Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Плахтій І.Б., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюбу О.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Маселка Романа Анатолійовича на дії судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк Алли Миколаївни,

встановила:

Коренюк Алла Миколаївна Указом Президента України від 13 листопада 2008 року № 1037/2008 призначена на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 452-VII обрана на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва безстроково.

До Вищої ради правосуддя 11 травня 2021 року за вхідним № М-2522/18/7-21 надійшла дисциплінарна скарга Маселка Р.А. на неналежну поведінку судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 753/21645/20.

У дисциплінарній скарзі Маселко Р.А. зазначає, що постановою судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. від 28 грудня 2020 року закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

На думку скаржника, суддя Коренюк А.М. у вказаній постанові не зазначила мотивів, з яких під час ухвалення рішення не взяла до уваги протокол про адміністративне правопорушення щодо відмови особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння та закрила провадження у зв’язку з відсутністю доказів перебування ОСОБА1 під час керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. Крім того, скаржник зазначив, що суддя не врахувала факт наявності відео, на якому зафіксовано відмову порушника від проходження огляду на стан сп’яніння.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 червня 2021 року № 1430/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. з підстав можливої наявності в її діях під час розгляду справи № 753/21645/20 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII).

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності цим Законом дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспекторові Вищої ради правосуддя, який також є учасником дисциплінарної справи.

Із набранням чинності зазначеним Законом здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів було зупинено.

З 19 жовтня 2023 року у зв’язку з ухваленням законів України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя відновлено.

Відповідно до пункту 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Наразі служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала роботу.

19 жовтня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 997/0/15-23 «Про розподіл скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора».

На підставі протоколу автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 3 листопада 2023 року дисциплінарну справу щодо судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. передано для підготовки до розгляду Дисциплінарною палатою члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюбі О.В.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно й у належний спосіб повідомила суддю Коренюк А.М. та скаржника Маселка Р.А. про дату та час розгляду дисциплінарної справи, надіславши письмові запрошення для участі в засіданні дисциплінарного органу на адреси, що містять матеріали дисциплінарної справи, та оприлюднивши відповідні запрошення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

14 лютого 2024 року суддя Коренюк А.М. прибула на засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та надала усні пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі обставин. Скаржник Маселко Р.А. у засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не прибув.

Ознайомившись із копією матеріалів адміністративної справи № 753/21645/20, враховуючи пояснення судді Коренюк А.М., заслухавши доповідача в дисциплінарному провадженні, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

З копій матеріалів судової справи вбачається, що на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 грудня 2020 року до провадження судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. надійшли матеріали про вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП (справа № 753/21645/20), а саме: протокол про адміністративне правопорушення від 10 грудня 2020 року (серія __18 № ___), пояснення свідків ОСОБА2, ОСОБА3, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, рапорт інспектора патрульної поліції, копія постанови про вчинення адміністративного правопорушення, відеозапис із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, зафіксований на СD-диску.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА1 о 03 годині 50 хвилин 10 грудня 2020 року у місті Києві, рухаючись по шосе Бориспільське (лісова дорога) керував транспортним засобом Toyota Land Cruiser, номерний знак ____, з ознаками алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, неприродне почервоніння обличчя). Від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків – ОСОБА2, ОСОБА3, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – Правила дорожнього руху), за що частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність. У водія тимчасово вилучено документи (посвідчення водія ВСВ ___) та водію видано тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом.

Із відеозапису з нагрудної камери інспектора патрульної поліції вбачається, що водію транспортного засобу автомобіля «Toyota Land Cruiser», номерний знак ____, ОСОБА1 у присутності двох свідків повідомлено, що працівник патрульної поліції вбачає у нього ознаки алкогольного сп’яніння, у зв’язку із чим пропонує пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння за допомогою спеціального технічного приладу «DRAGER ALCOTEST» та медичний огляд у лікаря-нарколога. Відповідно до вказаного відеозапису працівники поліції неодноразово пропонували водію ОСОБА1 пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння в закладі охорони здоров’я, від чого водій у присутності свідків категорично відмовився.

Факт відмови водія ОСОБА1 від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння за допомогою спеціального технічного приладу «DRAGER ALCOTEST» та лікарем у закладі охорони здоров’я зафіксований, окрім протоколу про адміністративне правопорушення і вказаного відеозапису, у письмових поясненнях свідків та в рапорті інспектора патрульної поліції.

Матеріали адміністративної справи містять заяву від 22 грудня 2020 року представника ОСОБА1 – адвоката Коваленко К.В. – про ознайомлення з матеріалами справи без подання додаткових доказів, які стосувалися б справи.

Постановою судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. від 28 грудня 2020 року провадження у справі стосовно ОСОБА1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито з підстав відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Під час судового засідання у справі ОСОБА1 свою вину у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення не визнав, посилаючись на висновок лікарського освідування про відсутність ознак алкогольного сп’яніння.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА1 надав до суду висновок Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» (далі – КНП «КМНКЛ «Соціотерапія») № ___ щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з яким станом на 07 годину 50 хвилин 10 грудня 2020 року у ОСОБА1 ознак сп’яніння не виявлено, дата заповнення вказаного висновку – 11 грудня 2020 року.

Суддя Коренюк А.М. у постанові зазначила, що належні докази того, що ОСОБА1 10 грудня 2020 року о 03 годині 50 хвилин перебував у стані алкогольного сп’яніння під час керування транспортним засобом, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

Вказано, що ОСОБА1 надав висновок лікаря про його огляд на стан сп’яніння, проведений 10 грудня 2020 року о 07 годині 50 хвилин лікарем-наркологом КНП «КМНКЛ «Соціотерапія», який згідно з висновком № ___ щодо результатів медичного огляду станом 07 годину 50 хвилин 10 грудня 2020 року не виявив у ОСОБА1 ознак наркотичного (алкогольного) сп’яніння, тому склад і подія правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, які інкримінуються вказаній особі, відсутні.

За таких підстав суддя Коренюк А.М. вважала, що справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1, складена у зв’язку із вчиненням правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, підлягає закриттю із таких підстав.

Приймаючи вказану постанову, суд першої інстанції керувався тим, що за змістом вимог статті 256, частини першої статті 257 КУпАП питання наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення суд вирішує лише в межах протоколу, складеного стосовно конкретної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суддя Коренюк А.М. дійшла висновку, що, зважаючи на відсутність доказів, що ОСОБА1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, а також за наявності висновку лікаря-нарколога КНП «КМНКЛ «Соціотерапія» № ___, відповідно до якого станом на 10 грудня 2020 року у ОСОБА1 не виявлено ознак сп’яніння, у діях ОСОБА1 відсутній склад правопорушення.

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, згідно з яким дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

З огляду на наведене правомірність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення не оцінюється Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя. Водночас важливим є те, як діяла суддя Коренюк А.М. під час розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення в контексті істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя.

Оцінюючи дії судді Коренюк А.М. під час розгляду справи № 753/21645/20, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя керується таким.

За приписами статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Диспозиція частини першої статті 130 КУпАП містить кілька окремих (самостійних) складів дисциплінарних проступків, які відрізняються за об’єктивною стороною (зовнішнім проявом). Зокрема, правопорушення, яке полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані сп’яніння, є відмінним від правопорушення, яке полягає в ухиленні осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння. Отже, предмет доказування у справі про адміністративне правопорушення відрізняється залежно від того, за вчинення якого саме порушення складено протокол про адміністративне правопорушення.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно із приписами пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» (щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції), яким у подальшому було закріплено чинні санкції статті 130 КУпАП, як один з аргументів посилення відповідальності зазначено, що міжнародний досвід забезпечення безпеки на дорогах свідчить, що одним з найпростіших способів примусити водіїв дотримуватися вимог Правил дорожнього руху є розроблення системи їх ефективного покарання та посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Відповідно до пункту 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі – Порядок), водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров’я. Огляд може також проводитися у спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров’я і відповідають установленим Міністерством охорони здоров’я України вимогам.

Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.

У пункті 8 Порядку вказано, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров’я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп’яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачений Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що затверджена спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров’я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі – Інструкція).

Згідно з пунктами 6, 7 розділу І Інструкції огляд на стан сп’яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров’я України та Держспоживстандартом (далі – спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП.

Відповідно до пункту 3 розділу I Інструкції ознаками алкогольного сп’яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Пунктами 4, 5, 6 розділу ІІ Інструкції визначено, що огляд на стан сп’яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції. Перед проведенням огляду на стан сп’яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп’яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться у присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Пунктом 9 розділу ІІ Інструкції встановлено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Системний аналіз положень вказаної Інструкції свідчить, що водій у разі відмови від проведення огляду на стан алкогольного сп’янінням на місці зупинки транспортного засобу або висловлення незгоди з його результатами, він відразу направляється поліцейським до відповідного закладу охорони здоров’я для проведення огляду встановлення такого сп’яніння.

Згідно із частиною четвертою статті 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров’я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров’я та складення висновку за результатами огляду проводиться у присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров’я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Частиною п’ятою статті 266 КУпАП визначено, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Установлено, що працівник патрульної поліції вбачаючи, у водія транспортного засобу ОСОБА1 ознаки алкогольного сп’яніння, у присутності двох свідків неодноразово пропонував йому пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння за допомогою спеціального технічного приладу «DRAGER ALCOTEST» та медичний огляд у лікаря-нарколога, від чого водій категорично відмовився.

Факт відмови водія ОСОБА1 від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння за допомогою спеціального технічного приладу «DRAGER ALCOTEST» та медичного огляду в лікаря-нарколога у закладі охорони здоров’я зафіксований у протоколі про адміністративне правопорушення, відеозаписі з нагрудної камери інспектора патрульної поліції та в письмових поясненнях свідків.

Отже, дії ОСОБА1 містили ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП (відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції), про що складений протокол про адміністративне правопорушення.

Як убачається з копії матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 надійшов до суду 18 грудня 2020 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями переданий судді Коренюк А.М.

Відповідно до судової повістки про виклик справу призначено до розгляду на 28 грудня 2020 року.

22 грудня 2020 року від представника ОСОБА1 – адвоката Коваленко К.В. – до суду надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Важливою є обставина, що лише на дату призначення розгляду справи – 28 грудня 2020 року – ОСОБА1 подав до суду висновок КНП «КМНКЛ «Соціотерапія» № ___ щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з яким станом на 07 годину 50 хвилин 10 грудня 2020 року у ОСОБА1 не виявлено ознак сп’яніння.

При цьому акт медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № ___, складений о 07 годині 50 хвилин 10 грудня 2020 року, до справи не долучений.

Водночас вказаний огляд ОСОБА1 проведений без участі поліцейського, тобто з порушенням порядку, передбаченого статтею 266 КУпАП, та у зв’язку із чим такий огляд вважається недійсним.

Отже, суддя Коренюк А.М. ухвалила рішення на підставі висновку, наданого правопорушником через певний проміжок часу, при цьому повністю проігнорувала інші докази, наявні в матеріалах справи (протокол, пояснення свідків, рапорт), та той факт, що іншої процедури проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, окрім зазначеної, не існує та нормами чинного законодавства не передбачено.

Відповідно до пункту 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 листопада 2015 року № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров’я поліцейський у присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначає ознаки сп’яніння та дії водія щодо ухилення від огляду.

У поясненнях суддя Коренюк А.М. зазначила, що на працівників поліції як осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, покладений імперативний обов’язок щодо збирання доказів, які мають бути додані до протоколу та/або посилання на які має міститися в самому протоколі.

Водночас суддя не зазначила та не мотивувала, чому, достовірно знаючи про необхідність проведення огляду на стан алкогольного сп’яніння у присутності поліцейського, вона взяла до уваги висновок, який був наданий ОСОБА1 під час розгляду справи, проте не взяла до уваги інші докази.

Крім того, слід зазначити, що підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1 за частиною першою статті 130 КУпАП стала не наявність / відсутність в особи ознак алкогольного чи іншого сп’яніння, а саме відмова ОСОБА1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що є окремою підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП.

Зазначені дії хоча й охоплюються в обох випадках частиною першою статті 130 КУпАП, однак за зовнішнім проявом є різними адміністративними правопорушеннями за складом (об’єктивною стороною).

Суддя Коренюк А.М. не взяла до уваги вказаного, що свідчить про неповне і необ’єктивне з’ясування обставин справи, та, як наслідок, призвело до уникнення особою відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.

Стан алкогольного сп’яніння особи може бути встановлена лише за допомогою спеціального технічного приладу «DRAGER ALCOTEST» або медичного огляду в закладі охорони здоров’я відповідним лікарем на стан алкогольного сп’яніння. При цьому поліцейський для складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо перебування водія у стані алкогольного сп’яніння під час безпосереднього спілкування має пересвідчитись, що в особи наявні визначені Інструкцією ознаки стану алкогольного сп’яніння, які відображаються у протоколі, а також у присутності двох свідків зафіксувати у протоколі дії водія щодо ухилення від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння.

Згідно із частиною першою статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов’язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, незазначення в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 753/21645/20 мотивів прийняття одних та відхилення інших доказів свідчить про допущення суддею Коренюк А.М. недбалості та неналежне виконання під час розгляду зазначеної справи про адміністративне правопорушення вимог статей 252, 278, 280 КУпАП.

У поясненнях суддя Коренюк А.М. зазначила, що в разі керування особи транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння та в разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння особа, уповноважена на складення протоколу про адміністративне правопорушення, має довести, що особа, яка керувала транспортним засобом, перебувала у стані алкогольного сп’яніння, так само й особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, має право спростувати докази про її перебування у стані алкогольного сп’яніння.

На думку судді Коренюк А.М., належним доказом для спростування твердження про перебування у стані алкогольного сп’яніння є висновок лікаря, наданий особою, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи № 753/21645/20. Відповідно до вказаного висновку в ОСОБА1 не виявлено ознак алкогольного сп’яніння, тому, на думку судді, склад і подія правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, відсутні, у зв’язку із чим справу про адміністративне правопорушення закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Крім того, суддя Коренюк А.М. зазначила, що суддя не має права в постанові за результатами розгляду справи вказувати обставини, які не зазначалися у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають йому, адже в цьому випадку він виходить за межі своєї компетенції.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює пояснення судді Коренюк А.М., що прямо суперечать положенням статті 130 КУпАП, відповідно до якої окремим складом адміністративного проступку є відмова осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння.

Такі дії судді Коренюк А.М. призвели до закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю в діях водія події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, як зазначено в постанові суду, у зв’язку з відсутністю доказів, які вказують на ознаки алкогольного сп’яніння ОСОБА1. При цьому суддя не надала оцінки протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема тому факту, за що його було складено (відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння).

Із постанови від 28 грудня 2020 року вбачається, що суддя Коренюк А.М. не з’ясувала в повному обсязі обставин справи, не врахувала об’єктивну сторону правопорушення, у зв’язку із вчиненням якого стосовно водія ОСОБА1 був складений протокол про адміністративне правопорушення, а також положень нормативних актів, якими врегульовано питання щодо виявлення поліцейськими у водіїв стану алкогольного сп’яніння та складення протоколів про адміністративне правопорушення, не надала оцінки доказам щодо відмови ОСОБА1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння, а також не навела належних мотивів, які відповідають обставинам справи, щодо відсутності події і складу адміністративного правопорушення та порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність частиною першою статті 130 КУпАП.

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) ЄСПЛ нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Як вказує ЄСПЛ, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов’язує суди вмотивовувати свої рішення, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, з-поміж іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно з традиційним підходом до доктрини «четвертої інстанції», стаття 6 Конвенції завжди стояла на заваді скаргам щодо компетенції національних судів в питаннях встановлення фактів та дослідження права, і, відповідно, ухвалення цими судами неправильних рішень (рішення у справі «Каралевічус проти Литви»). Отже, критерій мотивованого рішення було скоріше зведено до кількісної, а не якісної оцінки; якщо було запропоновано хоча б якісь мотиви, відповідне рішення в принципі вважатиметься сумісним зі статтею 6 (рішення у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (García Ruiz v. Spain), пункти 26–30).

Лише у кількох виняткових випадках з використанням традиційного підходу Суд зіштовхнувся не з повною відсутністю мотивів, а з їхньою явною неузгодженістю (рішення у справах «Татішвілі проти Росії» (Tatishvili v. Russia), пункти 59–63; «Антіка та суспільство «R» проти Румунії» (Antică and «R» company v. Romania), пункти 32–39), що вважалося ще одним прикладом свавілля.

Проте ЄСПЛ ще кілька років тому відійшов від традиційного кількісного підходу згідно зі статтею 6 Конвенції і все частіше розглядає якість судового рішення з точки зору фактичного й правового аспектів.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

ЄСПЛ зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов’язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення у справі «Олюджіч проти Хорватії»).

Щоб судове рішення вважалося належно вмотивованим, недостатньо лише процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

Звільняючи від покарання (у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком один рік) особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, що становить високу суспільну небезпеку, суддя мала застосувати особливо переконливі аргументи, щоб зовнішні спостерігачі були переконані у справедливості судового розгляду.

У поясненнях суддя Коренюк А.М. намагалася пояснити законність ухваленого нею рішення та навести докази і мотиви, якими вона керувалася під час його ухвалення, однак у постанові Дарницького районного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року таких мотивів не наведено.

Згідно з Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Він має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною. Крім того, суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді (статті 1, 3, 6, 15).

У Висновку № 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи «Етика та відповідальність суддів» наголошується, що питання довіри до судової системи стає ще більш важливим з огляду на зростання глобалізації спорів і широке поширення судових рішень. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадськість має право сподіватись на утвердження загальних принципів, що є сумісними з поняттям справедливого суду та гарантують фундаментальні права. Порушення, так само як і дотримання правил суддівської етики, можуть впливати на рівень довіри як у бік збільшення (підвищення), так і у бік зменшення (зниження). Впевненість громадськості в судовій владі підривається, якщо прийняття рішення суддею створює враження такого, що було прийнято під стороннім впливом. Судова влада повинна користуватись довірою не тільки з боку сторін під час розгляду конкретної справи, а й з боку суспільства в цілому.

Довіра до судової влади залежить від упевненості громадськості в чесності, незалежності, неупередженості, справедливості суду та поваги до судових рішень як мірила ефективності відновлення порушеного права.

ЄСПЛ у рішеннях неодноразово наголошував, що «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року, пункт 26; рішення у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, пункт 53).

Прийнята Дарницьким районним судом міста Києва постанова від 28 грудня 2020 року підлягала оскарженню у встановленому законом порядку, однак в цій категорії справ відсутня інша сторона, для якої настали негативні наслідки. Законодавець не надає можливості оскаржувати такі постанови судів поліцейським, які здійснювали провадження у справах.

У зв’язку з цим під час розгляду зазначеної категорії справ виникає необхідність у досконалому дослідженні матеріалів справи, оцінці доказів та наведенні мотивів і підстав ухвалення рішення, яке має бути обґрунтованим.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. під час розгляду адміністративної справи та прийняття постанови від 28 грудня 2020 року за результатами розгляду адміністративної справи не надала належної оцінки доказам, які містять матеріали адміністративної справи, а саме протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема тому, за вчинення якого саме правопорушення його складено, відеозапису з нагрудної камери інспектора патрульної поліції, письмовим поясненням свідків та не зазначила мотивів їх неврахування, що свідчить про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Отже, зважаючи на порушення суддею Коренюк А.М. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені порушення не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов’язків, отже, вчинені внаслідок недбалості. При цьому будь-яких доказів умисності вчинення проступку під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.

Надані суддею пояснення не спростовують допущеного нею порушення, оскільки є достатні підстави вважати, що обставини, встановлені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи є наслідком неефективного та несумлінного використання суддею Коренюк А.М. своїх процесуальних повноважень, невжиття нею заходів для забезпечення об’єктивного розгляду справи справедливим судом.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що, здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон так, щоб не порушувати довіру громадян до справедливого судового розгляду незалежним і безстороннім судом. Однак встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення безсумнівно вказують, що суддя Коренюк А.М. під час розгляду справи № 753/21645/20 діяла всупереч вимогам КУпАП, унаслідок чого не забезпечила справедливого судового розгляду вказаної справи.

Згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне притягнути суддю Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. до дисциплінарної відповідальності із вказаних підстав.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Згідно із характеристикою, наданою на запит члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в. о. голови Дарницького районного суду міста Києва Трусовою Т.О., суддя Коренюк А.М. за період роботи на посаді судді двічі проходила підготовку в Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації, а саме 23 – 27 лютого 2015 року та 22 – 26 січня 2018 року. З огляду на статистичні показники роботи суддя Коренюк А.М. має достатній рівень теоретичних знань у галузі права, застосовує їх на практиці. Питань до її професійних знань у галузі права і застосування їх на практиці, до її професійної компетентності не виникало, порушень трудової дисципліни не зафіксовано. У трудовому колективі Коренюк А.М. тримається відособлено, не бере участі у спільних нарадах, обговореннях та загальних зборах суддів.

Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує неумисний характер допущених порушень, позитивну характеристику судді, відсутність дисциплінарних стягнень, а також ступінь вини у вчиненні проступку, яка в цьому разі є недбалістю.

З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Дарницького районного суду міста Києва Коренюк Аллу Миколаївну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя