Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Швецової Л.А., членів Говорухи В.І., Гречківського П.М., Матвійчука В.В., розглянувши об’єднану дисциплінарну справу стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Лариси Леонтіївни, Бучик Анни Юріївни та Рибачука Андрія Івановича, відкриту за дисциплінарними скаргами Маселка Романа Анатолійовича, Могильницького Максима Сергійовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 28 грудня 2019 року за вхідним № М-1166/42/7-19 надійшла дисциплінарна скарга Маселка Р.А. стосовно дій суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., Рибачука А.І. під час розгляду справи № 469/1511/16-а.
У скарзі зазначено, що колегія суддів касаційного суду постановила ухвалу про виправлення описки, якою кардинально змінила мотивувальну та резолютивну частини постанови від 21 листопада 2019 року, ухваленої у справі № 469/1511/16-а. Як вважає скаржник, така зміна судового рішення через застосування механізму «виправлення описки» впливає на довіру до судової влади та її авторитет. Також Маселко Р.А. зазначив, що дії вказаних суддів були предметом обговорення у соціальній мережі Фейсбук та викликали негативні коментарі користувачів щодо Верховного Суду та правосуддя загалом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 28 грудня 2019 року дисциплінарну скаргу Маселка Р.А. передано члену Вищої ради правосуддя Івановій Л.Б.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 лютого 2020 року № 303/3дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., Рибачука А.І. за дисциплінарною скаргою Маселка Р.А. у зв’язку з наявністю в їхніх діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
До Вищої ради правосуддя 4 лютого 2020 року за вхідним № М-863/0/7-20 надійшла дисциплінарна скарга Могильницького М.С. на дії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., Рибачука А.І. під час розгляду справи № 469/1511/16-а.
У скарзі зазначено, що колегія суддів касаційного суду 12 грудня 2019 року постановила ухвалу про виправлення описки, якою фактично змінила по суті постанову від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а без будь-яких на те правових підстав, чим грубо порушила норми процесуального права. У зв’язку із цим скаржник просить притягнути суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 4 лютого 2020 року дисциплінарну скаргу Могильницького М.С. передано члену Вищої ради правосуддя Івановій Л.Б.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 лютого 2020 року № 513/3дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., Рибачука А.І. за дисциплінарною скаргою Могильницького М.С. у зв’язку з наявністю в їхніх діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та об’єднано вказану дисциплінарну справу з дисциплінарною справою стосовно зазначених суддів, відкритою за дисциплінарною скаргою Маселка Р.А. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи доручено члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Івановій Л.Б.
Судді та скаржники повідомлялися про розгляд об’єднаної дисциплінарної справи 10 червня 2020 року, 24 червня 2020 року, 22 липня 2020 року, 2 вересня 2020 року, 16 вересня 2020 року та 28 жовтня 2020 року шляхом надіслання їм письмових повідомлень засобами поштового зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав, визначених пунктом 12.30 Регламенту Вищої ради правосуддя, учасникам дисциплінарної справи було запропоновано взяти участь у засіданнях Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначених на 10 червня 2020 року, 24 червня 2020 року, 22 липня 2020 року, 2 вересня 2020 року, 16 вересня 2020 року та 28 жовтня 2020 року в режимі відеоконференції. Від суддів та скаржників не надходили клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.
2 червня 2020 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшов лист судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., у якому суддя висловила прохання розглядати об’єднану дисциплінарну справу за її участю в засіданні Дисциплінарної палати відповідно до статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
3 червня 2020 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшла заява судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Рибачука А.І. аналогічного змісту.
4 червня 2020 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшов лист судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Бучик А.Ю., у якому суддя висловила прохання відкласти розгляд дисциплінарної справи з огляду на обмеження, пов’язані з поширенням коронавірусної інфекції, та в подальшому здійснювати розгляд дисциплінарної справи за її участю.
10 червня 2020 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшов лист судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Бучик А.Ю., в якому суддя повідомила про тимчасову непрацездатність із 9 червня 2020 року через хворобу, просила відкласти розгляд об’єднаної дисциплінарної справи та здійснювати розгляд за її участю.
З метою забезпечення процесуальних гарантій та прав суддів розгляд об’єднаної дисциплінарної справи відкладено на 24 червня 2020 року.
22 червня 2020 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшло клопотання судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л. про відкладення розгляду об’єднаної дисциплінарної справи у зв’язку з її тимчасовою непрацездатністю. У клопотанні суддя просила здійснювати розгляд справи за її участю.
У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 24 червня 2020 року прибули судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Бучик А.Ю. та Рибачук А.І., які надали пояснення.
З метою забезпечення процесуальних гарантій та прав судді Мороз Л.Л., яка раніше подавала заяви про розгляд справи за її участю, розгляд об’єднаної дисциплінарної справи відкладено.
У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 22 липня 2020 року прибули судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Бучик А.Ю. та Рибачук А.І., які надали додаткові пояснення.
Суддя Рибачук А.І. повідомив, що 22 липня 2020 року у судді Мороз Л.Л. погіршився стан здоров’я, у зв’язку із чим вона не має змоги прибути у засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
З метою забезпечення процесуальних гарантій та прав судді Мороз Л.Л., яка раніше подавала заяви про розгляд справи за її участю, розгляд об’єднаної дисциплінарної справи відкладено.
Розгляд об’єднаної дисциплінарної справи призначено на 2 вересня 2020 року.
До Вищої ради правосуддя 27 серпня 2020 року надійшов лист в. о. голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду О.Калашникової про неможливість повідомлення судді Мороз Л.Л. про засідання Дисциплінарної палати, яке відбудеться 2 вересня 2020 року, у зв’язку з її перебуванням у відпустці з 25 серпня по 4 вересня 2020 року.
1 вересня 2020 року на електронну пошту Вищої ради правосуддя надійшло клопотання Могильницького М.С., а 2 вересня 2020 року – клопотання Маселка Р.А. про розгляд об’єднаної дисциплінарної справи без їхньої участі.
З метою дотримання процесуальних гарантій та прав судді Мороз Л.Л., яка раніше подавала заяви про розгляд справи за її участю, розгляд об’єднаної дисциплінарної справи, призначений на 2 вересня 2020 року, відкладено.
У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 28 жовтня 2020 року, суддя Мороз Л.Л. не з’явилась, про причини неявки не повідомила. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила розглядати об’єднану дисциплінарну справу за відсутності судді Мороз Л.Л.
Розглянувши матеріали об’єднаної дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Іванову Л.Б., суддів Бучик А.Ю. та Рибачука А.І., письмові пояснення судді Мороз Л.Л., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
ОСОБА_1 у грудні 2016 року звернулась до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом до управління Пенсійного фонду України в Березанському районі Миколаївської області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що управління Пенсійного фонду України при здійсненні нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді безпідставно не врахувало до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, період її роботи на посаді помічника прокурора, чим зменшило їй розмір щомісячного довічного грошового утримання.
Постановою Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Березанському районі Миколаївської області щодо встановлення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі __ % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, та відмови здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв’язку зі збільшенням грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Березанському районі Миколаївської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 12 жовтня 2016 року, у розмірі __ % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та з урахуванням збільшеного грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 1 грудня 2016 року здійснити перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням раніше проведених виплат. У разі подальшої зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснювати перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Стягнуто з держави на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди ____ гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Очаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області та управління Державної казначейської служби України у Березанському районі Миколаївської області оскаржили постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року замінено відповідача у справі – управління Пенсійного фонду України в Березанському районі Миколаївської області на його правонаступника – Очаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року апеляційні скарги Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області та управління Державної казначейської служби України у Березанському районі Миколаївської області задоволено частково. Постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року скасовано. Прийнято у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області щодо встановлення розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі __ % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та відмови у проведенні перерахунку розміру довічного грошового утримання судді. Зобов’язано Очаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі __ % грошового утримання судді на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі довідки управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 11 жовтня 2016 року № 7/1-1446/16, починаючи з 12 жовтня 2016 року, з урахуванням проведених виплат. Зобов’язано Очаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі __ % грошового утримання судді на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі довідки управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 2 грудня 2016 року № 7/1-1728/16, починаючи з 1 грудня 2016 року, з урахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
5 липня 2017 року Очаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою на постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2017 року визнано поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1. Витребувано із Березанського районного суду Миколаївської області справу № 469/1511/16-а.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон № 2147-VIII), відповідно до якого, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Як вбачається з офіційного вебпорталу «Судова влада України», справа № 469/1511/16-а надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 14 лютого 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року визначено суддю-доповідача – Мороз Л.Л. та склад колегії суддів: Мороз Л.Л. – головуючий суддя, судді Гімон М.М., Бучик А.Ю.
Ухвалою Верховного Суду (суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду Мороз Л.Л.) від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу прийнято до провадження.
У зв’язку з введенням судді Верховного Суду Гімона М.М. до судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14) здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2019 року визначено суддю-доповідача – Мороз Л.Л. та склад колегії суддів: Мороз Л.Л. – головуючий суддя, судді Бучик А.Ю., Рибачук А.І.
Ухвалою Верховного Суду (суддя Касаційного адміністративного суду Мороз Л.Л.) від 20 листопада 2019 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 21 листопада 2019 року.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач – Мороз Л.Л., судді Бучик А.Ю., Рибачук А.І.) від 21 листопада 2019 року здійснено заміну відповідача у справі – Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області його правонаступником – Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Касаційну скаргу Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області задоволено. Постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, управління Державної казначейської служби України у Березанському районі Миколаївської області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.
Як зазначено у постанові суду касаційної інстанції, відповідач правомірно не врахував до стажу роботи позивачки на посаді судді її роботу на посаді помічника прокурора, оскільки така робота не зараховується до стажу роботи на посаді судді згідно із законом, чинним на час виходу судді у відставку. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що пункт 11 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом, та на який послався апеляційний суд, у спірних правовідносинах не застосовується, оскільки така редакція була чинною до 28 березня 2015 року та не втратила чинність на час виходу позивачки у відставку. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) електронну копію зазначеної постанови Верховного Суду 22 листопада 2019 року надіслано до ЄДРСР та 25 листопада 2019 року оприлюднено.
2 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про виправлення описки.
У вказаній заяві ОСОБА_1 просила виправити описку в резолютивній частині постанови Верховного Суду від 21 листопада 2019 року та залишити касаційну скаргу Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року – без змін. При цьому ОСОБА_1 посилалась на те, що під час ухвалення постанови від 21 листопада 2019 року колегія суддів відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї самої палати та у складі колегії суддів з іншої палати, оскільки в інших справах судом касаційної інстанції прийняті рішення про залишення касаційних скарг управлінь Пенсійного фонду України без задоволення, а рішення судів щодо задоволення позовів про зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді, періоду перебування на прокурорських посадах залишені без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач – Мороз Л.Л., судді Бучик А.Ю., Рибачук А.І.) від 12 грудня 2019 року виправлено описки у прийнятій цією колегією суддів постанові від 21 листопада 2019 року. Замінено абзац п’ятий на сторінці 6, викладено його в такій редакції:
«Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги».
Змінено два останніх абзаци на сторінці 7 та абзаци перший, другий на сторінці 8 мотивувальної частини, викладено їх у такій редакції: «Відповідач помилково не врахував до стажу роботи позивачки на посаді судді її роботу на посаді помічника прокурора.
Відповідно до п. 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» (Закон № 2862-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя, за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов’язків за власним бажанням або у зв’язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим ч. 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується також час роботи на посадах, зокрема, прокурорів за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, що відповідає правовій позиції в аналогічних правовідносинах, висловленій Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 461/2128/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 127/23355/16-а, від 03 квітня 2019 року у справі № 686/7686/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/14821/16-а, від 30 травня 2019 року у справі № 308/13559/16-а, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17».
Замінено в резолютивній частині абзаци другий – п’ятий та викладено їх у такій редакції: «Касаційну скаргу Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року залишити без змін».
В ухвалі вказано, що суд у мотивувальній частині рішення помилково зазначив про задоволення касаційної скарги.
При цьому, як вбачається з ухвали, суд врахував, що лише шляхом винесення ухвали про виправлення описки позивач у цій справі зможе реалізувати своє право на ефективний судовий захист, яке передбачено, зокрема, статтями 55, 124 Конституції України, статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено в ухвалі від 12 грудня 2019 року, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., Рибачук А.І. надали письмові пояснення стосовно обставин, викладених у дисциплінарних скаргах Маселка Р.А. та Могильницького В.С., в яких зазначили, що 21 листопада 2019 року колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Очаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року, якими було частково задоволено позовні вимоги.
При цьому, як вказали судді, такий висновок узгоджується з неодноразово висловленою Верховним Судом правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 461/2128/17, від 3 квітня 2019 року у справі № 127/23355/16-а, від 3 квітня 2019 року у справі № 686/7686/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/14821/16-а, від 30 травня 2019 року у справі № 308/13559/16-а, від 1 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 7 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17, відповідно до якої законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», було передбачено зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, зокрема, часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.
Проте під час виготовлення тексту постанови від 21 листопада 2019 року за результатами касаційного розгляду справи № 469/1511/16-а було допущено описки в мотивувальній та резолютивній частинах її тексту, які виявлено суддею-доповідачем Мороз Л.Л. після підписання колегією суддів тексту постанови.
У зв’язку із виявленням описок у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року колегія суддів дійшла висновку про необхідність їх виправлення, про що 12 грудня 2019 року було постановлено відповідну ухвалу про виправлення описки у вказаній постанові Верховного Суду.
Як зазначили судді, колегія суддів виходила з того, що лише шляхом винесення ухвали про виправлення описки позивач у цій справі зможе отримати ефективний судовий захист, адже іншого способу виправити таку помилку немає. Так, виправлення помилок судів першої та апеляційної інстанцій можливе шляхом їх перегляду судами вищих інстанцій, але для Верховного Суду такий варіант неможливий, оскільки його рішення не може бути оскаржено та є остаточним. Також колегією суддів враховано, що у цій категорії справ існує послідовна практика Верховного Суду, яка склалась на користь позивачів, а тому невиправлення вказаної помилки призвело б до гірших наслідків, а саме до порушення прав людини.
Судді Мороз Л.Л., Бучик А.Ю. та Рибачук А.І. зазначили, що виправлення описки не позбавило учасників судового процесу можливості реалізувати надані їм процесуальні права і виконати процесуальні обов’язки, а навпаки слугувало захисту прав людини та приведенню рішення суду у відповідність до усталеної практики у цій категорії справ. Будь-яких перешкод у реалізації учасниками справи прав та обов’язків не існувало.
Суддя Рибачук А.І. у письмових поясненнях наголосив на тому, що допущення у судовому рішенні технічних описок та подальше їх виправлення у спосіб, передбачений КАС України, не є порушенням процесуальних норм права, оскільки процедуру виправлення таких недоліків судового рішення регламентовано процесуальним законодавством.
Також судді Бучик А.Ю. та Мороз Л.Л. зазначили, що Кодекс адміністративного судочинства України не регламентує меж по суті і за обсягом, до яких можливе виправлення описки. А той факт, що мала місце саме помилка, підтверджується посиланням в ухвалі про виправлення описки на відповідну практику Верховного Суду. Як вказали судді, у ситуації, яка склалась, у пошуку балансу між необхідністю суворо дотримуватись норм процесуального права та необхідністю забезпечити захист прав людини, суд, в першу чергу, повинен стати на захист прав людини, оскільки це є основним завданням адміністративного судочинства. А особливо, враховуючи той факт, що іншого способу для забезпечення захисту прав позивача у цій справі не існує. Крім того, виправлення описки у справі не призвело до негативних наслідків, зокрема до порушення прав чи свобод учасників справи, а також заявників, права чи інтереси якого жодним чином не зачіпаються ухвалою про виправлення описки. При цьому учасники справи зі скаргами не звертались. Судді зазначили, що норми суддівської етики та стандарти поведінки судді, в першу чергу, вимагають від судді утверджувати справедливість і відновлювати права людини. Саме вказаною метою керувався суд, виправляючи описку у справі № 469/1511/16-а, оскільки не існувало жодного іншого способу відновити права позивача.
Як вказали судді Мороз Л.Л. і Бучик А.Ю., обговорення судових рішень є типовим явищем у соціальних мережах, при цьому коментарі користувачів є різноманітними, нерідко критичними. Проте такі коментарі окремих користувачів Фейсбуку не можуть відображати загальну думку суспільства та свідчити про підрив авторитету правосуддя.
Крім того, судді Бучик А.Ю. та Мороз Л.Л. зазначили, що допущена описка обумовлена, зокрема, і надмірним навантаженням на суддів, яке значно перевищує технічні та фізичні можливості опрацювання та розгляду справ. Так, з моменту початку роботи Верховного Суду до моменту розгляду справи № 469/1511/16-а (К/9901/22631/18) на розгляд судді Мороз Л.Л. надійшло 3918 заяв/справ. При цьому станом на день розгляду цієї справи у провадженні судді Мороз Л.Л. залишалось 954 заяви/справи, тобто у вказаний період розглянуто 2964 заяви/справи, на розгляд судді Бучик А.Ю. надійшло 3924 заяви/справи, станом на день розгляду цієї справи у провадженні судді Бучик А.Ю. залишалось 1179 заяв/справ, тобто за період роботи розглянуто 2745 заяв/справ.
Також суддя Мороз Л.Л. зазначила про наявність практики Вищого адміністративного суду України щодо виправлення описки у схожій ситуації, коли у резолютивній частині постанови суду мала місце описка у висновку суду щодо позову, та долучила до пояснень копії постанови Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2011 року у справі № П-136/10 за позовом ОСОБА_2 до Президента України, Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 7 червня 2010 року «Про внесення Президенту України подання про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва Ковзеля П.О. за порушення присяги» та скасування Указу Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 «Про звільнення суддів» в частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва Ковзеля П.О. у зв’язку з порушенням присяги судді.
Крім того, надаючи пояснення стосовно дисциплінарної скарги Могильницького М.С., суддя Мороз Л.Л. зазначила, що скаржник не є учасником справи № 469/1511/16-а, його права чи інтереси не зачіпаються судовим рішенням у цій справі. Проте на розгляді Верховного Суду під її головуванням перебувала інша справа (№ 9901/783/18) за позовом фізичної особи, яка займає керівну посаду у владі анексованого Криму та на яку поширюються санкції, яка діяла через свого представника – адвоката Журавля А.Ю. (член Адвокатського об’єднання «Могильницький та партнери»). 10 червня 2019 року Верховний Суд відмовив у задоволенні позову у справі № 9901/783/18. У зв’язку із цим суддя вважає, що дійсною причиною звернення Могильницького М.С. зі скаргою є незгода із прийнятим під її головуванням рішенням, створення у майбутньому сприятливих умов для адвокатів компанії при подальшій участі у справах, що розглядає Верховний Суд, а також вплив на суддів, які брали участь у прийнятті рішення у справі № 9901/783/18 не на користь сторони, представником якої є адвокат Адвокатського об’єднання «Могильницький та партнери».
Також судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю. та Рибачук А.І. надали додаткові письмові пояснення, в яких вказали, що невід’ємною ознакою справедливого судового рішення є захист учасника процесу від судових помилок та описок, а також гарантії виправлення в разі, якщо такі допущені. Настання незадовільного результату за наслідками розгляду справи, в тому числі через невідповідність судовій практиці у певній категорії справ, наявність описки (помилки) є результатом, який, за розрахунками суду, не може та не повинен мати місце, наставати на практиці.
Як зазначили судді, судова помилка може бути наслідком сумлінної омани щодо способу оформлення її виправлення задля усунення негативних наслідків для особи за результатами судового розгляду справи. Дефект судового акта не може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді в разі його ненавмисної поведінки заради утвердження принципу верховенства права для окремо взятої особи – позивача у справі, яка є соціально вразливою та зазнала негативних наслідків. Превалювання сутності над формою у цьому випадку є логічним, вчинене в межах судового розсуду та покликане на пошук правових варіантів вирішення проблеми, що відповідає завданням правосуддя, узгоджується з основною метою адміністративного судочинства – захистом особи від посягань з боку держави.
Як вказала суддя Мороз Л.Л. у додаткових поясненнях, під час виготовлення Верховним Судом постанови від 21 листопада 2019 року фактично мала місце технічна помилка, оскільки колегією суддів рішення було прийняте на користь пенсіонерки. Оскільки порядок виправлення технічних помилок КАС України не встановлений, це питання було вирішене за аналогією у порядку, що передбачений для виправлення описок статтею 253 КАС України. Стаття 253 КАС України не містить визначення поняття «описка», чи включає вона технічну помилку, отже, керуючись частиною третьою статті 166 КАС України щодо порядку розгляду заяв та клопотань і статтею 253 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість постановлення ухвали від 12 грудня 2019 року.
Суддя Бучик А.Ю., крім того, вказала, що ненавмисна та нездоланна помилка при прийнятті такого судового акта є результатом пошуку ефективного балансу між процесуальною можливістю Верховного Суду та порушеним правом конкретної особи та є сумлінною оманою внаслідок застосування суддівського розсуду в межах вирішуваної справи. Відсутність умислу в діях колегії суддів на вчинення помилки, як вважає суддя, свідчить про відсутність у діях суддів дисциплінарного проступку.
Окремо судді звернули увагу на виключний та неординарний характер такого випадку, відсутність у колегії суддів протягом усього часу виконання професійних обов’язків у Верховному Суді аналогічних описок та способу їх виправлення та надмірне навантаження в умовах роботи у складі судової палати для розгляду справ із захисту соціальних прав.
Під час засідань Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя судді Бучик А.Ю. та Рибачук А.І. підтримали доводи, викладені у письмових поясненнях, та зазначили, що касаційна скарга у вказаній справі була предметом обговорення колегії суддів, яка з’ясовувала практику розгляду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду такої категорії спорів та погодила відповідну правову позицію. При цьому колегія суддів дійшла висновку, що позивач у вказаній справі має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді її роботи на посаді помічника прокурора, у зв’язку із чим одноголосно прийняла рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги. Потім справу було передано помічнику судді-доповідача для виготовлення проєкту відповідного рішення, після цього рішення підписано електронним цифровим підписом та надіслано до ЄДРСР. Під час виготовлення рішення сталася помилка, яка через надмірне навантаження не була ними виявлена. Як зазначили судді, такий випадок був єдиний за час їхньої роботи на посадах суддів.
Судді вважають, що помилка, допущена внаслідок сумлінної омани, не свідчить про їхнє недбале ставлення до службових обов’язків та не може мати наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, суддя Рибачук А.І. вказав, що дисциплінарні скарги подали особи, які не є учасниками справи, сторони не висловлювали незгоди з їхніми діями, допущене ними правопорушення не підпадає під ознаки жодного з дисциплінарних проступків, які ставляться їм у вину, оскільки діями суддів не порушені права осіб, а дисциплінарний проступок, встановлений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», передбачає можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за неналежну (некоректну) поведінку (недотримання норм етики і моралі) та не пов’язує дисциплінарну відповідальність з дотриманням норм матеріального чи процесуального права.
Також у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Бучик А.Ю. надала відомості щодо статистичних показників роботи, які свідчать, що протягом січня – грудня 2019 року на розгляді судді Бучик А.Ю. як судді-доповідача перебувало 2503 справи і матеріали, надійшло у вказаному періоді – 669 справ і матеріалів, розглянуто – 1349 справ і матеріалів. Крім того, протягом вказаного періоду суддя Бучик А.Ю. розглянула 2375 справ та матеріалів у складі колегії суддів.
Суддя Рибачук А.І. надав статистичну інформацію щодо кількості ухвалених 21 листопада 2019 року судових рішень, які внесено до КП «ДСС» та надіслано до ЄДРСР, а також кількості підписаних електронним цифровим підписом судових рішень. Вказана інформація свідчить, що 21 листопада 2019 року суддя Бучик А.Ю. як суддя-доповідач підписала електронним цифровим підписом (далі – ЕЦП) 5 ухвал та 36 постанов, а як суддя – член колегії – 3 ухвали та 14 постанов, суддя Рибачук А.І. як суддя-доповідач підписав ЕЦП 5 ухвал і 8 постанов, як суддя – член колегії – 23 ухвали та 63 постанови, суддя Мороз Л.Л. підписала ЕЦП як суддя-доповідач – 6 ухвал та 14 постанов, як суддя – член колегії – 8 ухвал та 35 постанов. При цьому кількість ухвалених 21 листопада 2019 року судових рішень, які внесено до КП «ДСС» та надіслано до ЄДРСР, становить: суддею Бучик А.Ю. як суддею-доповідачем – 4 ухвали та 36 постанов, як суддею – членом колегії – 4 ухвали та 21 постанову, суддею Рибачуком А.І. як суддею–доповідачем – 8 постанов, як суддею – членом колегії – 23 ухвали та 58 постанов, суддею Мороз Л.Л. як суддею-доповідачем – 2 ухвали та 12 постанов, як суддею –членом колегії суддів – 7 ухвал та 35 постанов.
Надаючи оцінку діям суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю. та Рибачука А.І., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.
Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Частиною третьою статті 125 Конституції України визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Статтею 327 КАС України встановлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
Згідно зі статтею 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) перегляду ухвал судів першої та апеляційної інстанцій; 4) перегляду рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд касаційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до касаційного розгляду в судовому засіданні.
Якщо справа була розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, то копія постанови або ухвали суду касаційної інстанції надсилається учасникам справи в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 355 КАС України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.
Судові рішення суду касаційної інстанції приймаються, проголошуються, вручаються (видаються або надсилаються) учасникам справи в порядку, встановленому главою 9 розділу II цього Кодексу (статті 241–256 КАС України), з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.
Відповідно до частини першої статті 243 КАС України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Статтею 250 КАС України визначено, що судове рішення (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, негайно після виходу суду з нарадчої кімнати публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частиною п’ятою статті 355 КАС України визначено, що судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними і оскарженню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
При цьому КАС України не надає суду права змінити зміст постановленого ним судового рішення в порядку виправлення описки.
Згідно з усталеною судовою практикою описка – це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Однак виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких, зокрема, належить написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат і строків. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не може змінювати змісту судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність (постанова пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», постанова пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 9901/87/19).
Слід зазначити, що інститут виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні має вкрай важливе значення у будь-якому виді судочинства та покликаний на усунення неточностей судового рішення, які впливають на можливість його реалізації. Водночас процесуальний закон не надає суду права змінити суть постановленого рішення шляхом виправлення описки. Зміна у такий спосіб суті рішення Верховного Суду, яке набрало законної сили, суперечить принципу правової визначеності. Виходячи із прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд), принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.
Як вбачається з матеріалів дисциплінарного провадження, прийнята колегією суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач – Мороз Л.Л., судді Бучик А.Ю., Рибачук А.І.) постанова Верховного Суду від 21 листопада 2019 року обґрунтована відсутністю підстав для зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді її роботи на посаді помічника прокурора у зв’язку із тим, що така робота не зараховується до стажу роботи на посаді судді згідно із законом, чинним на час виходу позивачки у відставку. У цій постанові зазначено, що положення пункту 11 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом, не застосовуються у спірних правовідносинах, оскільки така редакція закону існувала до 28 березня 2015 року та не була чинною на час виходу позивачки у відставку. У зв’язку із цим суд касаційної інстанції дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1.
Водночас ухвалою від 12 грудня 2019 року колегія суддів внесла зміни до мотивувальної та резолютивної частин постанови від 21 листопада 2019 року, надавши їй іншого змісту. З урахуванням змін, внесених ухвалою від 12 грудня 2019 року, зміст постанови суду касаційної інстанції від 21 листопада 2019 року зводиться до того, що відповідач помилково не врахував до стажу роботи позивачки на посаді судді її роботу на посаді помічника прокурора. Відповідно до пункту 11 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. У зв’язку із тим, що статтею 43 Закону України «Про статус суддів», який діяв до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», було передбачено, зокрема, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді, зараховується також час роботи на посадах прокурорів, за умови наявності в особи стажу роботи на посаді судді не менше 10 років, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Отже, постановивши ухвалу від 12 грудня 2019 року про виправлення описки, колегія суддів суду касаційної інстанції фактично змінила зміст постанови Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а на протилежний.
З огляду на викладене дії колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду протирічать вимогам статей 250, 355 КАС України, приписи яких визначають порядок ухвалення судового рішення та вказують на неможливість скасування або зміни судового рішення судом, який його ухвалив, остаточність судових рішень суду касаційної інстанції, а також статті 253 КАС України, яка регламентує порядок виправлення технічних описок, допущених у судовому рішенні.
Слід зазначити, що зміна мотивувальної і резолютивної частин судового рішення, що призвело до кардинальної зміни змісту цього рішення, не є виправленням недоліку судового рішення (дефекту судового акта), про що стверджують судді у поясненнях, оскільки такі дії суддів суперечать самій процедурі здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Базовим елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 242 КАС України встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Практика Верховного Суду як найвищої національної судової інстанції є особливо показовою щодо дотримання правової визначеності, в тому числі і щодо застосування норм процесуального права.
Як зазначає Європейський суд, якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії»).
Згідно з Висновком № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10 листопада 2017 року однакове й уніфіковане застосування закону зумовлює загальнообов’язковість закону, рівність перед законом і правову визначеність. Єдине застосування закону має важливе значення для принципу рівності перед законом. Крім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід’ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності. Єдине застосування закону обумовлює довіру громадськості до судів та покращує громадську думку стосовно справедливості та правосуддя. Забезпечення послідовного й єдиного застосування законів, а також заохочення розвитку права через судову практику є, у першу чергу, повноваженням верховного суду.
У рішенні у справі «Альбу та інші проти Румунії» Європейський суд вказав, що розв’язання суперечностей у судовій практиці належить, у першу чергу, до повноважень Верховного суду, який має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовність та таким чином підтримувати громадську довіру до судової системи.
Як зазначив Європейський суд у рішенні у справі «Тудор проти Румунії», роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці.
Основна функція Верховного Суду – забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Верховний Суд перевіряє законність ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій судових рішень, зосереджуючи основну увагу на усуненні помилок, допущених судами нижчих інстанцій, і формуванні певних стандартів праворозуміння й правозастосування.
Забезпечення єдності судової практики системи судоустрою є однією з основних гарантій якісного, професійного вирішення судових справ.
Слід зазначити, що посилання судді Мороз Л.Л. на судову практику Вищого адміністративного суду України щодо виправлення описки у судовому рішенні підлягають відхиленню, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2011 року у справі № П-136/10, копію якої суддею долучено до пояснень, виправлено описку у резолютивній частині постанови Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року, допущену у висновку суду щодо предмета позову. Як вбачається зі змісту вказаних судових рішень, в описовій та мотивувальній частинах постанови Вищого адміністративного суду України були наведені короткий зміст позовних вимог, мотиви, з яких виходив суд при її прийнятті, висновки по суті вимог до кожного з відповідачів, проте у резолютивній частині постанови допущено описку у висновку суду до предмета вказаного позову. Отже, зазначену ухвалу постановлено за інших фактичних обставин.
Стосовно доводів судді Мороз Л.Л. про те, що дійсною причиною звернення Могильницького М.С. зі скаргою є незгода із прийнятим під її головуванням рішенням у справі № 9901/783/18, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що згідно із частиною першою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.
Жодних обмежень щодо суб’єкта звернення з дисциплінарною скаргою вказаний Закон не містить. Таке право передбачено законом саме з метою інформування Вищої ради правосуддя як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти й обставини неналежної поведінки судді.
Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19.
При цьому відповідно до статей 45, 46, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» саме до повноважень дисциплінарного органу належить оцінка доводів дисциплінарної скарги на предмет наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді, а також наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Слід звернути увагу, що Могильницький М.С. у дисциплінарній скарзі не наводить жодних відомостей щодо дій судді Мороз Л.Л. під час розгляду справи № 9901/783/18, тому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично оцінює вказані доводи судді.
Також Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя критично ставиться до доводів суддів про те, що вказана помилка сталась внаслідок надмірного навантаження, касаційна скарга була предметом обговорення колегії суддів, яка погодила правову позицію, після чого справу надано помічнику судді-доповідача для підготовки проєкту рішення, який після його виготовлення підписано електронним цифровим підписом та направлено до ЄДРСР.
Так, статтею 127 Конституції України встановлено, що правосуддя здійснюють судді.
Відповідно до частини сьомої статті 56 Конституції України суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Згідно із частиною першою статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяга судді зобов’язує його об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги – його конституційно визначений обов’язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді. Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.
Як вказано у Висновку КРЄС № 22 (19), винесення рішень — це не привілей суддів, що може бути довільно делегований, а осердя їхніх обов’язків у суспільстві, заснованому на верховенстві права. Судді не лише розпоряджаються справами, а мають володіти законодавством і фактами так, щоби винесення судових рішень залишалося виключно їхньою прерогативою (§ 18).
Таким чином, належний та дієвий контроль за правильністю виконання помічником судді конкретних завдань, що стосуються розгляду судової справи, є невід’ємною складовою процесу здійснення правосуддя, що відповідно до положень частини сьомої статті 56, частини першої статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є прямим обов’язком судді.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Суддя виявляє та підтримує високі стандарти поведінки суддів з метою укріплення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримки незалежності судових органів. Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Компетентність та старанність є необхідними умовами для виконання суддею своїх обов’язків. Суддя виконує всі свої обов’язки, включаючи винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.
Згідно з пунктом 50 Висновку КРЄС № 3 (2002) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
Як зазначено у Висновку КРЄС № 11 (2008), щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії (§ 31).
У Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки вказано, що згідно зі статтею 6 Конвенції метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу. Незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом. Це є основним принципом верховенства права. Судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів. Лише самі судді повинні приймати рішення у конкретних справах, спираючись на власну компетенцію, як це визначено законом. Судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку. (§§ 3, 4, 5, 10, 62).
Під час дисциплінарного провадження встановлено, що судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю. та Рибачук А.І. під час розгляду справи № 469/1511/16-а не забезпечили виконання завдань, покладених на Верховний Суд, щодо єдності судової практики, складаючи та підписуючи постанову від 21 листопада 2019 року, не проконтролювали належним чином за її зміст, не перевірили викладені у постанові мотиви та висновки, та у спосіб, що явно суперечить процесуальному закону та усталеній судовій практиці, змінили власне судове рішення, яке набрало законної сили.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що судді Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., Рибачук А.І., обіймаючи посади суддів Верховного Суду, який є найвищим судом у системі судоустрою України, повинні були усвідомлювати важливість висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, обов’язковість врахування таких висновків іншими судами при застосуванні відповідних норм права. Постановляючи ухвалу від 12 грудня 2019 року про виправлення описки, якою всупереч вимогам КАС України повністю змінено постанову суду від 21 листопада 2019 року, судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю. та Рибачук А.І. повинні були розуміти, що їхні дії протирічать вимогам закону, адже, приймаючи судові рішення, суддя має здійснювати правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом (пункт 1 частини другої статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За встановлених обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що зазначені дії вчинені суддями Мороз Л.Л., Бучик А.Ю. та Рибачуком А.І. внаслідок грубої недбалості.
Такі дії суддів Верховного Суду – найвищої національної судової інстанції, основним завданням якої є забезпечення єдності судової практики системи судоустрою України, підривають принцип правової визначеності та послаблюють суспільну довіру як до Верховного Суду, так і до судової влади в цілому.
Враховуючи встановлені під час дисциплінарного провадження обставини, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що такі дії суддів утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
При цьому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вбачає в діях суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на конструкцію юридичних складів цих дисциплінарних проступків та відсутність негативних наслідків дій суддів для учасників справи № 469/1511/16-а.
Щодо доводів суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про допущення необережної судової помилки слід зазначити, що характер порушень норм процесуального права дає підстави вважати, що такі дії суддів виходять за межі простої суддівської помилки, оскільки свідчать про несумлінне виконання ними обов’язків судді під час розгляду справи № 469/1511/16-а та нехтування нормами процесуального права.
У пункті 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії (від 23–25 червня 2010 року) зазначено, що процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
Питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують права і свободи, що захищаються Конвенцією.
Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Мороз Лариса Леонтіївна Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 484 призначена на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда, Постановою Верховної Ради України від 7 червня 2001 року № 2521-III обрана безстроково на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда. Постановою Верховної Ради України від 22 жовтня 2009 року № 1684-VI обрана на посаду судді Вищого адміністративного суду України. Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.
Із характеристики, наданої головою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковичем М.І., вбачається, що за час роботи на посаді судді Верховного Суду Мороз Л.Л. зарекомендувала себе кваліфікованим, досвідченим фахівцем, що вміло застосовує професійні навики та знання законодавства на практиці. Судові справи розглядає з дотриманням законодавчо встановлених процесуальних строків. Процесуальні документи складає своєчасно та якісно. Значну увагу приділяє підвищенню рівня теоретичних знань, стежить за змінами в законодавстві, об’єктивна і неупереджена під час ухвалення рішень. Систематично бере участь у семінарах, організованих Національною школою суддів України. Суддя Мороз Л.Л. принципова, послідовна в роботі, дотримується високих моральних стандартів суддівської професії. Користується авторитетом і повагою не тільки у Верховному Суді, а й серед юридичної спільноти України. Дисциплінарних стягнень не має.
Бучик Анна Юріївна Указом Президента України від 16 березня 2005 року № 476 призначена на посаду судді Богунського районного суду міста Житомира. Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2011 року обрана безстроково на посаду судді Житомирського апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.
Із характеристики, наданої головою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковичем М.І., вбачається, що за час роботи на посаді судді Верховного Суду Бучик А.Ю. зарекомендувала себе висококваліфікованим суддею, що з відповідальністю ставиться до виконання своїх службових обов’язків, велику увагу приділяє вивченню нового законодавства України чи змін до чинного з метою його правильного застосування в практичній роботі. Грамотно, аргументовано і чітко викладає свою думку. На посаді судді чесно і сумлінно виконує свої повноваження. Під час підготовки й ухвалення судових рішень завжди дотримується норм чинного законодавства. За особистими якостями Бучик А.Ю. урівноважена, доброзичлива, ініціативна, вимоглива до себе та працівників свого офісу, уважна до учасників справи. Користується авторитетом і повагою не тільки у Верховному Суді, а й серед юридичної спільноти України. Бучик А.Ю. має науковий ступінь кандидата юридичних наук. Дисциплінарних стягнень не має.
Рибачук Андрій Іванович Указом Президента України від 21 червня 2006 року № 560 призначений на посаду судді Трускавецького міського суду Львівської області. Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 2011 року № 4243-VI обраний безстроково на посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 296 переведений на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 7 травня 2019 року № 195/2019 призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.
Зі змісту характеристики, наданої головою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковичем М.І., вбачається, що за час роботи на посаді судді Верховного Суду Рибачук А.І. зарекомендував себе кваліфікованим, досвідченим фахівцем, що вміло застосовує професійні навички та знання законодавства на практиці. Судові справи розглядає з дотриманням законодавчо встановлених процесуальних строків. Процесуальні документи складає своєчасно та якісно. Також значну увагу приділяє підвищенню рівня теоретичних знань і професійних навиків, стежить за змінами у законодавстві, об’єктивний у прийнятті рішень. Систематично бере участь у семінарах, організованих Національною школою суддів України. Суддя Рибачук А.І. принциповий, комунікабельний, проявляє творчий підхід до вирішення важливих питань, має якості лідера. Завжди ввічливий та уважний до колег. Користується авторитетом і повагою не тільки у Верховному Суді, а й серед юридичної спільноти України. Дисциплінарних стягнень не має.
Визначаючи вид стягнення, який має бути застосований до суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує їхні позитивні характеристики, відсутність дисциплінарних стягнень, характер дисциплінарного проступку та ступінь вини суддів.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також враховує відсутність негативних наслідків дій суддів для учасників справи № 469/1511/16-а.
Відповідно до частини четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі вчинення суддею проступку, передбаченого, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону, до нього не можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення у виді попередження, догани та суворої догани.
Водночас згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Необхідність застосування принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення випливає із конституційного принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), а також зі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з практикою Європейського суду з прав людини поширюється і на професійні відносини судді (пункт 165 рішення у справі «Олександр Волков проти України»).
Частиною другою статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика суду застосовуються в Україні як джерело права.
З огляду на наведене, з урахуванням вимог статті 8 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним і достатнім застосування до суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Л.Л., Бучик А.Ю., Рибачука А.І. дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мороз Ларису Леонтіївну та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Бучик Анну Юріївну та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Рибачука Андрія Івановича та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше десяти днів із дня його ухвалення.
|
Головуючий на засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя |
Л.А. Швецова
|
|
Члени Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя |
В.І. Говоруха П.М. Гречківський |
|
|
В.В. Матвійчук
|
