Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Плахтій І.Б., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Сасевича О.М., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікову О.В., розглянувши дисциплінарну справу щодо суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко Інни Миколаївни, Болибока Євгена Анатолійовича, Харківського апеляційного суду Люшні Анатолія Івановича, Яковлевої Вікторії Сергіївни (відрядженої до Київського апеляційного суду), відкриту за дисциплінарною скаргою адвоката Колбанцева В.В. та за ініціативою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 18 лютого 2021 року (вх. № К-1100/0/7-21) надійшла дисциплінарна скарга адвоката Колбанцева В.В. на дії суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С., вчинені під час розгляду справи № 1-8/10 за заявою засудженого ОСОБА1 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами.

Скаржник повідомив, що за результатами перегляду вказаного вироку за нововиявленими обставинами 11 листопада 2019 року Дергачівський районний суд Харківської області ухвалив новий вирок, яким, зокрема, визнав ОСОБА1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого пунктами «а», «і» статті 93 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року (далі – КК України в редакції 1960 року) за епізодом вбивства ОСОБА3.

Однак 25 січня 2021 року колегія суддів Харківського апеляційного суду у складі суддів Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. постановила незаконну невмотивовану ухвалу, якою безпідставно скасувала зазначений вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року та направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, скаржник стверджував, що вказана колегія суддів допустила безпідставне затягування розгляду зазначеної справи.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 18 лютого 2021 року дисциплінарну скаргу адвоката Колбанцева В.В. передано члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А. для попередньої перевірки.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 березня 2021 року № 644/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. з підстав можливої наявності у їхніх діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (безпідставне затягування або невжиття заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом).

При цьому в зазначеній ухвалі Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя спростувала доводи скарги про відсутність в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року мотивів її ухвалення, тому ці доводи не були підставою для відкриття дисциплінарної справи.

Крім того, ухвалою від 19 травня 2021 року № 1085/3дп/15-21 Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. з підстав можливої наявності у їхніх діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). Об’єднала дисциплінарну справу, відкриту за ініціативою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А., із дисциплінарною справою, відкритою за скаргою адвоката Колбанцева В.В. стосовно суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи доручено члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.

Ураховуючи, що суддя Калмикова Л.К. виклала окрему думку у справі за заявою ОСОБА1, що свідчить про її незгоду з позицією, викладеною у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо цієї судді.

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким було внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема в частині здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. З моменту набрання чинності цим Законом здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів було зупинено.

З 19 жовтня 2023 року у зв’язку з ухваленням законів України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя відновлено.

Пунктом 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Наразі служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала роботу.

У зв’язку з викладеним на підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 3 листопада 2023 року об’єднану дисциплінарну справу щодо суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А., Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. передано члену Вищої ради правосуддя Попіковій О.В. для підготовки до розгляду Дисциплінарною палатою.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 26 серпня 2021 року № 1865/0/15-21 Савченка І.Б. звільнено посади судді Харківського апеляційного суду у зв’язку з поданням заяви про відставку.

Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 жовтня 2024 року № 3017/3дп/15-24 об’єднану дисциплінарну справу в частині стосовно судді Харківського апеляційного суду Савченка І.Б. закрито у зв’язку з тим, що на момент розгляду дисциплінарної справи вказаний суддя звільнений з посади.

14 жовтня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшло звернення судді Болибока Є.А. з проханням врахувати при розгляді об’єднаної дисциплінарної справи рішення Європейського суду з прав людини у справі «Богомол проти України» (Case of Bogomol v. Ukraine) від 10 листопада 2022 року.

Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, які призначені на 16 та 30 жовтня 2024 року, судді Нечипоренко І.М., Болибок Є.А., Люшня А.І., Яковлева В.С., скаржник – адвокат Колбанцев В.В. – повідомлені своєчасно і належним чином у порядку та строки, встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Крім того, відповідні повідомлення про засідання дисциплінарного органу розміщено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

16 жовтня 2024 року розгляд об’єднаної дисциплінарної справи було відкладено на 30 жовтня 2024 року у зв’язку з клопотанням судді Болибока Є.А.

21 жовтня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшли додаткові пояснення судді Болибока Є.А.

28 жовтня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшло звернення судді Болибока Є.А., у якому суддя зазначив, що дисциплінарне провадження здійснюється з порушенням строку, визначеного частиною четвертою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в редакції, чинній на момент відкриття дисциплінарної справи з ініціативи Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

28 жовтня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшли додаткові пояснення судді Нечипоренко І.М.

31 жовтня 2024 року на засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя прибув скаржник – адвокат Колбанцев В.В., судді Яковлева В.С., Нечипоренко І.М., Болибок Є.А., Люшня А.І. взяли участь в засіданні в режимі відеоконференції.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Попікову О.В., суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А., Яковлеву В.С., Люшню А.І., скаржника – адвоката Колбанцева В.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, встановила таке.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року ОСОБА1 та ОСОБА2 визнані винними у вчиненні злочинів, передбачених підпунктами «а», «з», «і» частини третьої статті 93, частиною третьою статті 142 КК України в редакції 1960 року, із призначенням покарання:

– за частиною третьою статті 142 КК України в редакції 1960 року у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією належного їм на праві власності майна;

– за підпунктами «а», «з», «і» статті 93 КК України в редакції 1960 року у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного їм на праві власності майна.

На підставі частин першої, другої статті 42 КК України в редакції 1960 року за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА1 та ОСОБА2 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного їм на праві власності майна.

На підставі частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України 2001 року (далі – КК України) за сукупністю цих самих злочинів та злочинів, за вчинення яких ОСОБА1 та ОСОБА2 були засуджені вироком Київського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2004 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА1 та ОСОБА2 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного їм на праві власності майна.

Ухвалою Верховного Суду України від 7 вересня 2010 року вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року щодо ОСОБА1 та ОСОБА2 залишено без змін.

Відповідно до змісту вказаних судових рішень ОСОБА1 визнано винним у вчиненні за попередньою змовою з ОСОБА2 розбійних нападів та умисних вбивств ОСОБА3 та ОСОБА4 з корисливих мотивів за таких обставин.

Улітку 2000 року ОСОБА1, дізнавшись про наявність у знайомого йому водія таксі ОСОБА3 значної суми грошових коштів, вступив із ОСОБА2 у попередню змову з метою позбавити потерпілого життя для заволодіння цими грошима.

Реалізуючи спільний злочинний умисел відповідно до заздалегідь розробленого плану, 23 червня 2000 року ОСОБА1 замовив у ОСОБА3 послугу з перевезення за межі міста Харкова. Того самого дня дорогою, у лісовому масиві, ОСОБА1 попросив потерпілого ОСОБА3 зупинити автомобіль, після чого разом із ОСОБА2 із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я, задушили його мотузкою. Приховуючи сліди злочину, ОСОБА1 і ОСОБА2 роздягли труп ОСОБА3 та закопали його у тому ж лісовому масиві, а одяг спалили.

Після вчинення вбивства ОСОБА1 і ОСОБА2 заволоділи ключами від гаражного бокса ОСОБА3 та його автомобілем, яким згодом розпорядилися на власний розсуд.

У ніч на 24 червня 2000 року ОСОБА1 та ОСОБА2 проникли в гаражний бокс ОСОБА3 і викрали звідти 4000 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 21 750 гривень.

Крім того, влітку 2000 року ОСОБА1 продав ОСОБА4 за 2000 дол. США підроблений диплом про здобуття вищої освіти. Зазначені дії ОСОБА1 вчинив з допомогою ОСОБА2, з яким поділив отримані від ОСОБА4 кошти. Згодом потерпілий ОСОБА4, дізнавшись, що диплом не був зареєстрований в університеті, почав вимагати повернення сплачених за нього коштів. У зв’язку з небажанням повертати кошти та з метою заволодіння майном ОСОБА4 ОСОБА1 і ОСОБА2 вступили в попередню змову для вбивства потерпілого з корисливих мотивів.

Увечері 5 березня 2001 року ОСОБА1 і ОСОБА2, реалізуючи спільний злочинний умисел, на автомобілі, яким керував ОСОБА1, вивезли ОСОБА4 у заздалегідь обумовлене місце, у якому напали на нього, спочатку намагаючись задушити його мотузкою, а потім завдіяли численних ударів по голові, внаслідок чого ОСОБА4 отримав тяжке тілесне ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми, від якого помер на місці події. З метою приховування слідів злочину ОСОБА1 і ОСОБА2 роздягли труп та разом з одягом скинули у річку.

Після вчинення вбивства ОСОБА1 і ОСОБА2 заволоділи мобільним телефоном потерпілого та ключами від його квартири.

6 березня 2001 року ОСОБА1 і ОСОБА2 проникли у квартиру ОСОБА4 та викрали звідти матеріальні цінності.

Під час судового розгляду кримінальної справи ОСОБА1 і ОСОБА2 не визнали себе винними у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Однак суди визнали достовірними доказами показання засуджених про обставини вчинення ними злочинів, які вони неодноразово давали на досудовому слідстві, зокрема під час явки з повинною 15 липня 2003 року, подальших допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин подій.

У судових рішеннях зазначено, що надані під час досудового слідства показання ОСОБА1 і ОСОБА2 є послідовними, не містять істотних суперечностей, «взаємно доповнюють та уточнюють один одного», містять інформацію щодо обставин, які могли бути відомі виключно безпосереднім виконавцям злочинів, а також повною мірою узгоджуються з показаннями потерпілої та свідків у кримінальній справі.

Крім того, у судових рішеннях зазначено, що доведеність винуватості ОСОБА1 і ОСОБА2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів також підтверджується відомостями із протоколів слідчих дій та додатків до них, висновками авторознавчих експертиз щодо належності явок з повинною до авторства ОСОБА1 і ОСОБА2, висновками інших експертиз, які не суперечать показанням обвинувачених, наданих під час явки з повинною.

Під час підготовки об’єднаної дисциплінарної справи до розгляду також встановлено, що ОСОБА5 був допитаний як свідок у зазначеній кримінальній справі щодо ОСОБА1 і ОСОБА2. Зокрема, ОСОБА5 надавав показання, що 23 червня 2000 року, у день убивства ОСОБА3, ОСОБА1 перебував у квартирі за місцем свого проживання, тому не міг вчити вбивства ОСОБА3.

Вироком Червонозаводського районного суду міста Харкова від 29 березня 2013 року (справа № 1-529/11) ОСОБА5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України, а саме наданні завідомо неправдивих показань щодо перебування ОСОБА1 за місцем свого проживання в день убивства ОСОБА3.

Вказаний вирок залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року.

29 грудня 2014 року засуджений ОСОБА1 звернувся до Апеляційного суду Харківської області із заявою про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА1 повідомив, що виникли обставини, які свідчать про його непричетність до вбивства ОСОБА3 та які раніше були невідомі органу досудового слідства і суду. Засуджений стверджував, що такі обставини були виявлені під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА5 та підтверджуються показаннями свідків ОСОБА6, ОСОБА7, ОСОБА8, ОСОБА9, які стверджували, що 23 червня 2000 року, у день вбивства ОСОБА3, ОСОБА1 перебував удома.

ОСОБА1 також зауважив, що про наявність указаних обставин йому стало відомо від батька в листопаді 2014 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА1 просив скасувати вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року у зв’язку з нововиявленими обставинами та постановити новий вирок з урахуванням зазначених ним у заяві обставин, виправдавши його за епізодом стосовно вбивства ОСОБА3.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2016 року заяву ОСОБА1 передано за підсудністю до Дергачівського районного суду Харківської області.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів Жорняк О.М., Остропільця Є.Р., Якименко Л.О. заяву ОСОБА1 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Указана ухвала мотивована тим, що обставини, на які посилається ОСОБА1, за суттю є новими, а не нововиявленими. В ухвалі також зазначено, що вироком Червонозаводського районного суду міста Харкова від 29 березня 2013 року ОСОБА5 визнано винним у вчиненні злочину за надання завідомо неправдивих показань, що стосуються саме обставин, на які посилається ОСОБА1 та зазначені ним у заяві свідки.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 5 липня 2018 року апеляційні скарги захисників Чижиченка Р.В. та Колбанцева В.В., засудженого ОСОБА1 задоволено. Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 19 грудня 2017 року щодо ОСОБА1 скасовано та призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена незаконним складом суду, оскільки в розгляді справи всупереч вимогам частини першої статті 76 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) брала участь суддя Якименко Л.О., яка 8 квітня 2005 року під час досудового розслідування кримінальної справи за фактом вбивства ОСОБА4 прийняла постанову про обрання ОСОБА1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Згодом справа за заявою ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами перебувала у провадженні колегії суддів Дергачівського районного суду Харківської області у складі суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А., Калмикової Л.К.

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року, ухваленим вказаною колегією суддів, заяву ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року задоволено.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року щодо ОСОБА1 скасовано.

ОСОБА1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених підпунктами «а», «і» статті 93 КК України в редакції 1960 року, за епізодом вбивства ОСОБА3 та виправдано його, оскільки не доведено, що він вчинив вказаний злочин.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених підпунктами «а», «і» статті 93 КК України в редакції 1960 року (за епізодом вбивства ОСОБА4) та частиною третьою статті 142 КК України в редакції 1960 року, із призначенням покарання:

– за підпунктами «а», «і» статті 93 КК України в редакції 1960 року у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

– за частиною третьою статті 142 КК України в редакції 1960 року у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі статті 42 КК України в редакції 1960 року за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА1 визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до частини четвертої статті 70 КК України за сукупністю злочинів за цим вироком і злочинів, за які ОСОБА1 було засуджено вироком Київського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2004 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА1 визначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вироком також ухвалено: строк відбуття ОСОБА1 покарання обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 12 лютого 2007 року; у строк відбуття покарання зарахувати ОСОБА1 час його перебування під вартою (включаючи час відбуття частини покарання за вироком від 23 лютого 2004 року) з 29 листопада до 4 грудня 2004 року та з 6 березня до 14 квітня 2005 року.

Вирок мотивований тим, що показання нових семи свідків та відповідні письмові докази підтверджують, що 23 червня 2000 року з 15 до 17 години ОСОБА1 перебував у своїй квартирі, що виключає вчинення ним дій у зазначений час та за обставин, викладених у вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за епізодом вбивства ОСОБА3.

Крім того, у вироку Апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року зазначено, що докази у кримінальній справі, які покладено в основу обвинувачення ОСОБА1 за епізодом вбивства ОСОБА3, отримані з порушенням кримінального процесуального законодавства під час його допиту як підозрюваного, очної ставки із ОСОБА2, відтворення обстановки та обставин події отримані, а тому є недопустимими.

Суддя Дергачівського районного суду Харківської області Калмикова Л.К., яка брала участь у розгляді справи за заявою ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, не погоджуючись із виправдувальним вироком, письмово виклала окрему думку.

В окремій думці суддя Калмикова Л.К. розцінила показання засудженого ОСОБА1 як недостовірні та надані з метою уникнення кримінальної відповідальності за вбивство ОСОБА3, оскільки в судовому засіданні засуджений не навів жодного аргументованого доказу на обґрунтування неможливості повідомлення апеляційного суду під час судового розгляду кримінальної справи про надважливі обставини справи, які підтверджували б його невинуватість.

Суддя Калмикова Л.К. також зауважила, що повідомлені ОСОБА1 обставини не можуть вважатися нововиявленими в розумінні статті 459 КПК України.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року виправлено описку у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року стосовно ОСОБА1, а саме абзац десятий резолютивної частини викладено в такій редакції: «У строк відбуття покарання зарахувати ОСОБА1 час його перебування під вартою (включаючи час відбуття частини покарання по вироку від 23.02.2004) з 29 листопада 2002 року по 4 грудня 2002 року та з 6 березня 2003 року по 14 квітня 2005 року». Доповнено резолютивну частину таким абзацом: «До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою».

Не погоджуючись із вказаним вироком, прокурор Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області Лисенко В.Ю. оскаржив його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду.

В апеляційній скарзі прокурор зазначив, що досудовим розслідуванням зібрано достатньо доказів винуватості ОСОБА1 та ОСОБА2 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА3. Наголосив, що ОСОБА1 та ОСОБА2 написали явки з повинною за епізодом убивства ОСОБА4, а потім явки з повинною за фактом вбивства ОСОБА3. До моменту написання явок із повинною органам досудового розслідування не було відомо про вбивство ОСОБА3. У зв’язку з написанням ОСОБА1 та ОСОБА2 явок з повинною було проведено ексгумацію трупа ОСОБА3 та встановлено, що смерть потерпілого була насильницькою. Прокурор наголосив, що у явках з повинною ОСОБА1 та ОСОБА2 виклали деталі злочину, які могли бути відомі лише безпосереднім виконавцям злочину. Водночас доводи сторони захисту щодо написання явок з повинною під диктовку працівників міліції спростовуються висновками судових авторознавчих експертиз.

Крім того, прокурор стверджував, що показання засудженого про наявність свідків, які підтверджують його перебування вдома в момент вчинення злочину, є недостовірними, надані з метою уникнення відповідальності за вбивство ОСОБА3, оскільки ОСОБА1 звернувся із заявою про перегляд вироку лише у грудні 2014 року, після розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА5, хоча всі заявлені ОСОБА1 свідки є його знайомими та були відомі йому ще на час розгляду справи в Апеляційному суді Харківської області.

Прокурор також зазначив, що суд першої інстанції призначив ОСОБА1 занадто м’яке покарання, не врахувавши, що він раніше судимий та вчинив особливо тяжкі злочини.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 11 січня 2020 року справу № 1-8/10 із вказаною апеляційною скаргою прокурора передано до провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі суддів Люшні А.І. (доповідач), Яковлевої В.С., Савченка І.Б.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, постановленою зазначеною колегією суддів, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року щодо ОСОБА1 скасовано і призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Скасовуючи вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА1 оспорював свою причетність до вбивства ОСОБА3, тому з урахуванням вимог частини четвертої статті 466 КПК України суд першої інстанції повинен був досліджувати всі докази щодо обставин убивства ОСОБА3, які були покладені в основу обвинувального вироку, що переглядається за нововиявленими обставинами. Однак суд першої інстанції дослідив лише докази, надані стороною захисту, та частину доказів, які були покладені в основу обвинувального вироку, що переглядається, критично переоцінивши їх на користь ОСОБА1 Решту доказів сторони обвинувачення за епізодом вбивства ОСОБА3, що наведені у вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року на підтвердження доведеності вини ОСОБА1 у вчиненні цього злочину, суд першої інстанції не дослідив.

Крім того, в ухвалі апеляційного суду зазначено, що суд першої інстанції не допитав засудженого ОСОБА2 та свідків, показання яких були викладені у вироку апеляційного суду, що переглядається, на підставі яких було встановлено винуватість ОСОБА1 та ОСОБА2 у вбивстві ОСОБА3.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не дослідив обставин, з’ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 410 КПК України свідчить про неповноту судового розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 КПК України, отже є підставою для скасування судового рішення.

Згодом за результатами нового розгляду Дергачівський районний суд Харківської області ухвалою від 19 серпня 2021 року заяву засудженого ОСОБА1 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення.

Вказану ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області залишено без змін за результатами апеляційного та касаційного переглядів.

Ухвала Дергачівського районного суду Харківської області від 19 серпня 2021 року мотивована тим, що обставини, на які посилався ОСОБА1, –перебування засудженого у день убивства ОСОБА3 вдома протягом дня та наявність показань свідків, які можуть це підтвердити, не можуть вважатися нововиявленими обставинами в розумінні статті 462 КПК України, оскільки безпосередньо стосуються самого засудженого, і йому на час розгляду справи було або могло бути відомо, де і коли він знаходився.

Щодо решти обставин, на які посилалася захисник ОСОБА1, а саме неправдивість явок з повинною ОСОБА2 та ОСОБА1, недопустимість деяких доказів у кримінальній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди вищих інстанцій, зазначив, що вони також не є нововиявленими.

Стислий виклад письмових пояснень суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М.

У письмових поясненнях, наданих після відкриття дисциплінарної справи, судді Болибок Є.А., Нечипоренко І.М. зазначили, що під час розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами виконали вимоги частини четвертої статті 466 КПК України та врахували відповідну практику Верховного Суду.

Судді пояснили, що обвинувачення щодо ОСОБА1 по суті не розглядали, а лише надавали оцінку доводам сторони захисту щодо наявності у кримінальному провадженні обставин, які не були відомі під час ухвалення вироку, який переглядався, у контексті з письмовими доказами, які оспорювалися. При цьому показання нових семи свідків були логічними, послідовними, не суперечили один одному та відповідали письмовим доказам, наданим на підтвердження їхніх показань. Суд встановив, що допитані свідки об’єктивно існували на момент ухвалення вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року, але не були відомі суду та ОСОБА1; показання свідків перебувають в органічному зв’язку з елементами предмета доказування в цьому кримінальному провадженні і мають значення для оцінки обставин, які підлягали доказуванню. Показання свідків та відповідні письмові докази дали суду підстави однозначно констатувати, що 23 червня 2000 року з 15 до 17 години ОСОБА1 перебував у своїй квартирі, що виключало вчинення ним убивства ОСОБА3.

У додаткових поясненнях, що надійшли до Вищої ради правосуддя 21 жовтня 2024 року, суддя Болибок Є.А. зазначив, що суд має право не досліджувати докази щодо обставин, встановлених у судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються. Під час розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд дослідив докази щодо обставин, які оспорювалися стороною захисту. Прокурор не заявляв клопотань щодо дослідження інших доказів, зокрема тих, на які посилався суд апеляційної інстанції в ухвалі від 25 січня 2021 року. Тому, з урахуванням вимог частини четвертої статті 466 та частини першої статті 22 КПК України, що стосуються змагальності сторін та свободи у поданні ними доказів і доведенні їх переконливості перед судом, інші докази не досліджувалися. Відповідно, судом не були допитані свідки, згадані в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року.

Суддя Болибок Є.А. також пояснив, що, оскільки суд розглядав заяву саме ОСОБА1 і не було клопотань від інших учасників судового провадження, зокрема і від прокурора, допит засудженого ОСОБА2 судом не проводився. При цьому суддя звернув увагу, що в апеляційній скарзі прокурор не наголошував про розгляд справи без участі засудженого ОСОБА2. Крім того, суд апеляційної інстанції також не повідомляв ОСОБА2 про судові засідання.

Суддя Болибок Є.А. вважає, що вирок від 11 листопада 2019 року щодо ОСОБА1 є вмотивованим. Суддя зауважив, що в ухвалі апеляційного суду від 25 січня 2021 року не зазначено про допущення істотних порушень процесуального права під час ухвалення цього вироку, які б унеможливили реалізацію процесуальних прав учасників, а також не вказано про відсутність у вироку мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін щодо суті спору. При цьому висновки суду першої інстанції стосовно нововиявлених обставин не спростовано, вирок був скасований лише з підстав неповноти судового розгляду.

Крім того, у поясненнях зазначено, що, враховуючи конституційний принцип незалежності судді під час здійснення правосуддя, висновки суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М., викладені у вироку щодо ОСОБА1, безумовно свідчать про їхнє добросовісне тлумачення закону та обставин справи, а не про недбалість або навмисне порушення закону.

У додаткових поясненнях, поданих до Вищої ради правосуддя 28 жовтня 2024 року, суддя Нечипоренко І.М., посилаючись на положення частини четвертої статті 466 КПК України, зазначила, що під час розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд дослідив лише ті докази, які оспорювалися стороною захисту. Прокурор не подавав клопотань про дослідження інших доказів, які були зазначені судом апеляційної інстанції в ухвалі від 25 січня 2021 року. Відповідно до вимог частини першої статті 22 КПК України щодо змагальності сторін та свободи в поданні суду своїх доказів і доведенні їх переконливості, суд не досліджував інших доказів.

Суддя Нечипоренко І.М. пояснила, чому вважає обставини, вказані ОСОБА1, нововиявленими. Вона зазначила, що після пояснень ОСОБА1, наданих у судовому засіданні щодо тортур, яких він зазнав у період з 15 до 25 липня 2003 року і через які був змушений написати дві явки з повинною, вона не могла залишитися осторонь та вважала за необхідне ретельно перевірити всі викладені ним доводи. Зауважила, що пояснення ОСОБА1 щодо застосування до нього недозволених методів ведення досудового слідства було підтверджено рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Богомол проти України» від 10 листопада 2022 року.

При цьому суддя Нечипоренко І.М. повідомила, що після засудження ОСОБА1 його батько провів власне «розслідування» обставин справи, оскільки в червні 2000 року він із дружиною були на відпочинку і сина вдома не бачили. До батька прийшов сусід і товариш сина, ОСОБА10, який повідомив, що одного з червневих днів 2000 року бачив у квартирі ОСОБА1 сторонніх осіб, зокрема ОСОБА7. Спілкуючись із Павлом та іншими свідками, батько з’ясував, що всі вони були у квартирі ОСОБА1 23 червня 2000 року, тобто в день убивства таксиста ОСОБА3. Їхні показання підтверджувались письмовими доказами.

Суддя Нечипоренко І.М. зазначила, що твердження про обізнаність ОСОБА1 з усіма допитаними свідками на час розгляду справи в Апеляційному суді Харківської області є необґрунтованим. Подія відбулася 23 червня 2000 року, а «явку з повинною» ОСОБА1 подав лише 15 липня 2003 року, після чого справу неодноразово закривали за відсутністю доказів, у тому числі в 2003 та 2005 роках. У лютому 2007 року провадження поновили, ОСОБА1 допитали як свідка 12 лютого, того ж дня його затримали, а наступного дня допитали як підозрюваного, коли він відмовився давати свідчення, підтримавши раніше надані показання. Справа розглядалася в Апеляційному суді Харківської області, де 9 березня 2010 року був ухвалений вирок. З огляду на те, що ОСОБА1 давав свідчення через багато років після подій і зважаючи на обставини, за яких у нього були «вибиті» зізнавальні показання, він не міг пам’ятати, хто саме і коли відвідував його вдома десять років тому.

Суддя Нечипоренко І.М. стверджувала, що немає підстав вважати, що свідки дали неправдиві показання, а їх знайомство з ОСОБА1 та його батьком не може бути причиною для визнання цих показань недостовірними. Тому посилання суддів апеляційного суду на «особисте знайомство» свідків з засудженим не відповідає вимогам КПК України.

Крім того, суддя Нечипоренко І.М. вказала, що за результатами дослідження доказів, які оспорювала сторона захисту, суд визнав їх недопустимими. Суддя перелічила ці докази та вказала мотиви визнання їх недопустимими. Пояснила, що встановивши показання свідків як нововиявлені обставини та оцінивши їх істотність для справи, суд дослідив ці показання в сукупності з доказами, які оспорювала сторона захисту; визнав більшість доказів недопустимими, що призвело до застосування доктрини «плодів отруєного дерева», у зв’язку з чим не було потреби досліджувати інші докази. Як результат, був ухвалений виправдувальний вирок за епізодом вбивства ОСОБА3 з призначенням нового покарання.

Враховуючи те, що ОСОБА2 заяву про перегляд вироку за нововиявленими обставинами щодо себе не подавав, на думку судді Нечипоренко І.М., втручання у вирок щодо нього було б виходом суду за межі правових підстав перегляду та порушення принципу юридичної визначеності.

При цьому суддя зауважила, що під час нового розгляду після скасування вироку, засуджений ОСОБА2 був допитаний та пояснив, що ОСОБА1 з ним не вчиняв вбивства таксиста ОСОБА3 і свідок ОСОБА11, яка є матір’ю засудженого ОСОБА2 і була допитана у судовому засіданні, пояснила, що в день вбивства таксиста вона лише бачила сина з ним, інших осіб не було.

Щодо наявності підстав для притягнення суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. до дисциплінарної відповідальності Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

Нечипоренко Інна Миколаївна Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 918/2009 призначена на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII обрана на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області безстроково.

Болибок Євген Анатолійович Указом Президента України від 25 грудня 2004 року № 1540/2004 призначений на посаду судді Дворічанського районного суду Харківської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 4 вересня 2006 року № 731/2006 переведений на роботу на посаді судді Дергачівського районного суду Харківської області в межах п’ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2349-VI обраний на посаду судді Дергачівського районного суду Харківської області безстроково.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Дисциплінарне провадження здійснюється з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності рішень суддів. Вища рада правосуддя діє у межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», та не має права оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст.

У зв’язку із цим вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 не оцінюється на предмет законності, оцінка надається лише діям суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. під час ухвалення вироку.

Глава 34 КПК України визначає підстави та порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами, строки звернення та вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до частини першої статті 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті, зокрема, за нововиявленими обставинами.

Частиною першою статті 467 КПК України передбачено, зокрема, що за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має право скасувати вирок та ухвалити новий вирок. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду за результатами вирішення справи (заяви, клопотання). Це також пояснення суду, чому він ухвалив саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Обов’язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору (заяви, клопотання) полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору (заяви, клопотання), з посиланням на з’ясовані у справі обставини та норми права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого судового рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення справи (заяви, клопотання).

Відповідно до частини другої статті 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються:

– штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

– скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

– інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами зазначаються, зокрема: обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду; обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду (пункти 4, 5 частини другої статті 462 КПК України).

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 11-1270/11 зазначено, що системне тлумачення положень статті 459, пунктів 4, 5 статті 462 та інших норм КПК України вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки: вони існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового розгляду; вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Висновки аналогічного змісту також викладені в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 1-1/2004, від 20 червня 2019 року у справі № 1-1/2004.

Зазначені висновки Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду існували на момент ухвалення суддями Болибоком Є.А., Нечипоренко І.М., Калмиковою Л.К. вироку від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1.

Отже, однією з ознак, за обов’язкової наявності якої обставини визнаються нововиявленими є те, що вони не були відомі та не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.

У заяві про перегляд вироку від 9 березня 2010 року за нововиявленими обставинами, яку засуджений ОСОБА1 подав до суду 29 грудня 2014 року, зазначено про нових свідків, які можуть підтвердити, що 23 червня 2000 року він перебував удома, тому не міг брати участь у вбивстві ОСОБА3.

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА1 судді Болибок Є.А. та Нечипоренко І.М. дійшли висновку про необхідність її задоволення, тобто визнали наведені засудженим обставини нововиявленими. Однак усупереч встановленій статтею 370 КПК України вимозі щодо вмотивованості судового рішення вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 не містить мотивів, якими суд керувався, визнаючи наведені ОСОБА1 обставини нововиявленими. Зокрема, у вироку не наведено мотивів прийняття аргументів ОСОБА1 про те, що до 2014 року йому були невідомі та не могли бути відомі обставини того, що 23 червня 2000 року (в день вбивства ОСОБА3) він перебував удома, куди протягом дня приходили вказані ним свідки.

Положеннями частини першої статті 94 КПК України визначено, зокрема, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 374 КПК України в разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду неодноразово робив висновок, що суд під час розгляду справи повинен дослідити докази (як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого), проаналізувати їх та дати їм оцінку (постанови від 20 грудня 2018 року у справі № 520/9295/15-к, від 20 листопада 2018 року у справі № 490/11155/14-к, від 22 серпня 2018 року у справі № 761/29362/15-к, які існували на момент ухвалення суддями Болибоком Є.А., Нечипоренко І.М., Калмиковою Л.К. вироку від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1).

Частиною четвертою статті 466 КПК України визначено, що суд має право не досліджувати доказів щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються.

Засуджений ОСОБА1 у заяві просив переглянути вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року тільки в частині епізоду вбивства ОСОБА3, встановлені в цьому вироку обставини в частині епізоду вбивства ОСОБА4 не оспорювалися.

Під час судового розгляду прокурор висловлював заперечення щодо задоволення заяви ОСОБА1, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.

У вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 зазначено, що суд безпосередньо дослідив усі докази, які містять матеріали провадження за епізодом вбивства ОСОБА3 в сукупності з нововиявленими обставинами.

Однак в ухвалі Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, постановленій за результатами перегляду вказаного вироку, зазначено, що суд першої інстанції усупереч наведеним вище вимогам КПК України оцінив лише докази, надані стороною захисту, частину доказів, які були покладені в основу обвинувального вироку, що переглядається, критично переоцінив на користь ОСОБА1. Решту доказів сторони обвинувачення за епізодом вбивства ОСОБА3, які наведені у вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року на підтвердження доведеності вини ОСОБА1 у вчиненні цього злочину, суд першої інстанції не дослідив та не надав їм оцінки.

Крім того, в ухвалі апеляційного суду зазначено, що суд першої інстанції не допитав засудженого ОСОБА2 та свідків, показання яких були викладені у вироку апеляційного суду, що переглядається, на підставі яких було встановлено винуватість ОСОБА1 та ОСОБА2 у вбивстві ОСОБА3.

Отже, у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 досліджено та надано оцінку виключно тим доказам, які, на думку суду, виправдовують засудженого, однак не досліджено та не надано оцінку доказам, які його викривають.

З огляду на викладене вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 щодо ОСОБА1 не містить мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА3, про які зазначено у вироку, що переглядався за нововиявленими обставинами. Зазначена обставина свідчить про невмотивованість цього вироку.

У цьому випадку необхідно наголосити, що відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Належне обґрунтування є імперативом, яким не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а, насамперед, є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.

З огляду на викладене незазначення у вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року мотивів прийняття судом аргументів ОСОБА1 про те, що станом на дату ухвалення вироку, який переглядався за нововиявленими обставинами, йому були невідомі та не могли бути відомі обставини, на які він посилався як на нововиявлені, а також незазначення мотивів відхилення аргументів сторони обвинувачення щодо наявності доказів, які доводять вину ОСОБА1 у вчиненні вбивства ОСОБА3, свідчать про наявність у діях суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору).

При цьому необхідно зазначити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 9 вересня 2021 року у справі № 11-21сап21, підстави дисциплінарної відповідальності судді, визначені в підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», стосуються судових рішень незалежно від того, за яким законом відбувається їх ухвалення, і чи є за цим законом у відповідному процесі поняття «сторона» та «суть спору».

Крім того, під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи встановлено наявність у діях суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків), з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 466 КПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

Частиною другою статті 466 КПК України передбачено, що учасники судового провадження повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви.

До учасників судового провадження належать, зокрема, сторони кримінального провадження (пункт 29 частини першої статті 3 КПК України). Водночас стороною кримінального провадження з боку захисту є, зокрема, засуджений (пункт 19 частини першої статті 3 КПК України).

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року ОСОБА1 та ОСОБА2 засуджено, зокрема, за вчинення умисного за попереднім зговором, убивства ОСОБА3 з корисливих мотивів.

З огляду на викладене під час вирішення питання про перегляд вказаного вироку в частині епізоду вбивства ОСОБА3 за нововиявленими обставинами учасниками судового провадження є, зокрема, засуджені ОСОБА1 та ОСОБА2.

Згідно з вимогами частини другої статті 466 КПК України засуджені ОСОБА1 та ОСОБА2 як учасники судового провадження мали бути повідомлені про дату, час та місце розгляду заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.

Однак усупереч вимогам частини другої статті 466 КПК України ОСОБА2 не був повідомлений про дату, час та місце розгляду заяви ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року, яким його також було засуджено до довічного позбавлення волі, зокрема, за участь у вбивстві ОСОБА3.

Незважаючи на зазначене порушення частини другої статті 466 КПК України, суд першої інстанції, визнавши наведені ОСОБА1 обставини нововиявленими, переглянув вказаний вирок без участі іншого засудженого ОСОБА2 та скасував його.

При цьому після ухвалення вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року ОСОБА2 продовжив відбування покарання за вчинення умисного вбивства ОСОБА3 за попередньою змовою з ОСОБА1. Розгляд заяви ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами без участі іншого засудженого ОСОБА2, якого суд навіть не намагався викликати в судове засідання, призвів до існування двох вироків за епізодом вбивства ОСОБА3, а саме: виправдувального – стосовно ОСОБА1 та обвинувального – стосовно ОСОБА2, який вчинив вбивство у співучасті з ОСОБА1.

Відповідно до частини другої статті 43 КПК України засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. У частині третій цієї статті передбачено, що засуджений має права обвинуваченого, передбачені статтями 42 і 533¹ цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту.

Отже, розгляд заяви ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року без участі ОСОБА2, якого цим вироком також було засуджено до довідного позбавлення волі, унеможливив реалізацію ОСОБА2 реалізацію його процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, встановлених у статті 42 КПК України. Зокрема, під час розгляду вказаної заяви ОСОБА1 у суді першої інстанції ОСОБА2 був позбавлений можливості висловити думку щодо цієї заяви, ставити запитання іншим учасникам справи, давати пояснення стосовно обставин кримінальної справи, подавати заперечення, заявляти відводи, ознайомлюватися з матеріалами судової справи, брати участь у судових засіданнях тощо.

Указані негативні наслідки для засудженого ОСОБА2 перебувають у прямому причиново-наслідковому зв’язку з діями суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М., які, визначивши зазначені ОСОБА1 обставини нововиявленими, розглянули відповідне кримінальне провадження без виклику та участі ОСОБА2.

За встановлених обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що судді Болибок Є.А., Нечипоренко І.М. вчинили істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію засудженим ОСОБА2 наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Такі дії суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Надані та отримані в межах дисциплінарного провадження докази є чіткими та переконливими, підтверджують наявність підстави для притягнення суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. до дисциплінарної відповідальності.

Доводи суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М., викладені в письмових поясненнях, не спростовують висновків про наявність у їхніх діях складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Зокрема, доводи про те, що суд відповідно до положень частини четвертої статті 466 КПК України дослідив лише ті докази, які оспорювалися стороною захисту, не спростовують правильність висновків про наявність у діях суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М. складу дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини четвертої статті 466 КПК України суд має право не досліджувати докази щодо обставин, що встановлені в судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими або виключними обставинами, якщо вони не оспорюються.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року були встановлені обставини вбивства ОСОБА3 та ОСОБА4. Засуджений ОСОБА1 у своїй заяві про перегляд цього вироку за нововиявленими обставинами оспорював саме обставини вбивства ОСОБА3. Згідно з положеннями частини четвертої статті 466 КПК України, суд, розглядаючи заяву ОСОБА1 мав право не досліджувати докази щодо обставин, що стосувалися вбивства ОСОБА4. Водночас визнавши зазначені в заяві ОСОБА1 обставини нововиявленими та переглядаючи вирок в частині, що стосується вбивства ОСОБА3, суд зобов’язаний був дослідити всі докази, що стосуються цього епізоду, включаючи як ті, що викривають, так і ті, що можуть виправдати засудженого.

Доводи суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М. про те, що, суд розглядав заяву саме ОСОБА1 і не було клопотань від учасників судового провадження, зокрема й від прокурора, допит засудженого ОСОБА2 судом не проводився, є безпідставними. Вказані обставини не спростовують факту недотримання суддями вимог частини другої статті 466 КПК України, яка передбачає обов’язкове повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Таким чином, неповідомлення іншого засудженого ОСОБА2 про дату та час судового засідання та розгляд заяви без його участі не може бути виправдане відсутністю відповідних клопотань з боку інших учасників.

При цьому доводи судді Болибока Є.А. про те, що прокурор в апеляційній скарзі не зазначав про розгляд справи без участі засудженого ОСОБА2, а також що суд апеляційної інстанції не повідомляв ОСОБА2 про судові засідання, є необґрунтованими. Як вбачається зі змісту відповідних судових рішень апеляційного суду, суд апеляційної інстанції не досліджував доказів у справі, не вирішував кримінальну справу по суті та не ухвалював рішень, які стосувалися прав засудженого ОСОБА2.

Доводи судді Болибока Є.А. про те, що в ухвалі апеляційного суду від 25 січня 2021 року не зазначено про допущення істотних порушень процесуального права під час ухвалення вироку, які б унеможливили реалізацію процесуальних прав учасників, а також не вказано про відсутність у вироку мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін щодо суті спору, є безпідставними. З огляду на автономність дисциплінарного провадження дисциплінарний орган, незважаючи на наявність чи відсутність у судовому рішенні апеляційного суду висновків про порушення суддею першої інстанції норм процесуального права, має право і водночас зобов’язаний самостійно надати оцінку поведінці судді та визначити наявність у його діях складу дисциплінарного проступку.

Доводи судді Болибока Є.А. щодо добросовісного тлумачення закону та обставин справи не спростовують висновків про наявність у діях суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М. складу дисциплінарних проступків. Норми КПК України, які були порушені суддями, є чіткими, однозначними та не допускають альтернативного підходу в їх застосуванні.

Доводи судді Нечипоренко І.М. про те, що наведені ОСОБА1 обставини є нововиявленими, не спростовують висновки про наявність у діях суддів Болибока Є.А., Нечипоренко І.М. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки викладені в поясненнях мотиви не наведено у вироку щодо ОСОБА1.

З приводу звернення судді Болибока Є.А. із проханням врахувати при розгляді об’єднаної дисциплінарної справи рішення Європейського суду з прав людини у справі «Богомол проти України» (Case of Bogomol v. Ukraine) від 10 листопада 2022 року необхідно зазначити таке.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 листопада 2022 року у справі «Богомол проти України» (Case of Bogomol v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного, встановлено недотримання конвенційних прав ОСОБА1 саме під час досудового розслідування. Відповідно до змісту цього рішення Україна порушила свої міжнародні зобов’язання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) у її процесуальному аспекті у зв’язку з непроведенням органами влади ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження працівників міліції з метою примусити його до зізнання у зазначених вище вбивствах.

Крім цього, Європейський суд з прав людини визнав порушення права ОСОБА1 на розгляд справи судом упродовж розумного строку, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження – понад дев’ять років.

Після ухвалення вказаного рішення Європейського суду з прав людини захисник засудженого ОСОБА1 – адвокат Чижиченко О.Є. звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року та ухвали Верховного Суду України від 7 вересня 2010 року щодо ОСОБА1 за виключними обставинами.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 вересня 2023 року (справа № 1-8/10) вказану заяву захисника Чижиченко О.Є., подану в інтересах засудженого ОСОБА1, залишено без задоволення.

Відповідно до змісту ухвали Великої Палати Верховного Суду, Європейський суд з прав людини не визнав, що вирок Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2010 року суперечить положенням Конвенції по суті та не поставив під сумнів результат судового провадження щодо заявника на національному рівні. Питання про можливий вплив на справедливість судового провадження у зв’язку з недотриманням державою міжнародних зобов’язань у процесуальному аспекті статті 3 Конвенції не було предметом перевірки Суду.

У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що у рішенні у справі «Богомол проти України» Європейський суд з прав людини не встановив порушень з боку України, які мали б місце під час розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА1 у розбійних нападах та умисних вбивствах ОСОБА3 і ОСОБА4. Визнане Європейським судом з прав людини недотримання міжнародних зобов’язань державою не є наслідком ухвалення у 2010 році вироку та ухвали щодо заявника і не пов’язане з їхнім змістом чи процедурою ухвалення.

Таким чином, ухвалення Європейським судом з прав людини рішення у справі «Богомол проти України» не спростовує висновків про наявність у діях суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М. складу дисциплінарних проступків.

Доводи, викладені у зверненні Болибока Є.А. від 28 жовтня 2024 року, щодо порушення строків дисциплінарного провадження (яке було спричинено об’єктивними причинами – зміною законодавства та складу Вищої ради правосуддя), не можуть слугувати підставою для відмови в притягненні суддів Болибока Є.А. та Нечипоренко І.М. до дисциплінарної відповідальності.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення щодо суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала таке.

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги.

Визначений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» строк притягнення суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Визначаючи характер дисциплінарного проступку, необхідно зазначити, що в діях суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. умислу не встановлено. Дисциплінарні проступки допущені суддями внаслідок недбалості.

Негативні наслідки для засудженого ОСОБА2 не мали характеру незворотних, вирок, ухвалений колегією суддів, зокрема у складі суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А., скасований за результатами його апеляційного перегляду.

Відповідно до характеристики, наданої головою Дергачівського районного суду Харківської області, судді Нечипоренко І.М., Болибок Є.А. є кваліфікованими спеціалістами, які володіють відповідними знаннями та достатнім рівнем фахової підготовки, правильно застосовують норми законодавства на практиці. Судді вміло планують робочий час для розгляду справ усіх категорій. Справи призначають до розгляду у строки, що передбачені законом, судові засідання проводять відповідно до вимог процесуального закону, документи складають грамотно, у судових рішеннях зрозуміло викладають обставини справи та мотиви ухвалення цих рішень.

У характеристиці також зазначено, що судді Нечипоренко І.М., Болибок Є.А. володіють «високими моральними якостями та чеснотами». Судді користуються авторитетом та повагою в колективі, готові до співпраці з колегами та працівниками суду. У спілкуванні тактовні, доброзичливі, мають «високий рівень культури поведінки», у критичних ситуаціях поводяться коректно та стримано. Дотримуються правил трудового розпорядку. Судді є тренерами у Національній школі суддів України.

Згідно з відомостями офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя судді Нечипоренко І.М., Болибок Є.А. не притягувалися до дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи встановлені під час дисциплінарного провадження обставини, характер дисциплінарних проступків, які вчинені внаслідок недбалості, а також те, що судді мають позитивну характеристику та не притягувалися до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до суддів Нечипоренко І.М., Болибока Є.А. дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця є пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Харківського апеляційного суду Люшні А.І., Яковлевої В.С. (відрядженої до Київського апеляційного суду) Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за доцільне зазначити таке.

Люшня Анатолій Іванович Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1993 року № 3802-ХІІ обраний суддею військового суду Харківського гарнізону, Постановою Верховної Ради України від 18 березня 2004 року № 1633-ІV обраний на посаду судді військового місцевого суду Харківського гарнізону безстроково, Постановою Верховної Ради України від 18 листопада 2004 року № 2194-ІV обраний на посаду судді апеляційного суду Харківської області безстроково, рішенням Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2019 року № 264/0/15-19 переведений до Харківського апеляційного суду.

Яковлева Вікторія Сергіївна Указом Президента України від 14 квітня 2008 року № 364/2008 призначена на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 207-VІІ обрана на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області безстроково, Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 2013 року № 595-VІІ обрана на посаду судді апеляційного суду Харківської області, Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведена на посаду судді Харківського апеляційного суду. Рішенням Голови Верховного Суду від 12 серпня 2022 року № 381/0/149-22 відряджена до Київського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 15 серпня 2022 року.

Дисциплінарну справу, зокрема щодо суддів Люшні А.І., Яковлевої В.С., відкрито з підстав можливої наявності у їхніх діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема за безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Згідно із частиною першою статті 318 КПК України судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Відповідно до частини третьої статті 28 КПК України критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи встановлено, що апеляційна скарга прокурора на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі за заявою ОСОБА1 про перегляд за нововиявленими обставинами надійшла до провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі суддів Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. 11 січня 2020 року. Ухвала за результатами розгляду вказаної апеляційної скарги постановлена 25 січня 2021 року.

Отже, справа за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі за заявою ОСОБА1 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами перебувала у провадженні колегії суддів Харківського апеляційного суду у складі суддів Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С. понад один рік.

У письмових поясненнях судді Люшня А.І., Савченко І.Б., Яковлева В.С. повідомили, що 24 січня 2020 року призначили апеляційний розгляд вказаного кримінального провадження на 5 березня 2020 року.

4 березня 2020 року до суду надійшла заява захисника Чижиченка О.Є. про відкладення судового засідання, яке призначено на 5 березня 2020 року, у зв’язку зі станом його здоров’я.

Ураховуючи зазначену заяву та перебування судді Люшні А.І. у щорічній відпустці (з 17 березня до 6 квітня 2020 року), дати розгляду раніше призначених справ, розгляд провадження за апеляційною скаргою прокурора відкладено з 5 березня 2020 року на 30 квітня 2020 року.

Судове засідання, призначене на 30 квітня 2020 року, не відбулося у зв’язку із перебуванням судді Яковлевої В.С у щорічній відпустці (з 27 квітня до 18 травня 2020 року, з 4 до 19 червня 2020 року). З урахуванням дат розгляду раніше призначених справ наступне судове засідання призначено на 30 червня 2020 року.

30 червня 2020 року до суду надійшла заява захисника Чижиченка О.Є. про відкладення судового засідання, призначеного на 30 червня 2020 року, у зв’язку зі станом його здоров’я.

У зв’язку з надходженням вказаної заяви захисника, перебуванням у щорічних відпустках судді Люшні А.І. (з 3 серпня 2020 року до 14 вересня 2020 року), судді Яковлевої В.С. (з 13 липня 2020 року до 1 серпня 2020 року), ураховуючи дати раніше призначених справ, у тому числі справ, які розглядалися іншими колегіями суддів, до складу яких входили судді Люшня А.І., Яковлева В.С., Савченко І.Б., судове засідання відкладено на 20 жовтня 2020 року.

20 жовтня 2020 року розгляд справи не відбувся у зв’язку з перебуванням судді Яковлевої В.С у щорічній відпустці (з 12 до 22 жовтня 2020 року). Розгляд справи за апеляційною скаргою прокурора відкладений на 19 листопада 2020 року.

У зв’язку з перебуванням судді Люшні А.І. у щорічній відпустці (з 9 до 24 листопада 2020 року), судді Яковлевої В.С. (з 24 листопада до 29 листопада 2020 року), ураховуючи дати розгляду раніше призначених справ, у тому числі які розглядалися іншими колегіями суддів, до складу яких входили судді Люшня А.І., Яковлева В.С., Савченко І.Б., розгляд справи за апеляційною скаргою прокурора відкладено на 21 січня 2021 року.

21 січня 2021 року постановлено ухвалу за результатами розгляду апеляційні скарги прокурора.

Відповідно до інформації, наданої Харківським апеляційним судом, у 2019 році у провадженні судді Люшні А.І. перебувало 179 скарг та матеріалів кримінального судочинства, з яких розглянуто 101. У 2020 році у провадженні судді Люшні А.І. перебувало 1703 скарги та матеріали кримінального судочинства, з яких розглянуто 1504.

У 2019 році у провадженні судді Яковлевої В.С. перебувало 1140 скарг та матеріалів, з яких розглянуто 937. При цьому із вказаної кількості скарг та матеріалів 938 – скарги та матеріали кримінального судочинства (з яких розглянуто 735), 202 – справи про адміністративні правопорушення (з яких розглянуто 202). У 2020 році у провадженні судді Яковлевої В.С. перебувало 1985 скарг та матеріалів кримінального судочинства, з яких розглянуто 1697.

У 2019 році у провадженні судді Савченка І.Б. перебувало 843 скарги та матеріали кримінального судочинства, з яких розглянуто 661. У 2020 році у провадженні судді Савченка І.Б. перебувало 932 скарги та матеріали кримінального судочинства, з яких розглянуто 559.

Необхідно зауважити, що судді брали участь у розгляді судових справ у складі колегій під головуванням інших суддів.

На офіційному вебсайті Ради суддів України розміщено інформацію щодо орієнтовної нормативної чисельності суддів апеляційних загальних судів за даними звітності 2019 та 2020 роки (https://rsu.gov.ua/as-2019-maps, https://rsu.gov.ua/as-2020-maps). У 2019 році до Харківського апеляційного суду надійшло 28 308 справ та матеріалів, нормативний час, необхідний для розгляду зазначеної кількості справ і матеріалів, становить 132 803 години, а чисельність суддів за нормативами для їх розгляду – 77, натомість у 2019 році в цьому суді здійснювали правосуддя 16 суддів.

У 2020 році до Харківського апеляційного суду надійшло 27 480 справ та матеріалів, нормативний час, необхідний для розгляду зазначеної кількості справ і матеріалів, становить 111 080 годин, а чисельність суддів за нормативами для їх розгляду – 65, натомість у 2020 році в цьому суді здійснювали правосуддя 16 суддів.

Зазначена інформація свідчить про те, що у 2019 – 2020 роках судді Люшня А.І., Яковлева В.С. мали надмірне навантаження.

Обов’язковою умовою для встановлення у діях судді (суддів) ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема невжиття суддею (суддями) заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом, чи безпідставного її затягування, необхідно визначити обставини, які вказують, що це відбулося внаслідок безпідставного невиконання суддею (суддями) дій, спрямованих на забезпечення своєчасного розгляду справи, або через умисні дії, що призвели до порушення цього строку.

Під час підготовки об’єднаної дисциплінарної справи до розгляду не встановлено обставин, які свідчили б про допущення суддями Люшнею А.І., Яковлевою В.С. дій, що можуть свідчити про затягування ними строків розгляду провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 чи про безпідставне невчинення дій, спрямованих на забезпечення розгляду провадження протягом строку, встановленого законом. Зокрема, для розгляду вказаного провадження регулярно призначалися судові засідання, дати яких визначалися з урахуванням дат раніше призначених до розгляду справ, а також дат перебування суддів – учасників колегії у відпустках. Натомість на тривалість розгляду провадження впливало надмірне навантаження суддів Люшні А.І., Савченка І.Б., Яковлевої В.С.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено: для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні у сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) вказано, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що поведінка суддів Люшні А.І., Яковлевої В.С. під час розгляду провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року у справі № 1-8/10 не свідчить про наявність у їхніх діях складу дисциплінарного проступку та не може мати наслідком дисциплінарну відповідальність суддів.

Згідно із частиною другою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Відповідно до частини шостої вказаної статті, якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддів Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко Інну Миколаївну, Болибока Євгена Анатолійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до них дисциплінарне стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Відмовити у притягненні суддів Харківського апеляційного суду Люшні Анатолія Івановича, Яковлевої Вікторії Сергіївни (відрядженої до Київського апеляційного суду) до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження стосовно суддів Харківського апеляційного суду Люшні Анатолія Івановича, Яковлевої Вікторії Сергіївни (відрядженої до Київського апеляційного суду) припинити.

Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку та строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя