X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
27.10.2020
2961/0/15-20
Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 3985

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, реєстраційний № 3985 від 13 серпня 2020 року, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Бабієм Р.В., Федієнком О.П., Ватрасом В.А., Тарасенком Т.П., Демченком С.О.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів із питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» (реєстраційний № 3985 від 13 серпня 2020 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Бабієм Р.В., Федієнком О.П., Ватрасом В.А., Тарасенком Т.П., Демченком С.О.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                  А.А. Овсієнко

 

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

 

27 жовтня 2020 року № 2961/0/15-20

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 3985

 

1. Проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи», реєстраційний № 3985 від 13 серпня 2020 року (далі – законопроєкт № 3985), внесено на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Бабієм Р.В., Федієнком О.П., Ватрасом В.А., Тарасенком Т.П., Демченком С.О.

Як зазначено у пояснювальній записці, законопроєкт № 3985 розроблено з метою забезпечення початку функціонування окремих модулів (підсистем) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС) та поетапного впровадження ЄСІТС.

На досягнення вказаної мети законопроєктом № 3985 пропонується внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Доцільність поетапного (шляхом забезпечення початку функціонування окремих модулів (підсистем)) запровадження ЄСІТС автори законопроєкту обґрунтовують тим, що такий підхід дасть змогу розпочати використання підсистем і модулів, які вже перебувають на фінальному етапі їх розробки, не чекаючи готовності інших підсистем, розробка яких перебуває на початковому етапі. Крім того, поетапне впровадження ЄСІТС дасть змогу зекономити  кошти державного бюджету та кошти сторін судової справи, зокрема на відправлення поштової кореспонденції та ознайомлення з матеріалами справ. Також очікується підвищення ролі Вищої ради правосуддя в процесах запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів та загальніше будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

Слід відзначити, що хоча законопроєкт № 3985 має на меті  покращення доступу до правосуддя, а також вирішення нагальних для судової гілки влади питань, зокрема пов’язаних із неналежним фінансовим забезпеченням для відправлення поштової кореспонденції, однак Вища рада правосуддя не може не звернути увагу на ризики, пов’язані із прийняттям такого законопроєкту, та окремі суперечливі тези у пояснювальній записці до нього.

Аналіз ситуації, яка склалася із запровадженням ЄСІТС в судах та органах і установах системи правосуддя, свідчить про те, що для вирішення цього питання недостатньо лише доповнити норми процесуальних кодексів, що відсилають до Положення про ЄСІТС, ще й відсиланням до положень, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС. Та й роль Вищої ради правосуддя, попри зазначене у пояснювальній записці, не підвищується, адже, крім Положення про ЄСІТС, їй просто пропонується затверджувати ще й положення про окремі модулі (підсистеми) ЄСІТС, а також здійснювати опублікування оголошення про початок їх функціонування.

На думку Вищої ради правосуддя, викладені у пояснювальній записці очікування авторів законопроєкту від його прийняття, а саме у вигляді забезпечення початку функціонування окремих підсистем та модулів ЄСІТС і підвищення у зв’язку із цим ефективності діяльності суддів та судів, видаються передчасними та недостатньо обґрунтованими з огляду на таке.

 

3. 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни до Конституції України в частині правосуддя і нова редакція Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон № 2147-VIII), якими передбачено функціонування  в судах ЄСІТС.

Функціонування ЄСІТС в судах, а також Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Державній судовій адміністрації України, їх органах та підрозділах  передбачено і статтею 15-1 Закону № 1402-VIII, якою вказаний Закон буде доповнено з дня початку функціонування ЄСІТС.

Згідно з нормами як процесуальних кодексів (наприклад, стаття 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –  КАС України), так і майбутньої статті 15-1 Закону № 1402-VIII повноваження Вищої ради правосуддя у процесі запровадження ЄСІТС обмежуються затвердженням положення про цю систему.

1 грудня 2018 року Державна судова адміністрація України у передбаченому законом порядку оголосила про створення та забезпечення функціонування ЄСІТС з 1 березня 2019 року  (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001750-18#n2). У цьому  повідомленні йшлося про модулі (підсистеми) ЄСІТС, адже на законодавчому рівні не визначено, що вказана система має складатися саме із певних модулів (підсистем), так само як і не передбачено їх перелік, визначення та змістовне наповнення.

Отже, згідно з первісним повідомленням ЄСІТС мала діяти у складі таких підсистем (модулів): Єдиний контакт-центр судової влади України; Єдина підсистема управління фінансово-господарськими процесами; офіційна електронна адреса (електронний кабінет); офіційний вебпортал «Судова влада України»; Єдиний державний реєстр судових рішень; підсистема «Електронний суд»; модуль «Автоматизований розподіл»; модуль «Судова статистика».

У подальшому вказане оголошення було відкликане (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001750-19#Text), ЄСІТС досі не функціонує.

Хоча автори законопроєкту у пояснювальній записці зазначають, що ключовим фактором, який став на перешкоді запровадженню ЄСІТС у березні 2019 року, була неготовність всього обсягу модулів (підсистем) ЄСІТС до повноцінного, стабільного функціонування, слід зауважити, що така неготовність є лише констатацією факту; аналіз причин і факторів, які призвели до такої неготовності до запровадження ЄСІТС у 2019 році, до сьогодні не здійснений.

У свою чергу, Концепція побудови ЄСІТС вперше була затверджена ДСА України 13 квітня 2018 року (наказ № 186). 7 листопада 2019 року Концепція побудови ЄСІТС затверджена уже в новій редакції (наказ № 1096). Як свідчать обидва документи, перелік визначених у них модулів і підсистем відрізняється, а також є відмінним від первісного, зазначеного в оголошенні від 1 грудня 2018 року. У новій редакції Концепції зазнали змін і деякі інші положення, які можуть вважатися принциповими. Жодна з Концепцій не містить визначення ЄСІТС.

Також наказами ДСА України від 22 грудня 2017 року № 1126, від 28 лютого 2020 року № 99 та від 18 вересня 2020 року № 418 затверджувалися плани заходів із реалізації Закону № 2147-VIII та забезпечення створення та функціонування ЄСІТС. Отже, плани запровадження ЄСІТС змінювалися органом, відповідальним за початок її функціонування, як мінімум тричі протягом майже трьох років.

 У зв’язку з викладеним можна дійти висновку, що від самого початку не було сформовано бачення кінцевого продукту (ЄСІТС), який мав запрацювати в українських судах та органах у системі правосуддя і був спрямований на підвищення ефективності їх роботи та покращення доступу до правосуддя. Остаточно це бачення не сформоване і на сьогодні, також існує великий сумнів, що складові ЄСІТС (модулі і підсистеми), визначені у Концепції, не будуть змінені ДСА України у подальшому, як це вже мало місце,  а так само що запропонований нині варіант побудови ЄСІТС та її наповнення дійсно відповідають основній меті запровадження та реальній потребі судів  і органів системи правосуддя.

 Отже, законодавча ініціатива щодо поетапного запровадження  ЄСІТС за таких умов (можливість зміни у будь-який час самого визначення, складових та їх наповнення, принципу побудови ЄСІТС тощо на розсуд органу, відповідального за початок її функціонування) може створити значні ризики, включно із тим, що ЄСІТС в цілому не буде запроваджена взагалі або буде запроваджена у вигляді, який не відповідатиме нинішній моделі, закріпленій у Концепції.

 

4. У пояснювальній записці також зазначено, що інноваційним у змінах до процесуального законодавства 2017 року стало запровадження ідеї «електронного суду», регламентованої шляхом розбудови ЄСІТС.

Саме із введенням в дію підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» автори пов’язують появу у суду можливості в електронному вигляді направляти сторонам судові виклики та повідомлення, процесуальні документи та рішення у справі, а у сторін – дистанційно ознайомлюватись із матеріалами судової справи, подавати клопотання, заяви, сплачувати судові збори, отримувати матеріали і знайомитися з ними, подавати апеляційні, касаційні скарги тощо.

Однак слід зауважити, що ідея «електронного суду» не є інноваційною, адже ще статтею 149 Закону України від12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» було передбачено, що Державна судова адміністрація України забезпечує впровадження електронного суду, а так само здійснює заходи щодо організації обміну електронними документами між судами та іншими державними органами і установами.

Крім того,ЄСІТС не слід ототожнювати виключно із функціонуванням підсистеми «Електронний суд», адже перелік завдань, які має виконувати вказана підсистема згідно із законом, значно ширший.

Що стосується введення в дію саме підсистеми «Електронний суд», вона уже функціонує в судах як складова автоматизованої системи документообігу суду,іпри роботі з нею суди керуються відповідними розділами Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України. Сторони вже мають можливість сплачувати судові збори віддалено, отримувати доступ до матеріалів справ, подавати клопотання, заяви тощо.

