X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
22.10.2020
2931/0/15-20
Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності

 

 Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Величко Тетяни Олександрівни, подану адвокатом Кравцем Ростиславом Юрійовичем, на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

 

2 жовтня 2020 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № К-5380/0/7-20 надійшла скарга судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., подана адвокатом Кравцем Р.Ю., на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення вказаної судді до дисциплінарної відповідальності.  

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 2 жовтня 2020 року вказану скаргу передано на розгляд члену Вищої ради правосуддя Краснощоковій Н.С.

Скарга подана з дотриманням вимог та у строки, визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

12 жовтня 2020 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № К-5380/1/7-20 від представника судді Величко Т.О. – адвоката Кравця О.Ю. надійшли доповнення до скарги на рішення Дисциплінарної палати від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20.

19 жовтня 2020 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 4779/0/6-20 від судді Величко Т.О. надійшли доповнення до скарги на рішення Дисциплінарної палати від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20. 

Суддю Величко Т.О., її представника – адвоката Кравця Р.Ю., представника скаржника – Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» повідомлено про розгляд скарг на рішення Дисциплінарної палати 22 жовтня 2020 року шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено учасникам можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.

У засідання Вищої ради правосуддя 22 жовтня 2020 року прибули суддя Величко Т.О., її представники – адвокати Кравець Р.Ю. та Нікішина О.М., представник Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» – Левіцький Є.В. 

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та доповнення до неї, матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя  Краснощокову Н.С., суддю Величко Т.О., її представників та представника скаржника встановила таке.

Величко Тетяна Олександрівна Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 434/2007 призначена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4735-VI обрана на посаду судді цього суду безстроково.

Згідно із характеристикою, наданою виконувачем обов’язків голови Святошинського районного суду міста Києва Скоріним А.В., Величко Т.О. вміє організувати свою роботу, постійно працює над підвищенням професійного рівня. Знає чинне законодавство і правильно застосовує його на практиці. Судові справи розглядає вчасно, під час здійснення правосуддя правильно та кваліфіковано застосовує норми матеріального та процесуального законодавства України. Велику увагу приділяє підвищенню професійних знань і ділової кваліфікації, вивченню нових законодавчих та нормативних актів. За особистими якостями енергійна, ініціативна, дисциплінована, працездатна, вимоглива до себе та інших. За характером урівноважена та доброзичлива.

За даними офіційних вебсайтів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. непогашених дисциплінарних стягнень не має.

До Вищої ради правосуддя 4 вересня 2018 року за вх. № 47/3/13-18 та 19 вересня 2018 року за вх. № 544/2/13-19 надійшли дисциплінарна скарга Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі – ПрАТ «ФФ «Дарниця») на неналежну поведінку судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. під час розгляду заяви генерального директора Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (далі – ПАТ «НВЦ «БХФЗ») про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року про арешт майна в межах кримінального провадження (справа № 759/8801/14-к) та доповнення до неї, подані через адвоката Гончаренка Є.С.

У скарзі та доповненнях до неї зазначено, що ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Шевченка В.В. у кримінальному провадженні № …091 та накладено арешт на пакет акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ» у кількості 3100 штук, що становить 29,95 % статутного капіталу зазначеного товариства, які належали територіальній громаді міста Києва. Визначено строк дії ухвали – один місяць із дня її постановлення.

Як вказував скаржник, 20 березня 2015 року (через один рік після закінчення строку дії ухвали про арешт акцій) ПрАТ «ФФ «Дарниця» придбало право власності на спірний пакет акцій на підставі біржового контракту № ____ на купівлю акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ», укладеного з Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, який діяв від імені територіальної громади міста Києва.

28 березня 2018 року (майже через чотири роки) генеральний директор ПАТ «НВЦ «БХФЗ» Здаревська Ю.М. подала до суду заяву про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року.

Суддя Величко Т.О. ухвалою від 29 березня 2018 року без повідомлення і виклику власника пакета акцій ПрАТ «ФФ «Дарниця» виправила описку в резолютивній частині ухвали про арешт майна, а саме виключила частину щодо визначення строку дії ухвали – один місяць. 

Як наголосив адвокат Гончаренко Є.С., вказана ухвала суду не містить мотивів, з яких суддя дійшла висновку, що в резолютивній частині ухвали допущена саме описка.

Вказана ухвала скасована судом апеляційної інстанції та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду заяви про виправлення описки суддя Величко Т.О. ухвалою від 22 серпня 2018 року повторно задовольнила заяву про виправлення «механічної помилки» в частині строку дії ухвали.

Вказана ухвала в подальшому також була скасована судом апеляційної інстанції.

Крім того, автор скарги наголошує, що протягом 2014–2018 років суддя Величко Т.О. в інших справах неодноразово постановляла ухвали про арешт майна із визначенням строку дії таких ухвал – один місяць.

У зв’язку з викладеним адвокат Гончаренко Є.С. просив притягнути суддю Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 січня 2019 року № 167/2дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., оскільки її дії можуть свідчити про вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 квітня 2019 року № 1016/2дп/15-19 зупинено розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. у зв’язку з необхідністю отримання додаткової інформації.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 7 травня 2019 року вказану дисциплінарну справу (у зв’язку із закінченням повноважень члена Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О.) передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Артеменку І.А.

4 липня 2019 року за вх. № 425/5/13-19 до Вищої ради правосуддя від ПрАТ «ФФ «Дарниця» в особі адвоката Гончаренка Є.С. надійшли доповнення до дисциплінарної скарги, в яких автор вказує, що при постановленні ухвал про виправлення описки суддя Величко Т.О. не здійснила жодних дій щодо з’ясування статусу кримінального провадження № …091, в якому була постановлена ухвала про арешт акцій.

Як вказує адвокат Гончаренко С.Є., слідчим СВ Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві Гораш І.В. 27 червня 2015 року винесена постанова про закриття вказаного кримінального провадження. Таким чином, як зазначив скаржник, ухвалами про виправлення описки слідчий суддя Величко Т.О. фактично відновила арешт, накладений на пакет акцій, майже через три роки після закриття кримінального провадження, чим неправомірно обмежила право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на зазначені акції.

Рішенням Дисциплінарної палати від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 суддю Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Підставою притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені під час перевірки Дисциплінарною палатою обставини, які свідчать про вчинення вказаною суддею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас Дисциплінарна палата під час розгляду дисциплінарної справи не встановила в діях судді Величко Т.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У скарзі на рішення Дисциплінарної палати від 21 червня 2020 року № 2671/2дп/15-20 зазначено, що 28 березня 2018 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання про виправлення описки в ухвалі слідчого судді про накладення арешту на майно, яке було розподілено для розгляду слідчому судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О.

Відповідно до частини першої статті 379 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Згідно зі статтею 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється суддею одноособово, крім випадків, передбачених частинами другою, третьою та дванадцятою цієї статті.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

У скарзі наголошено, що питання про виправлення описки в ухвалі про накладення арешту було ініційоване не суддею, а особою, на майно якої накладено арешт.

Надіслане до суду клопотання про виправлення описки на підставі автоматизованого розподілу було розподілено судді Величко Т.О., яка здійснювала розгляд виключно клопотання про виправлення описки в порядку, визначеному статтею 379 КПК України, тобто діяла в межах своїх повноважень, оскільки жоден інший суд чи суддя не мали повноважень щодо його вирішення, тому в цій частині є помилковим твердження про те, що суддя перевищила свої повноваження.

У скарзі вказано, що Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно із процесуальним законодавством. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їхніх рішень.

У цьому випадку обидві ухвали судді, прийняті за результатами розгляду клопотання про виправлення описки, переглянуті судом вищої інстанції в порядку, визначеному законом.

За результатами апеляційного перегляду ухвали судді від 29 березня 2018 року суд апеляційної інстанції встановив лише процедурні порушення, які були усунуті суддею при повторному розгляді клопотання про виправлення описки. Водночас під час апеляційного перегляду ухвали судді від 22 серпня 2018 року суд звернув увагу лише на те, що суддя мала помилкове уявлення про допущення описки, а не змінила строк дії ухвали, навіть незважаючи на те, що визначення строку дії ухвали про накладення арешту було помилковим, оскільки сам арешт був безстроковим.

Норми КПК України не містять чіткого визначення поняття «описка», тому навіть у рішеннях суду апеляційної інстанції міститься власне тлумачення судом норм законодавства щодо виправлення описок, що є цілком нормальним та належить виключно до компетенції суддів. Ухвали як слідчого судді, так і суддів суду апеляційної інстанції містять виключно власне бачення застосування та тлумачення норм законодавства щодо виправлення описок, а тому не можуть свідчити про вчинення дисциплінарного проступку.

Отже, у випадку оцінки ухвал судді про виправлення описок необхідно також аналізувати і ухвалу, в якій виправлено описку.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи № 759/8801/154-к доказів, кримінальне провадження порушено за частиною другою статті 15, частиною другою статті 233 Кримінального кодексу України, що передбачає конфіскацію майна в силу закону, а саме статей 170–174, 309 КПК України, тобто арешт як захід кримінального провадження накладається на час досудового розслідування, не може бути обмежений спеціальним строком на розсуд суду, не може бути припинений автоматично, а лише скасовується ухвалою слідчого судді або суду.

Крім того, «строк дії ухвали про арешт майна – один місяць з дня постановлення ухвали» вказано помилково. Визначення строку дії ухвал про арешт майна не передбачено вимогами частини п’ятої статті 173 КПК України і застосоване як шаблонне для виду ухвал суду, передбаченого статтею 164 КПК України.

Скаржник також звернув увагу, що суд задовольнив клопотання слідчого про арешт майна згідно з ухвалою слідчого судді від 26 травня 2014 року із обмеженим строком повністю, а не частково, що свідчить виключно про помилкове зазначення строку дії саме ухвали, а не арешту в цілому. Жоден орган не встановив протиправність накладення арешту на майно в цьому кримінальному провадженні, тобто мета застосування такого заходу забезпечення була виправдана, а накладення арешту в сукупності з ухвалами про виправлення описок було спрямоване, в першу чергу, на збереження майна, що має значення для кримінального провадження, а не для сторін, у яких виник спір щодо цього майна. У цьому випадку суддя вчиняла всі дії, спрямовані на забезпечення дотримання вимог статті 170 КПК України.

Усвідомлюючи наявність механічних помилок в ухвалі про накладення арешту на майно, суддя намагалась якнайшвидше їх усунути. При цьому суддя не знала та не могла знати про існування майнових спорів, тому діяла виключно з метою, визначеною статтею 170 КПК України, а не в інтересах будь-яких сторін, що виключає наявність в її діях умислу чи суб’єктивного ставлення до учасників справи.

Отже, умислу чи грубої недбалості, спрямованої на вчинення дисциплінарного проступку, в діях судді Величко Т.О. допущено не було, адже вона сама в ухвалі вказала (фактично визнала) допущення нею механічної помилки внаслідок копіювання тексту резолютивної частини з інших ухвал. Суддя Величко Т.О., усвідомлюючи, що допустила технічну помилку, і сприймаючи вказані нею в резолютивній частині ухвали формулювання саме як механічну, а не змістову помилку (про що зазначено як в мотивувальній, так і в резолютивній частині ухвали від 22 серпня 2020 року про виправлення описки), обрала спосіб її виправлення, передбачений статтею 379 КПК України, виходячи із власного суддівського розсуду.

Аналіз ухвал судді Величко Т.О., її пояснення свідчать, що суддя мала власну правову позицію, власне розуміння положень процесуального законодавства щодо можливості прийняття ухвали про виправлення механічної помилки, а також стосовно того, що «строк дії ухвали» та «строк накладення арешту» – це різні поняття. Тому, на її щире переконання, виправлення помилки щодо строку дії ухвали не могло вплинути на строк дії арешту. Вказане не свідчить про умисність дій судді чи її недбалість, адже суддя навела мотиви того, чому вважала це лише помилкою, яка, на її переконання, не могла призвести до протиправних наслідків.

Крім того, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Жодних істотних негативних наслідків у зв’язку з постановленням ухвал про виправлення описки від 29 березня 2018 року та 22 серпня 2018 року у справі № 759/8801/14-к не настало, арешт майна не було знято, оскільки встановлення строку дії ухвали про арешт майна вимогами статті 173 КПК України не передбачено. Тобто після винесення ухвали суду від 22 серпня 2018 року про виправлення описки в ухвалі від 24 квітня 2014 року про накладення арешту дія арешту продовжується, оскільки статтею 174 КПК України (в чинній на момент винесення ухвали редакції) передбачено лише одну підставу для припинення арешту.

Щодо вірогідного впливу прийнятих ухвал на розгляд майнових спорів у скарзі зазначено, що позов у справі № 910/3233/18 було подано 20 березня 2018 року, тобто до прийняття ухвали про виправлення описки від 29 березня 2018 року. Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 4 листопада 2019 року в задоволенні позову ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (далі – ПАТ «НВЦ «БХФЗ») відмовлено, постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2020 року позов задоволено, проте з-поміж підстав навіть не згадано про арешт акцій. Тобто, по-перше, прийняті ухвали не вплинули на розгляд майнових спорів, отже, не відбулось втручання в майнові права, по-друге, навіть спори про майнові права підтвердили ризики, що мали місце при застосуванні суддею статті 170 КПК України.

Таким чином, незворотних чи кричущих наслідків від прийняття ухвал не настало, оскільки процесуальні порушення були виправлені судом вищої інстанції, накладений арешт виконав свою мету забезпечення кримінального провадження, жодні майнові права не зазнали втручання.

На думку скаржника, обрання Дисциплінарною палатою найбільш суворого виду дисциплінарного стягнення щодо судді Величко Т.О. з усіх можливих суперечить принципу пропорційності, абсолютно не враховує характер дисциплінарного проступку, відсутність жодних негативних наслідків для будь-кого з учасників кримінального провадження, особу судді, наявність чи відсутність її вини, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Скаржник вважає, що у зв’язку з тим, що в цьому випадку в діях судді відсутні ознаки умислу чи недбалості, оскільки ухвали прийняті з огляду на власне розуміння суддею права, тобто в силу власної правової позиції щодо тлумачення норм, а не в силу інших сторонніх факторів, які б могли викликати сумнів в об’єктивності чи неупередженості судді, тому до судді не може бути застосоване найбільш суворе дисциплінарне стягнення з усіх можливих.

З огляду на наведене у скарзі викладено прохання скасувати рішення Дисциплінарної палати від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності та ухвалити нове рішення про відмову у притягненні вказаної судді до дисциплінарної відповідальності.

У доповненнях до скарги на рішення Дисциплінарної палати, поданих адвокатом Кравцем Р.Ю., зазначено, що в діях судді Величко Т.О. під час постановлення ухвал про виправлення описки від 29 березня 2018 року та 22 серпня 2018 року у справі № 759/8801/14-к відсутні всі елементи складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Ухвала про виправлення описки ні на що не впливала та не порушувала чиїсь права. Суддя Величко Т.О. обрала такий спосіб виправлення механічної помилки, як постановлення ухвали про виправлення описки. Крім того, постановлення суддею Величко Т.О. вказаних ухвал про виправлення описки жодним чином не вплинуло на розгляд справ №№ 910/3233/18, 910/3242/18, 910/11310/18 у Господарському суді міста Києва. Позиція Дисциплінарної палати стосовно того, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не є учасником кримінального провадження не відповідає дійсності, оскільки ухвалою судді Величко Т.О. від 26 травня 2014 року було накладено арешт на пакет акцій саме ПАТ «НВЦ «БХФЗ». Також недоречними є твердження Дисциплінарної палати про те, що суддя Величко Т.О. не з’ясувала, чи здійснюється розслідування у кримінальному провадженні та чи не закрите кримінальне провадження, оскільки стаття 379 КПК України не містить такої вимоги під час виправлення описки, помилки в судовому рішенні.   

У доповненнях до скарги на рішення Дисциплінарної палати, поданих суддею Величко Т.О., зазначено, що висновки Дисциплінарної палати є помилковими та упередженими. Питання виправлення описки в ухвалі про накладення арешту ініційовано не суддею, а особою, на майно якої було накладено арешт. Клопотання про виправлення описки отримане суддею на підставі автоматизованого розподілу та розглянуте в межах повноважень у порядку, визначеному статтею 379 КПК України. Висновок Дисциплінарної палати про те, що під час нового розгляду клопотання про виправлення описки суддя на порушення вимог частини третьої статті 415 КПК України постановила ухвалу, якою фактично прийняла рішення, аналогічне скасованому, не відповідає дійсності, оскільки Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 13 червня 2018 року рішення по суті не приймав, а встановив лише процедурні порушення. Також апеляційний суд не встановив, що генеральний директор ПАТ «НВЦ «БХФЗ» є неналежним суб’єктом звернення із заявою про виправлення описки. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року скасовано ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 22 серпня 2018 року та постановлено нову, якою відмовлено у задоволенні заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про виправлення описки. Однак цією ухвалою апеляційний суд не встановив відсутності повноважень у представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ», як про це вказував скаржник, також не встановив, що поняття «строк дії ухвали суду – один місяць з дня постановлення» є тотожним поняттю «строк дії арешту – один місяць з дня постановлення» та що арешт майна припинив свою дію автоматично і саме із цих підстав відбулась зміна рішення по суті; що суддя при постановленні ухвал від 28 березня 2018 року та 22 серпня 2018 року грубо порушила принцип юридичної визначеності та принцип незмінності судових рішень, а також права ПАТ «ФФ «Дарниця», що спричинило негативні наслідки. Апеляційний суд лише встановив необ’єктивність судового розгляду та необхідність скасування ухвали як незаконної та необґрунтованої, скасував ухвалу від 22 серпня 2018 року та відмовив ПАТ «НВЦ «БХФЗ» у задоволенні заяви про виправлення описки. Про нетотожність таких понять, як «строк дії ухвали один місяць з дня постановлення» та «строк дії арешту один місяць з дня постановлення» свідчить і Науковий висновок від 1 жовтня 2020 року завідувача кафедри кримінального процесу та криміналістики Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора юридичних наук Гринюка В.О., наданий на запит адвоката судді Величко Т.О. – Нікішиної О.М. Цим висновком також підтверджено, що арешт майна не може припинятись у будь-який інший спосіб, ніж скасування арешту за рішенням слідчого судді, прокурора чи суду. Отже, на думку судді, рішення по суті змінено не було, арешт продовжував свою дію. Крім того, після скасування судом апеляційної інстанції ухвали від 22 серпня 2018 року ПАТ «НВЦ «БХФЗ» звернулось до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 26 травня 2014 року та клопотанням про поновлення пропущеного строку на оскарження цієї ухвали. Апеляційний суд у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку відмовив. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року задоволено клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» та скасовано обмеження дії арешту місячним строком. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року представнику ПрАТ «ФФ «Дарниця» поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року. Зазначена ухвала була скасована та призначено новий розгляд клопотання про накладення арешту. Під час нового розгляду клопотання ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 3 липня 2020 року відмовлено у накладенні арешту на майно у зв’язку із закриттям кримінального провадження Шевченківським УП ГУ НП в місті Києві та відсутністю повноважень у слідчого судді. Твердження скаржника – представника ПрАТ «ФФ «Дарниця» у дисциплінарній скарзі про те, що виправлення описки в ухвалі про арешт майна мало для товариства юридичні наслідки, оскільки ПАТ «НВЦ «БХФЗ» у господарських спорах зазначало, що  ПрАТ «ФФ «Дарниця придбало акції у той момент, коли на них був накладений арешт, тому в разі врахування таких обставин ПрАТ «ФФ «Дарниця» буде протиправно позбавлено права власності на пакет акцій, не підтверджене доказами, такі обставини не встановлено рішеннями судів. Рішенням Північного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2020 року визнано протиправним набуття акцій ПрАТ «ФФ «Дарниця», але з інших підстав, не залежних від наявності кримінального провадження, накладення арешту на акції та наявності ухвал про виправлення описки, які не набрали законної сили. Помилковим є висновок Дисциплінарної палати про те, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не було тією особою, яка мала право на звернення із заявою про виправлення описки в ухвалі суду. Така обставина не була встановлена ухвалами суду апеляційної інстанції від 13 червня 2018 року та від 10 вересня 2018 року. Крім того, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/3233/18 щодо статусу ПАТ «НВЦ «БХФЗ» встановлено, що вказане товариство, будучи емітентом акцій, які стали предметом біржового контракту на купівлю-продаж акцій від 20 березня 2015 року, має право вимагати дотримання порядку прийняття рішень щодо відчуження акцій, якщо такий встановлено, та, власне, дотримання порядку такого відчуження, не втручаючись при цьому у сферу реалізації власником права власності. Висновок, наведений в оскаржуваному рішенні Дисциплінарної палати, про те, що встановлення в ухвалах про арешт майна строку дії ухвал один місяць в інших справах, на які посилався скаржник, є практикою судді, тому не зрозуміло, із чого вона виходила, виправляючи описку в ухвалі від 26 травня 2014 року, є помилковим та таким, що ґрунтується на припущеннях. Дійсно, такі помилки в інших ухвалах були допущені, оскільки проєкти ухвал готувала помічник судді, однак оцінку таким ухвалам має надавати суд апеляційної інстанції. Про наявність господарських спорів, про передачу 10 червня 2014 року кримінального провадження за підслідністю до Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві, про закриття кримінального провадження 27 червня 2015 року ні суб’єкт звернення із заявою про виправлення описки, ні представник ПрАТ «ФФ «Дарниця» її не повідомили, хоча мали таку інформацію. Висновки Дисциплінарної палати про те, що внесенням виправлень до резолютивної частини ухвали порушено право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця», є неправильними та суперечать обставинам, встановленим у постанові Північного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/3233/18. Суддя також зазначає, що умислу чи грубої недбалості, спрямованої на вчинення дисциплінарного проступку, у її діях не було, адже вона допустила механічну помилку внаслідок копіювання тексту резолютивної частини з інших ухвал, про що зазначила в ухвалі про виправлення механічної помилки та обрала спосіб її виправлення, передбачений статтею 379 КПК України, виходячи із власного суддівського розсуду. Оскаржуване рішення Дисциплінарної палати не відповідає сформованій Вищою радою правосуддя дисциплінарній практиці щодо можливості притягнення до дисциплінарної відповідальності за виправлення описок та помилок у судових рішеннях, зокрема у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 серпня 2020 року № 2342/2дп/15-20. Обрання Дисциплінарною палатою найбільш суворого дисциплінарного стягнення суперечить принципу пропорційності, не враховує характер дисциплінарного проступку, відсутність жодних негативних наслідків для будь-кого з учасників кримінального провадження, особу судді, наявність чи відсутність її вини, інші обставини, що впливають на притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

З оскаржуваного рішення вбачається, що Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи встановлено таке.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року  задоволено клопотання старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Шевченка В.В. про накладення арешту. У резолютивній частині ухвали зазначено: «Накласти арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді міста Києва, та заборонити власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись таким, будь-яким чином використовувати їх. Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали». 

28 березня 2018 року генеральний директор ПАТ «НВЦ «БХФЗ» Здаревська Ю.М. звернулась до суду із заявою про виправлення описки в резолютивній частині ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, зокрема виключення з її резолютивної частини такого речення: «Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали», та про внесення до тексту резолютивної частини цієї ухвали такого речення: «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва протягом п’яти днів з дня її проголошення».

Наступного дня (без повідомлення сторін) слідчий суддя Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. ухвалою від 29 березня 2018 року задовольнила заяву генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ». Виправила описку в резолютивній частині ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року шляхом виключення слів «Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали.  Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді». Також доповнено резолютивну частину ухвали таким реченням: «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва протягом п’яти днів з дня її оголошення».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу адвоката Левіцького Є.В. в інтересах ПрАТ «ФФ «Дарниця». Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2018 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд у суді першої інстанції заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» Здаревської Ю.М. про виправлення описки в судовому рішенні.

Колегія суддів апеляційного суду встановила, що рішення слідчого судді постановлено з істотним порушенням вимог КПК України, через які воно не може бути перевірене по суті і в будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду. У матеріалах судового провадження відсутній журнал судового засідання, натомість наявний протокол судового засідання від 29 березня 2018 року, складений секретарем Забелою А.В., хоча в оскаржуваній ухвалі зазначено, що вона постановлена при секретарі Нечипорук А.В. Крім того, колегія суддів вважала переконливими доводи апеляційної скарги про те, що скасування строку дії ухвали слідчого судді не є виправленням описки.

22 серпня 2018 року під час нового розгляду на порушення вимог частини третьої статті 415 КПК України слідчий суддя Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. постановила ухвалу, якою фактично прийняла рішення, аналогічне скасованому. Зокрема, вирішила «виправити допущену механічну помилку в резолютивній частині ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к, де абзац другий після слів: «Накласти арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді міста Києва, та заборонити власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись таким, будь-яким чином використовувати їх», виключити абзац третій та п’ятий, вважати абзац третій: «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва протягом п’яти днів з часу проголошення».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року скасовано ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 22 серпня 2018 року та постановлено нову, якою відмовлено у задоволенні заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» Здаревської Ю.М. про виправлення описки.

В ухвалі апеляційного суду, з-поміж іншого, вказано: «…як вбачається зі змісту ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року, слідчий суддя оскаржуваною ухвалою вніс зміни в резолютивну частину цієї ухвали, тим самим змінив рішення, що є неприпустимим при вирішенні питання про виправлення описок. Зокрема, слідчий суддя фактично змінив строк дії ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, який був встановлений в один місяць, та вказав на протилежне прийнятому рішенню, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва протягом п’яти днів з часу проголошення (з часу проголошення зазначеної ухвали минуло вже більше чотирьох років). Між тим, рішення стосовно строку дії накладеного арешту на майно ніким не було оскаржено в апеляційному порядку, хоча тільки в такому порядку і могло бути виправлено допущене слідчим суддею 26 травня 2014 року порушення у визначенні строків дії арешту майна, а також порушення, яке полягає у тому, що слідчий суддя в резолютивній частині своєї ухвали вказав, що ухвала оскарженню не підлягає (мається на увазі ухвала про арешт майна) і заперечення на неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Таким чином, викладені формулювання в резолютивній частині ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, які стосуються строків дії ухвали, а також того, що вона не підлягає оскарженню, не можуть бути визнані опискою в розумінні статті 379 КПК України, а є нічим іншим, як зміною рішення слідчого судді, яке в цьому випадку допущене слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва в оскаржуваній ухвалі від 22 серпня 2018 року».

У поясненнях щодо скарги суддя Величко Т.О. наголосила, що при виготовленні ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року суд неправомірно та помилково застосував пункт 7 частини першої статті 164 КПК України (помилково вказано строк дії ухвали суду, який не може перевищувати одного місяця із дня постановлення ухвали), що не відповідає вимогам глави 17 КПК України та суперечить порядку накладення і скасування таких заходів кримінального провадження, як арешт майна, який регулюється статтями 170–174 КПК України. Також суд помилково вказав, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, що суперечить вимогам статей 173, 309 КПК України.

Суддя зазначила, що кримінальне процесуальне законодавство не передбачає чітко вказаного строку дії арешту майна, а лише визначає порядок звернення сторін кримінального провадження та зацікавлених осіб із клопотаннями про скасування такого арешту повністю чи частково (стаття 174 КПК України).

Наголосила, що не намагалася змінити зміст та суть рішення суду від 26 травня 2014 року. Ухвалою від 22 серпня 2018 року лише було усунуто неточності, що не вплинуло на суть рішення, «арешт майна як був накладений, так і залишився накладений». Вказала, що встановлення строку дії ухвали про арешт майна вимогами статті 173 КПК України не передбачено.

Після прийняття ухвали суду від 22 серпня 2018 року про виправлення описки в ухвалі від 26 травня 2014 року про накладення арешту арешт продовжує діяти, оскільки КПК України визначає лише одну підставу припинення дії арешту, передбачену статтею 174 КПК України у редакції, чинній станом на 26 травня 2014 року, згідно з якою підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження – судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно. Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суддя звертала увагу, що ухвалою слідчого судді від 22 серпня 2018 року про виправлення описки висновки суду не змінено, арешт продовжує діяти. Суд лише усунув неточності щодо строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження, які не вплинули на суть рішення суду та не мають наслідків.

Вважає, що внесенням виправлень до ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року або невнесенням виправлень до такої ухвали слідчий суддя не міг змінити її зміст та суть, оскільки підстави для припинення арешту передбачені лише статтею 174 КПК України, а тому, на переконання судді, ухвала від 22 серпня 2018 року не змінила мету накладення арешту та не має юридичних наслідків для володільців цього майна або заінтересованих осіб.

Заінтересовані особи не зверталися до слідчого судді із клопотанням про зняття з майна арешту, який застосовано ухвалою слідчого судді від 26 травня 2014 року, а тому арешт діє до винесення ухвали слідчого судді у порядку статті 174 КПК України щодо його скасування.

У додаткових поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 26 червня 2020 року за вх. № 2760/1/6-20, суддя Величко Т.О. просила врахувати, що текст ухвали від 26 травня 2014 року, який було змінено шляхом виправлення описки ухвалою слідчого судді від 22 серпня 2018 року, помилково скопійований із шаблону ухвали суду про тимчасовий доступ до речей і документів, в якій відповідно до пункту 7 частини першої статті 164 КПК України встановлюється строк дії ухвали, що не може перевищувати одного місяця з дня її постановлення.

Також зазначила, що після скасування судом апеляційної інстанції ухвали від 22 серпня 2018 року ПАТ «НВЦ «БХФЗ» звернулося до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 26 травня 2014 року та одночасно просило поновити пропущений строк на оскарження вказаної ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у задоволенні клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року відмовлено.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва (суддя Миколаєць І.Ю.) від 29 березня 2019 року задоволено клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» та скасовано обмеження дії арешту місячним строком.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року поновлено представнику ПрАТ «ФФ «Дарниця» строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року скасовано та призначено новий розгляд клопотання про накладення арешту.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 3 липня 2020 року відмовлено у накладенні арешту на майно.

Суддя наголосила, що ухвалою суду від 22 серпня 2018 року про виправлення описки висновки суду не було змінено, арешт продовжував діяти та був скасований лише у 2019 році. Суддя звернула увагу, що лише усунула неточності щодо строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження, які не впливали на суть рішення суду.

У додаткових поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 23 липня 2020 року за вх. № 2760/3/6-20, суддя Величко Т.О. зазначила, що представник ПАТ «НВЦ «БХФЗ», звертаючись до суду із заявою про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, не повідомив про обізнаність щодо припинення дії арешту, не повідомив суд, що між ПАТ «НВЦ «БХФЗ» та ПрАТ «ФФ «Дарниця» існує спір у господарському суді, у заяві не просив залучити ПрАТ «ФФ «Дарниця» як заінтересовану особу. Як наголосила суддя Величко Т.О., ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ввів суд в оману, надавши неповну інформацію у справі, що, у свою чергу, вплинуло на прийняте нею рішення. Також зазначила, що суду не було надано відомостей про закриття кримінального провадження. Крім того, як вказала суддя, представник ПрАТ «ФФ «Дарниця» – адвокат Левіцький Є.В. приховав від суду як першої, так і апеляційної інстанції інформацію про зміну підсудності кримінального провадження.

Також суддя Величко Т.О. просила звернути увагу, що Апеляційним судом міста Києва не було встановлено грубого порушення нею норм права, яке призвело до незворотних наслідків, а саме завдало шкоди ПАТ «НВЦ «БХФЗ» або ПрАТ «ФФ «Дарниця» чи іншим особам, в тому числі державі. Окрема ухвала стосовно неї не була винесена.

У засіданні Дисциплінарної палати 21 вересня 2020 року адвокат Левіцький Є.В. зазначив, що винесення суддею Величко Т.О. ухвали про виправлення описки мало юридичні наслідки, оскільки ПАТ «НВЦ «БХФЗ» у господарських процесах наголошує на тому, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» придбало спірні акції у той момент, коли на них був накладений арешт, а тому, якщо господарський суд врахує такі обставини, ПрАТ «ФФ «Дарниця» буде протиправно позбавлено права власності на пакет акцій, що є неприпустимим.

Вищою радою правосуддя встановлено що, Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність у діях судді Величко Т.О. ознак дисциплінарного проступку з огляду  на таке.

Описка – це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер.

Відповідно до приписів статті 379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Проте, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення, а вправі лише усунути неточності щодо встановлених фактичних обставин справи, тобто дати події, номера і дати документа, найменування сторони, прізвища особи тощо. Отже, виправлення допущених у вироку чи ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не змінюється суть судових рішень.

Дисциплінарна палата встановила, що, як вбачається із тексту ухвал від 29 березня та 22 серпня 2018 року, а також із наданих пояснень, суддя Величко Т.О. після надходження заяви ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про виправлення описки встановила факт допущення нею помилки під час виготовлення тексту ухвали від 26 травня 2014 року. Зокрема, вона звернула увагу на помилкове зазначення строку дії арешту, що суперечить приписам процесуального законодавства і фактично не відповідає прийнятому нею рішенню. З метою приведення вказаної ухвали у відповідність до норм КПК України суддя Величко Т.О. задовольнила заяву про виправлення описки.

Суддя не взяла до уваги, що КПК України передбачає можливість виправлення явних описок з метою усунення неточностей, які виникли під час виготовлення тексту рішення. Виправлення в ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть судових рішень.

Таким чином, внесення змін до резолютивної частини судового рішення не є виправленням описки, про що також було зазначено в ухвалі апеляційного суду.

Згідно із частиною третьою статті 145 КПК України висновки і мотиви, на підставі яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду від 29 березня 2018 року, вказав на переконливість доводів апеляційної скарги, що скасування строку дії ухвали не є виправленням описки. Проте суддя Величко Т.О. під час повторного розгляду такої заяви проігнорувала мотиви суду апеляційної інстанції та жодним чином не обґрунтувала, чому вона з ними не погоджується.

Ухвала суду від 29 березня 2018 року взагалі не містить мотивів, з яких суд дійшов висновку про допущену в ухвалі від 26 травня 2014 року описку.

Водночас Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено в діях судді Величко Т.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки розгляд питання щодо виправлення описки в ухвалі не стосується вирішення спору по суті, тому незазначення мотивів виправлення такої описки не становить складу вказаного дисциплінарного проступку.

Разом із тим Дисциплінарна палата встановила таке.

Статтею 372 КПК України передбачені вимоги до ухвали, яка викладається окремим документом та складається із трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 372 КПК України мотивувальна частина повинна містити суть питання, що вирішується ухвалою; за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд).

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у прецедентах ЄСПЛ.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Аналогічна позиція міститься у рішенні у справі «Дія 97» проти України» (пункт 47).

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

З огляду на наведене Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку, що незазначення мотивів відхилення доводів ПрАТ «ФФ «Дарниця» (яке є власником пакета акцій) щодо підстав відмови у задоволенні клопотання про виправлення описки в ухвалі суду про накладання арешту від 26 травня 2014 року є дисциплінарним проступком, який передбачено пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Крім того, відповідно до частини другої статті 379 КПК України питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Суддя Величко Т.О., отримавши заяву про виправлення описки 28 березня 2018 року, призначила її до розгляду на 29 березня 2018 року, тобто на наступний день, при цьому матеріали справи № 759/8801/17-к не містять відомостей про повідомлення учасників судового провадження про розгляд вказаної заяви.

Розглядаючи вказане питання повторно (після скасування судом апеляційної інстанції першої ухвали) та постановляючи ухвалу від 22 серпня 2018 року, суддя також не зазначила обставини, з яких виходила в контексті вимог частини третьої статті 145 КПК України (висновки і мотиви, на підставі яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції).

Як правильно зауважила Дисциплінарна палата, стаж роботи Величко Т.О. на посаді судді (більше 13 років), наявність у неї професійного досвіду свідчить, що вона має бути обізнаною з вимогами чинного кримінального процесуального законодавства.

Відповідно до частини першої статті 379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

При цьому суддя Величко Т.О., задовольняючи заяву ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, не взяла до уваги, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не є учасником кримінального провадження, оскільки не набуло статусу підозрюваного, обвинуваченого чи третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, у порядку, передбаченому КПК України. Також ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не є «іншою заінтересованою особою», оскільки не є ані власником пакета акцій, на який було накладено арешт, ані особою, яка належним чином обґрунтувала порушення свого суб’єктивного інтересу внаслідок закінчення строку дії ухвали про арешт майна майже через чотири роки з моменту її постановлення. Таким чином, ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не було «тією особою», яка має право на звернення із заявою про виправлення описки в ухвалі суду, про що зазначав представник ПрАТ «ФФ «Дарниця» у запереченнях на заяву про виправлення описки. Проте суддя Величко Т.О. це проігнорувала та не надала зазначеному оцінки.

Щодо тверджень судді Величко Т.О. про надання/ненадання недостовірної інформації представниками ПрАТ «ФФ «Дарниця» та ПАТ «НВЦ «БХФЗ» Дисциплінарна палата зазначила, що наведене не може виправдовувати дії судді під час прийняття та розгляду заяви про виправлення описки, поданою особою, яка відповідно до вимог частини першої статті 379 КПК України не мала на це повноважень.

Стосовно пояснень судді Величко Т.О., що при виготовленні ухвали суду від 26 травня 2014 року вона неправомірно та помилково застосувала пункт 7 частини першої статті 164 КПК України, помилково вказала, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, тому з метою приведення ухвали у відповідність до норм КПК України задовольнила заяву про виправлення описки, Дисциплінарна палата вказала таке.

Як вбачається з інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень (також зазначено у скарзі ПрАТ «ФФ «Дарниця», поданій через адвоката Гончаренка Є.С.), суддя Величко Т.О. протягом 2014–2018 років в інших справах неодноразово постановляла ухвали про арешт майна із зазначенням строку дії таких ухвал один місяць (ухвала від 7 квітня 2014 року у справі № 759/5474/14-к; ухвала від 12 травня 2014 року у справі № 759/7766/14-к; ухвала від 10 листопада 2014 року у справі № 759/18883/14-к; ухвала від 11 листопада 2014 року у справі № 759/18978/14-к; ухвала від 14 травня 2015 року у справі № 759/7390/15-к; ухвала від 1 жовтня 2015 року у справі № 759/15619/15-к; ухвала від 27 лютого 2017 року у справі № 759/3054/17; ухвала від 2 березня 2017 року у справі № 759/3301/17; ухвала від 3 березня 2017 року у справі № 759/3475/17; ухвала від 16 травня 2017 року у справі № 759/7251/17; ухвала від 16 травня 2017 року у справі № 759/7263/17; ухвала від 13 червня 2017 року у справі № 759/8881/17; ухвала від 7 лютого 2018 року у справі № 759/1671/18; ухвала від 3 квітня 2018 року у справі № 759/4608/18; ухвала від 18 квітня 2018 року у справі № 759/5694/18; ухвала від 23 квітня 2018 року у справі № 759/5640/18; ухвала від 23 квітня 2018 року у справі № 759/5846/18).

Отже, як правильно встановлено Дисциплінарною палатою, прийняття ухвал про накладення арешту із визначенням строку дії ухвали один місяць із зазначенням, що «ухвала оскарженню не підлягає», є практикою судді Величко Т.О. Тому не зрозуміло, з яких саме підстав виходила суддя, виправляючи описку в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, а надані суддею пояснення не спростовують допущених нею порушень.

Крім того, як зауважила Дисциплінарна палата, скасовуючи ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2018 року, апеляційний суд вказав, що скасування строку дії ухвали не є виправленням описки. Суддя Величко Т.О., повторно розглядаючи вказану заяву, дійшла висновку про наявність в ухвалі суду від 26 травня 2014 року механічної помилки, проте все одно змінила резолютивну частину ухвали.

Арешт, накладений на пакет акцій ухвалою суду 26 травня 2014 року, припинив дію 26 червня 2014 року (відповідно до резолютивної частини ухвали). Проте, постановивши ухвалу від 29 березня 2018 року (а у подальшому ухвалу від 22 серпня 2018 року), суддя Величко Т.О. фактично відновила арешт, накладений на пакет акцій. Суддя не з’ясувала, чиї права можуть порушувати вказані ухвали, оскільки станом на час розгляду заяви про виправлення описки власником пакета акцій було ПрАТ «ФФ «Дарниця», яке придбало його 20 березня 2015 року.

Крім того, виправляючи описку в ухвалі через чотири роки з дня її постановлення, суддя Величко Т.О. не з’ясувала, чи здійснюється досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні та чи не закрите вказане кримінальне провадження.

Як було встановлено, ще 27 червня 2015 року слідчий СВ Шевченківського УП ГУ НП у місті Києві виніс постанову про закриття кримінального провадження № …091. Тобто, постановляючи ухвалу від 29 березня 2018 року про виправлення описки, суддя Величко Т.О. фактично відновила арешт, накладений на пакет акцій (майже через  три роки з моменту закриття кримінального провадження), чим неправомірно обмежила право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на вказані акції.

Таким чином, правильним є висновок Дисциплінарної палати, що посилання судді Величко Т.О. у поясненнях на те, що ухвала від 22 серпня 2018 року жодним чином не змінила мету накладення арешту та не має юридичних наслідків для володільців цього майна або заінтересованих осіб, спростовується доказами, зібраними під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду. Посилання судді Величко Т.О. на те, що заінтересовані особи не зверталися до слідчого судді із клопотанням про зняття арешту з майна, накладеного ухвалою слідчого судді від 26 травня 2014 року, а тому дія арешту продовжується до винесення ухвали слідчого судді у порядку статті 174 КПК України щодо його скасування, є безпідставним, оскільки у зв’язку із припиненням дії ухвали про арешт майна і, відповідно, відсутністю арешту  пакета акцій у заінтересованих осіб не було підстав для звернення до слідчого судді із таким клопотанням.

Враховуючи, що ухвала про арешт майна припинила дію, вказаний пакет акцій було придбано ПрАТ «ФФ «Дарниця» 20 березня 2015 року, суддя Величко Т.О., постановивши ухвалу від 22 серпня 2018 року, якою поновлено арешт пакета акцій у кримінальному провадженні, яке закрито ще у 2015 році, обмежила право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на належні йому акції, що є неприпустимим.

Вказані дії судді призвели до порушення законних прав ПрАТ «ФФ «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном, тобто до ситуації, коли підприємству знадобилися, зокрема, додаткові зусилля для захисту порушених прав, що підтверджується переліком справ, які перебували у провадженні Господарського суду міста Києва:

№ 910/3233/18 – за позовом ПАТ «НВЦ «БХФЗ» до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради про визнання недійсними біржових торгів з продажу акцій на аукціоні у процесі приватизації та біржового контракту № ___ на купівлю-продаж акцій від 20 березня 2015 року та за зустрічним позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про визнання права власності на акції;

№ 910/3242/18 – за позовом ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4 до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Київська міська рада, ПАТ «НВЦ «БХФЗ», про визнання недійсними біржових торгів та біржового контракту;

№ 910/11310/18 – за позовом ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА7, ОСОБА8, ОСОБА9, ОСОБА10 до ПрАТ «ФФ «Дарниця»,  Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів – ПАТ «НВЦ «БХФЗ», про визнання недійсними результатів біржових торгів та біржового контракту.

Як вбачається з рішень Господарського суду міста Києва у справах №№ 910/3233/18, 910/3242/18, позивачі, з-поміж іншого, обґрунтовували свої позовні вимоги тим, що судовими рішеннями було накладено арешт на пакет акцій та заборонено розпоряджатися цими акціями на час проведення оспорюваних торгів та укладання біржового контракту, що унеможливлювало відчуження цього майна.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. 

У пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 зазначено, що відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання; усі суб’єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території; обов’язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п’ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

При цьому Конституційний Суд України взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого
будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав та свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

Як встановлено Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи, внесення виправлення до ухвали суду, яка набрала законної сили (яка припинила свою дію), здійснено суддею Величко Т.О. без законних на те підстав, чим порушено принцип правової (юридичної) визначеності, який відповідно до практики ЄСПЛ є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та передбачає дотримання принципу «res judicata» – принципу остаточності рішень суду, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення від 3 квітня  2008 року у справі «Пономарьов проти України», від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України»).

Принцип верховенства права, закріплений у статті 8 КПК України, перебуває у нерозривному зв’язку із принципами юридичної визначеності та законності.

Однією з гарантій забезпечення правової визначеності, елементом стабільності судового рішення та його законної сили є його незмінність. Суд, який ухвалив (постановив) рішення після його проголошення, не має права його змінити або скасувати, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом. Встановлений ухвалою про арешт захід забезпечення кримінального провадження був виконаний та припинив свою дію через місяць, тобто 26 червня 2014 року.

Таким чином, Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку, що внесення суддею Величко Т.О. виправлення до вказаної ухвали через 4 роки безумовно порушує принцип правової визначеності. 

Крім того, Дисциплінарна палата правильно зауважила, що судді Величко Т.О. під час постановлення ухвали від 22 серпня 2018 року про виправлення описки в ухвалі про накладення арешту від 26 травня 2014 року було відомо, що на момент розгляду заяви власником пакета акцій є ПрАТ «ФФ «Дарниця», тому вона не могла не розуміти, що внесення виправлення до резолютивної частини ухвали порушує права власності вказаного підприємства, оскільки поновлює арешт пакета акцій. Суддя Величко Т.О. у поясненнях неодноразово стверджувала, що виправлення описки не призвело до порушення прав будь-яких осіб, ухвала все одно продовжувала діяти, оскільки статтею 174 КПК України (в редакції, чинній станом на 26 травня 2014 року) передбачено лише одну підставу припинення дії арешту. Отже, як правильно зазначила Дисциплінарна палата, не зрозуміло, чи була необхідність у внесенні виправлення до вказаної ухвали через чотири роки, якщо вона ні на що не впливала та не порушувала чиїсь права.

З огляду на наведене правильним є висновок Дисциплінарної палати, що постановлення суддею Величко Т.О. ухвал від 29 березня та 22 серпня 2018 року про внесення виправлень до ухвали від 26 травня 2014 року про накладання арешту на пакет акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ» призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права осіб мирно володіти та розпоряджатися своїм майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Кваліфікуючи дії судді Величко Т.О., Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку про наявність у діях вказаної судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також, як правильно зауважила Дисциплінарна палата, суддя Величко Т.О. має стаж роботи на посаді судді більше 13 років, тому не могла не розуміти, що вилучення з резолютивної частини ухвали про арешт майна вказівки про дію цього арешту змінить суть і зміст судового рішення, оскільки фактично поновить такий арешт.

Отже, вказані порушення допущено суддею умисно, що підтверджується таким:

призначаючи вперше розгляд заяви про виправлення описки на 29 березня 2018 року (на наступний день після отримання заяви про виправлення описки), суддя на порушення вимог частини другої статті 379 КПК України не повідомила учасників судового провадження про розгляд такої заяви;

на порушення вимог частини першої статті 379 КПК України суддя не взяла до уваги, що станом на час розгляду заяви про виправлення описки ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не є ні учасником кримінального провадження, ні іншою заінтересованою особою, яка має право на звернення з такою заявою;

судді Величко Т.О. було відомо, що на момент розгляду заяви про виправлення описки власником пакета акцій вже було ПрАТ «ФФ «Дарниця», яке заперечувало проти задоволення такої заяви, проте суддя жодним чином не врахувала доводів доводам ПрАТ «ФФ «Дарниця» та не надала їм жодної оцінки;

на порушення вимог частини третьої статті 415 КПК України суддя Величко Т.О. не взяла до уваги висновок апеляційного суду, викладений в ухвалі від 13 червня 2018 року: «…доводи апеляційної скарги про те, що скасування строку дії ухвали слідчого судді не є виправленням описки, переконливими і такими, що заслуговують на увагу»;

постановляючи ухвалу про виправлення описки вдруге, 22 серпня 2018 року, суддя не з’ясувала статус кримінального провадження, в межах якого було накладено арешт на пакет акцій.

Відповідно до частини першої статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Отже, арешт майна як засіб забезпечення кримінального провадження може застосовуватись лише в межах цього кримінального провадження.

Правильним є висновок Дисциплінарної палати, що вказані дії судді Величко Т.О., допущені під час розгляду заяви про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, слід кваліфікувати як умисне допущення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме як умисне порушення прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про притягнення судді Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності, Дисциплінарна палата виходила з такого.

У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law (верховенство права) є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Зазначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).

Частиною другою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року) зазначено, зокрема, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Тому судова влада повинна, насамперед, звітувати про роботу суддів, які розглядають передані їм судові справи, а особливо про винесені ними рішення та їх обґрунтування. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Це можна назвати «підзвітністю судової влади», яка є дуже важливою. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження – це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (пункт 23 розділу 4).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.

У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку, що суддя Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. під час розгляду заяви про виправлення описки в ухвалі про накладання арешту від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к, постановляючи ухвали від 29 березня 2018 року про виправлення описки та від 22 серпня 2018 року про виправлення механічної помилки, допустила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення прав людини і основоположних свобод.

Встановлені Дисциплінарною палатою за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Величко Т.О. факти, зокрема допущення нею грубого та умисного порушення права власності ПрАТ «ФФ «Дарниця», гарантованого Конституцією України, а також Конвенцією, під час розгляду заяви про виправлення описки у справі № 759/8801/14-к, дійсно викликають обґрунтований сумнів у неупередженості цієї судді.

Вступаючи на посаду, суддя бере на себе зобов’язання об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Характер порушень, допущених суддею Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., свідчить, зокрема, про умисність дій судді, які призвели до порушення прав людини і основоположних свобод, що спричинило істотні негативні наслідки.

З огляду на зазначене Дисциплінарна палата правильно встановила, що такі дії судді Величко Т.О. під час здійснення правосуддя суперечать завданням суду та принципам здійснення правосуддя.

Як правильно зазначила Дисциплінарна палата, дії судді Величко Т.О. під час розгляду заяви про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к призвели до порушення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та пункту 1 статті 6 Конвенції, що є окремою підставою для встановлення факту вчинення суддею Величко Т.О. істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Відповідно до частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Отже, Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку, що вказані вище дії судді Величко Т.О. слід кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Доводи скарги про те, що Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя не наділені повноваженнями перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень, не можуть бути взяті до уваги, оскільки Дисциплінарна палата перевіряла та надавала оцінку процесуальним діям судді Величко Т.О. під час розгляду заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» Здаревської Ю.М. про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к.

Неспроможними є доводи скарги та доповнень до неї про відсутність наслідків у зв’язку з виправленням описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, оскільки, звертаючись до господарського суду з позовами про визнання недійсними біржових торгів з продажу акцій на аукціоні та біржового контракту, ПАТ «НВЦ «БХФЗ» посилалось, зокрема, на те, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» придбало спірні акції у той момент, коли на них було накладено арешт, тому ПрАТ «ФФ «Дарниця» було вимушене захищати свої права в суді та доводити правомірність набуття права власності на вказані акції.

Доводи скарги та доповнень до неї про помилковість висновку Дисциплінарної палати про те, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не було тією особою, яка мала право на звернення із заявою про виправлення описки в ухвалі суду з посиланням на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/3233/18 щодо права цього товариства як емітента акцій вимагати дотримання порядку прийняття рішень щодо відчуження акцій, не спростовують висновків Дисциплінарної палати про те, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не було ні учасником кримінального провадження, ні особою, яка належним чином обґрунтувала порушення свого суб’єктивного інтересу внаслідок закінчення строку дії ухвали про арешт майна.  

Посилання судді Величко Т.О. на Науковий висновок від 1 жовтня 2020 року завідувача кафедри кримінального процесу та криміналістики Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора юридичних наук Гринюка В.О., наданий на запит адвоката судді Величко Т.О. – Нікішиної О.М., яким підтверджено, що арешт майна не може припинятись у будь-який інший спосіб, ніж скасування арешту за рішенням слідчого судді, прокурора чи суду, отже, зміна суті рішення не відбулась, арешт продовжував свою дію, не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.

Вказаний висновок не є нормативно-правовим актом, за своєю природою має інформаційно-рекомендаційний та необов’язковий характер. Крім того, висновок складався за запитом адвоката судді Величко Т.О. – Нікішиної О.М.

Посилання на те, що арешт не припинився та продовжував свою дію, підтверджує висновок Дисциплінарної палати про невмотивованість ухвал про виправлення описки та механічної помилки через неприведення мотивів необхідності внесення виправлень до ухвали про накладення арешту на пакет акцій через чотири роки.

Інші доводи скарги та доповнень до неї не спростовують правильних по суті висновків Дисциплінарної палати, крім того, більшість із них є аналогічними поясненням, наданим суддею під час здійснення дисциплінарного провадження, і Дисциплінарною палатою надано їм відповідну оцінку.

Перевіривши доводи скарги судді Величко Т.О., поданої адвокатом Кравцем Р.Ю., та доповнень до скарги, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що Дисциплінарна палата правильно встановила наявність достатніх підстав вважати, що дії судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Дисциплінарна палата під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., як передбачено частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», врахувала характер допущеного суддею Величко Т.О. дисциплінарного проступку, який є істотним, наслідки таких дій судді (порушення законних прав ПрАТ «ФФ «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном, внаслідок чого підприємство було змушене докладати  додаткових зусиль для захисту порушених прав), ступінь вини судді, позитивну характеристику судді, відсутність непогашених дисциплінарних стягнень та дійшла правильного висновку, що ці обставини не можуть виправдати пом’якшення виду стягнення, що підлягає застосуванню до судді. Застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.

Відповідно до статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За наведених обставин Вища рада правосуддя вважає, що застосування до судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненим проступкам.  

Таким чином, за результатами розгляду скарги судді Величко Т.О., поданої адвокатом Кравцем Р.Ю., та доповнень до скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення вказаної судді до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя дійшла висновку про залишення вказаного рішення без змін.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2020 року № 2671/2дп/15-20 про притягнення судді

 

Святошинського районного суду міста Києва Величко Тетяни Олександрівни до дисциплінарної відповідальності.                                         

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

 

 Голова Вищої ради правосуддя                                                                     А.А. Овсієнко

Члени Вищої ради правосуддя

 

 

 

В.І. Говоруха

 

 

П.М. Гречківський

 

 

В.І. Данішевська

 

 

Л.Б. Іванова

 

 

Н.С. Краснощокова

 

 

О.В. Маловацький

 

 

В.В. Матвійчук

 

 

Т.С. Розваляєва

 

 

В.В. Шапран

 

 

Л.А. Швецова

 

 

С.Б. Шелест