X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
18.07.2024
2218/0/15-24
Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 про притягнення судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С. до дисциплінарної відповідальності

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу адвоката Романова Олександра Олексійовича, подану в інтересах судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 про притягнення судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 27 червня 2024 року (вх. № Р-3486/0/7-24) надійшла скарга адвоката Романова О.О., подана в інтересах судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С., на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 про притягнення судді Князєва В.С. до дисциплінарної відповідальності.

На підставі автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 27 червня 2024 року вказану скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Попіковій О.В. для проведення перевірки.

Скарга адвоката Романова О.О., подана в інтересах судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С., подана з дотриманням вимог, визначених статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

У засіданні Вищої ради правосуддя 18 липня 2024 року взяли участь суддя Князєв В.С. та його представники – адвокати Романов О.О. та Староста І.І., які підтримали доводи скарги та надали пояснення, аналогічні за змістом таким доводам, а також скаржник Буртник Х.В., яка просила залишити без змін оскаржуване рішення. Представник Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) у засідання Вищої ради правосуддя не з’явився.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу адвоката Романова О.О., подану в інтересах судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С., матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Попікову О.В., суддю Князєва В.С. та його представників – адвокатів Романова О.О. та Старосту І.І., скаржника Буртник Х.В. установила таке.

Князєв Всеволод Сергійович, ____ року народження, Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 призначений на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду строком на п’ять років. Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначений на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

22 жовтня 2021 року Пленум Верховного Суду таємним голосуванням обрав Князєва В.С. Головою Верховного Суду (постанова Пленуму Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року № 10).

Постановою Пленуму Верховного Суду від 16 травня 2023 року № 16 достроково припинено повноваження Голови Верховного Суду Князєва В.С. у зв’язку з висловленням йому недовіри.

Стислий зміст дисциплінарних скарг. Підстави для відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя надійшли дисциплінарні скарги: 16 лютого 2024 року (вх. № Б-12/11/7-24) – Буртник Х.В., 18 березня 2024 року (вх. № 172/0/13-24) – НАЗК, щодо дисциплінарного проступку судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С.

Скаржники повідомили, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у справі № 757/50993/23-п, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року, суддю ОСОБА1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1725 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та застосовано до нього адміністративне стягнення в межах санкції цієї статті.

Буртник Х.В. та НАЗК зазначили, що вчинене суддею ОСОБА1 правопорушення пов’язане з корупцією та полягало в отриманні від громадянки ОСОБА2, яка в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» не є його близькою особою, подарунків у вигляді оренди квартири площею 133 кв. м за 1000 грн на місяць, що нижче за мінімальну ринкову вартість оренди житла в місті Києві. Зазначеними діями суддя порушив обмеження, встановлені абзацом першим частини другої статті 23 Закону України «Про запобігання корупції».

Ураховуючи викладене, скаржники просили притягнути суддю Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С. до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 квітня 2024 року № 1115/1дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С. з підстав наявності в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; визнання судді винним у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом).

Фактичні обставини, установлені Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи

Князєв Всеволод Сергійович, ____ року народження, Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 призначений на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду строком на п’ять років. Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначений на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

22 жовтня 2021 року Пленум Верховного Суду таємним голосуванням обрав Князєва В.С. Головою Верховного Суду (постанова Пленуму Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року № 10).

Постановою Пленуму Верховного Суду від 16 травня 2023 року № 16 достроково припинено повноваження Голови Верховного Суду Князєва В.С. у зв’язку з висловленням йому недовіри.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у справі № 757/50993/23-п ОСОБА1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1725 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн з конфіскацією подарунку в розмірі 906 600 гривень.

Відповідно до змісту постанови суд установив, що на підставі підпункту «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА1 є суб’єктом, на якого поширюється дія цього Закону, зокрема обмеження, визначені статтею 23 цього Закону. Згідно із частиною другою статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що подарунок – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають, одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Суд установив, що в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017–2022 роки ОСОБА1 зазначив місце проживання за адресою: АДРЕСА1. Квартира перебувала у нього на праві оренди із датою набуття такого права 19 листопада 2017 року.

За договором найму (оренди) нерухомого майна від 19 листопада 2017 року наймодавець ОСОБА2 передала наймачеві ОСОБА1 квартиру за вказаною адресою з місячною платою за оренду 1000 гривень, а наймач ОСОБА1 прийняв вказану квартиру.

Відповідно до листа директора Науково-дослідного інституту судових експертиз О. Рувіна від 7 вересня 2023 року № 39-02/21116-23 на запит НАЗК за результатами аналізу статистичних даних, а також за відомостями з доступних джерел інформації мінімальна ринкова вартість оренди квартири площею 133 кв. м за адресою: АДРЕСА1, могла становити:

станом на 19 листопада 2021 року – 51 500 грн на місяць (тобто 387 грн за 1 кв. м);

станом на 19 листопада 2022 року – 51 100 грн на місяць (тобто 384 грн за 1 кв. м);

станом на 15 травня 2023 року – 57 400 грн на місяць (тобто 431 грн за 1 кв. м).

Прожитковий мінімум для однієї працездатної особи в розрахунку на місяць становив: з 1 січня 2021 року – 2270 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»); з 1 січня 2022 року – 2481 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»); з 1 січня 2023 року – 2684 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

Отже, мінімальна ринкова вартість оренди вказаної квартири становила таку суму з розрахунку:

1) із 19 листопада 2021 року до 19 листопада 2022 року:

мінімальна ринкова вартість оренди на місяць 51 500 грн × 12 місяців = 618 000 грн (мінімальний річний платіж за оренду квартири);

фактична вартість оренди становила 1000 грн × 12 місяців = 12 000 гривень.

Таким чином, станом на 19 листопада 2022 року ОСОБА1 отримав від ОСОБА2 подарунок (зберіг власні кошти), що полягав у несплаті мінімальної ринкової вартості оренди квартири, на суму 606 000 грн (різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю);

2) із 19 листопада 2022 року до 15 травня 2023 року:

мінімальна ринкова вартість оренди на місяць 51 100 грн × 6 місяців = 306 600 грн (мінімальний платіж за оренду квартири за 6 місяців);

фактична вартість оренди становила 1000 грн × 6 місяців = 6 000 гривень.

Тобто станом на 15 травня 2023 року ОСОБА1 отримав від ОСОБА2 подарунок (зберіг власні кошти), що полягав у несплаті мінімальної ринкової вартості оренди квартири, на суму 300 600 грн (різниця між мінімальною ринковою вартістю та фактичною вартістю).

Після обшуків, які 15 та 16 травня 2023 року провели детективи Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) за місцем проживання ОСОБА1 за адресою: АДРЕСА1, до ОСОБА1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто після 15 травня 2023 року ОСОБА1 у вказаній квартирі не проживав.

Водночас суд установив, що ОСОБА1 та ОСОБА2 не є близькими особами в розумінні абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції».

У зв’язку з викладеним суд дійшов висновку, що ОСОБА1, усвідомлюючи свій статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави, та наявність обмежень щодо одержання подарунків, що визначені статтею 23 Закону України «Про запобігання корупції», добровільно уклав договір найму (оренди) вказаної квартири площею 133 кв. м з урахуванням розміру орендної плати 1000 грн на місяць, яка була нижчою за мінімальну ринкову вартість оренди такої квартири в Печерському районі міста Києва в 2021–2023 роках.

ОСОБА1 під час обговорення з ОСОБА2 вартості оренди житла та погодження пропозиції оренди в розмірі 1000 грн, незважаючи на приватний майновий інтерес, був зобов’язаний згідно зі статтею 24 Закону України «Про запобігання корупції» невідкладно вжити таких заходів: відмовитися від пропозиції; залучити свідків, якщо це можливо; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.

Натомість ОСОБА1 прийняв пропозицію оренди житла за 1000 грн на місяць та постійно користувався отриманим подарунком (пропозицією), зокрема із 19 листопада 2021 року до 15 травня 2023 року.

Отже, ОСОБА1, нехтуючи вимогами частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання корупції», щомісяця приймав подарунки від ОСОБА2, що задовольняли його приватний інтерес (плата за оренду квартири на вигідних для нього умовах за ціною, що є нижчою за мінімальну ринкову), недоплативши (зберігши власні кошти) 906 600 грн, а отже, отримав по суті дозвіл від ОСОБА2 на їх збереження, чим порушив обмеження, передбачене частиною другою статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», тобто вчинив правопорушення, встановлене частиною першою статті 1725 КУпАП (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків).

Не погоджуючись із постановою Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року, адвокат Романов О.О. в інтересах ОСОБА1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення № 757/50993/23-п на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Романова О.О., подану в інтересах ОСОБА1, залишено без задоволення, а постанову Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року – без змін.

Київський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА1, орендуючи квартиру за ціною, нижчою від мінімальної ринкової, недоплативши, зберіг власні кошти в розмірі 906 600 грн, тобто отримав від ОСОБА2 подарунок, визначення поняття якого закріплено у частині першій статті 1 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Печерський районний суд міста Києва відповідно до положень статті 252 КУпАП всебічно, повно й об’єктивно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну оцінку, зокрема наданому представниками ОСОБА1 договору найму (оренди) нерухомого майна від 19 листопада 2017 року та додаткам до нього, згідно з якими розмір орендної плати за квартиру становив 1100 дол. США.

На думку Київського апеляційного суду, відсутність будь-яких заперечень ОСОБА1 щодо встановленого розміру орендної плати за квартиру, яку він винаймав у ОСОБА2, під час проведення перевірки органами НАЗК та незазначення на цій стадії про наявність іншого договору оренди свідчить про те, що встановлені у протоколі НАЗК обставини та розмір орендної плати вказаної квартири – 1000 грн – визначені на підставі наявних об’єктивних даних і доказів, які зібрав контролюючий орган під час здійснення перевірки та які були наявні на день виявлення адміністративного правопорушення.

Оскільки правопорушення, яке вчинив ОСОБА1, є триваючим та вчинялося із 19 листопада 2021 року до 15 травня 2023 року, датою закінчення його вчинення є день проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА1, а саме 15 травня 2023 року, тобто на момент судового розгляду не сплинув дворічний строк із дня вчинення адміністративного правопорушення, що виключає застосування наслідків закінчення строку накладення адміністративного стягнення, який передбачений статтею 38 КУпАП.

Ураховуючи наявні в матеріалах справи докази, які повністю узгоджуються між собою та є такими, що не викликають сумніву в їх достовірності та допустимості, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1725 КУпАП. Будь-якого неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права під час розгляду справи в суді першої інстанції апеляційний суд не встановив.

 

 

Стислий зміст оскаржуваного рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 суддю Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; визнання судді винним у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом).

Установлюючи наявність у діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (визнання судді винним у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом), Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що вина судді у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, установлена в судових рішеннях, які набрали законної сили.

Щодо наявності в діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що суддя обізнаний зі встановленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексом суддівської етики, актами структурних органів міжнародних організацій (Економічна і Соціальна Рада ООН, Консультативна рада європейських суддів як дорадчий орган Ради Європи тощо) вимогами до стандартів етичної поведінки, які покладають на нього обов’язки судді, а також з вимогами Закону України «Про запобігання корупції», тому не міг не знати, що їх недотримання матиме негативний вплив на рівень суспільної довіри до суду.

Водночас у рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що події, які є предметом розгляду в дисциплінарній справі, набули масштабного розголосу в медіа та викликали у громадськості негативну оцінку дій судді Князєва В.С. Ці обставини, безумовно, мають негативний вплив на авторитет не лише судді Князєва В.С., суду, який він очолював, а й судової системи загалом.

На думку Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, поведінка судді Князєва В.С., пов’язана з отриманням подарунка на загальну суму 906 600 грн з порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції», порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала характер та зміст допущеного суддею Князєвим В.С. дисциплінарного проступку, який є істотним, наслідки такого проступку, що призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової гілки влади загалом, та дійшла висновку, що ні особа судді та ступінь його вини, ні відсутність дисциплінарних стягнень чи будь-які інші обставини не можуть вплинути на застосування до судді Князєва В.С. іншого стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, яке є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Узагальнені доводи скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Не погоджуючись із рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, адвокат Романов О.О., діючи в інтересах судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С., подав скаргу, у якій просив скасувати рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 та закрити дисциплінарне провадження.

У скарзі адвокат Романов О.О. стверджував, що дисциплінарна справа щодо судді Князєва В.С. відкрита без наявності в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, зі змісту ухвали про відкриття дисциплінарного провадження не зрозуміло, які конкретно заборони та обмеження порушив суддя, яку поведінку допустив та які моральні правила порушив. Натомість ще до обрання на посаду Голови Верховного Суду суддя Князєв В.С.: уклав з раніше не знайомою йому ОСОБА2 побутовий відплатний договір оренди житла від 19 листопада 2017 року; відобразив у щорічній декларації інформацію про місце проживання; не отримував від ОСОБА2 жодних безкоштовних благ; у орендних відносинах діяв не як суддя, а як фізична особа – орендар; не вчиняв та не обіцяв вчинити будь-яких дій, пов’язаних зі службовим становищем, на користь орендодавця ОСОБА2 або інших осіб. При цьому правовідносини з оренди житла між Князєвим В.С. та ОСОБА2 відповідали нормам цивільного законодавства та не мали жодних несприятливих наслідків для держави або третіх осіб.

Крім того, представник судді зазначив, що цитування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи змісту судових рішень, ухвалених у справі № 757/50993/23-п, про притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності не є достатнім для висновку про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

Адвокат Романов О.О. також повідомив, що 7 червня 2024 року суддя Князєв В.С. звернувся до Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя із клопотанням про зупинення розгляду дисциплінарної справи, яке мотивував своєю тимчасовою непрацездатністю та перебуванням у відпустці в період із 3 червня до 30 липня 2024 року. При цьому суддя зауважив, що не може взяти участі в засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції, оскільки відсутня технічна можливість для цього, а також заявив про бажання особисто взяти участь у цьому засіданні.

Представник судді наголосив, що відповідно до положень пункту 2 частини чотирнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» кожна з обставин, зазначених у клопотанні судді Князєва В.С., є самостійною підставою для зупинення розгляду дисциплінарної справи. Однак, незважаючи на це, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не лише відмовила судді Князєву В.С. у задоволенні клопотання про зупинення розгляду дисциплінарної справи, а й розглянула дисциплінарну справу без участі судді, чим позбавила його прав, передбачених частинами першою, сьомою, восьмою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а також порушила його право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

При цьому адвокат Романов О.О. зауважив, що в засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя представники судді Князєва В.С. просили відкласти розгляд дисциплінарної справи через хворобу судді та перебування його у відпустці, повідомивши, що в день розгляду дисциплінарної справи суддя перебував на лікуванні та медичному обстеженні.

У скарзі також зазначено, що одноголосне ухвалення Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відмову в задоволенні клопотання судді Князєва В.С. про зупинення розгляду дисциплінарної справи (за наявності передбачених законом підстав для такого зупинення), а також про продовження розгляду дисциплінарної справи без участі судді (який не з’явився в засідання у зв’язку з поважними причинами) викликало у представників судді обґрунтовані сумніви в неупередженості всіх членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. У зв’язку із цим представники судді Князєва В.С. заявили відвід усім членам Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. Однак Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя протиправно відмовила в розгляді заяви про відвід, оскільки таку заяву подано щодо всіх членів дисциплінарного органу, а не щодо кожного окремо. Водночас у статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не закріплено вимог щодо подання заяви про відвід кожному члену дисциплінарного органу окремо, а також не передбачено можливості не розглядати по суті заяви про відвід, складеної, на думку дисциплінарного органу, з будь-якими процесуальними порушеннями.

У зв’язку з викладеним, на думку адвоката Романова О.О., ухвалення рішення в дисциплінарній справі щодо Князєва В.С. без вирішення заяви про відвід свідчить, що в цьому випадку дисциплінарний орган не може вважатися «судом, встановленим законом», що є безумовною підставою для скасування такого рішення.

Крім того, у скарзі зазначено, що оскаржуване рішення є невмотивованим, оскільки наведені в ньому аргументи є абстрактними та мають оціночний характер без посилання на конкретні норми закону чи встановлені законом заборони, які порушив суддя Князєв В.С.

Указано, що обставини, установлені в ухвалених у справі № 757/50993/23-п судових рішеннях, не мають преюдиційного значення у дисциплінарному провадженні (як помилково вважав дисциплінарний орган) та не можуть бути підставою для автоматичного застосування до судді найсуворішого виду дисциплінарного стягнення. Указані обставини підлягають самостійній повній перевірці дисциплінарним органом (з урахуванням всіх аргументів учасників дисциплінарного провадження та наявних доказів) з метою встановлення наявності чи відсутності в діях судді Князєва В.С. складу кожного з інкримінованих йому дисциплінарних проступків. Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя залишила поза межами дисциплінарної перевірки обставини, які стали підставою для відкриття провадження у дисциплінарній справі, та обмежилася цитуванням в оскаржуваному рішенні аргументів судових рішень у справі про адміністративне правопорушення (№ 757/50993/23-п).

При цьому в оскаржуваному рішенні немає відповіді на доводи представників судді Князєва В.С. про те, що суддя не отримував жодних подарунків. Зокрема, адвокат Романов О.О. звернув увагу, що під час розгляду справи представники судді зазначали, що суддя Князєв В.С. не отримував жодних подарунків від орендодавця ОСОБА2. Водночас пояснив, що 19 листопада 2017 року Князєв В.С. та ОСОБА2 уклали два договори оренди із ціною 1000 грн та 1100 дол. США відповідно. На виконання умов зазначених правочинів щомісяця сплачувалися орендні платежі, що підтверджується оригіналом договору із ціною 1100 дол. США та відомостями з розрахунками за цим договором.

Представник судді також зауважив, що під час обшуку квартири судді ОСОБА1 15 – 16 травня 2023 року детективи НАБУ знайшли вказані два договори та відомості з розрахунками, що підтверджується відеозаписом цього обшуку. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дослідила цей відеозапис, але в оскаржуваному рішенні не надала оцінки зазначеній обставині, незважаючи, що існування іншого договору оренди із ціною 1100 дол. США спростовує наявність у діях судді ОСОБА1 складу адміністративного правопорушення. Зокрема, оригінали договору оренди із ціною 1100 доларів США та відомостей з розрахунками підтверджують факт передачі суддею Князєвим В.С. на користь ОСОБА2 орендної плати в розмірі 1100 дол. США щомісяця, що, своєю чергою, свідчить про те, що суддя орендував квартиру за ринковою ціною та жодних подарунків від ОСОБА2 не отримував. Наведений факт також підтверджується показаннями свідків, наданими в судовому засіданні під час розгляду справи № 757/50993/23-п.

У скарзі також зазначено, що дисциплінарний орган залишив поза увагою питання правової визначеності та порушення статей 6, 7 Конвенції під час розгляду справи про притягнення судді ОСОБА1 до адміністративної відповідальності.

Наведений аргумент адвокат Романов О.О. мотивував тим, що притягнення судді ОСОБА1 до адміністративної відповідальності стосується застосування до судді заборони на отримання подарунків державними службовцями, передбаченої статтею 23 Закону України «Про запобігання корупції». При цьому наголосив, що частина друга статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» містить заборону особам, на яких поширюється дія цього Закону, одержувати подарунки, вартість яких перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на день прийняття подарунка, одноразово (за винятком подарунків від близьких осіб). У частині першій статті 23 цього Закону закріплено заборону для зазначених осіб безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: 1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; 2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Виклавши зміст положень статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», представник судді Князєва В.С. звернув увагу, що під час розгляду справи № 757/50993/23-п щодо судді ОСОБА1 Печерський районний суд міста Києва та Київський апеляційний суд у постановах надали власне тлумачення наведених норм. Суди керувались тим, що статтею 23 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено два види обмежень щодо одержання відповідними особами подарунків: 1) заборона відповідним особам одержувати подарунки (незалежно від їх вартості) у зв’язку зі здійсненням ними діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави (частина перша); 2) заборона тим самим особам приймати від осіб, що не є близькими родичами, подарунки, вартість яких перевищує встановлений розмір (частина друга). Тобто, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, для констатації порушення обмежень, передбачених частиною другою статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» (другий вид обмежень), не вимагається встановлення причиново-наслідкового зв’язку між отриманням подарунка та здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави. У зв’язку із цим, незважаючи на відсутність зв’язку між нібито отриманням подарунка (у вигляді зниження вартості оренди квартири) та службовими повноваженнями судді, ОСОБА1 був визнаний винним у порушенні вимог частини другої статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» (другого виду обмежень – отримання подарунка, що перевищує встановлені розміри).

Водночас адвокат Романов О.О., посилаючись на відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, стверджував, що протягом дії останньої редакції статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», із 2017 року до 2024 року Печерський районний суд міста Києва розглянув шість справ (зокрема справу щодо судді ОСОБА1), у яких установив факти отримання уповноваженими особами подарунків, що не були пов’язані з виконанням цими особами функцій держави. В інших п’ятьох справах Печерський районний суд міста Києва тлумачив положення статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» кардинально інакше, ніж у справі щодо судді ОСОБА1 Зокрема, суд вважав, що порушення встановлених частинами першою, другою цієї статті зазначеного Закону заборон щодо отримання відповідними особами подарунка мають місце за одночасної наявності двох умов: 1) ціна подарунка перевищує встановлений розмір; 2) отримання подарунка пов’язане з виконанням такою особою своїх службових обов’язків (справи №№ 757/60931/16-п, 757/32941/21-п, 757/19452/22-п, 757/35277/22-п).

Ураховуючи викладене, представник судді Князєва В.С. дійшов висновку, що протягом 2017 – 2023 років (період користування суддею Князєвим В.С. квартирою) Печерський районний суд міста Києва мав стабільну та зрозумілу практику щодо вирішення цієї категорії справ, яка полягала в тому, що для констатації факту порушення визначених у статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» заборон отриманий відповідною особою подарунок має одночасно перевищувати межу, передбачену частиною першою цієї статті, та бути пов’язаним із виконанням такою особою своїх повноважень.

У зв’язку із цим адвокат Романов О.О. зауважив, що, визначаючи свою поведінку, суддя Князєв В.С. не мав жодних підстав вважати, що до нього буде застосований інший підхід – «концепція двох видів обмеження», який значно розширить межі застосовування відповідальності за порушення вимог статті 23 Закону України «Про запобігання корупції». Водночас тлумачення зазначеної статті цього Закону Печерським районним судом міста Києва та Київським апеляційним судом під час розгляду справи щодо судді ОСОБА1 було вибірковим та непередбачуваним. З огляду на це суддя Князєв В.С. не зміг би розрізнити дозволену та заборонену поведінку і, отже, не зміг передбачити з необхідним ступенем визначеності, який вимагається статтею 7 Конвенції, що отримання знижки на орендну плату за квартиру поза будь-яким зв’язком із його службовими повноваженнями становитиме правопорушення.

