Вища рада правосуддя, розглянувши матеріали дисциплінарної справи, відкритої за скаргою адвоката Новака Андрія Ігоровича – представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина Віталія Вікторовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 27 липня 2021 року за вхідним № 6832/0/8-21 надійшла копія постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 11-84сап19 за скаргою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА1 на рішення Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 року № 60/0/15-19 про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду скаргу ОСОБА1 задоволено. Рішення Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 року № 60/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18 «Про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА1 до дисциплінарної відповідальності та залишення без розгляду дисциплінарної скарги і закриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА2» скасовано.
Частиною третьою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 3 серпня 2021 року доповідачем за вказаним матеріалом визначено члена Вищої ради правосуддя Розваляєву Т.С.
У зв’язку з набранням 5 серпня 2021 року чинності Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», було зупинено здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів.
17 вересня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів», який вводиться в дію з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
Зазначеними законами відновлено дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновлено розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, розподіл яких зупинено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21, з 1 листопада 2023 року.
Розділ ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 237, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя у справі № 6832/0/8-21 доповідачем визначено члена Вищої ради правосуддя Котелевець А.В.
Суддя Нікушин В.В. повідомлений про дату, час і місце розгляду вказаної справи.
Зазначену інформацію також оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
На адресу Вищої ради правосуддя від судді Нікушина В.В. надійшла заява від 22 грудня 2023 року про неможливість бути присутнім на засіданні Вищої ради правосуддя у зв’язку із перебуванням на лікарняному. В заяві суддя Нікушин В.В. просить розглядати дисциплінарну справу щодо нього за участю уповноваженого представника.
Рух дисциплінарної справи
29 червня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» (далі – ТОВ «Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна»), в особі адвоката Новака А.І., на дії суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина В.В., апеляційного суду Київської області Касьяненко Л. І., Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В., Верховного Суду України Сімоненко В.М., а саме порушення ними норм права під час розгляду в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного переглядів, а також при вирішенні питання про допуск до провадження Верховного Суду України скарги на ухвалу суду касаційної інстанції в цивільній справі № 369/238/15-ц за позовом ОСОБА3 до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (далі – ПАТ «Енергобанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Ройланс-Україна» (далі – ТОВ «Ройланс-Україна»), яке на підставі рішення загальних зборів учасників від 18 березня 2014 року № 1 змінене на ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шапрана В.В. від 28 липня 2017 року № 2375/0/18-17 дисциплінарну скаргу ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» на дії судді апеляційного суду Київської області Касьяненко Л.І. залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки суддю Касьяненко Л.І. звільнено з посади у зв’язку з поданням заяви про відставку.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 вересня 2017 року № 2882/1дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина В.В., Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О. В., Верховного Суду України Сімоненко В.М.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 листопада 2017 року № 3617/1дп/15-17 дисциплінарну скаргу ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» у частині оскаржуваних дій судді Верховного Суду України Сімоненко В.М. залишено без розгляду та закрито дисциплінарну справу через відсутність у скарзі відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.
Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18 суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина В.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення до Вищої ради правосуддя подання про звільнення з посади судді.
Дисциплінарну скаргу ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», подану адвокатом Новаком А.І., у частині оскаржуваних дій судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В. залишено без розгляду, оскільки рішенням Вищої ради правосуддя від 14 грудня 2017 року № 4081/0/15-17 Попович О.В. звільнена з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку.
Дії судді Нікушина В.В. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя кваліфікувала за статтею 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент вчинення суддею Нікушиним В.В. дисциплінарного проступку) та підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції.
Не погоджуючись із рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18, суддя Нікушин В.В. подав до Вищої ради правосуддя скаргу, в якій просив рішення скасувати та закрити дисциплінарне провадження.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 року № 60/0/15-19 рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина В.В. до дисциплінарної відповідальності залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 року № 60/0/15-19 ОСОБА1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2021 року (справа № 11-84сап19) скаргу ОСОБА1 задоволено. Рішення Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 року № 60/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18 «Про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА1 до дисциплінарної відповідальності та залишення без розгляду дисциплінарної скарги і закриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА2» скасовано.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 20 травня 2021 року зазначила, що всупереч вимогам статті 58 Конституції України дії судді ОСОБА1 кваліфіковано за законодавством, яке не було чинним ані на момент постановлення ним ухвали від 14 січня 2015 року, ані на момент прийняття ним рішення від 23 січня 2015 року у справі № 369/238/15.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні зауважила, що станом на час вчинення суддею ОСОБА1 дій, які стали підставою для його дисциплінарної відповідальності (постановлення у справі № 369/238/15-ц ухвали від 14 січня 2015 року та ухвалення рішення від 23 січня 2015 року) було визначено статтею 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
На думку Великої Палати Верховного Суду, Вища рада правосуддя в рішенні від 10 січня 2019 року № 60/0/15-19 не навела кваліфікації дій судді ОСОБА1 за жодним із пунктів частини першої статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на час вчинення суддею дисциплінарного проступку.
Водночас стаття 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», посилання на яку містить вказане рішення Вищої ради правосуддя як підставу притягнення судді ОСОБА1 до дисциплінарної відповідальності, визначала склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що навіть якщо припустити, що, кваліфікуючи дії судді як істотне порушення норм процесуального права, Вища рада правосуддя в рішенні допустила описку та помилково зазначила статтю 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», натомість маючи на увазі, що його дії підпадають під пункт 1 частини першої статті 83 Закону, згідно з яким підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності також є істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, в тому числі порушення правил підсудності, санкція за такі порушення на час їх вчинення не передбачала звільнення судді з посади.
Натомість пункт 5 частини першої статті 126 Конституції України у редакції, чинній на час вчинення суддею дисциплінарного проступку, визначав можливість звільнення судді з посади за порушення присяги.
Частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», яка була чинною на час вчинення суддею порушень, визначала, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. За правилами частини четвертої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час вчинення суддею дисциплінарного проступку, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Отже, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, визначених статтею 83 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачало врахування строків давності, визначених статтею 87.
Позиція Вищої ради правосуддя
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.
Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Дотримуючись принципу обов’язковості виконання судового рішення, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, обставин, викладених у рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18, з якими погодилася Вища рада правосуддя в рішенні від 10 січня 2019 року № 60/0/15-19, урахувавши пояснення судді Нікушина В.В., Вища рада правосуддя встановила таке.
Нікушин Віталій Вікторович Указом Президента України від 14 лютого 2011 року № 209/2011 призначений на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області строком на п’ять років.
29 червня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга ТОВ «Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», в особі адвоката Новака А.І., на дії, зокрема, судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина В.В., вчинені під час розгляду справи № 369/238/15-ц.
Адвокат Новак А.І. у дисциплінарній скарзі вказав, що під час ухвалення судового рішення у справі № 369/238/15-ц суддя Києво˗Святошинського районного суду Київської області Нікушин В.В. порушив імперативні вимоги та правила виключної підсудності і підвідомчості справ, передбачені статтею 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), умисно не вжив передбачені законодавством заходи щодо забезпечення повноти судового розгляду та встановлення всіх обставин справи, що мають істотне значення не лише для вирішення спору, а й для вирішення необхідних процесуальних питань, здійснив розгляд справи без належного повідомлення відповідачів про день, час і місце судового засідання.
Скаржник вважає, що, розглядаючи справу № 369/238/15-ц, суддя Нікушин В.В., за наявності в матеріалах справи доказів знаходження основної частини нерухомого майна у місті Києві, грубо порушив правила виключної підсудності, передбачені частиною першою статті 114 ЦПК України, та вирішив спір щодо нерухомого майна, яке знаходиться в Печерському та Подільському районах міста Києва. Вказані порушення, на думку скаржника, є підставою для притягнення судді Нікушина В.В. до дисциплінарної відповідальності.
Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 13 січня 2015 року ОСОБА3 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ПАТ «Енергобанк», ТОВ «Ройланс-Україна» (змінене на ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна») про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на нерухоме майно, розташоване у Подільському (нежилий будинок № 56 на вулиці Воздвиженській) та Печерському (АДРЕСА1) районах міста Києва, а також у Києво-Святошинському районі Київської області (житлові будинки на вулицях АДРЕСА2, АДРЕСА3, АДРЕСА4) та стягнення моральної шкоди (справа № 369/238/15-ц).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2015 року у складі судді Нікушина В.В відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 23 січня 2015 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року у складі судді Нікушина В.В. позовні вимоги ОСОБА3 задоволено частково.
Зокрема, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки від 21 лютого 2014 року, укладеними між ПАТ «Енергобанк» і ОСОБА3 та між ТОВ «Ройланс-Україна» і ОСОБА3, у рахунок погашення заборгованості банку перед позивачем за договором № ____ та додатковими угодами до нього від 21 лютого 2014 року за № 1/756 та за № 1/840 у розмірі 4 425 866,95 долара США, що у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) на час подання позову до суду становив 69 705 634 грн 90 коп., та в розмірі 1 221 073 швейцарських франків 72 сантима, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подання позову до суду становив 18 843 853 гривень 86 копійок.
Визнано за ОСОБА3 право власності на нежилі приміщення нежилого будинку, літера «А», реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна ____, розташованого за адресою: вулиця Воздвиженська, 56, місто Київ (згідно з указаним у рішенні переліком). Загальна вартість нежилих приміщень становить 65 766 469 гривень.
Також визнано за ОСОБА3 право власності на квартиру № ___ за адресою: АДРЕСА1, вартістю 20 174 599 гривень.
Цим рішенням визначено питання про розподіл судового збору.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 серпня 2016 року відмовлено у відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Енергобанк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року у справі № 369/238/15-ц.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 369/238/15-ц.
Слід зазначити, що правила підсудності цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, встановлені статтями 108–114 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА3 з позовом до суду).
За загальним правилом, передбаченим статтею 109 ЦПК України (у редакції, чинній на дати ухвалення суддею Нікушиними В.В. відповідних судових рішень), якщо інше не встановлено цим Кодексом, позови до фізичної особи пред’являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичної особи – за її місцезнаходженням.
Статтею 110 ЦПК України передбачені категорії справ, для яких встановлено альтернативну підсудність. Зокрема, відповідно до частини п’ятої цієї статті позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Звертаючись до Києво-Святошинського районного суду Київської області, позивач ОСОБА3 зазначав про порушення його прав як споживача фінансово-кредитних послуг та додав довідку № 7, видану 5 січня 2015 року виконкомом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про те, що він проживає на вулиці Скіфській, 50, у селі Софіївській Борщагівці Києво-Святошинського району Київської області.
Однак частиною чотирнадцятою статті 110 ЦПК України передбачено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно із цією статтею підсудна справа, крім виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.
У силу імперативних вимог частини першої статті 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Отже, з огляду на предмет спору у цьому випадку безумовному застосуванню підлягали правила виключної підсудності, визначені частиною першою статті 114 ЦПК України.
Заявлена ОСОБА3 у вимогах позовної заяви заставна вартість нерухомого майна становила:
- на вулиці Вождвиженській, 56, у Подільському районі міста Києва (нежилі приміщення загальною площею 3 689,10 кв. м, що становить 97/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, а також нежилі приміщення офісного будинку площею 113,20 кв. м, що становить 3/100 частини від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м) – 41 285 937 гривень 23 копійок;
- на вулиці АДРЕСА1 (квартира № ___, що складається з 9 жилих кімнат, разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, житловою площею 387,80 кв. м, загальною площею692,60 кв. м) – 36 931 660 гривень;
- три житлові будинки загальною площею по 260 кв. м кожен, розташовані на вулицях АДРЕСА2, АДРЕСА3, АДРЕСА4, – 5 400 000 гривень.
Отже, згідно з позовом, найбільша за площею та вартістю частина спірного нерухомого майна розташована у Подільському районі міста Києва.
Водночас позовна заява та додані до неї матеріали не містили відомостей, що вимоги стосовно майна в Києво-Святошинському районі Київської області пов’язані з вимогами щодо об’єктів нерухомості, розташованих у Подільському та Печерському районах міста Києва, оскільки до позовної заяви не було додано договору іпотеки щодо цього нерухомого майна, як і будь-яких інших документів на підтвердження правової підстави звернення на нього стягнення, а також пов’язаності цих вимог.
Більше того, з позовної заяви та доданих до неї матеріалів неможливо встановити, що будинки у Києво-Святошинському районі Київської області дійсно існують, оскільки у позові зазначено лише назву населеного пункту – село Петрушки та вулиць – Яблунева, Грушевського, Яремчука, на яких вони начебто розташовані, без будь-якої конкретної інформації щодо цих об’єктів, тобто фактично без обов’язкових реквізитів майна, на яке має бути звернуто стягнення.
На думку Вищої ради правосуддя, сукупність цих обставин викликає у стороннього спостерігача сумніви у тому, чи не заявлено вимоги щодо зазначеного нерухомого майна в Києво-Святошинському районі Київської області з метою штучного створення підстав для територіальної підсудності цього позову Києво-Святошинському районному суду Київської області.
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушин В.В. залишив зазначені обставини поза увагою та ухвалою від 14 січня 2015 року відкрив провадження у справі № 369/238/15-ц, призначивши розгляд на 23 січня 2015 року.
Справа № 369/238/15-ц була розглянута за одне судове засідання, яке розпочалося 23 січня 2015 року о 14 год 21 хв та закінчилося того самого дня о 15 год 33 хв, з 10-хвилиною перервою.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність».
Вища рада правосуддя вважає, що розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
У судове засідання не прибули представники відповідачів, причини їхньої неявки суддя Нікушин В.В. не встановлював, натомість згідно із протоколом судового засідання о 14 год 25 хв виніс на обговорення питання про можливість розгляду справи за їхньої відсутності. Заслухавши думку представника позивача, на місці ухвалив розглядати справу за відсутності відповідачів та їхніх представників.
Згідно із частинами першою, четвертою, п’ятою статті 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
За частиною першою статті 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі:
1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки;
2) першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно з матеріалами справи ПАТ «Енергобанк» і ТОВ «Ройланс-Україна», змінене на ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», знаходяться за адресою: вулиця Воздвиженська, 56, місто Київ, 04071.
У справі № 369/238/15-ц містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, згідно з якими повістки про виклик у судове засідання, призначене на 23 січня 2015 року на 14 год 00 хв, були надіслані:
ПАТ «Енергобанк» за адресою: «вул. Воздвиженська, 56, м. Київ, Київська обл.»;
ТОВ «Ройланс-Україна» за адресою: «вул. Воздвиженська, 56, м. Київ, Києво-Святошинський район, Київська область».
У зазначених рекомендованих повідомленнях є відмітки про те, що відповідну поштову кореспонденцію адресатам вручено 17 січня 2015 року.
Вища рада правосуддя враховує, що в рекомендованому повідомленні щодо ТОВ «Ройланс-Україна» некоректно вказано адресу місцезнаходження цього відповідача, зокрема помилково дописано «Києво-Святошинський район, Київська область», хоча, як зазначено вище, цей відповідач знаходився в місті Києві, при цьому поштовий індекс зазначено правильно.
Разом із тим відповідно до наявних у справі матеріалів 21 січня 2015 року представник ПАТ «Енергобанк» подав до Києво-Святошинського районного суду Київської області клопотання про відкладення розгляду справи № 369/238/15-ц, призначеного на 23 січня 2015 року на 14 год 00 хв.
Клопотання мотивовано тим, що ПАТ «Енергобанк» оскаржило ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 січня 2015 року про відкриття провадження у справі до суду апеляційної інстанції, на підтвердження чого було додано копію акта опису вкладеної кореспонденції, надісланої на адресу Апеляційного суду Київської області, від 20 січня 2015 року та копію відповідного фіскального чека.
На копії цього клопотання є відмітка про його одержання судом 21 січня 2015 року.
Із змісту клопотання вбачається, що ПАТ «Енергобанк» було обізнане про дату, час та місце судового засідання. Проте суддя Нікушин В.В. зазначене клопотання про відкладення розгляду справи залишив поза увагою, доказів того, що суддя його розглянув, матеріали справи не містять.
Варто зауважити, що предмет спору в зазначеній справі виник із кредитно-фінансових правовідносин, вартість нерухомого майна, щодо якого заявлено вимоги про звернення стягнення, становила більше 80 000 000 гривень.
Вказані обставини характеризують складність справи та її значимість для сторін. Однак суддя Нікушин В.В. розглянув справу № 369/238/15-ц та ухвалив у ній рішення за одне судове засідання 23 січня 2015 року, тобто у строк, що не перевищував 10 днів із дня відкриття провадження в цій справі, за відсутності представників відповідачів, не з’ясувавши причин їх неявки, а також проігнорувавши клопотання представника одного з них про відкладення її розгляду.
З матеріалів дисциплінарної справи убачається, що судове рішення, ухвалене Києво-Святошинським районним судом 23 січня 2015 року у справі № 369/238/15, набрало законної сили 12 травня 2015 року і на його виконання за ОСОБА3 зареєстровано право власності на визнане за цим рішенням майно.
Водночас у контексті спірних правовідносин важливим є те, що внаслідок зазначених вище дій судді Нікушина В.В. відповідачі у справі № 369/238/15 позбавлені можливості відстоювати свою позицію в суді першої інстанції щодо суті спору, за результатами розгляду якого вони втратили право власності на майно вартістю близько 80 000 000 гривень.
Таким чином, суддя Нікушин В.В.:
- під час вирішення питання про відкриття провадження у справі № 369/238/15-ц порушив обов’язки, встановлені статтями 115, 116 ЦПК України, не з’ясував, чи належить розгляд вказаної справи до юрисдикції Києво-Святошинського районного суду Київської області, що є порушенням вимог статей 114, 210 ЦПК України щодо вмотивованості судового рішення;
- під час постановлення ухвали про відкриття провадження у справі № 369/238/15-ц не встановив, яке саме право позивача порушено – на отримання послуг чи продукції, не обґрунтував, чому саме вказаний позов підлягав розгляду на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідно до правил статті 110 ЦПК України;
- під час розгляду справи № 369/238/15-ц не з’ясував, чи були належним чином повідомлені відповідачі – ПАТ «Енергобанк» і ТОВ «Ройланс-Україна», змінене на ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», що є порушенням статей 74, 76 ЦПК України, натомість, на порушення вимог частин першої, четвертої статті 169 ЦПК України, ухвалив рішення за одне засідання 23 січня 2015 року, у якому не були присутні відповідачі. Незважаючи на процесуальний обов’язок судді Нікушина В.В. відкласти розгляд справи, не порушуючи двомісячний строк її розгляду, який закінчувався 13 березня 2015 року, суддя не дотримався «справедливого балансу» між сторонами, що відповідно до пункту 97 рішень ЄСПЛ від 27 квітня 2017 року у справі «Schmidt v. Latvia», від 27 жовтня 1993 року у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands», серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та від 23 жовтня 1996 року у справі «Ankerl v. Switzerland», Reports 1996-V, параграф 38, є порушенням права ПАТ «Енергобанк» і ТОВ «Ройланс-Україна» (зміненого на ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна») на справедливий суд.
Така послідовність дій судді Нікушина В.В. у взаємозв’язку із характером вчинених ним порушень норм процесуального закону, зокрема щодо правил підсудності, нічим не обґрунтований відступ від звичайної судової практики, швидкість розгляду справи та інші встановлені вище обставини дають підстави вважати дії судді умисними, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 травня 2021 року (справа № 11-84сап19), характер процесуальних порушень, допущених суддею Нікушиним В.В. під час розгляду справи № 369/238/15-ц, не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на дату ухвалення суддею Нікушиним В.В. відповідних судових рішень) як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, в тому числі порушення правил підсудності.
Разом з тим, відповідно до приписів частини другої статті 109 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Згідно із характеристикою Нікушин В.В. за час роботи на посаді судді зарекомендував себе як професійно досвідчений суддя, який уміло використовує свої знання у практичній роботі, систематично та результативно працює над підвищенням і оновленням професійного досвіду, сумлінно ставиться до виконання своїх професійних обов’язків, цілеспрямовано організовує свою роботу, дисциплінований.
Вища рада правосуддя вважає, що в даному випадку має місце умисне істотне порушення суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справі № 369/238/15-ц, в тому числі порушення правил підсудності, що з огляду на викладене свідчить про наявність підстави для притягнення судді Нікушина В.В. до дисциплінарної відповідальності, визначеної пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на момент ухвалення суддею відповідних судових рішень (14 та 23 січня 2015 року).
Однак, беручи до уваги, що розгляд питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина В.В. здійснюється за процедурою, визначеною частиною третьою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», тобто в рамках здійснення дисциплінарного провадження, Вища рада правосуддя вважає, що підлягають врахуванню строки, в межах яких до судді застосовується дисциплінарне стягнення.
Частиною четвертою статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент постановлення суддею Нікушиним В.В. ухвали про відкриття провадження у справі № 369/238/15 (14 січня 2015 року) та дати ухвалення ним у цій справі судового рішення (23 січня 2015 року)) були встановлені строки давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (за винятком допущення суддею порушення присяги), а саме визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Згідно із частиною одинадцятою статті 109 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 1402-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Відповідно до цього конституційного положення при вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності застосування трирічного строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно із ситуацією, коли застосовувався строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності – не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року із дня вчинення проступку.
Дисциплінарна справа щодо судді була відкрита ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 13 вересня 2017 року, а дії, які стали підставою для звернення зі скаргою до Вищої ради правосуддя відбулись у січні 2015 року. Отже, з огляду на встановлені обставини, строк застосування дисциплінарного стягнення до судді Нікушина В.В. сплинув.
Частиною першою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду Вища рада правосуддя має право скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження.
Вища рада правосуддя, ураховуючи викладене, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 49, 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,
вирішила:
скасувати рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 травня 2018 року № 1536/1дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина Віталія Вікторовича.
Дисциплінарне провадження стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Нікушина Віталія Вікторовича закрити.
Голова Вищої ради правосуддя Григорій УСИК
Члени Вищої ради правосуддя Юлія БОКОВА
Сергій БУРЛАКОВ
Олег КАНДЗЮБА
Оксана КВАША
Олена КОВБІЙ
Станіслав КРАВЧЕНКО
Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Роман МАСЕЛКО
Олексій МЕЛЬНИК
Микола МОРОЗ
Інна ПЛАХТІЙ
Віталій САЛІХОВ
Олександр САСЕВИЧ
