Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши справу про порушення вимог щодо несумісності начальником другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куцим Сергієм Васильовичем,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 30 серпня 2021 року за вхідним № 7543/0/8-21 надійшла заява Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора про порушення вимог щодо несумісності начальником другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куцим С.В.

У заяві Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора зазначено, що Куций С.В. в органах прокуратури працює з травня 2002 року. Наказом Генерального прокурора від 10 лютого 2020 року № 463ц Куцого С.В. призначено на посаду начальника другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора.

Наказом Генерального прокурора від 18 вересня 2020 року № 2515ц начальнику другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куцому С.В., посаду якого ліквідовано наказом Генерального прокурора від 17 липня 2020 року № 53шц, тимчасово визначено робоче місце в Департаменті організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора.

Разом із тим відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі адвокатів України (http://erau.unba.org.ua/profile/82673), Куций С.В., перебуваючи на посаді прокурора, склав присягу адвоката України. 14 червня 2021 року Радою адвокатів Хмельницької області Куцому С.В. видано свідоцтво № 000360 про право на заняття адвокатською діяльністю, яке 25 червня 2021 року за поданою ним заявою було зупинено. В обґрунтування своєї позиції Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17, в якій суд, зокрема, дійшов висновку, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».

На думку Верховного Суду, складаючи присягу прокурора, особа свідомо приймає всі обмеження, які покладаються на неї спеціальним законом, у тому числі заборону суміщення перебування на посаді прокурора з адвокатською діяльністю. Претендуючи на набуття права на заняття адвокатською діяльністю, прокурор вступає у позапроцесуальні відносини із Радою адвокатів, адвокатською спільнотою. Крім того, Верховний Суд наголосив, що намір проходити процедури кваліфікаційного іспиту, стажування та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, перебуваючи на посаді прокурора, є завідомо нелегітимним наміром, оскільки прогнозовано призводить до виникнення обставин несумісності. До того ж наявність статусу адвоката (захисника) в особи, яка є прокурором та підтримує державне обвинувачення в суді, ставить під сумнів її незалежність, безсторонність та неупередженість. Водночас Верховний Суд звернув увагу на те, що у випадку отримання особою, яка є прокурором, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складання присяги адвоката така особа однозначно опиняється під дією двох присяг – прокурора та адвоката.

На підтвердження відомостей, вказаних у заяві, Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора надано витяг з Єдиного державного реєстру адвокатів України щодо прокурора Куцого С.В. та інші докази.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 30 серпня 2021 року № 7543/0/8-21 заяву Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.

Ухвалою члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. від 11 січня 2022 року № 1/0/18-22 за заявою Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора відкрито справу про порушення начальником другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куцим С.В. вимог щодо несумісності.

Начальник другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куций С.В., Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора повідомлені про дату, час і місце розгляду справи про порушення прокурором вимог щодо несумісності.

Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Із метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, забезпечення реалізації прав начальника другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куцого С.В. та заявника – Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора, визначених пунктом 11.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції.

18 січня 2022 року у засіданні Вищої ради правосуддя взяв участь начальник другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куций С.В. Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора для участі у засіданні Вищої ради правосуддя не прибула, подала клопотання про розгляд справи про порушення прокурором вимог щодо несумісності без участі представника.

Дослідивши матеріали справи, пояснення начальника другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куцого С.В., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., Вища рада правосуддя встановила таке.

Наказом прокурора Запорізької області державного радника юстиції 2 класу Присяжнюка В.С. від 7 травня 2002 року № 165-1 Куцого С.В. прийнято на роботу в органи прокуратури Запорізької області. 10 травня 2002 року Куций С.В. призначений на посаду помічника прокурора міста Мелітополя, тимчасово, на період відпустки іншого працівника для догляду за дитиною.

Наказом в. о. прокурора Запорізької області старшого радника юстиції Щолкіна В.М. від 25 липня 2002 року № 279-1 Куцого С.В. призначено на посаду постійного помічника прокурора міста Мелітополя.

Наказом прокурора Запорізької області старшого радника юстиції Кулакова В.В. від 12 липня 2004 року № 428а-1 Куцого С.В. призначено на посаду помічника прокурора Якимівського району.

