Акт ВРП

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення ухвалення та проголошення судових рішень», реєстраційний № 9445, унесений 30 червня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Іонушасом С.К., Калауром І.Р., Стефанчуком М.О., Міньком С.А., Фрісом І.П., Гуньком А.Г., Васюком О.О., Ватрасом В.А., Неклюдовим В.М., Бакумовим О.С., Павлюком М.В., Арешонковим В.Ю., Колєвим О.В., Бабієм Р.В., Павлішем П.В.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення ухвалення та проголошення судових рішень», реєстраційний № 9445, унесеного 30 червня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Іонушасом С.К., Калауром І.Р., Стефанчуком М.О., Міньком С.А., Фрісом І.П., Гуньком А.Г., Васюком О.О., Ватрасом В.А., Неклюдовим В.М., Бакумовим О.С., Павлюком М.В., Арешонковим В.Ю., Колєвим О.В., Бабієм Р.В., Павлішем П.В.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

25 липня 2024 року № 2322/0/15-24

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 9445

 

1. Проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення ухвалення та проголошення судових рішень», реєстраційний № 9445 (далі – законопроєкт № 9445), унесено 30 червня 2023 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Іонушасом С.К., Калауром І.Р., Стефанчуком М.О., Міньком С.А., Фрісом І.П., Гуньком А.Г., Васюком О.О., Ватрасом В.А., Неклюдовим В.М., Бакумовим О.С., Павлюком М.В., Арешонковим В.Ю., Колєвим О.В., Бабієм Р.В., Павлішем П.В.

Із пояснювальної записки вбачається, що законопроєкт № 9445 розроблено з метою підвищення ефективності й удосконалення процесуальних стадій ухвалення та проголошення судових рішень, гармонізації національного законодавства щодо правил судочинства із законодавством країн Європейського Союзу.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Під час підготовки консультативного висновку Вища рада правосуддя звернулась до органів та установ системи правосуддя із пропозицією висловити позицію щодо законопроєкту № 9445.

До Вищої ради правосуддя надійшли листи від Верховного Суду, Державної судової адміністрації України, Національної школи суддів України та Ради суддів України із позиціями щодо законопроєкту № 9445, які Вища рада правосуддя врахувала в цьому консультативному висновку.

 

3. У законопроєкті № 9445 запропоновано внести зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з метою уточнення відповідних норм про те, що законом охороняється саме таємниця ухвалення судового рішення (таємниця нарадчої кімнати).

Крім того, у законопроєкті № 9445 запропоновано внести зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), із яких вилучається інститут нарадчої кімнати, а саме:

– вилучити положення про те, що після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (натомість запропоновано встановити, що після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначає орієнтовний час його проголошення в цьому самому судовому засіданні);

– у виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більш як на десять днів з дня переходу до ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення;

– інститут процесуального права «таємниця нарадчої кімнати» запропоновано змінити на «таємниця ухвалення судового рішення».

У законопроєкті № 9445 також запропоновано встановити таке:

– під час ухвалення судового рішення суддя не має права обговорювати обставин справи та змісту судового рішення з іншими особами, крім складу суду, який розглядає справу;

– втручання у процес ухвалення судом судового рішення забороняється. Судді не мають права розголошувати перебіг обговорення та ухвалення судового рішення.

У законопроєкті № 9445 запропоновано внести зміни до порядку ухвалення судових рішень, а саме:

– для постановлення ухвал, що оформлюються окремим документом, суд оголошує перерву;

– ухвали, постановлені судом без оформлення окремим документом, заносяться до протоколу судового засідання. Суд може оформити такі ухвали окремим документом після закінчення судового засідання.

У відповідних процесуальних кодексах запропоновано також вилучити всі положення щодо нарадчої кімнати.

Крім того, у законопроєкті № 9445 запропоновано внести зміни до статті 282 ЦПК України, передбачивши, що за результатами заочного розгляду справи суд ухвалює скорочене заочне рішення, яке повинно містити вступну й резолютивну частини.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення суд протягом десяти днів з моменту постановлення такої ухвали складає повне заочне рішення. Запропоновано передбачити, що треті особи також мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. За заявою позивача або третьої особи, які мають намір оскаржити заочне рішення, суд протягом десяти днів з дня надходження такої заяви складає повне заочне рішення. Заяву про намір оскаржити заочне рішення може бути подано у строк, установлений для заяви про перегляд заочного рішення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися від дати складання повного заочного рішення.

