X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Друга Дисциплінарна палата
Рішення
Київ
21.02.2024
516/2дп/15-24
Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Саліхова В.В., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельника О.П., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Хоменка Володимира Петровича стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук Анастасії Вікторівни,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя надійшла скарга (вх. № Х-17/0/7-19 від 2 січня 2019 року) Хоменка В.П. на дії судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В. під час здійснення правосуддя у справі № 527/2558/18.

У скарзі зазначено, що під час постановлення ухвали про вжиття заходів забезпечення до подання позовної заяви від 12 грудня 2018 року суддя Павлійчук А.В. грубо порушила вимоги статей 137, 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки застосовані судом заходи забезпечення позову, як-от накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти підприємства, не є співмірними із заявленими вимогами. Крім того, вжиті судом заходи створюють перешкоди у здійсненні Приватним підприємством «Агрофірма Славутич» (далі – ПП «Агрофірма Славутич») своєї звичайної господарської діяльності.

Скаржник також зазначив, що позов ОСОБА1 у справі № 527/2558/18 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року поданий фактично в інтересах ОСОБА2, яка і так вже оспорює цей договір у судовому порядку, про що суддя Павлійчук А.В. не могла не знати, оскільки із жовтня 2018 року розглядає цивільну справу № 527/1976/18 за позовом ОСОБА2 до ПП «Агрофірма «Славутич», Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Лігал Фінанс» (далі – ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс»), з ідентичним предметом позову.

Крім цього, скаржник звернув увагу на те, що відповідно до наявного у справі № 527/2558/18 звіту автоматизований розподіл заяви ОСОБА1 про забезпечення позову в цій справі завершено о 09:20 12 грудня 2018 року, через 25 хвилин, тобто о 09:45 того самого дня, суддя Павлійчук А.В. постановила ухвалу про повне задоволення вказаної заяви, що, на думку скаржника, свідчить про упередженість судді, грубе та свідоме порушення нею порядку постановлення оскаржуваної ухвали з огляду на вимоги статей 33 та 259 ЦПК України і, зокрема про те, що текст цієї ухвали був підготовлений раніше, ніж суддя офіційно отримала заяву про забезпечення позову.

Вказані обставини, на думку скаржника, свідчать про істотне порушення процесуальних прав ПП «Агрофірма «Славутич», що унеможливило реалізацію ним наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також порушення гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права власності в частині позбавлення можливості розпоряджатися та користуватися майном, що спричинило істотні для підприємства негативні наслідки.

З огляду на наведене скаржник просить притягнути суддю Павлійчук А.В. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 2 січня 2019 року вказану скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Худику М.П. для проведення попередньої перевірки.

За результатами попередньої перевірки відомостей, викладених у скарзі Хоменка В.П. стосовно судді Павлійчук А.В., член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худик М.П. склав висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 18 березня 2021 року вказану справу передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Грищуку В.К.

За результатами попередньої перевірки відомостей, викладених у скарзі Хоменка В.П. стосовно судді Павлійчук А.В., член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищук В.К. склав висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2021 року № 1179/2дп/15-21 стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В. відкрито дисциплінарну справу за ознаками в її діях дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд, право власності)).

Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вказала, що під час попередньої перевірки не встановила, скаржник не надав доказів, які підтверджували б факт позапроцесуального спілкування судді Павлійчук А.В. із позивачем, підготовку суддею проєкту ухвали від 12 грудня 2018 року до отримання заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а також наявність істотних незворотних наслідків для ПП «Агрофірма «Славутич».

Щодо доводів скарги про допущення суддею Павлійчук А.В. у зв’язку з постановленням ухвали від 12 грудня 2018 року істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що, як убачається з матеріалів попередньої перевірки, ПП «Агрофірма «Славутич» шляхом звернення з апеляційною скаргою до Полтавського апеляційного суду повною мірою скористалося наданими йому процесуальним законодавством правами. При цьому під час попередньої перевірки не встановлено, скаржник не надав доказів та не послався на фактичні дані щодо наявності обставин, які свідчили б про допущення суддею Павлійчук А.В. дій, які полягали б у створенні перешкод ПП «Агрофірма «Славутич» користуватися будь-якими наданими процесуальним законодавством правами.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі – Закон № 1635-ІХ), яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності Законом № 1635-ІХ дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя, а дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя є учасником дисциплінарної справи.

