Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Печерського районного суду міста Києва Вовка Сергія Володимировича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 8 квітня 2024 року надійшла скарга судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. (вх. № 1494/0/6-24) на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі також – Друга Дисциплінарна палата, Дисциплінарна палата) від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу доповідачем щодо вказаного матеріалу визначено члена Вищої ради правосуддя Квашу О.О.

Скаргу судді на рішення дисциплінарного органу (далі – скарга) подано з дотриманням вимог та у строки, установлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами перевірки скарги член Вищої ради правосуддя Кваша О.О. дійшла висновку про скасування частково рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності та ухвалення нового рішення, виклавши мотивувальну частину в редакції цього рішення.

Суддю Вовка С.В., скаржника Зюкова Р.Ю. повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги (засідання призначено на 21 травня 2024 року). Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Про призначене на 21 травня 2024 року засідання Вищої ради правосуддя, до порядку денного якого включено питання щодо розгляду скарги судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення, суддю Вовка С.В., скаржника Зюкова Р.Ю. повідомлено належним чином. Зазначену інформацію також оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

20 травня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшли письмові пояснення адвоката Антоніва Р.В., який діє в інтересах судді Вовка С.В., у яких він підтримав викладені у скарзі судді доводи, та надав додаткові пояснення, а також просив скасувати зазначене рішення.

На засіданнях Вищої ради правосуддя, яке були призначені на 21 травня 2024 року та 4 червня 2024 року, розгляд скарги судді Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 не відбувся у зв’язку з перебуванням члена Вищої ради правосуддя Кваші О.О. у відпустці, а також за клопотанням адвоката Антоніва Р.В. про відкладення розгляду даного питання з метою забезпечення участі судді Вовка С.В. у розгляді цього питання.

Розгляд зазначеної скарги відкладено на 25 червня 2024 року, про що повідомлено належним чином скаржника Зюкова Р.Ю., суддю Вовка С.В. та адвоката Антоніва Р.В.

24 червня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання адвоката Антоніва Р.В. про участь у засіданні Вищої ради правосуддя, яке призначено на 25 червня 2024 року, в режимі відеоконференції.

25 червня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява судді Вовка С.В. про неможливість взяти участь у засіданні Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції, яке призначено на 25 червня 2024 року, у зв’язку із призначенням ним до розгляду цього дня 51 судової справи, зокрема в порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), які є невідкладними. У заяві суддя Вовк С.В. просив розглянути його скаргу на рішення дисциплінарного органу за участю його адвоката Антоніва Р.В.

У засіданні Вищої ради правосуддя 25 червня 2024 року у режимі відеоконференції взяв участь адвокат Антонів Р.В.; навів доводи, аналогічні додатковим поясненням від 20 травня 2024 року, а також доводам, запереченням, викладеним у скарзі судді Вовка С.В. на рішення дисциплінарного органу; просив скасувати зазначене рішення та закрити дисциплінарне провадження.

Відомості про суддю

Вовк Сергій Володимирович Указом Президента України від 14 квітня 2006 року № 308/2006 призначений на посаду судді Печерського районного суду міста Києва строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2990-IV обраний суддею цього суду безстроково.

Відповідно до характеристики, яку надав Печерський районний суд міста Києва, Вовк С.В. зарекомендував себе досвідченим та кваліфікованим суддею. Під час розгляду судових справ застосовує належну теоретичну підготовку та практичний досвід. У професійній діяльності дотримується принципу верховенства закону. Підтримує професійну компетентність у галузі права на високому рівні. Належним чином виконує обов’язки з відправлення правосуддя, вживає всіх необхідних заходів для забезпечення повного, всебічного і об’єктивного розгляду справ. Судовий процес веде з додержанням установлених законом вимог, процесуальні документи складає грамотно. Постійно працює над підвищенням професійного рівня, вивчає законодавство та судову практику. Дисциплінований та сумлінний. Дотримується режиму роботи суду та правил внутрішнього трудового розпорядку. До дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Стислий виклад обставин, указаних у дисциплінарній скарзі. Підстави відкриття дисциплінарної справи та результати її розгляду

Із оскаржуваного рішення та матеріалів дисциплінарної справи убачається, що 9 грудня 2021 року до Вищої ради правосуддя (вх. № З-5811/0/7-21) надійшла дисциплінарна скарга Зюкова Р.Ю. на дії судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. під час здійснення правосуддя у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к.

У дисциплінарній скарзі Зюков Р.Ю. зазначив, що у вказаних справах слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Вовк С.В. постановив дві незаконні та невмотивовані ухвали про надання дозволу на проведення обшуку та вилучення автомобілів, що належать ОСОБА1 на праві власності. Своє мотивування слідчий суддя виклав в одному абзаці, який є аналогічним в обох ухвалах, містить абстрактне, шаблонне формулювання, без урахування специфіки й обставин кримінального провадження. Ухвали не містять посилання на конкретні матеріали кримінального провадження, дослідження яких слідчому судді дало підстави для надання дозволів на проведення обшуків. В ухвалах не наведено мотивів, з яких суддя вважав доведеними обставини, які давали б достатні підстави вважати, що нібито мав місце факт вчинення кримінального правопорушення; що відшукувані речі, документи знаходяться саме в автомобілях, які належать на праві власності скаржнику. Слідчий суддя не перевірив, чи є проведення обшуку автомобілів співмірним процесуальним заходом щодо фактичного стану розслідування кримінального провадження, чи є воно доцільним та чи буде досягнуто мети й виконано завдання такої слідчої дії. Слідчий суддя не зазначив, якими саме доказами обґрунтовано та підтверджено неможливість отримання слідчим доступу до речей, документів, відомостей відповідно до частини другої статті 93 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) або за допомогою інших слідчих дій, визначених у КПК України. В ухвалах не наведено мотивів, якими керувався слідчий суддя, встановлюючи максимальний строк дії ухвал про надання дозволу на проведення обшуків.

Скаржник вказує, що наслідком такої суддівської недбалості стало вилучення автомобілів, що належать йому на праві власності.

З огляду на викладені обставини скаржник просить притягнути суддю Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 13 листопада 2023 року вказану скаргу передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселку Р.А. для попередньої перевірки, за результатами якої складено висновок від 1 лютого 2024 року із пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 лютого 2024 року № 439/2дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В.