У скарзі на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя також зазначено, що після розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо судді ОСОБА1 Печерський районний суд міста Києва розглянув аналогічну справу № 757/15569/24-п та за абсолютно аналогічних обставин знову визнав відсутність у діях посадовця Міністерства внутрішніх справ України складу правопорушення, передбаченого статтею 1725 КУпАП.

Зазначене, на думку адвоката Романова О.О., свідчить про те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА1 було порушено принцип правової визначеності, однак дисциплінарний орган не звернув уваги на відповідні аргументи представників судді та не надав в оскаржуваному рішенні жодної відповіді на них.

Крім того, адвокат Романов О.О. стверджував, що в оскаржуваному рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не викладено причиново-наслідкового зв’язку між укладенням суддею Князєвим В.С. договору оренди житла та підривом ним авторитету правосуддя. При цьому адвокат зазначив, що висновки дисциплінарного органу про те, що підрив авторитету правосуддя полягає в публічному розголосі події притягнення судді до адміністративної відповідальності, є помилковими, оскільки саме Голова НАЗК, представники НАБУ та інші публічні особи ще до складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно судді ОСОБА1 формували у засобах масової інформації суспільну думку щодо його винуватості, що надалі мало вплив не лише на громадськість, а й на суддів, які розглядали складений НАЗК протокол.

Адвокат Романов О.О. вважає, що в цьому випадку публічний розголос інформації про кримінальне та адміністративне переслідування судді ОСОБА1 не свідчить про підрив ним авторитету правосуддя та не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Відповідальність за такий розголос мають нести особи, які в порушення презумпції невинуватості поширили інформацію щодо доведеності вини ОСОБА1, а не суддя, який постраждав від таких порушень.

Водночас у скарзі зазначено, що рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не містить посилань на конкретні приклади чи докази того, що саме дії судді Князєва В.С. (а не дії відповідних посадових осіб та представників органів, що здійснювали адміністративне і кримінальне переслідування судді) підірвали авторитет правосуддя.

Скарга на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя містить також посилання на правову невизначеність істотного дисциплінарного проступку. Зокрема, у скарзі зазначено, що дисциплінарний орган в оскаржуваному рішенні стверджував про порушення суддею Князєвим В.С. обов’язків дотримуватися етичних норм, норм моралі та підрив авторитету судової системи України. Однак у національному законодавстві не існує чіткого і зрозумілого опису тих «обов’язків», порушення яких інкриміновано судді та кваліфіковано як істотний дисциплінарний проступок. Описання того, що може кваліфікувати дисциплінарний орган як істотний дисциплінарний проступок згідно із частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є занадто абстрактним, містить оціночні категорії, такі як «істотне», «грубе», що вносить у вирішення питання про звільнення судді з посади недопустимий елемент суб’єктивного сприйняття.

Підсумовуючи викладені у скарзі доводи, адвокат Романов О.О. зазначив, що обставини, які Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя кваліфікувала як підстави для притягнення судді Князєва В.С. до дисциплінарної відповідальності, під час дисциплінарного провадження не встановлені, у дисциплінарній справі відсутні чіткі та переконливі докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність таких обставин.

Висновки Вищої ради правосуддя щодо наявності в діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарних проступків

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у разі визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом.

Словосполучення «може бути», що міститься в частині першій статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить про диспозитивний характер цієї норми. Це означає, що дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя, діючи в межах дискреційних повноважень, має певну свободу розсуду та під час здійснення дисциплінарного провадження, зокрема, розпочатого за фактом визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, може ухвалити рішення як про притягнення такого судді до дисциплінарної відповідальності, так і про відмову в притягненні.

У дисциплінарних провадженнях, відкритих за фактом визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, важливим є факт набрання законної сили відповідними постановами суду у справах про адміністративні правопорушення. Зазначений факт, безумовно, є підставою для відкриття дисциплінарної справи щодо судді, однак обставина існування постанов суду про притягнення судді до адміністративної відповідальності не може автоматично мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді. Ухвалення постанови про притягнення судді до адміністративної відповідальності по суті не є дисциплінарним проступком, таким проступком є виключно дії судді, які стали підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Постанова суду про визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У той же час з огляду на автономність дисциплінарного провадження Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, розглядаючи дисциплінарні справи, відкриті у зв’язку з наявністю в діях судді ознак проступку, передбаченого пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», мають право та водночас зобов’язані самостійно надавати власну оцінку поведінці судді, яка стала підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, а також ураховувати обставини, за яких така поведінка мала місце.

Отже, для кваліфікації дій судді за пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлення факту набрання законної сили судовим рішенням, яким суддю визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, є першочерговим у межах відповідного дисциплінарного провадження, а наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності встановлюється дисциплінарним органом, зважаючи на обставини, що підлягають урахуванню під час вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, установлюючи в діях судді Князєва В.С. склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», керувалась тим, що вина судді у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, установлена в судових рішеннях, які набрали законної сили.

Однак в оскаржуваному рішенні Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не виклала власної оцінки поведінки судді Князєва В.С., яка була підставою для притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1725 КУпАП.

Водночас, незважаючи на такий підхід Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо кваліфікації дій судді Князєва В.С. за пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя погоджується з її висновками про наявність у діях судді Князєва В.С. складу зазначеного дисциплінарного проступку, ураховуючи таке.

Князєв В.С., обіймаючи посади судді та Голови Верховного Суду (із 22 жовтня 2021 року до 16 травня 2023 року), є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто суб’єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих за 2017-2022 роки, суддя Князєв В.С. зазначив місце свого проживання за адресою: АДРЕСА1, та що ця квартира перебувала в його користуванні на підставі договору оренди від 19 листопада 2017 року.

15 та 16 травня 2023 року під час проведення обшуку у кримінальному провадженні № ____ від 1 травня 2023 року за місцем проживання судді ОСОБА1 за зазначеною адресою виявлено договір найму (оренди) нерухомого майна (цієї квартири) від 19 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА2 та Князєвим В.С., який долучено як додаток до протоколу обшуку. Відповідно до пункту 3.1 цього договору «За домовленістю Сторін щомісячна плата за користування об’єктом складає 1000 (одна тисяча) гривень» (а. с. 38 – 41, т. 1 матеріалів дисциплінарної справи).

При цьому в 2023 році НАЗК згідно з пунктом 61 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» здійснювало моніторинг та контроль за виконанням актів законодавства із запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у судді Князєва В.С., у межах яких витребувало в Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора копію зазначеного договору найму (оренди) нерухомого майна від 19 листопада 2017 року (а. с. 36 – 41, т. 1 матеріалів дисциплінарної справи).

7 червня 2023 року НАЗК надіслало до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» запит для вручення судді Князєву В.С., у якому судді повідомлено про необхідність надати письмові пояснення щодо зазначених у запиті питань. Зокрема, судді необхідно було надати пояснення «у зв’язку з чим договір оренди був заключений за ціною оренди 1000 грн на місяць». Надаючи пояснення на цей запит, суддя Князєв В.С., зокрема, повідомив, що договір оренди був укладений на умовах, погоджених його сторонами, які на той час були прийнятними для обох сторін (а. с. 53 – 56, т. 1 матеріалів дисциплінарної справи).

Будь-яких пояснень стосовно того, що насправді вартість оренди квартири становить 1100 дол. США, а 1000 грн – це вартість оренди паркомісця, суддя Князєв В.С. у відповідь на зазначений запит НАЗК не надав.

10 жовтня 2023 року НАЗК склало протокол про адміністративне правопорушення № 39-02/36, відповідно до якого ОСОБА1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 1725 КУпАП (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків), який надалі скерувало для розгляду до Печерського районного суду міста Києва.

Печерський районний суд міста Києва постановою від 26 грудня 2023 року у справі № 757/50993/23-п визнав ОСОБА1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1725 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн, із конфіскацією подарунка в розмірі 906 600 гривень.

Відповідно до змісту цієї постанови суд дійшов висновку про доведеність обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному щодо ОСОБА1. Зокрема, суд установив, що ОСОБА1, обіймаючи посади судді та Голови Верховного Суду, щомісяця приймав подарунки від ОСОБА2, що задовольняли його приватний інтерес (оплата оренди квартири на вигідних для нього умовах, за ціною, що нижча від мінімальних ринкових цін), недоплативши (зберігши власні кошти) суму подарунка 906 600 грн, а отже, отримав від ОСОБА2 дозвіл на їх збереження, чим порушив установлені частиною другою статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» обмеження щодо отримання подарунків, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 1725 КУпАП.

При цьому суд, посилаючись на відповідні норми законодавства та докази, обґрунтував зазначений висновок, виклав мотиви відхилення аргументів ОСОБА1 та його захисників, а також надав оцінку поданим ними доказам.

Зокрема, зі змісту постанови Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у справі № 757/50993/23-п убачається, що в судових засіданнях ОСОБА1 та його представники посилалися на наявність іншого договору оренди квартири від 19 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА1 та ОСОБА2, відповідно до умов якого за оренду квартири ОСОБА1 сплачував ОСОБА2 1100 дол. США. При цьому договір оренди з ціною 1000 грн фактично стосувався не оренди квартири, а оплати за користування паркомісцем. Під час обшуку детективи НАБУ не виявили договору оренди з ціною 1100 дол. США, хоча він знаходився в шухляді поруч із договором з ціною1000 гривень.

Однак суд визнав наведені доводи недопустимими. Зокрема, в постанові зазначено, що в судовому засіданні ОСОБА1 не пояснив, чи повідомляв він детективам НАБУ під час обшуку про існування іншого договору оренди з ціною 1100 дол. США, який нібито лежав у шухляді, а також чи вносив такі зауваження до протоколу обшуку.

Суд установив, що в поясненнях до НАЗК від 16 червня 2023 року щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА1 не повідомив про існування другого договору оренди з ціною 1100 дол. США, а також про те, що виявлений під час обшуку договір оренди з ціною 1000 грн стосувався саме оренди паркомісця.

У постанові також зазначено, що в щорічних деклараціях за 2017-2022 роки ОСОБА1 декларував квартиру як об’єкт оренди на підставі договору, укладеного із власником – ОСОБА2, із датою набуття права – 19 листопада 2017 року, і не зазначав як об’єкт оренди паркомісце.

Крім того, у постанові зауважено, що ОСОБА1 додав до відповідних пояснень до НАЗК від 14 травня 2019 року копію договору оренди квартири з ціною 1000 гривень. У цих поясненнях ОСОБА1 також не зазначив, що предметом вказаного договору оренди є паркомісце, та не повідомив про існування договору оренди квартири з ціною 1100 дол. США.

Суд також урахував, що об’єкт «паркомісце» не зазначений в пункті 1.1 договору оренди з ціною 1000 гривень. Натомість відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА2 не зареєстровано право на паркомісце, розташоване за адресою квартири, яку орендував ОСОБА1, однак зареєстровано право на гаражний бокс за іншою адресою. При цьому право власності на цей об’єкт нерухомості зареєстроване 24 лютого 2020 року приватним нотаріусом ОСОБА3, яка є дружиною ОСОБА1. Водночас, прокурор судовому засіданні зауважив, що за адресою квартири, яку орендував ОСОБА1, паркомісць не виявлено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що обставина того, що зазначена в договорі оренди від 19 листопада 2017 року сума 1000 грн стосувалась оренди паркомісця, а не оренди квартири, не підтверджена належними та допустимими доказами.

Постанова Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у справі № 757/50993/23-п про притягнення судді ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року та набрала законної сили.

Відомості про вчинення суддею ОСОБА1 адміністративного правопорушення внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

Установлення факту вчинення суддею відповідного правопорушення, процес його фіксації, установлення та доведення події порушення покладено на спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції, а також на суди загальної юрисдикції, які відповідно до процесуального законодавства розглядають і вирішують справи про адміністративні правопорушення відповідної категорії.

Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суддя є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто суб’єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Крім того, суддя розуміється як службова особа, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище (примітка до статті 513 Закону України «Про запобігання корупції»).

Відповідно до положень частини першої статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» суб’єктам, на яких поширюється дія цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:

1) у зв’язку зі здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Частиною другою статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки.

Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які:

1) даруються близькими особами;

2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси;

3) одержуються як відшкодування або покриття витрат на службове відрядження, якщо таке відшкодування або покриття витрат здійснюється за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, коштів міжнародних міжурядових організацій, коштів міжнародної технічної допомоги, а також коштів організатора (співорганізатора) заходу, для участі в якому особа перебуває у службовому відрядженні.

Порушення встановлених статтею 23 Закону України «Про запобігання корупції» обмежень щодо отримання подарунків є правопорушенням, пов’язаним із корупцією, відповідальність за яке передбачена статтею 1725 КУпАП.

Згідно із частиною сьомою статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, уповноважені особи НАЗК складають протокол про таке правопорушення, який направляється до суду в порядку, визначеному НАЗК. У разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, вчиненого суддею, суддею Конституційного Суду України, протокол про таке правопорушення складає Голова НАЗК або його заступник та направляє його до суду у визначеному законом порядку, а також інформує про це відповідно Вищу раду правосуддя або Голову Конституційного Суду України.

Повноваження НАЗК складати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 1725 КУпАП, вчинене службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, закріплено також у статті 255 КУпАП, а в статті 221 КУпАП закріплені повноваження районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів вирішувати по суті справи за таким протоколом.

З огляду на викладене притягнення судді ОСОБА1 до адміністративної відповідальності відбулося із дотриманням установленого законом порядку: протокол стосовно судді складено уповноваженим суб’єктом у сфері протидії корупції, факт вчинення суддею адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1725 КУпАП, установив Печерський районний суд міста Києва, який розглянув та вирішив справу про адміністративне правопорушення, за результатом чого ухвалив постанову про визнання винним суді ОСОБА1 у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції та набрала законної сили.

Водночас Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями оцінювати дії осіб, уповноважених на виконання функцій від імені держави, на відповідність їх вимогам антикорупційного законодавства та, відповідно, оцінювати дії та рішення цих осіб. Вища рада правосуддя діє в межах та у спосіб, передбачені статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не має права оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст.

Не вдаючись до оцінки законності та правового змісту постанови Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року, однак ураховуючи викладені в ній мотиви та обставини, установлені під час дисциплінарного провадження, Вища рада правосуддя вважає, що дії судді Князєва В.С., які мали наслідком притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення (укладення договору оренди квартири з ціною оренди, що очевидно в рази нижча, ніж мінімальна ринкова вартість такої оренди, та тривале виконання умов такого договору), на думку розсудливої, законослухняної та відповідальної людини, не можуть вважатися такими, що свідчать про дотримання суддею встановлених Законом України «Про запобігання корупції» обмежень щодо отримання подарунків поза розумним сумнівом.

Водночас Вища рада правосуддя вважає за необхідне наголосити на характері дій судді Князєва В.С., який як фахівець у галузі права, обіймаючи одну з найвищих посад у судовій системі та здійснюючи правосуддя від імені держави, свідомо уклав правочин, унаслідок виконання якого отримав блага, що задовольняли його приватний інтерес, незважаючи на установлені законом обмеження щодо отримання таких благ. При цьому поведінка судді, що є предметом дисциплінарного провадження, мала триваючий характер з огляду на те, що інкриміноване судді ОСОБА1 правопорушення, пов’язане з корупцією, вчинялося із 19 листопада 2021 року до 15 травня 2023 року.

Зазначене, своєю чергою, свідчить про наявність підстав для притягнення судді Князєва В.С. до дисциплінарної відповідальності за пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у зв’язку з визнанням його винним у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією).

У той же час викладені у скарзі адвоката Романова О.О. твердження про наявність іншого договору оренди квартири від 19 листопада 2017 року, укладеного між Князєвим В.С. та ОСОБА2, відповідно до умов якого за оренду квартири Князєв В.С. сплачував ОСОБА2 1100 дол. США, не спростовують такого висновку. Зазначеним доводам надав оцінку у своїй постанові Печерський районний суд міста Києва з наведенням детальних мотивів його відхилення (які також викладені в цьому рішенні). З огляду на послідовність та зрозумілість цих мотивів Вища рада правосуддя вважає, що зазначені доводи скарги не потребують окремого спростування в межах дисциплінарного провадження.

Однак Вища рада правосуддя вважає за доцільне додатково зауважити, що з відеозапису із фрагментом обшуку, проведеного в квартирі судді ОСОБА1, убачається, що детектив НАБУ виявив договір оренди квартири, а суддя пояснив, що це договір оренди саме тієї квартири, у якій проводиться обшук. Після цього детектив знайшов ще один договір оренди цієї самої квартири. Із розмови між детективом НАБУ та ОСОБА1 зрозуміло, що це два примірники одного договору. Суддя ОСОБА1 погодився віддати один примірник договору слідчо-оперативній групі, а інший залишити. При цьому не повідомив, що один із виявлених договорів стосується квартири, а інший – паркомісця.

Разом із тим, в засіданні, надаючи пояснення та відповідаючи на запитання членів Вищої ради правосуддя, суддя Князєв В.С. повідомив, що на укладенні двох договорів оренди наполягала саме власниця квартири. При цьому пояснив, що сплачував орендну плату виключно готівкою, а також припустив, що власниця квартири ухилялася від сплати податків з доходів, отриманих з оренди квартири.

Крім того, на запитання головуючого про те, чому суддя Князєв В.С. не вказав у поясненнях, поданих до НАЗК, про існування договору оренди з ціною 1100 дол. США, суддя зазначив, що перебував з орендодавицею в гарних стосунках і розумів, що вона ймовірно не сплачувала податків, тому, усвідомлюючи, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, «по-людськи віднісся до цього» і тепер має проблему.

Щодо доводів скарги про те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА1 було застосовано вибірковий підхід, оскільки у справах з аналогічними обставинами Печерський районний суд міста Києва тлумачив закон інакше та ухвалював рішення про відмову у притягненні відповідних осіб до адміністративної відповідальності у зв’язку з тим, що отримання ними подарунка не було пов’язано з виконанням такими особами їх службових повноважень, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Установлено, що постанова Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2023 року у справі № 757/50993/23-п про притягнення судді ОСОБА1 до адміністративної відповідальності була предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, який дійшов висновку про правильність застосування судом першої інстанції положень статті 23 Закону України «Про запобігання корупції». Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що якщо не буде доведено факту отримання уповноваженою особою подарунка у зв’язку зі здійсненням нею професійної діяльності, а вартість такого подарунка перевищуватиме один прожитковий мінімум доходів громадян одноразово (два прожиткових мінімуми доходів громадян протягом року), можна стверджувати про порушення вимог частини другої статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», згідно з якою відповідні суб’єкти можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою статті 23 цього Закону, якщо вартість таких подарунків не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, у якому прийнято подарунки. Отже, для констатації порушення обмежень, передбачених частиною другою статті 23 Закону України «Про запобігання корупції», не вимагається встановлення причиново-наслідкового зв’язку між отриманням подарунка та здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки особі інкримінується порушення обмеження саме щодо вартості отриманих подарунків від осіб, які не є близькими особами.

Щодо наявності в діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя наголошує на такому.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

За пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно із частиною шостою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги.

Складаючи присягу судді, особа, призначена на посаду судді, присягає Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя (стаття 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже, присяга судді вимагає, зокрема, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Стандарти етики судді викладені, зокрема, в Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі – Кодекс суддівської етики), який з огляду на положення статті 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», має обов’язкову силу для судді. Такі стандарти також передбачено актами структурних органів міжнародних організацій (Економічної і Соціальної Ради ООН, Консультативної ради європейських суддів як дорадчого органу Ради Європи тощо).

Один зі стандартів етики судді закріплює необхідність дотримання суддею належної поведінки не лише під час здійснення правосуддя, а й поза виконанням своїх суддівських обов’язків, тобто у приватному житті:

суддя повинен бути прикладом неухильного дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду;

має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною (статті 1, 3 Кодексу суддівської етики);

дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів;

суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою;

поведінка судді має відповідати високому статусу його посади (принцип четвертого показника «Дотримання етичних норм», пункти 4.1, 4.2 Бангалорських принципів поведінки суддів);

поняття суддівської етики включає, зокрема, принципи регламентації позасудової поведінки суддів;

зміцнення довіри суспільства до судової влади, обов’язок судді бути не лише представником влади, а й людиною з високими стандартами поведінки, які полягають у тому, щоб суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті був еталоном порядності і справедливості – високоморальною, чесною, стриманою, врівноваженою людиною; авторитет суду та його рішень багато в чому пов’язується з авторитетом судді, оцінкою його поведінки як у сфері судочинства, так і поза межами його професійної (службової) діяльності (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1);

судді повинні гідно поводити себе у приватному житті (пункт 29 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Вища рада правосуддя вважає, що поведінка судді Князєва В.С., яка стала підставою для притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, на думку розсудливої, законослухняної та відповідальної людини, не може вважатися бездоганною. Навпаки, на думку стороннього спостерігача, така поведінка ставить під сумнів моральний та етичний аспект особистості та характеру судді, а також порушує стандарти етичної поведінки, зокрема стандарт дотримання суддею належної поведінки поза виконанням своїх суддівських обов’язків, тобто у приватному житті.

Зокрема, в засіданні Вищої ради правосуддя скаржник Буртник Х.В. (як сторонній спостерігач) наголосила, що договір оренди з ціною 1100 дол. США, на наявності якого наполягає суддя Князєв В.С. та його представники, з’явився на стадії судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки до відповідних пояснень, які суддя надавав до НАЗК у 2019 році, долучено саме договір оренди з ціною 1000 грн. Крім того, у 2023 році, надаючи пояснення, суддя не повідомив НАЗК про наявність іншого договору оренди з ціною 1100 дол. США та не зазначив про це під час проведення обшуку в його квартирі.

У зв’язку з цим Буртник Х.В. зауважила, що з точки зору стороннього спостерігача договір оренди з ціною 1100 дол. США з’явився як стратегія захисту для підтвердження факту, що суддя Князєв В.С. не отримував подарунку.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Верховний Суд очолює Голова Верховного Суду, який, зокрема, представляє Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України у зносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями (положення частин першої, другої статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Крім того, Голова Верховного Суду за посадою входить до складу Вищої ради правосуддя – колегіального незалежного конституційного органу, який діє, зокрема, для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Отже, посада Голови Верховного Суду як очільника найвищого суду в системі судоустрою України, яку обіймав Князєв В.С., насамперед пов’язана із представництвом цього суду та судової системи в цілому, і не тільки у зносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а й із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями. Зазначене, своєю чергою, покладало на суддю Князєва В.С. додатковий тягар відповідальності за дотримання високих стандартів поведінки.

Як представник судової гілки влади та очільник найвищого суду в системі судоустрою України суддя Князєв В.С. мав пропагувати етичну поведінку судді, подаючи особистий приклад, тобто на роботі та поза її межами, у повсякденному житті мав демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину.

Крім того, як член Вищої ради правосуддя за посадою, суддя Князєв В.С. був уповноважений, зокрема, брати участь у формуванні доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, а також у розгляді та вирішенні дисциплінарних проваджень, зокрема тих, що розпочаті за фактом порушення професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Суддя Князєв В.С. мав демонструвати бездоганну поведінку, з точки зору юридичної спільноти та стороннього спостерігача, а також, ураховуючи свій високий статус та підвищений інтерес суспільства до діяльності судової гілки влади, суддя Князєв В.С. мав усвідомлювати, що допущення ним неналежної поведінки в будь-якій сфері життя дискредитує судову систему в цілому.

З огляду на викладене, ураховуючи високий суспільний запит на боротьбу з будь-якими проявами корупційних факторів у діяльності органів державної влади загалом та в судовій системі зокрема, факт притягнення судді ОСОБА1, який до того ж обіймав посаду Голови Верховного Суду та був членом Вищої ради правосуддя, до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, нівелює довіру громадськості до суду та завдає шкоди авторитету правосуддя загалом.

Як правильно встановила Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, події, які є предметом розгляду в дисциплінарній справі, набули масштабного розголосу в медіа. Зокрема, в мережі Інтернет опубліковано низку статей стосовно складення щодо судді ОСОБА1 протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення його до відповідальності:

13 жовтня 2023 року – «На Князєва склали адмінпротокол: знімав квартиру в елітному районі Києва за 1 тисячу гривень» https://www.pravda.com.ua/news/2023/10/13/7423967/;

13 жовтня 2023 року – «НАЗК склало протокол щодо ексголови Верховного Суду Князєва за порушення обмежень щодо подарунків» https://interfax.com.ua/news/general/941071.html;

13 жовтня 2023 року – «Ексголова Верховного суду орендував елітну квартиру на Липках за тисячу гривень: йому вручили протокол» https://vechirniy.kyiv.ua/news/89525/;

13 жовтня 2023 року – «Екс-голову Верховного суду Князєва викрили у новому правопорушенні» https://www.unian.ua/incidents/eks-golovu-verhovnogo-sudu-knyazyeva-vikr...

11 березня 2024 року – «Апеляційний суд залишив у силі рішення щодо Князєва» https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3838459-apelacijnij-sud-zalisiv-...

11 березня 2024 року – «Князєва остаточно визнали винним у справі про оренду квартири в Києві за тисячу гривень» https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/vsevoloda-knyazyeva-ostatochno-viznal...

12 березня 2024 року – «Суд залишив чинним рішення у справі ексголови Верховного Суду Князєва» https://interfax.com.ua/news/general/972931.html;

24 квітня 2024 року – «Державна виконавча служба Міністерства юстиції України наклала арешт на усе майно та рахунки колишнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва для стягнення в бюджет майже 1 млн гривень незаконно отриманого подарунка» https://suspilne.media/731379-sprava-pro-orendu-kvartiri-za-1000-grn-dvs...

22 травня 2024 року – «Квартира на Печерську за 1000 грн» – як Всеволод Князєв заборгував державі понад 900 тис. грн» https://ti-ukraine.org/news/kvartyra-na-pechersku-za-1000-grn-yak-eksgol....

У наведених публікаціях акцентовано, що суддя Князєв В.С. станом на день виявлення правопорушення, пов’язаного з корупцією, обіймав посаду Голови Верховного Суду. Ці публікації є доступними для необмеженого кола користувачів мережі Інтернет. Описані в них події викликали обурення громадськості, що, безумовно, має негативний вплив на авторитет судової системи загалом.

Крім того, внесення до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, відомостей про вчинення суддею ОСОБА1, який обіймав посаду Голови Верховного Суду та був членом Вищої ради правосуддя, адміністративного правопорушення, безумовно, шкодить авторитету судової влади.

З огляду на викладене дії судді Князєва В.С., що є предметом цього дисциплінарного провадження, стосуються визнання його винним у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, та охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», водночас потребують додаткової кваліфікації за пунктом 3 частини першої цієї статті, оскільки порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Недотримання суддею Князєвим В.С. норм суддівської етики, допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя, полягає в тому що суддя, маючи особливо відповідальне становище в державі, обіймаючи посаду Голови Верховного Суду та члена Вищої ради правосуддя, порушив стандарти поведінки судді поза виконанням своїх суддівських обов’язків, оскільки не дотримався встановлених Законом України «Про запобігання корупції» обмежень щодо отримання подарунків, чим вчинив правопорушення, пов’язане з корупцією, що призвело до негативних наслідків у вигляді суспільного резонансу, осуду та негативної реакції з боку суспільства.

При цьому безпідставними є доводи представника судді Князєва В.С. – адвоката Романова О.О. – про те, що публічний розголос інформації про кримінальне та адміністративне переслідування судді ОСОБА1 не свідчить про підрив ним авторитету правосуддя, оскільки саме Голова НАЗК, представники НАБУ та інші публічні особи ще до складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо судді ОСОБА1 формували в медіа суспільну думку щодо його винуватості. У цьому випадку першопричиною публічного розголосу інформації, зокрема про притягнення судді ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, є його дії щодо укладення та виконання умов відповідного договору оренди квартири всупереч обмеженням, встановленим антикорупційним законодавством, які у визначеному законом порядку кваліфіковані як правопорушення, пов’язане з корупцією.

Ураховуючи викладене, Вища рада правосуддя погоджується з висновками Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про наявність у діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Установлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини та наявні у матеріалах справи докази є чіткими, переконливими та з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, що є підставою для притягнення судді Князєва В.С. до дисциплінарної відповідальності.

Висновки Вищої ради правосуддя щодо виду дисциплінарного стягнення, застосованого Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя щодо судді Князєва В.С.

Згідно з положеннями частин першої, четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до такого судді можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення у виді:

подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;

подання про переведення судді до суду нижчого рівня;

подання про звільнення судді з посади.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів:

суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією (пункти 1, 4 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Вища рада правосуддя вважає, що допущені суддею Князєвим В.С. дисциплінарні проступки за своїм характером є істотними з огляду на таке:

суддя Князєв В.С., усвідомлюючи своє особливо відповідальне становище в державі, вчинив правопорушення, пов’язане з корупцією, чим порушив стандарти належної поведінки судді поза виконанням своїх суддівських обов’язків;

дії судді Князєва В.С., що є предметом дисциплінарного провадження, стосуються одного епізоду, однак мали триваючий характер, оскільки вчинялися із 19 листопада 2021 року до 15 травня 2023 року;

свідоме укладення суддею Князєвим В.С. договору оренди квартири за ціною, що вочевидь є значно меншою за мінімальну ринкову вартість оренди такої квартири, та виконання умов цього правочину тривалий час, незважаючи на те, що така поведінка порушує встановлені Законом України «Про запобігання корупції» обмеження, свідчать, що дії судді Князєва В.С. мають ознаки умислу;

поведінка судді Князєва В.С., який обіймав посаду Голови Верховного Суду та був членом Вищої ради правосуддя, спричинила суспільний резонанс, викликала обурення громадськості та негативно вплинула на авторитет правосуддя;

вказані негативні наслідки для судової гілки влади перебувають у прямому причиново-наслідковому зв’язку з діями судді Князєва В.С., які, як вже наголошувалося, мають ознаки умислу;

з точки зору розсудливої, законослухняної та поінформованої людини поведінка судді Князєва В.С. свідчить про зухвалість його неправомірних дій та створює враження безкарності у судді.

При цьому позитивна характеристика судді Князєва В.С. та відсутність у нього дисциплінарних стягнень не змінює характер допущених ним дисциплінарних проступків, які є істотними.

З огляду на те, що суддя Князєв В.С. вчинив істотні дисциплінарні проступки до нього має бути застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді відповідно до вимог пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Висновки Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

За результатами оцінки обставин, установлених під час перевірки скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року про притягнення судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва В.С. до дисциплінарної відповідальності, Вища рада правосуддя вважає, що доводи судді та його представників не спростовують викладених у цьому рішенні висновків про наявність у діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Урахувавши характер дисциплінарних проступків, які є істотними, їх негативні наслідки для авторитету судової влади, особу судді та ступінь його вини, Вища рада правосуддя вважає, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що застосування до судді Князєва В.С. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненим істотним дисциплінарним проступкам.

Водночас доводи, викладені у скарзі, не спростовують правильності зазначених висновків.

Зокрема, безпідставними є доводи скарги про те, що дисциплінарна справа щодо судді Князєва В.С. відкрита за відсутності в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Під час дисциплінарного провадження встановлено, що дії судді Князєва В.С. містять не лише ознаки, а й склад вказаних дисциплінарних проступків.

Стосовно доводів скарги про розгляд Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи без участі судді Князєва В.С. та про безпідставну відмову в задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі Вища рада правосуддя наголошує на такому.

Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою, зокрема, за участю судді, щодо якого відкрито дисциплінарну справу. У разі відсутності судді з поважних причин розгляд дисциплінарної справи Дисциплінарною палатою переноситься. У разі повторної відсутності судді розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без його участі, крім випадків, якщо суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини п’ятої статті 48 цього Закону.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що вперше розгляд дисциплінарної справи щодо судді Князєва В.С. Дисциплінарною палатою призначено на 27 травня 2024 року на 10:00. 24 травня 2024 року суддя Князєв В.С. звернувся до Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя із заявою, у якій повідомив, що 27 травня 2024 року о 08:10 у Вищому антикорупційному суді призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні, у якому ОСОБА1 має статус обвинуваченого, у зв’язку із чим просив відкласти розгляд дисциплінарної справи щодо нього на іншу дату.

27 травня 2024 року на виконання вимог частини четвертої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, визнавши причини неявки судді Князєва В.С. в її засідання поважними, перенесла розгляд дисциплінарної справи.

Наступне засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя призначено на 17 червня 2024 року о 10:00, про що своєчасно та належним чином повідомлено суддю Князєва В.С. та його адвокатів.

7 червня 2024 року суддя Князєв В.С. звернувся до Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя із клопотанням про зупинення розгляду дисциплінарної справи стосовно нього, яке обґрунтував тим, що з 3 червня до 30 липня 2024 року перебуватиме у відпустці, під час якої планує пройти медичне обстеження та лікування, оскільки із часу останнього стаціонарного лікування минуло чотири місяці, а наявні в нього хронічні захворювання потребують регулярного медичного нагляду та систематичного лікування.

Крім того, у цьому клопотанні суддя повідомив про неможливість взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати в режимі відеоконференцзв’язку через його перебування в закладі охорони здоров’я. При цьому наголосив, що перебування поза межами зали засідань позбавить його можливості належним чином реалізувати свої права як особи, стосовно якої розглядається дисциплінарна справа.

На підтвердження викладеного суддя Князєв В.С. додав до клопотання копії відповідних документів.

Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1838-1/1дп/15-24 в задоволенні клопотання судді Князєва В.С. про зупинення розгляду дисциплінарної справи відмовлено.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пункту 13.37 Регламенту Вищої ради правосуддя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя може зупинити розгляд дисциплінарної справи у разі:

1) перебування судді у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до безпосередньої участі у бойових діях чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення);

2) тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці;

3) існування інших обставин, які унеможливлюють розгляд такої справи.

Водночас використання в конструкції вказаної норми дієслова «може» свідчить про те, що за наявності перелічених у ній обставин дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя, діючи в межах дискреційних повноважень, має певну свободу розсуду та може ухвалити рішення як про зупинення розгляду дисциплінарної справи, так і про продовження такого розгляду.

Відмовляючи в задоволенні клопотання судді Князєва В.С. про зупинення розгляду дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя керувалася тим, що суддя проходив лікування в терапевтичному стаціонарі з інфарктними ліжками клініки Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами із 5 до 20 лютого 2024 року. При виписці йому встановлено діагноз та надано відповідні рекомендації, які не містять інформації щодо необхідності подальшого (повторного) стаціонарного лікування. Крім того, відсутні докази про наявність у судді Князєва В.С. хронічних захворювань, які перешкоджають йому брати участь у засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 17 червня 2024 року особисто або в режимі відеоконференцзв’язку.

Отже, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, діючи відповідно до положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Регламенту Вищої ради правосуддя та в межах своїх дискреційних повноважень, розглянула клопотання судді Князєва В.С. про зупинення розгляду дисциплінарної справи, за результатами чого постановила вмотивовану ухвалу.

При цьому розгляд дисциплінарної справи за відсутності судді Князєва В.С., який був належним чином повідомлений про час і дату засідання Дисциплінарної палати та повторно не з’явився на засідання, здійснений на підставі положень частини четвертої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до якої у разі повторної відсутності судді розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без його участі, крім випадків, якщо суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини п’ятої статті 48 цього Закону.

Ураховуючи викладене, доводи скарги про розгляд Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи без участі судді Князєва В.С. та про безпідставну відмову в задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, особливо враховуючи ту обставину, що в засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя брали участь адвокати судді.

Безпідставними є також доводи скарги про те, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя неправомірно залишила без розгляду подану представниками судді Князєва В.С. заяву про відвід. Із матеріалів справи вбачається, що така заява подана одночасно щодо всіх членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, однак пунктом 8.4 Регламенту Вищої ради правосуддя передбачено, що заява про відвід (самовідвід) подається в письмовій формі щодо кожного члена Вищої ради правосуддя окремо. У випадку, якщо заява про відвід не відповідає вимогам щодо форми заяви або не підтримується особою, яка її подала, вона залишається без розгляду, про що постановляється протокольна ухвала (пункт 8.5 Регламенту Вищої ради правосуддя).

Отже, постановивши протокольну ухвалу про залишення без розгляду поданої представниками судді Князєва В.С. заяви про відвід всіх членів Дисциплінарної палати, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя діяла згідно з вимогами Регламенту Вищої ради правосуддя.

Доводи скарги про невмотивованість оскаржуваного рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не спростовують висновків про наявність в діях судді Князєва В.С. складу дисциплінарних проступків. Вища рада правосуддя у пленарному складі розглянула скаргу на вказане рішення в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону для розгляду дисциплінарної справи щодо судді, дослідила доводи судді та його представників, виклала в цьому рішенні обґрунтовані мотиви спростування цих доводів.

Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

залишити без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24 про притягнення судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

Григорій УСИК

 

Члени Вищої ради правосуддя

Сергій БУРЛАКОВ
Олег КАНДЗЮБА
Олена КОВБІЙ
Станіслав КРАВЧЕНКО
Дмитро ЛУК’ЯНОВ
Роман МАСЕЛКО
Олексій МЕЛЬНИК
Інна ПЛАХТІЙ
Ольга ПОПІКОВА
Віталій САЛІХОВ
Олександр САСЕВИЧ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ознака до документа: 
Результати розгляду питань щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності