Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, викладену в рішенні від 12 березня 2024 року № 313/дс-24, матеріали особової справи (досьє) кандидата на посаду судді щодо призначення Іващенка Дмитра Андрійовича на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області, висновок члена Вищої ради правосуддя, а також персонально кандидатуру Іващенка Д.А.,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 1 квітня 2024 року (вх № 4461/0/8-24) надійшло рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) від 12 березня 2024 року № 313/дс-24, згідно з яким Іващенка Д.А. рекомендовано для призначення на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККСУ, до якої обов’язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд Вищої ради правосуддя. На засіданні Вищої ради правосуддя кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена Вищої ради правосуддя, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом.

У засіданні Вищої ради правосуддя з розгляду вказаної рекомендації 18 квітня 2024 року взяв участь кандидат на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області Іващенко Д.А.

Вища рада правосуддя, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., усні пояснення кандидата Іващенка Д.А., оголосила перерву в розгляді зазначених матеріалів.

16 липня 2024 року Іващенко Д.А. надав Вищій раді правосуддя письмові пояснення щодо обставин відвідування ним тимчасово окупованих територій України у 2018 та 2019 роках.

Засідання Вищої ради правосуддя 19 вересня 2024 року відбулося за участю кандидата на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області Іващенка Д.А.

Доповідач – член Вищої ради правосуддя Сасевич О.М. висловив пропозицію Вищій раді правосуддя ухвалити рішення про внесення Президентові України подання про призначення Іващенка Д.А. на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

Заслухавши кандидата на посаду судді Іващенка Д.А., пропозицію члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., обговоривши її в установленому законом порядку, за результатами голосування («за» – 9 членів Вищої ради правосуддя, «проти» – 5 членів Вищої ради правосуддя) Вища рада правосуддя ухвалила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення Іващенка Д.А. на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області з огляду на таке.

Рішенням ВККСУ від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

Іващенко Д.А. 12 травня 2017 року звернувся до ВККСУ із заявою про допуск його до участі у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду як особи, яка не має стажу роботи на посаді помічника судді більше трьох років.

Кандидат – Іващенко Дмитро Андрійович, громадянин України, ____ року народження. У 2005 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Має стаж професійної діяльності у сфері права після здобуття повної вищої юридичної освіти щонайменше п’ять років, є компетентним, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

Рішенням ВККСУ від 20 вересня 2017 року № 5/дс-17 Іващенка Д.А. допущено до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду як особу, яка не має трирічного стажу роботи на посаді помічника судді.

Рішенням ВККСУ від 3 листопада 2017 року № 117/зп-17 визначено та затверджено результати анонімного тестування для перевірки рівня володіння державною мовою та перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права на стадії складання відбіркового іспиту у межах процедури добору, за результатами якого Іващенко Д.А. набрав 116 балів, з яких: 34 бали за анонімне тестування для перевірки рівня володіння державною мовою та 82 бали за анонімне тестування для перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права.

Рішенням ВККСУ від 6 грудня 2017 року № 126/зп-17 визначено, що Іващенко Д.А. успішно склав анонімне тестування з метою перевірки рівня особистих морально-психологічних якостей на стадії відбіркового іспиту у межах процедури добору.

Рішенням ВККСУ від 6 грудня 2017 року № 127/зп-17 визначено результати відбіркового іспиту в межах процедури добору та попередньо допущено Іващенка Д.А. до наступного етапу добору.

Рішенням ВККСУ від 7 червня 2018 року № 254/дс-18 Іващенка Д.А. визнано таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» вимогам до кандидата на посаду судді.

Рішенням ВККСУ від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 Іващенка Д.А. як кандидата на посаду судді, який не має трирічного стажу роботи на посаді судді, за результатами перевірки направлено для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України.

Національна школа суддів України надіслала до ВККСУ для складання кваліфікаційного іспиту матеріали щодо кандидата Іващенка Д.А. як такого, що успішно виконав програму спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді.

Рішенням ВККСУ від 1 серпня 2023 року № 45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів. Зокрема, до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду зараховано Іващенка Д.А., який за результатами кваліфікаційного іспиту набрав 167,375 бала та посів 256 позицію в рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду.

Рішенням ВККСУ від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Установлено загальний порядок та строки подання кандидатами заяв і документів для участі в цьому конкурсі, затверджено умови проведення конкурсу на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, та визначено, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується ВККСУ у складі колегій.

12 жовтня 2023 року Іващенко Д.А. звернувся до ВККСУ із заявою про допуск до участі в оголошеному 14 вересня 2023 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади. У заяві висловив намір претендувати на посаду судді в місцевому загальному суді.

Рішенням ВККСУ від 1 грудня 2023 року № 10/дс-23 Іващенка Д.А. допущено до участі в оголошеному ВККСУ 14 вересня 2023 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

Рішенням ВККСУ від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 затверджено та оприлюднено рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККСУ від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області, у якому Іващенко Д.А. посів переможну позицію.

ВККСУ у складі колегії 12 березня 2024 року провела співбесіду з Іващенком Д.А.

Рішенням ВККСУ від 12 березня 2024 року № 313/дс-24, ухваленим колегією ВККСУ у складі: член ВККСУ Сабодаш Р.Б. (головуючий), члени ВККСУ Омелян О.С., Пасічник А.В. (доповідач), за обставин голосування за пропозицію доповідача двома голосами «за» та одним «проти», внесено рекомендацію Вищій раді правосуддя щодо призначення Іващенка Д.А. на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев’ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» розділ ІV «Порядок зайняття посади судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції.

Згідно із частиною першою статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада правосуддя відповідно до внесеної ВККСУ рекомендації на своєму засіданні, зокрема, розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.

Відповідно до частини другої статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 частини другої статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

За результатами розгляду рекомендації ВККСУ щодо призначення Іващенка Д.А. на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області Вища рада правосуддя не встановила порушень ВККСУ визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Водночас Вища рада правосуддя, діючи в межах наданих їй дискреційних повноважень, згідно з пунктом 2 абзацу другого частини четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», надала оцінку отриманим Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку відомостям та керувалась таким.

Авторитет та довіра до судової гілки влади формуються залежно від персонального складу судів, а саме від людей, які займають посади суддів. Саме тому є важливим, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті.

Професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд із професійними якостями є визначальними характеристиками при вирішенні питання про призначення його на посаду.

Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, – здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендування кандидата на посаду судді Вища рада правосуддя зобов’язана врахувати всі обставини його професійної діяльності та особистого життя, що характеризують кандидата, й надати їм належну оцінку.

Відповідно до Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі – Кодекс суддівської етики від 22 лютого 2013 року), суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Згідно з Кодексом суддівської етики, затвердженим XX черговим з’їздом суддів України 18 вересня 2024 року (далі – Кодекс суддівської етики від 18 вересня 2024 року), суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

У ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.

Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

За загальними правилами Кодексу суддівської етики від 22 лютого 2013 року та Кодексу суддівської етики від 18 вересня 2024 року судді зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим брати на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Рішенням Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) від 11 січня 2019 року затверджено Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики (далі – індикатори). Відповідно до індикаторів доброчесність оцінюється за критеріями: незалежності; неупередженості (безсторонності); чесності і непідкупності; дотримання етичних норм; рівності; старанності.

Рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року затверджено індикатори в уточненій редакції.

У листопаді 2023 року ВККСУ та ГРД оголосили про погодження ними переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципів їх застосування. Зокрема, серед індикаторів, які вказують на недоброчесність, ВККСУ та ГРД передбачили такий: «Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував РФ після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території)».

Вища рада правосуддя під час розгляду рекомендації ВККСУ про призначення Іващенка Д.А. на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області встановила, що кандидат Іващенко Д.А. звернувся до ВККСУ із заявою про допуск його до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду 12 травня 2017 року.

У період, коли Іващенко Д.А. виявив намір зайняти посаду судді, який здійснює правосуддя іменем України, відбулися трагічні події в історії Українського народу. Йдеться про Революцію Гідності 2014 року, силове захоплення росією центральних органів влади Криму, блокування українських флоту та військових підрозділів, розгортання на сході та півдні України кремлівської спецоперації «русская весна», що викликало спротив українського громадянського суспільства у зв’язку з необхідністю зробити вибір: або капітуляція, або оборона держави силами добровольчих підрозділів, волонтерського руху, підрозділами Збройних Сил України та Національної гвардії України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» підтверджено факт окупації росією території Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) із 7 квітня 2014 року.

Згідно з подіями 2014–2022 років та станом на сьогодні російська федерація є воєнним противником України, який здійснює безпринципну та загарбницьку збройну агресію з метою здійснення геноциду Українського народу. Цей факт загальновідомий кожному українцеві, усій світовій спільноті та не потребує доведення.

Матеріали особової справи (досьє) кандидата на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області Іващенка Д.А. містять надану листом Державної прикордонної служби України від 26 жовтня 2023 року № 91-52036/18/23-Вих інформацію про перетин Іващенком Д.А. ліній розмежування з тимчасово окупованою територією України:

26 травня 2018 року та 2 червня 2018 року – пункт пропуску «Курахове» (на транспортному засобі);

26 серпня 2019 року та 3 вересня 2019 року – пункт пропуску «Салькове (Чонгар)» (пішим ходом);

26 вересня 2019 року та 30 вересня 2019 року – пункт пропуску «Курахове» (на транспортному засобі).

На запитання в засіданні колегії ВККСУ 12 березня 2023 року під час співбесіди з кандидатом Іващенком Д.А. (https://www.youtube.com/watch?v=KR9XY1Y6ELg, із 7:49:51 до 8:16:42) та у засіданнях Вищої ради правосуддя з розгляду рекомендації ВККСУ щодо призначення його на посаду судді (https://hcj.gov.ua/video/onlayn-translyaciya-zasidannya-vyshchoyi-rady-p..., з 2:01:13 до 2:24:18; https://hcj.gov.ua/video/zasidannya-vyshchoyi-rady-pravosuddya-19-veresn..., з 2:02:43 до 2:20:01) щодо мети відвідування окупованих російською федерацією територій України Іващенко Д.А. зазначив, що до липня 2014 року проживав у місті Донецьку, де й дотепер проживають його брат, племінник (він же похресник), рідна сестра матері.

Кандидат вказав, що у травні 2018 року разом із батьками відвідував окупований Донецьк у зв’язку з тяжкою хворобою чоловіка рідної сестри його матері.

Іващенко Д.А. зазначив, що чоловік рідної сестри його матері помер у вересні 2018 року. Оскільки на поховання родича він, його батько й мати поїхати не могли, то здійснили таку поїздку разом у вересні 2019 року.

На початку співбесіди кандидат стверджував, що його батьки як люди похилого віку (____ та ____ року народження відповідно) до Донецька без нього «ніяк би не могли поїхати».

Водночас у подальших поясненнях кандидат зауважив, що поїздку на непідконтрольну Україні територію шляхом телефонування перевізникам організовувала його мати. Зранку о 06:00 до них у місто Покровськ Донецької області приїжджав легковий автомобіль на шість місць або мікроавтобус, що забирав їх та доставляв або безпосередньо до місця призначення, або до місця перетину з непідконтрольною територією, де вони пересідали на інший транспорт.

Іващенко Д.А. повідомив ВККСУ, що не був працевлаштований протягом 2019–2020 років і частково в 2021 році, отже, його сім’ю в цей період утримував батько як суддя у відставці, який має довічне грошове утримання.

Зазначене, з урахуванням організаційного та матеріального забезпечення поїздок його батьками, що фактично свідчить про їх спроможність в 2018–2019 роках самостійно доїхати до місця призначення, спростовує одну із заявлених Іващенком Д.А. цілей відвідування окупованої території України – супровід батьків.

Разом із тим факт відвідування самим Іващенком Д.А. окупованого Донецька в цьому конкретному випадку виправданий його метою – побачитися з родичем у період його тяжкої хвороби та відвідати місце його поховання у роковини смерті. Таку мету можна вважати нагальною потребою, зумовленою життєвою необхідністю.

Згідно із частиною дев’ятою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Відсутність у законі визначення терміна доброчесності не свідчить про неможливість використання його суб’єктами правозастосування, зокрема, під час оцінювання кандидата на посаду судді.

При цьому зовнішні поведінкові фактори такої особи зіставляються з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність.

На переконання Вищої ради правосуддя, особа, виявивши бажання стати суддею, повинна дотримуватися правил (у тому числі в частині обмежень), якими керуються судді у своїй діяльності.

З огляду на викладене в оцінці кандидата на посаду судді – учасника добору варто застосовувати норми та напрацювання у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді.

Як зазначалось, рішенням ГРД від 11 січня 2019 року затверджено Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.

Ці індикатори діяли під час відвідування кандидатом на посаду судді Іващенком Д.А. окупованого Криму (із 26 серпня до 3 вересня 2019 року).

Про невідповідність критерію доброчесності згідно з індикатором 1.5 свідчить відвідування без нагальної потреби тимчасово окупованих територій. Згідно із застереженням до вказаної норми, поїздки, зокрема, в Автономну Республіку Крим чи на іншу окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність цього індикатора.

Індикатор 1.5 в уточненій редакції індикаторів, затвердженій рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року, фактично не змінився. Міститься цей індикатор також у погодженому ВККСУ та ГРД списку спільних індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.

У засіданні колегії ВККСУ 12 березня 2023 року щодо відвідування окупованої росією території Автономної Республіки Крим із 26 серпня до 3 вересня 2019 року кандидат Іващенко Д.А. пояснював: «Є обставина, що мешкає у місті Донецьк мій племінник і похресник, з яким я намагаюся підтримувати зв’язок, щоб яким, якимось чином, як би це сказати, зберігся його зв’язок з Україною, тобто йому в 19-му році, коли останній раз я був, йому було дев’ять років. На сьогоднішній час йому вже чотирнадцять років. Я як хрещений батько намагаюся, як для мене, це, якби мовити, сказати, місія, тобто зберегти з ним зв’язок, щоб він не відірвався від України, тобто, щоб у нього був, цей, зберігся зв’язочок у разі, ну коли ці території будуть звільнені, щоб він міг адаптуватися в українське суспільство».

«Пересікав межу у зв’язку з тим, що у Криму перебував також мій племінник (похресник). Він… Направили туди… У нього було ну з дихальними шляхами щось не дуже гаразд і для зміни клімату він там був. Тобто я їздив його відвідувати туди, от, тому що ми ще не знали, що будемо ми їхати на річницю поминок, тому я з ним їздив з ним зустрітися».

На запитання члена ВККСУ, чи потребував його племінник допомоги, Іващенко Д.А. вказав: «Допомогу він не потребував, але я… Як я вже казав, хотілось… Ну тобто телефонне спілкування – це одне спілкування, а вживу це зовсім інше спілкування, ми… Тому так».

У засіданні Вищої ради правосуддя 18 квітня 2024 року на запитання членів Вищої ради правосуддя щодо мети перетину кордону з окупованими територіями Іващенко Д.А. фактично повторив вказані вище аргументи. При цьому зазначив: «У тимчасово окупованому Донецьку проживає мій племінник. Він також є моїм похресником. От з цією метою у 19-му році відвідував тимчасово окупований Крим, у зв’язку з тим, що мій похресник перебував у Криму. Він мені зателефонував, ми з ним зв’язалися. Він попросив, щоб я його відвідав, тому ця мета була іменно відвідувати цього похресника».

Кандидат Іващенко Д.А. повідомив, що їздив до Криму сам. Дев’ятирічний племінник перебував у Криму з батьками.

На запитання «Тобто Ви разом з його батьками і племінником були в одному місці в Криму, правильно?» Іващенко Д.А. відповів: «Так».

Водночас, надаючи відповідь на запитання, чи спілкується він із батьками племінника, Іващенко Д.А. зазначив, що з матір’ю дитини зовсім не спілкується.

Вища рада правосуддя зазначає, що на засіданнях ВККСУ та Вищої ради правосуддя, у письмових поясненнях кандидат вказував про прагнення зберегти зв’язок племінника з Україною, щоб він міг адаптуватися в українському суспільстві після звільнення окупованих територій України. У засіданні Вищої ради правосуддя 19 вересня 2024 року на запитання члена Вищої ради правосуддя, чи знає його племінник українську мову, кандидат зазначив: «Досконало він її не знає, але вивчав в начальних класах, здається». Відповідаючи на запитання, якою мовою він спілкується зі своїм 14-річним племінником, Іващенко Д.А. чітко відповів: «Спілкуюся російською мовою».

Отже, заявлена Іващенком Д.А. мета відвідування окупованої росією території – забезпечення зв’язку племінника з Україною та сприяння його подальшій адаптації в Україні після звільнення окупованих територій (ідентифікатором української національної ідентичності, безумовно, є українська мова), фактично була знівельована самим кандидатом.

Під час оцінки нагальності потреби кандидата Іващенка Д.А. відвідати окуповану російською федерацією територію Автономної Республіки Крим Вища рада правосуддя враховує таке.

Нагальна потреба відвідування тимчасово окупованих територій та/чи території держави-агресора – виключна ситуація / життєва необхідність, коли особа має вагомі причини для перебування в цих регіонах, незважаючи на загрозу власній безпеці, близьким особам та національній безпеці України. Вказану потребу неможливо задовольнити в інший спосіб, без особистого відвідування цих територій.

Зважаючи на тлумачення індикатора 1.5, за індивідуальних у кожному конкретному випадку обставин не визнається ознакою недоброчесності відвідування суддею (кандидатом на посаду судді) окупованих територій з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань.

Ступінь спорідненості – одиниця близькості спорідненості, визначається як народження однієї особи від іншої, а також стосунки подружжя. Так, до родичів першого ступеня прямої спорідненості належать батько, мати, син, дочка, подружжя. До родичів другого – діди, баби, внуки, внучки. У бічній спорідненості першого ступеня не виділяють, до другого відносять рідних та неповнорідних братів та сестер, до третього – дядьків, тіток, племінників та племінниць, до четвертого – двоюрідних братів та сестер, двоюрідних дідів, баб, внуків та внучок.

З огляду на вказане племінник Іващенка Д.А. є родичем третього ступеня спорідненості та критерію «близький родич» фактично не відповідає.

Як встановлено під час розгляду рекомендації ВККСУ про призначення Іващенка Д.А. на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області, племінник кандидата Іващенка Д.А. відвідував Крим у відповідний період, не потребуючи будь-якої допомоги, перебуваючи в супроводі батьків. Стан його здоров’я не був критичним, а поїздка до Криму була зумовлена рекомендацією лікарів «змінити клімат».

Своєю чергою, Іващенко Д.А., приїхавши до Криму, не вирішував будь-яких питань щодо набуття, зміни, припинення, передачі майнових прав.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24 червня 2020 року у справі № 9901/764/18, з огляду на вимогу доброчесності, від особи, яка реалізує право на заняття посади судді, очікується уважність стосовно розкриття даних під час участі у відповідному конкурсі, а також чітка, логічна та послідовна позиція.

Під час надання відповідей на запитання членів ВККСУ в засіданні колегії 12 березня 2023 року кандидат Іващенко Д.А. позиціонував свої поїздки до окупованих Криму та Донецьку як єдину можливість «живого» спілкування з племінником (похресником), зазначав себе його наставником та близькою йому особою, вказував, що спілкування телефоном та за допомогою месенджерів не може забезпечити цієї мети.

У засіданні Вищої ради правосуддя 18 квітня 2024 року, відповідаючи на запитання члена Вищої ради правосуддя, чи відвідував би він окуповану територію Криму, якби така можливість була в нього зараз, Іващенко Д.А. відповів, що не поїхав би, оскільки це перешкоджає його подальшому кар’єрному зростанню, та не заперечував можливості спілкування з родичами на окупованих територіях (зокрема з племінником) лише за допомогою телефонного зв’язку.

У письмових поясненнях, що надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 16 липня 2024 року, кандидат Іващенко Д.А. зазначив, що утримався би від відвідування окупованих територій України та залишив би спілкування з родичами лише за допомогою телефонного зв’язку, якби він міг уявити можливі негативні наслідки вчиненого на шляху до зайняття посади судді.

Явно не відповідала попередньо заявленій Іващенком Д.А. меті відвідування окупованого Криму й репліка кандидата в засіданні Вищої ради правосуддя 19 вересня 2024 року: «Спілкування з близькими також має значення. Але ми живемо одне життя, тому повинні в першу чергу за себе думати».

З наведеного убачається, що Іващенко Д.А., намагаючись виправдати свої дії, виявив непослідовність своїх поглядів і переконань щодо визначення пріоритетів між родинними зв’язками та особистими інтересами.

Ураховуючи викладене, Вища рада правосуддя дійшла висновку про відсутність у Іващенка Д.А. нагальної потреби відвідувати окуповану територію Автономної Республіки Крим у період із 26 серпня 2019 року до 3 вересня 2019 року, оскільки ця поїздка не відповідає вказаним вище критеріям нагальності, до того ж, обґрунтування поїздки спілкуванням з племінником «вживу» було фактично спростовано наведеними вище твердженнями кандидата, за яких йому, зважаючи на його особисті інтереси та їх перевагу над родинними стосунками, об’єктивно достатньо було б телефонних розмов із племінником та надсилання племіннику повідомлень у месенджерах.

Під час проходження співбесіди з колегією ВККСУ 12 березня 2023 року кандидат на посаду судді Іващенко Д.А., пояснюючи обставини свого перебування у 2019 році у батьків в місті Покровську Донецької області (08:03:03 співбесіди), висловлювався так: «Із 14-го року якоби почалася війна».

В українській мові слову «якоби» відповідають сполучники «нібито», «начебто», «немовби» тощо, що вживаються для позначення неповної достовірності, сумніву, непевності, вагання.

Зазначеним, з-поміж іншого, підтверджується факт відсутності у Іващенка Д.А. сталої громадянської позиції щодо статусу російської федерації як у 2018, 2019 роках, так і нині, коли триває повномасштабна військова агресія росії проти України.

Сполучник «якоби» кандидат Іващенко Д.А. вживав і під час пояснення підстав своєї поїздки до окупованого Криму. До прикладу, у засіданні Вищої ради правосуддя 18 квітня 2024 року, відповідаючи на запитання: «Тобто він [племінник] їздив на відпочинок, а Ви його там відвідували?», Іващенко Д.А. зазначив: «Тому що він у мене… Просив мене приїхати з ним, якоби. Тому я приїхав».

Приховування дійсних обставин відвідування окупованої території України загалом убачається і в манері надання Іващенком Д.А. усних пояснень – повтори, нелогічно побудовані вислови, запинання, тощо.

Отже, хоча до повноважень Вищої ради правосуддя й не належить здійснення психологічних і лінгвістичних експертиз, наведене також викликає обґрунтований сумнів у чесності наданих кандидатом відповідей, підтверджує думку про наявність у нього іншої підстави для відвідування окупованої території Автономної Республіки Крим, ніж заявлена ним у засіданнях ВККСУ та Вищої ради правосуддя.

Водночас чесність – найважливіша вимога моральності, яка, зокрема, передбачає вірність взятим зобов’язанням: правдивість, принциповість, щирість перед іншими та самим собою щодо тих мотивів, якими людина керується в житті.

Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2022 року (справа № 9901/355/21), доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

Відповідно до вказаного судового рішення, за визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципах добра і справедливості. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.

Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, окремо наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Зокрема, оцінюючи дії кандидата на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області Іващенка Д.А., Вища рада правосуддя зауважує, що з 2014 року та станом до сьогодні не встановлено відповідальності за факт відвідування громадянами України тимчасово окупованих російською федерацією територій України.

Водночас кожному громадянину України, а особливо особі, яка претендує на високе звання судді України, який здійснює правосуддя в інтересах її громадян, слід усвідомлювати, що в межах окупованих територій збройні формування російської федерації та створені нею окупаційні адміністрації встановили власні контроль і правила. Відвідування окупованої території передбачає, що весь термін перебування на ній особа фактично вимушена жити за правилами окупанта та бути йому підконтрольною.

При цьому окупаційна влада різними методами намагається завоювати підтримку та довіру місцевого населення, підкорити та залякати незгідних. До того ж, окупація зазвичай супроводжується інтенсивною пропагандою, підбуренням до зрадницьких вчинків і насильства щодо співвітчизників.

Згідно з пунктом 20⁴ частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) (далі – Єдині показники) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

У межах роботи Вищої ради правосуддя із проєктом Єдиних показників, зокрема, Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України листом від 22 серпня 2024 року № 14/5-5935, Головне управління розвідки Міністерства оборони України листом від 29 серпня 2024 року № 222/6/473 повідомили таке.

Як зазначило Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, відповідно до Конституції України та законів України суддя має особливий (спеціальний) статус, який характеризується наявністю певних вимог і обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.

Унормовані на сьогодні такі вимоги і обмеження стосуються переважно корупційної складової та умовних етичних принципів, але не враховують реальних і прогнозованих чинників вербувальної уразливості діючих суддів і кандидатів на посаду судді, а також національної самосвідомості та громадянської позиції.

Водночас, виходячи з виявлених форм і методів діяльності спецслужб російської федерації, можливо стверджувати, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед із так званої категорії ризику, які відвідували або відвідують тимчасово окуповані території України, територію держави-агресора або її сателітів, є об’єктивно реальними.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, що триває, будь-яка так звана «нагальність потреби» такого виїзду не співідноситься із прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді / кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України у разі затримання такої особи, її вербування тощо.

Як зазначило Головне управління розвідки Міністерства оборони України, спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, направлені на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію російської федерації чи тимчасово окуповані території України, значно зростають у зв’язку з високою активністю там спецслужб держави-агресора та достатньо широкими їх можливостями.

Водночас у зв’язку із значно нижчими контррозвідувальними можливостями національних спецслужб на цих територіях ускладнюється виявлення осіб, які дали згоду на співпрацю з державою-агресором.

Громадяни України, які відвідували тимчасово окуповані території України та/або територію російської федерації, підлягали обов’язковим «фільтраційним заходам» спецслужб держави-агресора.

Також попередньо проводиться опитування щодо готовності до конфіденційної співпраці.

Головне управління розвідки Міністерства оборони України констатувало, що представники органів державної влади (зокрема судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.

Отже, перебування вказаних осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території російської федерації з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, здійснення підходів та вербувальних пропозицій з боку спецслужб держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.

Призначення таких громадян України на посади, зокрема суддів, суттєво підвищує їхні агентурні можливості та зацікавленість ними спецслужб держави-агресора, а також створює загрозу національній безпеці України.

Вимога щодо виявлення громадянської / національної самосвідомості, поваги до української державності та патріотизму, особливо в умовах тривалої збройної агресії російської федерації проти України та після закінчення правового режиму воєнного стану, повинна бути одним з основних критеріїв суддівської доброчесності.

Вища рада правосуддя вважає за доцільне наголосити, що 25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) публічно оголосив рішення по суті міждержавної справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» за заявами № 20958/14 та № 38334/18. Ця справа стосується масових та систематичних порушень росією прав людини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя та порушення прав українських політичних в’язнів.

У цьому рішенні ЄСПЛ вказав, що Уряд України надав вичерпні докази, які ефективно та поза всяким сумнівом продемонстрували масштабні та систематичні порушення представниками російської федерації та підконтрольними їй особами прав та свобод, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколами до неї.

Ключовим моментом у цьому рішенні є визнання того, що російська федерація діяла з порушенням правил міжнародного гуманітарного права та положень Конвенції, необґрунтовано встановивши своє законодавство на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Це означає, що всі так звані закони, постанови, розпорядження, інші акти, які були видані російською федерацією та її окупаційними органами, та дії, що вчинялися на їхній підставі, не визнані ЄСПЛ легітимними.

У рішенні ЄСПЛ визнав, що українська сторона довела існування систематичних порушень прав людини щодо громадян України з початку тимчасової окупації росією Кримського півострова.

Так, порушення статті 8 Конвенції (Право на повагу до приватного і сімейного життя) суд знайшов у декількох епізодах, зокрема у примусовому нав’язуванні російського громадянства на окупованій території та відсутності належної процедури, яка б дала змогу відмовитися від цього громадянства.

ЄСПЛ також зробив висновки щодо системних порушень, які стосуються права на життя за статтею 2, заборони жорстокого поводження за статтею 3, права на свободу та особисту недоторканність за статтею 5 Конвенції.

У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначається, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу судді, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади загалом.

Вища рада правосуддя врахувала пояснення кандидата на посаду судді Іващенка Д.А., однак вони не підтверджують існування нагальної потреби кандидата відвідати тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, а навпаки, спростовують цю обставину, вказуючи на перевагу особистих кар’єрних інтересів над попередньо заявленими ним родинними (релігійними) зв’язками та необхідністю безпосереднього спілкування з племінником шляхом його відвідування, зокрема, в Криму.

На думку Вищої ради правосуддя, оцінюючи дії кандидата на посаду судді Іващенка Д.А., слід також зважати на застереження і ризики перебування на окупованих територіях України, зокрема щодо суддів і кандидатів на посаду судді, що наведені в листах Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Окремої уваги заслуговує викладена вище позиція ЄСПЛ у рішенні у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)».

Згідно зі Стратегією утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 року № 1322, існування та процвітання України неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності; одним із пріоритетів діяльності держави та суспільства є відповідь на виклики і загрози, які в сьогоднішніх умовах здійснюють реальний вплив на формування національної свідомості.

Відповідно до Закону України від 13 грудня 2022 року № 2834-IX «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» громадянська стійкість – здатність особи виявляти свою національну та громадянську ідентичність у повсякденному житті і в умовах негативних зовнішніх впливів.

На переконання Вищої ради правосуддя, Іващенко Д.А. під час кандидування на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області вказаних рис та якостей не проявляє.

З огляду на зазначене, відвідування кандидатом на посаду судді Іващенком Д.А. у 2019 році, без нагальної потреби, в умовах наведених ризиків, окупованої території Автономної Республіки Крим, відсутність у кандидата чіткої громадянської позиції, непослідовність (фактично з ознаками нечесності) наданих ним пояснень та мотивів його вчинків зумовлюють наявність у Вищої ради правосуддя обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19 висловила правову позицію щодо застосування статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та частини дев’ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 9 грудня 2023 року), яка полягає в тому, що Вища рада правосуддя може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККСУ. Хоча рекомендація ВККСУ спирається винятково на об’єктивні критерії, Вища рада правосуддя може не погодитися з ВККСУ тільки з підстав, передбачених законом.

Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» розділ ІV «Порядок зайняття посади судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.

Підстави, зазначені у пункті 1 частини другої статті 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

Отже, вирішальним під час ухвалення зазначеного рішення є особисте переконання кожного із членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у розгляді питання про призначення кандидата на посаду судді, яке, зрештою, і визначає характер їх голосування.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

У цьому конкретному випадку у голосуванні за пропозицію доповідача – члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М. внести Президентові України подання про призначення Іващенка Д.А. на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області взяли участь 14 членів Вищої ради правосуддя. За результатами голосування 9 членів Вищої ради правосуддя проголосували «за», 5 членів Вищої ради правосуддя – «проти».

З огляду на наведене, на підставі статей 127, 131 Конституції України, статей 69, 79⁶ Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 3, 30, 34, 36, 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення Іващенка Дмитра Андрійовича на посаду судді Котовського міськрайонного суду Одеської області.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя