X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
17.09.2020
2643/0/15-20
Про звільнення Сушкової (Стасовської) Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України

Вища рада правосуддя, розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення  Сушкової (Стасовської) Людмили Іванівни з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 31 січня 2019 року надійшла постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № П-93/10, П-156/10 (П/9901/484/18) про залишення без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, яким визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 13 серпня 2007 року та вирішено передати на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення Сушкової (Стасовської) Л.І. (далі – Стасовська Л.І.) до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В.  

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 5 лютого 2019 року (єдиний унікальний номер 1445/0/8-19) доповідачем щодо вказаного матеріалу визначено члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М.

У зв’язку з припиненням повноважень члена Вищої ради правосуддя  Бенедисюка І.М. 6 травня 2019 року здійснено повторне автоматизоване визначення члена Вищої ради правосуддя по справі, доповідачем щодо вказаного матеріалу визначено члена Вищої ради правосуддя Говоруху В.І.

Із вказаної постанови та інших матеріалів щодо наявності підстав для звільнення Сушкової (Стасовської) Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області вбачається таке.

З лютого 1985 року Стасовська Л.І. працює на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. 16 листопада 2000 року Постановою Верховної Ради України Стасовська Л.І. обрана суддею цього суду безстроково.

26 травня 2010 року Вища рада юстиції розглянула пропозиції членів Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. – від 13 серпня 2007 року, Сафулька С.Ф. – від 14 жовтня 2009 року та від 26 лютого 2010 року про звільнення Стасовської Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги та ухвалила рішення №№ 410/0/15-10, 412/0/15-10 і 413/0/15-10 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення Стасовської Л.І. з посади судді у зв’язку з порушенням присяги. Вказані рішення реалізовані шляхом внесення 31 травня 2010 року Вищою радою юстиції до Верховної Ради України подання про звільнення судді з посади (№ 32/0/12-10).

Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI Стасовську Л.І. звільнено з посади судді за порушення присяги на підставі пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України.

2 червня 2010 року Стасовська Л.І. звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просила визнати неправомірним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. щодо звільнення її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Крім того, 22 липня 2010 року Стасовська  Л.І. звернулася до суду з позовом про визнання неправомірною та скасування Постанови Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI у частині звільнення її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.

Оскільки Стасовська Л.І. не оскаржувала до суду рішення Вищої ради юстиції №№ 410/0/15-10, 412/0/15-10 та подання № 32/0/12-10 від 31 травня 2010 року і не просила визнати їх незаконними, Вищий адміністративний суд України не перевіряв законність зазначених рішень.

За результатами розгляду справи за позовом Стасовської Л.І. Вищий адміністративний суд України постановою від 23 вересня 2010 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав незаконною Постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI у частині звільнення Стасовської  Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

23 грудня 2010 року Верховна Рада України повторно здійснила розгляд подання про звільнення Стасовської Л.І. з посади судді та Постановою № 2867-VІ звільнила її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги.

Зазначена Постанова була предметом розгляду Вищим адміністративним судом України справи за позовом Стасовської Л.І., Вищий адміністративний суд України постановою від 31 травня 2011 року у задоволенні позову Стасовської Л.І. відмовив.

20 березня 2011 року Стасовська Л.І. подала до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, в якій скаржилася на порушення Державою Україна її прав, гарантованих статтями 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), зазначивши, що провадження щодо її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а звільнення суттєво вплинуло на її приватне життя.

З огляду на схожість заяви Стасовської Л.І. з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об’єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою Стасовської Л.І. № 20554/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику суму, зазначену у додатку II, а також додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

26 червня 2017 року Стасовська Л.І. звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року у справі № П-93/10, П-156/10 на підставі  пункту 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання заяви до суду).

10 січня 2018 року за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 28 грудня 2017 року № 402/0/19-17 заяву та матеріали справи передано до Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами розгляду справи 15 лютого 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою скасувала постанову Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В., а справу в цій частині передала на новий судовий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. В іншій частині постанову Вищого адміністративного суду України залишила в силі.

Здійснивши судовий розгляд вказаної справи, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення від 17 квітня 2018 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою цього суду від 9 жовтня 2018 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 13 серпня 2007 року. Передав на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення  Стасовської Л.І. до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені в пропозиції члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В.  від 13 серпня 2007 року. Вказане рішення залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 грудня 2018 року.

Крім того, рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року, скасовано Постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 23 грудня 2010 року № 2867-VI в частині звільнення  Стасовської Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

Частиною третьою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Враховуючи, що рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. щодо звільнення її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області скасовано, Вища рада правосуддя продовжує розгляд справи з тієї стадії, на якій вона перебувала до її скасування. При цьому Вища рада правосуддя здійснює розгляд подання про звільнення судді з посади з елементами дисциплінарного провадження, під час якого забезпечує безпосередню участь судді в засіданні, право судді на захист, а також можливість відновлення прав, щодо яких встановлено порушення статей 6 та 8 Конвенції.

Суддю Сушкову (Стасовську) Л.І.  повідомлено про розгляд матеріалів щодо наявності підстав для звільнення її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному веб - сайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення її на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.

У засідання Вищої ради правосуддя суддя Сушкова (Стасовська) Л.І. та її представники – адвокати Жмайло Н.В. та Карнаушенко А.А. не з’явилися. 15 та 16 вересня 2020 року суддя Сушкова Л.І. подала клопотання про відкладення розгляду питання щодо наявності підстав для її звільнення з метою ознайомлення з матеріалами цивільних справ та у зв’язку з поданням нею до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду позовної заяви про визнання незаконними та скасування рішень Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року № 410/0/15-10, № 412/0/15-10. 

Вища рада правосуддя встановила відсутність підстав для задоволення вказаних клопотань та можливість розгляду цього питання за відсутності судді Сушкової (Стасовської) Л.І. з урахуванням положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя». 

Розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення Сушкової (Стасовської) Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, письмові пояснення судді, оригінали цивільних справ, № 2-122-2006, № 2-1396-06, № 2-175-06, заслухавши доповідача, Вища рада правосуддя встановила таке.

До Вищої ради юстиції 16 серпня 2007 року надійшла пропозиція члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 13 серпня 2007 року про внесення подання про звільнення Стасовської Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги. 

Вказана пропозиція складена членом Вищої ради юстиції Кудрявцевим В.В. за результатами проведеної Прокуратурою Дніпропетровської області перевірки обставин, викладених у зверненні Особа-5, щодо незаконних дій судді Стасовської Л.І. під час розгляду справи № 2-122-2006.

Так, під час перевірки встановлено, що 21 квітня 2006 року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) ухвалено заочне рішення у справі № 2-122-2006 за позовом Особа-1 до Особа-2, Особа-3, виконкому Заводської районної ради міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, яким визнано недійсним свідоцтво про право власності на гараж, розташований по вулиці АДРЕСА, видане виконкомом Заводської районної ради міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області 26 листопада 2002 року № ІНФОРМАЦІЯ, та визнано право власності на цей гараж за Особа-1. Судом також зобов’язано Особа-2 та Особа-3 звільнити бокси вказаного гаража.

Як зазначено у пропозиції члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В., вказане заочне рішення ухвалено суддею Стасовською Л.І. всупереч вимогам статті 74 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справи (далі – ЦПК України), а саме без участі відповідачів та без доказів належного їх повідомлення про день та час розгляду справи.

Таке порушення унеможливило дотримання суддею Стасовською Л.І. порядку здійснення заочного розгляду справи відповідно до вимог статті 224 ЦПК України, яка передбачає, що заочне рішення може бути ухвалене у разі неявки в судове засідання відповідача за умови належного його повідомлення і відсутності відомостей про причини його неявки чи вказані відповідачем причини визнані судом неповажними.

У подальшому Особа-1 звернулася до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із заявою про перегляд заочного рішення від 21 квітня 2006 року за нововиявленими обставинами,  посилаючись на те, що після заочного розгляду справи позивачці стало відомо, що відповідач Особа-2 у 2004 році помер, його спадкоємцями є  Особа-4 і Особа-5. Крім того, спірний гараж, який належав Особа-3, був нею відчужений Особа-6. У зв’язку із цим Особа-1 просила скасувати заочне рішення від 21 квітня 2006 року та залучити вказаних осіб до участі у розгляді справи як відповідачів.

За результатами розгляду цієї заяви 21 червня 2006 року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) постановлено ухвалу про скасування заочного рішення від 21 квітня 2006 року за нововиявленими обставинами, справу призначено до судового розгляду, залучено відповідачами Особа-4, Особа-5 та Особа-6.

Як встановлено під час перевірки, здійснюючи розгляд справи, суддя Стасовська Л.І., нехтуючи вимогами статей 74, 224 ЦПК України щодо можливості заочного розгляду справи, 21 липня 2006 року ухвалила заочне рішення про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний гараж, визнання права власності на гаражний комплекс із чотирьох боксів за Особа-1 та про зобов’язання Особа-4, Особа-5, Особа-6 звільнити бокси гаража.

З метою виконання вказаного рішення Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області 7 серпня 2006 року на адресу начальника виконавчої служби у Заводському районі міста Дніпропетровська направлено виконавчий лист 2-122-06.

25 вересня 2006 року до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла заява Особа-5 про скасування заочного рішення цього суду від 21 липня 2006 року. У заяві Особа-5 посилалась на те, що не володіла інформацією про наявність справи за позовом Особа-1 та ухваленого судового рішення від 21 липня 2006 року. Крім того, вказала, що на її адресу не надходила кореспонденція, яка б стосувалася розгляду цієї справи.

Здійснивши розгляд зазначеної заяви, Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) постановив ухвалу про скасування заочного рішення від 21 липня 2006 року та призначив розгляд справи у судовому засіданні.

У зв’язку з повторною неявкою у судове засідання учасників справи Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) 11 грудня 2006 року постановив ухвалу про залишення позовної заяви Особа-1 без розгляду.

Перевіркою наявності підстав для притягнення судді Стасовської Л.І. до відповідальності Вища рада правосуддя встановила таке.

Як передбачено частиною першою статті 224 ЦПК України, заочний розгляд справи можливий за умов: неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 225 ЦПК України заочний розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

 Порядок вручення судових повісток визначено статтею 76 ЦПК України, відповідно до частин першої та другої якої судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Наявність такої розписки, якщо особу не повідомляли в інший спосіб, є підтвердженням належного повідомлення учасників справи про день та час розгляду справи. Повідомленою вважається і особа, яка відмовилася одержати судову повістку.

Крім того, як вбачається з матеріалів цивільної справи за позовом Особа-1, суддею Стасовською Л.І. було скасовано заочне рішення за нововиявленими обставинами у зв’язку зі смертю Особа-2, спадкоємцями якого стали  Особа-4. та Особа-5, а також відчуження Особа-3 спірного майна Особа-6.

Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Всупереч вказаній нормі суддя Стасовська Л.І. не замінила первісних відповідачів, які не могли нести цивільну відповідальність у цій справі,  належними, а залучила їх до участі у справі співвідповідачами.

При цьому повідомлення про судові засідання направлялися Особа-2, який помер, та Особа-3, яка вже не володіла спірним майном. Залучені співвідповідачі про судові засідання не повідомлялися, що підтверджується листами від 21 червня 2006 року, 6 липня 2006 року, 12 липня 2006 року, якими суддя Стасовська Л.І. сповіщала про день та час судового засідання.

Незважаючи на те, що залучені відповідачі не повідомлялися про день і час розгляду справи, що не була з’ясована думка позивача про можливість заочного розгляду справи, суддя Стасовська Л.І.  ухвалила заочне рішення.

Після скасування зазначеного заочного рішення за заявою Особа-5 суддя Стасовська Л.І. продовжила повідомляти про день та час розгляду справи Особа-2 та Особа-3, ігноруючи залучених відповідачів, та за результатами розгляду справи постановила ухвалу про залишення позову без розгляду у зв’язку з неявкою у судове засідання учасників справи.

Варто зазначити, що за приписами пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України підставою залишення заяви без розгляду є повторна неявка без поважних причин в судове засідання належним чином повідомленого позивача.

Матеріали справи не містять доказів про належного повідомлення позивача про день та час судового засідання, тому у судді Стасовської Л.І. були відсутні правові підстави для ухвалення такого рішення.

Крім того, зі змісту вказаної ухвали вбачається, що Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) розглянуто справу за участю прокурора та адвоката Особа-7, при цьому у протоколі судового засідання зазначено, що сторони у судове засідання не з’явилися, документів, які б підтверджували повноваження вказаних осіб, матеріали справи не містять.

Вказане свідчить, що під час розгляду справи суддею Стасовською Л.І. були порушені норми цивільного процесуального законодавства, що вплинуло на права та обов’язки відповідачів, а сам розгляд справ відбувався формально.

Прокуратурою Дніпропетровської області також проведено перевірку дотримання норм цивільного процесуального законодавства суддею Стасовською Л.І. під час розгляду нею заяви про скасування заочного рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 травня 2006 року, ухваленого під головуванням судді Савранського Т.А., у справі  № 2-1396-06 за позовом Особа-8 до державного реєстратора відділу державної реєстрації Дніпродзержинської міської ради Особа-9 про скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Під час перевірки встановлено, що 29 травня 2006 року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Савранський Т.А.) ухвалено заочне рішення про скасування державної реєстрації змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Корона» від 29 квітня 2006 року № ІНФОРМАЦІЯ шляхом викладення його в новій редакції.

31 травня 2006 року до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від виконувача обов’язків завідувача відділу державної реєстрації Дніпродзержинської міської ради Особа-10 надійшла заява про скасування заочного рішення від 29 травня 2006 року.

За результатами розгляду вказаної заяви Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) 5 червня 2006 року постановлено ухвалу про її задоволення, заочне рішення від 29 травня 2006 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

  Перевіркою встановлено, що під час розгляду заяви про скасування заочного рішення від 29 травня 2006 року суддею Стасовською Л.І. допущені порушення норм ЦПК України, а саме вказаний розгляд заяви здійснено за заявою особи, яка не брала участі у справі, за відсутності належно повідомлених учасників справи, скасовано заочне рішення, ухвалене іншим суддею.

Встановлені Прокуратурою Дніпропетровської області обставини, як зазначено у пропозиції члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 13 серпня 2007 року, свідчать, що суддя Стасовська Л.І. при здійсненні судочинства неналежно поставилася до виконання своїх посадових обов’язків, ігнорувала вимоги закону, умисно їх порушувала, що є підставою для її звільнення з посади судді за порушення присяги.

Водночас у матеріалах провадження № 19/1, яке здійснювалося Вищою радою юстиції, міститься лист голови Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 11 жовтня 2006 року, зі змісту якого вбачається, що заява виконувача обов’язків завідувача відділу державної реєстрації Дніпродзержинської міської ради Особа-10 про перегляд заочного рішення, ухваленого суддею Савранським Т.А. передана на розгляд судді Стасовської Л.І. на підставі резолюції виконувача обов’язків голови суду з метою дотримання строків розгляду.

Вказане свідчить про помилковість висновку члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. про порушення суддею Стасовською Л.І. складу суду під час розгляду зазначеної заяви.

В іншій частині порушення, допущені суддею Стасовською Л.І. під час розгляду справи № 2-1396-06 за позовом Особа-8, які були встановлені членом Вищої ради юстиції Кудрявцевим В.В., підтвердилися.

У подальшому відомості, викладені у пропозиції члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В., зумовили призначення Головою Вищої ради юстиції Ізовітовою Л.П. перевірки щодо наявності підстав для звільнення з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Стасовської Л.І., проведення перевірки доручено члену Вищої ради юстиції Кудрявцеву В.В.

Крім встановлених перевіркою Прокуратури Дніпропетровської області допущених суддею Стасовською Л.І. порушень, членом Вищої ради юстиції Кудрявцевим В.В. також надавалася оцінка її діям під час розгляду справи № 2-175-06 за позовом Особа-11 до Дочірнього підприємства «Будівельник», засновником якого є Відкрите акціонерне товариство «Придніпровське управління будівництва» (далі – ВАТ «Придніпровське управління будівництва»), Правобережної товарної біржі, Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання угоди купівлі-продажу майна дійсною та визнання права власності.

Зокрема, подана до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області позовна заява Особа-11 мотивована тим, що нею як засновником і директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінія» на відкритих біржових торгах з реалізації нерухомого майна банкрута – Дочірнього підприємства «Будівельник», що проводилися 23 червня 2006 року Правобережною товарною біржою, придбано 11/25 частин комплексу будівель площею 4297 кв. м по вулиці АДРЕСА.

5 червня 2006 року, тобто до проведення відкритих біржових торгів,  ухвалою судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Стасовської Л.І. вирішено питання про відкриття провадження у справі та призначення попереднього судового засідання у справі на 25 червня 2006 року.

Перевіряючи дотримання позивачем вимог ЦПК України під час подання  вказаної позовної заяви,  суддя Стасовська Л.І. залишила поза увагою те, що у позовній заяві не зазначено, як саме проведенням біржових торгів, які, як зазначено у позові, відбулися після подання позовної заяви, були порушені права Особа-11. Отже, позовна заява Особа-11 на порушення вимог статті 119 ЦПК України не містить обґрунтувань позовних вимог, реального її предмета, що мало стати підставою для залишення позову без руху.

Крім того, як встановлено членом Вищої ради правосуддя Кудрявцевим В.В., із суб’єктивного складу учасників справи вбачається, що спір стосується лише юридичних осіб, тому відповідно до статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України вирішується у господарському судочинстві, що мало б стати підставою для відмови у відкритті провадження у порядку цивільного судочинства.

Натомість суддею Стасовською Л.І. не лише прийнято до провадження позовну заяву Особа-11, а й 26 червня 2006 року ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено.

При цьому суддею Стасовською Л.І. не дотримано порядок здійснення заочного розгляду справи відповідно до вимог статей 224, 225 ЦПК України. Матеріали справи не містять доказів не лише отримання учасниками справи судових повідомлень про день та час розгляду справи, а й про їх направлення.

У подальшому за заявою ВАТ «Придніпровське управління будівництва» про перегляд заочного рішення суддею Стасовською Л.І. 10 липня 2007 року постановлено ухвалу про скасування заочного рішення, призначено справу до судового розгляду.

Водночас розгляд вказаної заяви здійснено суддею Стасовською Л.І. без дотримання вимог статті 42 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи відсутня довіреність представника ВАТ «Придніпровське управління будівництва», який згідно із протоколом судового засідання брав участь у цьому засіданні.

13 серпня 2007 року Заводським районним судом міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду у зв’язку з повторною неявкою позивача.

У поясненнях, що містяться в матеріалах № 19/1, суддя Стасовська Л.І. зазначила, що позовна заява Особа-11 подана до суду 23 червня 2006 року під час її особистого прийому заяв, після чого вона передала матеріали на реєстрацію до канцелярії суду, а постановлена нею ухвала про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду помилково датована 5 червня 2006 року.

Дослідивши матеріали справи № 2-175-06, Вища рада правосуддя  встановила, що з позовної заяви Особа-11 неможливо визначити дату її подання, зокрема заява не датована самою позивачкою, що є однією з вимог частини третьої статті 119 ЦПК України, та не містить дати реєстрації, обов’язкова наявність якої передбачена Тимчасовою інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 17 лютого 2005 року № 20.

Крім того, матеріали справи містять квитанцію про сплату судового збору, на якій у правому верхньому куті зазначено місяць та рік банківської операції, однак визначити її дату неможливо, оскільки в цій частині квитанція зрізана.

При цьому, встановивши, що дата ухвали про відкриття провадження у справі – 5 червня 2006 року – зазначена помилково, суддя Стасовська Л.І. не вжила заходів для виправлення описки із зазначенням дійсної дати постановлення вказаної ухвали.

Варто зазначити, що в ухвалі про відкриття провадження у справі № 2-175-06 за позовом Особа-11 від 5 червня 2006 року вирішено питання про призначення її до судового розгляду на 25 червня 2006 року, натомість протокол судового засідання датований (з видимими виправленнями) 26 червня 2006 року.

У заочному рішенні також виправлено дату його ухвалення на 26 червня 2006 року. Крім того, у заяві ВАТ «Придніпровське управління будівництва» про скасування заочного рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області йдеться про судове рішення від 25 червня 2006 року.

У запереченнях позивачки на заяву ВАТ «Придніпровське управління будівництва» про перегляд заочного рішення зазначено «щодо перегляду заочного рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, винесеного 25.06.2006 р.», однак цифри «25» у даті заочного рішення кульковою ручкою синього кольору виправлено на «26».

Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області (суддя Стасовська Л.І.) від 10 липня 2007 року вирішено питання щодо заочного рішення цього суду від 26 червня 2006 року, а ухвалою від 3 серпня 2007 року роз’яснено та уточнено вказану ухвалу, зазначено дату ухвалення заочного рішення – 26 червня 2006 року.

Відсутність у матеріалах справи повідомлення про виклик учасників справи також не дає можливості встановити, в який саме день здійснювався розгляд справи.

Вказані обставини викликають сумніви, що позовна заява Особа-11 подана до суду, як зазначає суддя Стасовська Л.І., 23 червня 2006 року, а заочний розгляд цієї справи здійснено 26 червня 2006 року.

Додатково встановлено, що під час заочного розгляду справи за позовом Особа-11 суддею Стасовською Л.І. не з’ясовано думку про можливість ухвалення заочного рішення, що підтверджується протоколом судового засідання, вказане виключало можливість здійснювати заочний розгляд зазначених справ.

 Крім того, підставою залишення позовної заяви без розгляду, як передбачено пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України, є повторна неявка позивача за умови належного його повідомлення про день та час розгляду справи. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відомості про належне повідомлення позивача відсутні, позовну заяву залишено без розгляду після однієї неявки позивача у судове засідання.

Допущення суддею Стасовською Л.І. таких численних та грубих порушень норм цивільного процесуального законодавства свідчить про створення нею видимості судочинства без дотримання навіть форми судового розгляду, що не узгоджується з покладеними на неї обов’язками щодо сумлінного ставлення до виконання обов’язків судді.

Членом Вищої ради юстиції Кудрявцевим В.В. встановлені також порушення суддею Стасовською Л.І. норм кримінально-процесуального законодавства України у відповідній редакції під час розгляду нею скарг адвокатів в інтересах Особа-12 на постанови старшого слідчого Прокуратури міста Дніпродзержинська про порушення кримінальної справи від 3 жовтня 2006 року за частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України (далі – КК України) стосовно посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Корона» та від 4 квітня 2007 року за частиною першою статті 366 КК України за фактом службового підроблення.

Зокрема, відповідно до статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення справи розглядається суддею одноособово не пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду.

 Зазначені скарги надійшли до суду 6 липня 2007 року та прийняті суддею Стасовською Л.І. до провадження 3 серпня 2007 року і призначені до судового розгляду на 31 серпня 2007 року.

Членом Вищої ради юстиції Кудрявцевим В.В. встановлено, що скарга на постанову про порушення кримінальної справи від 3 жовтня 2006 року розглянута суддею Стасовською Л.І. лише 11 січня 2008 року, а скарга на постанову від 4 квітня 2007 року станом на 4 березня 2008 року не розглянута взагалі. За весь час перебування вказаних скарг у провадженні судді Стасовської Л.І. досудове слідство у справі не здійснювалося, оскільки у зв’язку з оскарженням було зупинено.

При цьому Вища рада юстиції, перевіряючи вказані обставини, встановила відсутність у діях судді Стасовської Л.І. порушення вимог статті 236-8 КПК України, що також підтвердилося під час розгляду цього питання Вищою радою правосуддя.

У письмових поясненнях від 21 січня 2007 року, наданих члену Вищої ради юстиції Кудрявцеву В.В., суддя Стасовська Л.І. вказала, що, працюючи на посаді судді, не допускала порушень норм чинного законодавства, не здійснювала дисциплінарних проступків, та зазначила, що до неї упереджено ставляться деякі керівники, створюють їй неможливі умови для праці, що відбирає час, також має місце підбурювання окремих заявників, яким її колеги допомагають оформлювати скарги на неї.

Однак встановлені членом Вищої ради юстиції Кудрявцевим В.В. порушення, допущені суддею Стасовською Л.І. під час здійснення правосуддя,  які знайшли своє підтвердження під час перевірки наявності підстав для притягнення судді до відповідальності, повністю спростовують надані суддею пояснення.

Допущені суддею Стасовською Л.І. грубі порушення норм цивільного процесуального законодавства свідчать про несумлінне її ставлення до виконання обов’язків судді та з огляду на приписи Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів», чинного на час вказаних процесуальних дій (далі – Закон № 2862-XII), є, безумовно, порушенням присяги судді.

Наведеним обставинам було надано оцінку Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні від 17 квітня 2018 року.

У додаткових поясненнях Сушкова (Стасовська) Л.І. зазначила про відсутність у Вищої ради правосуддя підстав для повторного вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності у зв’язку із закінченням строку, а також на відсутність у Вищої ради правосуддя повноважень на розгляд подання Вищої ради юстиції від 31 травня 2010 року № 32/0/12-10 про звільнення її з посади судді у зв’язку з порушенням присяги, посилаючись на приписи абзацу першого пункту 14 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу рада правосуддя», яким передбачено, що на розгляд Вищої ради правосуддя передаються матеріали та подання Вищої ради юстиції, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України.

 При цьому, як зазначила суддя  Сушкова (Стасовська) Л.І., вказане подання Вищої ради юстиції було предметом неодноразового розгляду Верховною Радою України, за результатами якого були прийняті постанови.

Крім того, на думку судді Сушкової (Стасовської) Л.І., рішення Вищої ради юстиції від 25 травня 2010 року № 410/0/15-10 та № 412/0/15-10 є протиправними, оскільки ухвалені з порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Вищою радою правосуддя встановлено, що відповідно до статті 126 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, та визначено перелік підстав звільнення судді з посади, серед яких самостійною виокремлено таку підставу, як порушення суддею присяги (пункт 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України).

Аналогічне положення було закріплено в пункті 5 частини першої статті 15 Закону № 2862-XII.

Внесення подання про звільнення суддів з посад згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України належало до повноважень Вищої ради юстиції.

Це повноваження Вищої ради юстиції конкретизувалося положеннями статей 31, 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР  «Про Вищу раду юстиції», чинного на час виникнення спірних відносин, які врегульовують розгляд питання про звільнення судді за загальними та особливими обставинами відповідно. За правилами частини першої статті 32 цього Закону розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами, однією з яких є порушення суддею присяги, можливий після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

Наведені норми матеріального права встановлювали повноваження Вищої ради юстиції щодо внесення за власною ініціативою подання про звільнення суддів з посади за порушення суддею присяги до органу, який їх призначив або обрав, і розгляду за власною ініціативою питання про звільнення суддів з цієї підстави, що відповідало положенням статті 131 Конституції України.

Положеннями Закону № 2862-XII передбачалося, що до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження кваліфікаційного класу (стаття 32). Інших видів дисциплінарного стягнення цим Законом не передбачено.

Відповідно до положень частини першої статті 31 Закону № 2862-XII підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку було визначено порушення: законодавства при розгляді судових справ; вимог, передбачених статтею 5 цього Закону; обов’язків, зазначених у статті 6 цього Закону.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що звільнення судді з посади у разі порушення ним присяги не було видом дисциплінарного стягнення, що виключає необхідність застосування встановлених частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII строків, у межах яких може бути застосовано дисциплінарне стягнення до судді.

Законодавче закріплення звільнення судді за порушення присяги як виду дисциплінарного стягнення набрало чинності лише з 28 березня 2015 року згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус суддів», що діяв на час вчинення суддею дій, судді при здійсненні правосуддя зобов’язані додержуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ, не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

Враховуючи викладене, розглядаючи пропозицію члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В., Вища рада юстиції дійшла обґрунтованого висновку, що суддя Стасовська Л.І. при здійсненні правосуддя проявила несумлінність, безвідповідально поставилася до своїх службових обов’язків, проігнорувала вимоги закону, внаслідок чого здійснювала розгляд справ без належного повідомлення учасників справи, систематично постановляла заочні рішення з порушенням відповідного порядку заочного розгляду справи, ухвалювала судові рішення з порушенням правил юрисдикції, що свідчить про порушення нею присяги судді.

Не змінився і характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», оскільки цим Законом не було пом’якшено або скасовано відповідальність за вчинений суддею Стасовською Л.І. дисциплінарний проступок.

Зокрема, підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

За змістом пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статті 115 Закону № 1402-VIII підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Оскільки суспільство наділило суддів повноваженнями та довірою, законом передбачено притягнення суддів до відповідальності, у тому числі у виді звільнення з посади в разі допущення грубих порушень. Отже, суспільний інтерес і на сьогодні вимагає, щоб до здійснення правосуддя не допускались особи, які в минулому вчинили грубі порушення закону, що призводить до втрати довіри до судової влади в цілому. 

Крім того, як встановлено Вищою радою правосуддя, підставою для внесення Вищою радою юстиції подання від 31 травня 2010 року були також рішення Вищої ради юстиції №№ 410/0/15-10, 412/0/15-10, ухвалені з огляду такі обставини.

Так, позовну заяву Особа-13 до ТОВ «Лайнком Нетворак Інк.», третя особа Особа-14, про припинення дій, що порушують права працівника, прийнято до провадження суддею Стасовською Л.І. з порушенням вимог частини другої статті 109 та частини першої статті 110 ЦПК України. Під час вирішення питання про забезпечення вказаної позовної заяви суддя не з’ясувала, чи дійсно між сторонами виник спір, не встановила, що ускладнює або робить неможливим виконання рішення у разі прийняття заходів забезпечення позову; визначивши спосіб забезпечення позову, суддя Стасовська Л.І. фактично задовольнила позовні вимоги без розгляду справи по суті, втрутилась у господарську діяльність товариства.

 У справі за позовом Особа-15 до Дніпродзержинського бюро технічної інвентаризації про визнання дійсною угоди купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно суддя Стасовська Л.І. через три дні після надходження позовної заяви до суду постановила судове рішення, яким позов задовольнила та допустила його до негайного виконання. За наслідками апеляційного та касаційного перегляду рішення у цій справі скасоване, провадження у справі закрито. Верховним Судом України встановлено, що фактично стороною у спірних правовідносинах є не Особа-15, а ПП «Металпромзбут» – сторона  в угоді купівлі-продажу нерухомого майна ВАТ «Баглійський завод котельно-допоміжного устаткування і трубопроводів» (далі – ВАТ «БЗКДУіТ»), спір щодо якого відповідно до статей 1, 12 ГПК України підвідомчий і вже вирішений господарським судом.

ВАТ «БЗКДУіТ», якого протягом 2004–2006 років було незаконно позбавлено права власності на майно, довелося докласти значних зусиль для захисту і відновлення порушеного права.

У кримінальній справі за обвинуваченням Особа-16 після постановлення 31 жовтня 2006 року обвинувального вироку суддя Стасовська Л.І. упродовж  восьми місяців (із 6 листопада 2006 року по 9 липня 2007 року) не вчиняла процесуальні дії, пов’язані з надходженням до суду першої інстанції апеляційної скарги засудженого, передбачені статтями 351, 354 КПК України, що позбавило засудженого права на апеляційне оскарження вироку суду.

Рішення Вищої ради юстиції №№ 410/0/15-10, 412/0/15-10 та подання від 31 травня 2010 року не були предметом судового розгляду і суд не здійснював їх аналіз, не надавав правову оцінку, тому на сьогодні вони є чинними та підлягають реалізації.

Абзацами першим, другим пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII  «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Посилання судді Сушкової (Стасовської) Л.І. на те, що до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Верховною Радою України було здійснено розгляд подання Вищої ради юстиції про звільнення її з посади судді за порушення присяги та відсутність у Вищої ради правосуддя повноважень на розгляд цього подання, є необґрунтованим.

Зокрема, як вже було зазначено, за результатами розгляду подання Вищої ради юстиції № 32/0/12-10 від 31 травня 2010 року Верховною Радою України 17 червня 2010 року прийнято постанову № 2352-VI, якою Стасовську Л.І. звільнено з посади судді за порушення присяги на підставі пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України. У зв’язку зі скасуванням 23 вересня 2010 року Вищим адміністративним судом України вказаної постанови Верховна Рада України 23 грудня 2010 року здійснила повторний розгляд подання про звільнення Стасовської Л.І. з посади судді та Постановою № 2867-VІ звільнила її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги.

У подальшому у зв’язку зі скасуванням рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В., яке було однією з підстав для внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення Стасовської Л.І. з посади судді за порушення присяги, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду 7 лютого 2019 року ухвалено рішення про скасування Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2010 року № 2867-VI. Отже, на сьогодні рішення щодо подання Вищої ради юстиції № 32/0/12-10 від 31 травня 2010 року не прийнято.

Таким чином, оскільки обставини, викладені у поданні члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В., знайшли своє підтвердження, а рішення Вищої ради юстиції №№ 410/0/15-10, 412/0/15-10 та подання від 31 травня 2010 року не оскаржувалися та є чинними, питання про звільнення судді Сушкової (Стасовської) Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області належить саме до повноважень Вищої ради правосуддя.

Згідно із частиною першою статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5, 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя дійшла висновку про  звільнення судді Сушкової (Стасовської) Л.І. з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

звільнити Сушкову (Стасовську) Людмилу Іванівну з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене у порядку та строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Голова Вищої ради правосуддя                                     А.А. Овсієнко

 

Члени Вищої ради правосуддя

 

О.Є. Блажівська

О.В. Маловацький

В.І. Говоруха

В.В. Матвійчук

П.М. Гречківський

О.В. Прудивус

В.К. Грищук

М.П. Худик

В.І. Данішевська

В.В. Шапран

Л.Б. Іванова

С.Б. Шелест

Н.С. Краснощокова