Правова невизначеність реалізації норм Закону № 1635-IX позбавила Вищу раду правосуддя можливості здійснювати процедури дисциплінарних проваджень стосовно суддів, у зв’язку із чим рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено з 5 серпня 2021 року розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Згодом Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (далі – Закон № 3304-ІХ, набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу ІІ «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Водночас розділ ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 237, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновлено розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, розподіл яких зупинено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21, з 1 листопада 2023 року.

На підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 3 листопада 2023 року вказану скаргу передано для попередньої перевірки члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради Мельнику О.П. (доповідач), який відповідно до пункту 237 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії (далі – Закон України «Про Вищу раду правосуддя»), тимчасово здійснює повноваження дисциплінарного інспектора.

Розгляд дисциплінарної справи призначено на 21 лютого 2024 року.

Про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 21 лютого 2024 року, до проєкту порядку денного якого внесено питання про розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В., суддя та скаржник повідомлені своєчасно й у належний спосіб, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Крім того, повідомлення про засідання дисциплінарного органу розміщено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У зв’язку із введенням воєнного стану в Україні та з метою забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, учасникам дисциплінарної справи запропоновано взяти участь у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції.

21 лютого 2024 року в засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Павлійчук А.В. та скаржник не з’явились, про причини неявки не повідомили.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельника О.П., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, зокрема, письмові пояснення судді Павлійчук А.В., копії матеріалів справи № 527/2558/18 із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Павлійчук А.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

Павлійчук Анастасія Вікторівна, Указом Президента України від 14 лютого 2011 року № 209/2011 призначена на посаду судді Глобинського районного суду Полтавської області строком на п’ять років. Указом Президента України від 7 вересня 2018 року № 272/2018 призначена на посаду судді Глобинського районного суду Полтавської області.

12 грудня 2018 року ОСОБА1 звернулася до суду з позовом до ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс», ОСОБА2 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич», укладеного між ОСОБА2 та ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс».

У позові ОСОБА1 вказала, що 30 серпня 2018 року її сестра ОСОБА2 в селі Пісочин Харківської області склала заяву про припинення участі та відступлення частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» у розмірі 20 % на користь ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс». Зазначила, що вважає незаконними дії ОСОБА2, оскільки порушуються її права та інтереси як іншого співзасновника та власника частки у статутному капіталі.

Крім того, ОСОБА1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила накласти арешт:

на все рухоме та нерухоме майно ПП «Агрофірма Славутич»;

на всі грошові кошти, належні ПП «Агрофірма Славутич», які знаходяться у Філії – Полтавське обласне управління Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» (далі – ПАТ «Державний Ощадний банк України») на розрахункових рахунках № 26002300895806, № 26046300895806, валюта рахунку: 980 – українська гривня, та грошові кошти, належні ПП «Агрофірма «Славутич», які знаходяться в Акціонерному товаристві «Райффайзен банк Аваль», рахунок № 26001168949, за винятком грошових коштів для сплати обов’язкових платежів до бюджету та виплати заробітної плати працівникам.

Водночас ОСОБА1 просила:

заборонити внесення змін до статуту ПП «Агрофірма «Славутич» у частині зміни розміру статутного капіталу та розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора;

заборонити проведення державної реєстрації змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич»;

заборонити участь у зборах засновників (власників) ПП «Агрофірма «Славутич»;

заборонити ПП «Агрофірма «Славутич» отримувати грошові кошти у вигляді кредиту, позики та на підставі інших правочинів, які впливають на кредиторську заборгованість підприємства;

заборонити суб’єктам державної реєстрації, у тому числі особам, які перебувають у трудових відносинах із суб’єктом державної реєстрації – виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською та Севастопольською державними адміністраціями, нотаріусам, акредитованим особам здійснювати дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич» у частині розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич» та розміру статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора, окрім дій щодо виконання рішення суду в цій справі.

Заява про забезпечення позову обґрунтована фактичним здійсненням, на думку заявника, контролю над підприємством особами, які вже вчиняли незаконні дії з майном і статутним капіталом підприємства, та дії, пов’язані з державною реєстрацією змін до відомостей про юридичну особу, що у зв’язку з наведеним та наявністю кримінального провадження щодо вказаних обставин свідчить про доцільність накладення арешту на майно ПП «Агрофірма «Славутич».

