Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Саліхова В.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою адвоката Комісара Сергія Петровича в інтересах Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» щодо судді Миколаївського окружного адміністративного суду Марича Євгена Васильовича (відрядженого до Київського окружного адміністративного суду),
встановила:
до Вищої ради правосуддя 20 вересня 2023 року за вхідним № 349/0/13-23 надійшла дисциплінарна скарга адвоката Комісара Сергія Петровича в інтересах Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі – КП «Київтеплоенерго») на дії судді Київського окружного адміністративного суду Марича Євгена Васильовича у справі № 320/30265/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі – ТОВ «Євро-Реконструкція») до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі – Міністерство) про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії.
Процедура, рух дисциплінарної скарги
У зв’язку з набранням чинності Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» з метою недопущення порушення вимог законодавства відповідно до рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено розподіл між членами Вищої ради правосуддя дисциплінарних скарг, а також скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
17 вересня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів», який вводиться в дію з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
Із набранням чинності зазначеними законами України відновлено дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя.
Пунктом 237 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
На виконання рішення Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 5 грудня 2023 року справу для проведення попередньої перевірки передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселку Р.А., який провів попередню перевірку та склав висновок із пропозицією відкрити дисциплінарну справу.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 червня 2024 року № 1730/2дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Київського окружного адміністративного суду Марича Є.В.
15 липня 2024 року адвокат КП «Київтеплоенерго» звернулася до Вищої ради правосуддя із заявою про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, що відповідно до приписів пункту 13.19 Регламенту Вищої ради правосуддя не є підставою для припинення дисциплінарного провадження.
Розгляд дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя призначала на 2 та 16 жовтня 2024 року.
Про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддю та скаржника кожного разу повідомлено своєчасно та належним чином шляхом надіслання письмових повідомлень засобами електронного поштового зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
2 жовтня 2024 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила відкласти розгляд дисциплінарної справи.
16 жовтня 2024 року в засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя скаржник та суддя Марич Є.В. не прибули. Від судді надійшло клопотання про розгляд дисциплінарної справи без його участі.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Марича Є.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Стислий зміст дисциплінарної скарги
До порушення провадження у справі № 320/30265/23 за позовом ТОВ «Євро-Реконструкція» до Міністерства про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії, ухвалою від 7 вересня 2023 року суддею Київського окружного адміністративного суду Маричем Є.В. задоволено заяву Товариства про забезпечення позову.
На думку скаржника, вказаною ухвалою суддя Марич Є.В. безпідставно встановив заборону на вчинення дій з виконання рішення Господарського суду м. Києва від 8 вересня 2022 року у справі № 910/4109/22 за позовом КП «Київтеплоенерго» до ТОВ «Євро-Реконструкція» про стягнення заборгованості за надані послуги з транспортування теплової енергії, яке набрало законної сили 12 жовтня 2022 року.
Суддею Маричем Є.В. при постановленні ухвали та обранні заходу забезпечення позову не враховано, що застосований захід забезпечення позову фактично спрямований на зупинення виконання остаточного судового рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/4109/22, яке набрало законної сили 12 жовтня 2022 року.
На думку скаржника такі дії судді Марича Є.В. суперечить приписам статті 18 ГПК України та положенням Конституції України в частині обов’язковості судових рішень.
Стислий зміст пояснень судді
Відповідно до письмових пояснень судді Марича Є.В. від 24.09.2024 та 08.10.2024 він визнає, що допустив помилку. Просить врахувати, що рішення про задоволення заяви про забезпечення позову, на розгляд якої КАС України передбачено два робочих дні, у справі за № 320/30265/23 було прийняте в умовах надмірної завантаженості Київського окружного адміністративного суду. Звертає увагу, що воно не спричинило негативних наслідків для скаржника, який звернувся до Вищої ради правосуддя з клопотанням про відкликання скарги. Просить не застосовувати щодо нього суворого дисциплінарного стягнення.
Обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи
Рішенням Господарського суду м. Києва від 8 вересня 2022 року у справі № 910/4109/22 частково задоволено позов КП «Київтеплоенерго» до ТОВ «Євро-Реконструкція». Стягнуто з ТОВ «Євро-Реконструкція» на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у сумі 326 719 337,72 грн, пеню у сумі 19 043 563,46 грн, 3% річних у сумі 3 719 149,87 грн, інфляційні втрати у сумі 37 390 215,30 грн та судовий збір у сумі 579 983,69 грн. Рішення набрало законної сили 12 жовтня 2022 року.
На виконання зазначеного рішення Господарським судом м. Києва 11 листопада 2023 року видано наказ про примусове виконання рішення.
5 вересня 2023 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «Євро-Реконструкція» з позовом до Міністерства (справа № 320/30265/23) із такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність Міністерства, яка полягає у не розгляді заяви ТОВ «Євро-Реконструкція» про включення останнього до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процесі врегулювання заборгованості згідно передбачених Законом України № 1730-8 процедур;
2) зобов’язати Міністерство розглянути заяву ТОВ «Євро-Реконструкція» та прийняти рішення про включення останнього до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процесі врегулювання заборгованості за передбаченими Законом України № 1730-8 процедурами.
6 вересня 2023 року до Київського окружного адміністративного суду позивачем подано заяву про забезпечення наведеного позову шляхом заборони органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення з ТОВ «Євро-Реконструкція» на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за договором № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії від 1 червня 2017 року, укладеним між останнім та позивачем, зокрема, заборонити вчиняти виконавчі дії по примусовому виконанню рішення Господарського суду м. Києва від 8 вересня 2022 року (справа № 910/4109/22).
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В. ухвалою про забезпечення позову від 7 вересня 2023 року у справі № 320/30265/23 ухвалив заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії зі стягнення з ТОВ «Євро-Реконструкція» (код ЄДРПОУ 37739041) на користь КП «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованості за договором № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії від 1 червня 2017 року, укладеним між КП «Київтеплоенерго» та ТОВ «Євро-Реконструкція», зокрема, заборонити вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому виконанню рішення Господарського суду м. Києва від 8 вересня 2022 року у справі № 910/4109/22 про стягнення з ТОВ «Євро-Реконструкція» (код ЄДРПОУ 37739041) на користь КП «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованості у сумі 326 719 337,72 грн, пені у сумі 19 043 563,46 грн, 3% річних у сумі 3 719 149,87 грн, інфляційних втрат у сумі 37 390 215,30 грн та судового збору у сумі 579 983,69 грн., до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено за результатами розгляду даної справи – № 320/30265/23.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 320/30265/23 апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2023 року скасовано. У задоволенні заяви ТОВ «Євро-Реконструкція» про забезпечення позову у справі за позовом ТОВ «Євро-Реконструкція» до Міністерства про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії відмовлено.
19 червня 2024 року суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу № 320/30265/23 вирішив у задоволенні адміністративного позову ТОВ "Євро-Реконструкція" до Міністерства розвитку громад, території та інфраструктури України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Висновки за результатами розгляду дисциплінарної справи
Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (частина четверта статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/1545/19 наголосив на тому, що підстави забезпечення позову є оцінними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також із зазначенням висновку про те, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
У постанові від 25 березня 2020 року у справі №240/9592/19 Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Системний аналіз статті 150 КАС України дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 320/30265/23 встановлено, що при постановленні ухвали та обранні заходу забезпечення позову суддею Маричем Є.В. не враховано, що застосований рішенням суду першої інстанції захід забезпечення позову фактично спрямований на зупинення виконання остаточного судового рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/4109/22, яке набрало законної сили 12 жовтня 2022 року і лишається невиконаним, що суперечить приписам статті 18 ГПК України та не відповідає положенням Конституції України.
Суд апеляційної інстанції з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21, зауважує, що судове рішення у справі № 910/4109/22 ухвалено у порядку господарського судочинства, тому виключно в порядку господарського судочинства може бути вирішено питання стосовно зупинення виконання рішення господарського суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 320/30265/23 констатовано, що при розгляді заяви позивача про забезпечення адміністративного позову суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо необхідності вжиття відповідних заходів, адже позивачем не доведено та документально не підтверджено існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Заявником не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на припущення щодо неправомірності дій третіх осіб, ймовірність здійснення подальших реєстраційних дій та можливе відчуження корпоративних прав, що може зумовити виникнення інших спорів без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд апеляційної інстанції вказує, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов’язана довести зв’язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту. Констатує, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.
Позивач фактично просив забезпечити позов шляхом зупинення виконання рішення Господарського суду м. Києва, що свідчить про не співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, заявленим позовним вимогам у справі № 320/30265/23. Колегія суддів зазначила про недопустимість забезпечення позову шляхом зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Таким чином незаконне зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили є порушенням основоположного права на справедливий суд.
Також судом першої інстанції не зазначено мотивів щодо застосування заходів забезпечення позову, не наведено конкретних обставин щодо заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам позивача з боку відповідача.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд.
Всупереч наведеному належних мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті питання, що вирішувалося, в ухвалі суддею Маричем Є.В. не наведено.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD(2011)003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У межах цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, який включає: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.
У разі невиконання рішення концепція захисту прав судом не працює. ЄСПЛ у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» зазначив, що право на судовий захист, яке гарантується статтею 6, може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов’язкове судове рішення залишалося невиконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок.
Незазначення належних, співвідносних із положеннями процесуального закону мотивів, з яких виходив суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, призвело до порушення основоположного права на справедливий суд. Судом апеляційної інстанції констатовано, що, задовольняючи заяву про забезпечення позову, судом порушено права та інтереси КП «Київтеплоенерго».
Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу, недбалості або неправомірного впливу. Помилка є добросовісною, якщо суддя, діючи незалежно, безсторонньо та сумлінно, з належним ставленням до своїх обов’язків та дотриманням прав учасників справи встановив та врахував усі вагомі для справи фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, належно оцінив докази, правильно визначив та тлумачив закон, що підлягає застосуванню у спосіб, що очевидно не суперечить матеріалам справи і сталій судовій практиці, переконливо мотивував свої висновки, але припустився помилки, яка не була кричущою, очевидною й однозначною для кваліфікованого судді або вочевидь зумовлена дією об’єктивних обставин у конкретній ситуації (обставини непереборної сили, надмірне навантаження, стан здоров’я, значні обмеження у часі, технічний збій тощо).
Важливими також є подальші дії судді, спрямовані на усунення чи недопущення такої помилки у майбутньому, визнання такої помилки, відсутність намагань її приховати, надання вичерпних, несуперечливих і логічних пояснень, що базуються на дійсних обставинах справи без маніпуляцій та викривлень законодавства і фактів, які виключають інші (недобросовісні) причини помилки.
Зважаючи на досвід судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що йому не могло бути не відомо, що фактична заборона виконання судового рішення в таких випадках не допускається. Тому допущене ним порушення є очевидним і кричущим. Обставин, які б створювали об’єктивні причини для такої помилки не встановлено. Тому таку помилку не можна назвати добросовісною. Водночас під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено ознак навмисних дій судді. Тому дії судді є проявом недбалості.
Зазначені обставини свідчать про наявність у діях судді Марича Є.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Обґрунтування застосування дисциплінарного стягнення
Згідно з частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Марич Євген Васильович Указом Президента України від 23 серпня 2012 року № 484/2012 призначений на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду строком на п’ять років. Указом Президента України від 17 квітня 2019 року № 148/2019 Марича Євгена Васильовича призначений на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду безстроково. Рішенням Голови Верховного Суду від 22 серпня 2022 року № 391/0/149-22 суддю відряджено для здійснення правосуддя до Київського окружного адміністративного суду.
Суддя Марич Є.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувався, визнав порушення, які були допущені через надмірне навантаження.
Також палата зважає на пояснення скаржника, що дії судді не спричинили для нього негативні наслідки, добросовісне визнання суддею своєї помилки і готовність понести справедливе покарання, що свідчить про відсутність намагання ухилитись від відповідальності та щире каяття.
Враховуючи зазначені обставини, характер правопорушення, особу судді, ступінь вини та його ставлення до вчиненого, дисциплінарна палата вважає пропорційним встановленому дисциплінарному проступку застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.22–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Миколаївського окружного адміністративного суду Марича Євгена Васильовича (відрядженого до Київського окружного адміністративного суду) та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
Олена КОВБІЙ
Олексій МЕЛЬНИК
