Член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Котелевець Алла Вікторівна, здійснивши попередню перевірку скарг Яковлєвої Любові Михайлівни, Яковлєвої Еліни Михайлівни щодо дисциплінарного проступку судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Шевченка Сергія Володимировича, суддів Полтавського апеляційного суду Рябішина Андрія Олександровича, Герасименко Вікторії Миколаївни, Томилка Валентина Петровича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 7 грудня 2022 року за вх. №№ КО-2099/0/7-22, КО-2099/1/7-22 надійшли скарги Яковлєвої Любові Михайлівни, Яковлєвої Еліни Михайлівни щодо дисциплінарного проступку судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Шевченка Сергія Володимировича, суддів Полтавського апеляційного суду Рябішина Андрія Олександровича, Герасименко Вікторії Миколаївни, Томилка Валентина Петровича під час розгляду судової справи у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1.
У зв’язку з набранням 5 серпня 2021 року чинності Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», було зупинено здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів.
17 вересня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів», який вводиться в дію з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
Зазначеними законами відновлено дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя.
Пунктом 237 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 року та протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2023 зазначені скарги передані мені, члену Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Котелевець А.В. для проведення попередньої перевірки.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, – залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.
Вимоги до дисциплінарної скарги встановлено частиною другою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за змістом якої скарга повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв’язку; прізвище, ім’я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу; конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді; посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.
Під час попередньої перевірки з’ясовано, що скарги Яковлєвої Л.М., Яковлєвої Е.М. щодо дисциплінарного проступку судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Шевченка С.В., суддів Полтавського апеляційного суду Рябішина А.О., Герасименко В.М., Томилка В.П., викладені російською мовою.
Разом із тим Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
Конституційний Суд України зазначав, що «публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п’ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами» (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набув чинності 16 липня 2019 року та спрямований на посилення ролі офіційної мови.
Так, статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова; порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом; статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов’язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом; українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» цей закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України; дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів; порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
У рішенні «Менцен проти Латвії» (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов’язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
Суд також зазнає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов’язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов’язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову – це наявність певних суб’єктивних прав для носіїв цієї мови».
Системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що українська мова як державна є обов’язковою на всій території України у державній сфері, у тому числі у сфері дисциплінарного провадження щодо суддів, а отже, і відповідні скарги повинні бути викладені державною (українською) мовою.
Крім того, рішенням Вищої ради правосуддя від 8 серпня 2023 року № 807/0/15-23 Рябішина А.О. звільнено з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв’язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до пункту п’ятого частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені.
Пунктом 1 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на те, що подання скарг російською мовою, яка не є державною, є порушенням порядку подання скарги, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів», крім того Рябішин А.О. звільнений з посади судді Полтавського апеляційного суду у зв’язку з поданням заяви про відставку, скарги слід залишити без розгляду та повернути скаржнику.
На підставі викладеного, керуючись статтями 107, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 42–44, пунктом 23-7 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,
ухвалила:
скарги Яковлєвої Любові Михайлівни, Яковлєвої Еліни Михайлівни щодо дисциплінарного проступку судді Орджонікідзевського районного суду міста Харкова Шевченка Сергія Володимировича, суддів Полтавського апеляційного суду Рябішина Андрія Олександровича, Герасименко Вікторії Миколаївни, Томилка Валентина Петровича залишити без розгляду та повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Член Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
