Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Ковбій О.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхова В.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Маселка Романа Анатолійовича щодо судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича Володимира Олексійовича,
встановила:
11 квітня 2022 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № М-6/9/7-22 надійшла дисциплінарна скарга Маселка Р.А. від 9 квітня 2022 року щодо дисциплінарного проступку судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О.
Скаржник просить притягнути суддю Монича В.О. до дисциплінарної відповідальності, вказуючи на наявність у його поведінці ознак дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до статей 107, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі – Закон № 1635-IX), яким внесено зміни до Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», в тому числі в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. Із дня набрання чинності Законом № 1635-IX здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, підготовка висновку з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи покладено на дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя, визначеного автоматизованою системою розподілу справ, який входить до складу служби дисциплінарних інспекторів, що створюється в секретаріаті Вищої ради правосуддя як самостійний структурний підрозділ для реалізації повноважень Вищої ради правосуддя щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів.
До створення служби дисциплінарних інспекторів з метою недопущення порушення вимог Закону № 1635-IX 5 серпня 2021 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 1809/0/15-21 про зупинення з 5 серпня 2021 року розподілу між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX передбачалося, що конкурс на зайняття посад дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя оголошується після завершення оцінювання відповідності членів Вищої ради правосуддя (крім Голови Верховного Суду) критеріям професійної етики та доброчесності, але не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом.
26 січня та 23 лютого 2022 року у більшості членів Вищої ради правосуддя припинилися повноваження у зв’язку з їх звільненням із посади за власним бажанням, отже, з 24 лютого 2022 року був відсутній повноважний склад Вищої ради правосуддя, визначений статтею 131 Конституції України.
Після цього Етичною радою було здійснено оцінювання відповідності членів Вищої ради правосуддя.
11 та 12 січня 2023 року під час XІХ позачергового з’їзду суддів України шляхом таємного голосування обрано вісьмох членів Вищої ради правосуддя, у зв’язку із чим повноважний склад Вищої ради правосуддя відновлено. Після відновлення повноважного складу Вищої ради правосуддя конкурс на зайняття посад дисциплінарних інспекторів не був оголошений.
17 вересня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (далі – Закон № 3304-ІХ), який вводиться в дію з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя». Згідно із Законом № 3304-ІХ розділ ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 23-7, яким установлено, зокрема, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», а отже, з 19 жовтня 2023 року введено в дію норми Закону № 3304-ІХ стосовно здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, у тому числі в перехідний період до початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновлено розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, розподіл яких зупинено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21, з 1 листопада 2023 року.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2023 року зазначену дисциплінарну скаргу Маселка Р.А. щодо судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхову В.В. для проведення попередньої перевірки.
На сьогодні служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала роботу.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліховим В.В. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги Маселка Р.А. щодо судді Монича В.О., за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у ньому пропозицію.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Саліхова В.В., розглянувши складений ним висновок разом та матеріали попередньої перевірки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. з огляду на таке.
Монич Володимир Олексійович Указом Президента України від 28 грудня 1999 року № 1624/99 призначений на посаду судді Мукачівського районного суду Закарпатської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 17 січня 2002 року № 35/2002 у межах п’ятирічного строку переведений на роботу на посаді судді Мукачівського міського суду Закарпатської області, Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 переведений до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2005 року № 2553-IV Монич В.О. обраний на посаду судді місцевого Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково.
У дисциплінарній скарзі зазначено, що відповідно до постанови Свалявського районного суду Закарпатської області від 20 лютого 2020 року у справі № 303/81/20 27 грудня 2019 року громадянин ОСОБА2 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння та відмовився від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння у присутності двох свідків. У судовому засіданні адвокат судді пояснив, що того дня ОСОБА2 транспортним засобом не керував, а знаходився в ньому як пасажир, що в судовому засіданні також підтвердили двоє свідків.
При цьому скаржник звернув увагу, що інспектори патрульної поліції, які були на місці події та складали протокол про адміністративне правопорушення щодо судді ОСОБА2, в судовому засіданні допитані не були. Зокрема, до суду викликали як свідка інспектора роти № 4 взводу № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенанта ОСОБА3, який склав протокол про адміністративне правопорушення, проте він до суду не з’явився з невідомих причин, у зв’язку із чим суд був позбавлений можливості з’ясувати будь-які факти щодо складеного протоколу. Незважаючи на неможливість з’ясування обставин адміністративного правопорушення, суд із невідомих причин не викликав вказаного свідка повторно, хоча причини його неявки до суду могли бути поважними.
Таким чином, як наголосив скаржник, суд допитав лише осіб, які очевидно були пов’язані із суддею ОСОБА2, та не допитав ключових свідків – поліцейських, які складали протокол про адміністративне правопорушення стосовно судді, тобто не вжив достатніх заходів для з’ясування всіх обставин справи, необхідних для ухвалення об’єктивного рішення. У результаті суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) стосовно ОСОБА2 на підставі пункту 1 частини першої статті 247 цього Кодексу у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. На думку скаржника, «під кутом зору стороннього спостерігача це рішення не є достатньо обґрунтованим, а дії судді ОСОБА2 виглядають як застосування типового способу уникнення відповідальності за нетверезе керування автомобілем шляхом заперечення факту перебування за кермом».
Обґрунтовуючи наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді Монича В.О., скаржник зазначив, що відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя повинен поважати закон, додержуватися його та за будь-яких обставин дбати про те, щоб його дії сприяли зміцненню суспільної довіри до судових органів. Згідно з Висновком № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.
Скаржник також зауважив, що у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради Організації об’єднаних націй від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи поведінки суддів), зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою.
Крім того, у дисциплінарній скарзі зазначено, що згідно з рішенням Вищої ради правосуддя «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19 про притягнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області Корнієнка С.В. до дисциплінарної відповідальності» від 30 січня 2020 року № 248/0/15-20 «бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення не лише під час виконання професійних обов’язків, а й в особистому житті. Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, а й пропагувати етичну поведінку серед оточуючих».
Як зазначив скаржник, «очевидно, що керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, як і відмова від проходження обстеження на стан сп’яніння суддею, не є прикладом неухильного додержання вимог закону та верховенства права, порочить звання судді та вкрай негативно впливає на авторитет правосуддя. На переконання скаржника, з огляду на «всі наведені обставини та аргументи суддя допустив поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя».
На обґрунтування своєї позиції скаржник також послався на розміщене на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя інтерв’ю ексзаступника Голови Вищої ради правосуддя Олексія Маловацького, який висловив таку думку: «якщо суддя сів за кермо п’яним, він має бути позбавлений своєї посади»
(https://hci.gov.ua/news/zastupnvk-golovv-vvshchovi-radv-pravosuddva-olek...).
Окрім того, скаржник вказав, що надання суддею недостовірної інформації в суді з метою уникнення ним відповідальності є окремим видом дисциплінарного порушення, та послався на позицію Вищої ради правосуддя, відображену в рішеннях Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 щодо судді Сердюка В.В. та Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 березня 2021 року № 503/2дп/15-21 щодо судді Бабенка К.А. Зокрема, у вказаному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що «завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, з-поміж іншого, об’єктивне з’ясування обставин кожної справи. Надання особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, недостовірних показань не сприяє виконанню завдань судочинства, а у випадку, коли такою особою є суддя, така поведінка підриває авторитет правосуддя. Будь-яка особа, яка вчинила правопорушення, має бути готовою нести справедливу відповідальність за таке правопорушення. У разі коли такою особою є суддя, тягар відповідальності є посиленим. Надання суддею Бабенком К.А. як у суді, так і під час дисциплінарного провадження недостовірної інформації, яка не відповідала фактичним обставинам справи, з метою уникнення відповідальності за свої дії свідчить про порушення високих стандартів етичної поведінки судді та не може виправдовуватися правом на захист особи».
Скаржник вважає, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо судді на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення не свідчить про неможливість Вищій раді правосуддя відкрити дисциплінарне провадження та зробити власні висновки щодо наявності в діях судді дисциплінарного правопорушення. Такий висновок, як вказав скаржник, вбачається з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 7 травня 2020 року (провадження № 11-59сап20) вказала: «Закриття кримінального провадження від 28 грудня 2017 року № ____ за відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК, та непритягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП висновків дисциплінарного органу ВРП щодо вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку не спростовує, оскільки не свідчить про неможливість притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку» (така сама правова позиція вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/413/19).
