Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва Олександра Юрійовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 грудня 2023 року № 1259/3дп/15-23 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 18 грудня 2023 року за вхідним № 1503/0/6-23 надійшла скарга судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Третя Дисциплінарна палата) від 13 грудня 2023 року № 1259/3дп/15-23 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2023 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Саліхова В.В.
Скарга судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 13 грудня 2023 року № 1259/3дп/15-23 подана з дотриманням вимог та у строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Суддя Юр’єв О.Ю. та скаржник Маселко Р.А. належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя прибув суддя Юр’єв О.Ю., який підтримав доводи скарги та надав додаткові обґрунтування про необхідність скасування рішення дисциплінарного органу стосовно нього та закриття дисциплінарного провадження.
Вища рада правосуддя, дослідивши скаргу, матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Саліхова В.В., суддю Юр’єва О.Ю., встановила таке.
До Вищої ради правосуддя 9 листопада 2020 року за вхідним № М-5486/26/7-20 надійшла скарга Маселка Р.А. на неналежну поведінку судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. під час розгляду справ № 181/832/19, № 181/1015/19.
Маселко Р.А. у дисциплінарній скарзі зазначає, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить постанову Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року, якою об’єднано в одне провадження дві справи про вчинення адміністративних правопорушень ОСОБА_1, а саме: справу № 181/832/19 – за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), справу № 181/1015/19 – за статтею 173 КУпАП.
Згідно із цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, визначених частиною першою статті 130, статтею 173 КУпАП, на підставі частини другої статті 36 цього Кодексу на нього накладено адміністративне стягнення, передбачене статтею 173 КУпАП, у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин.
Скаржник наголошує, що матеріали адміністративної справи № 181/1015/19 за статтею 173 КУпАП надійшли до суду 12 серпня 2019 року та розглянуті того самого дня, тоді як з відповіді Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 5 жовтня 2020 року № 4779/8/14-20-20, що надійшла на запит Маселка Р.А., убачається, що розгляд справи № 181/1015/19 призначено на 14 серпня 2019 року о 10:15.
Отже, незважаючи, що засідання у справі було призначено на 14 серпня 2019 року, суддя за два дні до цього дня об’єднав дві справи та застосував до особи, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, стягнення, яке не передбачає позбавлення права керування транспортним засобом. Як наслідок, об’єднавши вказані справи, суддя не позбавив правопорушника, вину якого у вчиненні правопорушення, визначеного частиною першою статті 130 КУпАП, установлено, можливості продовжувати керувати транспортними засобами.
Звільняючи від покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, що становить високу суспільну небезпеку, суддя мав застосувати особливо переконливі аргументи, щоб сторонні спостерігачі були переконані у справедливості судового розгляду. Скаржник вважає, що суддя не обґрунтував ухваленого рішення, навів лише загальні фрази, які не пояснюють підстав ухвалення такого рішення.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 червня 2021 року № 1390/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. з підстав можливої наявності в його діях під час розгляду об’єднаної адміністративної справи № 181/1015/19 ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 грудня 2023 року № 1259/3дп/15-23 суддю Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. притягнуто до дисциплінарної відповідальності, та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
7 липня 2019 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння). Огляд на стан алкогольного сп’яніння проведено із застосуванням приладу «Drager» (1,87 проміле).
10 липня 2019 року відповідний адміністративний матеріал надійшов до Межівського районного суду Дніпропетровської області та автоматизованою системою документообігу суду розподілений судді Юр’єву О.Ю. (справа № 181/832/19).
Матеріали адміністративної справи № 181/832/19 (після протоколу автоматизованого розподілу справи) містять 3 аркуші: три заяви ОСОБА_1 від 23 липня, 30 липня та 7 серпня 2019 року про відкладення розгляду справи (жодної судової повістки або телефонограми, з якої вбачалося б, що ОСОБА_1 повідомлено про судові засідання, матеріали адміністративної справи не містять).
З листа Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (який Маселко Р.А. долучив до скарги) вбачається, що вказана справа призначалася до розгляду на 31 липня, 8, 14 серпня 2019 року. Проте, як було встановлено, вперше справа була призначена до розгляду на 24 липня 2019 року.
10 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство).
12 серпня 2019 року відповідний адміністративний матеріал надійшов до Межівського районного суду Дніпропетровської області та автоматизованою системою документообігу суду розподілений судді Юр’єву О.Ю. (справа № 181/1015/19).
Цього самого дня до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про об’єднання адміністративних справ за частиною першою статті 130 та статтею 173 КУпАП.
Постановою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. від 12 серпня 2019 року об’єднано в одне провадження справи про вчинення адміністративного правопорушення стосовно ОСОБА_1: № 181/832/19 – за частиною першою статті 130 КУпАП, № 181/1015/19 – за статтею 173 КУпАП. Об’єднаній справі присвоєно № 181/1015/19.
ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 130 та статтею 173 КУпАП, і на підставі частини другої статті 36 цього Кодексу накладено адміністративне стягнення за статтею 173 КУпАП у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин. Вирішено питання судових витрат.
Третя Дисциплінарна палата, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, копії матеріалів адміністративних справ № 181/832/19, № 181/1015/19, урахувавши усні та письмові пояснення судді Юр’єва О.Ю., дійшла висновку, що дії судді не містять складу дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).
Щодо підстав для притягнення судді Юр’єва О.Ю. до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), Третя Дисциплінарна палата зазначила таке.
У постанові суду не наведено мотивів, з яких суддя дійшов висновку, що громадські роботи є більш серйозним стягненням, ніж позбавлення права керування транспортними засобами, якщо ці стягнення перебувають на одному рівні. Суддя Юр’єв О.Ю. не навів в судовому рішенні обґрунтування застосування стягнення саме у виді громадських робіт.
Водночас у рішенні Третьої Дисциплінарної палати зазначено, що ОСОБА_1 не вперше вчиняє адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП. Відповідно до постанов Межівськогого районного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2009 року та від 6 березня 2014 року ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності, до нього застосовувалися адміністративні стягнення.
Отже, твердження судді, що громадські роботи є справедливим стягненням, відповідають характеру вчиненого адміністративного правопорушення і будуть достатніми для виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень ОСОБА_1, суперечать встановленим обставинам, як і те, що ОСОБА_1 розкаявся у вчиненому.
Водночас, Третьою Дисциплінарною палатою встановлено, що суддя Юр’єв О.Ю. під час розгляду адміністративних справ щодо ОСОБА_1 не дотримав вимог статті 245 КУпАП («Завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення») та обрав спрощений підхід до розгляду справи.
Крім того, звільняючи від покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком один рік особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, що становить високу суспільну небезпеку, суддя мав застосувати особливо переконливі аргументи, щоб зовнішні спостерігачі були переконані у справедливості судового розгляду.
Мотивуючи вказану постанову, суддя Юр’єв О.Ю. лише зазначив, що громадські роботи, визначені санкцією статті 173 КУпАП, є більш суворим видом адміністративного стягнення, ніж стягнення, передбачене статтею 130 КУпАП, отже, це адміністративне правопорушення є більш серйозним, тому вирішив накласти стягнення в межах санкції цієї статті у виді громадських робіт.
Водночас судовий розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначені статтею 130 КУпАП, з огляду на специфіку й суворість санкції вимагає детального з’ясування всіх обставин справи та виваженого підходу з дотриманням прав людини. Зважаючи на суворість покарання, встановленого статтею 130 КУпАП, це правопорушення не є незначним, належить до «кримінального обвинувачення» в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), отже, вимагає застосування всіх гарантій, визначених у статті 6 цієї Конвенції.
Третя Дисциплінарна палата також зауважила, що в поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя, суддя Юр’єв О.Ю. намагався пояснити, у чому саме полягало його внутрішнє переконання під час обрання адміністративного стягнення у виді громадських робіт. Водночас постанова Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року таких мотивів не містить.
Третя Дисциплінарна палата вважала, що дії судді Юр’єва О.Ю. під час розгляду об’єднаної справи про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 не можна визнати сумісними з поняттям справедливого суду та такими, що гарантують фундаментальні права.
Ухвалення судом першої інстанції під головуванням судді Юр’єва О.Ю. невмотивованого рішення, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 130 та статтею 173 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин, дає підстави для висновку, що такий суд не може вважатися «судом, встановленим законом».
На думку Третьої Дисциплінарної палати, зазначене порушення суддя Юр’єв О.Ю. учинив внаслідок недбалості. Під час проведення перевірки та розгляду дисциплінарної справи не встановлено обставин, що вказували б на умисність дій судді.
