Вища рада правосуддя, розглянувши заяву та матеріали про звільнення Волкова Олександра Федоровича з посади судді Верховного Суду у відставку,
встановила:
на адресу Вищої ради правосуддя 26 лютого 2024 року (вх. № 2082/0/8-24) надійшла на виконання копія рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 990/47/23 за позовом ОСОБА1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії.
За результатами розгляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 990/47/23 Вищою радою правосуддя встановлено таке.
До Вищої ради правосуддя 30 червня 2022 року за вхідним № 249/0/6-22 надійшли заява Волкова О.Ф. та матеріали про звільнення його з посади судді Верховного Суду у відставку.
Рішенням від 23 лютого 2023 року № 136/0/15-23 Вища рада правосуддя звільнила Волкова О.Ф. з посади судді Верховного Суду України у зв’язку з поданням заяви про відставку; встановила, що право на нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання виникло у Волкова О.Ф. з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п’яти років.
Зазначеним рішенням установлено, що загальний стаж Волкова О.Ф., який дає йому право на відставку, на день припинення повноважень судді у зв’язку з досягненням ним шістдесяти п’яти років, становить 40 років 1 день.
Вважаючи рішення Вищої ради правосуддя протиправним, ухваленим без урахування правових висновків Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та таким, що не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), ОСОБА1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 990/47/23 адміністративний позов ОСОБА1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2023 року № 136/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА1 з посади судді Верховного Суду України у зв’язку з поданням заяви про відставку» в частині звільнення ОСОБА1 з посади судді Верховного Суду України у зв’язку з поданням заяви про відставку. Зобов’язано Вищу раду правосуддя в цій частині повторно розглянути заяву ОСОБА1 про звільнення з посади судді Верховного Суду у відставку від 30 червня 2022 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи своє рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що 18 лютого 2020 року Конституційний Суд України розглянув справу, ініційовану 3 жовтня 2016 року Пленумом Верховного Суду України, та ухвалив Рішення № 2-р/2020. У цьому Рішенні Конституційний Суд України встановив, що згідно з Конституцією України існував лише один найвищий судовий орган, який був перейменований з «Верховного Суду України» на «Верховний Суд». Крім того, Конституційний Суд України встановив, що з огляду на принцип незмінності суддів судді «старого» Верховного Суду України мали продовжити здійснювати свої повноваження як судді «нового» Верховного Суду.
Конституційний Суд України при цьому зазначив, що системний аналіз положень Конституції України «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв’язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає підстави стверджувати, що вилучення слова «України» – власної назви держави – зі словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади.
Послідовне тлумачення змін до Конституції України, внесених Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі – Закон № 1401-VIII), вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» – власної назви держави – зі словесної конструкції «Верховний Суд України».
Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401-VIII не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності цим Законом продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».
За наслідками проведеного порівняльного аналізу положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401-VIII, приписів Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», зі змінами, та Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ) Конституційний Суд України дійшов висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.
Конституційний Суд України зауважив, що перейменування закріпленого в Конституції України органу – Верховного Суду України – не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова «України» – власної назви держави – зі словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції. Судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.
Отже, Конституційний Суд України Рішенням від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ: пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України; пункту 14 «судді Верховного Суду України».
Відповідно до абзацу шостого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 22 липня 2021 року у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19) вказано, що судді Верховного Суду України мали право залишатися на посаді судді до досягнення пенсійного віку у випадку незастосування до них однієї з передбачених статтею 126 Конституції України виняткових підстав для дострокового припинення повноважень. Однак внаслідок прийняття розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, який передбачав ліквідацію Верховного Суду України та створення нового Верховного Суду, а також внаслідок подальших заходів, вжитих для реалізації судової реформи, судді Верховного Суду України, хоча вони й не були офіційно звільнені, фактично не могли виконувати свої суддівські функції, принаймні протягом певного періоду часу, незважаючи на підтвердження Конституційним Судом України правомірності їхнього перебування на посадах.
Після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року в національному законодавстві достатньою мірою був встановлений та сформульований точний обсяг «права» суддів Верховного Суду в цьому контексті. Згідно з твердженнями Конституційного Суду України спірні законодавчі заходи «[не могли] бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше до суду нижчої інстанції»; Конституційний Суд України постановив, що «судді Верховного Суду України [мали] продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду» (пункт 17). Надавши таке конкретне тлумачення конституційних гарантій, Конституційний Суд України чітко встановив, що судді Верховного Суду України мали право залишатися суддями найвищого судового органу (пункт 55 рішення Європейського суду з прав людини від 22 липня 2021 року у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19)).
Законодавчі зміни 2016 року та їхня подальша імплементація призвели до ефективного перешкоджання суддям Верховного Суду України у виконанні ними своїх суддівських функцій як суддів Верховного Суду без офіційного звільнення (пункт 87 рішення Європейського суду з прав людини від 22 липня 2021 року у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19)).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рішенні від 19 лютого 2024 року (справа № 990/47/23) звернув увагу, що на час ухвалення Вищою радою правосуддя оскаржуваного рішення на офіційному вебпорталі Верховної Ради України було зареєстровано щонайменше два законопроєкти: «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо приведення положень Закону у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020)» від 30 квітня 2021 року, реєстр. номер 5456; «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання діяльності Верховного Суду та статусу суддів Вищих спеціалізованих судів України, які ліквідуються» від 20 травня 2021 року, реєстр. номер 5456-1 (альтернативний).
Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту № 5456 його метою є приведення положень Закону № 1402-VІІІ у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, а також усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні – Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар’єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів. Зміст законопроєкту враховує правові позиції, зазначені в Рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Відповідно, цим законопроєктом передбачаються комплексні взаємоузгоджені зміни до Закону № 1402-VІІІ у частині забезпечення функціонування Верховного Суду. Передбачається, що Верховний Суд України як орган державної влади перейменовується у Верховний Суд та продовжує діяти як найвищий суд у системі судоустрою України. Судді Верховного Суду України, обрані на посади до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.
Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) у Спільному висновку від 9 жовтня 2020 року № 999/2020 щодо Проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» висловила позицію, що з метою виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 існує нагальна потреба у вирішенні питання щодо складу Верховного Суду. Конституційний Суд України вирішив, що в процесі реформи 2016 року «Верховний Суд України» попереднього складу був перейменований на «Верховний Суд», а жодного нового суду створено не було. Це є логічним аргументом, який дає можливість уникнути існування двох паралельних судів. Дійсно повинна існувати спадкоємність між «старим» і «новим» Судом, хоча б для того, щоб забезпечити можливість Верховному Суду посилатись на практику Верховного Суду України. Нескасування реєстрації Верховного Суду України не можна вважати корисним кроком. Рішення Конституційного Суду України виправляє цю помилку. Загалом має значення ситуація, передбачена законом, а не формальна реєстрація юридичної особи, яка, тим не менш, повинна бути виправлена. Органам влади України належить знайти вирішення в межах Рішення Конституційного Суду, згідно з яким існує єдиний верховний суд.
Проте в рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року (справа № 990/47/23) зауважено, що станом на момент розгляду Вищою радою правосуддя заяви судді ОСОБА1 про звільнення з посади судді у відставку, а також станом на час звернення ОСОБА1 з позовом до Верховного Суду питання відновлення виконання позивачем суддівських функцій Верховною Радою України не було вирішено.
Вказаним рішенням визначено також, що з огляду на принцип верховенства права, який передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини, а також висновок Конституційного Суду України про те, що судді Верховного Суду України повинні були продовжити виконувати свої повноваження як судді Верховного Суду, а диференціація між суддями Верховного Суду України та суддями Верховного Суду не узгоджувалася з принципом незмінності суддів, який був частиною конституційної гарантії незалежності суддів, а тому, у ОСОБА1 були правомірні, законні, розумні та виправдані сподівання на звільнення його у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України саме з посади судді Верховного Суду.
21 листопада 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3481-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» (далі – Закон № 3481-ІХ), який набрав чинності 27 грудня 2023 року.
Положення цього Закону поширюються на правовідносини, що виникли у зв’язку з перейменуванням Верховного Суду України у Верховний Суд, а також з ліквідацією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України (пункт 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 3481-ІХ).
Вказаним Законом розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ доповнено, зокрема, пунктом 41 такого змісту: «Судді Верховного Суду України, обрані на посади до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їхніх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.
Голова Верховного Суду у двадцятиденний строк з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» зараховує суддів, зазначених в абзаці першому цього пункту, які станом на день набрання чинності зазначеним законом перебувають у штаті Верховного Суду України, до штату Верховного Суду – у касаційний суд тієї спеціалізації, яка відповідає спеціалізації судової палати Верховного Суду України, в якій такий суддя здійснював правосуддя.
При розгляді питання в межах передбачених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» повноважень, зокрема, щодо звільнення судді з підстав, визначених пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України, та дотримуючись принципу обов’язковості виконання судового рішення варто зазначити, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
З огляду на зазначене, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, приписи Закону № 3481-ІХ, Закону № 1402-VIII, Волков О.Ф. має право на звільнення з посади судді Верховного Суду у відставку.
При вирішенні питання про звільнення Волкова О.Ф. з посади судді Верховного Суду у відставку Вища рада правосуддя встановила таке.
Волков Олександр Федорович, ____ року народження, із 16 травня 1983 року до 7 травня 1987 року був народним суддею Бородянського районного народного суду Київської області, із 7 травня 1987 року до 22 вересня 1992 року – членом військового трибуналу Білогорського гарнізону Далекосхідного військового округу, Постановою Верховної Ради України від 24 лютого 1994 року № 4010-XII обраний суддею військової колегії Верховного Суду України, Постановою Верховної Ради України від 5 червня 2003 року № 956-IV обраний суддею Верховного Суду України безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI Волкова О.Ф. звільнено з посади судді Верховного Суду України у зв’язку з порушенням присяги, про що внесено відповідний запис до трудової книжки Волкова О.Ф.
У подальшому у зв’язку з ухваленням Європейським судом з прав людини рішення у справі 21722/11 «Олександр Волков проти України» Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 60-VIII визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI в частині звільнення з посади судді Верховного Суду України Волкова О.Ф. Відповідний запис внесено до трудової книжки.
Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
На підставі статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Відповідно до статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно із частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя (частина перша статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Під час опрацювання матеріалів встановлено, що ____ року Волкову О.Ф. виповнилося шістдесят п’ять років.
Відповідно до пункту 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, зі змінами, внесеними рішенням Вищої ради правосуддя від 26 грудня 2023 року № 1427/0/15-23, при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв’язку з поданням заяви про відставку стаж роботи судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв’язку з досягненням суддею шістдесяти п’яти років.
Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п’яти років.
Статтею 120 Закону № 1402-VIII передбачено, що повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п’яти років. З-поміж іншого, визначено, що суддя не може здійснювати правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п’яти років.
Отже, стаж роботи Волкова О.Ф. на посаді судді (станом на 3 серпня 2022 року) становить 37 років 9 місяців 15 днів.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час обрання Волкова О.Ф. народним суддею Бородянського районного народного суду був чинним Закон Української РСР від 5 червня 1981 року № 2022-X «Про судоустрій Української РСР» (далі – Закон № 2022-Х), який у період з 26 червня 1981 року до 1 грудня 1989 року не встановлював жодних вимог щодо стажу роботи кандидатів у судді і народних засідателів при обранні на посаду вперше.
Згідно зі статтею 55 Закону № 2022-Х суддею і народним засідателем може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.
Ураховуючи зазначене, стаж судді, якого було призначено на посаду вперше, згідно з вимогами, встановленими Законом № 2022-X на день їх призначення, обраховується з дня обрання на посаду судді.
Статтею 58 Закону № 2022-Х (у редакції Закону України від 24 лютого 1994 року № 4017-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про судоустрій Української РСР») передбачено, що припинення повноважень суддів і звільнення їх з посади проводиться на підставах і в порядку, встановлених Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів», зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів».
Частиною четвертою статті 43 цього Закону встановлено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
З огляду на зазначене до стажу роботи судді Волкова О.Ф., що дає право на відставку, підлягає зарахуванню період роботи з 18 листопада 1992 року до 6 грудня 1993 року, а саме робота на посадах першого заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності судів Міністерства юстиції України, начальника управління організаційного забезпечення діяльності судів і судово-правової реформи Міністерства юстиції України, що становить 1 рік 18 днів
На час роботи Волкова О.Ф. на посаді судді військової колегії Верховного Суду України (з 24 лютого 1994 року) вступив у дію Указ Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Згідно з абзацом другим статті 1 цього Указу до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Отже, до стажу роботи Волкова О.Ф. на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню період проходження строкової військової служби з 10 листопада 1977 року до 30 листопада 1979 року, що становить 2 роки 20 днів.
Крім того, частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв’язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, чинній станом на 24 лютого 1994 року, на час обрання Волкова О.Ф. суддею військової колегії Верховного Суду України) суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як десять років, в тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.
Наведене свідчить про наявність у Волкова О.Ф. права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково періоду роботи в галузі права, зокрема, на посадах консультанта із судової роботи відділу юстиції Київського облвиконкому з 4 грудня 1980 року до 31 січня 1981 року, державного нотаріуса першої Київської обласної державної нотаріальної контори з 1 лютого 1981 року до 6 листопада 1981 року, консультанта з правової роботи в народному господарстві з 6 листопада 1981 року до 16 травня 1983 року, старшого консультанта секретаріату Комісії Верховної Ради України у питаннях законодавства і законності з 7 грудня 1993 року до 24 лютого 1994 року, що становить 2 роки 7 місяців 29 днів.
За результатами вивчення доданих до заяви документів щодо визначення наявності у судді Волкова О.Ф. відповідного стажу для звільнення у відставку, а саме: актів про призначення, обрання, копій паспорта громадянина України, трудової книжки, диплома, встановлено, що до стажу роботи Волкова О.Ф. на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягають зарахуванню строк роботи на посаді судді – 37 років 9 місяців 15 днів, час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Міністерстві юстиції України, – 1 рік 18 днів, строк проходження строкової військової служби – 2 роки 20 днів, та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді, що становить 2 роки 7 місяців 29 днів.
Отже, додані до заяви документи свідчать, що суддя Волков О.Ф. має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Керуючись пунктом 4 частини шостої статті 126, статтею 131 Конституції України, пунктом 41 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 30, 34, 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя
вирішила:
1. Звільнити Волкова Олександра Федоровича з посади судді Верховного Суду у зв’язку з поданням заяви про відставку.
2. Встановити, що право на нарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання виникло у Волкова Олександра Федоровича з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п’яти років.
Заступник Голови
Вищої ради правосуддя