Відкриваючи дисциплінарну справу, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що вказані в дисциплінарній скарзі відомості можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

У рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 встановлено, що суддя Вовк С.В. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків). Відповідно до цього рішення суддю Вовка С.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Обставини, установлені зі змісту оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та матеріалів дисциплінарної справи

Справа № 757/52446/21-к

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. від 29 вересня 2021 року (справа № 757/52446/21-к) задоволено клопотання слідчого слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі – СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві) Топузяна А.Р. та надано дозвіл слідчим СВ Печерського УП ГУНП у місті Києві, які входять до групи слідчих у кримінальному провадженні № ____ від 21 серпня 2021 року, а також прокурорам групи прокурорів Печерської окружної прокуратури міста Києва у вказаному кримінальному провадженні на проведення обшуку автомобіля Land Rover Range Rover, 2010 р. в., д. н. з. ____, який належить ОСОБА1, з метою його вилучення, а також виявлення і вилучення: ключів запалювання, свідоцтва про реєстрацію зазначеного транспортного засобу, пристроїв для дистанційного керування радіоприладами, які могли бути використані для вчинення кримінального правопорушення; одягу, сумки, що могли використовуватися під час вчинення злочину та зберегли на собі сліди його вчинення; блокнотів, чернеток, рукописних записів, мобільних телефонів, SIM-карток, електронних носіїв інформації. Визначено строк дії ухвали – один місяць з дня її постановлення.

Зі змісту рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 вбачається, що в ухвалі слідчого судді зазначено, що СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві здійснює досудове розслідування кримінального провадження, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 серпня 2021 року за № ____ за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 194, частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Як зауважила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у рішенні від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, слідчий вказував у клопотанні, що є підстави вважати, що в транспортних засобах, а саме Land Rover, модель Range Rover, д. н. з. ____, можуть зберігатися речі, які містять на собі сліди злочинів, а також ключі від автомобілів, які були протиправно вилучено із законного володіння потерпілих, а також автомобілів:

Toyota Land Cruiser 200, 2018 р. в., д. н. з. ____, який належить ТОВ «АГРАРНО-ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 40965384);

Mercedes-Benz S 400 CDI 2020 р. в., д. н. з. ____, який належить ТОВ «АГРАРНО-ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 40965384);

Wiesmann GT MF 4, 2007 р. в., д. н. з. ____, який належить ОСОБА2.

У рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 зазначено, що «з ухвали також вбачається, що, задовольняючи клопотання слідчого про обшук, слідчий суддя виходив із того, що обставини, викладені в клопотанні, знайшли своє підтвердження в наданих матеріалах, відшукання речей буде мати доказове значення для розслідування кримінального провадження, а також є обґрунтовані підстави вважати, що відшукувані речі знаходяться у приміщенні, на яке вказано у клопотанні».

В оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 вказано, що відповідно до журналу судового засідання це засідання розпочалось о 16:22:24 та закінчилось о 16:23:54, тобто тривало 1 хвилину 30 секунд. Пояснення слідчого щодо клопотання тривало 2 секунди (з 16:22:38 до 16:22:40), а дослідження матеріалів провадження в повному обсязі – 1 секунду (з 16:22:40 до 16:22:41).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у рішенні від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 наголосила, що ухвалою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника Капури А.Й. в інтересах ОСОБА1 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду місті Києва від 29 вересня 2021 року, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Справа № 757/52447/21-к

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. від 29 вересня 2021 року (справа № 757/52447/21-к) задоволено клопотання слідчого СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві Топузяна А.Р. та надано дозвіл слідчим СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві, які входять до групи слідчих у кримінальному провадженні № ____ від 21 серпня 2021 року, а також прокурорам групи прокурорів Печерської окружної прокуратури міста Києва у вказаному кримінальному провадженні на проведення обшуку автомобіля Land Rover Range Rover, 2007 р. в., д. н. з. ____, який належить ОСОБА1, з метою його вилучення, а також виявлення і вилучення: ключів запалювання, свідоцтва про реєстрацію зазначеного транспортного засобу, пристроїв для дистанційного керування радіоприладами, які могли бути використані для вчинення кримінального правопорушення; одягу, сумки, що могли використовуватися під час вчинення злочину та зберегли на собі сліди його вчинення; блокнотів, чернеток, рукописних записів, мобільних телефонів, SIM-карток, електронних носіїв інформації. Визначено строк дії ухвали – один місяць з дня її постановлення.

Зі змісту оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 вбачається, що в ухвалі слідчого судді зазначено, що СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві здійснює досудове розслідування кримінального провадження, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 серпня 2021 року за № ____ за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 194, частиною другою статті 289 КК України.

Як вказано в оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, слідчий зазначив у клопотанні, що є підстави вважати, що за адресами: АДРЕСА1; АДРЕСА2; АДРЕСА3; АДРЕСА4; АДРЕСА5, в транспортних засобах, а саме: Land Rover, модель Range Rover, д. н. з. ____, Land Rover, модель Range Rover, д. н. з. ____, можуть зберігатися речі, які містять на собі сліди злочинів, а також ключі від автомобілів, які були протиправно вилучені із законного володіння потерпілих. Автомобілів Toyota Land Cruiser 200, 2018 р. в., д. н. з.____, який належить ТОВ «АГРАРНО-ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ», Mercedes-Benz S 400 CDI 2020 р. в., д. н. з. ____, який належить ТОВ «АГРАРНО-ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ», Wiesmann GT MF 4, 2007 р. в., д. н. з. ____, який належить ОСОБА2.

У рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 вказано, що з ухвали також убачається, що, задовольняючи клопотання слідчого про обшук, слідчий суддя виходив із того, що обставини, викладені в клопотанні, знайшли своє підтвердження в наданих матеріалах, відшукання речей матиме доказове значення для розслідування кримінального провадження, а також є обґрунтовані підстави вважати, що відшукувані речі знаходяться у приміщенні, яке вказано у клопотанні.

В оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що відповідно до журналу судового засідання це засідання розпочалось о 16:06:23 та закінчилось о 16:08:10, тобто тривало 1 хвилину 47 секунд. Пояснення слідчого щодо клопотання тривало 2 секунди (з 16:06:45 до 16:06:46), а дослідження матеріалів провадження в повному обсязі – 1 секунду (з 16:06:46 до 16:06:47).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника Капури А.Й. в інтересах ОСОБА1 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Як установила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, у межах вказаного кримінального провадження 8 жовтня 2021 року слідчим СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к та № 757/52447/21-к було проведено обшук двох автомобілів, які знаходились у внутрішньому дворі будинку за адресою: АДРЕСА2, а саме: автомобіля марки Land Rover, модель Range Rover, д. н. з. ____; автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, д. н. з. ____. Під час проведення обшуку згідно з протоколами обшуку від 8 жовтня 2021 року було вилучено майно, зокрема автомобілі марки Land Rover, модель Range Rover (д. н. з. ____, д. н. з. ____), свідоцтва про реєстрацію та ключі від зазначених транспортних засобів.

Зі змісту рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року № 757/19899/22-к скаргу адвоката Капури А.Й. в інтересах ОСОБА1 задоволено частково. Зобов’язано уповноважених осіб СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві повернути ОСОБА1 майно, яке належить йому на праві приватної власності та вилучене під час проведення обшуків відповідно до ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к та № 757/52447/21-к, а саме: автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, д. н. з. ____; автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, д. н. з. ____; свідоцтва про реєстрацію та ключі від зазначених транспортних засобів. У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Пояснення судді Вовка С.В., надані під час здійснення дисциплінарного провадження Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя

У поясненнях суддя Вовк С.В. наголошував, що нормами КПК України не передбачено обов’язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і зазначити в ухвалі про надання дозволу на обшук усі відомі та встановлені відомості. Вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємниці досудового розслідування. В ухвалі, зокрема, повинні бути наведені аргументи, що переконують суддю в задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

Суддя Вовк С.В. у поясненнях зазначив, що обидві ухвали слідчого судді за формою, змістом та складом відповідають вимогам статей 235, 372 КПК України, а їх вмотивованість наведена в межах, які не розкривають таємниці досудового розслідування. Приписи кримінального процесуального закону не містять застереження про те, що слідчий суддя повинен мотивувати необхідність встановлення максимального строку виконання ухвали про обшук.

Суддя Вовк С.В. пояснив, що слідчим під час розгляду клопотань про обшук було доведено наявність підстав, передбачених частиною п’ятою статті 234 КПК України, а відтак не заслуговують на увагу доводи заявника про недоречність надання дозволу на обшук, адже слідчий міг отримати доступ до речей, документів або відомостей, які можуть у них міститися, у добровільному порядку, шляхом витребування речей, документів, відомостей відповідно до частини другої статті 93 КПК України.

У поясненнях суддя Вовк С.В. наголосив, що за приписами частин першої, четвертої та п’ятої статті 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявності достатніх підстав вважати, що: було вчинено кримінальне правопорушення; відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування; відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи; за встановлених обставин обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи.

Суддя Вовк С.В. звертав увагу, що в пункті 56 постанови від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21 Велика Палата Верховного Суду з урахуванням змісту частини п’ятої статті 234 КПК України звернула увагу на те, що під час вирішення питання про санкціонування обшуку житла стандарт доказування – «достатня підстава» – є значно нижчим, порівняно з такими стандартами, як «поза розумним сумнівом» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті) та «обґрунтована підозра» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження). У пункті 66 наведеної постанови зазначено також, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18, застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливе лише з урахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.

Суддя Вовк С.В. зауважив, що розгляд клопотання про обшук відбувається в закритому судовому засіданні, під час розгляду клопотань № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к саме слідчий довів наявність підстав, передбачених частиною п’ятою статті 234 КПК України.

Відповідно до частини сьомої статті 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

У поясненнях суддя Вовк С.В. зазначив, що під час вирішення питання щодо доцільності вилучення транспортних засобів слідчий суддя дійшов висновку, що вони мають значення для досудового розслідування, адже відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 194, частиною другою статті 289 КК України.

Санкція статті 289 КК України передбачає, що незаконне заволодіння транспортним засобом карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк (частина перша). Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або з використанням електронних пристроїв для втручання в роботу технічних засобів охорони, або якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого становить від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої (частина друга).

На думку судді Вовка С.В., недоцільним є посилання на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року у справі № 757/19899/22-к, якою повернуто вилучені під час обшуків транспортні засоби, оскільки до цього двічі ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року у справі № 757/60938/21-к та від 21 лютого 2022 року у справі № 757/68033/21-к було відмовлено у поверненні цього майна на підставі того, що зазначені речі можуть містити відомості, що мають значення для обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

Суддя Вовк С.В. також зазначив, що йому надійшов лист-повідомлення від ОСОБА1, в якому було вказано, що 22 лютого 2024 року ОСОБА1 подав до Вищої ради правосуддя клопотання про закриття провадження у відкритій дисциплінарній справі за ухвалою від 14 лютого 2024 року № 439/2дп/15-24, до листа долучено копію цього клопотання.

Висновки за результатами розгляду дисциплінарної справи

Згідно із частиною першою статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Частиною п’ятою цієї статті передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Відповідно до пунктів 1, 2, 6, 8 частини першої статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права; законність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; невтручання у приватне життя.

Частинами першою, другою статті 234 КПК України встановлено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

За змістом наведеної норми закону слідча дія може бути санкціонована слідчим суддею виключно у разі наявності достатніх відомостей про те, що шляхом її реалізації буде досягнуто мети слідчої дії.

Згідно із частиною другою статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбаченим цим Кодексом, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; 3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; 4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Відповідно до статті 30 Конституції України, статті 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання відбувається відповідно до закону і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При цьому держави, які підписали Конвенцію, мають певну свободу розсуду стосовно необхідності втручання, проте винятки, про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, вимагають ретельного вмотивування. Необхідність у таких виняткових діях у цій справі має бути встановлена якнайпереконливіше (рішення ЄСПЛ у справах «Класс та інші проти Німеччини», «Компанія “Кола Ест” та інші проти Франції», «Бук проти Німеччини»).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що прийняття постанови про дозвіл на обшук житла або іншого володіння особи повинно супроводжуватися врахуванням принципу пропорційності між достатніми та обґрунтованими підставами для проведення такого обшуку і наслідками, до яких він призведе, а також наявності гарантій від порушень прав та основоположних свобод особи під час проведення такої процедури.

Як убачається зі змісту рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, наведення більш детальної інформації в постанові про проведення обшуку щодо оперативно-розшукових заходів та їх результатів «могло правильно вважатися невиправданим» з огляду на ранню стадію розслідування та, зокрема, той факт, що деякі суттєві докази ще мали бути виявлені (рішення у справі «Ратушна проти України», § 80). Однак, визначаючи, чи мало місце втручання у право заявника, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, зокрема чи відповідало таке втручання критерію необхідності в демократичному суспільстві, ЄСПЛ також наголошував, що розпливчатість та надмірна узагальненість формулювань у постановах про дозвіл на обшук надають органу, який проводив обшук, нічим не обґрунтовану свободу розсуду при встановленні необхідного обсягу обшуку (рішення ЄСПЛ у справах «Смірнов проти Росії», § 47; «Алексанян проти Росії», § 216; «Німітц проти Німеччини», § 37).

Відповідно до частини п’ятої статті 234 КПК України на слідчого суддю покладено обов’язок перевірити наявність достатніх підстав вважати, що:

1) було вчинено кримінальне правопорушення;

2) відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування;

3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;

4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи;

5) за встановлених обставин обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи.

Згідно зі статтею 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні вказала, що зі змісту ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. від 29 вересня 2021 року не вбачається, чим керувався суд, задовольняючи клопотання про надання дозволу на проведення обшуку в автомобілях, які належать ОСОБА1, і чому ці автомобілі можуть бути речовими доказами у справі. В ухвалах містяться загальні фрази про те, що обставини, викладені в клопотанні, знайшли своє підтвердження в наданих матеріалах, відшукання речей матите доказове значення для розслідування кримінального провадження, а в подальшому будуть доказами під час судового розгляду кримінального провадження. Суд дійшов висновку про те, що є обґрунтовані підстави вважати, що відшукувані речі знаходяться у приміщенні, на яке вказано у клопотанні.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к надано дозвіл на проведення обшуку в автомобілях Land Rover Range Rover, 2010 р. в., д. н. з. ____, та Land Rover Range Rover, 2007 р.в., д. н. з. ____, які належать ОСОБА1, з метою їх вилучення.

Як зауважила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні, відповідно до статті 16 КПК України обмеження права власності можливе лише на підставі судового рішення. Без судового рішення допускається лише тимчасове вилучення майна.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні вказала, що з аналізу статей 234, 235 КПК України можна дійти висновку, що «КПК України не передбачено право слідчого судді у своєму рішенні про дозвіл на обшук житла або іншого володіння особи вказувати про вилучення обшукуваного майна. Ні у наведених ухвалах слідчого судді від 29 вересня 2021 року, ні в поясненнях судді Вовка С.В. не зазначено правового обґрунтування можливості надання слідчим таких повноважень при обшуку майна». З огляду на це пояснення судді Вовка С.В. у цій частині не спростовують висновків Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також проаналізувала клопотання слідчого про проведення обшуку вказаних автомобілів з метою їх вилучення. Фабула кримінального провадження зводиться до того, що невстановленими особами здійснено підпал чотирьох автомобілів. Розслідується також факт зникнення ще двох автомобілів, що належать ТОВ «АГРАРНО-ВАНТАЖНА КОМПАНІЯ». Таке зникнення відбулось після початку процесу розлучення між подружжям, яке є бенефіціарами цієї компанії. Автомобілі, які підлягали обшуку та вилученню, належали родичу одного з подружжя. В ухвалах про обшук та у клопотаннях слідчого немає жодних пояснень, як ці автомобілі пов’язані з подією злочинів, жодних аргументів, з якою метою необхідно вилучити ці автомобілі і чому є підстави вважати, що в них знаходяться речі, які можуть бути доказами у справі або вони самі можуть бути речовими доказами. Відповідно, посилання на ці клопотання не роблять ухвалу слідчого судді мотивованою, оскільки в них таких мотивів не наведено.

Зі змісту рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя вбачається, що такі мотиви навіть темпорально не могли бути озвучені і під час розгляду клопотання слідчого в судовому засіданні, оскільки відповідно до журналів судових засідань слідчий давав пояснення щодо клопотання протягом лише 2 секунд. За такий час неможливо належно обґрунтувати клопотання і навести додаткові аргументи. Ураховуючи зазначене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що такого обґрунтування наведено не було.

Відповідно, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала спростованими пояснення судді Вовка С.В. щодо належного обґрунтування ним необхідності проведення обшуку та вилучення майна.

На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року № 757/19899/22-к, якою зобов’язано уповноважених осіб Печерського УП ГУ НП у місті Києві повернути ОСОБА1 вилучені автомобілі, вказано, що доказів, які могли б свідчити, що вилучене майно є таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто такими, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні № ____, не надано. Це додатково свідчить про відсутність підстав для вилучення цього майна.

В оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що внаслідок указаних дій судді Вовка С.В. ОСОБА1 був позбавлений права володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому на праві власності рухомим майном (автомобілями) протягом 10 місяців.

Як вказано в оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, незазначення належних, співвідносних із положеннями процесуального закону мотивів, якими керувався суд, задовольняючи клопотання про надання дозволу на проведення обшуку з метою вилучення обшукуваних об’єктів, що не передбачено чинним кримінальним процесуальним законом, призвело до порушення основоположного права на справедливий суд та порушення права власності.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні вказала, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням (пункт 76 рішення ЄСПЛ у справі «Свіргунець проти України»).

Водночас ухвала про «обшук з метою вилучення» фактично позбавила власника майна можливості взяти участь у розгляді питання щодо необхідності такого вилучення та оскарження ухвали, яка обмежила його права на мирне володіння майном. Скаржник двічі оскаржував ухвали судді Вовка С.В., однак суди апеляційної та касаційної інстанцій відмовили у відкритті відповідного провадження у зв’язку з тим, що ухвала про обшук не підлягає оскарженню.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, які мають характер норм «м’якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод.

Належне мотивування судового рішення – це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи. По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й водночас зрозумілі аргументи на користь ухваленого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинне містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», § 29, § 30).

Закріплене у статті 6 Конвенції право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується.

Отже, як зазначено в оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, невмотивованість судового рішення свідчить про порушення основоположного права на справедливий суд. Таких висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 листопада 2023 року (провадження № 11-228сап21), від 25 березня 2021 року (провадження № 11-410сап20).

З огляду на встановлені обставини Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Вовк С.В. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також вирішила, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку з огляду на характер дисциплінарного проступку, вчиненого внаслідок грубої недбалості, що призвів до порушення прав людини і основоположних свобод, негативних наслідків, а також ураховуючи позитивну характеристику судді, відсутність дисциплінарних стягнень.

Узагальнені доводи скарги судді Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24

Суддя Вовк С.В. не погодився із рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 та оскаржив його до Вищої ради правосуддя.

У скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Вовк С.В. наводить такі доводи й аргументи щодо рішення, ухваленого у дисциплінарній справі:

1. Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя є незаконним, оскільки ухвалено за обставин, які свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів щодо незалежності та неупередженості процесу перевірки дисциплінарної скарги. Суддя зазначає, що подав заяву про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду дисциплінарної справи стосовно нього. Зазначену заяву вмотивовано тим, що до призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. як громадський активіст неодноразово публічно негативно висловлювався в соціальних мережах стосовно нього як судді. На думку судді Вовка С.В., зазначені обставини викликають сумніви у неупередженості члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., однак ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 912/2дп/15-24 було необґрунтовано відмовлено в задоволенні цієї заяви судді.

Водночас суддя Вовк С.В. у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 зазначає, що ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2024 року № 512/2дп/15-24 було задоволено заяву судді Печерського районного суду Підпалого В.В. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду скарги Коваль О.С. з метою уникнення у стороннього спостерігача сумнівів у неупередженості члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., оскільки Маселко Р.А. до призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя як громадський активіст неодноразово публічно негативно висловлювався у соціальних мережах стосовно цього судді. Суддя Вовк С.В. у скарзі на рішення зазначає, що з аналогічних обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила протилежне за змістом рішення.

Натомість ухвала від 27 березня 2024 року № 912/2дп/15-24 про відмову в задоволенні заяви про відвід не містить будь-якого обґрунтування необхідності відступу від практики рішень Дисциплінарної палати, зокрема в ухвалі від 21 лютого 2024 року № 512/2дп/15-24, у якій саме уникнення у стороннього спостерігача сумнівів у неупередженості члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. стало підставою для його відводу.

Зазначені обставини, на думку судді, вказують на те, що оскаржуване рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 ухвалено на підставі матеріалів та проєктів рішень, підготовлених членом цієї палати, стосовно якого існують обґрунтовані сумніви щодо його неупередженості.

2. У скарзі також зазначено, що в оскаржуваному рішенні фактично йдеться про ухвалення ним як суддею неналежно вмотивованих судових рішень, що свідчить про порушення основоположного права на справедливий суд. З огляду на встановлені обставини Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Вовк С.В. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Проте з оскаржуваного рішення не зрозуміло, який саме дисциплінарний проступок вчинив суддя, оскільки дії судді кваліфіковано за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а мотивується цей проступок як діяння, що містять склад інших дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
3. На переконання судді Вовка С.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла помилкових висновків щодо наявності в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на те, що нормами КПК України не передбачено обов’язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати в ухвалі про надання дозволу на обшук усі відомі та встановлені відомості. Вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємниці досудового розслідування, в ній, зокрема, повинні бути наведені аргументи, що переконали суд у задоволенні чи відхиленні такого клопотання. Обидві ухвали слідчого судді Вовка С.В. за формою, змістом та складом відповідають вимогам статей 235, 372 КПК України, їх вмотивованість наведена в межах, які не розкривають таємниці досудового розслідування, а допустимість та належність такого мотивування до компетенції Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів не належить.
4. Суддя Вовк С.В. зазначає про відсутність негативних наслідків як обов’язкової складової дисциплінарного проступку, оскільки в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано настання істотних негативних наслідків. Крім того, суддя вважає, що, оскільки скаржник подав до Вищої ради правосуддя клопотання про закриття провадження у дисциплінарній справі, то, на його думку, це вказує на відсутність порушення його прав.

Підсумовуючи доводи скарги, суддя Вовк С.В. вказує, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження є незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати, дисциплінарне провадження – закрити.

Пояснення адвоката Антоніва Р.В., який діє в інтересах судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В., надані під час розгляду скарги судді Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24

У поясненнях, наданих на розгляд Вищої ради правосуддя, Антонів Р.В. зазначив, що дисциплінарний орган має дискреційні повноваження під час вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у результаті чого Дисциплінарна палата може як притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності, так і відмовити у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження щодо зазначеного судді.

Адвокат Антонів Р.В. зауважив, що в діях судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. відсутній склад дисциплінарного проступку, визначений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який має дві окремі підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження: 1) допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод; 2) інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків. У письмових поясненнях адвоката Антоніва Р.В. зазначено, що обов’язковою умовою в обох випадках є «настання істотних негативних наслідків». Тоді як дії судді Вовка С.В. не призвели до жодних істотних негативних наслідків, які могли б свідчити про порушення прав людини і основоположних свобод, оскільки вилучене на підставі ухвал слідчого судді від 29 вересня 2021 року про проведення обшуку майно було повернуто його власнику. Крім того, жодного пошкодження майна встановлено не було.

На думку адвоката Антоніва Р.В., висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викладені у рішенні від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, про позбавлення права власності особи внаслідок постановлених слідчим суддею Вовком С.В. ухвал від 29 вересня 2021 року у справах №№ 757/52446/21-к, 757/52447/21-к є необґрунтованими.

Крім того, у поясненнях адвоката Антоніва Р.В. зазначено, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в своєму рішенні вказала на тимчасовий характер застосованих обмежень, а саме лише «протягом 10 місяців». Ці обставини повністю відповідають меті обшуку на стадії досудового розслідування кримінального провадження в частині тимчасового обмеження права особи. Адвокат Антонів Р.В. звернув увагу на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року № 757/19899/22 не було встановлено жодних порушень, допущених суддею Вовком С.В. під час постановлення ним ухвал про надання дозволу на проведення обшуку. В ухвалі від 18 серпня 2022 року констатовано лише порушення з боку органу досудового розслідування, що полягало в неповерненні тимчасово вилученого майна після проведення обшуку.

Адвокат Антонів Р.В. у поясненнях зауважив, що: суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умови, якщо суддя вчинив такий проступок умисно або через грубу недбалість (суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наявності в його діях звичайної недбалості; суддя не може бути притягнутий до відповідальності за ухвалене внаслідок звичайної недбалості рішення); вказаний проступок «потягнув за собою серйозні наслідки»; суддя не повинен «гнатися за продуктивністю» на шкоду належному виконанню своїх обов’язків.

Щодо неналежної мотивації ухвал слідчого судді від 29 вересня 2021 року про «надання дозволу на проведення обшуку автомобілів з метою його вилучення» у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к, то, на думку адвоката Антоніва Р.В., їх мотивування повинно бути в межах, які не розкривають таємниці досудового розслідування. Питання дотримання вимог КПК України та оцінки доказів під час постановлення ухвал слідчого судді може бути перевірено виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. Дисциплінарне провадження не повинно передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду. Крім того, оцінка обсягу та ступеня деталізації мотивів, наявних в ухвалах слідчого судді, виходить за межі повноважень Дисциплінарної палати. У поясненнях адвоката Антоніва Р.В. наголошено, що суддя Вовк С.В. не навів більш детального мотивування в ухвалах слідчого судді від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к у зв’язку із його надмірним навантаженням.

Антонів Р.В. акцентував на тому, що Печерський районний суд міста Києва посідає перше місце серед судів судової гілки через співвідношення найвищого кількісного показника надходження судових справ у 2023 році. До провадження 19 суддів Печерського районного суду міста Києва надійшло 61 897 справ та матеріалів, водночас для розгляду зазначеної кількості справ суд потребує розширення штату суддів із 36 посад суддів, затверджених штатним розписом, до 74 посад суддів. Адвокат Антонів Р.В. у поясненнях просить урахувати вказаний рівень навантаження на суддів Печерського районного суду міста Києва, що більше ніж в 10 разів перевищує рекомендований середній річний показник на одного суддю.

У поясненнях адвоката Антоніва Р.В. зазначено, що у 2023 році суддя Вовк С.В. відпрацював 226 робочих днів, відповідно за цей період до його провадження надійшло 4001 справа та матеріал, із них: 3490 справ в порядку КПК України, які мають невідкладні (скорочені) строки розгляду. Кожного робочого дня суддя Вовк С.В. розглядав близько 20 справ – це 20 судових засідань, без урахування клопотань органів досудового розслідування та інших сторін кримінального провадження, які розглядаються ним як слідчим суддею у дні чергування. У 2023 році суддя Вовк С.В. розглянув 3914 справ та матеріалів, що становить майже 90 % справ від загальної кількості надходження справ, та вказує на належне виконання суддею Вовком С.В. своїх посадових обов’язків у складних умовах роботи. Адвокат Антонів Р.В. просив урахувати, що рівень навантаження суддів Печерського районного суду міста Києва є безпрецедентно високим.

Адвокат Антонів Р.В. звернув увагу на рішення Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20, у якому визначено, що відповідно до рекомендованих показників середніх витрат часу на розгляд справ за категоріями в місцевих загальних судах кількість годин для розгляду клопотань правоохоронних органів в порядку КПК України становить одну годину. Отже, суддя Печерського районного суду міста Києва Вовк С.В. для розгляду 3914 справ (в межах 226 робочих днів, при середньому показнику витрат часу на розгляд) потребував мінімальних витрат часу протягом 490 робочих днів, що фактично становить понад дворічну тривалість робочих днів, які в середньому відпрацьовуються протягом року.

З огляду на це, на думку адвоката Антоніва Р.В., у діях судді Вовка С.В. відсутня суб’єктивна складова грубої недбалості.

Підсумовуючи, адвокат Антонів Р.В. просить скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, а дисциплінарне провадження – закрити.

Позиція Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги судді Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24

Розглянувши доводи та аргументи, викладені у скарзі судді Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя вважає за доцільне скасувати частково рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності та ухвалити нове рішення, виклавши мотивувальну частину в редакції цього рішення, з огляду на таке.

Щодо доводів судді Вовка С.В., викладених у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, про наявність обґрунтованих сумнівів у незалежності та неупередженості процесу попередньої перевірки дисциплінарної скарги і підготовки дисциплінарної справи до розгляду, Вища рада правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

Згідно із частинами першою, третьою, четвертою статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Головуючий на засіданні зобов’язаний ознайомити із заявою про відвід члена Вищої ради правосуддя, якому його заявлено. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим до початку розгляду відповідного питання, справи. Заявляти відвід (самовідвід) після початку розгляду питання, справи дозволяється лише у виключних випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) не могло бути відомо до початку розгляду.

За результатами вивчення скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя встановлено, що ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 лютого 2024 року № 439/2дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В.

21 березня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява судді Вовка С.В. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду вказаної дисциплінарної справи.

Зазначену заяву суддя Вовк С.В. мотивував тим, що Маселко Р.А. до призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя як громадський активіст неодноразово публічно вживав негативні висловлення в соціальних мережах стосовно нього як судді, надавав оцінку ухваленим ним судовим рішенням, безпідставно піддавав сумніву його професійність, доброчесність та звинувачував його у вчиненні неправомірних дій. На думку судді Вовка С.В., зазначені обставини викликають сумніви в неупередженості та безсторонності члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

До порядку денного засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 27 березня 2024 року було внесено питання про розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В., відкритої за скаргою Зюкова Р.Ю.

Відповідно до частини п’ятої статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя чи її органу, шляхом голосування в нарадчій кімнаті, за відсутності члена Вищої ради правосуддя, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 912/2дп/15-24 відмовлено в задоволенні заяви судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В., відкритої за скаргою Зюкова Р.Ю.

Як убачається із ухвали від 27 березня 2024 року № 912/2дп/15-24, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила, що член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, або інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості, а тому в задоволенні цієї заяви було відмовлено.

Під час вивчення доводів скарги судді Вовка С.В. встановлено, що на виконання вимог статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяву про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. було розглянуто більшістю голосів членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (27 березня 2024 року), які брали участь у засіданні, за відсутності члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. (доповідача), визначеного автоматизованою системою розподілу справ (доповідачем), шляхом голосування в нарадчій кімнаті.

Отже, розгляд заяви про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В., відкритої за скаргою Зюкова Р.Ю., відбувся у межах та у спосіб, визначені статтею 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважає доводи судді Вовка С.В. в цій частині непереконливими, а тому не бере їх до уваги.

Щодо доводів судді Вовка С.В., викладених у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, стосовно різної практики розгляду питання про відвід членів Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

У своїй скарзі суддя Вовк С.В. посилається на різну практику розгляду питань про відвід членів Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, обставини в яких, на переконання судді, є подібними до викладених у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 стосовно його дій. Водночас вказані доводи не є переконливими, оскільки, за аналогією із судовими рішеннями, рішення у справах ухвалюються Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя у колегіальному порядку та за внутрішнім переконанням кожного з її членів, які брали участь у голосуванні, сформованим за результатами оцінки обставин у кожному окремому випадку.

Щодо доводів судді Вовка С.В., викладених у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, про підготовку проєкту рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселком Р.А., який мав упереджене ставлення під час розгляду цього питання, Вища рада правосуддя наголошує на такому.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону.

Наразі служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала свою роботу.

Пунктом 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно з пунктом 13.6 Регламенту Вищої ради правосуддя тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Ради, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати – доповідач, визначений автоматизованою системою розподілу справ. Такий доповідач не бере участі в голосуванні Дисциплінарної палати під час ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги скаржнику, про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарного провадження, про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Відповідно до статей 43, 46, 48, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати, яка протягом тридцяти днів з дня отримання висновку доповідача розглядає його і за результатами розгляду ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Після відкриття дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач здійснює підготовку справи до розгляду Дисциплінарною палатою, визначає свідків чи інших осіб, які підлягають виклику або запрошенню взяти участь у засіданні, та вчиняє інші дії, необхідні для розгляду справи Дисциплінарною палатою. За результатами підготовки справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач готує висновок та не пізніше тридцяти днів з дня відкриття дисциплінарної справи передає його для розгляду Дисциплінарною палатою, а також повідомляє судді та скаржнику про наявність проєкту такого висновку. Суддя та скаржник мають право ознайомитися з проєктом висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача та матеріалами дисциплінарної справи в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя. Матеріали дисциплінарної справи надаються членам Дисциплінарної палати для вивчення. За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді. Рішення у дисциплінарній справі ухвалюється відкритим поіменним голосування простою більшістю голосів.

Отже, доповідач є особою, яка лише висловлює свою пропозицію, а Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглядає висновок доповідача і додані до нього матеріали та за результатами такого розгляду ухвалює відповідне рішення. Водночас таке рішення ухвалюється складом Дисциплінарної палати в нарадчій кімнаті, без участі доповідача.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважає доводи судді Вовка С.В. в цій частині непереконливими, а тому не бере їх до уваги.

Щодо доводів судді Вовка С.В., викладених у скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, та поясненнях адвоката Антоніва Р.В., наданих під час розгляду цієї скарги судді Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, у який йдеться про кваліфікацію дій судді Вовка С.В. за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя зазначає таке.

Вища рада правосуддя є судом у розумінні висновку ЄСПЛ, згідно з яким «судом» слід вважати будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури.

Зокрема, у процедурі перегляду рішень Дисциплінарних палат Вища рада правосуддя фактично постає як суд апеляційної інстанції, що переглядає рішення Дисциплінарної палати на предмет його обґрунтованості, вмотивованості, відповідності встановленим під час дисциплінарного провадження обставинам, пропорційності застосованого до судді стягнення з урахуванням характеру дисциплінарного проступку, його наслідків, особи судді, ступеня його вини, наявності інших дисциплінарних стягнень, інших обставин, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), і під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, установлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку та ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для ухвалення рішення в межах своєї компетенції.

Адвокат Антонів Р.В. у письмових поясненнях від 20 травня 2024 року та усних поясненнях, наданих у засіданні Вищої ради правосуддя 25 червня 2024 року, наголосив на тому, що Вища рада правосуддя не уповноважена законом оцінювати судове рішення та перевіряти його правовий зміст, а також зауважив, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

Вища рада правосуддя вважає зазначені доводи адвоката Антоніва Р.В. обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Крім того, Вища рада правосуддя зазначає, що твердження адвоката Антоніва Р.В. стосовно вмотивованості суддею Вовком С.В. ухвал слідчого судді від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к в межах, які не розкривають таємниці досудового розслідування, та в межах наданих йому дискреційних повноважень є правильними та такими, що потребують урахування шляхом скасування в частині мотивування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 із викладенням нових мотивів у цій частині в редакції цього рішення.

Вища рада правосуддя вказує, що під час розгляду скарги судді Вовка С.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 врахувала навантаження судді Вовка С.В., проте доводи судді Вовка С.В. та адвоката Антоніва Р.В. не спростовують викладених у цьому рішенні висновків про вчинення ним вказаного дисциплінарного проступку з огляду на таке.

За результатами оцінки встановлених під час розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 обставин убачається, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, кваліфікуючи дії судді за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, помилково мотивувала в рішенні від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 дії судді Вовка С.В. за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зазначивши про неналежне мотивування ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к, замість належного обґрунтування застосування пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя належним чином не обґрунтувала мотивів, якими керувалась під час ухвалення рішення про притягнення судді Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зазначений висновок Дисциплінарної палати, викладений у рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, не повною мірою відповідає вимогам закону та обставинам дисциплінарного провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі № 11-628сап19 вказано, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку.

У постанові Верховного Суду України від 6 липня 2017 року у справі № 364/8/16-к зазначено, що за граматичним способом тлумачення розташування в тексті санкції розділового сполучника «або» є місцем синтаксичного розриву тексту, і тому за відсутності в тексті санкції між основними видами покарання і додатковим такого розділового пунктуаційного знака, як кома, один із видів основного покарання, передбачений в санкції, належить розглядати як альтернативний іншому, зазначеному в цій же санкції, виду основного покарання, але вже в поєднанні з додатковим покаранням, розміщеним у тексті після нього.

Отже, в пункті 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставою дисциплінарної відповідальності судді за таким складом дисциплінарного проступку, як «інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків», законодавець використав слово «призвело» у формі однини. Тобто, якби законодавець мав за мету закріпити обов’язковість «істотних негативних наслідків» для такої кваліфікації дій судді як «допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод», то використав би множину, тобто – «призвели».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставою дисциплінарної відповідальності судді є два склади дисциплінарних проступків:

1. формальний склад – допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод;
2. матеріальний склад – інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Вища рада правосуддя вважає, що формальний склад дисциплінарного проступку встановлюється у випадку, коли діяння є настільки шкідливим, що немає потреби передбачати наслідок такого діяння як ознаку відповідного складу.

Формальний склад є грубим порушенням закону і має місце тоді, коди дії судді порушують фундаментальне право на справедливий суд. Поняття «інше грубе порушення закону» в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» не конкретизовано, його істотність має бути визначена й вмотивована в рішенні про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин дисциплінарної справи.

Отже, твердження судді Вовка С.В. та адвоката Антоніва Р.В., викладені в скарзі судді Вовка С.В. на рішення дисциплінарного органу та поясненнях адвоката Антоніва Р.В. від 20 травня 2024 року, а також аргументи адвоката Антоніва Р.В., надані в режимі відеоконференції 25 червня 2024 року, про те, що «істотні негативні наслідки» є обов’язковою умовою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за формальним та матеріальним складом дисциплінарного проступку, визначеним пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є помилковими, оскільки стосуються тільки іншого грубого порушення закону.

Стосовно кваліфікації дій судді Вовка С.В. за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як порушення прав людини і основоположних свобод Вища рада правосуддя зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 лютого 2022 року у справі № 11-40сап21 дійшла висновку про те, що допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення прав людини і основоположних свобод за своєю суттю і є такими негативними наслідками.

Вища рада правосуддя, переглядаючи рішення дисциплінарного органу, встановила, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 правильно кваліфікувала дії судді Вовка С.В., зокрема, за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, а також дійшла правильного та обґрунтованого висновку про порушення основоположного права – права на справедливий суд, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої, п’ятої статті 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення; відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування; відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи; за встановлених обставин обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла правильного висновку, що за змістом наведеної норми закону слідча дія може бути санкціонована слідчим суддею виключно за наявності достатніх відомостей про те, що шляхом її реалізації буде досягнуто мети слідчої дії.

Згідно зі статтею 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із матеріалами дисциплінарного провадження, СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 серпня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 194, частиною другою статті 289 КК України. У межах вказаного кримінального провадження 8 жовтня 2021 року слідчий СВ Печерського УП ГУНП у місті Києві на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к провів обшук двох автомобілів. Згідно з протоколами обшуку від 8 жовтня 2021 року було вилучено майно, зокрема зазначені автомобілі. Адвокат Капура А.Й., який діяв в інтересах власника майна ОСОБА1, звернувся до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на неповернення тимчасово вилученого майна. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року № 757/19899/22-к зобов’язано уповноважених осіб повернути ОСОБА1 майно, яке належить йому на праві приватної власності та вилучене під час проведення обшуків згідно з ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к.

За висновками, викладеними в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року № 757/19899/22-к, орган досудового розслідування не надав доказів, які могли б свідчити, що вилучені автомобілі є такими, що містять інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень.

В ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року зазначено, що слідчий суддя під час вирішення цієї скарги враховував приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Така позиція також узгоджується із частиною п’ятою статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Зі змісту ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року вбачається, що арешт на автомобілі не було накладено, слідчий не звертався до суду із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.

Погоджуючись із висновками Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя не оцінює судові рішення, а тільки дії судді Вовка С.В. під час постановлення ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к. В ухвалах про проведення обшуку та у клопотаннях слідчого СВ Печерського УП ГУ НП у місті Києві немає жодних пояснень, як ці автомобілі пов’язані з подією злочинів, немає також жодних аргументів, з якою метою необхідно вилучити ці автомобілі, а також чому є підстави вважати, що в них можуть знаходитись речі, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні, або вони самі можуть бути речовими доказами.

Вища рада правосуддя вважає, що твердження судді Вовка С.В. та адвоката Антоніва Р.В. не спростовують правильних висновків Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у яких констатовано, що ухвали про «обшук з метою вилучення» фактично позбавили власника майна права володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності рухомим майном (автомобілями) протягом 10 місяців.

Водночас Вища рада правосуддя встановила: слідчий не звертався до суду із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно; арешт на два автомобілі не було накладено, тобто їх фактично було вилучено на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к про проведення обшуку.

Вища рада правосуддя вважає, що суд під головуванням судді Вовка С.В. не діяв як «суд, встановлений законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, чим порушив право сторін на справедливий суд, гарантоване цією статтею. Таке розуміння положень статті 6 Конвенції та, відповідно, змісту права на справедливий суд підтверджується практикою ЄСПЛ.

Зокрема, у пункті 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко та Стригун проти України» зазначено, що «суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність».

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 38 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» наголошено, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга норма, що міститься у другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі, тобто не пов’язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою.

Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 39 рішення).

Відповідно до пункту 50 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом».

Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення ЄСПЛ від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України»).

Переглядаючи рішення Другої Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя дійшла висновку про те, що вирішення питання про «надання дозволу на проведення обшуку в автомобілях з метою їх вилучення» призвело до порушення основоположних прав людини – права на справедливий суд в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції.

Підсумовуючи викладене, Вища рада правосуддя вважає, що обставини, встановлені під час розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення судді Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності, доводи судді Вовка С.В. та пояснення адвоката Антоніва Р.В. не спростовують правильності викладених у цьому рішенні висновків про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права на справедливий суд). Водночас Вища рада правосуддя змінила зазначене рішення в частині його мотивування.

Стосовно кваліфікації дій судді Вовка С.В. за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Вища рада правосуддя не погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що вказані дії судді Вовка С.В. свідчать про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Вирішуючи питання про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за другим складом дисциплінарного проступку (матеріальним складом дисциплінарного проступку), а саме: іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в рішенні від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 дійшла висновку про наявність грубої недбалості в діях судді Вовка С.В.

Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2021 року (провадження № 11-260сап20) зазначено, що дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», має не формальний, а матеріальний склад (якщо застосувати аналогію класифікації складів злочинів). Обов’язковими елементами об’єктивної сторони такого проступку є: 1) інше грубе порушення закону; 2) істотні негативні наслідки; 3) причинно-наслідковий зв’язок між грубим порушенням закону та наслідками.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «істотні негативні наслідки» мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею положень закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні в результаті цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров’ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі.

Отже, наявність істотних негативних наслідків є одним з обов’язкових елементів об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Як убачається із оскаржуваного рішення дисциплінарного органу, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність істотних негативних наслідків під час постановлення ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В. від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к про надання дозволу на проведення обшуку в автомобілях, які належать ОСОБА1, з метою їх вилучення. Такі негативні наслідки, на думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, полягали в позбавленні ОСОБА1 права володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності рухомим майном (автомобілями) протягом 10 місяців.

Однак Вища рада правосуддя вважає такий висновок дисциплінарного органу помилковим з огляду на те, що, попри вилучення двох автомобілів на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справах № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к, права власника майна було поновлено відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Матійчук Г.О. від 18 серпня 2022 року у справі № 757/19899/22-к, вилучене майно повернуто, а отже, наведені наслідки за своєю суттю не є істотними негативними.

Отже, у діях судді Вовка С.В., вчинених під час розгляду справ № 757/52446/21-к, № 757/52447/21-к, не встановлено складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині допущення суддею іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв’язку з відсутністю істотних негативних наслідків таких дій.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 у цій частині підлягає скасуванню.

Вища рада правосуддя не приймає до уваги інші аргументи судді Вовка С.В. та його адвоката Антоніва Р.В., оскільки вони не спростовують висновків Вищої ради правосуддя, викладених в редакції цього рішення.

Висновки Вищої ради правосуддя за наслідками розгляду скарги судді Вовка С.В. на рішення дисциплінарного органу

Дослідивши обставини дисциплінарної справи та вивчивши доводи скарги судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В., адвоката Антоніва Р.В., Вища рада правосуддя вважає, що висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про наявність підстав для притягнення судді Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, є необґрунтованими та сформованими за відсутності цього складу дисциплінарного проступку. Водночас висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викладені в рішенні від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24, у частині допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод є такими, що потребують додаткового обґрунтування із викладенням мотивів, які стали підставою для ухвалення рішення про притягнення судді Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право: скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Підсумовуючи викладене, Вища рада правосуддя вважає, що необхідно скасувати частково рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення судді Вовка С.В. до дисциплінарної відповідальності, ухваливши нове рішення з викладенням мотивувальної частини в редакції цього рішення; залишити без змін дисциплінарне стягнення у виді попередження, оскільки застосоване з урахуванням принципу пропорційності дисциплінарне стягнення у виді попередження є таким, що відповідає вчиненому суддею дисциплінарному проступку (із урахуванням характеру дисциплінарного проступку, вчиненого внаслідок грубої недбалості, що призвів до порушення прав людини і основоположних свобод; позитивної характеристики судді; відсутності дисциплінарних стягнень).

Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

вирішила:

скасувати частково рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Вовка Сергія Володимировича до дисциплінарної відповідальності та ухвалити нове рішення, яким викласти мотивувальну частину в редакції цього рішення, а в іншій частині рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2024 року № 913/2дп/15-24 залишити без змін.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Голова Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя