Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа Олександра Івановича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

9 травня 2024 року на електронну адресу Вищої ради правосуддя (вх. № 1891/0/6-24) надійшла скарга судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 10 травня 2024 року доповідачем щодо вказаного матеріалу визначено члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

13 травня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла паперова копія скарги судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Скарга судді Гнипа О.І. подана з дотриманням вимог та строків, установлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами перевірки вказаної скарги член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. дійшов висновку про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24.

Суддів Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. та Смагу С.В. повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У засіданні Вищої ради правосуддя 16 липня 2024 року у режимі відеоконференції взяли участь судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнип О.І., Смага С.В.

Суддя Семенівського районного суду Чернігівської області Гнип О.І. підтримав подану ним скаргу на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 з наведених у ній підстав.

Суддя Семенівського районного суду Чернігівської області Смага С.В. проти задоволення скарги судді Гнипа О.І. заперечував, вважав, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 є законним та обґрунтованим.

Вища рада правосуддя, дослідивши скаргу судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І., матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., суддів Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І., Смагу С.В., установила таке.

Відомості про суддю Гнипа О.І.

Гнип Олександр Іванович Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 11/2007 призначений на посаду судді Семенівського районного суду Чернігівської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 12 січня 2012 року № 4323-VI обраний суддею цього суду безстроково.

Із характеристики, яку надав голова Чернігівського апеляційного суду Салай Г.А., убачається, що суддя Гнип О.І. зарекомендував себе як досвідчений, працелюбний та дисциплінований суддя, вивчає законодавство, судову практику, постійно підвищує свій фаховий рівень, користується авторитетом у працівників апарату суду.

На офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя відсутні відомості про притягнення судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. до дисциплінарної відповідальності.

Стислий зміст дисциплінарних скарг (повідомлень). Підстави для відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 24 січня 2023 року (вх. № 30/0/6-23) надійшло повідомлення судді Семенівського районного суду Чернігівської області Смаги С.В. про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя з боку судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І.

У повідомленні суддя Смага С.В. вказує, що 16 січня 2023 року йому надійшла для розгляду заява судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. про самовідвід від розгляду клопотання засудженого ОСОБА1 про тимчасове залишення його в слідчому ізоляторі під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження під час виконання вироку в об’єднаному кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ____ за обвинуваченням ОСОБА1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (справа № 744/199/18, провадження № 1-в/744/19/2022).

Суддя Смага С.В. зауважує, що суддя Гнип О.І. повторно заявив такий самовідвід, з посиланням на ті самі підстави для самовідводу, які зазначалися у його первісній заяві про самовідвід у цьому провадженні, у задоволенні якої ухвалою Семенівського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2023 року відмовлено.

Незважаючи на вказані обставини, в заяві про самовідвід від 16 січня 2023 року суддя Гнип О.І., крім повторного зазначення тих самих обставин, на які він посилався раніше, зазначає обставини, які ображають та принижують суддю Смагу С.В., та фактично висловлює незгоду з ухвалою суду від 11 січня 2023 року.

Зокрема, суддя Гнип О.І. наголошує, що суддя Смага С.В. неспроможний забезпечити об’єктивне вирішення цього самовідводу. Як наголошує суддя Смага С.В., суддя Гнип О.І. безпідставно поширює образливу, наклепницьку інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, безпідставно надає принизливу оцінку його професійній діяльності судді, професійним та моральним якостям. У заяві про самовідвід суддя Гнип О.І. безпідставно висловлює сумніви в неупередженості судді Смаги С.В., стверджує, що він має заявити самовідвід від розгляду цієї заяви про самовідвід, що вказує на спробу протиправного впливу.

21 лютого 2023 року (вх. № 30/1/6-23) до Вищої ради правосуддя надійшло повідомлення судді Смаги С.В., у якому він вказує, що суддя Гнип О.І. після постановлення ухвали суду від 1 лютого 2023 року, якою відмовлено в задоволенні попередньої заяви про самовідвід, втретє подав заяву про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА1 та цю заяву оголосив засудженому в судовому засіданні.

У заяві про самовідвід від 9 лютого 2023 року суддя Гнип О.І., як зауважує суддя Смага С.В., знову висловлює в образливій та принизливій формі свою незгоду із процесуальним рішенням, свої сумніви в неупередженості судді Смаги С.В. та стверджує, що Смага С.В. не спроможний об’єктивно розглянути його заяву про самовідвід.

Суддя Смага С.В. також вказує, що суддя Гнип О.І. у судовому засіданні повідомив учасникам провадження про можливість заявлення йому відводу, налаштовує їх проти нього.

6 березня 2023 року (вх. № 30/2/6-23), 5 квітня 2023 року (вх. № 30/3/6-23), 26 квітня 2023 року (вх. № 30/4/6-23) до Вищої ради правосуддя надійшли чергові повідомлення судді Семенівського районного суду Чернігівської області Смаги С.В. щодо обставин неодноразового заявлення суддею Гнипом О.І. самовідводу від розгляду клопотання ОСОБА1. Суддя Смага С.В. посилався на те, що під час заявлення самовідводу суддя Гнип О.І. продовжує дискредитувати його перед учасниками судового провадження та фактично хоче примусити його ухвалити судове рішення, яке, на його переконання, буде суперечити закону.

Відповідно до частини третьої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» повідомлення судді про втручання в діяльність щодо здійснення правосуддя іншим суддею розглядається в порядку, визначеному цим Законом для розгляду дисциплінарної скарги, тому розгляд повідомлень судді Смаги С.В. від 24 січня 2023 року, від 21 лютого 2023 року, від 6 березня 2023 року, від 5 квітня 2023 року, від 26 квітня 2023 року здійснювався в порядку дисциплінарного провадження.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2024 року № 505/3дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. з підстав можливої наявності в його діях ознак складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу); безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів).

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2024 року № 505/3дп/15-24 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за скаргами (повідомленнями про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя) судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. від 29 травня 2023 року № 424/0/6-23, від 8 червня 2023 року № 424/1/6-23, від 16 червня 2023 року № 424/2/6-23 щодо судді Семенівського районного суду Чернігівської області Смаги С.В.

Відмовляючи у відкритті дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, виходила із того, що доводи, викладені суддею Гнипом О.І. на обґрунтування власних повідомлень про втручання в його діяльність, фактично вказують на його незгоду зі зверненнями Смаги С.В. до Вищої ради правосуддя з повідомленнями про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя, з мотивами ухвал судді Семенівського районного суду Чернігівської області Смаги С.В., якими відмовлено в задоволенні його заяв про самовідвід або залишено їх без розгляду. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також зауважила, що дисциплінарні скарги судді Гнипа О.І. в частині допущення суддею Смагою С.В. неетичної поведінки аналогічні мотивам його заяв про самовідвід, не містять посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені ним відомості та чітко і переконливо вказують на допущення суддею Смагою С.В. дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Фактичні обставини, установлені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи

Під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Гнипа О.І. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

Вироком Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року (головуючий суддя Гнип О.І.) ОСОБА1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 289 КК України та призначено покарання за частиною другою статті 185 КК України − у виді арешту на строк п’ять місяців, за частиною другою 289 КК України − у виді позбавлення волі на строк вісім років без конфіскації майна. На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворими призначено ОСОБА1 за сукупністю злочинів за цим вироком остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років без конфіскації майна.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА1 залишено без задоволення, а вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року щодо нього – без змін.

11 травня 2021 року до Семенівського районного суду Чернігівської області надійшла заява засудженого ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду від 23 травня 2018 року, в якій він, зокрема, висловив прохання скасувати цей вирок у частині визнання його винуватим за частиною другою статті 289 КК України з тих підстав, що йому вірогідно відомі відомості про можливе зізнання іншої особи у вчиненні діяння, за яке його засуджено за частиною другою статті 289 КК України, а також вказав про нез’ясування обставин щодо впливу на нього певного працівника поліції й можливих показань свідка.

Вироком Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року (суддя Гнип О.І.) заяву засудженого ОСОБА1 про перегляд вироку суду від 23 травня 2018 року за нововиявленими обставинами задоволено повністю. Скасовано вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року щодо ОСОБА1 повністю. ОСОБА1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК України, та призначено покарання у виді арешту на строк п’ять місяців. У пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України, ОСОБА1 визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діяннях складу вказаного кримінального правопорушення.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року задоволено апеляційну скаргу прокурора Новгород-Сіверської окружної прокуратури та скасовано вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року щодо ОСОБА1, призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву засудженого про перегляд вироку суду від 23 травня 2018 року за нововиявленими обставинами, не обґрунтував, чому показання свідків, про яких засуджений зазначив у заяві та які допитані судом, є нововиявленою обставиною в розумінні статті 459 КПК України, про що не зазначено і в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, як і про здійснення на нього тиску правоохоронними органами під час досудового розслідування, що свідчить про невідповідність заяви засудженого вимогам статті 462 КПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що про наведені в заяві засудженого обставини було відомо з початку досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження, у тому числі і під час перегляду вироку суду в суді апеляційної інстанції, а отже, їх не можна вважати нововиявленими.

Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за правовою природою не є повторним розглядом справи по суті, повторною апеляцією чи касацією, не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та усунення суперечностей у доказах. У цьому випадку суд лише перевіряє наявність передбачених у частині другій статті 459 КПК України обставин, на які учасники судового провадження посилаються як на нововиявлені, та надає оцінку тому, чи могли вказані обставини, що не були відомі суду на день розгляду справи, вплинути на правильність рішення суду, яке належить переглянути.

Крім того, як убачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції фактично здійснив повний перегляд обставин ухвалення вироку Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року, який набрав законної сили, та відхилив низку доказів, якими було обґрунтовано зазначений вирок суду.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 10 лютого 2022 року наголосив, що ні засуджений, ні його захисник, зазначаючи про недопустимість доказів та відсутність доказів вини ОСОБА1, не вказували на неправдивість показань обвинуваченого, наданих суду під час першого судового розгляду, відповідно до яких свою вину у вчиненні всіх інкримінованих йому злочинів він визнавав повністю, добровільно, послідовно та детально розповів про обставини вчинення всіх злочинів, удаючись до конкретизації, які були відомі лише йому. Ці показання суд сприймав безпосередньо в суді відповідно до статті 32 КПК України та обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів засудженого щодо здійснення на нього тиску поліцейським, а лише зазначив про проведення досудового розслідування обставин щодо незаконних, на думку засудженого ОСОБА1, діянь поліцейського.

З-поміж іншого, Чернігівський апеляційний суд констатував порушення судом першої інстанції вимог статті 466 КПК України, оскільки суд першої інстанції досліджував докази, про які не було зазначено в заяві засудженого про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами.

Після скасування вироку суду від 16 листопада 2021 року матеріали кримінального провадження за заявою засудженого ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами обвинувального вироку Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року надійшли до провадження судді Смаги С.В.

Матеріали справи за заявою ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду від 23 травня 2018 року, тобто судове провадження, у якому суд апеляційної інстанції скасував вирок суду від 16 листопада 2021 року, у провадженні судді Гнипа О.І. не перебували.

22 листопада 2022 року до Семенівського районного суду Чернігівської області надійшло клопотання ОСОБА1 про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи № 744/199/18, у якій вироком Семенівського районного суду Чернігівської області його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 289 КК України. У цьому самому клопотанні ОСОБА1 просив суд на період ознайомлення з матеріалами кримінального провадження тимчасово залишити його в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№ 31)».

Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду справу № 744/199/18 (провадження № 1-в/744/19/2022) за клопотанням ОСОБА1 передано судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипу О.І. Підставою передачі справи судді Гнипу О.І. уповноваженою особою апарату суду у протоколі вказано «У порядку виконання».

25 листопада 2022 року суддя Гнип О.І. заявив самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА1. У заяві суддя Гнип О.І. посилався на порушення вимог частини третьої статті 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) в частині неавтоматизованого визначення складу суду. Зокрема, зазначив, що скасування вироку суду від 16 листопада 2021 року, ухваленого під його головуванням, вказувало на неможливість його повторної участі в розгляді провадження та розгляду цього клопотання, оскільки в нього склалося стійке переконання щодо невинуватості засудженого.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву судді Гнипа О.І. про самовідвід цього самого дня розподілено судді Смазі С.В.

Ухвалою судді Смаги С.В. від 28 листопада 2022 року заяву судді Гнипа О.І. про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА1 призначено до розгляду на 30 листопада 2022 року.

У подальшому розгляд заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід неодноразово відкладався та призначався на 5, 8, 21, 28 грудня 2022 року, 9, 10 січня 2023 року. Розгляд заяви відкладався за клопотанням прокурора про необхідність з’ясувати думку засудженого щодо заявленого суддею Гнипом О.І. самовідводу, у зв’язку з неявкою засудженого, необхідністю залучення захисника.

У судовому засіданні 10 січня 2023 року засуджений ОСОБА1 заперечував щодо задоволення заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід.

Ухвалою судді Смаги С.В. від 11 січня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід. Суддя Смага С.В. установив, що в межах кримінального провадження ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року було скасовано ухвалений під головуванням судді Гнипа О.І. вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року за результатами розгляду заяви засудженого ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Суддя Смага С.В. вказав, що після скасування вироку суду від 16 листопада 2021 року розглядав заяву ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами. Водночас вирок Семенівського районного суду Чернігівської області, ухвалений під головуванням судді Гнипа О.І., від 23 травня 2018 року не скасовано. Зазначений вирок суду перебуває на стадії виконання.

В ухвалі суддя Смага С.В. також вказав, що провадження з передбачених статтею 537 КПК України питань, що вирішуються судом під час виконання вироків, які є чинними, не можуть вважатися новими судовими провадженнями після скасування вироку суду першої інстанції, тому відсутні підстави для відводу (самовідводу) судді на підставі частини другої статті 76 КПК України. Незгода судді Гнипа О.І. з окремими положеннями ухваленого ним вироку, який набрав законної сили та є чинним, не може викликати сумнів у його неупередженості під час розгляду питань щодо виконання вироку суду, оскільки під час вирішення таких питань не надається правова оцінка кваліфікації дій засудженого та не аналізується ступінь його винуватості або невинуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Відповідно до абзацу дев’ятого підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі – Положення) раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються також клопотання про вирішення питань, пов’язаних з виконанням вироку, у судових справах, які розглянуті цим судом. Підпункт 2.3.47 пункту 2.3 Положення, зважаючи на його зміст, застосовується тільки у разі відсутності судді (перебування судді у відрядженні, у відпустці, у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю), тобто тоді, коли суддя відсутній на робочому місці. 22 листопада 2022 року суддя Гнип О.І. перебував на робочому місці, що підтверджувалося протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, а отже, не було підстав для застосування положень підпункту 2.3.47 пункту 2.3 Положення, тому не вбачалося порушень вимог частини третьої статті 35 КПК України в діях працівників апарату Семенівського районного суду Чернігівської області під час передачі клопотання засудженого ОСОБА1 раніше визначеному головуючому судді.

Відмовляючи в задоволенні заяви про самовідвід, суддя Смага С.В. зауважив, що розгляд суддею Гнипом О.І. клопотання засудженого про тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі не суперечить чинному законодавству, та вказав, що суддя не може брати участі в новому провадженні в суді першої інстанції, вирок у якому, ухвалений цим суддею, скасовано та справу скеровано до суду на новий розгляд, а не у провадженнях щодо вирішення питань, які вирішуються судом під час виконання вироку.

Законодавець, визначаючи в розділі 8 КПК України та Положенні норми про те, що розподіл у суді справ щодо питань, пов’язаних із виконанням вироку, здійснюється раніше визначеному судді, виключив можливість сумніву в неупередженості судді, що раніше ухвалював вирок суду під час розгляду цим самим суддею питань, пов’язаних із виконанням вироку.

За таких обставин суддя Смага С.В. дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 75, 76 КПК України, які виключали б можливість участі судді Гнипа О.І. у розгляді клопотання засудженого та були б перешкодою для справедливого, безстороннього розгляду і вирішення зазначеного провадження за клопотанням засудженого відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Крім того, суддя Смага С.В. дійшов висновку, що обставини, зазначені суддею Гнипом О.І. в заяві про самовідвід, не ґрунтуються на положеннях статей 75, 76 КПК України, а подальша його участь у розгляді справи не буде становити порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

16 січня 2023 року суддя Гнип О.І. повторно звернувся із заявою про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА1.

У повторній заяві суддя Гнип О.І., окрім мотивів, які наводив у своїй попередній заяві від 25 листопада 2022 року та додаткових поясненнях від 28 листопада 2022 року, вказав, що він глибокого переконаний у тому, що суддя Смага С.В. «не спроможний забезпечити об’єктивне вирішення і даного самовідводу через створення ним же ідеї неприязних зі мною відносин, яку він намагається поширити, нав’язати працівникам апарату суду, учасникам судових справ», а також зазначив, що «у судді Смаги С.В. є особисте жадання (в тому числі шляхом ухвалення судових рішень) спричинити мені неприємності у праці будь-якими способами через непереборне бажання обійняти посаду голови суду й усунення мене від виконання обов’язків голови Семенівського районного суду Чернігівської області». Суддя Гнип О.І. посилався на те, що у 2016 році суддя Смага С.В. намагався завуальовано «продавити» під час бесід із ним питання про поновлення його рідного брата на роботі, у 2017 році налаштовував проти нього помічника судді, яка з ним працювала, восени 2020 року намагався влаштувати з ним бійку та нецензурно лаявся, під час розподілу клопотання ОСОБА1 залякував працівників апарату суду, перед розглядом його заяви про відвід нецензурно лаявся у своєму кабінеті, не допустив у судове засідання матір засудженого, напередодні розгляду заяви про самовідвід (9 січня 2023 року) розпивав міцні напої, допускав позапроцесуальне спілкування з працівниками прокуратури. Суддя Гнип О.І. також зауважував, що суддя Смага С.В., постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні його заяви про самовідвід, демонструє працівникам апарату суду можливість зухвалого порушення закону. У заяві він зазначив, що не бажає надавати пояснення із вказаних питань у судовому засіданні відповідно до частини першої статті 63 Конституції України.

16 січня 2023 року ця заява про самовідвід надійшла до провадження судді Смаги С.В.

31 січня 2023 року суддя Смага С.В., заслухавши думку засудженого ОСОБА1 та його захисника, вийшов до нарадчої кімнати. 1 лютого 2023 року після виходу з нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід. В ухвалі суду від 1 лютого 2023 року суддя Смага С.В. зазначив, що ухвалою суду від 11 січня 2023 року, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід, відсутні правові підстави для задоволення заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід від 16 січня 2023 року. Суддя Смага С.В. зауважив, що участь судді Гнипа О.І. в розгляді вказаного провадження не буде порушенням статті 6 Конвенції.

Ухвалою судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. від 3 лютого 2023 року клопотання ОСОБА1 призначено до розгляду на 9 лютого 2023 року в режимі відеоконференції з Державною установою «Коростенська виправна колонія (№ 71)».

7 лютого 2023 року на адресу суду надійшла заява засудженого ОСОБА1, у якій він просив розглянути його клопотання про залишення у слідчому ізоляторі без його участі. Засуджений поклався на розсуд суду щодо вирішення цього клопотання.

У судовому засіданні 9 лютого 2023 року суддя Гнип О.І. після відкриття судового засідання, з’ясування явки учасників судового процесу оголосив заяву про самовідвід та відклав розгляд клопотання ОСОБА1 до вирішення його заяви про самовідвід.

У заяві про самовідвід від 9 лютого 2023 року суддя Гнип О.І. посилався на обставини, аналогічні зазначеним у його заявах про самовідвід від 25 листопада 2022 року та від 16 січня 2023 року. Крім того, суддя Гнип О.І. вказав, що ухвала суду від 1 лютого 2023 року не містила мотивів для відмови в задоволенні його заяви від 16 січня 2023 року, суд розглянув його заяви за відсутності прокурора, участь якого відповідно до статті 81 КПК України під час вирішення цього питання була обов’язковою. Суддя Гнип О.І. у цій заяві також повідомив, що не бажає надавати пояснення в судовому засіданні згідно із частиною першою статті 63 Конституції України.

9 лютого 2023 року заява судді Гнипа О.І. про самовідвід надійшла до провадження судді Смаги С.В.

Ухвалою судді Смаги С.В. від 20 лютого 2023 року заяву судді Гнипа О.І. про самовідвід залишено без розгляду.

З ухвали від 20 лютого 2023 року вбачається, що за результатами розгляду заяви судді Гнипа О.І., дослідження матеріалів справи суддя Смага С.В. встановив, що суддя Гнип О.І. двічі заявляв самовідвід з одних і тих самих підстав, тому нову його заяву про самовідвід у цьому провадженні необхідно вважати повторно заявленим відводом відповідно до положень частини четвертої статті 81 КПК України. Суддя Смага С.В. також зауважив, що КПК України не містить окремого положення, у якому було б визначення поняття «зловживання процесуальними правами», проте Верховний Суд у рішеннях неодноразово наголошував, що заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі види судочинства.

21 лютого 2023 року суддя Гнип О.І. призначив до розгляду клопотання ОСОБА1 на 28 лютого 2023 року в режимі відеоконференції з Державною установою «Коростенська виправна колонія (№ 71)».

28 лютого 2023 року суддя Гнип О.І. повторно у присутності сторін у справі оголосив чергову заяву про самовідвід. У заяві про самовідвід від 28 лютого 2023 року суддя Гнип О.І. як на підставу для самовідводу посилався на обставини, зазначені в його заявах про самовідвід від 25 листопада 2022 року, від 16 січня 2023 року та від 9 лютого 2023 року. Водночас у заяві від 28 лютого 2023 року суддя Гнип О.І. зауважив, що останню його заяву суд розглянув за відсутності засудженого та прокурора, тобто суддя Смага С.В. не виконав вимог статті 81 КПК України. У цій заяві суддя Гнип О.І. повідомляв, що бажає бути завчасно повідомленим про її розгляд.

Цього самого дня заява судді Гнипа О.І. надійшла до провадження судді Смаги С.В., призначена до розгляду на 10 березня 2023 року. Із копій матеріалів справи вбачається, що суддя Гнип О.І. повідомлений про розгляд його заяви під розписку 6 березня 2023 року (а. с. 135).

6 березня 2023 року суддя Гнип О.І. надав судді Смазі С.В. пояснення, у яких зауважив, що у врученій йому повістці не зазначено його статусу, що свідчить про неповагу до його статусу судді. Суддя Гнип О.І. наголосив, що, «враховуючи небезстороннє відношення до мене з боку судді Смаги С.В.», не бажає надавати пояснення в судовому засіданні 10 березня 2023 року.

8 березня 2023 року суддя Гнип О.І. надав судді Смазі С.В. заяву, в якій повідомив про неправомірні, на його думку, дії секретаря судового засідання, яка повторно намагалася вручити йому судову повістку про виклик у судове засідання 10 березня 2023 року, та зазначив, що в автоматизованій системі документообігу суду жодного виклику на його адресу не зареєстровано. До заяви суддя Гнип О.І. долучив скриншот обліково-статистичної картки справи, яка перебувала у провадженні судді Смаги С.В., та копію відповідної повістки.

10 березня 2023 року суд задовольнив клопотання засудженого ОСОБА1 про залучення захисника, про що постановив відповідну ухвалу, та відклав розгляд заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід на 26 березня 2023 року. Суддя Гнип О.І. був повідомлений про розгляд його заяви, що підтверджується відповідною розпискою.

16 березня 2023 року розгляд заяви судді Гнипа О.І. відкладено на 24 березня 2023 року у зв’язку з відсутністю інтернет-з’єднання з Державною установою «Коростенська виправна колонія (№ 71)». Суддя Гнип О.І. був повідомлений про розгляд його заяви, що вбачається з відповідної розписки.

24 березня 2023 року суддя Смага С.В. постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. про самовідвід, оскільки заявлений вчетверте самовідвід мав ознаки зловживання правом на самовідвід із метою затягування розгляду кримінального провадження.

27 березня 2023 року суддя Гнип О.І. вкотре подав заяву про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА1, яка містила мотиви, аналогічні зазначеним у попередніх заявах, та твердження про недопущення ним зловживання його правом з мотивів, заявлених ним у поданих раніше заявах.

Цього самого дня заява судді Гнипа О.І. надійшла до провадження судді Смаги С.В.

Ухвалою судді Смаги С.В. від 5 квітня 2023 року залишено без розгляду заяву судді Гнипа О.І. від 27 березня 2023 року про самовідвід, оскільки у вказаному провадженні за клопотанням засудженого ОСОБА1 про тимчасове залишення його в слідчому ізоляторі суддя Гнип О.І. вже чотири рази заявляв самовідвід з одних і тих самих підстав, тому п’яту його заяву про самовідвід у цьому провадженні необхідно вважати повторно заявленим відводом відповідно до положень частини четвертої статті 81 КПК України. Суддя Смага С.В. також констатував, що заявлення суддею Гнипом О.І. самовідводу є зложиванням правом на самовідвід із метою затягування розгляду кримінального провадження.

10 квітня 2023 року суддя Гнип О.І. постановив ухвалу про проведення судового засідання з розгляду клопотання засудженого ОСОБА1, запланованого на 17 квітня 2023 року, у режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 17 квітня 2023 року суддя Гнип О.І. заявив черговий самовідвід, посилався на всі обставини, які зазначав у заявах про самовідвід від 25 листопада 2022 року, від 16 січня 2023 року, від 9 та 28 лютого 2023 року, від 27 березня 2023 року та в додаткових поясненнях до цих заяв.

17 квітня 2023 року заява судді Гнипа О.І. надійшла до провадження судді Смаги С.В., який призначив її до розгляду на 28 квітня 2023 року.

25 квітня 2023 року суддя Гнип О.І. звернувся до судді Смаги С.В. із заявою, у якій повідомив, що з електронних відомостей автоматизованої системи документообігу суду йому стало відомо, що суддя Смага С.В. за власним підписом усупереч вимогам частини другої статті 34 КПК України та частини третьої статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скерував до Чернігівського апеляційного суду подання стосовно скерування до іншого суду за підсудністю заяви захисника ОСОБА1 – адвоката Бовсунівського О.В. – про його відвід від розгляду справи № 744/199/18 (провадження № 1-кс/744/10/18). Суддя Гнип О.І. зазначив, що ця заява про відвід не була передана для автоматизованого розподілу, суддя Смага С.В. не мав повноважень скеровувати відповідне подання до суду апеляційної інстанції, оскільки не був головою суду.

28 квітня 2023 року суддя Смага С.В. під час розгляду заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід задовольнив клопотання засудженого про залучення захисника, відклав розгляд заяви на 10 травня 2023 року.

У судовому засіданні 10 травня 2023 року суд видалився до нарадчої кімнати, після виходу з якої 11 травня 2023 року проголосив ухвалу.

Ухвалою судді Смаги С.В. від 11 травня 2023 року задоволено заяву судді Гнипа О.І. про самовідвід від розгляду клопотання засудженого ОСОБА1 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та залишення його в слідчому ізоляторі на період ознайомлення із цими матеріалами.

З ухвали суду від 11 травня 2023 року вбачається, що наведені в заяві судді Гнипа О.І. обставини не були підставами для самовідводу, проте викликає сумнів у неупередженості судді Гнипа О.І. його процесуальна поведінка під час розгляду вказаного клопотання, яка полягала у зловживанні правом на самовідвід, що призвело до затягування розгляду цього клопотання. Суддя Смага С.В. зауважив, що у засудженого виникли сумніви в неупередженості судді, оскільки подання суддею шести заяв про самовідвід призвело до затягування розгляду його клопотання. Зазначена обставина, на переконання судді Смаги С.В., з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 75 КПК України, статті 6 Конвенції була підставою для відводу судді Гнипа О.І. від розгляду клопотання засудженого ОСОБА1 про ознайомлення його з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення у слідчому ізоляторі на період ознайомлення з матеріалами кримінального провадження з метою усунення сумнівів у неупередженості судді.

22 травня 2023 року суддя Смага С.В. задовольнив клопотання засудженого ОСОБА1 про ознайомлення його з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі на період ознайомлення з матеріалами кримінального провадження під час виконання вироку.

Пояснення судді Гнипа О.І. щодо доводів, викладених у дисциплінарних скаргах (повідомленнях)

Суддя Гнип О.І. зауважував, що заборона, визначена частиною другою статті 76 КПК України, безпосередньо не пов’язана з надходженням чи ненадходженням до провадженні судді, який ухвалював вирок суду, після скасування цього судового рішення справи за нововиявленими обставинами; така заборона пов’язана з будь-якими новими провадженнями в межах кримінального провадження, тобто з тими, які оформлюються після дати скасування вироку в межах кримінального провадження; новим провадженням за змістом такої заборони може бути, в тому числі, й провадження, пов’язане з виконанням вироку (нескасованого вироку), ухваленого в межах єдиного кримінального провадження.

Дія норми частини другої статті 76 КПК України поширюється на все кримінальне провадження в усіх його межах, адже в цій нормі зазначено, що заборона стосується судді, який брав участь у кримінальному провадженні, до якого згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 КПК України належать, зокрема, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність. З огляду на це суддя Гнип О.І. вважає, що оскільки вирок суду від 16 листопада 2021 року, ухвалений під його головуванням, скасований судом апеляційної інстанції, він не мав і не має права брати участі в усіх подальших провадженнях у кримінальному провадженні, в межах якого скасовано вирок.

Зазначена позиція є його внутрішнім переконанням і правовою позицією, оскільки він глибокого переконаний, що належних і допустимих доказів вини ОСОБА1 за частиною другою статті 289 КК України не здобуто, а тому він не може бути винуватим і відбувати покарання.

Суддя Гнип О.І. вважав, що заяву ОСОБА1, яка надійшла 22 листопада 2022 року, неправильно й усупереч закону передано до його провадження працівниками апарату Семенівського районного суду Чернігівської області без здійснення автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

На підтвердження необхідності застосування під час вирішення питання про самовідвід приписів частини другої статті 76 КПК України суддя Гнип О.І. наголошував, що вказаною нормою закону передбачено недопустимість повторної участі судді в новому провадженні в межах кримінального провадження, у якому скасовано вирок, постановлений за участю цього судді. Зазначена підстава, на його переконання, є чинною щодо будь-якого нового провадження, зареєстрованого та поєднаного в межах кримінального провадження за одним і тим самим єдиним унікальним номером.

Звернення ОСОБА1 поєднане в межах кримінального провадження № 744/199/18, у якому скасовано постановлений ним як суддею вирок суду. Тобто умови надходження йому як судді нового провадження в межах кримінального провадження збігаються з диспозицією частини другої статті 76 КПК України.

На переконання судді Гнипа О.І., ухвалення вироку в межах провадження під індексом «1-о» (за нововиявленими обставинами чи в межах провадження «1-кп» (судового провадження)) для застосування норми частини другої статті 76 КПК України не має істотного значення. Має значення лише факт ухвалення вироку певним суддею та факт його скасування в одному й тому самому кримінальному провадженні під одним і тим самим єдиним унікальним номером.

Суддя Гнип О.І. зазначав, що за наслідками розгляду заяви за нововиявленими обставинами скасував остаточне для «допоміжних проваджень» судове рішення (вирок суду) та дія заборони повторної участі не обмежується умовними «границями» допоміжного провадження, що має «обліковий характер», а поширюється на всі «допоміжні» провадження в межах кримінального провадження, а отже, й на кримінальне провадження загалом.

Суддя Гнип О.І. наголошував, що з дня скасування вироку суду від 16 листопада 2021 року він не може вийти за межі прямої заборони, встановленої процесуальним законом, та, на його переконання, у випадку задоволення заяви засудженого «формувався шлях» до того, щоб незаконний склад суду розглядав і більш серйозні питання, передбачені частиною першою статті 537 КПК України.

Суддя зазначав, що не порушував настанов, викладених у постанові Верховного Суду України «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироків», яка містить роз’яснення щодо застосування КПК України 1960 року.

На переконання судді Гнипа О.І., суддя Смага С.В., який декілька разів розглядав його заяви про самовідвід, навіть не зважав чи не застосував зазначені в заявах про самовідвід норми положень пункту 4 частини першої статті 75 КПК України та не враховував усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) із цього питання, оскільки існував суб’єктивний критерій безсторонності судді, що було підставою для його відводу.

Посилання дисциплінарного органу на висновки судді Смаги С.В. про те, що його участь у розгляді вказаного провадження не буде порушенням статті 6 Конвенції, не мають істотного та остаточного значення, оскільки встановлення ЄСПЛ порушень Конвенції під час ухвалення судового рішення цим судом проти України може мати наслідком притягнення його до відповідальності; такі твердження судді Смаги С.В. є невмотивованими; суддя Смага С.В. не міг робити висновків про події, що не настали.

Суддя Гнип О.І. вважав, що суддя Смага С.В. під час постановлення ухвал щодо його заяв про самовідвід через упередженість щодо нього припускався «безсумнівної невідповідності» наведених у них доводів своїм справжнім внутрішнім переконанням. Доказом цього може бути заява судді Смаги С.В. про самовідвід від 26 грудня 2023 року, аналогічна його заяві в судовій справі, яка задоволена ухвалою суду від 27 грудня 2023 року.

Стислий зміст оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 суддю Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Ухвалюючи рішення про притягнення судді Гнипа О.І. до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Гнипа О.І., зокрема неодноразове заявлення ним невмотивованого / безпідставного самовідводу від розгляду клопотання засудженого ОСОБА1 на порушення вимог статей 75−76, 80 КПК України щодо умотивованості, у тому числі підставності самовідводу, та вимог Кодексу суддівської етики в частині прямої заборони судді зловживати правом на самовідвід, становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення правил щодо самовідводу.

Крім того, клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного з виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів із дня його надходження до суду суддею одноособово, крім питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, розгляд якого здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318−380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу (частина третя статті 539 КПК України).

Клопотання ОСОБА1 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі розглядалось судом 6 місяців, з них 5 місяців 19 днів − до постановлення судом ухвали суду від 11 травня 2023 року, якою задоволено заяву судді Гнипа О.І. про самовідвід, тобто під час розгляду дійсно порушено строк, визначений статтею 359 КПК України.

Системність подання суддею Гнипом О.І. невмотивованих та безпідставних заяв про самовідвід зумовила неодноразове призначення таких заяв суддею Смагою С.В. до розгляду. Як убачається з матеріалів справи, розгляд заяв ускладнювався необхідністю виклику засудженого, який перебував в установі виконання покарань, вирішення суддею Смагою С.В. процесуальних питань, пов’язаних із підготовкою таких заяв до розгляду, з метою забезпечення права засудженого на захист, належного повідомлення учасників провадження та з’ясування їхньої думки щодо суті заяв судді Гнипа О.І.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що неодноразове заявлення суддею Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипом О.І. самовідводів призвело до затягування розгляду клопотання засудженого, а тому суддя вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування справи протягом строку, встановленого законом). Втім, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не встановила, що зазначену поведінку суддя Гнип О.І. допустив умисно, що вказує на недбале ставлення судді до службових обов’язків.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що в заявах про самовідвід суддя Гнип О.І. зазначав, що «<…>суддя Смага С.В. неспроможний забезпечити об’єктивне вирішення і даного самовідводу через створення ним же ідеї неприязних зі мною відносин, яку він намагається поширити, нав’язати працівниками апарату суду, учасникам судових справ», «<…> у судді Смаги С.В. є особисте жадання (в тому числі шляхом ухвалення судових рішень) спричинити мені неприємності у праці будь-якими способами через непереборне бажання обійняти посаду голови суду й усунення мене від виконання обов’язків голови Семенівського районного суду Чернігівської області». Суддя Гнип О.І. посилався на те, що суддя Смага С.В. у 2016 році намагався завуальовано «продавити» під час бесід із ним питання про поновлення його рідного брата на роботі, у 2017 році налаштовував проти нього помічника судді, яка з ним працювала, восени 2020 року намагався влаштувати з ним бійку та нецензурно лаявся, під час розподілу клопотання ОСОБА1 залякував працівників апарату суду, перед розглядом його заяви про відвід нецензурно лаявся у своєму кабінеті, не допустив у судове засідання матір засудженого, напередодні розгляду заяви про самовідвід розпивав міцні напої, допускав позапроцесуальне спілкування з працівниками прокуратури. Суддя Гнип О.І. також зауважував, що суддя Смага С.В., постановляючи ухвали про відмову в задоволенні його заяв про самовідвід, демонструє працівникам апарату суду можливість зухвалого порушення закону.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що заяви судді Гнипа О.І., які він оголошував учасникам провадження в судових засіданнях, містять негативну оцінку процесуальних дій та особи судді Смаги С.В., що надалі спонукало сторону захисту (захисника засудженого) заявити йому відвід від розгляду заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що неодноразове подання заяв про самовідвід не мало на меті захист авторитету правосуддя чи реалізацію суддею Гнипом О.І. права на самовідвід з метою усунення будь-яких сумнівів учасників судового процесу у його неупередженості.

Суддя Гнип О.І., висловлюючи в кожній новій заяві про самовідвід твердження, які містили критику іншого судді, та надаючи негативну оцінку судді Смазі С.В. у зв’язку з ухваленням судових рішень, що не виправдали його очікувань, вчиняв дії, які були спрямовані на дискредитацію судді Смаги С.В., а не на досягнення завдань судочинства.

Наведені суддею Гнипом О.І. твердження безпосередньо не стосувалися судової справи за клопотанням засудженого ОСОБА1, їх оголошення у судовому засіданні було неприйнятним, не відповідало положенням пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 6, 10 Кодексу суддівської етики.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що така поведінка судді Гнипа О.І. у безпосередньому взаємозв’язку з його діями щодо систематичного безпідставного заявлення самовідводу та виявом негативного ставлення до іншого судді в сукупності становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів). Оскільки оголошення таких тверджень у судових засіданнях мало неодноразовий характер, було спрямоване на досягнення вигідного для судді Гнипа О.І. становища, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що такі дії суддя допустив свідомо та умисно.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала позитивну характеристику судді Гнипа О.І. та відсутність у нього інших дисциплінарних стягнень.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що така поведінка висококваліфікованого судді є неприпустимою, оскільки він використовував визначені законом інструменти, процедури не в цілях судочинства, а у власних інтересах.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що згідно із частиною четвертою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1–3 частини першої цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10–12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону.

Водночас необхідність урахування принципу пропорційності під час обрання виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), а також статті 8 Конвенції та практиці її застосування ЄСПЛ. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість (пункт 74), зазначено, що шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.

Ураховуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, позитивну характеристику судді Гнипа О.І., допущення ним проступків унаслідок як недбалості, так і умислу, зважаючи на роботу суду в умовах воєнного стану, значний стаж роботи Гнипа О.І. на посаді судді (на день розгляду цієї справи − понад 17 років), з огляду на який суддя мав глибоко розуміти та усвідомлювати недопустимість застосування процесуального законодавства в цілях, не пов’язаних із правосуддям, та недопустимість зловживання правом на самовідвід, зважаючи на відсутність відомостей щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що застосування до судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. дисциплінарного стягнення у виді догани − з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, буде пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Узагальнені доводи скарги судді Гнипа О.І.

Не погоджуючись із рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24, суддя Гнип О.І. звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргою, у якій просив скасувати зазначене рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та закрити дисциплінарне провадження стосовно нього.

У скарзі суддя вказав, що не згоден із зазначеним рішенням, а застосований до нього вид дисциплінарного стягнення є занадто суворим та не відповідає ситуації з огляду на таке.

1. Щодо незаконності складу Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка ухвалила оскаржуване рішення

Суддя Гнип О.І. зазначив, що в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи стосовно нього не наведено реальних аргументів відмови у відкритті дисциплінарної справи щодо судді Смаги С.В. На порушення вимог пункту 13.21. Регламенту Вищої ради правосуддя в ухвалі Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2024 року не просто викладено обставини перевірки і дані про ймовірні підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, але й додано до цього правові позиції з приводу неправильності застосування норм процесуального права, що не може бути предметом ухвали про відкриття дисциплінарної справи.

На думку судді Гнипа О.І., через існування реальних обставин, які викликали сумніви в неупередженості доповідача в дисциплінарній справі Сасевича О.М., головуючої Плахтій І.Б., членів палати Кандзюби О.В., Попікової О.В., які підписали ухвалу про відкриття дисциплінарної справи із заздалегідь встановленими твердженнями про винуватість судді Гнипа О.І., з ненаданням відповідної оцінки протизаконним діям скаржника – судді Смаги С.В., вказані члени Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя підлягали відводу, про що до початку засідання 1 травня 2024 року ним було подано відповідні заяви, які Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя безпідставно відхилила.

Суддя Гнип О.І. також зазначає, що в засіданні 1 травня 2024 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не дотримала принципу презумпції невинуватості стосовно нього.

2. Стосовно умисного або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу)

Суддя Гнип О.І. наводить ретельне обґрунтування, що дія норми частини другої статті 76 КПК України поширюється на все кримінальне провадження в усіх його межах, адже в цій нормі зазначено, що заборона стосується судді, який брав участь у кримінальному провадженні, до якого згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 КПК України належать: досудове провадження; судове провадження; процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Оскільки вирок суду від 16 листопада 2021 року стосовно ОСОБА1, ухвалений під його головуванням, апеляційний суд скасував, він не мав і не має права брати участі в усіх подальших нових провадженнях у кримінальному провадженні (зокрема й поєднаних), у межах якого скасовано вирок.

Суддя Гнип О.І. зауважив, що згідно з його внутрішнім переконанням, і це є його правовою позицією, належних і допустимих доказів вини ОСОБА1 за частиною другою статті 289 КК України не здобуто, а тому він не може бути винуватим та відбувати покарання.

На думку судді Гнипа О.І., заява ОСОБА1, що надійшла 22 листопада 2022 року, неправильно і всупереч закону була передана до його провадження працівниками Семенівського районного суду Чернігівської області без здійснення автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Суддя Гнип О.І. також вважає невідповідними посилання як в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи, так і в оскаржуваному рішенні на недотримання ним настанов, викладених у пунктах 3, 12 постанови Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироків». Вказана постанова дає роз’яснення щодо застосування Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, який на час прийняття постанови та внесення до неї змін (остання зміна від 3 грудня 1997 року) навіть не містив стадії апеляційного оскарження, а в такому разі предмет дисциплінарної справи стосується прямих процесуальних наслідків скасування вироку суду першої інстанції апеляційним судом. Як зауважив суддя Гнип О.І., у пунктах 3, 12 постанови не значиться нічого з того, чого б він не дотримався, виконуючи вимоги КПК України 2012 року.

Суддя Гнип О.І. вказує, що суддя Смага С.В. допускав аналогічну поведінку щодо самовідводу (ухвала від 27 грудня 2023 року у справі № 744/1111/23, провадження № 1-кс/744/25/2023).

З огляду на наведене, на думку судді Гнипа О.І., заявлення ним усіх самовідводів, про які йдеться у дисциплінарній справі стосовно нього, відповідає правилам стосовно самовідводу судді.

3. Щодо допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема з питань моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів

Суддя Гнип О.І. зазначає, що надаючи характеристику судді Смазі С.В. у заявах про самовідвід не порушував закону, а лише повідомляв (розкривав) учасникам судового провадження інформацію про упереджене ставлення судді Смаги С.В. до засудженого ОСОБА1 та судді Гнипа О.І.

Скаржник стверджує, що наведена ним інформація в заявах про самовідвід є оціночними судженнями, належність яких співставляється з відомостями фактичного підґрунтя для наведених у заявах переконань.

На переконання скаржника, поведінка судді Смаги С.В. за своєю сутністю має бути значно кращою, але даних про прекрасну поведінку цього судді у нього немає.

У скарзі суддя Гнип О.І. детально розповідає про свої взаємовідносини з суддею Смагою С.В. з часів спільної роботи з ним у прокуратурі. При цьому скаржник дає критичну оцінку особистим якостям судді Смаги С.В. та його роботі як у прокуратурі так і у суді. Також згадує про колишнього голову Семенівського районного суду Чернігівської області Поповича В.В., який «підшукав собі кандидата на вакантну посаду судді», яким виявився Смага С.В., а потім для створення Гнипу О.І. проблем «зіштовхував їх лобами». Вказує про те, як Смага С.В. налаштовував проти нього його помічника та інших працівників. Про дії судді Смаги С.В. під час розгляду інших справ та його поведінку стосовно судді Гнипа О.І.

Гнип О.І. неодноразово вказує на те, що ці обставини могли б підтвердити свідки, але Третя дисциплінарна палата відмовила у їх допиті.

Скаржник також посилається на ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказує, що з викладених обставин не вбачається, що повідомлені ним у заявах про самовідвід суперечать засадам демократичного суспільства, адже наведені ним оціночні судження, які гуртувалися на серйозному фактологічному підґрунті, розкривали зміст упередженості судді Смаги С.В. стосовно скаржника.

4. Стосовно безпідставного затягування або невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом

Суддя Гнип О.І. не погодився з висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та зазначив, що обчислені та поставлені йому у вину строки перебували у прямій залежності від волевиявлення судді Смаги С.В., який визнав його заяву про самовідвід обґрунтованою лише 11 травня 2023 року. Отже, як зауважив суддя Гнип О.І., «він не може відповідати за обчислені строки, котрі знаходяться у прямій залежності від кінцевого моменту проявлення волевиявлення іншим суддею, бо той момент, коли таке волевиявлення іншого судді в решті решт настало, не залежав від його волевиявлення».

Суддя Гнип О.І. вказав, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не надала належної оцінки обставинам ведення на території юрисдикції Семенівського районного суду Чернігівської області постійних бойових дій, що ускладнює проведення судових засідань.

5. Щодо невідповідності інших висновків рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Суддя Гнип О.І. вказує, що в оскаржуваному рішенні неправильно пораховано навантаження суддів Семенівського районного суду Чернігівської області; Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не звернула уваги на порушення автоматизованого розподілу заяви засудженого ОСОБА1. Висновки про законність такого автоматизованого розподілу є поверховими.

Суддя Гнип О.І. наголошував, що оскаржуване рішення підписано головуючим на засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, але членами цієї Дисциплінарної палати поставлено підписи в кінці рішення чомусь як членами Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (принаймні, за словами судді Гнипа О.І., так зазначено в надісланій йому копії).

Під час засідання Вищої ради правосуддя 16 липня 2024 року Гнип О.І. повністю підтримав свою скаргу та дав пояснення, які відповідають доводам скарги.

На питання членів Вищої ради правосуддя повідомив, що вважає, що не допускав жодних дій, які є підставою для дисциплінарної відповідальності, а тим паче порочать звання судді чи підривають авторитет правосуддя.

Висновки за результатами розгляду скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Перевіривши доводи скарги судді Гнипа О.І., зміст оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, матеріали дисциплінарної справи, враховуючи усні пояснення та відповіді судді Гнипа О.І. та Смаги С.В. на питання членів Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя приходить до таких висновків.

Доводи скарги судді Гнипа О.В. про незаконність складу Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що ухвалила оскаржуване рішення, свідчать про його фактичну незгоду з ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2024 року № 505/3дп/15-24 «Про відкриття дисциплінарної справи щодо судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. та відмову у відкритті дисциплінарної справи щодо судді Семенівського районного суду Чернігівської області Смаги С.В.», а також з ухвалами Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1337/3дп/15-24, № 1338/3дп/15-24, № 1339/3дп/15-24, № 1340/3дп/15-24 про відмову в задоволенні заяв судді Гнипа О.І. про відвід членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., Плахтій І.Б., Кандзюби О.В., Попікової О.В. від участі в розгляді дисциплінарної справи стосовно нього.

Аналогічні доводи щодо невідповідності ухвали від 21 лютого 2024 року № 505/3дп/15-24 вимогам Регламенту Вищої ради правосуддя були, зокрема, підставою для заявлених відводів, і Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя надала цим доводам відповідну оцінку.

Вища рада правосуддя звертає увагу, що закон не передбачає можливості перегляду ухвали Дисциплінарної палати про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за скаргою судді. Окрім того рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя у цьому питанні належно обґрунтоване, а доводи скарги не свідчать про допущення порушень Дисциплінарною палатою при прийнятті рішення з питання відкриття провадження.

Під час розгляду відводів членам Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не встановлено, що члени Дисциплінарної палати особисто, прямо чи побічно заінтересовані у результаті розгляду справи, або інших обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості. А тому підстав для задоволення заяв про відвід судді Гнипа О.І. не було.

З огляду на наведене, Вища рада правосуддя відхиляє ці твердження скарги як безпідставні.

Доводи скарги судді Гнипа О.І., що в засіданні 1 травня 2024 року Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не було дотримано принципу презумпції невинуватості стосовно нього, не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.

Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру.

Отже, під час здійснення дисциплінарних проваджень на суддю не розповсюджується принцип презумпції невинуватості, оскільки застосовність цього принципу обмежується лише кримінальними справами.

Окрім того, Вищою радою правосуддя не встановлено фактів, які б свідчили про обвинувальний ухил членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи наявність дій, які б можна було визнати порушенням презумпції невинуватості.

Стосовно доводів скарги про недопущення умисного або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу)

Суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункти 1.2, 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів).

Відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов’язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.

Згідно із частиною першою статті 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

За приписами частини другої статті 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.

За наявності підстав, передбачених статтями 75–79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід (частина перша статті 80 КПК України).

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи та встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, вирок Семенівського районного суду Чернігівської області, ухвалений під головуванням судді Гнипа О.І., від 23 травня 2018 року, у межах якого засуджений ОСОБА1 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі на час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, є чинним, його не скасовано. Він перебуває на стадії виконання.

Провадження з передбачених статтею 537 КПК України питань, що вирішуються судом під час виконання вироків, які є чинними, не можуть вважатися новими судовими провадженнями після скасування вироку суду першої інстанції, також жодним чином не можуть вважатися новим провадженням процесуальні дії судді, пов’язані з ознайомленням засудженого з матеріалами кримінального провадження, тому в цьому випадку будь-які підстави для відводу (самовідводу) судді на підставі частини другої статті 76 КПК України відсутні.

Згідно з абзацом дев’ятим підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються також клопотання про вирішення питання, пов’язаного з виконанням вироку, у судових справах, які розглянуті цим судом.

Відповідно до підпункту 2.3.47 пункту 2.3 Положення у разі відсутності раніше визначеного в судовій справі головуючого судді (судді-доповідача) у випадках, передбачених підпунктами 2.3.44–2.3.46 пункту 2.3 цього Положення, такі судові справи та матеріали підлягають автоматизованому розподілу.

Підпункт 2.3.47 пункту 2.3 Положення, з огляду на його зміст, застосовується тільки у випадках відсутності судді, до яких, наприклад, можна віднести перебування судді у відрядженні, на лікарняному, у відпустці тощо, тобто випадки, коли суддя відсутній на робочому місці.

22 листопада 2022 року (день надходження клопотання засудженого ОСОБА1 до суду) суддя Гнип О.І. перебував на робочому місці, що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, тому не було підстав для застосування положень підпункту 2.3.47 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Отже, в діях працівників апарату Семенівського районного суду Чернігівської області не вбачається порушень при передачі клопотання засудженого ОСОБА1 раніше визначеному головуючому судді Гнипу О.І.

Вища рада правосуддя погоджується з правом судді обґрунтовувати самовідвід власним розумінням норм, що передбачають підстави для самовідводу, якщо таке розуміння очевидно не суперечить змісту таких норм. Водночас суддя Гнип О.І. не просто застосував власне тлумачення норм, а продовжував заявляти самовідвід вже після того як попередні заяви були належним способом відхилені, а ухвали про відмову у самовідводі були чинними та обов’язковими до виконання. Відповідаючи на питання про обов’язковість ухвал суду про відмову у задоволенні самовідводу суддя Гнип О.І. підтвердив, що усвідомлює обов’язковість рішень суду, однак вважав, що ці ухвали не є належно обґрунтованими.

Вища рада правосуддя відхиляє цей аргумент судді Гнипа О.І., оскільки очевидно, що судове рішення, яке вступило у силу є обов’язковим для виконання незалежно від того чи учасники процесу погоджуються з ним і чи вважають належно вмотивованим. Сам факт, що суддя ставить у такий спосіб під сумнів ухвалу суду підриває авторитет суду і суддя Гнип О.І. не міг цього не усвідомлювати.

Аналіз заяв про самовідвід свідчить, що підстави для самовідводу у 2 – 6 заявах були ідентичними, вказаним у першій заяві про самовідвід. Суддя Гнип О.І. у поясненнях заявив, що підстави для самовідводу відрізнялись лише додатковою аргументацією з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, а також інформацією з оцінкою суддею Гнипом О.І. поведінки судді Смаги С.В.

Вища рада правосуддя вважає, що повторні заяви про самовідвід базувались на тих самих підставах, що і перша заява, а деяке розширення аргументації не змінює змісту та суті такої підстави. Щодо оціночних суджень стосовно судді Смаги С.В., то такі взагалі не є підставою для самовідводу Гнипа О.І., а отже не мали правового значення при розгляді цієї заяви. Тим паче, що ця оцінка дій судді Смаги С.В. також повторювалась.

Тому саме безпідставне свідоме багаторазове подання заяв про самовідвід на тих самих підставах після відхилення попередніх заяв про самовідвід безспірно свідчить про порушення суддею Гнипом О.І. правил щодо самовідводу.

Посилання судді Гнипа О.І. на його внутрішнє переконання та правову позицію щодо невинуватості засудженого ОСОБА1 за частиною другою статті 289 КК України не є тією обставиною, яка може викликати сумнів у його неупередженості при розгляді питань, пов’язаних з виконанням вироку, та питань, пов’язаних з ознайомленням засудженого з матеріалами кримінального провадження, під час якого не надається правова оцінка кваліфікації дій засудженого та не аналізується ступінь його винуватості або невинуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Доводи скарги судді Гнипа О.І. про невідповідність посилання як в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи, так і в оскаржуваному рішенні, на недотримання ним настанов, викладених у пунктах 3, 12 постанови Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов’язаних із виконанням вироків», були предметом розгляду Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя із цього приводу зауважила, що невиконання вказаних роз’яснень під час заявлення суддею Гнипом О.І. самовідводів для кваліфікації дій судді з підстав, передбачених підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не визначалося як кваліфікуюча обставина, тому в цій частині пояснення судді визнала помилковими.

Доводи скарги судді Гнипа О.І., що суддя Смага С.В. допускав аналогічну поведінку щодо самовідводу, також були предметом перевірки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка встановила, що обставини, які слугували підставами для заявлення самовідводу, не були тотожними.

З огляду на наведене доводи скарги судді Гнипа О.І., що заявлені ним самовідводи відповідають правилам щодо самовідводу судді, є необґрунтованими та не спростовують правильних по суті висновків Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Враховуючи неодноразове заявлення суддею Гнипом О.І. самовідводу від розгляду клопотання засудженого ОСОБА1 на порушення вимог статей 75−76, 80 КПК України щодо умотивованості, у тому числі підставності самовідводу та вимог Кодексу суддівської етики в частині прямої заборони судді зловживати правом на самовідвід, Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла правильного висновку, що такі дії судді Гнипа О.І. становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення правил щодо самовідводу.

Щодо доводів скарги про недопущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема з питань моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів

Суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (пункт 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, неупередженість та справедливість суду.

Згідно зі статтями 6, 10 вказаного Кодексу суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною. Суддя повинен виконувати обов’язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.

Аналогічні за суттю вимоги до поведінки судді закріплені в Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, за змістом яких суддя зобов’язаний демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача (пункт 3.1). Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою (пункт 4.1).

Згідно з Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, якщо суддя під час здійснення правосуддя зневажливо ставиться до іншого судді, це призводить до виникнення сумнівів щодо рівності професійних суддів як у учасників судового засідання, так і в колективі суду; з’являється упередженість між секретарями та помічниками суддів, що також негативно впливає на роботу цілісного механізму під назвою «судова система» та авторитет і незалежність судової влади в цілому.

Діяльність суддів повинна здійснюватися з безумовним дотриманням конституційного принципу рівності всіх перед законом. У цьому контексті суддям треба пам’ятати, що присутні у залі засідання особи постійно вивчають і оцінюють поведінку суддів як таку, кожен жест судді, дію, погляд, слово. Саме тому в судовому засіданні суддя повинен говорити якомога менше і суто в межах, визначених процесуальним законом, не поводити себе зверхньо, не моралізувати, не проводити порівнянь, вміти слухати і своєчасно ставити запитання, з’ясовуючи лише необхідні деталі для розгляду справи по суті. При дослідженні обставин справи у судовому засіданні він не повинен висловлювати своєї оцінки, критичних зауважень.

Як вбачається з матеріалів дисциплінарної справи, заяви судді Гнипа О.І. про самовідвід містили негативну оцінку процесуальних дій та особи судді Смаги С.В. При цьому надана оцінка явно виходила за межі суті заяви про самовідвід. Інформація про взаємовідносини судді Гнипа О.І. та Смаги В.В. жодним чином не стосувалась підстав для самовідводу судді Гнипа О.І. Тому правової потреби у їх зазначенні не було і Гнипу О.І., як досвідченому та кваліфікованому судді, безумовно це було відомо. Фактично заяви про самовідвід були використані суддею Гнипом О.І. для публічного озвучення свого ставлення до судді Смаги С.В. Також окремі застосовані суддею Гнипом О.І. формулювання (наприклад, про перебування судді Смаги С.В. у середовищі «з меншими моральними критеріями», твердження про «фальшиву, фрикоподібну, на публіку поведінку») мали характер не просто негативної оцінки, а навмисного приниження честі та гідності іншого судді. А отже такі дії судді Гнипа О.І. мали вочевидь нелегітимну мету, яка суперечить вимогам суддівської етики.

Крім того, незважаючи на притягнення судді Гнипа О.І. до дисциплінарної відповідальності та застосоване дисциплінарне стягнення, у скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя він продовжує висловлювати негативні судження стосовно судді Смаги С.В., а при дачі пояснень у засіданні Вищої ради правосуддя підтвердив свої оцінки та не вбачає у них жодного порушення. Тобто суддя не зробив жодних висновків і засвідчив свою готовність продовжувати діяти в аналогічний спосіб.

Отже, за встановлених обставин Вища рада правосуддя дійшла висновку, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно констатувала, що неодноразове подання суддею Гнипом О.І. заяв про самовідвід не мало на меті захист авторитету правосуддя чи реалізацію ним права на самовідвід з метою усунення будь-яких сумнівів учасників судового процесу у його неупередженості.

Висловлюючи у кожній новій заяві про самовідвід твердження, які містили голослівну та принизливу критику іншого судді, та надаючи негативну оцінку судді Смазі С.В. у зв’язку з ухваленням судових рішень, що не виправдали його очікувань, суддя Гнип О.І, вчиняв дії, які були спрямовані на дискредитацію судді Смаги С.В., а не на досягнення завдань судочинства.

Наведені суддею Гнипом О.І. твердження безпосередньо не стосувалися судової справи за клопотанням засудженого ОСОБА1, їх оголошення у судовому засіданні було неприйнятним, не відповідало положенням пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 6, 10 Кодексу суддівської етики.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла правильного висновку, що такі дії судді Гнипа О.І. утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів).

Оскільки оголошення таких тверджень у судових засіданнях мало неодноразовий характер, було спрямоване на досягнення вигідного для судді Гнипа О.І. становища, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно встановила, що такі дії суддя допустив свідомо та умисно.

Щодо безпідставного затягування або невжиття заходів щодо розгляду заяви протягом строку, встановленого законом

Відповідно до частини третьої статті 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного з виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів із дня його надходження до суду суддею одноособово, крім питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, розгляд якого здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318−380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.

Як вбачається з матеріалів дисциплінарної справи, клопотання ОСОБА1 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі розглядалось судом 6 місяців, з них 5 місяців 19 днів − до постановлення судом ухвали суду від 11 травня 2023 року, якою задоволено заяву судді Гнипа О.І. про самовідвід, тобто під час розгляду дійсно порушено строк, визначений статтею 359 КПК України.

Доводи скарги судді Гнипа О.І., що обчислені і поставлені йому у вину строки перебували в прямій залежності від волевиявлення судді Смаги С.В., який визнав його заяву про самовідвід обґрунтованою лише 11 травня 2023 року, не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів судової справи, суддя Смага С.В. вживав передбачених законом заходів для розгляду заяв про самовідвід. Натомість суддя Гнип О.І., неодноразово подаючи заяви про самовідвід, недобросовісно, усупереч вимогам закону вживав заходів щодо самоусунення від розгляду клопотання ОСОБА1.

Твердження судді Гнипа О.І., що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не надала належної оцінки обставинам ведення на території юрисдикції Семенівського районного суду Чернігівської області постійних бойових дій, що ускладнює проведення судових засідань, є необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення (аркуш 26), Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що запровадження на території України воєнного стану призвело до обмеження деяких основоположних прав і свобод громадян, окрім прав, передбачених статтею 55 Конституції України, та безумовно об’єктивно вплинуло на організацію роботи в судах України. Крім того, обставини роботи суду в умовах воєнного стану були враховані під час обрання виду дисциплінарного стягнення щодо судді Гнипа О.І. (аркуш 31).

Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла правильного висновку, що суддя Гнип О.І. внаслідок недбалого ставлення до службових обов’язків допустив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування справи протягом строку, встановленого законом).

Щодо доводів скарги про невідповідність інших висновків рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Доводи скарги судді Гнипа О.І. про те, що в оскаржуваному рішенні неправильно пораховано навантаження суддів Семенівського районного суду Чернігівської області, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі статистичні відомості (звіти) надані керівником апарату Семенівського районного суду Чернігівської області за формою, визначеною наказом Державної судової адміністрації України.

Щодо посилань судді Гнипа О.І. на те, що отримана ним копія рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 підписана головуючим на засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, але членами цієї Дисциплінарної палати поставлено підписи як членами Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя необхідно зазначити таке.

Під час виготовлення та надсилання копії рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 (вих. № 15883/0/9-24 від 3 травня 2024 року) було допущено вказану технічну помилку.

Листом від 14 червня 2024 року № 19908/0/9-24 надіслано на заміну копію оскаржуваного рішення у зв’язку з виявленням технічної помилки.

Оригінал оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 підписаний головуючим на засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та членами Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Отже, за результатами розгляду скарги судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. Вища рада правосуддя приходить до висновку, що наведені у скарзі доводи не спростовують викладених у рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 висновків про вчинення суддею Гнипом О.І. дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо пропорційності застосованого покарання

Установивши, що поведінка судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа О.І. становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді догани − з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця буде пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Обираючи вид дисциплінарного стягнення, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя посилалась на частину четверту статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ураховувала принцип пропорційності під час обрання виду дисциплінарного стягнення, що відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), а також статті 8 Конвенції та практиці її застосування ЄСПЛ, позитивну характеристику судді, допущення суддею проступків унаслідок як недбалості, так і умислу, зважаючи на роботу суду в умовах воєнного стану, значний стаж роботи Гнипа О.І. на посаді судді, відсутність відомостей щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Вища рада правосуддя не погоджується з висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо обраного виду дисциплінарного стягнення з огляду на таке.

Суддя Гнип О.І. вчинив дисциплінарні проступки і з 25 листопада 2022 року до 17 квітня 2023 року. З відповідними дисциплінарними скаргами (повідомленнями) суддя Смага С.В. звертався до Вищої ради правосуддя 24 січня, 24 лютого, 8 березня, 13 квітня, 1 травня 2023 року.

Відповідно до статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1–3 частини першої цієї статті (попередження; догана – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; сувора догана – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців), не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10–12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону.

Абзацом третім частини четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 4 частини першої цієї статті, може застосовуватися до судді виключно у разі вчинення проступків, визначених пунктами 1, 2, 4 та 5 частини першої статті 106 цього Закону. Водночас до цього абзацу було внесено зміни відповідно до Закону України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», тобто після вчинення суддею Гнипом О.І. дисциплінарних проступків.

Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Це означає, що особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діяв під час вчинення правопорушення.

З огляду на це абзац третій частини четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не може бути застосований під час визначення виду дисциплінарного стягнення судді Гнипу О.І.

Таким чином, за вчинений суддею дисциплінарний проступок, зокрема, за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на момент його вчинення була передбачена можливість застосування дисциплінарних стягнень, визначених пунктами 4–6 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у виді:

подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;

подання про переведення судді до суду нижчого рівня;

подання про звільнення судді з посади.

Частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Отже, на момент вчинення проступку законодавець чітко визначив, що за дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосовується один із видів дисциплінарних стягнень, визначених пунктами 4–6 частини першої статті 109 цього Закону і не можуть застосовуватись дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1–3 частини першої цієї статті, зокрема догана.

Усупереч цим нормам, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді догани. Водночас, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала, що дії судді Гнипа О.І. містять склад трьох дисциплінарних правопорушень, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При визначенні виду покарання важливе значення має форма та ступінь вини судді. При цьому прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Помилка є добросовісною якщо суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази, правильно визначив та тлумачив закон, що підлягає застосуванню, переконливо мотивував свої висновки, але припустився помилки, яка не була кричущою, очевидною й однозначною для кваліфікованого судді або вочевидь зумовлена дією об’єктивних обставин у конкретній ситуації (надмірне навантаження, незадовільний фізичний стан, значні обмеження у часі, технічний збій тощо).

Важливими також є подальші дії судді спрямовані на усунення чи недопущення такої помилки у майбутньому, визнання такої помилки, відсутність намагань її приховати, надання вичерпних, несуперечливих і логічних пояснень, що базуються на дійсних обставинах справи без маніпуляцій та викривлень законодавства і фактів, які виключають інші (недобросовісні) причини помилки.

Вища рада правосуддя вважає, що відповідно до встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин дії судді Гнипа О.І. не є добросовісною помилкою. Він свідомо та умисно вчиняв систематичні дії щодо безпідставного заявлення самовідводу, фактично використовував інститут самовідводу не для забезпечення неупередженого правосуддя, а задля висловлення негативної оцінки та приниження іншого судді у спосіб, що є явно несумісним зі статусом судді та підриває авторитет правосуддя. Крім того, поведінка судді Гнипа О.І. під час дисциплінарного провадження, доводи скарги судді Гнипа О.І. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, відповіді на запитання членів Вищої ради правосуддя під час надання усних пояснень свідчать, що суддя не усвідомив, що його дії є протиправними, несумісними з високим статусом судді та можуть завдавати істотної шкоди авторитету правосуддя. Суддя Гнип О.І. не вважає, що покарання, яке є значно м’якшим, ніж те, що прямо визначене законом, є співмірним його вчинку, і прагне уникнути будь-якого покарання.

Зазначене свідчить, що застосування такого виду покарання не призведе до виконання завдань дисциплінарного покарання та не виправить поведінки судді в майбутньому.

Вища рада правосуддя погоджується, що, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя може застосувати до судді менш тяжке дисциплінарне покарання, ніж визначене законом, за умови, що воно є очевидно неспівмірним вчиненому та несправедливим. Але така неспівмірність та несправедливість мають бути дійсно очевидними, безсумнівними, як і очевидність справедливості та пропорційності застосованого дисциплінарною палатою покарання.

Застосовуючи покарання, яке відповідно до закону не повинно застосовуватись за певний вид порушень, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя мала б навести особливо переконливе обґрунтування та ретельне мотивування, які у звичайної розсудливої людини не викликали б жодних сумнівів у його співмірності вчиненому. Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя такого обґрунтування не містить.

Вища рада правосуддя також не встановила обставин, які давали б змогу очевидно вказати на неспівмірність вчиненому законодавчо визначеного виду стягнення. Водночас Вища рада правосуддя вважає, що покарання у виді догани, яке застосувала Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, вочевидь не відповідає характеру вчиненого правопорушення, є занадто м’яким, несправедливим і замість стримування може мати ефект заохочення протиправної поведінки.

З огляду на це Вища рада правосуддя вважає, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя у частині встановленого виду покарання судді Гнипу О.І. суперечить вимогам закону та є необґрунтованим. Установлені обставини справи, а також системність та тяжкість проступку, ставлення судді до нього свідчать про необхідність застосування до судді більш суворого покарання, ніж догана.

Вища рада правосуддя вважає, що в дисциплінарному провадженні під час розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) не застосовується з огляду на таке.

Чинне законодавство не містить норми, яка прямо чи опосередковано вказувала б на заборону погіршувати становище судді-скаржника, як це визначено, зокрема у КПК України (статті 421, 437). Застосовувати аналогію у цьому разі не можна, оскільки дисциплінарне провадження істотно відрізняється від кримінального і немає підстав вважати цю ситуацію правовою прогалиною.

Принцип заборони повороту до гіршого відомий ще за часів римського права та існував у зв’язку з іншим правилом – tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Тобто цей принцип грунтується на принципі диспозитивності процесу, в основі якого лежить залежність від волевиявлення учасників процесу та обмеження суду межами такого волевиявлення. З огляду на це, якщо скаржник не ініціював перегляд виду стягнення в бік погіршення, то таке стягнення повинно застосовуватись. Окрім того, обмеженість суду доводами відповідної апеляційної чи касаційної скарги прямо передбачена відповідними процесуальними кодексами.

Водночас у дисциплінарному провадженні таких законодавчих обмежень не існує. Принцип диспозитивності не є визначальним і проявляється лише в тому, що дисциплінарне провадження розпочинається на підставі відповідної скарги і учасники дисциплінарного провадження самостійно визначають, як користуватись своїми правами. Але дисциплінарний орган не обмежений їх волевиявленням і способом реалізації їхніх прав. Зокрема, ні Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, ні Вища рада правосуддя не пов’язані доводами дисциплінарної скарги, якщо це стосується кваліфікації дій судді чи визначення виду покарання. Після відкриття дисциплінарної справи Дисциплінарна палата може самостійно виявити інші обставини, які свідчать про дисциплінарне правопорушення судді, та відкрити дисциплінарну справу за власною ініціативою. Також немає прив’язки до волевиявлення скаржника щодо подальшого розгляду скарги. У дисциплінарному провадженні відкликання скаржником скарги чи відмова від неї не має правового значення. Виключно від волі Дисциплінарної палати залежить, чи отримає скаржник право на оскарження рішення Дисциплінарної палати. Тому принцип диспозитивності в дисциплінарному провадженні щодо суддів діє у дуже обмеженому вигляді і вочевидь не може визначати меж повноважень Вищої ради правосуддя під час розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Водночас у дисциплінарному провадженні більш виражено діє принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі. Під час розгляду дисциплінарних справ як Дисциплінарні палати, так і Вища рада правосуддя вживають визначених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин справи, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто дисциплінарний орган зобов’язаний встановити дійсні обставини справи, надати їм належну оцінку, застосувати правильну кваліфікацію дій судді та у разі встановлення дисциплінарного проступку застосувати пропорційне стягнення незалежно від позиції скаржника чи судді. Такий обов’язок випливає із завдань Вищої ради правосуддя, яка функціонує для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Дисциплінарна функція Вищої ради правосуддя має на меті, насамперед, забезпечення належного функціонування судової гілки влади і якщо поведінка судді створює загрози для такого функціонування, Вища рада правосуддя повинна мати всю повноту інструментів для її усунення та відповідного покарання судді.

Стосовно процедури оскарження рішень Дисциплінарних палат, то законодавство не передбачає жодних обмежень щодо меж їх перегляду, а також прив’язки до доводів скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Тобто законодавець надає Вищій раді правосуддя право ухвалювати повний спектр можливих рішень за результатом розгляду скарги і не встановлює умов, за яких те чи інше рішення може бути ухвалене, як це визначено процесуальними кодексами. Водночас прямо вказано, що Вища рада правосуддя має право застосувати інший вид дисциплінарного стягнення. А отже, Вища рада правосуддя має повну юрисдикцію і має право виправляти будь-які помилки, які допустила Дисциплінарна палата, зокрема щодо правової кваліфікації дисциплінарного проступку та виду дисциплінарного стягнення.

Такий висновок кореспондує правовому висновку, викладеному в пункті 139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року (провадження № 11-228сап21), у якому зазначено, що відповідно до положень Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя, переглядаючи у пленарному складі рішення її дисциплінарних органів про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, має повну юрисдикцію, тобто здатна повною мірою виправити допущені дисциплінарним органом помилки, якщо такі мали місце.

Вища рада правосуддя встановила, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя без належного обґрунтування застосувала вид дисциплінарного стягнення, який прямо заборонений законом і є очевидно неспівмірним вчинку. За таких умов, однозначним є висновок, що Вища рада правосуддя не лише має право, а й зобов’язана скасувати у цій частині таке рішення Дисциплінарної палати та застосувати до судді той вид стягнення, який відповідає закону та є пропорційним встановленому проступку. Протилежний висновок свідчив би про неспроможність Вищої ради правосуддя виправити очевидне порушення закону, допущене Дисциплінарною палатою, що суперечить як змісту закону так і практиці його застосування щодо повної юрисдикції Вищої ради правосуддя при перегляді рішень Дисциплінарних палат.

Беручи до уваги обставини, що підлягають урахуванню під час обрання виду дисциплінарного стягнення, зокрема значний стаж роботи Гнипа О.І. на посаді судді, його характеристику, відсутність дисциплінарних стягнень, зважаючи на свідомий та умисний характер дій судді Гнипа О.І., Вища рада правосуддя доходить висновку, що за вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пропорційним та достатнім є застосування до судді Гнипа О.І. дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції станом на день вчинення суддею Гнипом О.І. дисциплінарного проступку) у виді подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації за програмою «Суддівська етика та доброчесність» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.

Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,

 

вирішила:

 

1. Змінити рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа Олександра Івановича.

2. Застосувати до судді Семенівського районного суду Чернігівської області Гнипа Олександра Івановича дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації за програмою «Суддівська етика та доброчесність» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

 

Члени Вищої ради правосуддя