказують на те, що суддя Юр’єв О.Ю. під час розгляду об’єднаної адміністративної справи № 181/1015/19 діяв усупереч вимогам КУпАП, унаслідок чого не забезпечив справедливого судового розгляду вказаної справи.
Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне притягнути суддю Юр’єва О.Ю. до дисциплінарної відповідальності із вказаних підстав.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
З характеристики, яку надав Межівський районний суд Дніпропетровської області, вбачається, що за період роботи у цьому суді Юр’єв О.Ю. зарекомендував себе як кваліфікований юрист, досвідчений, працьовитий і принциповий суддя, який відповідально ставиться до виконання своїх обов’язків. Особливу увагу приділяє підвищенню професійних знань і ділових якостей, організовує свою роботу на належному рівні, призначає й розглядає справи у встановлені законом строки. За особистими якостями є енергійним, ініціативним, дисциплінованим, вимогливим до себе та працівників.
Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Юр’єва О.Ю., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує неумисний характер допущених порушень, позитивну характеристику, відсутність дисциплінарних стягнень, а також ступінь вини у вчиненні проступку, яка у цьому разі є недбалістю.
З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва Олександра Юрійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Інна ПЛАХТІЙ
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Ольга ПОПІКОВА
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Юлія БОКОВА