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2018 року (суддя Павлійчук А.В.) заяву ОСОБА1 про забезпечення позову задоволено:

накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ПП «Агрофірма «Славутич» до набрання чинності рішенням у вказаній справі;

накладено арешт на всі грошові кошти, належні ПП «Агрофірма «Славутич», які знаходяться у Філії – Полтавське обласне управління ПАТ «Державний Ощадний банк України» на розрахункових рахунках № 26002300895806, № 26046300895806, валюта рахунку: 980 – українська гривня, та грошові кошти, належні ПП «Агрофірма «Славутич», які знаходяться в АТ «Райффайзен банк Аваль» за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код банку МФО 380805, рахунок № 26001168949, за винятком грошових коштів для сплати обов’язкових платежів до бюджету та виплат заробітної плати працівникам до набрання чинності рішенням у вказаній справі;

заборонено внесення змін до статуту ПП «Агрофірма «Славутич» у частині зміни розміру статутного капіталу та розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора, до набрання чинності рішенням у вказаній справі за позовом;

заборонено проведення державної реєстрації змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич» до набрання чинності рішенням у вказаній справі;

заборонено участь у зборах засновників (власників) ПП «Агрофірма «Славутич» до набрання чинності рішенням у вказаній справі;

заборонено ПП «Агрофірма «Славутич» отримувати грошові кошти у вигляді кредиту, позики та на підставі інших правочинів, які впливають на кредиторську заборгованість підприємства, до набрання чинності рішенням у вказаній справі;

заборонено суб’єктам державної реєстрації, у тому числі особам, які перебувають у трудових відносинах із суб’єктом державної реєстрації – виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською та Севастопольською державними адміністраціями, нотаріусам, акредитованим особам здійснювати дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів ПП «Агрофірма «Славутич» у частині розміру внеску учасників до статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич» та розміру статутного капіталу ПП «Агрофірма «Славутич», зміни повноважень директора, окрім дій щодо виконання рішення суду в цій справі, у якій застосовано заходи забезпечення позову, до набрання чинності рішенням у вказаній справі.

Ухвала суду вмотивована тим, що наведені заявником обґрунтування необхідності забезпечення позову є достатніми для накладення арешту на майно ПП «Агрофірма «Славутич» та для заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії з установчими документами, з метою уникнення ризиків відчуження майна та корпоративних прав, що в разі задоволення позову унеможливить чи утруднить виконання судового рішення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційні скарги ПП «Агрофірма «Славутич» та ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс» задоволено, ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2018 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не дотримався принципу співмірності та застосував обмежувальні заходи в частині здійснення підприємством своїх корпоративних прав, що є недопустимим з огляду на пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.

Згодом ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області (суддя Павлійчук А.В.) від 29 травня 2020 року задоволено заяву ПП «Агрофірма «Славутич» та закрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА1 до ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс», ОСОБА2 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позовна вимога про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» є корпоративним спором, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У письмових поясненнях суддя Павлійчук А.В. зазначила, що, беручи до уваги предмет спору, аргументи заявника ОСОБА1 та заявлені нею способи забезпечення позову, оцінюючи їх співмірність, розумність та достатність, беручи до уваги інтереси всіх сторін у справі, ухвалила рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. При цьому надані заявником докази на підтвердження викладених у заяві про забезпечення позову обставин, на думку судді Павлійчук А.В., були достатнім та достовірним підтвердженням існування виключних обставин, які доводять наявність ризиків неможливості виконання рішення суду та забезпечення належного відновлення прав, свобод та законних інтересів ОСОБА1.

На думку судді, незастосування зазначених в ухвалі від 12 грудня 2018 року способів забезпечення позову могло б призвести до нівелювання юридичного значення рішення суду в цій справі та поставило б заявника ще у більш невигідне становище, в якому він був би вимушений повторно звертатися до суду за захистом своїх прав.

Доводи скаржника Хоменка В.П. щодо того, що суддя виготовила повний текст ухвали за короткий проміжок часу, на думку судді Павлійчук А.В., жодним чином не свідчать про будь-які порушення Положення про автоматизовану систему документообігу суду, інструкції з діловодства чи процесуального закону, виготовлення повного тексту ухвали за короткий проміжок часу пояснюється швидкою роботою помічника судді з текстовим редактором та повторенням абзаців в ухвалі про забезпечення позову.