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. за скаргою Маселка Р.А. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала таке.
У провадженні судді Свалявського районного суду Закарпатської області Вінер Е.А. перебувала справа про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, стосовно ОСОБА2 (справа № 303/81/20, провадження № 3/306/65/20).
Адміністративними правопорушеннями, відповідальність за які встановлена статтею 130 КУпАП, визначено: керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Матеріали про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА2, надіслані Управлінням патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (як до суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення), були передані для розгляду до Свалявського районного суду Закарпатської області на підставі постанови судді судової палати з розгляду кримінальних справ Закарпатського апеляційного суду Вотьканича Ф.А. від 7 січня 2020 року.
Рішення про надіслання зазначених матеріалів до Закарпатського апеляційного суду для визначення територіальної підсудності було прийнято суддею Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Гейрушем В.Б. з метою виключення сумнівів у неупередженості судді, враховуючи те, що ОСОБА2 є суддею Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (постанова від 11 січня 2020 року у справі № 303/81/20, провадження № 3/303/160/20).
20 лютого 2020 року суддя Свалявського районного суду Закарпатської області Вінер Е.А. за результатами розгляду вказаних матеріалів винесла постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, стосовно ОСОБА2 закрила на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87715049).
Із копії вказаної постанови, оприлюдненої в Єдиному державному реєстрі судових рішень, убачається, що 27 грудня 2019 року інспектор роти № 4 взводу № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенант Шимон С.І. склав протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР __ № ___ стосовно ОСОБА2 (далі – протокол про адміністративне правопорушення). Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення близько 22:08 27 грудня 2019 року громадянин ОСОБА2 біля будинку № 4 на вулиці Лесі Українки в селі Павшино Мукачівського району Закарпатської області керував транспортним засобом марки «Kia Magentis», номерний знак ____, з ознаками алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода). При цьому від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп’яніння ОСОБА2 відмовився у присутності двох свідків.
Як зазначено в постанові судді Свалявського районного суду Закарпатської області Вінер Е.А., в судовому засіданні адвокат правопорушника – Логай І.І. пояснив, що 27 грудня 2019 року ОСОБА2 не керував транспортним засобом марки «Kia Magentis», а знаходився в автомобілі як пасажир, натомість зазначеним автомобілем керував ОСОБА4.
Свідок ОСОБА4 у судовому засіданні пояснив, що 27 грудня 2019 року він на прохання ОСОБА2 відвіз його на вулицю Лесі Українки в селі Павшино, де дружина ОСОБА2, керуючи автомобілем, з’їхала в кювет та потребувала допомоги. Як вказав свідок ОСОБА4, він та ОСОБА5 відвезли ОСОБА2 на вулицю Лесі Українки та залишили його там, а самі пішли на автозаправну станцію, розташовану неподалік.
Свідок ОСОБА5 у судовому засіданні пояснив, що 27 грудня 2019 року він перебував вдома у ОСОБА2 разом із ОСОБА4 та ОСОБА2, де дізнався, що дружина ОСОБА2, керуючи автомобілем, з’їхала в кювет та потрібен евакуатор. У зв’язку із цим ОСОБА2 попросив ОСОБА4, щоб той сів за кермо автомобіля та відвіз його до дружини. Свідок вказав, що ОСОБА2 був у нетверезому стані, однак за кермо автомобіля не сідав, автомобілем керував ОСОБА4. Під’їхавши до місця дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА4 зупинив автомобіль та пішов на автозаправну станцію, а ОСОБА2 пішов до своєї дружини.
Відповідно до зазначеної постанови викликані судом як свідки ОСОБА6, ОСОБА7 в судове засідання не з’явились. У постанові також вказано, що суд викликав як свідка інспектора роти № 4 взводу № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенанта ОСОБА3, який склав протокол стосовно ОСОБА2, «однак останній до суду не з’явився з невідомих причин, був повідомлений, у зв’язку із чим суд позбавлений можливості з’ясувати які-небудь факти щодо складеного щодо ОСОБА2 протоколу».
Як встановила суддя Вінер Е.А., у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА2 зазначив, що пояснення будуть надані ним додатково, транспортним засобом не керував. Відповідно до постанови судді у судовому засіданні було оглянуто СD-диск, на якому ОСОБА2 пояснював, що транспортним засобом не керував, його підвезли.
За результатами розгляду цієї справи суддя Вінер Е.А. дійшла висновку, що «протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА2 за частиною першою статті 130 КУпАП не підтверджується належними та допустимими доказами». Зокрема, зазначено, що пояснення свідків ОСОБА4 та ОСОБА5 в судовому засіданні «повністю спростовують складений протокол, оскільки докази того, що ОСОБА2 керував транспортним засобом марки «Kia Magentis», номерний знак ____, з ознаками алкогольного сп’яніння, відсутні. Відео, які містилися на СD-диску, також не підтвердили факт керування правопорушником транспортним засобом. Інші докази винуватості ОСОБА2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, в матеріалах справи відсутні».
У мотивувальній частині постанови також зазначено, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 «адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності». Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.
Отже, підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП стосовно ОСОБА2 був висновок судді про відсутність у поведінці ОСОБА2 складу зазначеного адміністративного правопорушення із врахуванням відсутності доказів його винуватості в матеріалах справи. При цьому суд не заслухав громадяни ОСОБА6, ОСОБА7, зазначених як свідків у протоколі про адміністративне правопорушення, а також інспектора Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенанта ОСОБА3, який склав вказаний протокол та якого викликав судом як свідка у справі, оскільки ці особи з не з’ясованих судом причин не з’явилися за викликом суду в судове засідання.
Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Згідно зі статтями 1, 3 розділу I Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Як зазначено в коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, з метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді мають усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової влади, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для отримання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки. Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.
У пункті 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли би здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
Дисциплінарним проступком судді зазвичай визнається винне протиправне порушення чи невиконання суддею службових обов’язків, а також порушення спеціальних вимог та обмежень, встановлених для судді, чи загальновизнаних моральних / етичних вимог.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у разі допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Отже, під час здійснення дисциплінарного провадження Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя підлягають з’ясуванню питання щодо наявності або відсутності в діях судді складу дисциплінарного проступку, пов’язаного з допущенням суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (зокрема, через недотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки), а не складу адміністративного правопорушення, відповідно, наявність постанови суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення не виключає можливості встановлення в поведінці такої особи складу дисциплінарного проступку та притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Відповідальність за дисциплінарні проступки та відповідальність за адміністративні правопорушення є двома різними видами юридичної відповідальності, тому їх застосування до особи з огляду на положення частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. Водночас звільнення особи від одного виду юридичної відповідальності не має наслідком неможливість застосування іншого її виду, що виникає на підставі тих самих фактів, на основі менш суворого тягаря доказування.
Закон України «Про Вищу раду правосуддя» наділяє Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя виключними повноваженнями щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів та ухвалення рішень про притягнення або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності на підставі власної оцінки дисциплінарним органом доказів, наданих / отриманих в межах дисциплінарного провадження, їх чіткості та переконливості для підтвердження існування підстави дисциплінарної відповідальності судді. Стандарт доказування вчинення дисциплінарного проступку в дисциплінарному провадженні суттєво відрізняється від стандарту доказування вчинення адміністративного правопорушення в суді.
Урахувавши доводи дисциплінарної скарги, зміст постанови судді Свалявського районного суду Закарпатської області Вінер Е.А. від 20 лютого 2020 року у справі № 303/81/20, наведені норми, що визначають поведінку судді у приватному житті, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у поведінці судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. ознак дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича В.О. за скаргою Маселка Р.А. за ознаками зазначеного дисциплінарного проступку. Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності встановлюватимуться Дисциплінарною палатою за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила визначених законом підстав для залишення дисциплінарної скарги без розгляду та її повернення скаржнику або для відмови у відкритті дисциплінарної справи щодо судді.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу щодо судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Монича Володимира Олексійовича за скаргою Маселка Романа Анатолійовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Олексій МЕЛЬНИК