Окремим питанням, яке дійсно заслуговує на величезну увагу з боку законодавця, є запровадження механізму надсилання судової кореспонденції учасникам справ виключно в електронному вигляді, принаймні у деяких категоріях справ або визначеному колу учасників (наприклад, державним органам, юридичним особам тощо). І пов’язане воно не із функціонуванням тієї чи іншої підсистеми ЄСІТС (адже надіслати повістку в електронній формі, відповідно не здійснюючи витрат на відправлення письмової кореспонденції, можна і наявними засобами електронної пошти), а з наявністю належного правового регулювання, зокрема наявністю відповідних норм у чинних процесуальних кодексах.

Зокрема, навіть після запровадження ЄСІТС згідно із чинною редакцією статті 18 КАС України суд вручатиме документи у справах в електронній формі виключно особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС (шляхом направлення документів на офіційні електронні адреси таких осіб). У свою чергу, правило щодо обов’язкової реєстрації офіційної електронної адреси, поширюється не на всіх, а лише на адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання державного та комунального секторів економіки.

Учасникам, які не мають офіційної електронної адреси, текст повістки надсилається судом електронною поштою, факсимільним повідомленням, телефонограмою, текстовим повідомленням з використанням мобільного зв’язку на відповідну адресу електронної пошти, номер факсу, телефаксу, телефону виключно за письмовою заявою такого учасника судового процесу (стаття 129 КАС України).

До дня початку функціонування ЄСІТС (підпункт 15.1 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України) процесуальні та інші документи надсилаються в паперовій формі.

Згідно з пунктом 16 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня реєстрації суб’єкта владних повноважень в ЄСІТС та отримання ним офіційної електронної адреси надсилання судом суб’єкту владних повноважень текстів повісток, копій судових рішень здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, передбачивши у чинному КАС України можливість надсилання процесуальних та інших документів в електронній формі ще до початку функціонування ЄСІТС, а також виключивши норму щодо можливості такого надсилання винятково на підставі письмової заяви учасника, закріпивши адресу електронної пошти як обов’язковий реквізит процесуального документа (принаймні для осіб, які звертаються з такими документами), питання надсилання судової кореспонденції в електронному вигляді  можна вирішити ще до початку функціонування ЄСІТС, не змінюючи при цьому принципово підходів до її впровадження.

 

5. Отже, в цілому ідея поетапного впровадження ЄСІТС є такою, що заслуговує на увагу (адже Вища рада правосуддя вже висловлювалася на користь такого підходу до запровадження ЄСІТС), однак при цьому наголошуємо, що «поетапно» не означає «помодульно» або «посистемно».

Якщо за результатами аналізу ситуації із запровадженням ЄСІТС стане очевидним, що інакше як поетапно розпочати функціонування цієї системи неможливо, доцільно пов’язувати такі етапи з можливістю забезпечення виконання нею тих чи інших функцій, визначених законом.

Адже саме визначені функції є ключовими, а питання побудови системи (її складових, наповнення тощо) має вирішуватися залежно від цих функцій та виключно для ефективного їх виконання.

Етапи запровадження ЄСІТС (у разі остаточного обрання саме такої моделі  її запровадження) мають бути визначені на законодавчому рівні.

 

6.  Також Вища рада правосуддя вважає за необхідне  зазначити про таке.

Насамперед поза увагою авторів законопроєкту залишився той факт, що функціонування в судах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи передбачене також статтею 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  (у редакції Закону № 2147-VIII), якою буде доповнено Закон саме із дня початку функціонування ЄСІТС. При цьому згідно з пунктом 1 § 2 «Прикінцеві положення» розділу 5 Закону № 2147-VIII передбачено, що ЄСІТС (в цілому, а не її модулі чи підсистеми) починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування ЄСІТС.

Однак зміни до цього законодавчого акта законопроєктом № 3985 не пропонуються.

Так само законопроєктом не пропонуються зміни до пункту 7 § 2 «Прикінцеві положення», пункту 14 § 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону № 2147-VIII, які також містять посилання саме на ЄСІТС, а не її підсистеми (модулі).

Щодо змін до процесуальних кодексів, які є тотожними, законопроєктом № 3985 в основному пропонується доповнити норми, які відсилають до Положення про ЄСІТС, вказівкою на положення, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС. Але є й такі зміни, що принципово впливають на процедуру розгляду судових справ.

Конкретні пропозиції та зауваження до запропонованих законопроєктом № 3985 змін надаються на прикладі Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Аналогічні зауваження стосуються змін до положень Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України.