Стосовно доводів Хоменка В.П., що позов ОСОБА1 у справі № 527/2558/18 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року був поданий фактично в інтересах ОСОБА2, яка і так вже оспорює цей договір у судовому порядку, про що суддя не могла не знати, оскільки із жовтня 2018 року розглядала цивільну справу № 527/1976/18 за позовом ОСОБА2 до ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс» із таким самим предметом позову, суддя Павлійчук А.В. пояснила таке.

Наявність у провадженні Глобинського районного суду Полтавської області справи № 527/1976/18 за позовом сестри ОСОБА1 – ОСОБА2 з тим самим предметом позову до тих самих відповідачів свідчить лише про можливість об’єднання їх в одне провадження відповідно до вимог частини другої статті 188 ЦПК України з метою процесуальної економії часу та швидкого розгляду справ, але, враховуючи, що ОСОБА1 подала позов після закриття підготовчого провадження у справі № 527/1976/18 за позовом ОСОБА2 до ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс», об’єднати їх в одне провадження було неможливо, оскільки така процесуальна дія допускається лише до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні – до початку розгляду справи по суті.

При цьому, як убачається з копій документів, долучених суддею до своїх пояснень, 12 грудня 2018 року ОСОБА1 звернулася до суду з позовом до ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс» про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року (ухвала Глобинського районного суду Полтавської області від 18 грудня 2018 року у справі № 527/2558/18), водночас ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2018 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 527/1976/18 за позовом ОСОБА2 до ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс» про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року; призначено справу до судового розгляду по суті на 17 грудня 2018 року.

Ураховуючи, що підготовче провадження в цивільній справі № 527/1976/18 закрито раніше, ніж надійшов позов ОСОБА1 (справа № 527/2558/18), Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити, що суддя Павлійчук А.В. діяла в межах вимог, встановлених частиною третьою статті 188 ЦПК України, отже, доводи скарги Хоменка В.П. в цій частині є необґрунтованими.

Водночас, вирішуючи питання про притягнення судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В. до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя керується таким.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статей 56, 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; об’єктивно, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову – це сукупність установлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства під час розгляду заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD(2011)003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У межах цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (в редакції, чинній станом на 12 грудня 2018 року).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження виникнення у подальшому потенційних труднощів при виконанні такого рішення.

Види забезпечення позову визначені частиною першою статті 150 ЦПК України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При цьому співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За приписами частини першої статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як послалася сама суддя Павлійчук А.В. у постановленій нею ухвалі від 12 грудня 2018 року «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів».

Із копій матеріалів справи № 527/2558/18 вбачається, що предметом позовних вимог, з якими ОСОБА1 звернулася до суду, є визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року, укладеному між ОСОБА2 та ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс».

Мотивуючи заявлені вимоги, заявниця посилалася на те, що 30 серпня 2018 року її сестра ОСОБА2 в селі Пісочин Харківської області склала заяву про припинення участі та відступлення частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма Славутич» у розмірі 20 % на користь ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс». Заявниця вважала такі дії ОСОБА2 незаконними, оскільки порушено її права та інтереси як іншого співзасновника та власника частки у статутному капіталі, який в розумінні статті 87 Господарського кодексу України (далі – ГК України) є сумою вкладів засновників та учасників господарського товариства.

Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша, третя статті 167 ГК України в редакції, чинній станом на 12 грудня 2018 року).

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Згідно зі статтею 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Як встановлено з копій матеріалів справи № 527/2558/18 за заявою ОСОБА1 про забезпечення позову, між сторонами цієї справи існував спір, предметом якого була вимога про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року.

Отже, позовна вимога про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року є корпоративним спором та відповідно до статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Павлійчук А.В. не переконалася, що між сторонами виник спір, який слід розглядати в порядку цивільного судочинства, в межах якого можливе вирішення питання про забезпечення позову. Фактично суддя Павлійчук А.В. не встановила, чи наявний спір між ОСОБА1 та відповідачами – ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс», ОСОБА2, його правовий зміст, характер і предмет цього спору.

Отже, суддя Павлійчук А.В. не з’ясувала належного складу учасників справи, їх правового і процесуального статусу та без належного вирішення пов’язаних із цим питань задовольнила заяву ОСОБА1 про забезпечення позову у справі № 527/2558/18. Порушення вимог цивільного процесуального закону щодо визначення належного суб’єктного складу та процесуального статусу учасників справи істотно порушує процесуальні права передусім ПП «Агрофірма «Славутич», щодо якого застосовано заходи забезпечення позову.

При цьому заслуговує на увагу та обставина, що позовна вимога про визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПП «Агрофірма «Славутич» від 30 серпня 2018 року є корпоративним спором та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, стала підставою для постановлення суддею Павлійчук А.В. 29 травня 2020 року ухвали про закриття провадження у справі № 527/2558/18 у зв’язку з тим, що вказана справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 259 ЦПК України, і відповідно до вимог статті 260 ЦПК України повинна включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Суд має обґрунтувати припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, та навести посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, у чому будуть полягати дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов’язані з відновленням прав, будуть значними.

З ухвали Глобинського районного суду Полтавської області від 12 грудня 2018 року не вбачається, із чого саме виходив суд першої інстанції під час задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття семи окремих видів забезпечення позову. Зміст ухвали зводиться до цитування заяви ОСОБА1 про забезпечення позову, положень чинного на час розгляду заяви законодавства, положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та Конституційного Суду України. Крім того, в ухвалі зазначено: «з поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що наведене заявником обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчинення дій, в тому числі ті факти, що одному із співвласників ПП «Агрофірма «Славутич» Таранцю А.М., який є підозрюваним у вчиненні злочину передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України належить 40% статутного капіталу та 20% статутного капіталу належить ТОВ «Консалтингова група «Лігал Фінанс», власником та засновником якого є Хоменко В.П., який згідно з Висновком комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації без жодних правовстановлюючих документів 6 червня 2018 року став власником ПП «Агрофірма «Славутич», є достатнім та необхідним для застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову з метою уникнення ризиків щодо відчуження майна, корпоративних прав чи внесення змін до відомостей в ЄДРПОУ щодо ПП «Агрофірма «Славутич» до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі та є справедливим, розумним та співмірним заходом забезпечення позову».

Суддя Павлійчук А.В. не навела аргументів, з яких суд дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, не вказала, у чому полягатимуть дії, направленні на відновлення прав позивача.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суддя Павлійчук А.В. взяла до уваги лише доводи позивача. Інтереси відповідачів, зокрема ПП «Агрофірма «Славутич», інших осіб (орендодавців земельних ділянок), права яких можуть бути порушені у зв’язку із накладенням арешту на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, а також у зв’язку із забороною здійснювати будь-які реєстраційні дії з установчими документами залишені суддею поза увагою.

Крім цього, суддя Павлійчук А.В. в ухвалі не обґрунтувала співмірності обраних семи окремих способів забезпечення з позовними вимогами, не надала належної оцінки доводам ОСОБА1 щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову.

Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що предметом позовних вимог було визнання нікчемним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі підприємства, що становить 20 % та еквівалентно 6800 грн (загальний розмір статутного фонду – 34000 гривень).

Однак суддя Павлійчук А.В. під час забезпечення позову у справі № 527/2558/18 шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти ПП «Агрофірма «Славутич» та заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії з установчими документами не дотримала обов’язкової вимоги щодо співмірності заявлених позовних вимог та застосованих заходів забезпечення позову.

Процесуальна рівність (засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом) забезпечує гарантії доступності до правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Конституції України (громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом), і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. Принцип рівності перед судом є основою сучасної концепції справедливого правосуддя.

Згідно з пунктом 87 рішення ЄСПЛ від 6 вересня 2005 року у справі «Салов проти України» принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Більш того, принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, пункт 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року, заява № 17748/91, пункт 38.

Отже, очевидно, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 527/2558/18 суддя Павлійчук А.В. не врахувала, що забезпечення позову повинно застосовуватись із врахуванням принципу рівності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача (ПП «Агрофірма «Славутич»), оскільки, на час розгляду заяви позивача ОСОБА1 про забезпечення позову, справа не була вирішена по суті і факт порушення прав позивача не був встановлений.

Крім цього, необхідно зазначити, що ЄСПЛ у рішеннях зазначає, що гарантії статті 6 параграфа 1 включають зобов’язання суддів зазначати необхідні і достатні підстави для ухвалення рішення. Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута (рішення у справі Н. v. Belgium «Н. проти Бельгії», § 53). Хоча національний суд, на думку ЄСПЛ, користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов’язаний обґрунтувати свої дії підставами для ухвалення рішення (рішення у справі Suominen v. Finland «Суоминен проти Фінляндії», § 36), а розгляд справ, що стосуються дотримання прав і свобод, які гарантуються Конвенцією і її протоколами: національні суди повинні розглядати з особливою суворістю і ретельністю (рішення у справі Wagner and J.M.W.L. v. Luxembours «Вагнер і J.M. W.L. проти Люксембургу», § 96).

Забезпечуючи позов стосовно ПП «Агрофірма «Славутич» шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти та шляхом заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії з установчими документами, суддя Павлійчук А.В. не звернула уваги на те, що забезпечення позову в такий спосіб може призвести до втручання у господарську діяльність підприємства, створює реальні ризики унеможливлення роботи підприємства, оскільки ПП «Агрофірма «Славутич» займається сільськогосподарською діяльністю (відомості згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 5 грудня 2018 року за № 1004738216, який міститься в матеріалах дисциплінарного провадження). Уживаючи такі заходи забезпечення позову, суддя Павлійчук А.В. фактично застосувала обмежувальні заходи в частині здійснення підприємством своїх корпоративних прав, що є недопустимим з огляду на вимоги частини п’ятої статті 137 ГПК України.

На зазначені порушення вимог процесуального законодавства також вказав Полтавський апеляційний суд у постанові від 27 лютого 2019 року.

Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя Павлійчук А.В. не вчинила жодної дії з метою дослідження доказів та не витребувала їх у сторін, хоча таке право надано суду частиною третьою статті 153 ЦПК України, а також не взяла до уваги інтереси, права ПП «Агрофірма «Славутич» у частині заборони йому вчиняти будь-які дії щодо нерухомого майна, у тому числі і реєстраційні, а також розпорядження коштами, чим фактично блокувала господарську діяльність ПП «Агрофірма «Славутич» щодо сплати орендодавцям коштів за договорами оренди, укладеними із фізичними особами (строк сплати орендної плати був визначений до 31 грудня 2018 року), здійснення нормальної господарської діяльності.

Крім того, відсутність у постановленій суддею Павлійчук А.В. ухвалі обґрунтування обраних нею способів забезпечення позову та короткий строк її виготовлення свідчать про формальний характер розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, чим не забезпечено об’єктивного вирішення вказаного питання та ухвалення справедливого судового рішення, що призвело до скасування рішення судом апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, обрані заявником та вжитті суддею Павлійчук А.В. ухвалою від 12 грудня 2018 року заходи забезпечення позову не відповідають принципу верховенства права і меті застосування правового інституту забезпечення позову, порушують принцип співмірності, більш того, ці заходи забезпечення позову застосовані із грубим порушенням норм закону, зокрема статей 149–153 ЦПК України.

Суддя Павлійчук А.В. допустила порушення чітких, зрозумілих за змістом імперативних норм процесуального законодавства, які регулюють питання вжиття заходів забезпечення позову. Вказані приписи не допускають розширеного тлумачення чи можливості застосування альтернативних норм.

Відкриваючи дисциплінарну справу стосовно судді Павлійчук А.В. з підстав можливої наявності у її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що зі змісту ухвали від 12 грудня 2018 року не вбачається, чим керувалася суддя під час задоволення заяви про забезпечення позову, а також в ухвалі не зазначено та не конкретизовано, чому невжиття заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила в діях судді Павлійчук А.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з огляду на таке.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 259 ЦПК України, і відповідно до вимог статті 260 ЦПК України повинна включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, однак суддя не виконала приписів вказаної норми процесуального закону.

Отже, незазначення належних, співвідносних із положеннями процесуального закону мотивів, з яких виходив суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, призводить до порушення основоположного права на справедливий суд.

Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії. Для досягнення цих цілей необхідне виконання низки вимог (пункт 31 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень).

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення у прецедентах ЄСПЛ.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Аналогічна позиція міститься в рішенні у справі «Дія 97» проти України» (пункт 47).

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови ухвалення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом», вжитий у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Отже, допустивши порушення вимог статей 149–153 ЦПК України та не виконавши вимоги статті 260 ЦПК України і приписи статті 6 Конвенції щодо зазначення мотивів вжиття заходів забезпечення позову, зважаючи на очевидну неналежність та непропорційність застосованих заходів забезпечення позову, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що суддя Павлійчук А.В. вчинила дисциплінарний проступок, наслідком якого є притягнення її до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод в аспекті права на вмотивоване судове рішення, яке полягає у втручанні у здійснення внутрішньої діяльності ПП «Агрофірма «Славутич» та порушенні права власності).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження є внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності.

Ураховуючи обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи, а також мотиви, з яких виходив суд під час постановлення ухвали про забезпечення позову, вжиття судом семи окремих видів забезпечення позову, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що допущені суддею Павлійчук А.В. порушення не є простою суддівською помилкою.

Водночас з урахуванням усіх зібраних матеріалів та доказів не встановлено обставин, які свідчили б, що зазначені порушення суддя Павлійчук А.В. вчинила умисно, тому Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що грубе порушення закону суддя допустила внаслідок грубої недбалості.

Вирішуючи питання про притягнення судді Павлійчук А.В. до дисциплінарної відповідальності та визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя керується таким.

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Строк притягнення судді Павлійчук А.В. до дисциплінарної відповідальності за вказаний дисциплінарний проступок відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не закінчився.

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

З інформації, наданої Глобинським районним судом Полтавської області вбачається, що в період з 26 січня 2018 року по 17 січня 2021 року в суді фактично здійснювали правосуддя 3 судді (одна суддя перебувала у відпустці для догляду за дитиною; одна посада судді вакантна).

З інформації про навантаження судді Павлійчук А.В. убачається, що у 2018 році в неї на розгляді перебували: в порядку кримінального судочинства – 72 справи, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді 42 справи, залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду – 22); у порядку цивільного судочинства – 180 справ, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді 71 справа, залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду – 104, матеріалів – 5); у порядку адміністративного судочинства – 7 справ, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді – 4, залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду – 3; справи про адміністративні правопорушення – 126 справ, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді – 108 справ, залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду – 18).

У 2019 році у провадженні судді Павлійчук А.В. перебували справи, які підлягають розгляду: в порядку кримінального судочинства: 31 справа – залишок нерозглянутих справ на початок звітного періоду, 207 справ, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді – 177, залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду – 61); у порядку цивільного судочинства: 105 справ та матеріалів – залишок нерозглянутих справ та матеріалів на початок звітного періоду, 516 справ та матеріалів, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді – 534, залишок нерозглянутих справ та матеріалів на кінець звітного періоду – 108); у порядку адміністративного судочинства: 3 справи – залишок нерозглянутих справ на початок звітного періоду, 12 справ, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді 17 справ та матеріалів), а також справи про адміністративні правопорушення: 18 справ – залишок нерозглянутих справ на початок звітного періоду, 473 справ, які надійшли у звітному періоді (розглянуто у звітному періоді – 484, залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду – 7).

Згідно з характеристикою, підписаною головою Глобинського районного суду Полтавської області Левицькою Т.В., суддя Павлійчук А.В. зарекомендувала себе як кваліфікований спеціаліст, володіє фаховими знаннями та достатнім рівнем теоретичної підготовки, добре знає чинне законодавство і правильно застосовує його на практиці. На належному рівні розглядає кримінальні, цивільні справи, справи адміністративного судочинства та матеріали про адміністративні правопорушення. З метою підвищення рівня кваліфікації проходить навчання в Національній школі суддів України, бере участь у семінарах, тренінгах. Постійно працює над підвищенням свого професійного досвіду, вивчає як чинне законодавство, так і судову практику, а також керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, практику ЄСПЛ.

Відповідно до інформації, яку надала Вища кваліфікаційна комісія суддів України (лист від 29 січня 2024 року № 21-548/24), суддя Павлійчук А.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Павлійчук А.В., слід врахувати неумисний характер допущених порушень, навантаження судді, позитивну характеристику, а також те, що раніше до дисциплінарної відповідальності вона не притягувалась.

З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук А.В. дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Глобинського районного суду Полтавської області Павлійчук Анастасію Вікторівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Роман МАСЕЛКО

 

 

Члени Другої Дисциплінарної                                                 

палати Вищої ради правосуддя

Сергій БУРЛАКОВ
Олена КОВБІЙ
Віталій САЛІХОВ

 

 

Ознака до документа: 
Результати розгляду питань щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності