Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Прудивуса О.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Блажівської О.Є., Болотіна С.М., Саліхова В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищука В.К. за результатами попередньої перевірки скарги Хоменка Володимира Петровича стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук Анастасії Вікторівни,
встановила:
2 січня 2019 року до Вищої ради правосуддя за вхідним Х-17/0/7-19 надійшла скарги Хоменка В.П. на дії судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В. під час розгляду справи № 527/2558/18.
У скарзі зазначено, що під час постановлення ухвали про вжиття заходів забезпечення до подання позовної заяви від 12 грудня 2018 року суддя Павлійчук А.В. грубо порушила вимоги статей 137, 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки застосовані судом заходи забезпечення позову, як-от накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти підприємства, не є співмірними із заявленими вимогами. Крім того, вжиті судом заходи створюють перешкоди в здійсненні товариством своєї звичайної господарської діяльності.
Також скаржник звернув увагу на те, що відповідно до наявного у справі № 527/2558/18 звіту автоматизований розподіл заяви ОСОБА1 про забезпечення позову у цій справі завершено о 09:20 12 грудня 2018 року та через 25 хвилин, тобто о 09:45 того самого дня, суддя Павлійчук А.В. постановила ухвалу про повне задоволення вказаної заяви, що, на думку скаржника, свідчить про упередженість судді, грубе та свідоме порушення нею порядку винесення оскаржуваної ухвали з огляду на вимоги статей 33 та 259 ЦПК України і, зокрема про те, що текст цієї ухвали був підготовлений раніше, ніж суддя офіційно отримала заяву про забезпечення позову.
Вказані обставини, на думку скаржника, свідчать про істотне порушення процесуальних прав Приватного підприємства «Агрофірма «Славутич» (далі – ПП «Агрофірма «Славутич»), що унеможливило реалізацію ним наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також було порушено гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право власності в частині можливості розпоряджатись та користуватись майном, що призвело до істотних для підприємства негативних наслідків.
З огляду на наведене скаржник просить притягнути суддю Павлійчук А.В. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 2 січня 2019 року вказану скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Худику М.П. для проведення попередньої перевірки.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 18 березня 2021 року вказану справу передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Грищуку В.К.
Дисциплінарне провадження щодо суддів проводиться за правилами та у строки, що встановлені главою 4 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок із пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
За результатами попередньої перевірки відомостей, викладених у скарзі Хоменка В.П. стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В., член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищук В.К. склав висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують надану у ньому пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищука В.К. та додані до нього матеріали попередньої перевірки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
У грудні 2018 року ОСОБА1 звернулася до суду з позовом до ПП «Агрофірма «Славутич», Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Лігал Фінанс» (далі – ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс»), ОСОБА2 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич», укладеного між ОСОБА2 та ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс».
У позові ОСОБА1 вказувала, що 30 серпня 2018 року її сестрою ОСОБА2 в селі Пісочині Харківської області була складена заява про припинення участі та відступлення частки в статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» в розмірі 20 % на користь ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс», вважає такі дії незаконними, оскільки порушуються її права та інтереси як іншого співзасновника та власника частки в статутному капіталі.
Одночасно ОСОБА1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт:
на все рухоме та нерухоме майно ПП «Агрофірма Славутич»;
на всі грошові кошти, належні ПП «Агрофірма Славутич», які знаходяться у Філії – Полтавське обласне управління Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» на розрахункових рахунках № ____, № ____, валюта рахунку: 980 – українська гривня, та грошові кошти, належні ПП «Агрофірма «Славутич», які знаходяться в Акціонерному товаристві «Райффайзен банк Аваль», рахунок № ____, за винятком грошових коштів для сплати обов’язкових платежів до бюджету та виплати заробітної плати працівникам.
А також просила:
заборонити внесення змін до статуту ПП «Агрофірма «Славутич» в частині зміни розміру статутного капіталу та розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора;
заборонити проведення державної реєстрації змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич»;
заборонити участь у зборах засновників (власників) ПП «Агрофірма «Славутич»;
заборонити ПП «Агрофірма «Славутич» отримувати грошові кошти у вигляді кредиту, позики та на підставі інших правочинів, які впливають на кредиторську заборгованість підприємства;
заборонити суб’єктам державної реєстрації, у тому числі особам, які перебувають у трудових відносинах із суб’єктом державної реєстрації – виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською та Севастопольською державними адміністраціями, нотаріусам, акредитованим особам здійснювати дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич» у частині розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич» та розміру статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора, окрім дій щодо виконання рішення суду у цій справі.
Заява про забезпечення позову обґрунтована фактичним здійсненням, на думку заявника, контролю над підприємством особами, які вже вчиняли незаконні дії з майном та статутним капіталом підприємства, дії, пов’язані з державною реєстрацією змін до відомостей про юридичну особу, що у зв’язку з наведеним та наявністю кримінального провадження щодо вказаних обставин свідчить про доцільність накладення арешту на майно товариства.
Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2018 року (суддя Павлійчук А.В.) заяву ОСОБА1 про забезпечення позову задоволено:
накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ПП «Агрофірма «Славутич» до набрання чинності рішенням у вказаній справі;
накладено арешт на всі грошові кошти, належні ПП «Агрофірма «Славутич», які знаходяться у Філії – Полтавське обласне управління ПАТ «Державний Ощадний банк України» на розрахункових рахунках № ____, № , валюта рахунку: 980 – українська гривня, та грошові кошти, належні ПП «Агрофірма «Славутич», які знаходяться в АТ «Райффайзен банк Аваль», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код банку МФО 380805, рахунок № ____, за винятком грошових коштів для сплати обов’язкових платежів до бюджету та виплат заробітної плати працівникам до набрання чинності рішенням у вказаній справі;
заборонено внесення змін до статуту ПП «Агрофірма «Славутич» в частині зміни розміру статутного капіталу та розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора, до набрання чинності рішенням у вказаній справі за позовом;
заборонено проведення державної реєстрації змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич» до набрання чинності рішенням у вказаній справі;
заборонено участь у зборах засновників (власників) ПП «Агрофірма «Славутич» до набрання чинності рішенням у вказаній справі;
заборонено ПП «Агрофірма «Славутич» отримувати грошові кошти у вигляді кредиту, позики та на підставі інших правочинів, які впливають на кредиторську заборгованість підприємства, до набрання чинності рішенням у вказаній справі;
заборонено суб’єктам державної реєстрації, у тому числі особам, які перебувають у трудових відносинах із суб’єктом державної реєстрації – виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською та Севастопольською державними адміністраціями, нотаріусам, акредитованим особам здійснювати дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич» у частині розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич» та розміру статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора, окрім дій щодо виконання рішення суду у цій справі, в якій застосовано заходи до забезпечення позову, до набрання чинності рішенням у вказаній справі.
Ухвала суду вмотивована тим, що наведені заявником обґрунтування необхідності забезпечення позову є достатніми для накладення арешту на майно товариства та для заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії з установчими документами, з метою уникнення ризиків відчуження майна та корпоративних прав, що в разі задоволення позову унеможливить чи утруднить виконання судового рішення.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційні скарги ПП «Агрофірма «Славутич» та ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс» задоволено, ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2018 року скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що при вирішенні питання про забезпечення позову порушив норми процесуального права, не дотримався принципу співмірності та застосував обмежувальні заходи в частині здійснення підприємством своїх корпоративних прав, що є недопустимим з огляду на пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.
У подальшому ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області (суддя Павлійчук А.В.) від 29 травня 2020 року задоволено заяву ПП «Агрофірма «Славутич» та закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА1 до ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс», ОСОБА2 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позовна вимога про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» є корпоративним спором, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У письмових поясненнях суддя Павлійчук А.В. зазначила, що, беручи до уваги предмет спору, аргументи заявника ОСОБА1 та заявлені нею способи забезпечення позову, оцінюючи їх співмірність, розумність та достатність, беручи до уваги інтереси усіх сторін у справі, вона прийняла рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. При цьому надані заявником докази на підтвердження викладених у заяві про забезпечення позову обставин, на думку судді Павлійчук А.В., були достатнім та достовірним підтвердженням існування виключних обставин, які доводять наявність ризиків неможливості виконання рішення суду та забезпечення належного відновлення прав, свобод та законних інтересів ОСОБА1.
На думку судді, незастосування зазначених в ухвалі від 12 грудня 2018 року способів забезпечення позову могло б призвести до нівелювання юридичного значення рішення суду у цій справі та поставило б заявника ще у більш невигідне становище, за якого він був би вимушений повторно звертатися до суду за захистом своїх прав.
При цьому доводи скаржника Хоменка В.П. щодо того, що суддею було виготовлено повний текст ухвали за короткий проміжок часу, на думку судді Павлійчук А.В., жодним чином не свідчить про наявність будь-яких порушень Положення про автоматизовану систему документообігу суду, інструкції з діловодства чи процесуального закону, а пояснюється швидкою роботою помічника судді з текстовим редактором та повторенням абзаців в ухвалі про забезпечення позову.
Дослідивши дисциплінарну скаргу, письмові пояснення судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла таких висновків.
Відповідно до підпункту «б» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом частини третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При цьому співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
За змістом частини сьомої статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання.
Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
За змістом статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 роз’яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише в разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Мотиви, з яких суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову та їх співмірність заявленим вимогам, повинні бути викладені в ухвалі суду про забезпечення позову.
Вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», §§ 29, 30).
Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
Обов’язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з’ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов’язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, зазначений обов’язок суду полягає в закладенні у мотиви прийнятих рішень відповідних аргументів з дотриманням принципів верховенства права.
Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, вимога щодо мотивування судового рішення – важлива процедурна гарантія від свавільності судових органів (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», §§ 29–30).
Обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація – це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м’якого права», наголосила: якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а, насамперед, слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод.
Належне мотивування судового рішення – це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
Щоб судове рішення вважалося належно вмотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.
Під час попередньої перевірки встановлено, що предметом позовних вимог було визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі підприємства, що становить 20 % та еквівалентно 6800 грн (загальний розмір статутного фонду – 34000 грн), при цьому суддею Павлійчук А.В. вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти підприємства, що не є співмірним із заявленими вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя Павлійчук А.В. не взяла до уваги зазначених роз’яснень Пленуму Верховного Суду України (постанова від 22 грудня 2006 року № 9), не вчинила жодної дії з метою дослідження доказів та не витребувала їх у сторін, хоча таке право надано суду частиною третьою статті 153 ЦПК України, а також не взяла до уваги інтереси, права ПП «Агрофірма «Славутич» у частині заборони йому вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна, в тому числі і реєстраційні, а також розпорядження коштами, чим фактично блокувала господарську діяльність ПП «Агрофірма «Славутич» щодо сплати орендодавцям коштів за договорами оренди, укладеними із фізичними особами, здійснення нормальної господарської діяльності.
Зі змісту ухвали від 12 грудня 2018 року не вбачається, чим керувалася суддя під час задоволення заяви про забезпечення позову, а також в ухвалі не зазначено та не конкретизовано, чому невжиття заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Крім того, невмотивованість постановленої суддею Павлійчук А.В. ухвали та короткі строки її виготовлення свідчать про формальний характер розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, чим не забезпечено об’єктивного вирішення вказаного питання та прийняття справедливого судового рішення, що призвело до скасування рішення судом апеляційної інстанції.
Враховуючи явну невмотивованість ухвали від 12 грудня 2018 року, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вчинені порушення можуть вказувати на недбале ставлення судді Павлійчук А.В. до службових обов’язків.
Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Наведені вище дії судді Павлійчук А.В. не відповідають меті застосування заходів забезпечення позову та призвели до явно непропорційного втручання у право власності ПП «Агрофірма «Славутич», оскільки воно займається сільськогосподарською діяльністю, а застосований судом арешт всього рухомого та нерухомого майна підприємства фактично унеможливив здійснення вказаної господарської діяльності.
Поняття «основоположні права людини», яке використовується у законі в контексті встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності суддів, повинно тлумачитися у розумінні, загальноприйнятому у механізмі захисту основоположних прав людини за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У свою чергу, основоположними правами людини, що гарантуються Конвенцією, є, у тому числі, і права юридичних осіб (наприклад, пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України», яким було констатовано, що «спосіб, в який проводився та закінчився судовий розгляд справ», призвів до порушення права заявника, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).
Таким чином, незазначення суддею Павлійчук А.В. належних, співвідносних з положеннями процесуального закону мотивів, з яких вона виходила, задовольняючи заяву про забезпечення позову, непропорційне втручання у право власності ПП «Агрофірма «Славутич» можуть свідчити про наявність у її діях ознак складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд, право власності).
Водночас під час попередньої перевірки не встановлено та скаржником не надано доказів, які б підтверджували наявність позапроцесуального спілкування судді Павлійчук А.В. із позивачем, підготовки суддею проєкту ухвали від 12 грудня 2018 року до отримання заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а також наявність істотних незворотних наслідків для ПП «Агрофірма «Славутич».
Щодо доводів скарги про допущення суддею Павлійчук А.В. у зв’язку із постановленням ухвали від 12 грудня 2018 року істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, як вбачається з матеріалів попередньої перевірки, ПП «Агрофірма «Славутич» шляхом звернення з апеляційною скаргою до Полтавського апеляційного суду повною мірою скористалось наданими йому процесуальним законодавством правами. При цьому під час попередньої перевірки не встановлено і скаржником не надано доказів чи посилань на фактичні дані щодо наявності обставин, які б свідчили про допущення суддею Павлійчук А.В. дій, які полягали б у створенні перешкод ПП «Агрофірма «Славутич» користуватись будь-якими наданими процесуальним законодавством правами.
Таким чином, у порядку дисциплінарного провадження підлягають з’ясуванню наведені у скарзі обставини незазначення належних співвідносних з положеннями процесуального закону мотивів, з яких виходила суддя Павлійчук А.В., задовольняючи заяву про забезпечення позову, непропорційного втручання у право власності ПП «Агрофірма «Славутич», які можуть свідчити про наявність у поведінці судді Павлійчук А.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Керуючись статтями 45, 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.12, 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук Анастасії Вікторівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя О.В. Прудивус
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя О.Є. Блажівська
С.М. Болотін
В.В. Саліхов