 

6.1. Законопроєктом № 3985 пропонується викласти у новій редакції частину дев’яту статті 18 КАС України, якою встановлено, що суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі. Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі не пізніше трьох днів з дня їх надходження до суду переводяться у електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС.

У новій редакції пропонується визначити, що суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у формі, визначеній Положенням про ЄСІТС.

Затвердження Положення про ЄСІТС належить до повноважень Вищої ради правосуддя (пункт 13 частини першої  статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»; частина тринадцята статті 18 КАС України).

Однак згідно з пунктом 14 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів. Зазначені конституційні положення закріплені також у статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

З метою взаємного узгодження законопроєкту із чинними законами та уникнення суперечностей слід проаналізувати все чинне законодавство, а також визначити місце закону в загальній системі законодавства, галузі.

Запропонована ж законопроєктом № 3985 редакція частини дев’ятої статті 18 КАС України містить відсилочну (бланкетну) норму на підзаконний акт, що не відповідає вимогам Конституції та законів України.

 

6.2. У пояснювальній записці до законопроєкту № 3985 відсутнє жодне обґрунтування необхідності виключення частини десятої статті 18 КАС України, згідно з якою процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

 

6.3. Пропонуючи доповнити лише певні норми КАС України формулюванням «та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи», автори законопроєкту № 3985 не враховують, що посилання на ЄСІТС (а не певний модуль чи підсистему) містяться також в інших нормахКАС України, які не охоплені законопроєктом. В результаті це може викликати суперечності під час їх практичного застосування.

Наприклад, частиною першою статті 18 КАС України встановлено, що у судах функціонує ЄСІТС (не її модулі, підсистеми та інше). Законопроєктом № 3985 не пропонується внесення жодних змін до цієї норми.

 

6.4. З датою початку функціонування ЄСІТС пов’язані зміни у порядку вчинення низки процесуальних дій (наприклад, порядку подання апеляційної скарги, форми звернення з процесуальними документами тощо).

Чинна редакція КАС України чітко розділяє два періоди: до дати початку функціонування ЄСІТС та після цієї дати.

Фактично, усі норми цього Кодексу прописані для періоду, коли ЄСІТС уже функціонує, а умовний «поділ» на періоди визначений підпунктом 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

До вказаного розділу VII КАС України законопроєктом № 3985 пропонується внести такі зміни:

перше речення підпункту 15 пункту 1 «до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» замінити реченням «до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або початку функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що безпосередньо пов’язані з можливістю вчинення необхідних дій через відповідну підсистему (модуль)»;

останнє речення вказаного підпункту «Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» замінити реченням «Створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюється поетапно».

Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування оголошення Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади відповідного оголошення про створення та забезпечення функціонування вказаної в оголошенні підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».

Отже, у разі прийняття відповідних змін замість двох чітких періодів, з яких слідувало, якого порядку вчинення процесуальних дій слід дотримуватися судам і учасникам процесу, з’явиться невизначене число періодів від дати початку функціонування першого модуля або підсистеми ЄСІТС, кожного наступного модуля і до дати початку функціонування ЄСІТС у кінцевому вигляді.

Крім тих ризиків, про які уже зазначалося (невизначеність черговості запровадження підсистем (модулів) ЄСІТС та механізму їх поетапного впровадження, велика імовірність зміни складу підсистем (модулів) під час поетапного запровадження ЄСІТС тощо), слід зауважити, що можливість вчинення певних процесуальних дій іноді неможливо пов’язати з конкретною підсистемою (модулем) ЄСІТС (із тих, що закріплені, принаймні, у чинній Концепції).

Наприклад, виникає запитання, із часу впровадження якого модуля (підсистеми) має припинити свою дію чинний підпункт 15.3 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, який визначає, що до дня початку функціонування ЄСІТС «розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі».

 

7. Основним елементом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України, є принцип правової визначеності, відповідно до якого юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. На це неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011.

Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував, що закони мають відповідати встановленому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод стандарту, який вимагає достатньо чіткого формулювання правових норм у тексті нормативно-правових актів, та переслідувати легітимну мету.

Відповідно до загальних вимог нормотворчої техніки проєкти законів та нормативно-правових актів мають раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини; правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними.

Як вбачається із запропонованого законопроєкту, його зміст суперечить Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не узгоджується з іншими нормами процесуальних кодексів та не вирішує по суті порушену у пояснювальній записці проблематику.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважає, що законопроєкт № 3985 підлягає істотному доопрацюванню.

 

 


[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.