Акт ВРП

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Котелевець А.В., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З., Мороза М.В. та залученого із Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М., заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Квашу О.О., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Національного антикорупційного бюро України стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького Сергія Ігоровича,

 

встановила:

 

Савицький Сергій Ігорович, громадянин України, Указом Президента України від 15 лютого 2010 року № 162/2010 призначений на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Указом Президента України від 2 листопада 2017 року № 348/2017 призначений на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

 

 

Стислий зміст дисциплінарної скарги

28 серпня 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) за підписом Директора НАБУ Кривоноса С.Ю. на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І., зокрема, під час здійснення правосуддя у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23 (єдиний унікальний № справи: 433/0/13-24, вх. № справи: 104868).

НАБУ зауважує, що абзацом п’ятим частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції до 18 травня 2024 року) визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції від 18 травня 2024 року) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі – СК України).

У дисциплінарній скарзі зазначено, що НАБУ здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 9 травня 2023 року за підозрою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 332 Кримінального кодексу України (далі – КК України); секретаря судового засідання Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України; консультанта Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 3761 КК України; адвоката ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 369, частиною третьою статті 332, частиною третьою статті 369 КК України; помічника адвоката ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 332 КК України; громадянина ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною третьою статті 369, частиною третьою статті 369 КК України.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено обставини, які можуть свідчити, що судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1 за попередньою змовою з працівниками апарату цього суду та адвокатами, за неправомірну вигоду, у тому числі шляхом незаконного втручання в роботу автоматизованої системи діловодства суду, сприяють ухиленню військовозобов’язаних від мобілізації.

Сприяння полягає в ухваленні вказаними суддями судових рішень, ймовірно з ознаками фіктивності, у справах, у яких предметами спору є: визначення місця проживання дитини (віком до 18 років) разом із батьком (військовозобов’язаним), відібрання неповнолітньої дитини у матері для проживання неповнолітньої дитини з батьком у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері з розірванням шлюбу або без, без позбавлення матері батьківських прав, або з позбавленням матері батьківських прав.

Дії судді Савицького С.І., на думку скаржника, вказують на істотне порушення ним норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків; неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку.

З огляду на зазначене скаржник, викладаючи обставини розгляду суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицьким С.І. справ №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23, просить притягнути вказаного суддю до дисциплінарної відповідальності.

До дисциплінарної скарги, зокрема, додано письмовий дозвіл старшого слідчого групи у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 9 травня 2023 року старшого детектива Національного бюро Другого підрозділу детективів Четвертого Головного підрозділу детективів НАБУ А. Підгрушного від 23 серпня 2024 року, про надання Вищій раді правосуддя відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) дозволу на розголошення відомостей, отриманих під час досудового розслідування кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1, у частині, необхідній для розгляду наведеної дисциплінарної скарги.

 

Рух дисциплінарного провадження

Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Наразі служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя не сформована та не розпочала свою роботу.

Пунктом 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 28 серпня 2024 року зазначену дисциплінарну скаргу передано члену Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кваші О.О.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кваша О.О. запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 7 жовтня 2024 року № 2929/1дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І. у зв’язку з наявністю в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме:

умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду;

допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Приписами частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що після відкриття дисциплінарної справи доповідач, зокрема, здійснює підготовку справи до розгляду Дисциплінарною палатою, визначає свідків чи інших осіб, які підлягають виклику або запрошенню взяти участь у засіданні, та вчиняє інші дії, необхідні для розгляду справи Дисциплінарною палатою.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь, зокрема, доповідач, суддя, скаржник, їх представники.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів з метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І. та права ефективно формувати позицію свого захисту. Зокрема, копію ухвали про відкриття дисциплінарної справи надіслано на адресу суду, у якому працює суддя Савицький С.І., та оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

На виконання вимог абзацу другого частини першої статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» судді та скаржнику було повідомлено про можливість ознайомитися з підготовленим доповідачем у дисциплінарній справі висновком, складеним за результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду.

Судді Савицькому С.І. за його клопотанням були надані для ознайомлення матеріали дисциплінарної справи із зазначеним висновком.

Дисциплінарну справу призначено до розгляду на 11 листопада 2024 року, про що НАБУ та суддю Савицького С.І. було повідомлено у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

8 листопада 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання представника судді Савицького С.І. – адвоката Ільченко К.Р., яка діє на підставі укладеного із Савицьким С.І. договору про надання правової допомоги від 7 листопада 2024 року, про відкладення призначеного на 11 листопада 2024 року розгляду відповідної дисциплінарної справи.

Розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І. було відкладено на 25 листопада 2024 року.

Про призначене на 25 листопада 2024 року засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя НАБУ та суддя Савицький С.І., його представник – адвокат Ільченко К.Р., були повідомлені належним чином, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Крім того, повідомлення про засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя розміщено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

25 листопада 2024 року до Вищої ради правосуддя надійшли клопотання представника судді Савицького С.І. – адвоката Ільченко К.Р. щодо:

об’єднання дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І. ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 жовтня 2024 року № 2929/1дп/15-24, із дисциплінарною справою, відкритою стосовно вказаного судді ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 2 жовтня 2024 року № 2884/3дп/15-24;

зупинення розгляду відкритої ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 жовтня 2024 року № 2929/1дп/15-24 дисциплінарної справи до вирішення питання про об’єднання вказаних вище дисциплінарних справ;

долучення до матеріалів дисциплінарної справи копій документів з інформацією щодо стану здоров’я судді Савицького С.І.

25 листопада 2024 року в засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя взяла участь представник судді Савицького С.І. – адвокат Ільченко К.Р. Представник НАБУ взяв участь у зазгаченому засіданні в режимі відеоконференції.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відмовила в задоволенні клопотань про зупинення розгляду дисциплінарної справи та об’єднання дисциплінарних справ.

До матеріалів дисциплінарної справи долучено копії документів з інформацією щодо стану здоров’я судді Савицького С.І.

Представник судді Савицького С.І. – адвокат Ільченко К.Р. в засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя заявила клопотання про залишення без розгляду дисциплінарної скарги НАБУ та повернення її скаржнику.

Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Квашу О.О., представника НАБУ, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відмовила у задоволенні вказаного клопотання.

Представник судді Савицького С.І. – адвокат Ільченко К.Р. надала Першій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя письмові та усні пояснення щодо дій судді Савицького С.І. під час здійснення правосуддя у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23.

Представник НАБУ підтримав викладені в дисциплінарній скарзі доводи.

Представнику судді Савицького С.І. – адвокату Ільченко К.Р. було відмовлено в задоволенні клопотання про виклик у засідання із розгляду дисциплінарної справи як свідків суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1, ОСОБА_7, начальника Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради ОСОБА_9, а також ОСОБА_10, ОСОБА_11 (учасники справи № 495/7932/23).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Квашу О.О., представника судді Савицького С.І. – адвоката Ільченко К.Р., представника НАБУ, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, письмові пояснення представника судді Савицького С.І. – адвоката Ільченко К.Р., дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

 

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

Суддя ОСОБА_1 під час допиту 5 лютого 2024 року у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 (протокол допиту свідка від 5 лютого 2024 року) повідомив про існування в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області протиправного механізму ухвалення фіктивних рішень, які є підставою для відстрочки від мобілізації згідно зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Суддя ОСОБА_1 вказав: «Окрім суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 та мене, ОСОБА_1, до протиправної схеми за вказівкою ОСОБА_7 були залучені заступник керівника апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_13 та консультант вказаного суду ОСОБА_3, які за неправомірну вигоду, шляхом втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, забезпечували розподіл справ на необхідних суддів з числа вищезазначених» (а. с. 4, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

Згідно з викладеними у протоколі допиту від 2 серпня 2024 року показаннями консультанта Білгород-Дністровського міськрайонного суду ОСОБА_3 до її посадових обов’язків входять реєстрація та розподіл судових справ шляхом внесення відповідної позовної заяви до автоматизованої системи діловодства суду (далі – АСДС). Автоматизований розподіл справи відповідному судді фактично залежить від категорії справи та спеціалізації судді.

ОСОБА_3 зазначила, що з початку серпня 2022 року до неї на постійній основі почали звертатися помічники суддів ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_7 із проханням здійснити втручання в АСДС, з метою розподілу відповідної цивільної справи певному судді.

Втручання в автоматизовану систему відбувалося шляхом введення до системи недостовірних відомостей про виключення всіх суддів з розподілу та залишення в ньому лише одного судді, на якого, згідно з домовленістю, повинна була «впасти» справа.

Згідно з показаннями ОСОБА_3 «інший спосіб втручання передбачав визначення невірної спеціалізації справи яка надходила до суду, для подальшого її розподілу на суддю який має таку спеціалізацію. Як правило цей спосіб втручання відбувався при розподілу справ на суддю ОСОБА_8 коли позовні заяви про розлучення та визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком визначались мною як кримінальні справи для того щоб підвести конкретну справу під спеціалізацію судді ОСОБА_8».

На запитання під час допиту, чи відомо їй, хто із суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області був залучений до протиправного «механізму» ухвалення судових рішень про начебто самостійне виховання батьком неповнолітньої дитини за надуманих обставин, ОСОБА_3 назнала суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1 (а. с. 8, 9, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення комісійної судової комп’ютерно-технічної експертизи (від 11 липня 2024 року № 1638/24-35) під час проведення експертизи було встановлено випадки, коли у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області під час реєстрації справ вказувалась спеціалізація, що не відповідає суті (категорії) справи. У таких випадках розподіл справ відбувався серед суддів такої спеціалізації, що не відповідає суті (категорії) справи. Додатково в таких справах відбувалось виключення конкретних суддів через спеціалізований блок в обліково-статистичній картці. Експертизою також встановлено, що до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від однієї і тієї ж особи подавалося декілька позовних заяв «однакового реєстраційного типу (змісту)». Всі ці заяви реєструвалися в суді та підлягали автоматизованому розподілу. За результатами автоматизованого розподілу позови у справах, що розподілялись на «непотрібних» суддів, залишались без розгляду, або ж повертались заявнику, або ж вважалися неподаними. Справу, що розподілили «потрібному» судді, розглядалися.

Відповідно до експертного висновку вказані вище дії в автоматизованій системі діловодства суду здійснювалися під логіном користувача системи, що відповідає обліковому запису співробітника «ОСОБА_3» (а. с. 24, 25, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

Копії матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1, надані НАБУ як додаток до дисциплінарної скарги, містять протокол допиту підозрюваного ОСОБА_6 від 18 серпня 2024 року.

Згідно з показаннями ОСОБА_6 в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області три судді, зокрема ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, з весни 2022 року ухвалювали рішення про визначення місця проживання дитини разом з батьком, відібрання дитини у матері без позбавлення або з позбавленням матері батьківських прав.

ОСОБА_6 зазначив, що суддя ОСОБА_7, маючи вагомий авторитет у суді, налагодив процес масового ухвалення судових рішень про самостійне виховання батьком дитини, що є підставою для відстрочки від мобілізації та виїзду чоловіків за кордон в умовах воєнного стану. «До вказаного процесу ОСОБА_7 залучив суддю ОСОБА_1 та суддю ОСОБА_8, інші судді не бажали ухвалювати такі рішення, а у разі потрапляння справи до них, відмовляли в позовних вимогах. За таких умов, учасники вказаного процесу організували механізм розподілу позовних заяв на зазначених трьох суддів» (а. с. 156, 157, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

 

Під час дисциплінарного провадження встановлено, що у провадженні судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І., зокрема, перебували справи №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23:

 

І. Справа № 495/7932/23

 

Обставини, які слугували підставою для подання ОСОБА_10 позовної заяви про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини в матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком у зв’язку із фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 9 травня 2023 року, було допитано ОСОБА_10 (позивача у справі № 495/7932/23) як свідка (протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 3 червня 2024 року, а. с. 94–99, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги). У протоколі допиту зазначено, що ОСОБА_10 13 липня 2023 року уклав договір про надання правової допомоги з Адвокатським бюро «НАЗВА_1» (далі – АБ «НАЗВА_1») в особі адвоката ОСОБА_4 (а. с. 100, 101, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги). Відповідно до пункту 2 додатка № 1 до договору про надання правової допомоги від 13 липня 2023 року ОСОБА_10 сплатив АБ «НАЗВА_1» гонорар за надання правової допомоги в розмірі 3000 доларів США шляхом передачі готівки ОСОБА_4 (у гривневому еквіваленті – 112 500 гривень). Адвокатові ОСОБА_4 було повідомлено, що ОСОБА_10 разом із дружиною ОСОБА_11 спільно проживають, однак ОСОБА_11 через погіршення психічного стану не може виконувати батьківські обов’язки, на підтвердження чого ОСОБА_10 надав копії відповідних документів. ОСОБА_10 під час допиту його як свідка констатував, що жодних документів до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області не подавав (та не підписував), і йому не відомо, хто безпосередньо подав позов до суду. Зауважив, що за договором про надання правової допомоги адвокат мав на це право.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з’ясувала, що до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позов ОСОБА_10 щодо визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини в матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері, надходив двічі.

 

1. Подання позову вперше (справа № 495/7901/23): 1 серпня 2023 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини в матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1 серпня 2023 року за підписом консультанта суду ОСОБА_3 справу № 495/7901/23 передано до провадження судді Мишка В.В.

Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Мишко В.В. ухвалою від 7 серпня 2023 року відмовив у відкритті провадження в цивільній справі № 495/7901/23 на підставі пункту 3 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) у зв’язку з тим, що «цивільна справа за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про визначення місця проживання дитини перебуває в провадженні іншого судді».

Згідно з відомостями, розміщеними на офіційному вебпорталі «Судова влада України» та в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР), зазначена ухвала в апеляційному порядку оскаржена не була.

 

2. Подання аналогічного позову (вдруге) (справа № 495/7932/23): 2 серпня 2023 року (наступного дня після надходження до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позову у цивільній справі № 495/7901/23) до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшов позов ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 2 серпня 2023 року за підписом консультанта суду ОСОБА_3 справу № 495/7932/23 передано до провадження судді Савицького С.І.

Суддя Савицький С.І. ухвалою від 2 серпня 2023 року відкрив у цивільній справі № 495/7932/23 загальне позовне провадження, призначив підготовче судове засідання на 10 серпня 2023 року.

Ухвалою від 2 серпня 2023 року суддя Савицький С.І. залучив до участі у справі орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

7 серпня 2023 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла заява відповідача ОСОБА_11, у якій вона у повному обсязі визнала заявлені позивачем позовні вимоги, не заперечувала щодо них та щодо відібрання в неї неповнолітньої дочки, визначення місця проживання дочки з батьком ОСОБА_10 за місцем його проживання. ОСОБА_11 просила відібрати в неї малолітню дочку без позбавлення її батьківських прав у зв’язку із фактом самостійного виховання дитини батьком, а також повідомила, що їй зрозумілі наслідки визнання позову; просила розглянути справу без її участі.

10 серпня 2023 року в підготовче судове засідання учасники судового процесу (у тому числі представник органу опіки та піклування) не з’явились.

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області (суддя Савицький С.І.) рішенням від 10 серпня 2023 року задовольнив позов ОСОБА_10, визначив місце проживання ОСОБА_14 (____ року народження) разом із батьком ОСОБА_10 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, відібрав малолітню дитину ОСОБА_14 від матері ОСОБА_11 без позбавлення її батьківських прав, для проживання разом із батьком ОСОБА_10 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв’язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини батьком ОСОБА_10 без участі матері ОСОБА_11.

Згідно з ЄДРСР рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 серпня 2023 року в апеляційному порядку оскаржено не було.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що надані НАБУ копії матеріалів справи № 495/7932/23 не містять відомостей про надіслання позивачу та відповідачу копій ухвал від 2 серпня 2023 року про відкриття провадження у справі № 495/7932/23, про залучення до участі у справі органу опіки та піклування; судових повісток про виклик у підготовче судове засідання на 10 серпня 2023 року, а також інформації про їх вручення за п’ять днів до підготовчого судового засідання у порядку, встановленому частиною п’ятою статті 128 ЦПК України.

Із матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачу та відповідачу у порядку, визначеному частиною п’ятою статті 272 ЦПК України, було надіслано й рішення суду від 10 серпня 2023 року.

У копіях матеріалів справи № 495/7932/23 є розписка про отримання органом опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області 7 серпня 2023 року повістки про виклик до суду в підготовче судове засідання, призначене на 10 серпня 2023 року (а. с. 134, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги). У вказаній розписці зазначено про вручення повістки «особисто», навпроти цього запису є підпис одержувача, проте без зазначення прізвища та ініціалів цієї особи.

У листі Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року (за підписом голови суду Заверюхи В.О.), та листі Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 8 листопада 2024 року (за підписом в.о. голови суду Шевчук Ю.В.) зазначено, що 7 серпня 2023 року (лист вих. № 5/16064/2023) суд надіслав органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 серпня 2023 року про відкриття провадження в цивільній справі № 495/7932/23 разом із судовою повісткою про виклик у підготовче судове засідання (призначене на 10 серпня 2023 року). Водночас, фактично всупереч зазначеній інформації, у цих же листах суд повідомив про неможливість надати інформацію щодо повідомлення учасників судового процесу, оскільки матеріали справи № 495/7932/23 вилучені на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду України від 1 січня 2024 року у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що надані НАБУ копії матеріалів справи № 495/7932/23 (у тому числі з урахуванням змісту внутрішнього опису вказаної судової справи із зазначенням наявних у ній аркушів [а. с. 113, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги]) не містять жодного листа, адресованого органу опіки та піклування, зокрема щодо надсилання копій ухвал від 2 серпня 2023 року, судової повістки про виклик його представника в підготовче судове засідання, призначене на 10 серпня 2023 року.

До того ж, факт завчасного (за п’ять днів до підготовчого судового засідання) повідомлення органу опіки та піклування про судове засідання 10 серпня 2023 року у справі № 495/7932/23 спростовується наявним у матеріалах справи адресованим судді Савицькому С.І. клопотанням Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради (як правонаступника органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області) [а. с. 144, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги], в якому, зокрема, зазначено, що судова повістка про виклик до суду та позовна заява з додатками надійшла до Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради 14 серпня 2023 року, була зареєстрована за вх. № 641. Оскільки вказане клопотання від 17 серпня 2023 року № 08/03-622 містить прохання повідомити належним чином про час і місце наступного судового засідання у справі № 495/7932/23, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суд не надсилав органу опіки та піклування й копію рішення, ухваленого у цій справі 10 серпня 2023 року, яким було задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_11.

У зазначеному клопотанні Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради наголошено, що відповідно до частини п’ятої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Отже, це питання підлягає обов’язковому розгляду на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білгород-Дністровської міської ради (далі – Комісія з питань захисту прав дитини), яке було заплановано на останню декаду серпня поточного року, тому Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради просила повідомити належним чином про час і місце наступного судового засідання у справі.

14 вересня 2023 року (через 1 місяць 4 дні після ухвалення суддею Савицьким С.І. рішення від 10 серпня 2023 року у справі № 495/7932/23) до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшов лист Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, у якому зазначено, що 22 серпня 2023 року відбулося засідання Комісії з питань захисту прав дитини, за результатами якого було констатовано неможливість прийняття рішення щодо вирішення спору про визначення місця проживання дитини та надання відповідного висновку, оскільки «батьками не надано необхідних документів для розгляду та вирішення цього питання, не вказані контакти для зв’язку з ними, на запрошення Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради учасники судового процесу (ОСОБА_10 та ОСОБА_11) не з’явились, не вдалось обстежити умови проживання та скласти відповідний акт». Згідно з висновками Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, зазначеними в цьому листі, відсутні будь-які докази необхідності застосування відібрання дитини від матері, неможливо встановити доцільність визначення місця проживання дитини з батьком та надати відповідний висновок щодо визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини.

 

ІІ. Справа № 495/12719/23

Обставини, які слугували підставою для подання ОСОБА_15 позовної заяви про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з’ясувала, що 10 січня 2024 року Державна прикордонна служба України повідомила Одеське територіальне управління НАБУ про «виявлення кримінального правопорушення (ознак кримінального правопорушення)». Відповідно до цього повідомлення 10 січня 2024 року о 21:00 на пункті пропуску для автомобільного сполучення «УСТИЛУГ» водій автомобіля «КІА SORENTO» (д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ_3) ОСОБА_15 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4) проходив прикордонний контроль та надав рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (суддя Савицький С.І.) від 30 листопада 2023 року у справі № 495/12719/23 про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері. Під час перевірки встановлено, що з метою ухилення від мобілізації та отримання підстав для виїзду за межі території України ОСОБА_15 у месенджері Telegram знайшов спільноту під назвою «НАЗВА_2», в якій відреагував на оголошення про виїзд чоловіків за межі території України. Після чого йому написав чоловік, який представився як Дмитро, та повідомив, що за певну грошову винагороду «підготує для останнього судове рішення про самостійне виховання дитини», яке надасть йому право безперешкодно перетнути державний кордон України під час дії воєнного стану. ОСОБА_15 для підготовки зазначеного рішення надав цьому чоловіку копії відповідних документів. 20 листопада 2023 року йому надіслали номер банківської карти, на яку він перерахував 133 000 гривень. 3 січня 2024 року ОСОБА_15 отримав на Новій пошті посилку від ОСОБА_4, у якій було рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2023 року у справі № 495/12719/23 (а. с. 1–3, т. 2 додатків до дисциплінарної скарги).

10 січня 2024 року ОСОБА_15 надав пояснення, у яких зазначив, що відповідне рішення йому було потрібне для виїзду до Німеччини.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з’ясувала таке.

23 листопада 2023 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла справа № 495/12719/23 за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_16, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2023 року справу № 495/12719/23 передано до провадження судді Савицького С.І.

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалою від 23 листопада 2023 року відкрив провадження у цивільній справі № 495/12719/23. Вирішено розглянути справу в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 30 листопада 2023 року.

27 листопада 2023 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_16 від 26 листопада 2023 року про розгляд справи без її участі. ОСОБА_16 визнала позовні вимоги в повному обсязі, зауважила, що не заперечує щодо їх задоволення.

30 листопада 2023 року в підготовче судове засідання учасники судового процесу не з’явились.

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 30 листопада 2023 року (суддя Савицький С.І.) задовольнив позов ОСОБА_15, визначив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_17, ____ року народження, разом із батьком ОСОБА_15 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, відібрав малолітню дитину ОСОБА_17 від матері ОСОБА_16 без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_17 разом із батьком ОСОБА_15 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, у зв’язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини батьком без участі матері.

Матеріали справи № 495/12719/23 не містять доказів повідомлення позивача та відповідача про призначення підготовчого судового засідання на 30 листопада 2023 року, надіслання їм копій ухвали від 23 листопада 2023 року про відкриття провадження у справі та копій рішення суду від 30 листопада 2023 року.

Справа містить судову повістку, адресовану Службі у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, датовану 28 листопада 2023 року, про виклик у підготовче судове засідання, призначене на 30 листопада 2023 року (а. с. 40, т. 2 додатків до дисциплінарної скарги).

Водночас на цій повістці відсутня адреса місцезнаходження органу опіки та піклування; на розписці про одержання повістки про виклик, що міститься на тому самому аркуші паперу, немає жодних відміток про повідомлення представника органу опіки та піклування про судове засідання, призначене на 30 листопада 2023 року.

Загалом матеріали справи не містять будь-якого підтвердження того, що повістку про виклик у судове засідання Службі у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області було доставлено кур’єром, вручено особисто, надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення або до електронного кабінету.

За таких обставин Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що вказану судову повістку про виклик до суду у порядку, визначеному статтею 128 ЦПК України, відповідному органу опіки та піклування не було надіслано (не надано).

Зазначене підтверджує факт неповідомлення Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про судове засідання 30 листопада 2023 року.

До того ж згідно з листами Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року (за підписом голови суду Заверюхи В.О.), від 8 листопада 2024 року (за підписом в.о. голови суду Шевчук Ю.В.) в АСДС відсутні відомості щодо повідомлення учасників судового процесу у справі № 495/12719/23.

Матеріали справи також не містять підтвердження надсилання Службі у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ухвали від 23 листопада 2023 року про відкриття провадження у справі та рішення від 30 листопада 2023 року, ухваленого по суті справи № 495/12719/23.

Крім того, копії матеріалів справи № 495/12719/23 (як надані НАБУ, так і надіслані Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області із супровідним листом від 15 жовтня 2024 року № 5/22835/2024) не містять висновку органу опіки та піклування.

Із ЄДРСР установлено, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2023 року у справі № 495/12719/23 в апеляційному порядку оскаржено не було.

 

ІІІ. Справа № 495/3746/24

 

Обставини, які слугували підставою для подання ОСОБА_18 позовної заяви про позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 9 травня 2023 року було допитано ОСОБА_18 (позивач у справах № 495/8702/22, № 495/3746/24) як свідка (протокол допиту від 19 серпня 2024 року, а. с. 149–153, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги). Зокрема, у протоколі допиту зазначено, що у 2022 році, після початку бойових дій, ОСОБА_18 почав цікавитись варіантами легального виїзду за кордон в умовах воєнного стану. ОСОБА_18 також повідомив, що йому стало відомо про можливість отримання в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області рішення, за яким він зможе безперешкодно виїжджати за межі України. Ураховуючи те, що «такі рішення суддями безкоштовно не виносилися», будь-яких знайомих у суді в нього не було, він звернувся до батька своєї дівчини ОСОБА_19 – ОСОБА_6, із проханням допомогти йому отримати таке рішення. ОСОБА_6 погодився та запропонував ОСОБА_18 зібрати документи для подання відповідної позовної заяви.

Як убачається з ЄДРСР, 2 листопада 2022 року до провадження судді Заверюхи В.О. надійшла справа № 495/8702/22 за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_19 про визначення місця проживання їх малолітньої дитини разом із батьком та відібрання дитини у матері, без позбавлення батьківських прав, за результатами розгляду якої суддя Заверюха В.О. 21 листопада 2022 року ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_18 із визначенням місця проживання малолітньої дитини – ОСОБА_20 (_____року народження) – разом із батьком ОСОБА_18 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, а також відібрав малолітню дитину ОСОБА_20 від матері ОСОБА_19, без позбавлення її батьківських прав.

На запитання старшого детектива НАБУ щодо обставин використання судового рішення у справі № 495/8702/22 ОСОБА_18 відповів, що рішення від 21 листопада 2022 року у справі № 495/8702/22 він використовував «під час виїзду за межі території України як підставу перетину державного кордону». Водночас ця інформація підтверджується відомостями із системи «Аркан», відповідно до якої ОСОБА_18 із березня 2023 року до липня 2024 року 40 разів перетинав державний кордон.

Згідно із протоколом допиту свідка від 19 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_18 з ухваленим суддею ОСОБА_7 рішенням від 21 листопада 2022 року у справі № 495/8702/22 звернувся до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання відстрочки від мобілізації, однак йому було відмовлено з посиланням на те, що для отримання відстрочки «мати має бути позбавлена батьківських прав».

ОСОБА_18 повідомив, що з метою отримання рішення суду про позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав знову звернувся до ОСОБА_6. За вказівкою ОСОБА_6 ОСОБА_18 надав йому копії відповідних документів, через деякий час ОСОБА_6 надав йому на підпис позовну заяву. ОСОБА_18 не відомо, яка особа занесла цю позовну заяву в суд.

ОСОБА_18 зазначив, що йому також не відомо, що вказаний позов надходив до суду п’ять разів, чотири рази до суду надходили заяви від його імені про залишення позову без розгляду. Він перебував за кордоном на момент ухвалення відповідного рішення суддею ОСОБА_8.

На запитання, чи його підпис міститься на наданих йому для ознайомлення заявах (від 8 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА_21, від 15 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА_1, від 23 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА_1, від 23 квітня 2024 року на ім’я судді ОСОБА_22), свідок ОСОБА_18 зазначив: «Вказані заяви я бачу вперше, підпис на них мені не належить, до суду я їх не подавав».

У протоколі допиту від 18 серпня 2024 року підозрюваного у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (а. с. 154–160, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги) зазначено, що зятю ОСОБА_6 – ОСОБА_18, ураховуючи зміни у законодавстві України у 2024 році, для отримання відстрочки необхідно було отримати рішення про позбавлення матері батьківських прав.

Приблизно у березні 2024 року ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_7 з проханням забезпечити ухвалення такого судового рішення.

ОСОБА_7 пообіцяв безоплатно організувати «позитивне» рішення, оголосивши ОСОБА_6 перелік необхідних для цього документів.

ОСОБА_6 зазначив, що після подання позовної заяви до суду позов декілька разів потрапляв на розгляд суддів, які відмовляють в ухваленні фіктивних рішень. З метою розподілу справи «потрібному» судді голова суду ОСОБА_7 організував підлеглих йому працівників. Зокрема, помічниця судді ОСОБА_7 – ОСОБА_23 – контролювала процес обрання судді та організовувала написання заяв від імені ОСОБА_18 про повернення позову.

Позов розподілявся також судді ОСОБА_1, проте ОСОБА_6 зазначає, що оскільки ОСОБА_1 в січні 2024 року «було задокументовано на отриманні неправомірної вигоди», судового рішення за підписом зазначеного судді він «не захотів».

Згідно з показаннями ОСОБА_6 за результатами втручання в автоматизований розподіл справи позов ОСОБА_18 був розподілений судді ОСОБА_8, про що йому повідомила помічник судді ОСОБА_8 ОСОБА_23.

ОСОБА_6 зазначив: «Після розподілу вказаної справи на суддю ОСОБА_8, під час чергового спільного обіду в ресторані «Арго» за адресою: вул. Грецька, 33, Білгород-Дністровський, Одеська область, ОСОБА_8 повідомив мені, що в нього на розгляді перебуває справа мого зятя ОСОБА_18, та зазначив, що по справі все буде добре. Згодом, 04.06.2024, суддя ОСОБА_8 ухвалив позитивне рішення про позбавлення батьківських прав моєї доньки ОСОБА_19, достеменно знаючи, що моя донька ОСОБА_19 разом з ОСОБА_18 та їх спільною малолітньою дитиною спільно проживають однією сім’єю».

 

Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду з’ясовано факт п’ятиразового подання до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області позову ОСОБА_18 до ОСОБА_19 щодо позбавлення її батьківських прав.

 

1. Подання позову вперше (справа № 495/3099/24): 8 квітня 2024 року у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_18 до ОСОБА_19, датовану 8 квітня 2024 року, про позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав стосовно малолітньої дитини, ОСОБА_20, ___ року народження.

На вказаній позовній заяві підпис позивача відсутній.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 8 квітня 2024 року (за підписом консультанта суду ОСОБА_3) справі за вказаним позовом присвоєно № 495/3099/24, головуючим суддею у справі визначено суддю Мишка В.В.

Того самого дня, 8 квітня 2024 року, у суді зареєстровано заяву ОСОБА_18 (надрукована) про повернення його позовної заяви до постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі. Навпроти надрукованих прізвища, ініціалів позивача міститься підпис «Пупков».

Суддя Мишко В.В. ухвалою від 8 квітня 2024 року позов ОСОБА_18 повернув позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

 

2. Подання аналогічного позову (вдруге) (справа № 495/3345/24): 12 квітня 2024 року (через чотири дні після надходження до суду позову у справі № 495/3099/24) у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_18 до ОСОБА_19 про позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав стосовно малолітньої дитини, ОСОБА_20, _____ року народження.

Зазначена заява аналогічна за змістом позовній заяві у справі № 495/3099/24, не містить підпису позивача та дати її складання.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2024 року (за підписом консультанта суду ОСОБА_3) справі за вказаним позовом присвоєно № 495/3345/24, головуючим суддею у справі визначено суддю ОСОБА_1.

15 квітня 2024 року в суді зареєстровано заяву ОСОБА_18 (надрукована) про повернення його позовної заяви до постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі. Навпроти надрукованих прізвища, ініціалів позивача міститься підпис «Пупков».

Суддя Боярський О.О. ухвалою від 15 квітня 2024 року позов ОСОБА_18 повернув позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

 

3. Подання аналогічного позову (втретє) (справа № 495/3650/24): 23 квітня 2024 року (через п’ятнадцять днів після надходження до суду позову у справі № 495/3099/24) у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_18 до ОСОБА_19 про позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав стосовно малолітньої дитини, ОСОБА_20, ____ року народження.

Зазначена заява аналогічна за змістом позовним заявам у справах № 495/3099/24, № 495/3345/24, на ній закреслено перелік додатків та від руки написано «ОСОБА_18». Позовну заяву датовано 23 квітня 2024 року, навпроти надрукованих прізвища, ініціалів позивача міститься підпис «ОСОБА_18».

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року (за підписом судового розпорядника ОСОБА_24) справі за вказаним позовом присвоєно № 495/3650/24, головуючим суддею у справі визначено суддю Боярського О.О.

Того самого дня, 23 квітня 2024 року, у суді зареєстровано заяву ОСОБА_18 (надрукована) про повернення його позовної заяви до постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі. Навпроти надрукованих прізвища, ініціалів позивача міститься підпис «Пупков».

Суддя Боярський О.О. ухвалою від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_18 повернув позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

 

4. Подання аналогічного позову (вчетверте) (справа № 495/3710/24): 24 квітня 2024 року (через 16 днів після надходження до суду позову у справі № 495/3099/24) у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_18 до ОСОБА_19 про позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав стосовно малолітньої дитини, ОСОБА_20, ________ року народження.

Зазначена заява аналогічна за змістом позовним заявам у справах №№ 495/3099/24, 495/3345/24, 495/3650/24, на ній закреслено перелік додатків. Позовну заяву датовано 23 квітня 2024 року, навпроти надрукованих прізвища, ініціалів позивача міститься підпис «Пупков».

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року (за підписом судового розпорядника ОСОБА_24) справі за вказаним позовом присвоєно № 495/3710/24, головуючим суддею у справі визначено суддю Волкову Ю.Ф.

Того самого дня, 24 квітня 2024 року, в суді зареєстровано заяву ОСОБА_18 (надрукована) про повернення його позовної заяви до постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі. Навпроти надрукованих прізвища, ініціалів позивача міститься підпис «Пупков».

Слід зауважити, що вказана заява про повернення позову адресована судді Волковій Ю.Ф., датована 23 квітня 2024 року, проте до провадження судді Волкової Ю.Ф. позов у справі № 495/3710/24 було розподілено тільки наступного дня – 24 квітня 2024 року.

Суддя Волкова Ю.Ф. ухвалою від 26 квітня 2024 року позов ОСОБА_18 повернула позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

 

5. Подання аналогічного позову (вп’яте) (справа 495/3746/24): 25 квітня 2024 року (через 17 днів після надходження до суду позову у справі № 495/3099/24) у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_18 до ОСОБА_19 про позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав стосовно малолітньої дитини, ОСОБА_20, ____ року народження.

Зазначена заява аналогічна за змістом позовним заявам у справах №№ 495/3099/24, 495/3345/24, 495/3650/24, 495/3710/24, датована 25 квітня 2024 року, підписана, до неї долучено додатки.

Зокрема, до позову долучено нотаріально посвідчену 4 січня 2024 року заяву ОСОБА_19 про відсутність у неї заперечень щодо позбавлення її батьківських прав у зв’язку з неможливістю брати участь у вихованні дитини та виконувати батьківські обов’язки (а. с. 220, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2024 року (за підписом керівника апарату суду Беспрозванних О.Г.) справі за вказаним позовом присвоєно № 495/3746/24, головуючим суддею у справі визначено суддю Савицького С.І.

Ухвалою від 26 квітня 2024 року суддя Савицький С.І. відкрив загальне позовне провадження у справі, підготовче судове засідання у справі призначив на 13 травня 2024 року.

Цією ухвалою з органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області витребувано висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав.

Надані НАБУ та Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області копії матеріалів справи № 495/3746/24 містять лист, датований 29 квітня 2024 року, про надсилання органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області копії ухвали від 26 квітня 2024 року про відкриття провадження у справі № 495/3746/24 та судової повістки про виклик до суду (на 13 травня 2024 року).

Доказів повідомлення позивача та відповідача про призначене на 13 травня 2024 року підготовче судове засідання та надіслання їм копії ухвали від 26 квітня 2024 року про відкриття провадження у справі № 495/3746/24 матеріали справи не містять.

Матеріали справи № 495/3746/24 містять розписку Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради про отримання 15 травня 2024 року повістки про виклик до суду в судове засідання, призначене на 20 травня 2024 року. У вказаній розписці зазначено про вручення повістки особисто ОСОБА_9 (як встановила Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, ОСОБА_9 є керівником зазначеного органу опіки та піклування).

Доказів повідомлення позивача та відповідача про призначення підготовчого судового засідання на 20 травня 2024 року матеріали справи не містять.

У матеріалах справи є довідки про доставку смс-повідомлень про виклик у підготовче судове засідання на 27 травня 2024 року, адресованих позивачу та відповідачу, а також розписка про отримання органом опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області 22 травня 2024 року повістки про виклик до суду в підготовче судове засідання, призначене на 27 травня 2024 року.

3 червня 2024 року в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області зареєстровано заяву відповідачки – ОСОБА_19 із проханням розглянути справу № 495/3746/24 без її участі та повідомленням про відсутність у неї заперечень щодо задоволення позову (а. с. 239, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

3 червня 2024 року в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області зареєстровано заяву позивача – ОСОБА_18, із проханням розглянути справу № 495/3746/24 без його участі та повідомленням про підтримання ним раніше заявлених позовних вимог.

Матеріали справи містять розписку про отримання органом опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області 29 травня 2024 року повістки про виклик до суду в підготовче судове засідання, призначене на 4 червня 2024 року.

4 червня 2024 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшов Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_19 по відношенню до малолітнього сина, ОСОБА_20, ____ р. н. (а. с. 242–245, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

Згідно із зазначеним висновком 23 травня 2024 року спеціалісти Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради здійснили вихід за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, за місцем проживання батька дитини з метою обстеження умов проживання та складання відповідного акта. Двері помешкання ніхто не відчинив. Батькові дитини, ОСОБА_18, було залишено запрошення на засідання Комісії з питань захисту прав дитини 29 травня 2024 року.

Того самого дня, 23 травня 2024 року, спеціалісти Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради здійснили вихід за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, за місцем проживання матері дитини з метою з’ясування її думки щодо позбавлення її батьківських прав. Двері помешкання ніхто не відчинив. Матері дитини, ОСОБА_19, було залишено запрошення на засідання Комісії з питань захисту прав дитини 29 травня 2024 року.

Від ОСОБА_18 до Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради надійшла заява від 29 травня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_18 не заперечував щодо позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав, повідомляв про неможливість прибути до Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, просив розглядати відповідні питання на Комісії з питань захисту прав дитини за його відсутності.

Від ОСОБА_19 до Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради надійшла заява від 29 травня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_19 не заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав, повідомила, що їй необхідно виїхати за кордон, залишивши дитину батьку на «повне самостійне» виховання та утримання, просила розглядати відповідні питання на Комісії з питань захисту прав дитини за її відсутності.

Зважаючи на викладене, а також ураховуючи, що матеріали справи № 495/3746/24, окрім нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_19 від 4 січня 2024 року, не містять інших доказів щодо невиконання нею батьківських обов’язків, Комісія з питань захисту дитини на засіданні 29 травня 2024 року вирішила, що встановити доцільність позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав стосовно її сина, ОСОБА_20, ___ року народження, немає можливості.

За таких обставин орган опіки та піклування поклався на розсуд суду, вбачаючи необхідність ухвалення судом відповідного рішення на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, в інтересах малолітньої дитини та з дотриманням її прав.

У підготовче судове засідання, призначене на 4 червня 2024 року, учасники судового процесу не з’явились.

4 червня 2024 року суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицький С.І. ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_18 до ОСОБА_19, позбавивши ОСОБА_19 батьківських прав стосовно її дитини – ОСОБА_20, ____ року народження.

Матеріали цивільної справи № 495/3746/24 (як додані НАБУ до дисциплінарної скарги, так і надані Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області) не містять документів на підтвердження надсилання позивачу та відповідачу, Службі у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради копії рішення суду від 4 червня 2024 року у порядку, визначеному частиною п’ятою статті 272 ЦПК України.

За інформацією з ЄДРСР, рішення від 4 червня 2024 року не було оскаржено в апеляційному порядку.

 

Пояснення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І. та його представника – адвоката Ільченко К.Р.

Під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги судді Савицькому С.І. надіслано копію дисциплінарної скарги НАБУ та запропоновано надати пояснення щодо відомостей, викладених у дисциплінарній скарзі.

Суддя Савицький С.І., скориставшись своїм правом, у поясненнях зазначив, що НАБУ не є учасником судового процесу у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23, які перебували в його провадженні.

Щодо доводів НАБУ стосовно істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23 суддя Савицький С.І. пояснив, що зазначені твердження є необґрунтованими, оскільки за результатами розгляду цих справ він ухвалив судові рішення, які набрали законної сили, в апеляційному та касаційному порядку не переглядались, не скасовувались та/або змінювались і станом на сьогодні є чинними.

На думку судді, за відсутності рішень судів вищих інстанцій доводи скаржника суперечать вимогам частини сьомої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Отже, доводи НАБУ зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями.

Суддя Савицький С.І. зазначив, що НАБУ не надало доказів настання негативних наслідків у результаті ухвалення ним судових рішень у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23, тому доводи дисциплінарної скарги в цій частині є необґрунтованими. Водночас суддя зауважив, що розглядав виключно спори із сімейних правовідносин, а не спори, які стосуються питань щодо застосування законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Суддя Савицький С.І. зазначив, що чинним ЦПК України не передбачено обов’язку суду здійснювати перевірку осіб щодо наявності статусу військовозобов’язаного та обставин виконання ними обов’язків, передбачених законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок і військову службу».

Щодо доводів НАБУ стосовно порушення підсудності справ №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23 суддя Савицький С.І. пояснив, що відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позов пред’являється до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування фізичної особи, якщо інше не передбачено законом. Зокрема, у справі № 495/12719/23 позивач ОСОБА_15 з позовом надав копії договору оренди в місті Білгороді-Дністровському Одеської області, що відповідає вимогам частини першої статті 27 ЦПК України. Водночас суддя Савицький С.І. зауважив, що якщо отримає інформацію про недостовірність поданих сторонами доказів, то обов’язково звернеться до правоохоронних органів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за фактом введення в оману суду.

Стосовно справи № 495/7932/23 суддя Савицький С.І. зазначив, що не може надати жодних пояснень, оскільки цю справу вилучило НАБУ, станом на сьогодні її не повернуто до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Стосовно справи № 495/3746/24, у якій було ухвалено рішення нібито на прохання (за вказівкою) голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_7, суддя Савицький С.І. пояснив, що ці твердження є безпідставними.

Щодо доводів НАБУ стосовно незалучення органу опіки та піклування з метою надання ними відповідних висновків суддя Савицький С.І. пояснив, що твердження НАБУ в цій частині не містять доказів на їх підтвердження.

Щодо доводів НАБУ стосовно невжиття ним заходів із запобігання зловживанню учасниками справи процесуальними правами суддя Савицький С.І. пояснив, що цим обставинам надає оцінку суд вищої інстанції, а тому вважає твердження НАБУ в цій частині необґрунтованими.

Крім того, суддя Савицький С.І. просив звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року, яка містить положення, що «якщо суддя може бути притягнутий до юридичної відповідальності через його рішення, то неможливо зберегти судову незалежність і демократичний баланс гілок влади». Суддя Савицький С.І. зазначив, що на цьому наголошено в пункті 62 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів щодо судової ради на службі суспільству.

Суддя Савицький С.І. зазначив, що фактично всі доводи дисциплінарної скарги зводяться до суб’єктивної думки скаржника щодо обставин проведення досудового розслідування НАБУ про можливе вчинення низки кримінальних правопорушень суддями Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Суддя Савицький С.І. зауважив, що, на думку скаржника, поведінка судді Савицького С.І. під час розгляду справ №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23 підриває авторитет правосуддя, водночас скаржник не надав жодного процесуального рішення за результатами досудового розслідування та судового розгляду у відповідному кримінальному провадженні, якими були б доведені зазначені обставини, а отже, доводи НАБУ є необґрунтованими.

Після відкриття ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 жовтня 2024 року № 2929/1дп/15-24 дисциплінарної справи стосовно судді Савицького С.І. за скаргою НАБУ судді Савицькому С.І. листом члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кваші О.О. (доповідача) від 7 жовтня 2024 року вих № 28269/0/9-24 було запропоновано надати пояснення щодо відомостей, викладених у вказаній ухвалі.

Суддя Савицький С.І. зазначеною можливістю не скористався, пояснень не надав.

У засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 25 листопада 2024 року представник судді Савицького С.І. – адвокат Ільченко К.Р. зазначила, що суддя Савицький С.І. під час здійснення правосуддя у справах № 495/7932/23, № 495/12719/23 дотримався правил територіальної юрисдикції (підсудності), керуючись статтею 27 ЦПК України (щодо пред’явлення позовів до фізичної особи, зокрема, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування), з огляду на наявність договорів оренди відповідачкою у справі № 495/7932/23 ОСОБА_11 житла за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8; відповідачкою у справі № 495/12719/23 ОСОБА_16 житла за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9.

Адвокат вважає, що, врахування клопотань позивачів у зазначених справах про розгляд справи за їх відсутності, заяв про визнання позовів відповідачками (у справі № 495/3746/24 – за обставин існування нотаріально посвідченої заяви відповідачки щодо надання згоди на позбавлення її батьківських прав), фактично свідчить про дотримання суддею Савицьким С.І. прав та інтересів учасників справи. Згідно з приписами частини третьої статті 200, частини третьої статті 211 ЦПК України, суддя Савицький С.І. мав визначене законом право ухвалити судові рішення у вказаних справах на стадії підготовчого судового провадження з урахуванням наявних у суду матеріалів.

Крім того, на думку адвоката, цивільним процесуальним законодавством не передбачено обов’язку суду здійснювати перевірку осіб (учасників справ у сфері сімейних правовідносин) на предмет виконання ними обов’язків, передбачених законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок та військову службу».

Щодо відсутності у справах № 495/7932/23, № 495/12719/23 висновків органу опіки та піклування, адвокат Ільченко К.Р. вказала на їх необов’язковий характер під час розгляду справ певної категорії, пославшись на практику Верховного Суду.

Реагуючи на доводи скаржника про те, що підписи на окремих документах у справах, які розглядав суддя Савицький С.І., не належали позивачам, представник судді зауважила, що відповідно до статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Згідно із частиною другою статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Водночас цивільним процесуальним законодавством не передбачено нотаріального посвідчення таких підписів.

Адвокат Ільченко К.Р. повідомила про факт звернення судді Савицького С.І. до Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі – Білгород-Дністровський РВП ГУ НП в Одеській області) з заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_18 (позивача у справі № 495/3746/24) щодо введення в оману суду. За вказаним фактом 5 листопада 2024 року було розпочато досудове розслідування кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_10 за частиною першою статті КК України.

На переконання представника судді Савицького С.І. – адвоката Ільченко К.Р., скарга НАБУ ґрунтується на припущеннях, а її суть зводиться лише до незгоди з ухваленими суддею Савицьким С.І. судовими рішеннями. Разом з тим судові рішення у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23 набрали законної сили, в апеляційному та касаційному порядку не переглядались, відсутнє підтвердження, що їх ухвалення призвело до настання негативних наслідків.

 

Висновки за результатами розгляду дисциплінарної справи

Виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), і під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 11-482сап19 зазначила, що орган, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінити наслідки саме цих дій. Це означає, що вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема з підстав, визначених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у тому числі оцінка наслідків його дій, не може ставитися у залежність від того, чи було оскаржено ухвалене ним рішення, а також результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов’язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч це й може бути враховано дисциплінарним органом.

Отже, доводи судді Савицького С.І. та його представника – адвоката Ільченко К.Р., що ухвалені рішення у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/2 набрали чинності та не оскаржені в апеляційному порядку, не заслуговують на увагу.

Не надаючи оцінку рішенням у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/2, проте аналізуючи дії судді Савицького С.І. під час здійснення правосуддя у цих справах та інші обставини, зокрема встановлені НАБУ під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує таке.

Статтями 55, 124 Конституції України, статтею 4 ЦПК України кожній особі гарантується право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, однак реалізація цього права має здійснюватися у порядку, встановленому ЦПК України.

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26–32 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Під час розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що ОСОБА_10 (справа № 495/7932/23), ОСОБА_15 (справа № 495/12719/23) звернулись до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовними заявами про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв’язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері; ОСОБА_18 (справа № 495/3746/24) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою про позбавлення матері дитини батьківських прав.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, зокрема, встановила таке.

1. Справа № 495/7932/23 надійшла до провадження судді Савицького С.І. 2 серпня 2023 року. Матеріали справи № 495/7932/23 містять копію договору найму (оренди) квартири від 11 травня 2023 року, відповідно до умов якого власник квартири ОСОБА_25 (наймодавець) надає ОСОБА_11 (наймач та відповідач у справі № 495/7932/23) у платне користування строком на 7 місяців (до 31 грудня 2023 року) квартиру за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 127, 128, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

Згідно з копією паспорта, що міститься в матеріалах справи № 495/7932/23, місцем реєстрації відповідача ОСОБА_11 зазначено: ІНФОРМАЦІЯ_11.

Зокрема, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 9 травня 2023 року було допитано ОСОБА_10 (позивач у справі № 495/7932/23) як свідка (протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 3 червня 2024 року). На запитання старшого оперуповноваженого 2 відділу 5 служби Головного управління «Д» Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України щодо місця проживання ОСОБА_10 та його дружини ОСОБА_10 відповів, що він мешкає разом із дружиною ОСОБА_11 та донькою ОСОБА_14 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 1 січня 2023 року і до цього часу (а. с. 97, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

2. Справа № 495/12719/23 за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_16 надійшла до провадження судді Савицького С.І. 23 листопада 2023 року. Матеріали справи № 495/12719/23 містять копію договору (від 13 квітня 2023 року) найму (оренди) дружиною ОСОБА_15 ОСОБА_16 будинку за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9 (наймодавець – ОСОБА_26, строк дії договору спливав 15 грудня 2023 року, тобто через 22 дні після надходження позовної заяви до суду), та копію договору від 11 січня 2023 року найму (оренди) ОСОБА_15 квартири за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 (наймодавець – ОСОБА_27, строк дії договору до 31 грудня 2023 року) (а. с. 12–17, т. 2 додатків до дисциплінарної справи).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зауважити, що селище міського типу Затока розташоване не в місті Білгороді-Дністровському, як заявлено у договорі оренди ОСОБА_16 будинку, а на території Білгород-Дністровського району. Крім того, наведені договори найму (оренди), будучи укладеними за різними адресами і з різними наймодавцями, мають аналогічні формат, структуру і зміст.

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_16 вона зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12.

За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України, позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).

Пояснюючи свої дії у справі № 495/12719/23, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицький С.І. пояснив, що, відкриваючи провадження у вказаній справі, керувався вимогами статті 27 ЦПК України, зокрема, з урахуванням наданої позивачем ОСОБА_15 копії відповідного договору оренди будинку відповідачкою ОСОБА_16.

Щодо справи № 495/7932/23 суддя Савицький С.І. утримався від надання пояснень, мотивуючи це обставиною – вилученням матеріалів цієї справи під час розгляду кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1.

Представник судді Савицького С.І. – адвокат Ільченко К.Р. наголосила на дотриманні суддею Савицьким С.І. правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки, згідно зі статтею 27 ЦПК України позов до фізичної особи пред’являється, зокрема, і за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Зазначені пояснення не спростовують вчинених суддею Савицьким С.І. порушень з огляду на таке.

Згідно із чинним на час звернення ОСОБА_10 та ОСОБА_15 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (далі – Порядок декларування та реєстрації місця проживання [перебування]), декларування / реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування / реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради; особа може задекларувати / зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування / реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункти 3, 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання [перебування]).

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого / зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати / зареєструвати його. У разі коли особа не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларується місце її проживання та відомості про яке внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у декларації про місце проживання додатково до інформації, передбаченої пунктом 9 цього Порядку, зазначаються відомості про власника (співвласників) житла окремо стосовно кожного власника (співвласника) житла (пункти 5, 10 Порядку декларування та реєстрації місця проживання [перебування]).

Відповідно до пункту 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, подає документи, що підтверджують:

право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім’ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.

На переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вказані норми свідчать про необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання / перебування особи в установленому порядку, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, у тому числі на підставі договору оренди житлового приміщення.

Аналогічну позицію викладено в постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21. Згідно з висновками цієї постанови, сформованими з метою забезпечення єдності судової практики, особа може мати декілька місць проживання / перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання / перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, у тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Верховний Суд зазначив, що реєстрація (декларування) місця проживання / перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене Верховний Суд констатував, що використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Частинами шостою – восьмою статті 187 ЦПК України встановлено, що у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України (частина дев’ята статті 187 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини десятої статті 187 ЦПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Як встановлено Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що суддя Савицький С.І., здійснюючи правосуддя у справах №№ 495/3746/24, 495/12719/23, 495/7932/23, не звертався до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб – відповідачів у вказаних справах.

Отже, на думку Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Савицький С.І. під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільних справах № 495/7932/23 (за позовом ОСОБА_10), № 495/12719/23 (за позовом ОСОБА_15), № 495/3746/23 (за позовом ОСОБА_18) не виконав покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов’язку та не вжив заходів для перевірки факту зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачів у цих справах у місті Білгороді-Дністровському з метою правильного визначення територіальної підсудності справи, чим порушив вимоги частин шостої – восьмої статті 187 ЦПК України.

Суддя Савицький С.І. прийняв справи №№ 495/7932/23, 495/12719/23 до свого провадження з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), чим порушив вимоги статей 27, 31, 187 ЦПК України.

На переконання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вказані дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І., з урахуванням недобросовісної мети ухвалення рішень у зазначених справах, свідчать про умисне вчинення ним істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції (дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з вимогами статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до вимог статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов’язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно із частиною шостою статті 128 ЦПК України в редакції, що діяла до 18 жовтня 2023 року, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України в редакції Закону України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов’язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (введений в дію 18 жовтня 2023 року) (далі – Закон № 3200-IX) судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, – разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності – разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур’єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

За частиною восьмою статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є:

1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв’язку з їхньою діяльністю (частина десята статті 128 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 128 ЦПК України в редакції, що діяла до 18 жовтня 2023 року, у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Частиною шостою статті 128 ЦПК України в редакції введеного в дію 18 жовтня 2023 року Закону № 3200-IX установлено, що у разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду (частина друга статті 130 ЦПК України).

Частиною п’ятою статті 272 ЦПК України в редакції, що діяла до 18 жовтня 2023 року, визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, – у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня.

Відповідно до приписів частини п’ятої статті 272 ЦПК України в редакції Закону № 3200-IX учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету – рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу (частина перша статті 190 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого ЦПК України строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини другої статті 223 ЦПК України).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що у справах №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23 суддя Савицький С.І. відкрив загальне позовне провадження. Водночас у матеріалах справ № 495/7932/23, № 495/12719/23 відсутні відомості про надіслання (вручення) позивачам та відповідачам у вказаних справах копій ухвал та рішень у цих справах і судових повісток про їх виклики у судові засідання, а також інформація про їх вручення за п’ять днів до судових засідань, що свідчить про порушення суддею Савицьким С.І. вимог статей 8, 128, 190, 272 ЦПК України. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також зауважує, що у разі добросовісної поведінки позивачів та відповідачів, за умов реальності позовних вимог у вказаних справах, зазначені дії судді Савицького С.І. унеможливили б реалізацію ними наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Стосовно виконання судом приписів статей 8, 128, 190, 272 ЦПК України щодо третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у справах № 495/7932/23, № 495/12719/23, – Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.

Позови у справах № 495/7932/23, № 495/12719/23 стосуються чутливої категорії справ, у яких перед судом постає питання про забезпечення найкращих інтересів дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною п’ятою статті 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З матеріалів справ № 495/7932/23, № 495/12719/23 убачається, що, хоча Службу у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради формально було залучено до участі у вказаних справах, проте суд не дотримався приписів статей 8, 128, 190, 272 ЦПК України, не надіславши вказаному органу опіки та піклування копій ухвали про відкриття загального позовного провадження у справах, повісток про виклик у підготовчі засідання. Не були надіслані органу опіки та піклування й рішення, ухвалені за результатами розгляду вказаних справ.

Справи № 495/7932/23, № 495/12719/23 у порушення вимог статті 19 СК України, суддя Савицький С.І. розглянув за відсутності відповідного висновку органу опіки та піклування.

Водночас такий висновок є обов’язковою вимогою, зважаючи на наведені вище приписи частин четвертої, п’ятої статті 19 СК України та частини шостої цієї статті, згідно з якою «суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини».

Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини (зі змінами), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (зі змінами) (далі – Порядок), органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов’язану із захистом прав дитини, зокрема, з дотриманням принципів забезпечення найкращих інтересів дитини, недопущення дискримінації дітей. Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.

Зокрема, працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Згідно з Порядком місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров’ю та розвитку дитини. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини.

У постановах від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 22 серпня 2023 року у справі № 521/3657/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 130/2703/20 Верховний Суд наголошував, що визнання позову відповідачем (таке визнання позову, зокрема, мало місце у справах № 495/7932/23, № 495/12719/23) може бути підставою для задоволення позову лише за сукупності умов: визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин; якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Своєю чергою, участь у справі органу опіки та піклування, складання ним висновку фактично є гарантією дотримання прав та інтересів цих «інших осіб», якими, у цьому конкретному випадку, були малолітні діти (у справі № 495/7932/23 ОСОБА_14, віком 7 років, у справі № 495/12719/23 ОСОБА_17 віком 9 років).

Оскільки згідно із приписами статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, висновок органу опіки та піклування, в разі їх недобросовісної поведінки, має вагоме доказове значення в судовому процесі.

Отже, за встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила факт умисного порушення суддею Савицьким С.І. норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасником судового процесу (у цьому випадку третьою особою – Службою у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради) наданих йому процесуальних прав та виконання обов’язків у справах № 495/7932/23, № 495/12719/23 за опосередкованою участю в них малолітніх дітей, які, хоча і не були учасниками справи в розумінні статті 65 ЦПК України, проте права та інтереси яких фактично підлягали захисту органом опіки та піклування, судом (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)

Щодо дій судді Савицького С.І. у справі № 495/3746/24 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує таке.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі – Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Обов’язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

За правилами статей 4, 5, 7, 19, 141, 153, 155 СК України кожна особа має право на проживання в сім’ї. Держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Представником держави у випадку вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав є суд, на якого покладено обов’язок щодо об’єктивного та неупередженого розгляду відповідної справи, ухвалення рішення, що забезпечить дотримання прав і інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, на підставі тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України можна зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов’язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд, розглядаючи справу № 607/15704/22, зауважив, що згідно із частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

У справі № 401/1944/22 (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2023 року) Верховний Суд зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Верховний Суд також наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов’язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Згідно з висновками Верховного Суду у вказаній справі суд мав насамперед перевірити дотримання прав дитини, а не формально приймати визнання позову.

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що ОСОБА_19 29 травня 2024 року звернулася до Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради із заявою, в якій зазначила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, повідомила про необхідність її виїзду за кордон, залишивши дитину на повне самостійне виховання та утримання батьком. Матеріали справи № 495/3746/24 містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_19 про відсутність в неї заперечень щодо позбавлення її батьківських прав у зв’язку з неможливістю брати участь у вихованні дитини та виконувати батьківські обов’язки (без зазначення причин такої неможливості) та заяву, адресовану суду, про розгляд справи за її відсутності, визнання позовних вимог.

Згідно з відповідним висновком органу опіки та піклування у справі № 495/3746/24 Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради не змогла встановити доцільності позбавлення ОСОБА_19 батьківських прав на дитину (ОСОБА_20, ____ року народження) та поклалася на розсуд суду.

Отже, оскільки висновок органу опіки та піклування не містив рішення по суті вказаного питання, а обставини, наведені ОСОБА_19, з урахуванням практики Верховного Суду та вимог статті 164 СК України, фактично не були доказами свідомого ухилення матері від виконання своїх обов’язків з виховання дитини та потребували дослідження, об’єктивне та неупереджене вирішення спору (за умов його справжності, а не фіктивності), потребувало б, навіть за умови визнання позовних вимог матір’ю дитини, доказування в розумінні частини четвертої статті 206 ЦПК України.

З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхиляє доводи представника судді – адвоката Ільченко К.Р. щодо достатності заяви відповідача про визнання позовних вимог для справедливого вирішення справи в сфері сімейних правовідносин із дотриманням прав та інтересів її учасників (матері й батька малолітньої дитини), самої дитини.

Відповідно до вимог статті 45 ЦПК України суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що позов у справі № 495/3746/24 про позбавлення матері батьківських прав стосувався інтересів малолітньої дитини – ОСОБА_20, ___ року народження. Станом на дату ухвалення суддею Савицьким С.І. рішення у вказаній справі (4 червня 2024 року) ОСОБА_20 було 1 рік 9 місяців.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім – права батьків.

Отже, за вказаних обставин убачається, що у справі № 495/3746/24 суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицький С.І. допустив порушення вимог статей 45, 206 ЦПК України, статті 164 СК України, у свою чергу порушивши законні інтереси малолітньої дитини, яка, хоч і не є учасником справи в розумінні статті 65 ЦПК України, проте є суб’єктом судового захисту, права якого охороняються на державному та міжнародному рівнях.

Зазначене також підтверджує факт вчинення суддею Савицьким С.І. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із приписами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила:

щодо справи № 495/7932/23: позивач ОСОБА_10 подав до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області дві аналогічні позовні заяви.

Перша позовна заява ОСОБА_10 була зареєстрована в суді 1 серпня 2023 року (справа № 495/7901/23), згідно з результатами автоматизованого розподілу 1 серпня 2023 року її було передано до провадження судді Мишка В.В.

Друга позовна заява була зареєстрована в суді 2 серпня 2023 року (справа № 495/7932/23), згідно з результатами автоматизованого розподілу 2 серпня 2023 року її було передано до провадження судді Савицького С.І. Фактично за обставин існування аналогічного позову у провадженні судді Мишка В.В. суддя Савицький С.І. 2 серпня 2023 року (тобто в день надходження до нього справи № 495/7932/23) постановив ухвалу про відкриття провадження в цивільній справі № 495/7932/23 та 10 серпня 2023 року задовольнив позов за наявності заяви про визнання відповідачкою позовних вимог;

щодо справи № 495/3746/24: позивач ОСОБА_18 подав до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області п’ять аналогічних позовних заяв, чотири з яких ухвалами суддів цього суду були повернуті позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України за заявами ОСОБА_18 про відкликання позовної заяви до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі (справи №№ 495/3099/24, 495/3345/24, 495/3650/24, 495/3710/24). Усупереч тому, що позовна заява, яка надійшла до провадження судді Савицького С.І. 25 квітня 2024 року, фактично була п’ятою позовною заявою, поданою до одного й того ж відповідача з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, 26 квітня 2024 року суддя Савицький С.І. відкрив провадження у справі № 495/3746/24 та 4 червня 2024 року задовольнив позов за наявності заяви про визнання відповідачкою позовних вимог.

Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Згідно із частиною першою статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Частиною першою статті 148 ЦПК України встановлено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу, зокрема, у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2024 року у справі № 2-641/11 (провадження № 61-17097св23) зазначено, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 686/25175/23 (провадження № 61-1927св24) акцентував, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і діє згідно з його внутрішнім переконанням.

Водночас беззаперечним обов’язком судді є дотримання під час здійснення ним професійної діяльності принципу верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Верховенство права є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Зловживання процесуальними правами є можливим, якщо внаслідок реалізації права створюється перешкода у вирішенні завдань судочинства. Механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснює процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на юридичні факти, з якими закон пов’язує настання певних наслідків.

Саме такі обставини мали місце, зокрема, у справах № 495/7932/23, № 495/3746/24, що свідчить про наявність факту зловживання учасниками вказаних судових справ наданими їм процесуальними правами.

Отже, з огляду на відомості досудового розслідування у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, ураховуючи факти недотримання суддею Савицьким С.І. норм процесуального права за очевидності викладених у них приписів та невжиття цим суддею заходів щодо припинення зловживань учасниками судових процесів, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Савицького С.І. умислу, спрямованого на ухвалення рішень у справах №№ 495/7932/23, 495/12719/23, 495/3746/24 шляхом задоволення позовних вимог, які мали фіктивний характер.

На наявність умислу в діях судді Савицького С.І., зокрема, вказує й швидкість розгляду справ №№ 495/7932/23, 495/12719/23, 495/3746/24, (справу № 495/7932/23 суддя Савицький С.І. розглянув за 9 днів, справу № 495/12719/23 за 8 днів, справу № 495/3746/24 [щодо позбавлення матері батьківських прав] – за 1 місяць 10 днів).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, зокрема, з підстав допущення ним поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтями 1–3, 6 Кодексу суддівської етики в редакції, затвердженій XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя:

повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду;

має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має прав використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим;

має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною;

повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику.

Відповідно до статей 1–3, 6, 14 Кодексу суддівської етики в редакції, затвердженій XХ черговим з’їздом суддів України 18 вересня 2024 року, суддя:

як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді, має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. У ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях;

має уникати конфлікту інтересів, проявляти стійкість до будь-якого тиску або втручання у діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним у процесі прийняття рішень, не може використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб;

має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності, не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді;

повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні втручання, впливи, стимули, загрози або публічну критику;

не має допускати позапроцесуальних взаємовідносин з учасниками судового процесу у справі, що перебуває у його / її провадженні, має уникати поведінки, що може викликати сумнів чи створити враження про наявність у судді прихильності чи упередженого ставлення до учасників справи чи їх представників.

Як зазначено в Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зауважено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Під поняттям «авторитет правосуддя» розуміється сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяльність з відправлення правосуддя, таких як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожою термінологією наділено і поняття «авторитет судді», який виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, постанова Пленуму Верховного Суду від 18 вересня 2020 року № 13).

Згідно з висновками ЄСПЛ, пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) (щодо забезпечення доведеності вини) не може бути перешкодою для влади щодо інформування громадськості про розслідування, які ведуться, водночас влада повинна чинити такі дії стримано та делікатно, як того вимагає повага до презумпції невинуватості (рішення у справі «Алене де Рібемон проти Франції», пункт 38).

Водночас, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру.

До того ж, під час дисциплінарного провадження надається оцінка тільки тим фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Установлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішення в межах компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.

Отже, дотримуючись вказаних вимог та діючи у межах наданих їй законом дискреційних повноважень, ураховуючи наданий НАБУ дозвіл на розголошення відомостей, отриманих під час досудового розслідування кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1, у частині, необхідній для здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді Савицького С.І., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує таке.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Газета “Україна-Центр” проти України» (рішення від 15 липня 2010 року, параграфи 28–32), відповідно до усталеної практики ЄСПЛ існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб’єктивного критерію, у контексті якого слід ураховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя в певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об’єктивного критерію, у контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії, аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності. Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» від 10 червня 1996 року, пункт 38).

Реагуючи на дисциплінарну скаргу НАБУ, суддя Савицький С.І. зазначив, що фактично всі її доводи зводяться до суб’єктивної думки скаржника щодо обставин проведення досудового розслідування НАБУ про можливе вчинення низки кримінальних правопорушень суддями Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за відсутності жодного процесуального рішення за результатами досудового розслідування та судового розгляду у відповідному кримінальному провадженні.

Водночас наведені аргументи судді Савицького С.І. слід вважати неспроможними, оскільки у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.

До того ж, процедура здобуття того чи іншого доказу у кримінальному провадженні та його подальша правова оцінка відповідно до вимог кримінального процесуального закону не охоплюється компетенцією дисциплінарного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 9901/501/19).

Згідно з доданими НАБУ до дисциплінарної скарги копіями матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1 суддя ОСОБА_1 під час допиту його як свідка у вказаному кримінальному провадженні 5 лютого 2024 року фактично повідомив, що суддя Савицький С.І. залучений до створеної у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області протиправної схеми ухвалення фіктивних рішень за участю військовозобов’язаних чоловіків. Про вказану обставину йдеться і в показаннях підозрюваних у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (протокол допиту від 2 серпня 2024 року), ОСОБА_6 (протокол допиту від 18 серпня 2024 року). До того ж, ОСОБА_6 зазначає про наявність позапроцесуальних відносин між ним та суддею Савицьким С.І., зокрема щодо розгляду справи № 495/3746/24 за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_19 про позбавлення батьківських прав (а. с. 159, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги).

Своєю чергою, оцінюючи факт наявності кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_10, порушеного за заявою судді Савицького С.І. про вчинення ОСОБА_18 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 КК України (введення в оману суду), Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує таке.

Дисциплінарну скаргу НАБУ (її копію) з викладом подій у справі № 495/3746/24 за участю ОСОБА_18 та показань ОСОБА_18 у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема, щодо неподання ним заяв та клопотань до суду, було скеровано судді Савицькому С.І. для надання пояснень 10 вересня 2024 року, тобто під час проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги (лист вих. № 26238/0/9-24).

Згідно з розміщеною в ЄДРСР ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (суддя Мишко В.В.) від 12 листопада 2024 року у справі № 495/10154/24 (провадження № 1-кс/495/2376/2024) суддя Савицький С.І. звернувся до Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області із заявою про введення суду в оману 5 листопада 2024 року, – після відкриття стосовно нього дисциплінарної справи (ухвала Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 жовтня 2024 року № 2929/1дп/15-24, копію якої було надіслано судді Савицькому С.І. 8 жовтня 2024 року із супровідним листом (вих. № 28352/0/9-24)) та, відповідно, після надання йому для ознайомлення 4 листопада 2024 року матеріалів вказаної дисциплінарної справи з висновком доповідача (лист вих. № 30413/0/9-24).

Отже, вважаючи зазначені дії судді Савицького С.І. способом захисту, водночас беручи до уваги його право на звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що наявність порушеного стосовно ОСОБА_18 за заявою судді Савицького С.І. кримінального провадження не впливає на встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, в тому числі з урахуванням наведених вище показань свідків та підозрюваних у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що позивач у справі № 495/3746/24 ОСОБА_18, маючи намір безперешкодно перетинати кордон України, 12 серпня 2024 року з ухваленим суддею Савицьким С.І. рішенням від 4 червня 2024 року звертався до відповідного територіального центру комплектації та соціальної підтримки для отримання відстрочки від мобілізації (протокол допиту свідка ОСОБА_18 від 19 серпня 2024 року, а. с. 149–153, т. 1 додатків до дисциплінарної скарги). Позивач у справі № 495/12719/23 ОСОБА_15 10 січня 2024 року був затриманий прикордонниками на пункті пропуску Устилуг під час реалізації задуму покинути межі України та виїхати в Німеччину за допомогою ухваленого суддею Савицьким С.І. рішення від 30 листопада 2023 року (повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення, а. с. 1–3, т. 2 додатків до дисциплінарної скарги).

Отже, зазначені дії позивачів підтверджують кінцеву мету ухвалення вказаних судових рішень, а саме ухилення військовозобов’язаними від мобілізації з метою виїзду з України під час дії правового режиму воєнного стану.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що події, які є предметом розгляду, набули розголосу в медіа та викликали негативну оцінку громадськості щодо діяльності суду, зокрема щодо чесності та непідкупності суддів, що, безумовно, має негативний вплив на авторитет не лише Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, а й судової системи в цілому.

Зокрема, в медіа розміщено публікації за посиланнями:

https://vikna.tv/dlia-tebe/novyny-ukrayiny/nabu-vykrylo-shemu-dlya-uhylyantiv-u-bilgorod-dnistrovskomu-miskrajonnomu-sudi-shho-vidomo/;

https://viche.ck.ua/region/sud-zaareshtuvav-suddyu-rajsudu-odeshhyny-tam...

https://zaxid.net/na_odeshhini_suddi_organizuvali_masshtabnu_shemu_uhile...;

https://www.volynnews.com/news/all/na-odeshchyni-vykryly-sud-iakyy-za-kh...;

https://glavcom.ua/country/criminal/choloviki-cherez-sud-vidbirali-ditej...;

https://espreso.tv/kryminal-opika-nad-ditinoyu-zamist-mobilizatsii-vid-p....

Установлені Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставини умисного недотримання суддею Савицьким С.І. вимог Конвенції про захист прав дитини, цивільного процесуального законодавства та СК України під час розгляду справ № 495/7932/23, № 495/12719/23, у яких встановлювалося місце проживання малолітніх дітей з батьком, та справи № 495/3746/24, у якій вирішувалося питання щодо позбавлення матері прав щодо її малолітньої дитини, загалом свідчать про невиконання суддею завдання цивільного судочинства, визначеного статтею 2 ЦПК України, та викликають обґрунтовані сумніви у здатності судді Савицького С.І. безсторонньо виконувати свої функції. Поведінка судді Савицького С.І. фактично породжує зневіру громадян у справедливість, чесність, неупередженість суду, сприяє формуванню суспільної думки про допустимість незаконного впливу на суддів, отже завдає істотної шкоди авторитету правосуддя і порочить звання судді.

Враховуючи викладене, за результатами дослідження матеріалів справ №№ 495/7932/23, 495/3746/24, 495/12719/23, обставин їх розгляду суддею Савицьким С.І. з урахуванням наданих свідками та підозрюваними у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 показань, наявності суспільного резонансу внаслідок негативних публікацій у медіа щодо дій суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області (в тому числі судді Савицького С.І.), Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила наявність у діях судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького С.І. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Згідно з пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з огляду на допущення суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицьким С.І. дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за умов наявності в його діях умислу, ознак грубого порушення норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та фактично за наявності змови з особами, які чинили незаконний вплив на здійснення ним правосуддя, дійшла висновку, що зазначений суддя вчинив істотний дисциплінарний проступок у розумінні пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

Обґрунтування застосування дисциплінарного стягнення

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

За даними офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя, суддя Савицький С.І. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Відповідно до характеристики, яку надав голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Заверюха В.О., «суддя Савицький С.І. під час роботи зарекомендував себе позитивно, як досвідчений суддя. До виконання своїх обов’язків ставиться сумлінно, під час розгляду справ об’єктивний, принциповий, оптимально організує свій робочий процес. Стриманий, під час спілкування із громадянами тактовний, уважний, має повагу в колег. Постійно працює над підвищенням свого професійного рівня та кваліфікації. Суддя Савицький С.І. ініціативний, його праця та взаємовідносини з підлеглими та колегами є прикладом толерантності та комунікабельності. Має повагу у працівників Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. За характером урівноважений, розсудливий, здатний самостійно приймати виважені та обґрунтовані рішення, завжди дотримується правил судової етики».

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя взяла до уваги надану суддею Савицьким С.І. через його представника – адвоката Ільченко К.Р., інформацію щодо стану його здоров’я. Водночас вказані відомості не спростовують факту вчинення суддею Савицьким С.І. дисциплінарних проступків.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України встановлено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно із частиною восьмою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи встановила, що суддя Савицький С.І. вчинив істотний дисциплінарний проступок.

Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Строк притягнення судді Савицького С.І. до дисциплінарної відповідальності не сплинув.

Отже, з огляду на умисний характер допущених суддею Савицьким С.І. дисциплінарних проступків, їх істотність та наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя, негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади загалом, урахувавши особу судді, зокрема його позитивну характеристику, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді Савицького С.І. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненим ним дисциплінарним проступкам і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.22–13.41 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Савицького Сергія Ігоровича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Першої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя

 

 

Член Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя