Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Саліхова В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельника О.П. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Служби безпеки України, поданої заступником начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України Лисюком Андрієм Олександровичем стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька Миколи Федоровича,

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 17 вересня 2020 року за вхідним № 8880/0/8-20 надійшла дисциплінарна скарга Служби безпеки України, подана заступником начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України Лисюком А.О. стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька М.Ф. під час розгляду справ №№ 759/11392/20, 759/11762/20.

У дисциплінарній скарзі зазначено, що суддя Сенько М.Ф. під час постановлення ухвал про забезпечення позову від 9 липня 2020 року у справі № 759/11392/20 та від 21 липня 2020 року у справі № 759/11762/20 (у скарзі помилково вказано номер судової справи «759/11392/20») допустив низку порушень процесуального права, у тому числі не врахував, що розгляд вказаних заяв про забезпечення позову відноситься до виключної компетенції господарських судів, зупинив дію низки рішень Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» (далі – ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод»).

На переконання скаржника, суддя Святошинського районного суду міста Києва Сенько М.Ф. мав достатній рівень фахових знань для того, щоб розрізнити юрисдикцію судів та визначити підсудність спору.

Допущені суддею Сеньком М.Ф. порушення норм процесуального права, на думку скаржника, є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 17 вересня 2020 року вказану скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Грищуку В.К. для проведення попередньої перевірки.

За результатами попередньої перевірки відомостей, викладених у скарзі Служби безпеки України, поданої заступником начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України Лисюком А.О. стосовно судді Сенька М.Ф., член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищук В.К. склав висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька М.Ф.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі – Закон № 1635-ІХ), яким внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності Законом № 1635-ІХ дисциплінарні скарги розподіляються дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя, а дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя є учасником дисциплінарної справи.

Надалі Законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» (далі – Закон № 3304-ІХ, набрав чинності 17 вересня 2023 року) та від 6 вересня 2023 року № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (набрав чинності 19 жовтня 2023 року) внесено зміни до глави 4 «Дисциплінарне провадження» розділу ІІ «Особлива частина» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у частині строків та порядку здійснення дисциплінарного провадження.

Поряд з цим розділ ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнено пунктом 23⁷, яким установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

На підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 2 листопада 2023 року вказану скаргу передано для попередньої перевірки члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради Мельнику О.П. (доповідач), який відповідно до пункту 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції закону на час вчинення процесуальної дії, далі – Закон України «Про Вищу раду правосуддя») тимчасово здійснює повноваження дисциплінарного інспектора.

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначено главою 4 розділу II Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Дисциплінарне провадження щодо суддів включає, зокрема, попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи (пункт 1 частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мельник О.П. вніс пропозицію про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька М.Ф.

Здійснивши попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Мельника О.П., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька М.Ф., з огляду на таке.

9 липня 2020 року ОСОБА1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подачі позову до суду, шляхом зупинення, з моменту прийняття, дії рішення № 27/2020-4/3 акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» від 3 липня 2020 року «Про внесення змін до статуту ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі; зупинення дії рішення № 27/2020-4/4 акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» від 3 липня 2020 року «Про структуру та склад органів ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі; зупинення, з моменту прийняття, дію реєстраційних записів, проведених 3 липня 2020 року, державним реєстратором – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєровою О.В., шляхом їх скасування, до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі: «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 10731050031006049; «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов’язані зі змінами в установчі документи; 10731050032006049; заборони суб’єктам державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам здійснювати державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь-яких змін щодо відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь яких змін щодо відомостей стосовно установчих документів та керівника ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» (код за ЄДРПОУ 00480247), порушених прав керівника ОСОБА1.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що 17 червня 2020 року наглядовою радою ПрАТ «Київській електровагоноремонтний завод» прийнято рішення, оформлене протоколом № 3/2020, ОСОБА1 як виконуючого обов’язки голови правління відсторонено від здійснення повноважень. Обрано ОСОБА2 членом правління та особою, яка з 18 червня 2020 року тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління акціонерного товариства, затверджено умови контракту.

Також ОСОБА1 у заяві про забезпечення позову зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 червня 2020 року задоволено заяву ОСОБА1 про забезпечення позову, зупинено дію рішення наглядової ради ПрАТ «Київській електровагоноремонтний завод», оформленого протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року, заборонено наглядовій раді вчиняти дії, спрямовані на звільнення, відсторонення, припинення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київській електровагоноремонтний завод», ОСОБА1 до вирішення по суті спору.

Проте єдиним акціонером товариства, правлінням Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця»), з метою уникнення законного вирішення конфлікту в судовому порядку, рішеннями № 27/2020-4/3, № 27/2020-4/4 від 3 липня 2020 року внесено зміни до статуту ПрАТ «Київській електровагоноремонтний завод» та змінено структуру та склад органів ПрАТ, а саме згідно з новою редакцією статуту створюється одноосібний виконавчий орган – генеральний директор; з 3 липня 2020 року тимчасово здійснюватиме повноваження генерального директора ПрАТ «Київській електровагоноремонтний завод» Железняк Р.І. – новопризначений заступник генерального директора товариства.

Вказані рішення, на думку заявника, є незаконними, прийняті з порушенням відповідної процедури, визначеної Статутом АТ «Українська залізниця», Положенням про правління АТ «Українська залізниця».

Посилаючись на те, що зазначені рішення є неправомірними, підстава його відсторонення формальною, та маючи на меті звернутися до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень акціонера, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, просив забезпечити позов в обраний ним спосіб, який вважає адекватним та необхідним, що у тому числі може запобігти порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.

За результатами розгляду цієї заяви про забезпечення позову суддя Святошинського районного суду міста Києва Сенько М.Ф. 9 липня 2020 року постановив ухвалу (справа № 759/11392/20), якою задовольнив заяву ОСОБА1 про забезпечення позову до подання позовної заяви. Цією ухвалою:

зупинив, з моменту прийняття, дію рішення №27/2020-4/3 акціонера ПрАТ «Київській електровагоноремонтний завод» від 3 липня 2020 року «Про внесення змін до статуту ПрАТ «КЕВРЗ» до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі;

зупинив дію рішення №27/2020-4/4 акціонера ПрАТ «Київській електровагоноремонтний завод» від 3 липня 2020 року «Про структуру та склад органів ПрАТ «КЕВРЗ» з моменту прийняття рішення до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі;

зупинив, з моменту прийняття, дію наступних реєстраційних записів, проведених 3 липня 2020 року, державним реєстратором – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєровою О.В., шляхом їх скасування, до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі:

- «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 10731050031006049;

- «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов’язані зі змінами в установчі документи; 10731050032006049;

заборонив суб’єктам державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам здійснювати державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь-яких змін щодо відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь яких змін щодо відомостей стосовно установчих документів та керівника ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» (код за ЄДРПОУ 00480247), порушених прав ОСОБА1.

Ухвала суду вмотивована тим, що в даному випадку між сторонами виник трудовий спір, заява про вжиття заходів забезпечення є достатньо обґрунтована, отже наявні підстави для її задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 759/11392/20 апеляційні скарги АТ «Укрзалізниця» та ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» задоволено, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 9 липня 2020 року скасовано.

Апеляційною інстанцією встановлено, що суд першої інстанції, не визначившись з першим і основним питанням щодо предметної юрисдикції майбутнього спору, не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, помилково постановив ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; забезпечуючи майбутній позов ОСОБА1, суд першої інстанції вжив заходи у спосіб зупинення дії рішення акціонера товариства та зупинення дії реєстраційних записів у Державному Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом їх скасування, однак такі заходи забезпечення позову не передбачені як статтею 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), так і іншими законами, які регулюють спірні правовідносини; зупиняючи дію рішення органу управління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», судом першої інстанції не дотримано вимоги щодо співмірності заходів забезпечення позову змісту майбутніх позовних вимог, з якими має намір звернутися до суду заявник у межах юрисдикції цивільного суду.

Ураховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала від 9 липня 2020 року постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення питання, і відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування.

Крім того, під час попередньої перевірки встановлено, що 17 липня 2020 року ОСОБА1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», в якому просив скасувати рішення № 27/2020-4/3 акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» від 3 липня 2020 року «Про внесення змін до Статуту ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» та рішення № 27/2020-4/4 від 3 липня 2020 року «Про структуру та склад членів ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», поновити ОСОБА1 на посаді виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод».

21 липня 2020 року ОСОБА1 подав до суду заяву, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії з моменту прийняття рішення наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», оформленого протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року, до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі; зупинити, з моменту прийняття, дію наступних реєстраційних записів, проведених 18 червня 2020 року, державним реєстратором – приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвієнко, шляхом їх скасування, до набрання законної сили рішенням по суті у даній справі: «внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчі документи»; заборонити органам ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», іншим особам приймати рішення, що належать до повноважень виконавчого органу та ті, що спрямовані на звільнення, відсторонення, припинення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» ОСОБА1; заборонити ОСОБА2 вчиняти будь-які дії, що стосуються фінансово-господарської діяльності, управління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод».

На обґрунтування заяви зазначено, що 17 червня 2020 року наглядовою радою ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» прийнято рішення, оформлене протоколом № 3/2020, згідно з яким ОСОБА1, як виконуючого обов’язки голови правління відсторонено від здійснення повноважень. Обрано ОСОБА2 членом правління та особою, яка з 18 червня 2020 року тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», затверджено умови контракту.

Вказано, що при прийнятті даного рішення членами наглядової ради грубо порушено процедуру скликання засідання, процедуру заочного голосування, та прийнято рішення, що не були включені до порядку денного засідання, не обговорювались в ході такого засідання та явно виходять за межі повноважень наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод». Також вказане рішення не відповідає положенням Статуту ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», Положенню про наглядову раду ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», суперечить інтересам товариства та прийняте поза волею її акціонера, а тому підлягає визнанню недійсним.

Також в обґрунтування заяви зазначено, що згідно з установчими документами ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» єдиним акціонером даного товариства є АТ «Українська залізниця». Рішенням акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» № 27/2020-4/3 та № 27/2020-4/4 від 3 липня 2020 року внесено зміни до статуту ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» та змінено структуру і склад органів. Зміни до Статуту внесено шляхом викладення його в новій редакції, зокрема новою редакцією статуту створено одноосібний виконавчий орган – генеральний директор, в той час як редакція Статуту від 12 квітня 2017 року передбачала колегіальний виконавчий орган – правління, в кількості 3 осіб. Жодних розпорядчих документів стосовно припинення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» ОСОБА1 не видавалось, трудові відносини з останнім не припинялись. В той же час, пункти 2, 4 рішення акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» № 27/2020-4/4 від 3 липня 2020 року ОСОБА2 призначено з 3 липня 2020 року заступником генерального директора та обрано тимчасово виконуючого обов’язки генерального директора ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод».

Заявник ОСОБА1, посилаючись на те, що вищевказані рішення є неправомірними, підстава його відсторонення від виконання обов’язків формальна, а також на те, що він має право на судове оскарження, просив забезпечити позов в обраний ним спосіб.

Крім того, посилався на те, що зупинення дії рішення наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», оформленого протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року, на його думку є адекватним та необхідним заходом забезпечення позову, що у тому числі може запобігти порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Ухвалою від 21 липня 2020 року (справа № 759/11762/20) суддя Святошинського районного суду міста Києва Сенько М.Ф. відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА1 до ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» про скасування рішень, поновлення на роботі, треті особи: АТ «Укрзалізниця», ОСОБА2.

Також ухвалою судді Сенька М.Ф. від 21 липня 2020 року у справі № 759/11762/20 частково задоволено заяву ОСОБА1 про забезпечення позову. Цією ухвалою:

зупинено дію, з моменту його прийняття, рішення наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», оформленого протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року, до набрання законної сили рішення по суті у даній справі;

заборонено органам ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», іншим особам приймати рішення, що належать до повноважень виконавчого органу та ті, що спрямовані на звільнення, відсторонення, припинення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» ОСОБА1, до вирішення по суті спору у даній справі;

в іншій частині заяви відмовлено.

Вказана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами виник трудовий спір, заява про забезпечення позову є достатньо обґрунтованою. Водночас, вимоги заяви про зупинення, з моменту прийняття, дії наступних реєстраційних записів, проведених 18 червня 2020 року, державним реєстратором – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Матвієнко, шляхом їх скасування, до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі: «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов’язані зі змінами в установчі документи»; 10731070030006049 та вимоги про заборону ОСОБА2 (ідентифікаційний податковий номер 3056619014) вчиняти будь-які дії, що стосуються фінансово-господарської діяльності, управління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» є необґрунтованими.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року про забезпечення позову скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА1 про забезпечення позову відмовлено.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що питання забезпечення позову судом першої інстанції вирішено з порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з’ясування обставин, які мають значення для вирішення даного процесуального питання, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що як вбачається з прохальної частини позовної заяви ОСОБА1 просив поновити його на посаді виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», скасувати рішення № 27/2020-4/3 акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» від 3 липня 2020 року «Про внесення змін до Статуту ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» та рішення № 27/2020-4/4 від 3 липня 2020 року «Про структуру та склад членів ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод». З наведеного слідує, що рішення наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», оформлене протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року, дію якого зупинено оскаржуваною ухвалою, не є предметом оскарження та не є взаємопов’язаним з предметом спору.

Крім того, як вказує суд апеляційної інстанції, заява про забезпечення позову не містить обґрунтувань, яким чином невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», оформленого протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року, може утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Ураховуючи вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення наглядової ради не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Також суд апеляційної інстанції вважав за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не встановлено зміст рішення наглядової ради, не визначено та не обґрунтовано яким саме чином дія рішення наглядової ради створює або може створити в майбутньому обставини, передбачені частиною другою статті 149 ЦПК України, а саме ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів позивача. Також, суд першої інстанції, не врахував, що рішенням наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», оформленого протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року, ОСОБА1 був відсторонений від роботи, а не звільнений.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що вжиття судом першої інстанції такого виду забезпечення позову, як заборона органам ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», іншим особам приймати рішення, що належать до повноважень виконавчого органу та ті, що спрямовані на звільнення, відсторонення, припинення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» ОСОБА1, суперечить положенням цивільного процесуального закону.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції вказав, що фактично, шляхом заборони виконавчому органу ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», який здійснює управління поточною діяльністю цього товариства, приймати рішення, що належать до його дискреційних повноважень, діяльність підприємства блокується, оскільки дане Товариство не може здійснювати розрахунки, у тому числі із виплати заробітної плати, чим порушуються права найманих працівників.

Також, як зазначив суд апеляційної інстанції, не здійснення діяльності підприємства, основним напрямком діяльності якого є здійснення капітальних, капітально-відновлювальних ремонтів рухомого складу залізниці може мати негативні наслідки для роботи залізничного транспорту в цілому, унеможливить своєчасне та якісне надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів у межах України. При цьому вказав, що заборона щодо прийняття рішень невизначеному колу осіб фактично порушує права осіб, що не є учасниками даного судового процесу, та суперечить принципу юридичної визначеності.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб, не з’ясував співмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати заявник, не оцінив рівноцінності заходу забезпечення позову змісту позовних вимог, а також жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття такого заходу, пославшись лише на загальні норми процесуального права, якими врегульовано порядок забезпечення позову.

Суд першої інстанції не мотивував, яким чином невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення наглядової ради від 17 червня 2020 року та заборони органам ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» приймати рішення, які належать до повноважень виконавчого органу та ті, що спрямовані на звільнення, відсторонення, припинення повноважень виконуючого обов’язки голови товариства ОСОБА1 утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді та скасування рішень акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» від 3 липня 2020 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що питання урегулювання відносин між членами товариства та товариством, в тому числі і трудових, належить до корпоративних відносин. Отже, спір відносно будь-яких рішень щодо відсторонення ОСОБА1, як посадової особи виконавчого органу акціонерного товариства від здійснення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», скасування рішення акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» є таким, що виник із корпоративних відносин, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У подальшому ухвалою Святошинського районного суду міста Києва (суддя Сенько М.Ф.) від 12 жовтня 2020 року у справі № 759/11762/20 задоволено заяву ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» та АТ «Українська залізниця» про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА1 до ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» про скасування рішень, поновлення на роботі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки даний спір є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Під час попередньої перевірки судді Сеньку М.Ф. запропоновано надати пояснення з приводу обставин, викладених у скарзі з наданням підтверджуючих документів (за наявності). Суддя своїм правом на надання пояснень не скористався, пояснень не надав.

Даючи оцінку діям судді Сенька М.Ф. під час постановлення ухвал про забезпечення позову від 9 липня 2020 року у справі № 759/11392/20 та від 21 липня 2020 року у справі № 759/11762/20, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

Із матеріалів попередньої перевірки вбачається, що ОСОБА1 звертаючись до Святошинського районного суду міста Києва із заявами про забезпечення позову посилався на те, що він виконував обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», від виконання яких 17 червня 2020 року рішенням наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» був відсторонений.

Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша, третя статті 167 Господарського кодексу України в редакції, чинній станом на момент постановлення суддею Сеньком М.Ф. ухвал про забезпечення позову від 9 липня 2020 року у справі № 759/11392/20 та від 21 липня 2020 року у справі № 759/11762/20).

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Згідно зі статтею 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 викладено висновок, що «реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв’язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним» (аналогічна правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).

Ураховуючи викладене, із матеріалів попередньої перевірки вбачається, що спір відносно будь-яких рішень щодо відсторонення ОСОБА1, як посадової особи виконавчого органу акціонерного товариства від здійснення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», скасування рішень акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» є таким, що виник із корпоративних відносин, а тому його вирішення належить до юрисдикції господарського суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини десятої статті 153 ЦПК України (в редакції, чинній станом на момент постановлення суддею Сеньком М.Ф. ухвал про забезпечення позову від 9 липня 2020 року у справі № 759/11392/20 та від 21 липня 2020 року у справі № 759/11762/20) суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 ЦПК України, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Проте, як вбачається із матеріалів попередньої перевірки, на порушення вимог цивільного процесуального закону та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду суддя Сенько М.Ф. вжив заходи забезпечення позову у справах №№ № 759/11392/20, № 759/11762/20, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, суддя Сенько М.Ф. не з’ясував належного складу учасників справ, їх правового і процесуального статусу та без належного вирішення пов’язаних із цим питань задовольнив заяви ОСОБА1 про забезпечення позову у справах №№ 759/11392/20, 759/11762/20.

Водночас заслуговує на увагу та обставина, що позовна вимога ОСОБА1 про скасування рішення ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», що ухвалені ним на реалізацію повноважень власника підприємства щодо органів управління підприємства, відповідно та на підставі статті 99 ЦК України є корпоративним спором та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, стала підставою для постановлення суддею Сеньком М.Ф. 12 жовтня 2020 року ухвали про закриття провадження у справі № 759/11762/20 у зв’язку з тим, що вказана справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що такі дії судді Сенька М.Ф. можуть свідчити про вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Частиною другою статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені частиною першою статті 150 ЦПК України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При цьому співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 259 ЦПК України, і відповідно до вимог статті 260 ЦПК України повинна включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.

При оцінці зазначеної співмірності, слід враховувати безпосередній зв’язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті, а також вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (правова позиція, викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 766/8558/18).

Не вдаючись до оцінки судових рішень, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що зі змісту ухвал Святошинського районного суду міста Києва від 9 липня 2020 року та від 21 липня 2020 року не вбачається, із чого саме виходив суд першої інстанції під час задоволення заяв про забезпечення позову. Будь-яких мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті питання, яке вирішувалося, в ухвалах не наведено. Ухвали містять описову частину, посилання на норми чинного на час розгляду заяв законодавства, положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», та загальну фразу про необхідність задоволення заяв ОСОБА1 про забезпечення позову з огляду на те, що між сторонами наявний трудовий спір, а заяви про забезпечення позову є достатньо обґрунтованими.

Суддя Сенько М.Ф. не навів аргументів, з яких суд дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам ОСОБА1 до ухвалення рішення у справах, не вказав, у чому полягатимуть дії, направленні на відновлення прав ОСОБА1.

Крім цього, суддя Сенько М.Ф. в ухвалах від 9 липня 2020 року та від 21 липня 2020 року не обґрунтував, яким чином зупинення дії рішень органу управління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» №№ 27/2020-4/3, 27/2020-4/4 від 3 липня 2020 року (справа № 759/11392/20) та рішення наглядової ради ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», оформленого протоколом № 3/2020 від 17 червня 2020 року (справа № 759/11762/20) є співмірним змісту майбутніх позовних вимог (справа № 759/11392/20) та змісту заявлених позовних вимог (справа № 759/11762/20), не надав належної оцінки доводам ОСОБА1 щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову.

Наведене свідчить про недотримання суддею Сеньком М.Ф. вимог статті 260 ЦПК України, відповідно до якої ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов відповідних висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Вмотивованість будь-якого судового рішення необхідно розглядати як самостійну вимогу, яка не є тотожною вимогам законності й обґрунтованості судового рішення.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого судового рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення справи (заяви, клопотання).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди вмотивовувати свої рішення, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, з-поміж іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно з традиційним підходом до доктрини «четвертої інстанції», стаття 6 завжди стояла на заваді скаргам щодо компетенції національних судів в питаннях встановлення фактів та дослідження права, і, відповідно, ухвалення цими судами неправильних рішень (рішення у справі «Каралевічус проти Литви»). Отже, критерій мотивованого рішення було скоріше зведено до кількісної, а не якісної оцінки; якщо було запропоновано хоча б якісь мотиви, відповідне рішення в принципі вважатиметься сумісним зі статтею 6 (рішення у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (García Ruiz v. Spain), пункти 26–30).

Лише у кількох виняткових випадках з використанням традиційного підходу Суд зіштовхнувся не з повною відсутністю мотивів, а з їхньою явною неузгодженістю (рішення у справах «Татішвілі проти Росії» (Tatishvili v. Russia), пункти 59–63; «Антіка та суспільство «R» проти Румунії» (Antică and “R” company v. Romania), пункти 32–39), що вважалося ще одним прикладом свавілля.

Проте Суд ще кілька років тому відійшов від традиційного кількісного підходу згідно зі статтею 6 і все частіше розглядає якість судового рішення з точки зору фактичного й правового аспектів.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Невиконання вимог статті 260 ЦПК України щодо незазначення мотивів вжиття заходів забезпечення позову може свідчити про порушення суддею Сеньком М.Ф. гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий суд.

При цьому, необхідно зазначити, що забезпечуючи майбутній позов ОСОБА1 у справі № 759/11392/20, суддя Сенько М.Ф. вжив заходи у спосіб зупинення дії рішень акціонера ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» та зупинення дії реєстраційних записів у Державному Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом їх скасування, однак такі заходи забезпечення позову не передбачені статтею 150 ЦПК України. На зазначені порушення вимог процесуального законодавства також вказав Київський апеляційний суд в постанові від 12 серпня 2020 року.

Як було констатовано судом апеляційної інстанції в постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 759/11392/20 та від 15 вересня 2020 року у справі № 759/11762/20, заходи забезпечення позову були вжиті судом під головуванням судді Сеньком М.Ф. з порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з’ясування обставин, які мають значення для вирішення даного процесуального питання.

Крім того, з офіційного сайту ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» (http://kevrz.com.ua/index.php/ua/pro-zavod) вбачається, що ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» є провідним підприємством України по виконанню капітальних ремонтів, капітально-відновлювальних ремонтів електропоїздів ЕР, а також капітальних ремонтів дизель-поїздів.

Застосовуючи ухвалою суду від 21 липня 2020 року такий захід забезпечення позову, як заборона виконавчому органу ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», який здійснює управління поточною діяльністю цього товариства, приймати рішення, що належать до його дискреційних повноважень, суддя Сенько М.Ф. фактично блокував господарську діяльність ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» щодо здійснення розрахунків, у тому числі із виплати заробітної плати найманих працівників.

Також суддя Сенько М.Ф. не врахував, що не здійснення діяльності ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», основним напрямком діяльності якого є здійснення капітальних, капітально-відновлювальних ремонтів рухомого складу залізниці може мати негативні наслідки для роботи залізничного транспорту в цілому, унеможливить своєчасне та якісне надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів у межах України.

При цьому, суддя Сенько М.Ф. не взяв до уваги, що заборона щодо прийняття рішень, що належать до повноважень виконавчого органа ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» невизначеному колу осіб фактично порушує права осіб, що не є учасниками судового процесу у справі № 759/11762/20, та суперечить принципу юридичної визначеності.

На вказаному також наголосив суд апеляційної інстанції зазначивши в постанові від 15 вересня 2020 року, що вжиття судом першої інстанції такого виду забезпечення позову, як заборона органам ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», іншим особам приймати рішення, що належать до повноважень виконавчого органу та ті, що спрямовані на звільнення, відсторонення, припинення повноважень виконуючого обов’язки голови правління ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» ОСОБА1, суперечить положенням цивільного процесуального закону.

З ухвал суду від 9 липня 2020 року та від 21 липня 2020 року вбачається, що під час розгляду заяв про забезпечення позову суддя Сенько М.Ф. взяв до уваги лише доводи заявника ОСОБА1. Інтереси відповідача, інших осіб (найманих працівників, пасажирів тощо), права яких можуть бути порушені у зв’язку із зупиненням господарської діяльності ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод», залишені суддею поза увагою.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас поняття «основоположні права людини», яке використовується у законі в контексті встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності суддів, повинно тлумачитися у розумінні, загальноприйнятому у механізмі захисту основоположних прав людини за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У свою чергу, основоположними правами людини, що гарантуються Конвенцією, є, у тому числі, і права юридичних осіб (наприклад, пункт 98 рішення ЄСПЛ у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України», яким було констатовано, що «спосіб, в який проводився та закінчився судовий розгляд справ», призвів до порушення права заявника, гарантованого статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції).

Враховуючи викладене, порушення, допущені суддею Сеньком М.Ф. під час вжиття заходів забезпечення позову у справах №№ 759/11392/20, 759/11762/20, вказують на наявність в його діях також ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущення умисного або внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод в аспекті права на вмотивоване судове рішення, втручання у здійснення внутрішньої діяльності ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод» та порушення права власності.

При цьому, допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення прав людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками (правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 лютого 2022 року провадження № 11-40сап21).

З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що слід відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька Миколи Федоровича.

При цьому Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаного судді.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька Миколи Федоровича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної                                                 

палати Вищої ради правосуддя