Наказом прокурора Запорізької області державного радника юстиції 3 класу Стеценка В.А. від 25 квітня 2006 року № 226-1 Куцого С.В. призначено на посаду старшого помічника прокурора Якимівського району.

Наказом прокурора Запорізької області старшого радника юстиції Кирилюка О.В. від 12 червня 2012 року № 523к Куцого С.В. у зв’язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області призначено старшим прокурором прокуратури Якимівського району.

Наказом прокурора Запорізької області старшого радника юстиції 3 класу Кирилюка О.В. від 7 жовтня 2013 року № 1330к Куцого С.В. призначено на посаду старшого прокурора прокуратури Комунарського району міста Запоріжжя, тимчасово, на період відпустки іншого працівника для догляду за дитиною.

Наказом прокурора Запорізької області старшого радника юстиції 3 класу Кирилюка О.В. від 28 жовтня 2013 року № 1478к Куцого С.В. призначено на посаду старшого прокурора прокуратури Комунарського району міста Запоріжжя, тимчасово, на період відпустки іншого працівника для догляду за дитиною.

Наказом прокурора Запорізької області старшого радника юстиції 3 класу Кирилюка О.В. від 8 лютого 2014 року № 23ц Куцого С.В. призначено на посаду старшого прокурора відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області.

Наказом прокурора Запорізької області старшого радника юстиції Шацького О.Л. від 5 травня 2014 року № 156ц Куцого С.В. призначено на посаду старшого прокурора відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області.

Наказом прокурора Запорізької області державного радника юстиції 3 класу Шацького О.Л. від 15 січня 2015 року № 7ц Куцого С.В. призначено на посаду слідчого слідчого відділу прокуратури області.

Наказом прокурора Запорізької області державного радника юстиції 3 класу Шацького О.Л. від 7 травня 2015 року № 167ц Куцого С.В. призначено на посаду старшого слідчого слідчого відділу прокуратури області.

Наказом Генерального прокурора України Шокіна В.М. від 14 липня 2015 року № 1149ц Куцого С.В. призначено на посаду слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в порядку переведення з прокуратури Запорізької області.

Наказом в. о. Генерального прокурора України Севрука Ю.Г. від 12 квітня 2016 року № 443-ц Куцого С.В. у зв’язку зі зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України Луценка Ю.В. від 6 липня 2018 року № 465ц Куцого С.В. призначено на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України Луценка Ю.В. від 14 серпня 2019 року № 678ц Куцого С.В. призначено на посаду заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 4 листопада 2019 року № 1372ц Куцого С.В. призначено на посаду заступника начальника другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 28 грудня 2019 року № 2833ц Куцого С.В. переведено на посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, підтримання публічного обвинувачення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора з 2 січня 2020 року.

Наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 10 лютого 2020 року № 463ц Куцого С.В. призначено на посаду начальника другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора.

Наказом Генерального прокурора Венедіктової І.В. від 18 вересня 2020 року № 2515ц Куцому С.В., посаду якого ліквідовано наказом Генерального прокурора від 17 липня 2020 року № 53шц, тимчасово визначено робоче місце в Департаменті організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що Вища рада правосуддя відкриває та розглядає справи про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із діяльністю або статусом, визначеними Конституцією та законами України (справи щодо несумісності).

На запит члена Вищої ради правосуддя Рада адвокатів Хмельницької області повідомила, що Куций С.В. отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 000360 від 14 червня 2021 року на підставі рішення Ради адвокатів Хмельницької області від 14 травня 2021 року № 6-2.3/21. При цьому право на заняття адвокатською діяльністю Куцого С.В. зупинено з 25 червня 2021 року на підставі поданої ним заяви.

Також Рада адвокатів Хмельницької області поінформувала, що під час прийняття рішення про видачу Куцому С.В. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Радою адвокатів Хмельницької області, окрім іншого, досліджувалось питання про наявність / відсутність у Куцого С.В. обставин, які відповідно до вимог статей 6, 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є перешкодою для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або несумісні зі здійсненням адвокатської діяльності, та не встановлено передбачених законом обмежень для набуття Куцим С.В. статусу адвоката.

У поясненнях, надісланих на адресу Вищої ради правосуддя, Куций С.В. зазначив, що в лютому 2020 року рішенням Комісії з добору керівного складу органів прокуратури було схвалено його кандидатуру на призначення начальником другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовим протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора та згідно з наказом Генерального прокурора від 10 лютого 2020 року № 463-ц призначено на вказану посаду.

Проте, як повідомив Куций С.В., у зв’язку зі зміною структури та штатного розпису Офісу Генерального прокурора відповідно до наказу від 17 липня 2020 року № 53 шц посаду, на яку його було призначено, ліквідовано.

Наказом Генерального прокурора від 18 вересня 2020 року йому було визначено робоче місце в Департаменті процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора за адресою: вул. Борисоглібська, 18.

Однак, як повідомляє Куций С.В., він отримав лист-попередження від 25 лютого 2021 року № 07/1/1-465 вих-21 про подальше вивільнення з Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури у разі неподання у строк до 17 березня 2021 року відповідної заяви про призначення на запропоновану вакантну посаду до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора з метою подальшого працевлаштування.

При цьому Куций С.В. вказав, що відповідну заяву не подавав, у зв’язку із чим він до цього часу на будь-яку посаду в органах прокуратури України, у тому числі і в Офісі Генерального прокурора, не призначений.

Також Куций С.В. поінформував, що наказом Генерального прокурора від 1 вересня 2020 року № 295-рсо йому припинено доступ до державної таємниці, заблоковано вхід до системи Єдиного реєстру досудових розслідувань та Інформаційно-аналітичної системи «Облік та статистика органів прокуратури», що унеможливлює виконання функцій та повноважень прокурора, передбачених чинним законодавством.

Крім цього, Куций С.В. вказав, що 14 червня 2021 року дійсно склав присягу адвоката відповідно до статті 11 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Про вказані обставини повідомив представника Генеральної інспекції під час надання пояснень та копій документів. Також Куций С.В. зазначив, що 14 червня 2021 року ним була подана заява про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.

З урахуванням вказаного Куций С.В. вважає, що оскільки він не здійснював діяльності, яка є несумісною зі статусом прокурора, в його діях відсутні порушення вимог щодо несумісності в розумінні підстави для звільнення прокурора з посади.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (тут і далі в редакції, чинній на час отримання прокурором Куцим С.В. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю) визначено, що адвокат – фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

При цьому частиною другою статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено перелік осіб, які не можуть бути адвокатами, а саме не може бути адвокатом особа, яка: 1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі; 2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; 3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, – протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, – протягом трьох років з дня такого звільнення.

Отже, з викладеного вбачається висновок, що Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» чітко визначений виключний перелік осіб, які не можуть бути адвокатами.

Крім того, аналіз положень статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дає підстави для висновку, що особа, яка бажає стати адвокатом, перед початком процедури набуття права на заняття адвокатською діяльністю повинна відповідати таким вимогам: мати повну вищу юридичну освіту; володіти державною мовою; мати стаж роботи в галузі права не менше двох років, а також відповідати вимогам, встановленим частиною другою цієї статті.

Таким чином, з огляду на те, що Куцого С.В. було допущено до процедури набуття права на заняття адвокатською діяльністю (про що свідчить отримання ним за результатами проходження цієї процедури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 000360), матеріали справи про несумісність не містять відомостей, що Куций С.В. не відповідав наведеним вище вимогам Закону України «Про адвокатуру», а отже, не міг отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Разом із тим Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює поетапну процедуру набуття права на заняття адвокатською діяльністю: складання кваліфікаційного іспиту (стаття 9); стажування, яке здійснюється у вільний від основної роботи час стажиста (стаття 10); складання особою, щодо якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, присяги адвоката України (стаття 11); отримання особою, яка склала присягу адвоката України, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України (стаття 12).

Частиною першою статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що несумісною з діяльністю адвоката є: 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 2) військова або альтернативна (невійськова) служба; 3) нотаріальна діяльність; 4) судово-експертна діяльність.

Одночасно вказані положення статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачають, що вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі).

У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності (частина друга статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Пунктом «е» частини першої статті 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» визначено, що суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, посадові та службові особи органів прокуратури.

Відповідно до частин першої – третьої статті 18 Закону України «Про прокуратуру» перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій. На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції». Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17, на яку посилається Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора у своїй заяві, зазначено, зокрема, що системне тлумачення положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» свідчить, що термін «діяльність адвоката» є тотожним терміну «адвокатська діяльність».

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність – незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Тобто це активна діяльність, а саме дії щодо виконання представницьких та консультативних функцій в інтересах іншої особи.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

З викладеного вбачається, що прокурори не можуть перебувати на посаді прокурора та здійснювати / провадити адвокатську діяльність, тобто безпосередньо вчиняти дії, зазначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Отже, обмеження стосовно осіб, які перебувають на посаді прокурора, стосуються безпосереднього здійснення ними адвокатської діяльності, спрямованої на надання правової допомоги клієнту, а не реалізації такими особами права на набуття статусу адвоката.

При цьому чинне законодавство України не містить конкретно визначеної заборони діючим прокурорам складати кваліфікаційний іспит та проходити відповідне стажування з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2021 року № 826/9606/17 зазначила, що аналіз понять «адвокат» та «адвокатська діяльність», наведених у статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також зміст статей 4, 6, 19 цього Закону свідчать, що обставини несумісності з діяльністю адвоката, визначені статтею 7 зазначеного Закону, виникають для осіб, які мають (уже отримали) такий статус. Водночас наголосила, що обмеження і способи їх усунення встановлені для осіб, які вже мають статус адвоката та які бажають займатись іншою (несумісною з діяльністю адвоката) діяльністю, а не для представників інших юридичних професій, які бажають займатись адвокатською діяльністю.

Таким чином, обставини несумісності можуть виникнути в особи, яка набула статус адвоката (склала присягу та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю) та почала вчиняти дії, що можуть бути визначені як адвокатська діяльність, однак такі обставини можуть бути усунені у порядку частини другої статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме шляхом подання адвокатом у триденний строк з дня виникнення таких обставин до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяви про зупинення адвокатської діяльності.

Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв’язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з’їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (частини п’ята, шоста статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Враховуючи викладене, складання особою присяги та отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а згодом зупинення адвокатської діяльності de facto виключає можливість здійснення такою особою дій, які відповідно до статей 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» можуть бути визначені як адвокатська діяльність, оскільки отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю підтверджує виключно можливість особи в майбутньому вчиняти дії, спрямовані на захист інтересів клієнта, тобто здійснювати адвокатську діяльність. При цьому положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не зобов’язують особу з моменту отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю одразу здійснювати таку діяльність, оскільки норми статті 31 цього Закону наділяють таку особу альтернативною моделлю поведінки, а саме можливістю на підставі заяви зупинити своє право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, набуття статусу адвоката не свідчить про вчинення такою особою адвокатської діяльності, що вбачається із тлумачення норми статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою саме діяльність адвоката є несумісною зі здійсненням обвинувачення і навпаки.

З Єдиного реєстру адвокатів України вбачається, що 14 червня 2021 року Рада адвокатів Хмельницької області видала Куцому С.В. свідоцтво № 000360 про право на заняття адвокатською діяльністю. 25 червня 2021 року зупинено право Куцого С.В. на заняття адвокатською діяльністю на підставі його заяви. Доказів того, що Куций С.В., перебуваючи у статусі прокурора, вчиняв дії, що відповідно до статей 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначені як адвокатська діяльність, Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора не надано та перевіркою не встановлено.

Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 23 Конституції України визначено, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, випадки, коли дозволяється встановлювати певні обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, прямо передбачені Конституцією України. При цьому в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України), а одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

Конституція України встановлює, що право особи на вільний вибір професії не може бути обмеженим, однак спеціальні закони встановлюють обмеження щодо здійснення діяльності, що логічно доповнює Конституцію та має розумітися так, що право набуття доступу до професії адвоката не є обмеженим, натомість законодавчо передбачені обмеження стосуються саме безпосереднього здійснення діяльності, яка є несумісною, – здійснення обвинувачення та представництва інтересів, оскільки одна особа одночасно не може бути захисником та підтримувати державне обвинувачення.

Згідно із частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (пункт 25 рішення у справі «C. проти Бельгії» від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (пункт 61 рішення суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (пункт 29 рішення у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (пункт 47 рішення суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22–25 рішення у справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа № 26713/05)).

Отже, з огляду на викладене Вища рада правосуддя доходить висновку про відсутність підстав вважати, що начальник другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куций С.В. здійснював адвокатську діяльність, несумісну з посадою прокурора, оскільки у цьому випадку, з урахуванням норм Конституції України та практики Європейського суду з прав людини, реалізація Куцим С.В. саме права на заняття адвокатською діяльністю (отримання відповідного свідоцтва) розглядається як його бажання отримати доступ до професії, право обирати професію не може бути несумісним з будь-яким іншим правом, оскільки охоплює і гарантує особі право вибору професії, а несумісність стосується реалізації цього права і фактичного здійснення діяльності.

Доводи заявника з приводу того, що прокурор Куций С.В. у зв’язку з отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю одночасно перебуває під дією двох присяг – прокурора та адвоката, Вища рада правосуддя не вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Присяга прокурора та присяга адвоката не суперечать загальним принципам правосуддя, одна одній та міжнародним принципам діяльності прокурорів та адвокатів у системі правосуддя. Присяга є церемоніальною процедурою, що визначає доступ до професії, а також взяття на себе особою, яка приймає присягу, зобов’язань щодо належного виконання в майбутньому обов’язків за цією професією.

Відповідно до статті 11 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», приймаючи присягу, особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, зобов’язується, зокрема: «…у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов’язки, бути вірним присязі».

Таким чином, складання присяги особою, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, пов’язується із взяттям такою особою зобов’язань щодо належного виконання у майбутньому обов’язків адвоката під час здійснення адвокатської діяльності і не стосується безпосереднього виконання Куцим С.В. обов’язків прокурора.

У заяві Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17.

Разом із тим предметом спору у вказаній вище справі був адміністративний позов працівників органів прокуратури, які виявили бажання отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, пройшли для цього відповідні процедури та яким Радою адвокатів Київської області, Радою адвокатів України фактично відмовлено у видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю з огляду на те, що вони продовжують працювати в органах прокуратури. А отже, відповідні доводи заявника не є релевантними у справі про порушення вимог щодо несумісності.

У свою чергу, щодо тверджень Куцого С.В., що займану ним посаду (начальник другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора) було ліквідовано, а заяву про призначення на запропоновану вакантну посаду до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора він не подавав, у зв’язку із чим на момент отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю він не виконував функції прокурора, слід зазначити таке.

Відповідно до частини п’ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

Таким чином, з викладеного можна зробити висновок, що за прокурором, діяльність якого зупинена, зберігається статус прокурора, а отже, на таку особу поширюються вимоги щодо несумісності, передбачені чинним законодавством України.

Враховуючи зазначені обставини, а також з огляду на те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України), Вища рада правосуддя доходить висновку про наявність у прокурора Куцого С.В. конституційного права на отримання доступу до професії адвоката (отримання відповідного свідоцтва).

Як встановлено перевіркою, прокурор Куций С.В. не здійснював діяльності, яка є несумісною зі статусом прокурора, тому в його діях не встановлено порушень вимог щодо несумісності, що може бути підставою для звільнення прокурора з посади.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду справи щодо несумісності Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про визнання порушення прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і внесення в установленому порядку подання про звільнення його з посади; про визнання відсутності порушень суддею або прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.

Відповідно до статті 131 Конституції України, статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя ухвалює рішення стосовно порушення прокурором вимог щодо несумісності, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 11.7 Регламенту Вищої ради правосуддя,

вирішила:

визнати відсутність порушення вимог щодо несумісності начальником другого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку із масовими протестами у 2013–2014 роках, Офісу Генерального прокурора Куцим Сергієм Васильовичем.

Головуючий на засіданні

Вищої ради правосуддя                                                Віктор ГРИЩУК

Члени Вищої ради правосуддя