Встановлено, що суддя Юр’єв О.Ю. допустив порушення внаслідок неефективного та несумлінного використання своїх процесуальних повноважень, невжиття заходів для забезпечення об’єктивного розгляду справи справедливим судом.
У рішенні наголошено, що, здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон так, щоб не порушувати довіри громадян до справедливого судового розгляду незалежним і неупередженим судом. Однак встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення безсумнівно вказують, що суддя Юр’єв О.Ю. під час розгляду об’єднаної адміністративної справи № 181/1015/19 діяв усупереч вимогам КУпАП, унаслідок чого не забезпечив справедливого судового розгляду справи.
Не погоджуючись із рішенням Третьої Дисциплінарної палати, суддя Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єв О.Ю. подав до Вищої ради правосуддя скаргу.
Оскаржуване рішення Третьої Дисциплінарної палати суддя вважає таким, що ухвалене на підставі спотворення фактів та подій, не ґрунтується на законі, підлягає скасуванню із закриттям дисциплінарного провадження з огляду на таке.
Події, які стали підставою для подання дисциплінарної скарги стосовно нього, відбувались у 2019 році. Відповідно до глави 21 КУпАП під час розгляду справи він заслухав особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, врахував її клопотання та пояснення, факт визнання нею провини у вчиненні двох адміністративних правопорушень, характеристику особи, дослідив письмові пояснення потерпілого та свідків. Інші учасники провадження у цій справі були відсутні.
Під час розгляду справи та прийняття постанови, як зазначає суддя Юр’єв О.Ю., він врахував усі мотиви та обґрунтування сторін справи. Інших аргументів сторін, про які не зазначено в постанові, не було. Тому, як стверджує суддя, не зрозуміло, які саме мотиви прийняття чи відхилення аргументів сторін щодо суті спору не зазначені в постанові, що лягло в основу ухвалення рішення про застосування дисциплінарного стягнення у виді попередження, яке суддя вважає надмірним та несправедливим.
Крім того, суддя вказує на невмотивованість рішення Третьої Дисциплінарної палати, оскільки він надав письмові пояснення, які оголосив у засіданні дисциплінарного органу 13 грудня 2023 року, однак у рішенні не зазначено аргументів щодо їх прийняття чи відхилення.
Суддя вважає, що під час засідання Третьої Дисциплінарної палати та складання рішення доповідач у дисциплінарній справі порушив принцип верховенства права, оскільки, як зазначено в рішенні та як наголошував доповідач під час засідання Третьої Дисциплінарної палати, суддя не врахував, що правопорушник притягався до адміністративної відповідальності у 2009 та 2014 роках, хоча справа розглядалась у 2019 році.
На обґрунтування суддя зазначив, що відповідно статті 39 КУпАП, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Отже, дані про притягнення особи до адміністративної відповідальності у 2009 та 2014 роках не можуть бути враховані під час розгляду справи у 2019 році.
У цьому випадку суд як арбітр під час розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності не може перебирати на себе функції обвинувачення. Це є гарантією права на справедливий судовий розгляд.
Матеріали справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтями 173, 130 КУпАП, які складені працівниками поліції не містять даних щодо наявності у правопорушника діючих чи непогашених стягнень.
Суддя Юр’єв О.Ю., вважає, що наведені в рішенні Третьої Дисциплінарної палати доводи щодо нездійснення в Єдиному державному реєстрі судових рішень пошуку справ стосовно особи правопорушника (для відшукування окремих доказів вини особи, про які не зазначено у протоколах), є такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та порушують принцип верховенства права.
На обґрунтування вказаної позиції суддя послався на рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08, «Озеров проти Росії» (Ozerov v. Russia), заява № 64962/01, «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, в яких ЄСПЛ стверджує про порушення пункту 1 Конвенції через відсутність безсторонності, яка забезпечується, з-поміж іншого, присутністю сторони обвинувачення, що необхідно для усунення обґрунтованих сумнівів щодо безсторонності суду, які можуть виникнути. У зв’язку із наведеним суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ. Суд не може змінювати суть «обвинувачення», викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення.
Як зазначає суддя Юр’єв О.Ю., під час розгляду справи він, як головуючий суддя, не мав на меті вчинити будь-які незаконні дії або такі дії, які суперечили б нормам КУпАП, моральним принципам чи нормам етики, а також дії, які могли бути наслідком недбалого ставлення до розгляду цієї конкретної справи. Вказав, що всі дії вчиняв відповідно до вимог статей 33, 36 КУпАП. У постанові обґрунтував, чому санкція статті 173 КУпАП вважається більш тяжкою, ніж, зокрема, санкція частини першої статті 130 КУпАП, у зв’язку із чим застосував стягнення у виді громадських робіт на строк п’ятдесят годин.
Зазначене покарання правопорушник відбув повністю, що підтверджується відповідними доказами у справі. У зв’язку із цим суддя Юр’єв О.Ю. вважає, що мета накладення стягнення досягнута.
Відповідно до статті 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення за статтею 173 КУпАП розглядаються упродовж доби.
Особа, яка притягалась до адміністративної відповідальності, була доставлена до Межівського районного суду Дніпропетровської області для розгляду справи. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справа передана судді Юр’єву О.Ю. як головуючому судді. Під час підготовки до розгляду справи суддя встановив, що у його провадженні перебуває дві справи стосовно однієї особи та на підставі клопотання цієї особи про розгляд таких справ одночасно та їх об’єднання прийняв рішення про розгляд цих справ одночасно, об’єднати їх в одне провадження відповідно до статті 36 КУпАП. Відкладання розгляду справи за статтею 173 КУпАП могло призвести до порушення строків розгляду справи, особа, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, не клопотала про відкладення розгляду справи.
У рішенні Третьої Дисциплінарної палати зазначено, що постанова суду не містить мотивів, чому суддя дійшов висновку, що громадські роботи є більш серйозним стягненням, ніж позбавлення права керування транспортними засобами, якщо ці стягнення перебувають на одному рівні.
На противагу вказаному суддя зазначив, що таке твердження не відповідає чинному законодавству, зокрема нормам КУпАП, оскільки санкція статті 173 КУпАП застосована при обранні міри покарання правопорушнику як покарання за більш серйозне правопорушення, оскільки санкція цієї статті передбачає такі види покарань, як громадські роботи та адміністративний арешт, які є більш тяжкими, ніж покарання у виді штрафу та позбавлення спеціального права. Отже, під час розгляду об’єднаної адміністративної справи застосував до правопорушника стягнення в межах санкції статті 173 КУпАП. Іншої альтернативи закон не встановлює.
Суддя вважає, що в цьому випадку виникла колізія закону, коли одна стаття КУпАП встановлює основне покарання у виді позбавлення права (стаття 130), а інші статті КУпАП зобов’язують суд об’єднати справи стосовно одного правопорушника в одне провадження і накласти стягнення в межах санкції за більш серйозне правопорушення, яким, безумовно, є стаття 173 КУпАП, оскільки санкція цієї статті встановлює таке покарання, як адміністративний арешт. На переконання судді, це питання стосується суб’єкта законотворчої діяльності та якості законодавства, яке судді застосовують у практичній діяльності. Ці аргументи, на думку судді Юр’єва О.Ю., безпричинно відхилені членами Третьої Дисциплінарної палати.
Суддя вказує, що питання притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП викликає суспільну увагу, проте під час розгляду будь-яких справ судом верховенство права «стоїть вище наявного суспільного замовлення». За твердженнями судді «суди можуть і будуть в подальшому приймати непопулярні рішення, оскільки існує Закон і суди створені для підтримання цього балансу життя в правовій країні. Тому колізії норм, про які зазначено вище досі не вирішено на законодавчому рівні. Наразі з цього питання є судова практика, але вона формувалась роками та не завжди мала однозначний характер».
Суддя зазначає, що Третя Дисциплінарна палата не дотримала принципу законності, оскільки згідно з оскаржуваним рішенням підставою притягнення його до відповідальності у виді попередження є незазначення мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін щодо суті спору, проте, як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою притягнення його до дисциплінарної відповідальності фактично є незгода з видом покарання, обраного правопорушнику.
Із цього приводу суддя послався на рішення ЄСПЛ від 4 жовтня 2022 року у справі «Пінкас та інші проти Боснії та Герцеговини» (заява № 8701/21, пункт 46), в якому зазначено, що «можливість суперечності судових рішень є невід’ємною рисою будь-якої судової системи, в основі якої лежить мережа судів першої та апеляційної інстанцій, що мають повноваження у межах своєї територіальної юрисдикції.
Такі суперечності можуть виникати і в межах одного й того самого суду. Однак їх виникнення не може вважатися таким, що суперечить Конвенції (див. «Недждет Шагів та Періган Шагів...», вище, п. 51). Суд встановив умови, за яких суперечливі рішення національних судів порушують вимогу щодо справедливого судового розгляду, закріплену в пункті 1 статті 6 Конвенції. Однією з них є існування «глибоких і довготривалих» розбіжностей у практиці національних судів (так само, пп. 5254)».
Як вказує суддя, «це його внутрішня позиція», він прийняв постанову від 12 серпня 2019 року «на підставі свого внутрішнього переконання», і за це до нього не може бути застосоване стягнення, оскільки він діяв послідовно, згідно з чинними нормами КУпАП.
Через невизначеність законодавства саме суди формують практику в разі виникнення спірних питань. Суддя також звернув увагу на рішення ЄСПЛ у контексті того, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідальність судді за зміст судової діяльності є дуже делікатним питанням, яке вимагає розмежування спірного тлумачення або застосування закону, з одного боку, та рішення чи заходу, які виявляють, наприклад, серйозне й грубе порушення закону, свавілля, серйозне спотворення фактів або очевидну відсутність законних підстав для судового заходу, з іншого. Лише остання зазначена поведінка може становити actus reus таких кримінальних правопорушень. Крім того, справи про відповідальність судді вимагають розгляду суб’єктивної сторони стверджуваної неправомірної поведінки. Слід розрізняти добросовісну судову помилку від недобросовісного проступку судді (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 листопада 2023 року № 800/119/14).
Тлумачення закону не може безумовно свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку. Суддя Юр’єв О.Ю. вважає, що при здійсненні дисциплінарного провадження не виявлено фактів, які могли б свідчити про недбалість чи умисне порушення норм процесуального права. На думку судді, в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на викладене суддя Юр’єв О.Ю. просить урахувати дані про його особу, позитивну характеристику з місця роботи, відсутність фактів притягнення його до дисциплінарної відповідальності, незначний досвід роботи на посаді судді (два роки) на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, відсутність у його діях умислу чи недбалості при розгляді справи, а також те, що постанова, прийнята за результатами розгляду справи, є зрозумілою, достатньо вмотивованою, не перевантажена посиланнями на норми законодавства. Крім того, суддя просить урахувати, що винесення постанови не мало негативних наслідків для автора скарги та будь-яких третіх осіб, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, не порушено прав автора скарги, третіх осіб чи сторонніх спостерігачів. Ураховуючи наведене, суддя просить задовольнити його скаргу, скасувати рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, закрити дисциплінарну справу.
За результатами перевірки доводів скарги судді Юр’єва О.Ю., аналізу змісту оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 грудня 2023 року № 1259/3дп/15-23 та матеріалів дисциплінарної справи Вища рада правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Cтаттею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 1 КУпАП завданнями КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причини та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі статтею 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Статтею 283 КУпАП встановлені вимоги до змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення. Зокрема, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім’я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вимога щодо вмотивованості судового рішення є важливим елементом права на справедливий суд, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наприклад, у рішенні у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01, параграф 89) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
В іншому рішенні, зокрема у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, параграф 58), зазначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Про важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у низці інших рішень ЄСПЛ.
Зокрема, у пункті 25 рішення у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00) та в пункті 280 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов’язаний оцінити кожен конкретний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов’язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, у пункті 42 рішення у справі «Бендерський проти України» (заява № 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Втім, межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Отже, на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) рішення містить відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі статтею 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 5-1) громадські роботи; 6) виправні роботи; 6-1) суспільно корисні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) арешт з утриманням на гауптвахті.
Найтяжчими видами відповідальності є адміністративний арешт та арешт, з утриманням на гауптвахті.
Отже, законодавець вибудував структуру адміністративних стягнень від найлегшого (у виді попередження) до найтяжчого (у виді адміністративного арешту).
Стаття 36 КУпАП зобов’язує суд накласти стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення із числа вчинених.
Згідно із частиною другою статті 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення із числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке із вчинених правопорушень.
Зокрема, як убачається з пояснень судді та норм законодавства санкція статті 173 КУпАП застосована при обранні міри покарання правопорушнику як санкція за більш серйозне правопорушення, оскільки в санкції статті 173 КУпАП міститься такі види покарань як громадські роботи та адміністративний арешт, які в свою чергу очевидно є більш тяжкими за покарання у виді штрафу та позбавлення спеціального права. Тому при розгляді об’єднаної справи накладення стягнення відбувалось в межах санкції статті 173 КУпАП, іншої альтернативи закон не встановив.
Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
За змістом вказаної вище норми така підстава дисциплінарної відповідальності судді може бути застосована лише в разі відсутності мотивів (обставин, за яких суддя дійшов відповідних висновків) неприйняття / прийняття аргументів сторін щодо суті спору.
Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад.
Встановлення Третьою Дисциплінарною палатою факту недотримання суддею Юр’євим О.Ю. вимог КУпАП (ненаведення мотивів, чому громадські роботи є більш серйозним стягненням, ніж позбавлення права керування транспортними засобами, незабезпечення справедливого судового розгляду об’єднаної адміністративної справи № 181/1015/19), не дає підстав для кваліфікації дій судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З постанови Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року вбачається, що вона містить мотиви прийняття та підстави застосування саме такого виду адміністративного стягнення до правопорушника, а також підстави ухвалення саме такого судового рішення, визначеного КУпАП.
Отже, враховуючи вказану імперативну норму (частина друга статті 36 КУпАП), суд, у провадженні якого перебувають дві справи про вчинення адміністративних правопорушень стосовно однієї особи, має накласти стягнення в межах санкції статті, яка встановлює відповідальність за більш серйозне правопорушення.
Крім того, з пояснень судді Юр’єва О.Ю., вбачається, що під час прийняття вказаної постанови та застосування до правопорушника адміністративного стягнення у виді громадських робіт він керувався «внутрішньою позицією та переконанням», діяв послідовно, згідно з нормами КУпАП, за що до нього не може бути застосовано стягнення.
Зокрема, суддя вказав, що «саме таке покарання є найбільш доцільним та достатнім для виховання особи, її виправлення та запобігання вчиненню нових правопорушень, оскільки громадські роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, що в умовах невеликого районного центру є дієвим способом стягнення, який в подальшому виховує особу правопорушника в дусі поваги до законів України та подальшої поведінки у суспільстві, в даному випадку у відповідній громаді місця свого проживання, і в більшій мірі є чинником запобігання вчиненню нових правопорушень, ніж позбавлення права керувати транспортними засобами».
За таких обставин Вища рада правосуддя дійшла до висновку, що Третя Дисциплінарна палата фактично вдалася до оцінки судового рішення (постанови, прийнятої 12 серпня 2019 року суддею Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’євим О.Ю.), переоцінивши на власний розсуд встановлені ним під розгляду об’єднаної адміністративної справи № 181/1015/19 факти та обставини, і зробила власні висновки щодо матеріалів справи та міри відповідальності правопорушника.
Відповідно до чинного законодавства Вища рада правосуддя як орган, який вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді, не наділена законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно із процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур, а дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їхніх рішень.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Як вказано у пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року), відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
За наведених обставин дії судді не містять складу дисциплінарного проступку, визначеного підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Склад дисциплінарного проступку судді – це сукупність передбачених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Системне тлумачення положень статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в якій йдеться про умисел та недбалість судді, свідчить, що наявність умислу та/або недбалості стосовно допущеного порушення є обов’язковою умовою притягнення судді до відповідальності. За відсутності вини, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є непропорційним та таким, що суперечить принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).
Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (пункт 19 Спільного висновку щодо проєкту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (пункт 35 цього Спільного висновку).
Відповідно до пункту 63 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів «Судова влада на службі суспільства» суддя, який нехтує розглядом справ через ледарство або який є абсолютно некомпетентний при їх вирішенні, повинен притягуватися до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з пунктом 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.
За результатами розгляду скарги судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. та на підставі пункту 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя дійшла висновку, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 грудня 2023 року № 1259/3дп/15-23 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр’єва О.Ю. підлягає скасуванню повністю із закриттям дисциплінарного провадження стосовно нього.
Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,
вирішила:
скасувати повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 грудня 2023 року № 1259/3дп/15-23 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Межівського районного суду
Дніпропетровської області Юр’єва Олександра Юрійовича та закрити дисциплінарне провадження.
Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, встановленому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Голова Вищої ради правосуддя
Члени Вищої ради правосуддя
Сергій БУРЛАКОВ
Оксана КВАША
Олена КОВБІЙ
Алла КОТЕЛЕВЕЦЬ
Станіслав КРАВЧЕНКО
Олексій МЕЛЬНИК
Микола МОРОЗ
Віталій САЛІХОВ
Олександр САСЕВИЧ