 

4. Вища рада правосуддя, проаналізувавши запропоновані в законопроєкті № 9445 зміни, вважає за доцільне зазначити таке.

4.1. Ухвалення судових рішень у нарадчій кімнаті є гарантією незалежності та неупередженості суддів, які є необхідними складниками права на справедливий судовий розгляд.

Незалежність суддів є основною передумовою функціонування самостійної й авторитетної судової влади, здатної забезпечити об’єктивне та безстороннє правосуддя, ефективно захистити права і свободи людини і громадянина. Принцип незалежності суддів означає процесуальну діяльність під час здійснення правосуддя в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Гарантії незалежності суддів – це передбачені належні засоби мінімізації та усунення негативних впливів на суддів під час відправлення ними правосуддя, спрямовані на ухвалення законного й обґрунтованого рішення[1].

Конституційний Суд України, ураховуючи приписи частини першої статті 55, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 124, частини першої статті 127 Конституції України, виснував, що приписами її статті 126 для запобігання будь-якому впливу на суддів усім їм гарантовано ідентичний рівень конституційної захищеності та однакові гарантії їх незалежності й недоторканності, засадничі підходи до забезпечення таких гарантій, і на цьому мають бути засновані закони України, що визначають судоустрій, судочинство та статус суддів[2].

Незалежність судді забезпечується, крім фінансових та організаційних заходів, процесуальними механізмами його діяльності. Процесуальна форма діяльності судді (колегії суддів) має виключити сторонній вплив на суддю. Це забезпечується через відповідне регулювання таких процесуальних інститутів, як склад суду, порядок ухвалення рішення в нарадчій кімнаті, порядок комунікації суду та заінтересованих осіб тощо.

Метою принципу таємниці нарадчої кімнати є відмежування судді (складу суду) від можливості впливу сторонніх осіб та надання суду можливості скласти свою думку у справі через необхідність самотнього міркування або міркування у складі колегії суддів.

Існування в Україні інституту нарадчої кімнати є однією з гарантій неупередженості та незалежності суддів та одним із запобіжників незаконного впливу на суддів під час ухвалення рішення за результатами розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі «Файндлей проти Великої Британії» наголосив, що для визначення того, чи може суд вважатися «незалежним» для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), до уваги, окрім іншого, слід взяти, зокрема, критерій існування захисних механізмів протидії зовнішньому впливу і те, чи складає трибунал враження незалежного (від 25 лютого 1997 року, § 73)[3].

Судді можуть підтримувати верховенство права та імплементовувати Конвенцію, лише якщо національне законодавство не позбавляє їх гарантій, необхідних відповідно до Конвенції щодо питань, які безпосередньо стосуються їхньої індивідуальної незалежності та безсторонності (рішення ЄСПЛ у справі «Гженда проти Польщі» від 15 березня 2022 року)[4].

Що стосується безпосередньо практики ЄСПЛ у частині забезпечення таємниці нарадчої кімнати, то ЄСПЛ розглядає це питання крізь призму дотримання процесуальних гарантій і справедливого судового розгляду в порядку статті 6 Конвенції. Зокрема, у рішенні у справі «Лобо Мачадо проти Португалії» від 20 лютого 1996 року ЄСПЛ під час розгляду трудового спору вважав своїм обов’язком підкреслити «велике значення ролі працівника прокуратури, реально взятої у цій справі, і навіть змісту й наслідків зроблених ним зауважень, що містили думку, за якою стояв авторитет самої прокуратури, і яка мала на меті дати раду Верховному суду та вплинути на нього. Беручи до уваги важливість рішення, винесеного Верховним судом, та характер думки заступника генерального прокурора, а також неможливість для заінтересованої особи бути поінформованим про неї до оголошення судової постанови та відповісти на неї, ЄСПЛ встановив порушення права заявника на дотримання принципу змагальності під час судового провадження у його справі. Отже, мало місце порушення статті 6 Конвенції. Порушення права на справедливий суд було посилено фактом присутності заступника генерального прокурора на засіданні Верховного суду за зачиненими дверима. Отже, прокурор скористався додатковою можливістю вкотре наполягти на своїй думці в нарадчій кімнаті, відчуваючи себе захищеним від будь-якого заперечення на кшталт змагальності»[5].

ЄСПЛ у рішенні у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року на стверджуване порушення статті 6 Конвенції через присутність прокурора в нарадчій кімнаті суду вказав на таке: «Своїм рішенням, винесеним 21 червня 1965 року після обговорення у нарадчій кімнаті, касаційний суд відкинув оскарження Делькура. Працівник відділу прокурорського нагляду Генеральної прокуратури при касаційному суді був присутній під час обговорення рішення у нарадчій кімнаті. 20 грудня 1965 року пан Делькур подав заяву до Комісії, посилаючись на порушення статей 5, 6, 7 та 14 ЄКПЛ. Комісія оголосила всі скарги неприйнятними за винятком тієї, що стосувалася присутності співробітника відділу прокурорського нагляду Генеральної прокуратури при касаційному суді під час обговорення рішення у нарадчій кімнаті. У ході розгляду Комісією справи по суті заявник скаржився, крім усього іншого, на те, що йому невідомо до початку судового засідання висновок відділу прокуратури при касаційному суді та на те, що йому не було надано останнього слова. Суд прийняв до розгляду нові скарги на тій підставі, що вони ставилися до ролі відділу прокурорського нагляду Генеральної прокуратури при касаційному суді. Насамперед, суд зазначив, що перегляд у касаційному порядку не виходять із поля дії статті 6-1 ЄКПЛ. Хоча касаційна інстанція лише підтверджує або відкидає рішення судді, який вирішує справу по суті, рішення, яке їй виносити, може виявитися головним для обвинуваченого. Щодо присутності працівника відділу прокурорського нагляду Генеральної прокуратури при касаційному суді при винесенні рішення у нарадчій кімнаті, Суд наголосив на його відповідності статті 39 постанови його Королівської величності від 15 березня 1815 року. Вивчивши завдання Касаційного суду Бельгії та відділу прокурорського нагляду Генеральної прокуратури при ньому, Суд дійшов висновку про відповідність вимогам статті 6-1 ЄКПЛ системи, встановленої статтею 39 постанови від 15 березня 1815 року. Щодо застосування її до цього випадку, Суд встановив відсутність підстав вважати, що відділ прокурорського нагляду Генеральної прокуратури при Касаційному суді не зміг дотриматися свого обов’язку бути неупередженим та незалежним. Суд відкинув “нові скарги” заявника, оскільки вони є безпідставними. Оскільки завдання відділу прокурорського контролю Генеральної прокуратури при Касаційному суді входило консультування суду та надання йому допомоги при нагляді за законністю оскаржуваних рішень, цілком природно, що його працівник виклав свою думку наприкінці судового засідання. Зважаючи на характер діловодства в Касаційному суді Бельгії, Суд дійшов висновку, що пан Делькур зміг скористатися правом на справедливий судовий розгляд своєї справи. Отже, статтю 6 ЄКПЛ порушено не було»[6].

Закон про статус суддів має на меті забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, яких кожна особа цілком законно очікує від судів та від кожного судді, якому довірено захист його / її прав. Він не повинен містити жодного положення та жодної процедури, які можуть похитнути довіру до такої компетентності, такої незалежності й такої неупередженості. Європейська хартія про статус суддів від 8–10 липня 1998 року містить положення, які можуть якнайкраще гарантувати реалізацію цих цілей. Її положення мають на меті підвищити рівень таких гарантій у різних європейських державах. Вони не можуть виправдати внесення змін, спрямованих на зниження рівня гарантій, уже досягнутих у відповідних державах, у національні закони[7].

ЄСПЛ виокремлює як основні чотири складники суддівської незалежності: спосіб призначення, строк повноважень, наявність гарантій проти зовнішнього тиску – включно з тиском у бюджетних питаннях – та те, чи правосуддя має вигляд незалежного й безстороннього[8].

Наявність достатніх ресурсів є істотним чинником забезпечення суддівської незалежності від інститутів державної влади та приватних суб’єктів, аби судівництво мало змогу здійснювати свої обов’язки в чесний та дієвий спосіб, завдяки чому в суспільстві укорінюється довіра до правосуддя й віра у правовладдя[9].

Вища рада правосуддя наголошує на тому, що незалежність суддів, їх неупередженість є запорукою незалежного суду, якому довіряє будь-який учасник судового процесу.

 

4.2. У пояснювальній записці до законопроєкту № 9445 зазначено, що питання ухвалення рішення суду є ключовим елементом будь-якого судочинства, тому що це результат судового розгляду, яким підбиваються підсумки всієї процесуальної діяльності суду, та є фінальним актом, яким завершується правосуддя. На думку суб’єктів права законодавчої ініціативи, інститут «нарадчої кімнати», який наразі є невід’ємною частиною відкритого судового процесу, станом на умови сьогодення має вигляд надмірного формалізму та не відповідає ні меті запровадження терміна «таємниця нарадчої кімнати», яка насамперед має передбачати заборону втручання та впливу на прийняття судового рішення, ні суті судової діяльності, яка передбачає здійснення ефективного правосуддя в розумні строки.

Водночас відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється. Отже, недоцільним є певне «спрощення» процедур судочинства особливо в умовах правового режиму воєнного стану, що заборонено частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

 

4.3. Нарадча кімната – це спеціально обладнане приміщення, доступ до якого заборонений будь-якій особі, крім складу суду, що розглядав справу. Водночас визначальним, на думку Вищої ради правосуддя, для характеристики того чи іншого приміщення як нарадчої кімнати є обладнання такого приміщення всім необхідним для того, щоб у суду була технічна можливість проаналізувати матеріали справи, зосередитися на ухваленні судового рішення та мати можливість його виготовити за обмеженого доступу саме в цей момент сторонніх осіб. Відповідно до норм процесуального права це має бути приміщення, яке спеціально обладнане лише для цієї мети та не може використовуватися за іншим призначенням, що є необхідним і має місце в багатьох судах.

У більшості приміщень судів не вистачає обладнаних нарадчих кімнат у необхідній кількості, але це не перешкоджає використанню робочого кабінету судді як нарадчої кімнати. Визначальним є те, що таке приміщення має бути розташоване у приміщенні суду.

У той же час недостатнє організаційне забезпечення суддів приміщеннями нарадчої кімнати не може слугувати аргументом ліквідації інституту нарадчої кімнати, оскільки відповідно до частини першої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Вища рада правосуддя поділяє необхідність захисту таємниці ухвалення судового рішення, водночас вважає помилковим висновок про зайву формальність інституту нарадчої кімнати, оскільки багаторічна практика доводить його ефективність, з урахуванням усіх стадій судового процесу, визначених процесуальним законом, у їх взаємозв’язку.

Суд ухвалює рішення після стадії судових дебатів, яка дає учасникам справи можливість ще раз висловитись і переконати суд, що саме їхні вимоги підлягають задоволенню. Крім того, зазначена стадія судового процесу сприяє судді або колегії суддів в ухваленні рішення у справі, що розглядається.

Судові дебати – та стадія судового процесу, яка забезпечує реальне дотримання принципу змагальності, що є однією із засад судочинства, оскільки спір у судовому порядку вирішується на підставі вимог та аргументів, які надаються суду для ухвалення законного та справедливого рішення. Змагальність у судовому процесі, дійсно, містить низку характерних ознак, які сприяють забезпеченню справедливого та об’єктивного розгляду справи.

З огляду на наведене вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення остаточного рішення у справі є важливою стадією, яка дає можливість одразу після завершення судового процесу надати оцінку доказам у справі, зважити доводи та аргументи сторін. Одночасно, наприклад, частиною другою статті 244 ЦПК України передбачено, що якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.

Законопроєкт № 9445 не передбачає, як саме буде розв’язана ця процесуальна проблема в разі оголошення судом про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Зазначене також стосується ухвал, постановлених у нарадчій кімнаті.

Більше того, для суддів, які не мають великого досвіду розгляду судових справ, важливим, з точки зору уникнення суддівських помилок, є збереження можливості усамітнитись у нарадчій кімнаті для правильного вирішення навіть процесуального питання.

 

4.4. Вища рада правосуддя вважає важливим акцентувати, що суди всіх інстанцій та спеціалізацій розглядають справи, зокрема, колегіально, а тому нарадча кімната є таким інструментом, який дає суддям, які входять до складу колегії, можливість обговорити обставини справи та ухвалити судове рішення. У той же час, ураховуючи те, що матеріали справи перебувають у головуючого у справі судді-доповідача, склад суду має впевненість та переконання в тому, що не лише ніхто не втрутиться в процес обговорення обставин справи, а й не набуде розголосу думка кожного судді, висловлена під час такої наради.

Вихід суду до нарадчої кімнати, як уже зазначалося, відбувається безпосередньо після судових дебатів, що, крім мети збереження чіткості сприйняття всього того, що відбулося в судовому засіданні, дає змогу уникнути шаблонності справ, забезпечити індивідуальний підхід до її вирішення, можливість зосередитися на окремих деталях. Саме у зв’язку з цим дотримання правила щодо певної процедури ухвалення судового рішення має зберігатися й для випадків, коли суд здійснює розгляд справи одноособово. У цьому разі вказане дає судді (колегії суддів) можливість усамітнено подумати, не зазнаючи жодного впливу. Адже навіть ухвалення вступної та резолютивної частин судового рішення негайно після судового розгляду відбувається, по суті, під «впливом» емоцій учасників справи. Суддя в нарадчій кімнаті повинен спокійно «відкинути» все зайве й ухвалити зважене, справедливе судове рішення.

Наведене обмежує суддю у спілкуванні зі сторонніми особами й, відповідно, не лише виключає можливість впливу на них, а й створює додаткові зобов’язання відсторонитися від «власних та сторонніх проблем» і зосередитися виключно на процесі усунення стану невизначеності, який існує між учасниками процесу, та ухвалити судове рішення, керуючись внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Водночас суддя повинен не лише сформулювати остаточний результат, а й віднайти з урахуванням обставин справи та наявних у матеріалах доказів його логічне, з точки зору норм права, та зрозуміле для учасників справи обґрунтування. Незважаючи на те, що після виходу з нарадчої кімнати можуть бути проголошені лише вступна та резолютивна частини судового рішення, суддя вже повинен мати чітке усвідомлення щодо мотивування досягнутого результату, оскільки судове рішення не підлягає зміні після його проголошення.

 

4.5. Як аргумент необхідності внесення наведених вище змін, а також необхідності вилучення інституту нарадчої кімнати з процесуального законодавства автори законопроєкту № 9445 наводять аналіз процесуального законодавства провідних європейських держав, а також Сполучених Штатів Америки, Канади та Великої Британії.

Іноземні правопорядки дійсно містять такий інструмент незалежності судді, як таємниця наради суддів або таємниця ухвалення судового рішення. Водночас від інституту нарадчої кімнати зазначені в пояснювальній записці держави не відмовились.

Вища рада правосуддя не заперечує необхідності вдосконалення процесуальних інститутів, зокрема інституту нарадчої кімнати, але робити це необхідно системно та виважено.

Успішність закордонного досвіду оголошення перерви для складення повного тексту судового рішення, а не вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, як це відбувається в Україні, полягає в тому, що більшість держав, про які йдеться в пояснювальній записці до законопроєкту № 9445, не мають тих проблем, що постали нині перед Україною. Насамперед ідеться про збройну агресію російської федерації проти України.

У цих державах також немає проблем з надмірним і нерівномірним навантаженням суддів, зі значною кількістю вакантних посад суддів першої та апеляційної інстанцій; судді мають усі умови для нормального функціонування, зокрема в частині забезпечення помічниками.

У разі, коли в Україні зникнуть загрози війни та буде досягнуто європейського рівня судового навантаження, то, поза сумнівів, варто повернутися до експертного обговорення можливості заміни інституту нарадчої кімнати на інший відповідний інститут.

 

4.6. Відповідно до частини п’ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується, зокрема, порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення.

Згідно із частиною сьомою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний, зокрема, не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання.

Пунктом 5 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав умисного або внаслідок недбалості розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати.

Нелогічною в законопроєкті № 9445 є пропозиція, за якою інститут нарадчої кімнати у ЦПК України, ГПК України, КАС України замінено на інститут таємниці ухвалення судового рішення, але положення Кримінального процесуального кодексу України не зазнали змін за аналогічної судової діяльності (частина третя статті 61, пункт 7 частини другої статті 65, частина третя статті 81, частина перша статті 89, пункт 5 частини першої статті 108, частина восьма статті 224, частина перша статті 366, частини перша, третя, четверта статті 367, частини друга, третя, четверта статті 371, частина друга статті 372, частина друга статті 375, частина перша статті 376, частина п’ята статті 387, частина друга статті 390, частина п’ята статті 405, частина п’ята статті 434, частина п’ята статті 469, частина третя статті 512). Більше того, інститут нарадчої кімнати залишено без змін у діяльності дисциплінарного органу – Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя та Вищої ради правосуддя (частина п’ята статті 33, частина третя статті 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

На необхідність збереження таємниці нарадчої кімнати вказують правові висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 460/2869/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/797/18, від 15 березня 2021 року у справі № 441/701/17, від 1 лютого 2022 року у справі № 826/5283/16, від 12 квітня 2021 року у справі № 761/42275/17, від 14 травня 2018 року у справі № 800/17/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 265/7387/15-к, від 24 лютого 2020 року у справі № 128/2455/15-к.

 

4.7. У законопроєкті № 9445 не враховано специфіки різних видів судових проваджень та колегіальності розгляду справ у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Запропонована в законопроєкті № 9445 стадія ухвалення судового рішення, яка покликана замінити інститут нарадчої кімнати, жодним чином не нівелює, а навпаки, посилює ризик впливу на суддю чи колегію суддів, оскільки суттєво змінюється процес ухвалення рішення (постановлення ухвали) у справі. Зокрема, процедура виходу судді або колегії суддів до нарадчої кімнати безпосередньо відразу після стадії судових дебатів передбачає перебування суддів в окремому від сторін та працівників апарату суду приміщенні, без можливості доступу до суддів.

Якщо буде схвалено законодавчу ініціативу, передбачену у законопроєкті № 9445, судді залишатимуть зал судових засідань після судових дебатів, оголосивши про перехід до стадії ухвалення судового рішення, відповідно, на думку Вищої ради правосуддя, судді не убезпечені від стороннього впливу під час ухвалення рішення у справі, оскільки такий процес буде більш тривалим.

Крім того, у законопроєкті № 9445 запропоновано внесення змін до пункту 5 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема регламентується обов’язок суддів (колегії суддів) не розголошувати відомостей, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю ухвалення судового рішення і закритого судового засідання. Змінами до статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено підставу притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці ухвалення судового рішення, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи в закритому судовому засіданні.

Вища рада правосуддя звертає увагу на ту обставину, що, ухвалюючи рішення, вийшовши до нарадчої кімнати, суддя або колегія суддів організаційно абсолютно убезпечені від зовнішнього впливу, оскільки нарадча кімната дає суддям можливість вільно висловлювати свої міркування з будь-якого питання, що обговорюється, відстоювати їх, голосувати за те рішення, яке вони вважають правильним.

Крім того, незрозумілим залишається фактичне місце перебування судді або колегії суддів під час цієї стадії судового процесу. На думку Вищої ради правосуддя, визначення місця ухвалення рішення – приміщення суду, нівелю поняття «таємниця» ухвалення судового рішення.

Вища рада правосуддя також акцентує на тому, що частими є випадки, коли судді перебувають в одному кабінеті з помічниками та секретарями судового засідання або іншими суддями. Ця обставина створює серйозні перешкоди для реальної можливості збереження таємниці ухвалення судового рішення, особливо в умовах необхідності обговорення колегією суддів обставин справи, щодо якої ухвалюється остаточне рішення.

З огляду на наведене та враховуючи те, що в законопроєкті № 9445 передбачено дисциплінарну відповідальність судді за порушення таємниці ухвалення судового рішення, Вища рада правосуддя вважає, що така норма підлягає суттєвому доопрацюванню з метою її належної реалізації на практиці.

Вища рада правосуддя переконана, що нарадча кімната є історичним атрибутом судового процесу, який беззаперечно має важливе практичне призначення, та одним із методів збереження незалежності судді.

Положення частини другої статті 126 Конституції України про заборону впливу на суддів у будь-який спосіб слід розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку зі здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до ухвалення неправосудного рішення тощо.

Відправлення правосуддя має бути не лише неупередженим, а й сприйматися таким з точки зору стороннього спостерігача, у громадськості не повинно бути сумнівів щодо цього.

Відсутність можливості процесуального «усамітнення» судді або колегії суддів для обговорення обставин справи істотно впливає на підвищення корупційних ризиків, ризиків спроб впливу на суддів, що, своєю чергою, беззаперечно впливає на авторитет правосуддя в Україні.

Конституційний Суд України в Рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 урахував свої попередні юридичні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, та виснував, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Принцип незалежності суду означає можливість конкретного судді ухвалювати рішення без будь-якого впливу, лише крізь призму власного аналізу, знань, вимог законодавства та внутрішнього переконання.

 

Висновок: з огляду на наведене, з метою сприяння підвищенню довіри до судової влади України, забезпечення її авторитету та незалежності, а також для необхідності дотримання гарантій суддів Вища рада правосуддя вважає недостатньо аргументованими зміну стадій судового процесу і, як наслідок, заміну інституту нарадчої кімнати на інститут таємниці ухвалення рішення.

Наведене зумовлює потребу в більш системному й детальному регламентуванні підходів щодо охорони таємниці ухвалення судового рішення з урахуванням специфіки різних видів судових проваджень та особливостей інстанційності розгляду справ.

 

Вища рада правосуддя не підтримує законопроєкт № 9445 у запропонованій редакції.